Податковий кодекс україни
| Вид материала | Кодекс |
- Закону України "Податковий Кодекс України", 88.45kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 568.32kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 172.07kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 5240.64kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 20.22kb.
- Верховною Радою України 02. 12. 2010 р прийнято Податковий кодекс, 25.5kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 106.68kb.
- Податковий кодекс україни, 15353.9kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 2544.98kb.
- Закону України "Податковий Кодекс України", 2544.98kb.
Стаття 33. Податковий період
33.1. Податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.
33.2. Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.
33.3. Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку.
Податковим періодом є період (календарний рік або інший строк), протягом і після закінчення якого визначається податкова база й обчислюється сума податку, що підлягає сплаті платником податків.
Податковий період необхідно відрізняти від базового податкового (звітного) періоду. Із самого початку податковий період не пов’язується з періодом формування об’єкта оподаткування. На підставі податкового періоду й особливостей його застосування забезпечується періодичне надходження податків у бюджети за підсумками фактичної діяльності платника в податковому періоді.
Податковий період встановлюється для кожного податку окремо відповідним Розділом Податкового кодексу України, що закріплює цей податок. Податковий період може рівнятися календарному року або становити інший строк відповідно до характеру й особливостей конкретного податку. Найчастіше податковий період збігається зі базовим податковим (звітним). Але в деяких випадках їх необхідно розмежовувати. Підставою такого розмежування є збіг або розбіжність обов’язку щодо сплати податку й обов’язку звітності щодо сплати цього податку.
У Листі Державної податкової адміністрації України № 105/2/15-1111 «Про застосування поняття «звітній період»» від 28 березня 2001 року пояснювалося, щ базовим податковим (звітнім) періодом для підприємства вважається період, по закінченню якого таке підприємство звітує (подає звітність).
Використовуються такі періоди:
- звітний (податковий) рік - період, який розпочинається 1 січня поточного року і закінчується 31 грудня поточного року;
- звітний (податковий) квартал.
Для платників податку базовим податковим (звітнім) періодом вважається звітний квартал, оскільки податкова декларація подається ними саме по закінченню кожного кварталу. При цьому є окремі категорії платників податку, які подають податкову декларацію не щоквартально, а виключно за звітний (податковий) рік. До категорії таких платників відносяться підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, а також тимчасово - підприємства по виробництву автомобілів і запасних частин та суб'єкти космічної діяльності України. Для таких платників податку попереднім базовим податковим (звітнім) періодом вважається попередній звітний (податковий) рік. Для всіх інших підприємств попереднім базовим податковим (звітнім) періодом вважається попередній звітний (податковий) квартал.
Стаття 34. Види податкового періоду
34.1. Податковим періодом може бути:
34.1.1. календарний рік;
34.1.2. календарний квартал;
34.1.3. календарний місяць;
34.1.4. календарний день.
Податкові періоди можна класифікувати за такими підставами.
- За строками:
а) річний податковий період;
б) квартальний податковий період;
в) місячний податковий період;
г) інші (податкові періоди, пов’язані зі сплатою податку одноразово; сплатою податку за підсумками складених періодів – кілька років тощо).
- За особливостями формування податкового обов’язку:
а) перший – період, в якому податковий обов’язок формується з дня виникнення до закінчення податкового періоду;
б) триваючий (звичайний) – податковий обов’язок формується з початку податкового періоду і до його закінчення;
в) останній – період, в якому податковий обов’язок визначається з початку податкового періоду і до останнього дня строку податкового обов’язку платника.
Межі першого й останнього податкових періодів визначають відповідно до Податкового кодексу України. У деяких випадках (коли Податковим кодексом України остаточно не визначено це положення) ці строки визначає платник податків разом з податковими органами за місцем обліку платника.
Стаття 35. Порядок сплати податків та зборів
35.1. Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
35.2. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
35.3. Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.
Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України. Валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, а також в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших фінансових установах на території України. Сплата податку – це сукупність дій платника податків щодо фактичного внесення сум податку, що підлягають сплаті до відповідного бюджет.
