Методичний матеріал з курсу

Вид материала

Документы

Содержание Основні положення міжнародного права з питань захисту людини. Єдина державна система цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру Основні завдання комісії Робота комісії під час НС У режимі повсякденної діяльності Режим підвищеної готовності Режим надзвичайної ситуації Режим надзвичайного стану Основні заходи захисту населення і територій 1. Засоби індивідуального захисту Ватно-марлева пов'язка Комплект фільтрувального одягу ЗФО-58 Комплект ЗЗК Радіозахисні засоби До протибактеріальних засобів До аптечки індивідуальної АІ-2 2. Засоби колективного захисту 1. Тема 2. Надзвичайні ситуації природного, техногенного та соціально-політичного характеру, їх медико-санітарні наслідки. Надзвичайна ситуація для охорони здоров’я НС техногенного характеру ... Полное содержание

Подобный материал:

• Теофіпольський районний методичний кабінет лисогірська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, 413.23kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
• Науково-методичний центр вищої освіти, 579.99kb.
• Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
• Навчально-методичний комплекс для студентів 3-го курсу юридичного факультету та факультету, 901.41kb.
• В. М. Прасол Економіка технічної експлуатації будівель Конспект, 2293.09kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліні "основи регіональної промисловості" для, 103.29kb.
• Підготовка учнів до вивчення геометрії на заняттях гуртка початкового технічного моделювання, 1057.41kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни адміністративна відповідальність для студентів, 451.86kb.
• Викладений матеріал містить рекомендації до виконання лабораторних робіт з курсу "Міжгалузевий, 319.4kb.

Методичний матеріал з курсу

«медицина надзвичайних ситуацій»


1. ТЕМА 1. Організація захисту населення і територій за умов надзвичайних ситуацій


Людство постійно перебуває під впливом несприятливих факторів, не тільки соціального, але і техногенного та природного походження. Все це ще раз підтверджує, що одним із головних завдань держави є організація захисту населення від наслідків катастроф, стихійних лих як у мирний, так і у воєнний час. Для вирішення цього важливого завдання в Україні створена система цивільного захисту населення, діяльність якої визначена Законом України “Про Цивільну оборону України” (1999) і “Про правові засади цивільного захисту”(2004).

Значна кількість великих катастроф, що сталася останнім часом у світі і на території України, серед яких особливе місце займає Чорнобильська (1986), змінили традиційну орієнтацію системи цивільного захисту з вирішення завдань виключно воєнного часу на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій мирного часу, а також перехід від галузевого (відомчого) до функціонального (інтегрованого) принципу реагування.

В основу цивільного захисту населення покладені положення міжнародного гуманітарного права та стаття 3 Конституції України, в якій наголошується, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.


Основні положення міжнародного права з питань захисту людини.


Принципи захисту цивільного населення випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту жертв війни.

Після другої світової війни, в ході якої мирне населення зазнало масових знущань, репресій і депортацій, в серпні 1949 року у Женеві, на Дипломатичній конференції, була прийнята IV Женевська конвенція про захист цивільного населення, яке знаходиться в зоні конфлікту або на окупованій території.

Попередніми Женевськими конвенціями (ЖК) забезпечуються наступні види захисту:

І Женевська конвенція - захист поранених і хворих в діючих арміях, а також медичного і духовного персоналу у військах.

II Женевська конвенція - захист поранених, хворих, медичного і духовного персоналу із складу збройних сил, які потерпіли аварію на морі.

III Женевська конвенція - захист військовополонених.

Але після прийняття в 1949 році IV Женевської конвенції, кількість збройних конфліктів значно зросла, кількість цивільного населення, яке страждає внаслідок цього, значно збільшилась. Більш того, основна кількість конфліктів і жертв від них виникає не між державами, а в середині країн, як результат протиборства політичних, соціальних та інших груп населення.

Враховуючи вище означене Дипломатичною конференцією були розроблені, і в 1977 році прийняті два Додаткових протоколи до Женевської конвенції 1949 року з метою забезпечення захисту всього цивільного населення в зоні збройних конфліктів.

Відповідно до положень Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них всі військовослужбовці та особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатанти, а медичний, духовний персонал та цивільне населення відносяться до не комбатантів.

Основні положення Женевських конвенцій вимагають завжди проводити різницю між цивільним населенням і комбатантами, а також між цивільними і військовими об’єктами. При цьому усяка особа, яка не належить до збройних сил, є цивільною особою, а до цивільних об’єктів відносяться усі ті об’єкти, які не мають ефективного впливу для забезпечення військової переваги.

Забороняються напади на військові об'єкти, наслідки від яких неможливо передбачити і при яких разом з військовими, уражаються цивільні об’єкти і цивільні особи. Забороняється напад на цивільне населення або окремих осіб в якості репресивних дій.

Цивільне населення та окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, які виникають у зв'язку з військовими операціями.

Забороняється спричиняти серед цивільного населення противної сторони дії, які викликають голод, руйнувати об’єкти, які необхідні для життєзабезпечення населення.

Сторони, що конфліктують, не повинні використовувати цивільне населення або окремих цивільних осіб з метою спроби захистити військові об'єкти від нападу або прикрити ними військові операції (так звані “живі щити”).

Протоколи особливо визначають потребу захисту культурних цінностей і місць культових відправлень, природного середовища, місцевості і зон, які знаходяться під особливим захистом міжнародних організацій.


Єдина державна система цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру


Цивільний захист – це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

Єдина державна система цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру - це сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту.

Відповідно до Закону України "Про правові засади цивільного захисту" (2004), із змінами прийнятими в 2005 році, визначається діяльність Уряду, органів центральної виконавчої влади з питань захисту населення, організацій, підприємств і закладів.

В розділі 1 “Загальні положення” вказана мета та завдання цивільного захисту, реалізація державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення територій, матеріальних та культурних цінностей, довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період.

