Методичний матеріал з курсу
| Вид материала | Документы |
- Теофіпольський районний методичний кабінет лисогірська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, 413.23kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
- Науково-методичний центр вищої освіти, 579.99kb.
- Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
- Навчально-методичний комплекс для студентів 3-го курсу юридичного факультету та факультету, 901.41kb.
- В. М. Прасол Економіка технічної експлуатації будівель Конспект, 2293.09kb.
- Навчально-методичний комплекс з дисципліні "основи регіональної промисловості" для, 103.29kb.
- Підготовка учнів до вивчення геометрії на заняттях гуртка початкового технічного моделювання, 1057.41kb.
- Навчально-методичний комплекс з дисципліни адміністративна відповідальність для студентів, 451.86kb.
- Викладений матеріал містить рекомендації до виконання лабораторних робіт з курсу "Міжгалузевий, 319.4kb.
1. ТЕМА 6. Правові основи Державної служби медицини катастроф (ДСМК).
Основи створення, завдання та заходи ДСМК.
Стаття 3 Конституції України, прийнятої на 5-й сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. проголошує, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".
Життєдіяльність людини включає різноманітність взаємодії людини і середовища її існування. Людина живе в умовах дії факторів, що загрожують її життю і здоров'ю. Ці фактори можуть бути постійними, викликаними негативним впливом на людину довкілля, виробничої сфери, соціально-політичної ситуації, та випадковими, викликаними негативним впливом надзвичайних ситуацій природного, техногенного чи соціально-політичного характеру.
В усьому світі, починаючи з другої половини минулого століття, відмічається абсолютне і відносне зростання санітарних втрат від надзвичайних ситуацій.
В Україні є об'єктивні передумови виникнення багатьох видів аварій, катастроф, які відносяться до надзвичайних ситуацій (НС). Так, на території держави діє понад 1200 великих вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів. Їх переважна кількість розташована в центральних, східних і південних областях країни, де зосереджені хімічні, нафто-газопереробні, металургійні, машинобудівні підприємства. До тяжких наслідків призводять вибухи газів в шахтах. Більше 1800 об'єктів господарства на Україні використовують в технологічному процесі хімічно небезпечні речовини, створюючи зони загрози для 20 млн. чоловік, що проживають поруч з ними. На території України діють 5 АЕС з 16 енергетичними реакторами, декілька науково-дослідних реакторів, а на 8000 підприємствах зберігають чи використовують радіоактивні речовини в небезпечних кількостях. До сьогоднішнього дня держава не може залікувати наслідки аварії на ЧАЕСв 1986 році. Слід зазначити, що ріки України перетинають близько 1700 мостів, які побудовані до 1961 року, 250 млн. залізобетонних конструкцій промислового призначення мають фізичне зношення понад допустимих норм. Велику небезпеку несуть у собі великі гідротехнічні споруди. У державі створено близько 1 тис. штучних водосховищ з рівнем води набагато вище природного. Об'єм води в цих водосховищах перевищує 1 млн. кубометрів. Сейсмонебезпечні зони держави охоплюють 70% її території. Велику небезпеку складають можливі зсуви, повені селі. За останні 10 років площа зсувонебезпечних територій зросла в 5 разів. Повені, селі як природного, так і техногенного характеру призводять до великих збитків та втрат населення. Кількість надзвичайних ситуацій безперервно зростає.
На тлі викладеного стає зрозумілою необхідність існування державної системи медичного реагування в умовах надзвичайної ситуації, здатної реально визначити рівні небезпеки, що загрожують людині, спланувати заходи з медико-санітарного забезпечення населення за умов НС і реалізувати їх при виникненні негативних наслідків НС.
Проблеми забезпечення медичного захисту населення при катастрофах завжди були в центрі уваги центральних органів виконавчої влади України. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997р. №343 "Про утворення державної служби медицини катастроф" була утворена державна служба медицини катастроф (ДСМК), на яку було покладено вирішен-ня в повному обсязі всіх медичних аспектів функціонування державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації в тому числі здійснювати прогнози медико-санітарних наслідків можливих надзвичайних ситуацій, планувати заходи з медико-санітарного забезпечення населення за умов НС та при виникненні надзвичайних ситуацій надавати постраждалим безплатну медичну допомогу на догоспітальному та госпітальному етапах.
Досвід міжнародних та вітчизняних спостережень свідчить, що пріоритетного значення набувають заходи щодо медико-санітарного забезпечення потерпілих, що лягає в основу переліку завдань служби медицини катастроф:
- взаємодія медичних сил, засобів і лікувальних закладів відповідно на державному й територіальному рівнях в сфері медичного захисту населення на території України в разі виникнення екстремальних ситуацій;
- прогнозування медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій і розробка рекомендацій щодо здійснення конкретних скоординованих заходів для зниження їх негативного впливу;
- ліквідація медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій медичними силами й засобами, насамперед спеціалізованими бригадами постійної готовності служби медицини катастроф.
