Методичний матеріал з курсу

Вид материала

Документы

Содержание Поняття карантину і обсервації та організація режимно-обмежувальних заходів В районі стихійного лиха На шляхах евакуації населення

Подобный материал:

• Теофіпольський районний методичний кабінет лисогірська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, 413.23kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
• Науково-методичний центр вищої освіти, 579.99kb.
• Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
• Навчально-методичний комплекс для студентів 3-го курсу юридичного факультету та факультету, 901.41kb.
• В. М. Прасол Економіка технічної експлуатації будівель Конспект, 2293.09kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліні "основи регіональної промисловості" для, 103.29kb.
• Підготовка учнів до вивчення геометрії на заняттях гуртка початкового технічного моделювання, 1057.41kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни адміністративна відповідальність для студентів, 451.86kb.
• Викладений матеріал містить рекомендації до виконання лабораторних робіт з курсу "Міжгалузевий, 319.4kb.

Поняття карантину і обсервації та організація режимно-обмежувальних заходів

Одразу після встановлення факту наявності осередку бактеріологічного зараження запроваджуються режимно-обмежувальні заходи.

Під цими термінами слід розуміти систему державних заходів, яка включає режимні, адміністративно-господарські, протиепідемічні, санітарні та лікувально-профілактичні заходи, котрі спрямовані на локалізацію та ліквідацію епідемічних осередків.

Карантин запроваджується рішенням надзвичайної протиепідемічної комісії (НПК) у разі виникнення захворювань на «карантинні» («конвенційні») інфекції (чума, холера, віспа натуральна, жовта гарячка) або у разі появи масових захворювань на інші ОНІ: меліоїдоз, сап, сибірку, висипний тиф, орнітоз, туляремію, більшість геморагічних гарячок тощо.

Час для ліквідації осередку бактеріологічного зараження багато в чому залежить від організованості, активності та дисциплінованості населення під час проведення протиепідеміч-них заходів. У цей період особовий склад СД і СП бере участь у бактеріологічній розвідці; зне-зараженні територій, приміщень, житлових і промислових споруд, повній і частковій санітарній обробці населення; специфічній та екстреній профілактиці; виявлення та госпіталізації тих, що захворіли; остаточній дезинфекції, а також у догляді за хворими в лікарнях, тимчасових стаціонарах і амбулаторно.

До роботи з ліквідації осередку бактеріологічного зараження особовий склад СД і СП може бути допущений тільки після екстреної профілактики і повного забезпечення індивідуальними засобами захисту (комбінезонами, протигазами, рукавицями, чоботами).

Одразу після бактеріологічного нападу одночасно з розвідкою в осередку бактеріологіч-ного зараження встановлюється карантин.

Карантином називається комплекс суворих ізоляційних і протиепідемічних заходів, спрямованих на локалізацію і ліквідацію осередків інфекційної захворюваності.

Найважливішою метою карантину є попередження поширення інфекційних хвороб як в осередку, так і за його межами, що потребує здійснення низки адміністративних, організаційних, господарських і медичних заходів.

Він оголошується за розпорядженням начальника штабу ЦО з метою попередження розповсюдження захворювань ще до визначення виду застосованих збудників.

Організація карантину передбачає:

- оточення зони зараження і території, що прилягає до неї;

- організацію загороджувальних постів на всіх другорядних маршрутах, рух якими цілком припиняється;

- організацію контрольно-пропускних пунктів (КПП) на основних маршрутах, якими здійснюється підвезення додаткових сил і засобів для ліквідації осередку зараження, сировини для промисловості, продуктів харчування і предметів першої необхідності для населення.

На залізничних станціях, у портах і на аеродромах медична служба розгортає санітарно-контрольний пункт для контролю за доцільністю введення або виведення із зони карантину формувань ЕМД і населення. Матеріально-технічне постачання організується через приймаль-но-передатний пункт. Завданням приймально-передатного пункту є організація приймання і передачі в зону карантину сировини, продовольства, майна і техніки, що доставляється, а також передача готової продукції із зони карантину. Робота цього пункту має бути організована таким чином, щоб виключити можливість контакту людей, які знаходяться поза зоною карантину, з тими, що знаходяться в його межах; необхідно заборонити в’їзд, виїзд і транзитний проїзд через зону карантину без відповідного дозволу.