Розділ 2 Закону присвячено основним заходам у сфері цивільного захисту.

В розділі 3 Закону приведена єдина система цивільного захисту та режими її функціонування.

Розділ 4 Закону розглядає питання управління єдиною системою цивільного захисту.

В розділі 5 Закону розглядаються питання координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту.

Розділ 6 Закону присвячений питанням стандартизації, державній експертизі та ліцензування у сфері цивільного захисту.

В розділі 7 Закону приведений порядок комплектування органів і підрозділів цивільного захисту та проходження служби цивільного захисту.

Розділ 8 Закону присвячений соціальному і правовому захисту осіб рядового і начальницького складу та працівників органів і підрозділів цивільного захисту та їх пенсійному забезпеченню.

Розділ 10 Закону присвячений фінансовому і матеріальному забезпеченню.

Розділ 11 Закону регламентує міжнародне співробітництво в сфері цивільного захисту.

Розділ 12 Закону освітлює питання контролю і нагляду за діяльністю у сфері цивільного захисту.

Розділ 13 Закону присвячений питанням відповідальності за порушення законодавства у сфері цивільного захисту.

Розділ 14 Закону приводить прикінцеві та перехідні положення.

При цьому попередження соціально-політичних, міжнаціональних конфліктів, масових безладів і дій, щодо ліквідації їх наслідків, до компетенції органів управління сил цивільного захисту не входить.

Цивільний захист здійснюється з метою:

1. Реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення територій, матеріальних та культурних цінностей, довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період.

2. Подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав, відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Цивільний захист базується на наступних принципах:

1. Гарантування державою громадянам конституційного права на захист життя, здоров’я та їх майна, а юридичним особам – права на безпечне функціонування.

2. Добровільності при залученні людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для життя і здоров’я.

3. Комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту.

4. Створення системи раціональної превентивної безпеки з метою максимально можливого економічно обґрунтованого зменшення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їх наслідків.

5. Територіальності та функціональності єдиної системи цивільного захисту

6. Мінімізації заподіяння шкоди довкіллю.

Основними завданнями цивільного захисту є:

1. Збір та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації.

2. Прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій.

3. Здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту.

4. Розробка і виконання законодавчих та інших нормативно - правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту.

5. Розробка і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту.

6. Створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям.

7. Розробка та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям.

8. Оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення НС, своєчасне достовірне інформування про обстановку яка складається та заходи, що вживаються для запобіганням надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків.

9. Організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим.

10. Проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення.

11. Забезпечення постійної готовності сил та засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків.

12. Надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій.

13. Навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань.

14. Міжнародне співробітництво в галузі цивільного захисту.

З метою ефективної реалізації завдань цивільного захисту, зменшення матеріальних втрат та недопущення шкоди об’єктам, матеріальним і культурним цінностям та довкіллю в разі виникнення надзвичайних ситуацій центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм сили та засоби, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, добровільні рятувальні формування здійснюють оповіщення та інформування, спостереження та лабораторний контроль, укриття у захисних спорудах, евакуацію, інженерний, медичний, психологічний, біологічний, екологічний, радіаційний та хімічний захист.

Загальне керівництво єдиною системою цивільного захисту здійснює Кабінет міністрів України.

Начальником цивільного захисту України є Прем’єр- міністр України.

Безпосереднє керівництво діяльністю єдиної системи цивільного захисту покладається на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань цивільного захисту. Керівник цього органу є заступником начальника цивільного захисту України.

До сил цивільного захисту належать:

1. Оперативно - рятувальна служба цивільного захисту.

2. Спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи.

3. Аварійно-відновлювальні формування, спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту.

4. Формування особливого періоду.

5. Авіаційні та піротехнічні підрозділи.

6. Технічні служби та їх підрозділи.

7. Підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

До регіональних і місцевих сил цивільного захисту належать:

1. Аварійно-рятувальні формування і підрозділи.

2. Спеціалізовані аварійно-рятувальні служби.

3. Сили та засоби місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

4. Сили та засоби територіальних підсистем єдиної системи цивільного захисту.

5. Сили та засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, які залучаються у відповідному порядку до здійснення заходів цивільного захисту.

6. Добровільні рятувальні формування.

Координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту здійснюють:

- Рада національної безпеки і оборони України у межах, передбачених законом України “Про Раду національної безпеки і оборони України”;

- Кабінет Міністрів України.

Для координації діяльності державних органів влади з питань цивільного захисту Кабінет Міністрів України утворює відповідні комісії.

Порядок забезпечення діяльності Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій визначається Кабінетом Міністрів України. Діяльність цих комісій здійснюється відповідно до положення про такі комісії, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Основні завдання комісії:

- координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних зі створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші НС;

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

- організація та керівництво проведенням робіт при ліквідації наслідків НС.

Робота комісії під час НС - це:

- керівництво ліквідацією НС;

- вивчення обстановки, причин виникнення НС та підготовка інформації про вжиті заходи;

- організація робіт і взаємодія з органами виконавчої влади, громадськими організаціями з питань евакуації населення та надання допомоги потерпілим;

- залучення до ліквідації наслідків НС наявних сил і засобів;

- взаємодія з відповідними організаціями сусідніх регіонів, територія яких опинилася під впливом НС, що виникла на території району, області, регіону, України;

- визначення розмірів (масштабів) збитків, що зазнали об'єкти і населення від НС.

Залежно від наявної або прогнозованої обстановки і масштабу НС встановлюється відповідний режим функціонування єдиної системи захисту в межах конкретної території за рішенням відповідно Уряду України, Ради міністрів АРК, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, міської ради.

У режимі повсякденної діяльності єдина система захисту функціонує за наявності нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеорологічної обстановки, за відсутності епідемій, епізоотій.