Служба медицини катастроф згідно з покладеними на неї завданнями:
- надає постраждалим в екстремальних ситуаціях безкоштовну медичну допомогу на догоспітальному і госпітальному етапах насамперед силами спеціалізованих бригад постійної готовності служби медицини катастроф;
- організує і здійснює комплекс санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у зонах екстремальних ситуацій;
- координує роботу, спрямовану на забезпечення готовності органів охорони здоров’я, визначених МОЗ України лікувальних закладів, системи зв’язку й оповіщення, медичних і спеціалізованих формувань і закладів служби медицини катастроф до дій в екстремальних ситуаціях;
- здійснює збір, аналіз, урахування і надання інформації про медико-соціальні наслідки екстремальних ситуацій згідно з Тимчасовим регламентом надання інформації органами державної влади в межах урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій;
- забезпечує зберігання здоров’я персоналу, що бере участь у ліквідації наслідків екстремальних ситуацій;
- забезпечує створення й раціональне використання резерву матеріально-технічних ресурсів для здійснення заходів служби медицини катастроф відповідно на центральному й територіальному рівнях;
- бере участь у підготовці медичних і немедичних кадрів, на яких згідно із законодавством покладені завдання надання медичної допомоги в разі виникнення екстремальних ситуацій;
- здійснює науково-дослідну роботу, пов’язану з удосконаленням форм і методів організації надання медичної допомоги постраждалим в екстремальних ситуаціях;
- бере участь у міжнародному співробітництві з проблем медицини катастроф.
Заходи служби медицини катастроф складаються з таких розділів:
1. Удосконалення структури державної служби медицини катастроф.
2. Організація роботи з надання екстреної медичної допомоги населенню в екстремальних ситуаціях.
3. Санітарно-протиепідемічні заходи.
4. Організація наукового, кадрового і матеріально-технічного забезпечення Служби.
5. Міжнародне співробітництво.
6. Фінансування заходів.
Нормативно-правові акти, що визначають організацію
та діяльність ДСМК.
Діяльність ДСМК регламентують Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінета Міністрів України, накази та методичні рекомендації МОЗ України.
До правових, нормативних та директивних актів, що зумовлюють правове та нормативне поле для організації надання медичної допомоги постраждалим при надзвичайних ситуаціях, розбудови та функціонування ДСМК і відповідно планування всіх аспектів її діяльності відносяться :
1. Закони України:
- Конституція України;
- Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану";
- Основи законодавства України про охорону здоров'я;
- Закон України "Про Цивільну оборону України";
- Закон України "Про державний матеріальний резерв";
- Закон України "Про аварійно-рятувальні служби";
- Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій технічного та природного характеру";
- Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації";
2. Укази Президента України:
- Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
- Указ Президента України "Про заходи щодо впровадження в Україні єдиної системи проведення авіаційних робіт з пошуку і рятування";
- Указ Президента України "Про Концепцію захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій";
3. Постанови Кабінету Міністрів України:
- Положення про Цивільну оборону України;
- Концепція створення єдиної державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації;
- Постанова Кабінету Міністрів України "Про взаємодію медичних служб Збройних Сил та інших військових формувань із державною системою охорони здоров'я і про створення загальнодержавної системи екстремальної медицини";
- Типове положення про штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації;
- Постанова Кабінету Міністрів України "Про утворення державної служби медицини катастроф";
- Постанова Кабінету Міністрів України "Про Порядок перетинання державного кордону України аварійно-рятувальними та аварійно-відновними формуваннями для локалізації та ліквідації надзвичайних ситуацій, зумовлених стихійним лихом, аваріями і катастрофами";
- Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження заходів щодо розвитку Державної служби медицини катастроф";
- Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій";
- Постанова Кабінету Міністрів України "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру";
- Постанова Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо вдосконалення організації та проведення авіаційних робіт з пошуку і рятування";
- Постанова Кабінету Міністрів України "Про утворення Державного координаційного центру реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах";
- Постанова Кабінету Міністрів України "Про створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань НС";
- Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру на 2006 - 2010 роки".
4. Накази МОЗ України:
- Наказ МОЗ України "Про ліквідацію Київського регіонального науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та створення Київського науково-практичного об'єднання швидкої медичної допомоги та медицини катастроф";
- Наказ МОЗ України "Про створення резерву лікарських засобів та виробів медичного призначення на випадок виникнення надзвичайних ситуацій";
- Наказ МОЗ України "Про підвищення стану готовності лікувальних заходів щодо надання медичної допомоги потерпілим при виникненні аварій, катастроф та стихійних лих";
- Наказ МОЗ України "Про утворення Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф";
- Наказ МОЗ України "Про затвердження складу Центральної координаційної комісії державної служби медицини катастроф";
- Наказ МОЗ України "Про визначення у складі державної служби медицини катастроф медичних сил, засобів і лікувальних закладів";
- Наказ МОЗ України "Про затвердження Регламенту подання інформації у функціональній підсистемі Міністерства охорони здоров'я України в межах Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій".
5. Методичні рекомендації МОЗ України та навчальні і довідкові посібники:
- Рощін Г.Г., Волошин В.О., Градун Ю.Г., Гур'єв C.O., Матійко А.С., Михайловський М.М., Набоченко О.З., Піщиков В.А. Державна служба медицини катастроф України. Правові та нормативні акти: (Довідковий посібник) //Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.-Київ. -1998.
- Рощін Г.Г., Волошин В.О., Волянський П.Б., Градун Ю.Г., Михайловський М.М., Набоченко О.З. Медичні сили і заклади державної служби медицини катастроф України територіального рівня та їх визначення. (Методичні рекомендації) //Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. - Київ. -1998.