Транзитний проїзд через зону карантину автомобільного і залізничного транспорту може бути дозволений тільки після дезинфекції дороги та території, що до неї прилягає. Проїзд автомобільного транспорту здійснюється автоколонами, без зупинок, на підвищеній швидкості, у супроводі автоінспекції. Залізничний транспорт пропускається через зону на підвищеній швидкості. Під час перевезення людей і вантажів вживають заходи щодо герметизації транспортних засобів. Після виїзду із зони карантину (за необхідності) всі транспортні засоби підлягають знезараженню.

Виїзд із зони карантину людей має здійснюватися організовано. З цією метою всі, хто виїжджає, розміщуються в обсерватори, де за ними організується медичне спостереження на термін максимального інкубаційного періоду даного захворювання і виконуються необхідні лабораторні дослідження. Контакт людей, які знаходяться в обсерваторі, з іншим населенням, має бути цілком виключений. Якщо за термін обсервації серед даного контингенту людей не з’являться захворювання і лабораторні дослідження не будуть показувати відхилень від норми, то дається дозвіл на організований виїзд із зони карантину. У зону карантину можуть вводитися в потрібній кількості сили і засоби, які залучаються для локалізації і ліквідації осередку. В’їзд в зону карантину може бути дозволений і окремим особам (за крайньої необхідності). У зоні карантину здійснюються заходи:

- щодо охорони інфекційних лікарень, джерел питної води, продовольчих складів і підприємств, що виробляють продукти харчування, організації комендантської служби;

- максимально можливого роз’єднання населення, що мешкає в різних населених пунктах з урахуванням їх виробничої діяльності. Таке роз’єднання досягається шляхом виставляння постів на маршрутах пересування людей;

- посилення протиепідемічного режиму на підприємствах, роз’єднання робітників та службовців по змінах, цехах, відділах. Це досягається шляхом такої організації роботи, за якої виключається контакт робітників та службовців одного цеху, відділу, зміни з робітниками інших цехів, відділів, змін;

- припинення діяльності навчальних закладів, ринків, заборони видовищ з метою змен-шення контактів серед населення.

У зоні карантину здійснюються всі протибактеріологічні (протиепідемічні, профілактичні та лікувальні) заходи: знезараження, санітарна обробка, виявлення та ізоляція тих, що захворіли, екстрена та специфічна профілактика.

У здійсненні цих заходів СД і СП беруть участь у складі ППЕЗ, ЗПМД та загонів ЦО сільської місцевості.

Термін дії карантину залежить від виду застосованих засобів. Якщо встановлюється засто-сування противником збудників особливо небезпечних інфекцій (чуми, віспи, холери), то ка-рантинні заходи здійснюються до повної ліквідації осередку та усунення можливості виник-нення захворювань. Якщо індикація виявляє застосування противником збудників інших інфек-цій (туляремії, бруцильозу, орнітозу та ін.), то карантин знімається і замінюється обсервацією.

Обсервацією називається комплекс обмежувальних заходів і посиленого медичного спостереження, спрямований на попередження поширення інфекційних хвороб.

Основним завданням обсервації є своєчасне виявлення випадків інфекційних захворювань із метою здійснення екстрених заходів щодо їх локалізації й усунення причин, що сприяють їх поширенню.

Обсервацією передбачаються:

- виставлення регулювальних постів на зовнішній межі зони обсервації, основних маршру-тах з метою обмеження в’їзду, виїзду і транзитного проїзду;

- посилення медичного контролю за станом території, організацією харчування, водопос-тачання, правилами торгівлі;

- опитування і термометрія населення з метою активного і своєчасного виявлення інфекційних хворих;

- вакцинація населення;

- посилення санітарно-просвітницької роботи.

Рішення про збереження карантину або перехід на режим обсервації приймається після отримання результатів специфічної індикації. Режим карантину зберігається за умови виявлен-ня збудників особливо небезпечних інфекцій (чуми, холери, натуральної віспи) і появи масових захворювань сапом, сибірковою виразкою, висипним тифом, жовтяницею, меліоїдозом, орніто-зом. Якщо виявлені збудники малоконтагіозних інфекцій, режим карантину замінюється обсер-вацією. Карантин замінюють обсервацією після дезинфекції або самообеззаражування об’єктів навколишнього середовища і повної санітарної обробки населення в осередку НС.

У залежності від конкретної епідеміологічної обстановки карантинний або обсерваційний режим може зніматися поступово з окремих населених пунктів або одразу з усієї зони.