У цьому режимі органи управління, сили і засоби єдиної системи захисту:

- забезпечують спостереження і контроль за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, а також чергування оперативного персоналу;

- розробляють і виконують цільові та науково-технічні програми запобігання НС і зменшення можливих втрат;

- здійснюють заходи, спрямовані на забезпечення безпеки і захисту населення під час НС;

- забезпечують підготовку органів управління до дій у НС, організовують навчання населення використання засобів захисту в таких ситуаціях;

- створюють і поновлюють резерви фінансових і матеріальних ресурсів для ліквідації наслідків НС;

- здійснюють постійне прогнозування обстановки щодо її погіршення, яке може призвести до виникнення НС.

Режим підвищеної готовності встановлюється при погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеорологічної обстановки, загрозі виникнення НС.

У режимі підвищеної готовності органи управління єдиної системи цивільного захисту:

- надають оперативну допомогу органам і структурам, причетним до забезпечення цивільного захисту, в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

- формують комісії для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, готують пропозиції щодо її нормалізації;

- посилюють спостереження і контроль за ситуацією на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, здійснюють прогнозування можливості виникнення надзвичайних ситуацій та їх масштабів;

- розробляють заходи із захисту населення і територій в умовах надзвичайної ситуації;

- приводять у стан підвищеної готовності наявні сили і засоби реагування, залучають додаткові сили і засоби, уточнюють плани їх дій та направляють їх у разі потреби в район загрози виникнення надзвичайної ситуації;

- здійснюють заходи із запобігання виникненню надзвичайної ситуації.

Режим надзвичайної ситуації встановлюється при виникненні НС та під час ліквідації наслідків НС.

У режимі надзвичайної ситуації органи управління єдиної системи цивільного захисту:

- визначають межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація;

- організовують захист населення і територій в умовах надзвичайної ситуації;

- організовують роботи з локалізації або ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, залучають необхідні сили і засоби;

- здійснюють безперервний контроль за розвитком надзвичайної ситуації, становищем на аварійних об'єктах і прилеглих до них територіях;

- оперативно доповідають вищим органам управління про розвиток надзвичайної ситуації, заходи, які виконуються, та оповіщають населення.

Режим надзвичайного стану єдиної системи захисту встановлюється відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану".

Режим функціонування єдиної системи цивільного захисту в умовах воєнного стану, порядок підпорядкування її військовому командуванню визначаються відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".


Основні заходи захисту населення і територій


З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі виникнення надзвичайних ситуацій проводиться спеціальний комплекс заходів. Він передбачає проведення наступних дій:

1. Оповіщення та інформування.

Оповіщення про загрозу і постійне інформування населення досягається завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної, територіальних та локальних автоматизованих систем оповіщення населення в зонах можливого катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційно і хімічно небезпечних підприємств, інших потенційно небезпечних об’єктів.

2. Спостереження і контроль.

Спостереження і контроль за довкіллям, продуктами харчування та водою забезпечується:

- створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю незалежно від підпорядкованості;

- організацією збору, опрацювання і передачі інформації про стан довкілля, забруднення продуктів харчування, харчової сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами і патогенними мікроорганізмами;

- наданням населенню можливості придбати найпростіші засоби захисту і контролю для особистого користування.

3. Укриття в захисних спорудах.

Укриттю в захисних спорудах підлягає все населення відповідно до його належності до груп (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах тощо).

Створення фонду захисних споруд досягається шляхом:

- комплексного освоєння підземного простору, міст і населених пунктів;

- масового будівництва в період загрози найпростіших сховищ та укриттів;

- завчасного будівництва за рішення Кабінету Міністрів України окремих сховищ та протирадіаційних укриттів.

4. Інженерний захист.

Заходи інженерного захисту території можуть істотно вплинути на ефективність цивільного захисту, так як передбачають проведення комплексу будівельних та інших заходів щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій.

5. Евакуаційні заходи.

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, які мають об’єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його у приміській зоні.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людини).

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайної ситуацій, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

- загальної аварії на атомній електростанції;

- усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;

- загрози катастрофічного затоплення місцевості;

- великих лісових та торфяних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Евакуаційні заходи здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, який передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки.

6. Медичний захист

Заходами запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій є:

- планування і використання існуючих сил і засобів органів охорони здоров’я незалежно від їх відомчої належності;

- розгортання в надзвичайних умовах необхідної кількості лікувальних закладів;

- своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів;

- контроль за продуктами харчування, питною водою і джерелами водопостачання;

- завчасне створення і підготовка спеціальних медичних формувань;

- накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;

- контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією;

- підготовка медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.

7. Біологічний захист

Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, їх виду і масштабів, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Захист від біологічних засобів вимагає:

- своєчасного використання колективних та індивідуальних засобів захисту;

- введення режимів карантину та обсервації;

- знезаражування осередку ураження;

- проведення екстреної та специфічної профілактики;

- додержання протиепідемічного режиму об’єктами господарювання, лікувальними закладами і населенням.

8. Радіаційний і хімічний захист.

Цей захист включає заходи з виявлення й оцінки радіаційної та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального захисту, організацію і проведення спеціальної обробки.

Виконання вимог даного виду захисту досягається:

- завчасним накопиченням і підтримкою в готовності засобів індивідуального захисту і приладів радіаційної і хімічної розвідки та контролю, обсяги і місця зберігання яких визначаються диференційовано відповідно до встановлених зон небезпеки; забезпеченням зазначеними засобами перш за все особового складу формувань, який бере участь у проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження, а також персоналу радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів економіки та населення, яке мешкає в зонах небезпечного зараження навколо них;

- своєчасним впровадженням засобів, способів і методів виявлення й оцінки масштабів і наслідків застосування агресором зброї масового ураження й аварій (руйнувань) на радіаційно та хімічно небезпечних об’єктах господарювання, у тому числі літаків (вертольотів) цивільної авіації, для ведення повітряної радіаційної розвідки місцевості;

- створенням уніфікованих засобів захисту, приладів і комплектів радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю як для воєнного, так і для мирного часу;

- наданням населенню можливостей придбання у встановленому порядку для особистого користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів;

- розробленням типових режимів радіаційного захисту населення і функціонування об'єктів господарювання в умовах зараження місцевості;

- завчасним пристосуванням об’єктів комунально-побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

- розробленням загальних критеріїв, методів та методик радіаційної та хімічної розвідки і спостережень.

