Сучасні тенденції розвитку держави та права україни

Література:

1. Рісний М. Правозастосувальний розсуд // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – 4(35). – С.29.
   
2. Канцір В.С. Поняття та основні ознаки судового угляду (розсуду) // Торгівля, комерція, підприємництво. – Вип. 1. – Львів, 1998. – С.61.
   
3. Господарський кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – С.99 (ст.174); Господарський процесуальний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2005. – С.48-49 (ст.83); Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С.6-7 (ст.11).
   
4. Лазарев В. В. Эффективность правоприменительных актов (вопросы теории). Изд-во Казанского ун-та, 1975. – С.74; Лазарев В.В. Применение норм советского права. – Казань, 1972. – С.127.
   

Ш
УДК 346.9
евченко Н.М.

викладач кафедри

правових дисциплін МНЦ ОНЮА

ПІДСТАВА ЗАСТОСУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКИХ САНКЦІЙ

Згідно з ч.1 ст.218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Фактичною підставою юридичної відповідальності, без якої вона неможлива, є склад правопорушення.

Система ознак правопорушення в єдності його об’єктивної та суб’єктивної сторони, необхідних і достатніх для покладання юридичної відповідальності, визначається як склад правопорушення [8, с.410].

Слід погодитися з тим, що склад правопорушення – наукова абстракція, що відбиває систему найбільш загальних, типових і істотних ознак окремих різновидів правопорушення. Ця система ознак необхідна і достатня для притягнення правопорушника до юридичної відповідальності [4, c.585].

До числа обов’язкових елементів будь-якого складу правопорушень відносять: об’єкт правопорушення, об’єктивну сторону правопорушення, суб’єкт правопорушення і суб’єктивну сторону правопорушення [6, с. 484].

Як і будь-яке правопорушення, склад порушення господарського законодавства включає об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт і суб’єктивну сторону.

Об’єкт правопорушення – це галузь суспільних відносин, що регулюються та охороняються правом, у якій відбулося діяння та (або) котрій цим діянням заподіяна шкода. Будь-яке правопорушення, навіть якщо воно і не має відчутних шкідливих наслідків, наносить шкоду правопорядку, завдаючи втрату суспільній правосвідомості, вносячи безладдя в урегульовані правом відносини [3, с.306].

На думку деяких учених, об’єкт правопорушень може бути загальним і безпосереднім. Об’єктом правопорушення є суспільні відносини, що врегульовані та охороняються правом. Правопорушник своєю дією або бездіяльністю руйнує сформований і забезпечуваний правовими нормами правопорядок. Поряд із загальним можна виділити і безпосередній об’єкт правопорушення. Ними можуть бути майнові, трудові й інші права суб’єктів права, державний і суспільний лад, честь, гідність і т.д. [4, с.585-586].

Вважаємо більш розгорнутим і правильним розподіл об’єкта на: загальний об’єкт правопорушень – суспільні відносини, що охороняються правом, тією або іншою його галуззю; родовий об’єкт правопорушення – група однорідних суспільних відносин, на які посягає правопорушник; безпосередній об’єкт правопорушення – це конкретні блага, інтерес, особистість, на які посягає правопорушник [5, с.491].

Виходячи з цих понять, можна сказати, що порушення господарського законодавства посягає на загальний об’єкт – суспільні відносини, що охороняються правом; родовий об’єкт – однорідні суспільні відносини в сфері господарювання; безпосередній об’єкт – конкретні блага конкурентів, споживачів, а також суспільні і державні інтереси у сфері господарювання в Україні.

Вважаємо, що родовим об’єктом порушень господарського законодавства є суспільні відносини у сфері господарювання, тобто господарські відносини. При цьому слід виходити зі ст.1 ГК, згідно з якою господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

До структури об’єкта порушень господарського законодавства включаються наступні відносини:

– між окремими суб’єктами господарювання;

– між суб’єктами господарювання і державою в особі уповноважених органів;

– між суб’єктами господарювання і споживачами.

Ці порушення посягають і на правопорядок у сфері господарювання, що суперечить державним і суспільним інтересам забезпечення свободи підприємницької діяльності, підтримки конкуренції. Це стосується і правового господарського порядку, який згідно зі ст.5 ГК формується в Україні на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Безпосереднім об’єктом порушення господарського законодавства може бути становище суб’єкта господарювання на товарному ринку, майно суб’єкта господарювання або споживача, поведінка суб’єкта господарювання на ринку.