Для здійснення повної санітарної обробки населення цієї зони використовуються всі наявні засоби комунально-технічної служби: душово-дезинфекційні камери на автомобілях (ДДА), лазні, санітарні пропускники, душі тощо.

Екстрена неспецифічна профілактика здійснюється медичною службою до визначення виду збудника за допомогою антибіотиків широкого спектру дії силами санітарних дружин під час подвірних (поквартирних) обходів.

Після визначення виду збудника організовується специфічна профілактика. Цей вид профілактики здійснюється прищеплювальними бригадами із застосуванням сироваток, вакцин, анатоксинів. Із цією метою можливе також застосування бактеріофагів і антибіотиків.

Активне виявлення хворих здійснюється санітарними дружинами шляхом опитування (2 рази на день) населення і замірюванням температури тіла. Одна санітарна дружина обслуговує в осередку 1500 людей. Санітарні дружини, крім того, видають засоби екстреної профілактики, проводять найпростішу роз’яснювальну роботу. У своїй роботі вони повинні опиратися на санітарний актив з-поміж населення.

У разі виявлення хворого або особи, підозрілої на інфекційне захворювання, санітарна дружинниця оповіщає про це дільничного лікаря, під керівництвом якого вона працює. Дільничний лікар повинен виїхати до хворого, оглянути його на місці і за необхідності вжити заходів щодо його госпіталізації, а також організувати дезинфекцію помешкання.

Всі поліклінічні заклади припиняють приймання хворих, а їх персонал переводиться на казармене становище. За кожним лікарем закріплюється певна ділянка роботи і під його керівництво виділяється відповідна кількість санітарних дружин. Огляд тих, що захворіли, здійснюється вдома за викликом лікаря санітарними дружинниками, які роблять поквартирні обходи. Після виїзду для огляду хворих лікарі й інший медичний персонал повертаються у своє поліклінічне відділення і проходять повну санітарну обробку. Реєстратура поліклініки стає диспетчерським пунктом, який приймає виклики санітарних дружинників і направляє лікарів за цими викликами. Про кожний випадок інфекційного захворювання лікар повинен повідомити головного лікаря поліклініки і СЕС.

Така організація роботи дозволяє здійснювати активне виявлення хворих, більш опера-тивно вживати заходи щодо їх ізоляції і госпіталізації. За необхідності більшість лікарень, які опинилися в зоні карантину, перепрофілюються в інфекційні лікарні. Крім того, для госпіта-лізації інфекційних хворих розгортаються тимчасові інфекційні стаціонари в житлових будинках.

Знезаражування помешкання здійснюється силами медичної служби шляхом поточної і заключної дезинфекції в квартирах, де виявлений інфекційний хворий.

Крім дезинфекційних заходів, в осередку медична служба повинна зробити дезинсекцію і дератизацію.


Заняття № 2.


Організація санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення в осередках надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.

З розвитком цивілізації поряд з стихійними лихами все більшого значення набували надзвичайні ситуації, пов’язані з людським фактором. Зростаючий вплив катастроф на біосферу стає все більш агресивним, несе загрозу не тільки на індивідуальному, але й на популяційному рівні.

Техногенні катастрофи і стихійні лиха при відсутності профілактичних і корегуючих заходів сприяють погіршенню стану здоров’я людей, які опинились в осередку надзвичайної ситуації, призводять до виникнення групових і масових інфекційних захворювань.

Формування і динаміка санітарно-епідемічної обстановки в осередку надзвичайної ситуації залежить від багатьох факторів, серед яких основними є:

- епідемічний стан осередку надзвичайної ситуації;

- інтенсивна міграція населення в осередку надзвичайної ситуації;

- руйнування і пошкодження житлово-комунальних об’єктів, систем енергопостачання, водопостачання, об’єктів громадського харчування, харчової промисловості та торгівлі;

- хронічний психічний стрес серед населення.

При надзвичайній ситуації можуть виникнути вторинні осередки радіаційного, хімічного і бактеріологічного забруднення у результаті руйнування відповідних об’єктів, що ще більш ускладнить санітарно-епідемічну обстановку.

Слід відзначити, що епідемічний процес за умов надзвичайної ситуації має ряд характерних особливостей, що відрізняє його від великих епідемічних спалахів. В умовах надзвичайної ситуації важко встановити джерело інфекції при наявності загального фактора передачі. Відбувається “вибух” інфекційних захворювань, і тільки після цього реєструється так званий “хвіст” епідемії, який надалі буде зумовлювати зараження населення, яке спілкувалося з хворими передусім у місцях скупчення людей, що може привести до виникнення епідемічного осередку.