Таким чином, вищезазначеними нормативними документами держави, виходячи з потреб гарантії і безпеки населення і територій України в умовах надзвичайних ситуацій, створене правове поле для функціонування загальнодержавної системи цивільного захисту населення України з метою попередження та усунення наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.


Засоби колективного, індивідуального та медичного захисту.


1. Засоби індивідуального захисту

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) поділяються на три основні групи:

- засоби захисту органів дихання;

- засоби захисту шкіри;

- засоби медичного захисту.

Для захисту життя та здоров'я людини ЗІЗ мають винятково важливе значення насамперед унаслідок можливості швидкого їх застосування у випадку необхідності. Тому ЗІЗ повинні бути у постійній готов­ності (особливо на ХНО), а в разі виникнення аварії - негайно застосовуватися.

1.1. Засоби захисту органів дихання

1.1.1. Протигази фільтрувальні (загальновійськові, цивільні, дитячі)

Мають достатньо високі захисні якості й забезпечу­ють захист органів дихання та очей людини від впли­ву отруйних речовин (ОР), СДОР у вигляді пари, тума­ну, газу, диму, в крапельно-рідинному стані, радіоактивних речовин (РР), що знаходяться у повітрі, а також від бактеріальних та токсинних аерозолей.

Розрізняють протигази фільтрувальні та ізолювальні.

Будова фільтрувальних протигазів грунтується на прин­ципі очищення зараженого повітря у внутрішніх шарах фільтрувально-поглинальної коробки, де міститься активоване вугілля, насичене каталізатором, та протиаерозольний (протидимний) фільтр.

Фільтрувальний протигаз складається з фільтру­вально-поглинальної коробки та лицьової маски.

Для дорослого населення випускаються протигази типу ГП-5, ГП-5М та ГП-7, для дітей - ДП-6М, ДП-6, ПДФ-7, ПДФ-Д та ПДФ-Ш. Крім того, для захисту дітей віком до одного року випускається дитяча захис­на камера КЗД-6.

Протигази ГП-5 та ГП-5М мають фільтрувально-поглинальну коробку малого габариту, яка без сполучної трубки приєднується безпосередньо до лицьової час­тини протигазу (шолом-маски). У шолом-маску проти­газу ГҐІ-5М вмонтована мембранна коробка (переговорний пристрій).

Шолом-маски виготовляються 5 розмірів (з мембранною коробкою - 4). Зріст позна-чається на підборідній частині шолом-маски.

Для підбору протигазу типу ГП-5 виміряють голову по замкнутій лінії, яка проходить через маківку, щоки, підборіддя. Результат закругляють до 0,5 см.

Нульовий зріст - величина виміру 63 см (з мем­бранною коробкою - 61 см), 1-й зріст - 63,5-65 см (61,5-64 см), 2-й зріст - 65,5-68 см (64,5-67 см), 3-й зріст - 68,5-70,5 см (67,5 см та більше), 4-й зріст - 71 см та більше.

Протигаз ГП-7 випускається у двох модифікаціях з різними лицьовими частинами. ГП-7 комплектується лицьовою частиною з переговорним пристроєм. ГП-7В - з переговорним пристроєм та пристосуванням для пиття із штатної армійської фляги. Підбір лицьо­вої частини протигазу ГП-7 та ГП-7В проводиться шляхом вимірювання горизонтального та вертикаль­ного обхвату голови. Горизонтальне вимірювання про­водиться по замкнутій лінії: надбрівна дуга, збоку на 2-3 см вище від краю вушної раковини та ззаду че­рез точку голови, що найбільш виступає. Вертикаль­ний обхват визначається шляхом виміру по замкнутій лінії маківка - щоки - підборіддя.

Сума обох вимірів визначає зріст маски: 1-й зріст - 118,5-121 см, 2-й зріст - 121,5-126 см, 3-й зріст - 126,5 см та більше.

Дитячі протигази мають деякі конструктивні особ­ливості. Протигази ДП-6М призначені для дітей мо­лодшого віку (понад 1,5 року). Вони комплектуються полегшеними фільтрувально-поглинальними коробка­ми та масками МД-1 чотирьох зростів.

Протигази ДП-6 призначені для дітей старшого ві­ку. Маска МД-1 - першого-п'ятого зростів.

Протигази ПДФ-7 призначені для дітей молодшого та старшого віку. Вони мають фільтрувально-поглинальну коробку (як у протигазі ГП-5 для дорослих) та ма­ску МД-1 усіх 5 зростів. Протигази ПДФ-Д призначені для дітей віком від 1,5 до 7 років. Комплектуються фільтрувально-поглинальною коробкою типу ГП-5 та ма­скою МД-3-4 зростів. Протигази ПДФ-Ш призначені для дітей віком від 7 до 17 років. Мають коробку типу ГП-5, а для лицьової частини - маски МД-3 2 зростів (3-4) та шолом-маски 4 зростів (нульового, 1, 2, 3-го).

Для захисту органів дихання від окису вуглецю ви­користовується комплект додаткового патрона КДП з лицьовою частиною протигазу ГП-5. Комплект за­стосовується за наявності підвищеного вмісту окису вуглецю в атмосферному повітрі з інтервалом темпе­ратури від - 40°С до +40°С. При цьому об'ємний вміст кисню у повітрі повинен бути не менше ніж 18%.