- Рощін Г.Г, Волошин В.О., Картиш А.П., Піщиков В.А., Михайловський М.М., Макомела P.M., Набоченко О.З. Територіальні центри екстреної медичної допомоги у складі державної служби медицини катастроф України та їх організація. (Методичні рекомендації). МОЗ України, Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. - Київ. - 1998.
- Картиш А.П., Рощін Г.Г., Волошин В.О., Зозуля І.С., Михайловський М.М., Градун Ю.Г., Гур'єв C.O., Мацидонська Г.Ф., Набоченко О.З., Терент'єва А.В. Медичне постачання формувань і закладів державної служби медицини катастроф України. (Методичні рекомендації). МОЗ України, Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. - Київ. - 1999.
В основу організації надання екстреної медичної допомоги в умовах надзвичайної ситуації покладені положення статті 3 Конституції України, яка наголошує, що людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та статті 49, що гарантує право кожного на охорону здоров'я та медичну допомогу, причому охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Основи законодавства України про охорону здоров'я містять статтю 17 "Подання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях", в якій визначено, що надання медичної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) здійснюється безплатно.
Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану" визначає, що надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян... Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру... У статті 25 цього Закону говориться: "...Особам, які постраждали від надзвичайних ситуацій, в тому числі при проведенні аварійно-рятувальних робіт, відшкодовуються заподіяні матеріальні збитки та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановленому законом".
Закон України "Про Цивільну оборону України" утворює правове поле організації системи цивільної оборони, яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру. Щодо формування резервів стаття 4 цього Закону каже: "Кабінет Міністрів України: ... створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи, а також визначає їх обсяг і порядок використання..." Щодо джерел фінансування, їх визначає стаття 13 Закону: "Фінансування заходів цивільної оборони проводиться за рахунок державного та місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання у випадках, передбачених актами законодавства."
Закон України "Про державний матеріальний резерв" визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву і регулює відносини в цій сфері. Згідно з статтею 3 цього Закону, "державний резерв призначається для ...забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій". Стаття 7 визначає джерела фінансування системи державного резерву: "Фінансування витрат, пов'язаних із накопиченням (приростом) та утриманням матеріальних цінностей державного резерву... передбачається в Державному бюджеті України окремим рядком", а стаття 121 - порядок відпуску матеріальних цінностей з державного резерву: "Державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється... для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій... Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій здійснюється центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, за поданням міністерств, інших органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, на які покладено функції щодо координації робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій за рішенням Кабінету Міністрів України".
Закон України "Про аварійно-рятувальні служби" вперше в правових актах держави окреслив правове поле діяльності ДСМК як особливого виду державних аварійно-рятувальних служб. Згідно цього закону, "Основним завданням Служби є подання громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне та хімічне забруднення тощо) безоплатної медичної допомоги". Закон проголошує, що ДСМК складається із медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального та територіального рівнів незалежно від галузевої належності, визначених МОЗ України за погодженням з центральними органами виконавчої влади всіх відомств. МОЗ України здійснює оріанізаційно-методичне керівництво ДСМК. На ДСМК поширюються обов'язки, права та гарантії рятувальників, введені цим законом.
Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій технічного та природного характеру" містить статтю 13 "Медичний захист", в якій перераховані наступні заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій:
- планування і використання існуючих сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності та господарювання;
- введення в дію Національного плану соціально-психологічних заходів при виникненні та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
- розгортання в умовах надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру необхідної кількості лікувальних закладів;
- завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів;
- контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води і джерелами водопостачання;
- контроль за станом атмосферного повітря та опадів;
- завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;
- накопичення медичних засобів захисту медичного та спеціального майна і техніки;
- контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією;
- підготовку медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.
Привертає увагу, що серед заходів запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим та їх лікуванню першим пунктом виділяється планування і використання існуючих сил та засобів закладів охорони здоров'я.
Цей закон також містить основні тези про призначення, склад ДСМК, систему її управління, що співпадають по суті з наведеними положеннями Закону України "Про аварійно-рятувальні служби" і, крім того, створює правове поле для гарантованого забезпечення психологічного відновлення постраждалого населення та рятувальників та створення центрів медико-психологічної реабілітації.
Основоположними документами щодо створення ДСМК є Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997р. № 343 "Про утворення державної служби медицини катастроф" та затверджене нею Положення про державну службу медицини катастроф.
Аналіз практичної роботи з розбудови та функціонування ДСМК показує незавершеність правового поля та діючих нормативних актів щодо таких конкретних питань, як механізм залучення медичних засобів із держрезерву при надзвичайних ситуаціях; підготовки, атестації та сертифікації фахівців медицини катастроф; штатно-посадової структури закладів та формувань ДСМК; відшкодування витрат на ліквідацію наслідків катастроф від юридичних осіб, винних в виникненні НС, механізму реалізації пільг для учасників формувань ДСМК згідно Закону України "Про аварійно-рятувальні служби" тощо. Робота з наукового обгрунтування та розробки проектів правових та нормативних актів з цих проблем триває, але при практичному плануванні заходів, що включаються до Плану медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях кожної конкретної адміністративної території, частину питань, що стосується кадрового, матеріально-технічного та медичного забезпечення формувань і закладів ДСМК територіального рівня, орган управління охорони здоров'я адміністративної території має самостійно вирішувати, керуючись реальними можливостями закладів підлеглої системи охорони здоров'я та прогнозованою потребою.