Об’єктивна сторона правопорушення – це зовнішній прояв протиправного діяння. Вона складається з трьох елементів: протиправне діяння, його суспільно шкідливі наслідки і причинний зв’язок між діянням і наслідками, що наступили.

Об’єктивна сторона складів порушень господарського законодавства, що є підставою застосування адміністративно-господарських санкцій, охоплює види діянь, зазначених у законах. Цей перелік має вичерпний характер, виходячи з того, що згідно з ч.2 ст.238 ГК, умови та порядок застосування адміністративно-господарських санкцій визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Перелік способів учинення порушень господарського законодавства включає велику їхню розмаїтість.

Діяння – це акт вольової поведінки, що може бути у вигляді дії або бездіяльності.

В основному, порушення господарського законодавства відбуваються у формі дії, тобто активного невиконання обов’язку, законної вимоги, а також порушення заборони. При цьому вони порушують зобов’язуючі і заборонні норми, що містяться в законах.

Окремі дії не виконують спеціальні заборони, передбачені в законах саме щодо такої дії.

Переважна більшість видів порушень, названих у законах, сформульовані як дії.

Слід враховувати і той факт, що деякі з видів порушень (наприклад, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку) можуть відбуватися як у вигляді дій, так і бездіяльності. Так, діями є: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

Разом з тим, зловживання монопольним (домінуючим) становищем може бути і в формі бездіяльності: обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.

Протиправність порушень господарського законодавства полягає у вчиненні діяння, що порушує норми права. Вона виявляється в порушенні заборони, що міститься в Конституції України, обов’язків і заборон, що містяться в Господарському кодексі та інших законах.

Крім протиправної поведінки, суспільно шкідливі наслідки і причинний зв’язок між діянням і його наслідками також відносяться до ознак об’єктивної сторони правопорушення.

Шкода, заподіяна правопорушенням – це несприятливі наслідки, що настають у результаті правопорушення. Вона може мати як майновий, так і немайновий характер.

Суспільна шкідливість порушення антимонопольного законодавства виявляється в заподіянні шкоди або створенні загрози заподіяння шкоди особистості, суспільству або державі. Ці порушення наносять шкоду суспільним відносинам у сфері господарювання.

У законах, де наданий перелік порушень законодавства, за які застосовуються адміністративно-господарські санкції, не зазначені шкідливі наслідки цих порушень. Однак це не означає, що ці наслідки не є необхідними.

Для деяких видів правопорушень у законах називаються реальні або потенційні шкідливі наслідки в легальних визначеннях цих порушень.

Так, у п.1 ст.6 Закону “Про захист економічної конкуренції” позначені шкідливі наслідки антиконкурентних узгоджений дій як недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Такі ж наслідки передбачені у п.1 ст.13 Закону стосовно зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, однак вони конкретизовані – зокрема, обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. У легальному визначенні антиконкурентних дій органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю вказані в якості шкідливих наслідків недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції (п.1 ст.15 Закону).

Протиправне діяння, що порушує господарське законодавство, не завжди призводить до заподіяння реальних майнових шкідливих наслідків. Воно може бути лише пов’язане зі створенням загрози заподіяння тієї або іншої безпосередньої шкоди.

Для кваліфікації тієї або іншої протиправної поведінки як правопорушення необхідно установити прямий причинний зв’язок між діянням правопорушника і суспільно шкідливими наслідками, що наступили в результаті вчинення цього діяння.

З суб’єктивної сторони всяке правопорушення характеризується наявністю вини, тобто психічним відношенням особи до вчиненого [4, с.588].

Господарський кодекс не називає вину в якості необхідного елемента складів порушень законодавства, за які застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Пункт 2 ст.218 ГК встановлює загальне правило, згідно з яким учасник господарських відносин відповідає за вчинене ним господарське правопорушення, якщо не доведе, що ним вжито всіх заходів для його недопущення.