Для захисту від окису вуглецю може використову­ватися гопкалітовий патрон (ДП-1), який на відміну від КДП може використовуватися тільки за умови по­зитивних температур (від +5°С до + 40°С), у разі негативних температур патрон не функціонує.

Правила користування гопкалітовим патроном:

1) підготувати гопкалітовий патрон та вийняти з сумки протигазову коробку;

2) затримати дихання, відгвинтити з'єднувальну труб­ку від протигазової коробки та нагвинтити накидну гайку трубки на горловину гопкалітового патрона;

3) пригвинтити протигазову коробку до гопкалітового патрона і покласти назад у сумку;

4) зробити сильний видих та відновити дихання.

Для захисту органів дихання тільки від окису вуглецю гопкалітовий патрон можна приєднати безпосередньо до лицьової частини протигазу без протигазо­вої коробки.

1.1.2. Промислові фільтрувальні протигази

Є засобами індивідуального користування для захи­сту органів дихання, очей та шкіри обличчя від впливу шкідливих речовин, що містяться в повітрі у вигля­ді газів; пари та аерозолей, пилу, диму. Протигаз скла­дається з лицьової частини та протигазової коробки.
Коробка приєднується до лицьової частини за допомогою гофрованої трубки. Лицьова частина захищає обличчя і очі від впливу шкідливих компонентів повітряного середовища і забезпечує надходження очищеноґо повітря до органів дихання. Вона являє собою шолом-маску, виготовлену з еластичної гуми. У шолом-маску вмонтовані окуляри та клапанний прилад з кла­панами вдиху та видиху. Шолом-маска виготовляється п'яти розмірів (нульового, 1, 2, 3, 4-го). Розмір шолом-маски позначено цифрою на підборідній частині. Фільтрувальна протигазова коробка призначена для очищення повітря, що вдихається, від отруйних речо­вин, які містяться у ньому.

Фільтрувальні коробки виготовляються двох типів:

- для захисту від газів та пари без аерозольного фільтру;

- для захисту від газів, пари, диму з аерозольним фільтром; така коробка крім забарвлення має вертикальну білу смугу.

Коробка протигазу спеціалізована за своїм призначенням та повинна застосовуватися тільки від вказаних отруйних речовин, яким відповідає марка коробки та її розпізнавальне забарвлення.

Застосування фільтрувальних протигазів можливе в атмосфері, що містить не менше ніж 16 об'ємних відсотків вільного кисню та не більше ніж 0,5 об'ємних відсотків ОР. Протигази марок «СО» та «М» викорис­товуються у разі вмісту вільного кисню в повітрі не менше ніж 18 об'ємних відсотків.

Забороняється застосовувати протигаз для захисту органів дихання від газів і пари невідомого складу та в умовах можливої нестачі вільного кисню (напри­клад, в ємкостях, цистернах, колодязях).

Сучасним виробництвом випускаються промислові протигази ППФМ-92 (промисловий фільтрувальний протигаз модульного типу) та ПФМГ-96 (протигаз фільтрувальний малого габариту). Вони використову­ються з шолом-маскою ШМП-1 (ШМ-62У), панорам­ною маскою ППМ-88 або маскою МГП для цивільно­го протигазу.

Переваги вищезазначених протигазів полягають у багатоваріантності їх використання, високій ефективності захисту, кращих експлуатаційних показниках, взаємозамінності елементів.

Поглинальні елементи (поглинальні коробки) мало­габаритні, приєднуються безпосередньо до лицьової частини протигазу.

Протигази ПФМГ-96 з поглинальними коробками марок М, У та ВК можуть використовуватись для евакуації цивільного населення, в тому числі дітей (з ма­скою МД-4 для дитячого протигазу) з районів техно­генних та природних катастроф за наявності шкідливих речовин у повітрі, а також для захисту особового складу рятувальних формувань, які беруть участь у ліквідації НС.

1.1.3. Шлангові протигази

Шланговий самовсмоктувальний протигаз типу ПШ-1 - це апарат ізолюючого типу, який використо­вують для захисту органів дихання людини в атмосфе­рі з нестачею кисню або за наявності високих кон­центрацій ОР. Принцип його дії полягає у тому, що повітря для дихання всмоктується із незабрудненої ОР зони на певній відстані від працюючого. Діє шля­хом самовсмоктування повітря.

Найраціональнішим є використання такого проти­газу під час проведення робіт з ремонту та очищення усередині різноманітних ємкостей (цистерн, сховищ, баків тощо).

Протигаз складається із:

- шланга завдовжки 10 м, по якому відбувається всмоктування чистого повітря;

- шолом-маски з двома послідовно з'єднаними гоф­рованими трубками, які з'єднують її зі шлангом;

- рятівного пояса, до якого кріпиться сигнально-ря­тівна мотузка та хомутик для закріплення гофрованої трубки;

- фільтрувальної коробки для очищення повітря, що вдихається, від пилу;

- штиря, за допомогою якого кінець шланга кріпить­ся у зоні з чистим повітрям.

Один кінець шланга через гофровану трубку з'єдну­ється з шолом-маскою, а другий приєднується до фільт­рувальної коробки та кріпиться у зоні чистого повітря за допомогою штиря. Роботу у шланговому протигазі по­винні забезпечувати двоє працівників: один працює в протигазі у зараженій зоні, а інший знаходиться біля другого кінця шланга біля фільтрувальної коробки з кінцем сигнальної мотузки у руках і у будь-яку мить здатний негайно надати допомогу працюючому у зара­женій ОР зоні.

Під час роботи у шланговому протигазі дихання людини повинно бути спокійним та глибоким.

У разі появи стороннього запаху під маскою не­обхідно негайно вийти із загазованої ОР зони.