Організація ДСМК.
ДСМК України утворена на двох рівнях: державному та територіальному.
На державному рівні ДСМК організовується в системі МОЗ України. Керівництво ДСМК під час ліквідації медико-санітарних наслідків НС покладається на державному рівні на МОЗ України. Координацію роботи ДСМК здійснює Центральна координаційна комісія МОЗ України.
До складу ДСМК на державному рівні входять: Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні формування, лікувальні заклади, визначені МОЗ України за погодженням з МНС, Міноборони, МВС, Минтрансом, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також створені на базі цих закладів охорони здоров’я спеціалізовані бригади постійної готовності служби медицини катастроф.
У структурі ДСМК Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (далі УНПЦ ЕМД та МК) визначається як головний науково-практичний заклад, на який крім того покладаються функції основного МОЗ України щодо інформаційно-аналітичної обробки інформації Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань НС. УНПЦ ЕМД та МК підпорядковується МОЗ України.
У своїй діяльності Центр керується конституцією України, законами України, наказами МОЗ, Президента України, Кабінету Міністрів, Статутом.
Основною метою Центру є надання громадянам в екстремальних ситуаціях медичної допомоги, виконання науково-дослідної роботи з проблем екстреної медичної допомоги і МК, надання медичної допомоги лікувальним закладам, що входять до складу ДСМК з питань організації й надання медичної допомоги в екстремальних ситуаціях.
Сили і засоби державного рівня беруть участь у ліквідації наслідків НС, при яких можливості територіальних (Автономної Республіки Крим, областей, міст центрального підпорядкування) органів та закладів охорони здоров'я не відповідають потребам і виникає необхідність в залученні додаткових сил та засобів. Наказом МОЗ від 20.11.97р. № 334 визначені склад сил та медичних закладів державного рівня медицини катастроф. В склад державного рівня ДСМК включені за погодженням з відповідними органами виконавчої влади 571 спеціалізована бригада ДСМК постійної готовності першої черги, 190 спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги, 14659 ліжок спеціалізованого ліжкофонду на базі медичних закладів міністерств, відомств та органів управління адміністративних територій.
На територіальному рівні ДСМК організується в системі МОЗ Автономної Республіки Крим, управлінь (відділів) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Керівництво ДСМК під час ліквідації медико-санітарних наслідків НС на територіальному рівні покладається відповідно на МОЗ Автономної Республіки Крим, управління (відділи) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Координацію роботи ДСМК на територіальному рівні здійснюють відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська та Севастопольська міські територіальні координаційні комісії.
До складу ДСМК на територіальному рівні входять територіальні центри екстреної ме-дичної допомоги, медичні формування та лікувальні заклади, віднесені МОЗ до цього рівня за погодженням з МОЗ Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольсь-кою міськими державними адміністраціями, а також створені на базі цих закладів охорони здо-ров’я спеціалізовані територіальні бригади постійної готовності служби медицини катастроф.
Територіальні центри екстреної медичної допомоги є головними закладами та органами управління ДСМК на територіальному рівні, мають, по суті, подвійне підпорядкування: безпо-середньо підлягають відповідно МОЗ Автономної Республіки Крим, управлінням (відділам) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а функціонально - УНПЦ ЕМД та МК. На територіальні центри екстреної медичної допомоги, крім того, покладаються функції вузлів інформаційно-аналітичної обробки інформації Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань НС територіального органу управління охорони здоров'я. Територіальні центри екстреної медичної допомоги утворюються МОЗ Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
До медичних сил територіального рівня відносяться медичні бригади постійної готовності першої черги та спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги. До лікувальних закладів ДСМК територіального рівня відносяться визначені органами управління охорони здоров'я даної території лікувальні заклади системи охорони здоров'я території та відомчі лікувальні заклади, розташовані на даній території. При включенні лікувальних закладів до складу ДСМК передбачається можливість цих закладів додатково до штатного ліжкофонду розгортати визначений для них ліжкофонд при надзвичайних ситуаціях.
Служба медицини катастроф діє згідно з планами медико-санітарного забезпечення в разі виникнення екстремальних ситуацій.
План медико-санітарного забезпечення населення на випадок виникнення екстремальних ситуацій на державному рівні розробляється МОЗ України, попередньо розглядається Центральною координаційною комісією й затверджується Кабінетом Міністрів України. На територіальному рівні – розробляються МОЗ Автономної Республіки Крим, управліннями (відділами) охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, попередньо розглядається територіальними координаційними комісіями служби медицини катастроф і затверджується відповідно Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Важливу роль у структурі служби медицини катастроф відіграють координаційні комісії, які є постійно діючим дорадчим позаштатним органом, утвореним з метою узгодження складу і порядку використання в НС медичних сил і засобів служби медицини катастроф. До складу комісій входять представники всіх міністерств і відомств відповідних рівнів служби медицини катастроф.
Головою центральної координаційної комісії є Міністр охорони здоров’я України. Склад центральної координаційної комісії визначається рішенням Кабінету Міністрів України, а персональний склад затверджується її головою.