Нині податки та збори сплачуються в грошовій формі – готівкою чи у безготівковій формі. У більшості випадків сплата податків провадиться в національній валюті України (гривнях) із застосуванням безготівкової форми розрахунків, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку платника на відповідний бюджетний рахунок. При сплаті митних платежів кошти можна перераховувати на депозит митного органу. Фізичні особи − суб’єкти підприємницької діяльності під час здійснення господарських операцій за своїм розсудом можуть використати як безготівкову, так і наявну форму розрахунків.
Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 135 від 29 березня 2001 року (із змінами, внесеними згідно з Постановами Національного банку України № 132 від 15 квітня 2005 року, № 407 від 18 жовтня 2006 року, №296 від 15 травня 2009 року) в Україні в національній валюті безготівкові розрахунки являють собою перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств та фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. При цьому для підприємства, що вносить гроші в банк, ця операція є операцією з готівкою, і, тим самим, щодо неї діє обмеження суми платежу – не більше 3000 грн.
Розрахунки готівкою передбачають взаємні платежі наявними коштами підприємств, підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) та з операцій, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна. Необхідно зазначити, що з 1 січня 2001 року істотно обмежено можливість проведення розрахунків готівкою між підприємствами. Істотно скоротилося коло підприємств, які мають право продавати товари або послуги за готівку без застосування реєстраторів розрахункових операцій.
При здійсненні операцій по розрахунках у готівковій або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг відповідно до Закону України № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі та громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року (із подальшими змінами та доповненнями) приватний підприємець може застосовувати реєстратори розрахункових операцій.
Раніше існували ще 2 форми сплати податків.
1. Натуральна форма, прикладом якої був фіксований сільськогосподарський податок, який сплачували сільськогосподарські товаровиробники у грошовій формі або у вигляді постачань сільськогосподарської продукції.
Платники фіксованого сільськогосподарського податку мали право на вибір форми сплати фіксованого сільськогосподарського податку: в грошовій формі або у вигляді постачань сільськогосподарської продукції. Постачання зерна за рахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснювали сільськогосподарські товаровиробники в узгоджені з районною державною адміністрацією строки. Зобов’язання з доставки товарної сільськогосподарської продукції до заготівельних підприємств та організацій за рахунок фіксованого сільськогосподарського податку покладалися на платників податку.
У деяких випадках була можлива також сплата цінними паперами (векселями, казначейськими звільненнями). Щоправда, подібні форми застосовували як винятки із загального правила грошової сплати податків і зборів.
Останнім часом усе частіше застосовують банківські платіжні картки міжнародних платіжних систем на території України, що являють собою спеціальний платіжний засіб, з допомогою якого одержувачу платіжної картки надається можливість здійснювати операції сплати за товари (послуги) й одержувати грошові кошти. На території України застосовують платіжні картки, емітовані банками – членами внутрішніх платіжних систем, та платіжні картки, емітовані банками (резидентами і нерезидентами України), що є членами міжнародних платіжних систем. Зарахування (поповнення) коштів на картрахунки фізичної особи може здійснюватися за рахунок внесення грошових коштів через касу свого або іншого банку (установи банку) шляхом переведення коштів з інших поточних або депозитних рахунків фізичної особи, а також з рахунків інших осіб за їх дорученням та з урахуванням обмежень, визначених чинним законодавством. Зарахування (поповнення) коштів на картрахунки юридичних осіб здійснюється з їх поточних рахунків і за рахунок коштів, що вносяться готівкою як відшкодування за кошти, використані власниками корпоративних платіжних карток понад встановлені нормами витрати.
Операції, які здійснюють на території України власники платіжних карток, виконуються тільки у валюті України. Винятки становлять одержання клієнтами готівки в іноземній валюті зі своїх картрахунків в іноземній валюті в касах і через банкомати уповноважених емітентів або в уповноважених банках, що надають платіжні картки від імені емітентів та одержання готівки в іноземній валюті в касах і через банкомати уповноважених банків власниками платіжних карток міжнародних платіжних систем, що є клієнтами емітентів нерезидентів відповідно до Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 223 від 30 квітня 2010 року (із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку України № 481 від 04 листопада 2010 року).