Епідемічний осередок - це територія, на якій у певних часових і просторових межах відбулося зараження людей збудниками інфекційних захворювань і набуло масового характеру поширення інфекційних захворювань.

До факторів, що сприяють виникненню епідемічних осередків відносяться:

- наявність в зоні надзвичайної ситуації неізольованих інфекційних хворих серед населення і можливість поширення ними збудників;

- уражені, які потребують госпіталізації, і розглядаються з погляду ризику зараження;

- здорове населення, яке контактувало з інфекційними хворими, і розглядається з погляду ризику зараження ( потребує обсервацію);

- довкілля, небезпечне для зараження людей.

Для епідемій, що виникають при стихійних лихах, характерна одночасна реалізація різних шляхів поширення. Одночасне масове зараження людей може привести до “епідемічного вибуху”.

Основні принципи організації невідкладних санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів при надзвичайній ситуації базуються на загальних принципах охорони здоров’я, наданні медичної допомоги населенню в районах стихійних лих і техногенних катастроф, запобіганні виникненню і поширенню інфекційних захворювань.

Санітарно-гігієнічне та протиепідемічне забезпечення в умовах надзвичайної ситуації починається безпосередньо в осередку надзвичайної ситуації і продовжується на шляхах евакуації аж до самого місця розміщення евакуйованого населення.

При надзвичайній ситуації формується складна санітарна і епідемічна обстановка, яка потребує проведення відповідних заходів. Для забезпечення їх ефективності необхідно:

- завчасно прогнозувати санітарну і епідемічну обстановку;

- в перші години після надзвичайної ситуації забезпечити проведення санітарно-епідемічної розвідки;

- дати оцінку санітарно-епідемічному стану осередку надзвичайної ситуації ;

- з’ясувати особливості розвитку епідемічного процесу;

- спрогнозувати санітарні втрати серед населення;

- визначити необхідну кількість медичних сил і засобів, порядок використання і управління ними;

- встановити особливості лікувально-евакуаційного забезпечення інфекційних хворих.

Ефективність санітарно-протиепідемічного забезпечення населення досягається шляхом своєчасного наближення сил і засобів санітарно-епідеміологічної служби до осередку надзвичайної ситуації. Для забезпечення його найбільшої ефективності необхідно знати особливості лікувально-евакуаційного забезпечення інфекційних хворих за умов надзвичайної ситуації .

Завдання санітарно-епідеміологічної служби формуються з врахуванням двох напрямів протиепідемічних заходів: в районах стихійного лиха і на шляхах евакуації населення.

В районі стихійного лиха – дотримання протиепідемічного режиму на етапі медичної евакуації серед уражених, інфекційних хворих, медичного персоналу відповідного етапу з метою попередження заносу і поширення інфекції на наступні етапи.

Це досягається за рахунок:

- медичного сортування уражених з метою виявлення серед них інфекційних хворих;

- проведення серед уражених, хворих, населення, що потерпіло, та персоналу етапів медичної евакуації екстреної неспецифічної і специфічної профілактики інфекційних захворювань;

- дезинфекції транспорту і нош після евакуації інфекційних хворих;

- виконання вимог протиепідемічних заходів, що передбачені для ізоляторів і лікувальних закладів;

- підтримання санітарних умов на території розгортання етапів медичної евакуації.

На шляхах евакуації населення – санітарно-протиепідемічне забезпечення населення, яке евакуюється із району катастрофи.

Безумовно ці два напрями взаємопов’язані, а основні санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи ідентичні і можуть виконуватись одночасно силами і засобами одного санітарно-епідемічного закладу (СЕС, СЕЗ).

В умовах евакуації населення при виникненні епідемічних осередків необхідно чітко визначити характер протиепідемічних заходів:

- розширити зону карантину до меж адміністративної території;

- забезпечити максимальне зниження епідемічної небезпеки для населення, що евакуюється;

- забезпечити суворий протиепідемічний режим виявлення і ізоляції інфекційних хворих на шляхах евакуації, в місцях тимчасового перебування або в населених пунктах, куди буде евакуйовано населення із епідемічного осередку;

- забезпечити проведення санітарно-епідемічних заходів серед місцевого населення, де будуть розміщено евакуйовані із осередку ураження.

