Податковий кодекс україни
| Вид материала | Кодекс |
- Закону України "Податковий Кодекс України", 88.45kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 568.32kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 172.07kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 5240.64kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 20.22kb.
- Верховною Радою України 02. 12. 2010 р прийнято Податковий кодекс, 25.5kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 106.68kb.
- Податковий кодекс україни, 15353.9kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 2544.98kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 2544.98kb.
Стаття 30. Податкові пільги
30.1. Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
30.2. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
30.3. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.
30.4. Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.
30.5. Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
30.6. Суми податку та збору, не сплачені суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб’єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
30.7. Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг.
30.8. Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
30.9. Податкова пільга надається шляхом:
а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;
б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;
в) встановлення зниженої ставки податку та збору;
г) звільнення від сплати податку та збору.
Пільга - це звільнення (повне або часткове) платника податків, що враховує його особливості, від сплати податку. Тут необхідно підкреслити три обставини. По-перше - пільга - це звільнення саме від сплати, а не від податкового обов'язку, тому що при відстрочці обов'язку сплата податку залишається, а звільнення (на певний строк) стосується тільки перерахунку податку, і по закінченні певного строку обов'язок підлягає реалізації (податковий кредит). Крім цього, податковий обов'язок включає кілька складових: податковий облік; сплату податку; податкову звітність. І якщо платник може бути звільнений від сплати податку, то обов'язок щодо обліку й звітності в нього залишиться. По-друге, звільнення можливо у двох обсягах: повному - коли платник повністю звільняється від сплати, і частковому - коли скорочується податковий тиск за рахунок зменшення об'єкта (предмета тощо) або відстрочки сплати податку. Третя обставина - особливості платника. Вони можуть стосуватися як безпосередньо рис, що характеризують його (інвалід 1 або 2 групи, ветеран Великої Вітчизняної війни, підприємство з іноземними інвестиціями), так і конкретного виду діяльності, яким він займається (підприємство, що виготовляє сільгосппродукцію; підприємство, що здійснює фрахт суден тощо)
Законодавство про оподаткування, закладаючи основи надання податкових пільг, як пільгованих суб'єктів виділяє категорії платників, а не окремих юридичних або фізичних осіб, тобто виділяється певна однорідна група платників податків, що характеризуються конкретною ознакою, на підставі якої й формується пільговий податковий режим. Всі інші платники податків визначають об'єкт оподаткування, обчислюють податкову базу й суму податків у повному обсязі згідно з встановленими законодавством загальними правилами.
Таким чином, податковою пільгою визнається звільнення платника податків від нарахування й сплати податку або сплата їм податку в меншому розмірі за наявності підстав, визначених законодавством України.
Звільнення від сплати податку можливе в повному або частковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник податків цілком звільняється від нарахування й сплати податку. При звільненні в частковому обсязі платник податків звільняється від сплати податку тільки в певній частині його податкового обов’язку. Підставами для надання податкових пільг є особливості, які характеризують певну групу платників податків; вид їх діяльності й об’єкт оподаткування. Платник податків вправі використати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування й у період усього строку її дії. Характеристика податкових пільг повинна бути заснована на рівності в оподаткуванні.
Навряд чи є правомірними підстави для надання пільг, якщо вони не пов’язані з майновим положенням. Класифікація податкових пільг може здійснюватися за різними принципами.
П. 30.9 ст. 30 Податкового кодексу України закріплює порядок надання податкових пільг. Перше звільнення використовується підчас розрахунку суми податку, тоді як знижка передбачає зменшення вже розрахованої суми на певний розмір. Податкова пільга надається шляхом: 1) вирахування (вилучення) – вид пільги, при якій здійснюється виділення окремих складових частин із загального об’єкта оподаткування з метою зменшення на розмір об’єкта при нарахуванні й сплаті податку та збору. Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об’єкт оподаткування, який безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об’єкта з метою оподаткування можна класифікувати: а) за видами платників: повні − надаються всім платникам; часткові − надаються певним категоріям платників; б) за строками: постійні − діючі постійно протягом тривалого періоду часу; тимчасові − діючі протягом певного, обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями); надзвичайні – надаються у зв’язку з появою певних раптових обставин; в) за елементами об’єкта: майнові − відрахування певної частини оподатковуваного майна; прибуткові відрахування – застосовуються до частини доходу платника; залежно від виду діяльності; 2) знижки – вид пільги в області оподаткування, що зменшує суму податку та збору на певні величини. Сукупність цих величин, що становлять основу знижки, визначається сумою видатків платника, які законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства в певній діяльності платника, стимулюються його видатки в певному напрямі.
Податковий кодекс України, закладаючи основи надання податкових пільг, в якості пільгових суб’єктів виділяє категорії платників, а не окремих юридичних чи фізичних осіб, тобто виділяє певну однорідну групу платників податків, що характеризуються конкретною ознакою, на підставі якої і формується пільговий податковий режим. Усі інші платники податків визначають об’єкт оподаткування, обчислюють податкову базу і суму податків у повному обсязі згідно з встановленими законодавством загальними правилами.