Головою територіальної координаційної комісії є відповідно міністр охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, начальники управлінь (відділів) охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Заступники голови комісії призначаються її головою. Склад територіальних координаційних комісій визначається відповідними територіальними органами виконавчої влади, а персональний затверджується її головою. До складу територіальної координаційної комісії входять представники територіальних органів управління охорони здоров’я, територіальних центрів екстреної медичної допомоги та медичних закладів як Міністерства охорони здоров’я, так і відомчого підпорядкування, а також інші представники. Роботою територіальної комісії керує її голова, а в разі відсутності голови – за його дорученням один із його заступників.
У компетенції координаційних комісій є узгодження:
- складу й порядку використання в разі НС медичних сил і засобів, що входять до складу служби медицини катастроф;
- програми розвитку служби медицини катастроф відповідних рівнів;
- планів медико-санітарного забезпечення населення на випадок виникнення НС;
- заходів щодо удосконалення організаційної структури та функціонування служби медицини катастроф відповідного рівня;
- планів заходів щодо забезпечення постійної готовності служби медицини катастроф до виконання покладених на неї завдань;
- заходів щодо підготовки фахівців для служби медицини катастроф, планів координаційної роботи стосовно створення й використання резервів, медичних і матеріально-технічних ресурсів служби медицини катастроф на відповідному рівні.
Комісії здійснюють свої повноваження у взаємодії з центральними або місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування.
Сили та заклади ДСМК.
Для ліквідації медико-санітарних наслідків природних та техногенних катастроф залучають сили й засоби медицини катастроф – формування та лікувальні заклади державної служби МК.
До формувань ДСМК державного та територіального рівня згідно діючих документів відносять: мобільні госпіталі, медичні загони, бригади постійної готовності першої черги та спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги, санітарно-епідеміологічні загони, спеціалізовані протиепідемічні бригади, санітарні пости та санітарні дружини.
Санітарно-епідеміологічні заклади є базою для створення різних формувань санітарно-профілактичної допомоги в осередках катастроф, що виконують функції пересувних частин СЕС.
Мобільні госпіталі створюються на базі лікувальних закладів ДСМК і призначаються для надання першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги потерпілому населенню у разі НС.
Медичні загони формуються з лікарсько-сестринських бригад лікувальних закладів одного міста для надання невідкладної першої лікарської допомоги потерпілим на догоспітальному етапі.
Із мобільних госпіталів і загонів ДСМК на сьогоднішній день юридично визначене одне формування - медичний мобільний загін швидкого реагування МНС України (ММЗ ШР), який відноситься до ДСМК державного рівня.
Бригади постійної готовності першої черги – це формування ДСМК, що призначені для надання екстреної медичної допомоги потерпілим у догоспітальний період та їх госпіталізації в лікувальні заклади. Бригади постійної готовності ДСМК першої черги можуть бути позаштатними чи штатними, входити до складу ДСМК територіального та державного рівнів.
До складу позаштатних бригад постійної готовності ДСМК першої черги територіального рівня включаються формування зі складу бригад швидкої медичної допомоги, позаштатні бригади, створені територіальними центрами екстреної медичної допомоги та відомчими лікувальними закладами.
Бригади постійної готовності ДСМК першої черги зі складу швидкої медичної допомоги у повсякденних умовах працюють як звичайні виїзні бригади швидкої медичної допомоги і надають екстрену медичну допомогу населенню території обслуговування.
У разі НС і появи уражених поза межами зони обслуговування вони направляються у осередок для надання медичної допомоги та евакуації потерпілих у лікувальні заклади.
Бригади постійної готовності першої черги ДСМК, що створюються територіальними центрами екстреної медичної допомоги та відомчими лікувальними закладами ДСМК, формуються і оснащуються медичною технікою, транспортом та медикаментами на рівні не нижчому, ніж відповідні бригади із складу швидкої медичної допомоги.
Спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги призначені для підсилення лікувальних закладів другого етапу медичної евакуації висококваліфікованими фахівцями. Спеціалізовані бригади формуються, як правило, вузькопрофільними: хірургічні, терапевтичні, гематологічні, реанімаційні, токсикотерапевтичні, психоневрологічні, педіатричні, акушерсько-гінекологічні тощо.
Спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги можуть бути штатними і позаштатними, входити до складу ДСМК територіального та державного рівнів.
Штатні спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги, як правило, створюються при територіальних центрах екстреної медичної допомоги, відомчих лікувальних та провідних профільних закладах. Ці бригади в повсякденних умовах працюють на базі стаціонару, отримують необхідний рівень підготовки, а в разі назрілої необхідності працюють згідно з “Планами медико-санітарного забезпечення населення в екстремальних ситуаціях”.
Позаштатні спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги, як прави-ло, створюються при лікарнях швидкої медичної допомоги, міських та районних лікарнях, які надають ургентну допомогу в системі швидкої медичної допомоги адміністративної території, при відомчих лікувальних закладах і провідних профільних науково-дослідних та лікувальних закладах, що розташовані на цій території. Ці бригади формуються із висококваліфікованих фахівців і направляються в лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації у разі НС.