Разом з тим, необхідно зазначити, що існують певні обставини, які звільняють від господарсько-правової відповідальності. Подіями, що звільняють від господарсько-правової відповідальності, є обставини непереборної сили, які ще називають “форс-мажорними” обставинами. Це – обставини, що не залежать від волі учасників господарського зобов’язання, мають надзвичайний та невідворотний характер.

Єдиного поняття або вичерпного переліку таких обставин чинне законодавство не містить.

Перелік можливих форс-мажорних обставин наведено у Законі України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”, постанові НКРЕ “Про затвердження Правил користування електричною енергією”, Правилах користування тепловою енергією, затверджених спільним наказом Міненерго України та Держбуду України від 28 жовтня 1999 р. та багатьох інших.

Вони можуть бути поділені на дві групи:

1) природні стихійні явища (пожежа, землетрус, різкі зміни температури, паводок, замерзання моря, закриття морських проток, інші стихійні лиха);

2) окремі обставини суспільного життя (воєнні дії, блокада, страйк, аварії, епідемії, заборонні акти органів державної влади та управління про оголошення карантину, заборони в’їзду до країни, здійснення торгівельних операцій з окремими країнами тощо).

Боржник повинен підтвердити наявність таких обставин відповідними засобами доказування (довідками державних органів, метеорологічних служб, медичних установ тощо) та довести, що зазначені обставини спричинили невиконання зобов’язань.

Разом з тим ст. 19 ГК надає можливість учасникам господарських відносин за взаємною згодою встановлювати додаткові, порівняно із законодавством, підстави звільнення від відповідальності.

Суб’єкт правопорушення визначають в юридичній літературі як деліктоздатну фізичну особу (людину) або деліктоздатне об’єднання, які вчинили правопорушення. Деліктоздатність – це закріплена законодавством і забезпечена державою здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинене ним правопорушення [7, с.146].

Суб’єктами порушень господарського законодавства є суб’єкти господарювання. Поняття суб’єкта господарювання надане у ст.55 ГК, яка зазначає, що суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбаченим законодавством.

Слід також враховувати, що у деяких законах міститься дещо інше визначення поняття суб’єкта господарювання. Так, згідно зі ст. 1 Закону “Про захист економічної конкуренції” суб’єкт господарювання – юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб’єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб’єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Об’єднання визначені у ст. 1 Закону “Про захист економічної конкуренції” як об’єднання юридичних та (або) фізичних осіб, у тому числі об’єднання підприємств, а також громадські організації.

Згідно зі ст.1 Закону “Про захист економічної конкуренції”, органи влади – міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади. Органи адміністративно-господарського управління та контролю – суб’єкти господарювання, об’єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування.

Висновки.

Підставою застосування адміністративно-господарських санкцій є порушення господарського законодавства – це суспільно шкідливе протиправне діяння (дія або бездіяльність) суб’єкта господарювання, що суперечить вимогам правових норм, заподіює або створює реальну можливість заподіяння шкоди господарським відносинам, порушує публічні інтереси, а також інтереси суб’єктів господарювання і споживачів.

Склад порушення господарського законодавства включає об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт і суб’єктивну сторону.

Загальним об’єктом порушень господарського законодавства є суспільні відносини, що охороняються правом; родовим об’єктом – однорідні суспільні відносини в сфері господарювання; безпосереднім об’єктом – конкретні блага конкурентів, споживачів, а також суспільні і державні інтереси у сфері господарювання.

Об’єктивна сторона складів порушень господарського законодавства охоплює загальний вичерпний перелік видів діянь, зазначених лише у законах.

В основному, порушення господарського законодавства вчиняються у формі дії, тобто активного невиконання обов’язку, законної вимоги, а також порушення заборони.

Протиправність порушень законодавства виявляється в порушенні заборони, що міститься в Конституції України, обов’язків і заборон, що містяться в Господарському кодексі та інших законах.

Суспільна шкідливість порушення господарського законодавства виявляється в заподіянні шкоди або створенні загрози заподіяння шкоди суспільним відносинам у сфері господарювання.

Суб’єктами порушень законодавства є суб’єкти господарювання.

Література:

1. Господарський кодекс України: Коментар / За ред. Саніахметової Н.О. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2004.
   
2. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / За заг. ред. В.К. Мамутова. – Київ: Юрінком Інтер, 2004.
   