Правове регулювання податкових пільг здійснюється на двох рівнях. Перший – Податковий кодекс України, що закріплює принципові винятки для певних категорій платників чи галузей. Другий – підзаконні акти, що здійснюють тактичні цілі стосовно конкретних суб’єктів і вирішальні більш вузькі цілі.
Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і в період усього терміну її дії самостійно, без попереднього повідомлення податкових органів.
Систему пільг по податках можна розділити на дві групи.
Перша – це порівняно традиційні і стабільні звільнення від податку, незалежно від зміни обставин і навіть державного устрою.
Друга група пільг характеризується певною короткочасністю щодо конкретних об’єктів. У сучасних умовах становлення податкових систем і нестабільної господарської і політичної ситуації ця група відрізняється великою кількістю пільг і постійною їхньою зміною.
Характеристика податкових пільг має бути основана на рівності в галузі оподаткування, і при наданні пільг критерієм повинно стати матеріальне становище суб’єкта оподаткування. Підстави для надання пільг навряд чи є правомірними, якщо вони не пов’язані з майновим положенням. Класифікувати податкові пільги можна за різними принципами.
Найчастіше податкову пільгу визначають шляхом:
- податкового відрахування, що зменшує базу оподаткування при нарахуванні податку;
- зменшення податкового обов’язку після нарахування податку;
- встановлення зниженої ставки оподаткування.
Види податкових пільг
- Відрахування (вилучення) – вид пільги в галузі оподаткування, яка полягає у виділенні окремих складових частин із загального об’єкта оподаткування з метою зменшення на їхню величину об’єкта при нарахуванні та сплаті податку.
Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об’єкт оподаткування, що безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об’єкта з метою оподаткування можна класифікувати:
а) за видами платників:
- повні – надаються всім платникам;
- часткові – надаються певним категоріям платників;
б) за термінами:
- постійні – діють постійно протягом тривалого періоду часу;
- тимчасові – діють протягом визначеного, заздалегідь обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями);
- надзвичайні – надаються в зв’язку з появою певних раптових обставин;
в) за елементами об’єкта:
- майнові – відрахування визначеної частини оподатковуваного майна;
- прибуткові відрахування – застосовуються до частини доходу платника залежно від виду діяльності.
- Знижка – вид пільги в галузі оподаткування, що зменшує суму податку на певні величини. Сукупність цих величин, що складають основу знижки, визначається сумою витрат платника, що їх законодавець виводить з1під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства у певній діяльності платника, стимулюються його витрати у запланованому напрямі.
Тут можна застосувати таку класифікацію відрахувань (вилучень) в галузі оподаткування (за видами платників; за термінами; за елементами податкової бази):
а) лімітовані знижки, розмір яких обмежено прямо чи опосередковано;
б) нелімітовані знижки, за яких податкову базу може бути зменшено на всю суму витрат платника податків.
Пільги щодо податку є винятками з загальної схеми нарахування конкретного виду податку, закріплені в нормативному акті і враховують особливості, що характеризують платника, об’єкт, ставку чи інші умови. При цьому пільги найчастіше є повним або частковим звільненням від податку. Пільги, що претендують на закріплення в основному законі, який регулює податкову систему, можуть бути такі:
- Неоподатковуваний мінімум об’єкта податку. Прив’язуватися до абсолютної величини грошової суми в умовах інфляції не має сенсу. Саме тому законодавець виділяє величину, кратну мінімальній заробітній платі, що затверджується Верховною Радою України й автоматично збільшується при зміні мінімуму зарплати.
- Вилучення з обкладання певних елементів об’єкта оподаткування. Найчастіше це частина доходу чи інших об’єктів податку, що спрямовується на цілі, в реалізації яких зацікавлена держава чи місцеві органи самоврядування: природоохоронні заходи, освоєння нових технологій.
- Звільнення від сплати податку окремих осіб чи категорій платників. У такий спосіб законодавець відкриває великі можливості для одержання реальних доходів при зменшенні податкових вилучень, оскільки часто кошти на утримання цих суб’єктів виділяються з бюджету, і цей канал трохи спрощує рух коштів від платників податків у бюджет, а потім у зворотному напрямку, до осіб, які їх вимагають. Досить розвинуту систему таких пільг передбачено Законом України № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту» 22 жовтня 1993 року (із подальшими змінами та доповненнями), що набрав чинності з 1 січня 1994 року (п. 18 ст. 12; п. 23 ст. 13; п. 17 ст. 14; п. 19 ст. 15 Закону). Відповідно до зазначених пунктів найбільш захищеною в цьому плані є категорія інвалідів війни, що повністю звільняються від сплати податків, зборів і мита усіх видів.
- Зниження податкових ставок. Цей вид пільг відображає як державне, так і регіональне значення виду діяльності, що підпадає під знижену ставку.
- Відрахування з податкового окладу передбачає насамперед стягнення з податкового окладу, що здійснюється за певний розрахунковий період.
- Цільові податкові пільги можуть включати різні форми відстрочки стягування податків. Як найбільш характерний приклад можна згадати механізм використання податкового кредиту.