Санітарно-епідеміологічні загони формуються на основі санітарно-епідеміологічних закладів і складаються із спеціалізованих бригад (епідеміологічних, гігієнічних та радіологічних). Вони виконують функції пересувних частин СЕС для проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.
Спеціалізовані протиепідемічні бригади створюються на основі науково-дослідних установ санітарно-епідеміологічного профілю і використовуються для проведення протиепіде-мічних заходів у районах НС, насамперед у разі виникнення осередків особливо небезпечних інфекцій.
Санітарні дружини та санітарні пости створюються на підприємствах, у господарствах та населених пунктах для надання першої медичної допомоги потерпілим у разі НС переважно на об’єктах свого формування. На підприємствах санітарні дружини створюються у кожній зміні. На великих підприємствах, у навчальних закладах можуть створюватись загони санітарних дружин.
До закладів ДСМК державного та територіального рівня, згідно діючих директивних і нормативно-методичних документів, відносять заклади та установи охорони здоров'я (лікувально-профілактичні, санітарно-профілактичні, швидкої та екстреної медичної допомоги, науково-дослідні та науково-практичні, навчальні, бази постачання тощо), які незалежно від відомчого підпорядкування визначені чинним порядком МОЗ України до складу державного чи територіального рівня ДСМК. Так, згідно наказу МОЗ України від 20.11.97р. № 334 "Про визначення у складі державної служби медицини катастроф медичних сил, засобів і лікувальних закладів" визначено 126 закладів, віднесених до державного рівня ДСМК. Це Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, 27 територіальних центрів екстреної медичної допомоги, практично всі станції та лікарні швидкої медичної допомоги тощо. Частина цих закладів є штатними закладами ДСМК, частина - лікувально-профілактичними, санітарно-профілактичними, фармацевтичними і науково-дослідними установами охорони здоров'я, які поряд з основними функціями виконують деякі функції закладу ДСМК - створюють формування ДСМК, забезпечують розгортання додаткового ліжкофонду певного профілю в надзвичайних ситуаціях тощо.
Територіальні центри екстреної медичної допомоги
Територіальні центри екстреної медичної допомоги (далі Центри) є основними медичними закладами ДСМК адміністративної території, призначеними для організації надання екстреної медичної допомоги населенню адміністративної території в екстремальних ситуаціях, прогнозу-вання медико-санітарних наслідків можливих надзвичайних ситуаціях на території обслугову-вання (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) та планування заходів з ліквідації їх наслідків. До завдань територіальних центрів входять розробка та обгрунтування проекту Плану медико-сані-тарного забезпечення населення адміністративної території при надзвичайних ситуаціях та ор-ганізація створення і раціонального використання оперативного резерву матеріально-технічних ресурсів ДСМК адміністративної території для ліквідації медико-санітарних наслідків НС.
Станції швидкої медичної допомоги
Станції ШМД утворюють оперативні запаси табельного майна спеціалізованих бригад постійної готовності ДСМК першої черги, що визначені із складу станцій, в обсязі, який забезпечує автономну роботу бригад протягом 3 діб.
Медичні заклади, що утворюють медичні бригади постійної готовності першої черги ДСМК (крім станцій ШМД) та спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги ДСМК
Медичні бригади постійної готовності першої черги та спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги ДСМК утворюються при лікувально-профілактичних закладах системи МОЗ України та адміністративних територій, інших міністерств, відомств, громадських організацій, при клініках науково-дослідних закладів МОЗ АМН України, визначених до складу ДСМК наказом МОЗ України за погодженням з відповідними органами державної влади та власниками.
Медичні заклади, шо розгортають додатковий ліжкофонд
Медичні заклади, що розгортають додатковий ліжкофонд, призначені для надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги при НС і відносяться до закладів ДСМК другого етапу медичної евакуації при надзвичайних ситуаціях. До них відносяться визначені для цього МОЗ України за погодженням з територіальними органами виконавчої влади та відомствами незалежно від галузевої належності лікарні, госпіталі, науково-практичні центри тощо. Загальна кількість додаткового ліжкофонду ДСМК територіального рівня визначається органами управління адміністративної території в залежності від прогнозованих медико-санітарних наслідків НС.
Взаємодія ДСМК з іншими аварійно-рятувальними службами.
У системі заходів, спрямованих на подолання наслідків стихійних лих і техногенних катастроф, пріоритетними є заходи щодо ліквідації їх медико-санітарних втрат. Дії аварійно-рятувальних і медичних формувань та закладів у зоні НС перш за все спрямовані на пошук і надання необхідної медичної допомоги постраждалим в осередку катастрофи, захист населення від дій вторинних уражаючих факторів, забезпечення своєчасної медичної евакуації і за потреби евакуації населення з осередку катастрофи, організацію медичного забезпечення етапів евакуації і місць розселення евакуйованих, надання в необхідному обсязі своєчасної допомоги постраждалим, організацію і проведення санітарно-протиепідемічних заходів з метою захисту життя і здоров’я людей.
Завдання органів управління й всієї системи охорони здоров’я України, перш за все її підсистеми – державної служби медицини катастроф, полягає в максимальному забезпеченні постійної готовності їх сил і засобів для реалізації заходів щодо медичного забезпечення населення країни в умовах НС незалежно від факторів, що її спричинили.