Шланговий протигаз ПШ-2 являє собою повітронапірний двоканальний ізолювальний дихальний апарат, у якому повітря для дихання подається повітродувкою. Протигаз складається з двох комплектів шолом-масок для трьох зростів або панорамних масок для двох зростів, двох комплектів гофрованих трубок, двох повітро-провідних армованих шлангів завдовжки 20 м, повітродувки та двох комплектів амуніції.

Для протигазу ПШ-2 характерне таке:

- подача повітря у лицьову частину за допомогою повітродувки забезпечує постійний надлишковий тиск, що виключає засмоктування забрудненого шкідливими речовинами повітря у випадку негерметичності лицьової частини шолома;

- відсутність опору дихання та підвищеного вмісту вуглекислого газу в повітрі, що видихається;

- подавання свіжого повітря запобігає запотіванню скла лицьової частини;

- можливість одномоментної роботи двох працівників.

1.1.4. Ізолювальні протигази та прилади

Використовуються у тих випадках, коли у повітрі є високі концентрації ОР (СДОР), коли можливе просочення ОР або СДОР і фільтрувальний протигаз не забезпечує захисту, у разі нестачі кисню в повітрі та за умови високих концентрацій окису вуглецю, а також невідомих ОР (СДОР) у повітрі.

За принципом забезпечення кисню ізольовані протигази та прилади поділяються на дві групи. Протигази 1-ї групи (ІП-4, ІП-46, ІП-46М) забезпечують дихання за рахунок кисню, який вивільняється з регенеративного патрона.

Регенеративний патрон призначений для поглинання вуглекислого газу та водяної пари з повітря, що видихається, та виділення кисню для дихання. Патрон заповнений зернами перекису натрію з додаванням гідроокису кальцію, які вступають у хімічну реакцію з вуглекислим газом у присутності водяної пари з виділенням кисню.

У кисневих ізолювальних приладах (КІП-5, KІП-7, КІП-8) дихання відбувається за рахунок кисню, який подається з балона.

1.1.5. Респіратори

Респіратори призначені для захисту органів дихання від аерозолів, пилу, РР, бактеріальних засобів. Респіра­тор Р-2 для дорослих являє собою фільтрувальну напівмаску. Забезпечує можливість перебування в ньому до 12 год та багаторазового використання. Респіратop Р-2Д (для дітей) забезпечує безупинне користування ним протягом 4 год.

Нині випускаються пилозахисні промислові респіратори Ф-62Ш, РП-91Ш, РП-92СН, У-2К, "Уралец-П", "Лепесток-200" та "Лепесток-200М".

1.1.6. Найпростіші засоби захисту органів дихання

Використовуються як респіратори. Прості за конструкцією, вони можуть бути виготовлені самим насел­енням.

Протипилова тканинна маска ПТМ-1 складається з корпусу і кріплення, корпус робиться з 2-4 шарів тка­нини. У ньому вирізані оглядові отвори, в які вставлені скельця або прозора плівка. Маска кріпиться до голо­ви смугою тканини, пришитою до бокових країв корпусу. Щільне прилягання маски до голови забезпечу­ється за допомогою резинки у верхньому шві та зав'язок у нижньому шві кріплення, а також поперечної ре­зинки, пришитої до верхніх кутів корпусу маски.

Ватно-марлева пов'язка виготовляється із клаптя марлі розміром 100x50 см. У середину марлі кладуть шар вати розміром 30x20 см та завтовшки 2 см. Вільні краї марлі загинають на вату, а кінці розрізають посе­редині для зав'язки. Пов'язка придатна для разового використання.

За відсутності пов'язки можуть використовуватися рушники, шарфи, хустки тощо, для захисту очей від РР(СДОР) - протипилові окуляри.

1.2. Засоби захисту шкіри

Призначені для захисту відкритих ділянок шкіри, одягу, взуття та спорядження від попадання на них крапельно-рідинних ОР (СДОР), РР, збудників інфекційних захворювань. Вони поділяються на табельні та підручні. Табельні засоби захисту шкіри можуть бути фільтрувальними (повітропроникні) та ізолювальни­ми (повітронепроникні).

Захисний одяг з фільтрувальних матеріалів призначений для постійного та періодичного носіння. Його основу складає бавовняне обмундирування, оброблене спеціальною хімічною речовиною.

Комплект фільтрувального одягу ЗФО-58 складається з бавовняного комбінезону, обробленого розчином спеціальної пасти, що затримує пари СДОР (адсорбційного типу) або нейтралізує їх (хемосорбційного типу). У комплект входять також натільна сорочка та бавовняні підштаники, підшоломник і дві пари онучей, одна з яких насичена розчином пасти. Комплект випускається 3 розмірів:

1-й розмір - для людей зростом до 160 см;

2-й розмір - для людей зростом від 160 до 170 см;

3-й розмір - для людей зростом понад 170 см.

Ізолювальні засоби захисту шкіри виготовляються з повітронепроникних матеріалів. Вони можуть бути цілком герметичними (костюми, комбінезони) та част­ково або повністю негерметичними (плащі, накидки, фартухи). Останні захищають в основному від кра­пельно-рідинних ОР (СДОР).

Комплект ЗЗК складається з плаща, захисних панчох та рукавичок. Як правило, він використовується з імпрегнованим одягом (обмундируванням) та білизною.

Легкий захисний костюм Л-1 виготовляється з про­гумованої тканини та складається із сорочки з капю­шоном, штанів, які зшиті разом з панчохами, двопа­лих рукавичок та підшоломника.

Ізолювальні засоби захисту призначаються для ро­боти в зонах з високою концентрацією ОР (СДОР), а також використовуються під час виконання дегазацій­них, дезактиваційних та дезинфекційних робіт.

Для захисту від ОР (СДОР) можна використовува­ти підручні засоби захисту шкіри (предмети особис­того, побутового, спортивного, виробничого та іншого одягу і взуття з додатковими засобами герметизації). Треба мати на увазі, що перебування в ізолювально­му захисному одязі через порушення теплообміну обмежене в часі, особливо у спекотну пору року.