- Інші податкові пільги (податкові канікули тощо).
Як своєрідні пільги можна розглядати і деякі особливості сплати податку, форми перерахунку, хоча це вже окреме питання, що повинно регулюватися на рівні інструкцій. Багато проблем було пов’язано з фіскальним характером авансових платежів, однак подібний механізм сплати може забезпечити і чимало зручностей для платника.
Якщо розглядати податкові пільги як певне звільнення платників податків, то цілком обґрунтованим є виділення певних територій, на яких установлюється пільговий податковий режим. Такі території можуть існувати на двох рівнях:
1) нижчий рівень – території, що характеризуються звільненнями при використанні місцевих податків і зборів;
2) вищий рівень – території спеціальних зон зі специфічним пільговим оподаткуванням, що регулюється спеціальним законодавством. Такі території поділяють на два підвиди:
а) території, розташовані за межами території України (до них належать насамперед офшорні зони), де надається пільговий режим оподаткування для податкових резидентів України;
б) території, розташовані в Україні, де надається пільговий податковий режим для податкових резидентів і нерезидентів України (вільні економічні зони).
Податкове законодавство України не дає чіткого визначення поняття «офшорна зона», і найчастіше термін «офшор» застосовується стосовно компаній, їх підрозділів. Офшорні компанії відрізняються спрощеною процедурою реєстрації, низькою ставкою корпоративного податку чи взагалі його відсутністю; мінімальним обсягом і спрощеною процедурою щорічної звітності. При виконанні деяких вимог податок на прибуток або зовсім не сплачується, або сплачується в чисто символічному розмірі.
Визначене законодавче забезпечення система офшорних зон дістала 2000 року. Президент України Розпорядженням № 90/2000/РП від 21 лютого 2000 року доручив Кабінету Міністрів України визначити й опублікувати перелік офшорних зон і надалі забезпечувати його щорічне опублікування.
Основною причиною, яка підштовхнула до закріплення цього переліку, послужив п. 18.3 ст. 18 Закону України № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року (із подальшими змінами та доповненнями), що регламентує порядок роботи з платниками податків, які торгують з фірмами, зареєстрованими в офшорних зонах. А саме: при перерахуванні грошей таким фірмам за покупки дозволено відносити на витрати тільки 85% фактичної вартості товару. Інші 15% – з чистого прибутку. За невиконання цієї норми передбачені високі штрафні санкції. Поняття ж офшорних зон немає. Тому законодавець пішов дещо спрощеним шляхом – закріпити вичерпний перелік офшорних зон, а не роз’яснювати, у чому їхня сутність.
24 лютого 2003 року Кабінет Міністрів України своїм Розпорядженням № 77-р затвердив перелік офшорних зон, до якого увійшли: в Європі – Андорра, Гібралтар, Монако; Британські залежні території – острови Гернсі, Джерсі, Мен, Олдерні; у Центральній Америці – Беліз, Панама, яка була виключена Розпорядженням Кабінету міністрів України № 82-р від 1 квітня 2005 року; у Карибському регіоні – Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські острови, Барбадос, Бермудські острови, Британські Віргінські острови, Віргінські острови (США), Гренада, Кайманові острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські острови, Пуерто1Ріко, Сент1Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент1Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос; в Африці – Ліберія, Сейшельські острови; у Тихоокеанському регіоні – Вануату, Маршальські острови, Науру, Ніуе, острови Кука, Самоа; у Південній Азії – Мальдівська Республіка.
Закон України № 65/96-ВР «Про деякі питання валютного регулювання й оподаткування суб’єктів експериментальної економічної зони «Сиваш» від 23 лютого 1996 року регулює створення зони для залучення іноземних і національних інвестицій на основі Указу Президента України № 1062/95 «Про заходи для проведення експерименту в північно-кримській експериментальній економічній зоні «Сиваш» від 17 листопада 1995 року (із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 134/96 від 19 лютого 1996 року, № 1263/96 від 20 грудня 1996 року, № 1165/97 від 18 жовтня 1997 року). Ця територія не є в повному розумінні слова вільною економічною зоною. Вона не має спеціального митного кордону, і пільги поширюються не на всіх суб’єктів господарювання. Разом з тим зареєстровані суб’єкти зони сплачують 50 % податку на прибуток і ПДВ, використовують особливий митний режим (спрощена процедура в’їзду1виїзду; звільнення від сплати мита, ПДВ, акцизного збору на імпорт для потреб власного виробництва тощо). На 50 % зменшується сума податку на прибуток при використанні її на реалізацію інвестиційних проектів у межах зони.
У цілому всі вільні економічні зони поділяють на дві категорії:
- транспортно-транзитні – зони, розташовані по периметру кордону України, що забезпечують залучення товарів на територію України і потік транзитних товарів через територію України. Створюють їх з метою спрощення процедури переміщення цих товарів;
- промислові – зони, розташовані на території України, закріплені законодавством, у них здійснюють інвестування і встановлено пільговий режим оподаткування.