До ліквідації наслідків природних лих і техногенних катастроф залучаються сили й засоби різних міністерств і відомств державного й територіального рівнів. Оскільки мають багатопла-новий характер дії учасників робіт, актуальною є проблема їх координації й концентрації зусиль на найважливіших напрямах діяльності в кожному певному випадку й проміжку часу.
Вирішення цих питань у системі державної служби медицини катастроф покладено на центральну й територіальні координаційні комісії. До складу комісії входять повноважні представники управлінь охорони здоров’я відповідних рівнів, сили й засоби яких залучають для ліквідації медико-санітарних наслідків природних і техногенних катастроф.
У Положенні про координаційні комісії державної служби медицини катастроф передбачено, що основна їх діяльність припадає на період планування медичних сил і заходів щодо охорони здоров’я населення під час ліквідації наслідків катастроф.
У період виникнення НС при органі управління охорони здоров’я створюється опера-тивний штаб, завданням якого є розроблення й забезпечення виконання заходів щодо ліквідації медико-санітарних наслідків за конкретних умов з урахуванням факторів, що спричинили цю подію. Крім того, на оперативні штаби покладаються завдання забезпечення взаємодії не лише медичних сил, що є складовими частинами державної служби медицини катастроф, але й органів управління інших галузей, задіяних у ліквідації наслідків катастрофи. Базою розгортання оперативних штабів є центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. До складу оперативних штабів, крім представників органу управління охорони здоров’я відповідної адміністративної території, можуть входити й члени координаційної комісії тих міністерств і відомств, медичні сили й засоби яких залучаються до роботи в даному разі.
За великомасштабних катастроф територія, на якій виникла НС, поділяється на оперативні зони, які в свою чергу можуть поділятися на сектори. Такий розподіл дозволяє оперативно реагувати на швидкоплинні зміни на окремих ділянках роботи, раціонально використовувати людський і матеріально-технічний потенціал, забезпечити скорочення часу виконання необхідних заходів через швидке прийняття й реалізацію управлінських рішень.
Для забезпечення управління та координації дій між медичними силами, що беруть участь у ліквідації наслідків катастроф у відповідній зоні, територіальні органи управління охорони здоров’я можуть створювати оперативні групи, що вирішують питання медичної розвідки, визначають необхідну кількість і структуру медичних сил і засобів, шляхи й порядок евакуації постраждалих. Надто важливою є робота цих груп у районах зі складною невизначеною обстановкою або на адміністративних територіях, значно віддалених від обласного центру. Крім того, завданнями оперативних груп є забезпечення зв’язку між зоною катастрофи й оперативним штабом, а також координація рішень з місцевими органами виконавчої влади, органами й установами інших міністерств і відомств для забезпечення узгодження дій усіх учасників ліквідації наслідків катастрофи.
До складу оперативної групи територіального органу управління охорони здоров’я можуть входити:
- заступник начальника територіального органу управління охорони здоров’я;
- заступник головного лікаря обласної санепідстанції;
- головний спеціаліст територіального органу управління охорони здоров’я (у залежності від характеру катастрофи визначається потреба в кожному спеціалісті);
- заступник директора чи представник територіального центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф;
- спеціаліст, що забезпечує систему зв’язку;
- водій.
Залежно від конкретної обстановки склад оперативної групи може змінюватися і доповнюватися необхідними спеціалістами.
Оперативна група забезпечується спеціально оснащеним транспортом підвищеної прохідності, обладнаним системою телекомунікації. Її керівник може приймати управлінські рішення в межах наданих йому повноважень, реалізувати рішення вищих управлінських інстанцій та контролювати хід виконання заходів щодо медичного забезпечення населення в зоні відповідальності.
Для координації дій медичних сил і засобів у НС у масштабах країни створюється оперативна група МОЗ України, яку очолює заступник міністра. До її складу входять начальники або заступники начальників профільних управлінь, спеціалісти, залучення яких визначається характером катастрофи, представник Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Оперативна група МОЗ працює, як правило, на базі управління охорони здоров’я на тій адміністративній території, де виникла НС. Представники оперативної групи забезпечуються автотранспортом або іншим видом транспор-ту (мотодрезини, вертольоти), обладнаними телекомунікаційними системами. Оперативна група керує всіма силами й засобами служби медицини катастроф державного рівня, що залучаються до роботи, визначає потребу в силах і засобах посилення й спеціалізації, координує дії територіальної системи охорони здоров’я силами й засобами інших міністерств і відомств центрального підпорядкування, що працюють в осередку катастрофи, реалізує управлінські рішення МОЗ України, контролює хід їх виконання, постійно інформує керівництво міністерства про медико-санітарну обстановку в зоні НС і хід ліквідації наслідків катастрофи.
Для забезпечення ефективної роботи оперативних груп МОЗ України важливою є попе-редня підготовка їх членів до роботи в умовах НС через залучення до підготовки планів медичного забезпечення, участі у командно-штабних та інших видах навчань, розробки формалізованих документів збору й передачі інформації, відпрацювання систем оповіщення і зв’язку.
Основним органом, що забезпечує загальне керівництво й координацію всіх видів робіт з ліквідації наслідків катастроф на адміністративній території, є комісія, робочим органом якої на державному рівні є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, а на територіальному – штаби ЦО і НС.