Ознаками перегрівання є: підвищення температури тіла до 38-40 °С, слабкість, головний біль, хитка хода, запаморочення, шум у вухах, задишка, почастішання пульсу.

1.3. Засоби індивідуального медичного захисту.

Призначені для профілактики уражень та наданння медичної допомоги населенню, яке зазнало впливу радіаційних, хімічних, бактеріологічних чинників тех­ногенних та природних катастроф.

До засобів медичного захисту віднесені радіозахис­ні засоби, антидоти (протиотрута), протибактеріальні препарати та засоби часткової санітарної обробки.

Радіозахисні засоби (радіопротектори) - це фар­макологічні препарати, що застосовуються з метою ослаблення реакції організму на зовнішнє радіаційне опромінення. За терміном радіозахисного ефекту радіопротектори можуть бути короткочасної та тривалої дії.

До препаратів короткочасної дії належать найбільш поширені нині цистамін, індралін, препарат Б-190 тощо.

Цистамін вживають по одній таблетці за 30-40 хв до опромінення.

Препарат Б-190 випускається у таблетках по 0,15. Разова доза - 0,45. Таблетки потрібно розжувати та запити водою. Вживають за 15-20 хв до опромінення. Тривалість дії - 1 год, після чого можна вживати по­вторно.

До препаратів тривалої дії належить РДД-77. Ви­пускається у таблетках по 0,025. Вживають за 1-2 до­би до передбачуваного опромінення. Радіозахисна дія настає через 1 добу після вживання і триває 8-10 діб.

До найефективніших радіопротекторів належать препарати, що містять сірку (цистамін, меркаптоетиламін, глютатіон, тіосечовина). Останнім часом як радіопротектори використовуються адаптогени (препарати женьшеню, китайського лимонника, елеутерокока). Радіозахисний ефект мають вітаміни С, А, В, Р.

З метою купірування первинної променевої реакції на опромінення застосовують протиблювотні препарати - етаперазин, аміназин, диметпрамід, сиднокарб, диксафен, динетрол тощо. У разі надходження радіонуклідів у травний канал необхідно максимально швидко запобігти їх усмоктуванню у кров. Для цього використовують адсорбенти. Їх слід застосовувати негайно після надходження радіонуклідів у травний ка­нал, оскільки легкорозчинні радіоізотопи досить швид­ко всмоктуються у кров.

У разі надходження у травний канал ізотопів строн­цію та барію застосовують адсобар, полісурмін, альгі­нат кальцію, альгісорб. Для запобігання усмоктуванню ізотопів цезію найефективніші фероцен, бетонітова глина, вермікуліт, берлінська лазур.

Після вживання адсорбентів необхідно очистити травний канал від вмісту (промивання шлунка, засто­сування блювотних засобів, сифонні та звичайні очисні клізми, сольові проносні).

Якщо радіонукліди всмокталися у кров, застосову­ють комплексони, які утворюють з радіоізотопами спо­луки, що швидко виводяться з організму.

Для профілактики впливу радіоізотопів йоду на щитоподібну залозу застосовують препарати стабільного йоду.

Для захисту організму від дії СДОР застосовують антидоти.

Антидотами називають лікарські засоби, які запо­бігають дії отрути або усувають її з організму. Антидоти можуть використовуватися як засоби профілактики уражень і для надання медичної допомоги. Антидоти особливо ефективні на початку виникнення гос­трого отруєння, а використання із запізненням суттєво знижує їх лікувальну ефективність.

Антидоти застосовують лише для захисту від деяких СДОР.

До протибактеріальних засобів специфічної профі­лактики належать сироватки, вакцини, анатоксини, бактеріофаги, до неспецифічної - антибіотики, суль­фаніламідні препарати, інтерферони тощо.

До табельних медичних засобів належать аптеч­ка індивідуальна (АІ-2), індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) та індивідуальний перев'язувальний па­кет.

До аптечки індивідуальної АІ-2 входить комплекс препаратів, що запобіга­ють впливові на людину іонізуючого випромінювання, ОР (СДОР) або знижують його, бакзасоби застосову­ються для профілактики шоку та ранової інфекції. АІ-2 являє собою пластмасовий футляр, у який укладено шприц-тюбик та пенали з препаратами.

Гніздо № 1 - шприц-тюбик із знеболювальним за­собом (1 мл 2% розчину промедолу), використовується як знеболювальний засіб з метою запобігання шоку від болю у разі травм та опіків.

Гніздо № 2 - пенал червоного кольору - антидот ФОС (тарен - 6 таблеток), застосовується 1 таблетка за сигналом ЦО. За умови наростання ознак отруєння застосовується ще 1 таблетка.

Гніздо № 3 - великий пенал без забарвлення - протибактеріальний засіб № 1 сульфадиметоксин (15 таб­леток). Застосовується у разі шлунково-кишкових роз­ладів, які виникли в результаті опромінення; у першу добу - 7 таблеток за один прийом, в наступні дві доби по 4 таблетки за прийом.

Гніздо № 4 - 2 пенали рожевого кольору - радіо­захисний засіб № 1. У кожному пеналі по 6 таблеток цистаміну. Вживається за 30-40 хв. до можливого опромінення - одночасно 6 таблеток за 1 прийом, а за умови продовження опромінення - через 4-6 год. ще 6 таблеток.

Гніздо № 5 - 2 пенали без забарвлення з квадрат­ними корпусами - протибактеріальний засіб № 2 (антибіотик широкого спектра дії), по 5 таблеток у кожному пеналі. Рекомендується застосовувати вміст одного пеналу в разі бактеріального зараження або загрози (як засіб екстреної неспецифічної профілактики), а та­кож для профілактики ранової та опікової інфекції.