2. Комплексна форма сплати податків зумовлює взаємодію двох попередніх і використовується, наприклад, при зверненні стягнення на майно боржника за рахунок погашення недоїмки щодо податків і зборів. Відповідні податки, збори (обов’язкові платежі) і неподаткові платежі, які не вносяться до бюджетів у встановлений термін сплати, вважаються недоїмкою. При надходженні сум на сплату недоїмки в першу чергу погашається недоїмка, а потім пеня. Утворення недоїмки є наслідком порушення податкового законодавства. Недоїмку стягують податкові органи в безперечному порядку з нарахуванням пені. Комплексність тут виявляється у тому, що, з одного боку, сума податку сплачується з джерел, які мають натуральні форми (конкретні види майна), з іншого – недоїмка все1таки погашається коштами, що отримані від реалізації майна платника податку. При цьому звернення стягнення може здійснюватися і безпосередньо на грошові кошти (кошти дебітора, що є на його рахунках у банку, за винятком бюджетних рахунків).
У деяких випадках способи сплати податків можна класифікувати за вольовою ознакою: на добровільні (якщо особа, яка зобов’язана сплатити податок, здійснює це самостійно) і примусові (коли сплата відбувається під примусом податкових органів). При цьому примусовий порядок сплати можна застосовувати тільки при виникненні недоїмки, тобто простроченої суми податків.
Існує також три основних способи сплати податку:
1. Кадастровий – спосіб сплати податків, в основу якого покладено перерахування суми відповідно до визначеної шкали, яка основана на певному виді майна, тобто податок справляється на основі зовнішніх ознак передбачуваної середньої прибутковості майна. Він застосовується при обчисленні і справлянні прямих реальних податків. При цьому способі кадастр використовується як перелік найбільш типових об’єктів оподаткування, що класифікуються за певними ознаками та визначають середню прибутковість об’єкта оподаткування.
Розрізняють два види кадастрів залежно від об’єктів оподаткування – промислові та поземельні.
При сплаті податку встановлюють фіксовані строки їх внеску. Певною специфікою характеризується використання кадастрового способу при оцінці вартості земельних ділянок, складанні земельних кадастрів. У їх основі лежить рівень прибутковості земельних ділянок, що дозволяє виділити такі кадастри:
а) парцелярний (характеризує земельні ділянки, що поділяються на частини з різним рівнем доходів і способом використання (ліс, луг, пасовище, рілля), а відповідно – і оподаткування);
б) реальний (характеризує земельну ділянку як об’єкт оподаткування в цілому, без розподілу земель на різні види залежно від особливостей використання). При справлянні подушного податку за кадастр править список населення певної території, а у зв’язку зі зміною фізичного стану майна та його вартості кадастр періодично уточнюють (актуалізують).
2. Деклараційний – спосіб реалізації платником податків обов’язку щодо сплати податку на підставі надання до податкових органів офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за певний період і про свої податкові зобов’язання. На підставі цієї заяви податковий орган нараховує податок і зобов’язує платника податків перерахувати його після повідомлення. Застосування деклараційного способу не виключає й поетапного внесення сум податку в формі авансових платежів. У цьому разі підсумкове надання декларації є певною заключною, контрольною дією платника. Авансовий податковий платіж являє собою спосіб сплати податку, за якого суми, що направляються до бюджету, сплачуються у встановленому порядку до настання терміну платежу за податком.
3. Попередній (авансовий) – застосовується в основному при безготівковому утриманні і полягає в тому, що податки стягуються з джерела доходу. Розрізняють джерело пасивних доходів і джерело активних доходів. Під джерелом пасивних доходів розуміють ті активи, що приносять доход особі. У цьому разі джерело має бути виражене у певній формі – у формі майна, цінних паперів тощо. Під джерелом активних доходів розуміють безпосереднє виконання робіт, надання послуг тощо.
Суми податку утримуються платником в момент видачі коштів одержувачу і при цьому автоматично перераховуються до бюджету до видачі доходу. Авансовим цей спосіб називають тому, що податкові перерахування здійснюють до одержання платником доходу, тобто платник немовби авансує державу.
Порядок сплати податку – це способи внесення платником податку або податковим агентом суми податку до відповідного бюджету. При сплаті податків платник повинен знати:
- напрямок платежу (до державного або місцевого бюджету);
- кошти сплати податку (у гривнях);
- механізм платежу (у безготівковому або готівковому порядку, натуральному);
- підставу платежу (сплата податку або збору);
- особливості контролю за сплатою податку.