Успішне вирішення вище перерахованих завдань залежить від рівня професійної підготовки медичних кадрів.

В період евакуації населення в санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи необхідно включати:

- контроль за підтриманням санітарного стану в місцях і приміщеннях тимчасового перебування евакуйованого населення, в ізоляторах для розміщення інфекційних хворих;

- контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних правил забезпечення питною водою і зберіганням харчових продуктів, що призначені для евакуйованих;

- забезпечення населення індивідуальними засобами знезараження води;

- організацію епідемічного нагляду, а також виявлення хворих та їх госпіталізацію;

- контроль за організацією лазнево-прального обслуговування населення в місцях його розселення;

- боротьбу з комахами і гризунами;

- контроль за видаленням і знезараженням нечистот і харчових відходів на шляхах евакуації і в районах розселення.

При цьому необхідно враховувати і мати на увазі, що обсяг і характер протиепідемічного забезпечення населення можуть суттєво змінюватись з врахуванням конкретних місцевих умов і можливостей відповідних служб, а саме:

- комунального облаштування;

- санітарного благополуччя місцевості;

- імунного стану населення;

- інфекційної захворюваності;

- укомплектованості медичними кадрами; ліжковим фондом, в т.ч. і резервним;

- пропускною можливістю лазнево-пральних закладів.

На кожному потягу, морському чи повітряному судні, що задіяні до евакуації населення, повинен бути медичний персонал, на який покладається періодичний обхід вагонів (кают) з метою виявлення хворих, в тому числі і інфекційних, санітарний контроль за станом транспортного засобу; ведення санітарних щоденників.

При виявленні в дорозі інфекційних хворих з підозрою на особливо-небезпечну інфекцію (ОНІ), вони знімаються з транспортного засобу в найближчому пункті пересування, де є стаціонарні лікувальні заклади.

За організацію евакуації хворих особливо-небезпечною інфекцією несе відповідальність санітарно-епідеміологічна служба.

Для організації боротьби з інфекційними захворюваннями в умовах надзвичайної ситуації утворюється Державна надзвичайна протиепідемічна комісія (ДНПК), до складу якої входять керівники органів управління охороною здоров’я, лікарі – інфекціоністи, гігієністи, епідеміологи, ветеринари та інші фахівці.

Основними завданнями ДНПК є:

- здійснення загального керівництва і контролю за своєчасним і повним проведенням протиепідемічних заходів для локалізації і ліквідації осередку інфекційного захворювання;

- розробка, затвердження і впровадження комплексу заходів з метою ліквідації осередку особливо-небезпечної або карантинної інфекції;

- організація встановлення кордонів осередку;

- контроль за виконанням санітарно-гігієнічних норм і правил;

- мобілізація необхідних сил і засобів для забезпечення проведення запланованих заходів, вирішення питань взаємодії між різними службами;

- прийняття рішень щодо встановлення або зняття режимів карантину чи обсервації;

- визначення порядку в’їзду і виїзду з осередку, порядку евакуації хворих, їх ізоляції та лікування;

- коригування плану протиепідемічних заходів, з’ясування причин виникнення осередку і проведення епідеміологічного аналізу спалаху.

Для забезпечення чіткості і ефективності роботи ДНПК у її структурі створюються лікувальна, протиепідемічна, карантинна, лабораторна і дезінфекційна групи.

Лікувальна група здійснює керівництво і контроль за проведенням заходів діагностики і лікування хворих, контролює і надає допомогу в організації ізоляторів (обсерваторів) і патологоанатомічної служби.

Протиепідемічна група здійснює керівництво і надання допомоги у проведенні заходів щодо визначення кордонів вогнища, розвідки і оцінки санітарно-епідемічного стану району надзвичайної ситуації, проведення епідемічного обстеження, медичної евакуації, ізоляції і лікування хворих, організації екстреної профілактики.

Карантинна група здійснює керівництво і контроль за організацією ізоляційно-обмежувальних і режимних заходів, виконанням вимог протиепідемічного режиму в ізоляторах, обсерваторах і лікарнях.

Лабораторна група організує проведення лабораторної діагностики і дослідження матеріалів від хворих, контактуючих з ними, об’єктів довкілля.

Дезинфекційна група організує і забезпечує проведення санітарної обробки і дезинфекції.