Гніздо № 6 - пенал білого кольору - радіозахис­ний засіб № 2 (калію йодид). Вживають по 1 таблетці натще у разі небезпеки потрапляння радіоактивного йоду в організм.

Гніздо № 7 - пенал синього кольору. Протиблювотний засіб етапіразин (6 таблеток). Вживають по 1 таблетці відразу ж після опромінення для запобіган­ня первинній реакції на опромінення або ослаблення її, а також у разі травм голови за наявності нудоти та блювання.

Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 при­значений для часткової санітарної обробки та дега­зації відкритих ділянок шкіри та прилеглого до них одягу у разі попадання на них ОР (СДОР) у крапель­но-рідинному та туманоподібному стані, а також бакзасобів.

Пакет містить флакон з універсальним дегазатором OP (СДОР). До нього додаються чотири ватно-марле­вих тампони. У зв'язку зі швидким усмоктуванням ФОС тa деяких інших ОР та СДОР необхідно максимально скоротити термін початку обробки (бажано протягом 5 хв).

Індивідуальний перев'язувальний пакет використовується для перев'язки ран, опіків, а також для зупинки деяких видів кровотечі. Він являє собою стерильний бинт з двома ватно-марлевими подушечками (одна фіксована на кінці бинта, друга - пересувна), які вміщені
в герметичну упаковку.

2. Засоби колективного захисту

До засобів колективного захисту включають сховища, протирадіаційні укриття і найпростіші укриття.

Сховища - це захисні споруди герметичного типу, призначені для захисту людей від усіх уражаючих чинників ядерного вибуху, а також від СДОР, ОР та бактеріальних засобів.

У надзвичайних ситуаціях мирного часу сховища забезпечують захист людей від дії високих температур, отруєння продуктами горіння, ураження СДОР та іоні­зуючим випромінюванням.

Сховища мають основні та допоміжні приміщення.

До основних належать відсіки для укриття, пункти управління, медичні пункти. У сховищах для лікуваль­них закладів розгортаються операційно-перев'язувальний блок, передопераційна, стерилізаційні приміщення тощо.

До допоміжних приміщень належать фільтрувально-вентиляційні приміщення, приміщення для дизель-генераторів, електрощитові, приміщення для зберіган­ня паливно-мастильних матеріалів, продовольства, са­нітарні вузли, тамбур-шлюз, тамбур.

Для пропуску людей сховище повинне мати входи та аварійні виходи. Якщо висота приміщень становить 2,25 - 2,9 м, улаштовуються двоярусні нари, якщо ви­сота 2,9 м і більше, - триярусні.

Розміри місця для сидіння 0,45x0,45 м, для лежан­ня - 0,55x1,8 м. Для сидіння за наявності двоярусних нар відводиться 80% місць, триярусних - 70%. Міст­кість сховища визначається із розрахунку площі на од­ну людину у відсіку: в разі двоярусного розташування нар - 0,5 м², триярусного - 0,4 м².

Об'єм повітря на 1 людину не менше ніж 1,5 м³.

Повітропостачання сховищ забезпечується за трьо­ма режимами.

Режим 1 - чистої вентиляції. За такого режиму фільтрувально-вентиляційна система сховища очищує повітря від радіоактивного та іншого пилу (в протипиловому фільтрі).

Режим 2 - фільтро-вентиляції. Зовнішнє повітря у фільтрах-поглиначах очищується від ОР та деяких СДОР, бактеріальних засобів і пилу.

Режим 3 - регенерації. Є основним режимом захисту під час аварій на ХНО. Якщо, зовнішнє повітря значно загазоване шкідливими речовинами та продук­тами горіння, проводиться регенерація внутрішнього повітря, одночасно створюється надмірний тиск по­вітря всередині сховища. Якщо неможливо провести регенерацію повітря у сховищі, подача кисню здійснюється із балонів.

Кількість повітря на одну людину, яке подається, встановлюється залежно від температури повітря: у разі ре­жиму 1 – 8-13 м³/год, у разі режиму 2 – 2-10 м³/год. Сховища повинні мати електропостачання від міської електромережі, а на випадок аварії - автономне. Си­стема водопостачання та каналізації сховищ підключа­ється до міської мережі. На випадок аварії міських ме­реж у сховищі передбачаються ємкості для аварійного запасу питної води із розрахунку 3 л на одну людину на добу, а також автономні приймачі фекальних вод.

Сховище повинне мати телефонний зв'язок з пунк­том управління та гучномовці, підключені до міської та місцевої радіотрансляційних мереж.

Протирадіаційні укриття (ПРС) - захисні спорудження, що забезпечують захист людей, що вкриваються в них, від вражаючого впливу іонізуючого випромінювання при радіоактивному зараженні місцевості, світлового випромінювання і частково ударної хвилі в меншому ступені чим сховище. Місткість ПРС може бути 75, 100, 150, 200 і 300 чоловік.

У ПРС передбачається природна вентиляція, нари встановлюються одне, двох і триярусні.

У ПРС для установ охорони здоров'я повинна бути забезпечена вентиляція з механічним спонуканням незалежно від їхньої місткості. Опалення, водопостачання, електроенергія йде від загальної мережі.

Аварійний запас води 2л у добу на 1 людину, що вкривається.

Захисні властивості ПРС визначаються коефіцієнтом захисту (КЗ) і надлишковим тиском, яке воно витримує. Чим більше КЗ, тим надійніше укриття.

Найпростіші укриття - спорудження, що забезпечують захист тих, що укриваються, від світлового випромінювання; а також знижують вплив іонізуючого випромінювання і ударної хвилі ядерного вибуху. До них відносяться щілини, траншеї і підвали й інші поглиблені швидко побудовані захисні спорудження.

Щілина - глибока вузька траншея. Її ширина внизу 0,8м, угорі - 1,1м, глибина - до 2 м. Місткість щілини може бути 40-50 чоловік.