Взаємодія органів управління охорони здоров’я з органами управління інших галузей здійснюється:
- за участю представників охорони здоров’я в роботі відповідної комісії з ліквідації наслідків катастроф;
- розмежуванням функцій та визначенням порядку дії і взаємодопомоги аварійно-рятувальних формувань;
- визначенням характеру, обсягу й періодичності подання необхідної інформації як формуваннями й закладами державної служби медицини катастроф, так і органами управління інших міністерств і відомств;
- визначенням характеру взаємодії на рівні формувань, оперативних груп, органів управління і штабів ЦО і НС;
- організацією взаємного оповіщення;
- визначенням складу медичних сил швидкого реагування;
- визначенням місць, ділянок або напрямів діяльності медичних сил швидкого реагування;
- визначенням місць санітарної обробки постраждалих і контролю за її якістю;
- визначенням мережі закладів, на які покладаються відповідні функції в ліквідації наслідків катастроф;
- визначенням сил і засобів для медичної евакуації населення з вогнища катастрофи;
- визначенням порядку медичного та інших видів забезпечення формувань, що беруть участь у ліквідації наслідків катастроф;
- визначенням сил і засобів, необхідних для забезпечення громадського порядку й охорони небезпечних об’єктів, житлової зони, медичних закладів тощо.
Правильне використання державної служби медицини катастроф та лікувальних закладів дозволяє створити в Україні діючу оперативну медичну службу швидкого реагування на випадок виникнення надзвичайних ситуацій, що сприятиме зниженню їх негативних наслідків, збереженню життя багатьох тисяч потерпілих, зниженню рівня їх інвалідності.
Особливості організації медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій в країнах світу
У другій половині 20-го століття відзначалося зростання кількості аварій та катастроф, пов'язаних з роботою техніки (техногенних або антропогенних) та кількості жертв серед населення при стихійних лихах і техногенних катастрофах.
Система охорони здоров'я населення у повсякденних умовах навіть у високорозвинених державах виявилась нездатною адекватно реагувати на санітарні втрати при значних катастро-фах. Виникла нова галузь охорони здоров'я - медицина катастроф, що займається плануванням, підготовкою та реалізацією комплексу організаційних та медичних заходів при надзвичайних ситуаціях внаслідок техногенних та природних катастроф. Для виконання заходів з організації ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі для надання медичної допомоги постраждалим в усіх розвинених державах світу, були створені і зараз функціонують служби (системи) медицини катастроф. Структура служби медицини катастроф в кожній державі відповідає економічному і політичному стану держави, інфраструктурі її транспорту, енергетики і системи охорони здоров'я. В кожній державі служба (система) медицини катастроф розбудована і діє в стабільному правовому та нормативному полі держави.
У 1971 р. Генеральна асамблея ООН створила Виконавчий комітет ВООЗ з надання допомоги у випадку стихійного лиха. У його складі постійно функціонують сектор охорони здоров’я у надзвичайних ситуаціях та оперативна група допомоги у випадку стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій. Постійні комітети (відділи) з надання надзвичайної допомоги існують у всіх регіональних бюро ВООЗ.
У 1975 р. у Женеві створене міжнародне товариство медицини катастроф (МТМК), до якого були прийняті близько 30 держав. Товариство було призначене для координації та об’єднання зусиль з наукової розробки проблем медицини катастроф міжнародного масштабу, наукових досліджень у напрямках невідкладної медичної допомоги постраждалим та їх лікування в умовах масових уражень, розробки навчальних програм з медицини катастроф.
У Сан-Маріно створений науково-дослідний центр з медицини катастроф. Створюються також інші національні та міжнародні асоціації медицини катастроф.
Існують такі міжнародні організації, що працюють у галузі медицини катастроф та НС:
- Міжнародне товариство медицини катастроф;
- Всесвітня асоціація медицини катастроф та надзвичайних ситуацій;
- Панамериканська організація охорони здоров’я;
- Міжнародна організація “Лікарі без кордонів”;
- Центр менеджмента катастроф та надання гуманітарної допомоги “Екселенс”;
- Європейський центр медицини катастроф;
- Відділ медицини катастроф у госпіталі Амстердама;
- Центр міжнародних систем екстреної медичної допомоги;
- Міжнародна організація індивідуального та колективного захисту;
- Чеське товариство медицини катастроф та надзвичайних ситуацій;
- Всесвітня організація охорони здоров’я.
У регіонах земної кулі створені Центри співпраці ВООЗ з проблем медицини катастроф та надзвичайних ситуацій з метою виконання функцій, пов’язаних з програмою ВООЗ. Серед понад 120 Центрів співпраці ВООЗ – 9 спеціалізуються з питань готовності до надзвичайних ситуацій та надання допомоги під час ліквідації їхніх наслідків.
Згідно з Узгодженням про взаємодію в галузі попередження та ліквідації наслідків НС природного та техногенного характеру від 22.01.93р. та Рішенням Ради зі співпраці у галузі охорони здоров’я СНД від 03.06.94р. була створена Координаційна рада держав-учасників СНД з проблем медицини катастроф, що є спеціалізованим робочим та консультативним органом Ради зі співпраці у галузі охорони здоров’я СНД, забезпечує або безпосередньо виконує його рішення в межах своїх функціональних обов’язків.