3. Общая теория права: Учебник для юридических вузов. Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1997. – 384 с.
   
4. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 776 с.
   
5. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. – М.: Юристъ, 1999. – 592 с.
   
6. Проблемы общей теории права и государства. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 832 с.
   
7. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – Київ: Атіка, 2001. – 176 с.
   
8. Теория государства и права. Учебник / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: Изд. Группа Норма-Инфра-М, 1998. – 570 с.
   

УДК 343.81:165.742

Гордейчук Ю.А.

студентка 401 группы НУЦ ОНЮА

Научный руководитель: преподаватель Клеван Н.В.

РЕФОРМИРОВАНИЕ ПЕНИТЕНЦИАРНОЙ СИСТЕМЫ УКРАИНЫ: ВОПРОСЫ ГУМАНИЗАЦИИ

Пенитенциарная система Украины за последние 15 лет претерпела значительные изменения и в настоящее время находится в состоянии последовательного и целенаправленного реформирования, основными заданиями которого являются дальнейшее совершенствование порядка и условий исполнения (отбытия) уголовных наказаний в сторону гуманизации, неукоснительного соблюдения прав и свобод человека, создания необходимых бытовых условий, условий для трудовой деятельности и получения общего и профессионально-техническое образования, а также улучшения санитарно-медицинского обеспечения осужденных. Основой такого реформирования являются международные акты, определяющие требования и положения в данной сфере.

Проблема обеспечения прав и свобод человека и гражданина в Украине, а также их соответствия международным стандартам исследовались в работах таких отечественных ученых, как В.Б. Аверьянов, Л.К. Воронова, С.Л. Лысенков, В.Ф.Сиренко, Е.А. Тихонова, Ю.А. Чеботарева и другие. Вопросы прав и свобод осужденных к лишению свободы рассматривались в работах Л.В. Багрий-Шахматова, О.М. Джужи, О.И. Осауленко, А.Х. Степанюка, В.М. Трубникова и других.

Целью настоящего исследования является анализ изменений законодательства в сфере исполнения наказания в сторону гуманизации и влияния международных стандартов обращения с осужденными на этот процесс.

Международные стандарты обращения с осужденными – это принятые на международном уровне нормы, принципы и рекомендации в области исполнения наказаний и деятельности органов и учреждений исполнения наказаний. [1, 44] Эти стандарты были согласованы международным сообществом и в их основе лежит Общая декларация прав человека, принятая Генеральной Ассамблеей ООН 10.12.1948 г., принятые 16.12.1966 г. (и ратифицированные Украиной 19.10.1973 г.) Международный пакт о гражданских и политических правах и Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах. Кроме этих международных документов универсального характера есть достаточно большой перечень документов, которые дополняют и детализируют общие принципы и непосредственно касаются осужденных.

В целом, современные международные стандарты прав и свобод осужденных традиционно принято делить на:

- стандарты общего характера, предназначенные для регламентации прав и свобод гражданина в целом, но содержащие отдельные стандарты, прямо или опосредовано касающиеся прав и свобод осужденных; и

- стандарты специализированного характера, в которых изложены правила обращения с осужденными к различным видам наказаний, их объем прав и свобод.

Идеи, положения и требования, содержащиеся в Общей декларации прав человека и в международных документах, содержащих стандарты обращения с осужденными, должны максимально учитываться в национальном уголовно-исполнительном законодательстве и соотноситься с принципами уголовно-исполнительной деятельности. В соответствии с принципами государственной политики Украины в области прав человека, а также согласно Конституции Украины недопустимо сужение содержания и ограничение объема прав и основных свобод человека и гражданина, провозглашенных Общей декларацией.

Украина как субъект международного права проводит активную работу, направленную на использование не только национальных, а и международных институтов защиты прав человека. При рассмотрении пенитенциарной системы Украины как составляющей национальной правовой системы важное значение приобретает разрешение проблемы соответствия содержания прав и свобод осужденных международным стандартам.

Процесс имплементации международных стандартов обращения с осужденными, их права и свободы определены, прежде всего, ч. 1 ст. 9 Конституции Украины, в соответствие с которой все международные договоры, согласие на обязательность которых дана Верховной Радой Украины, являются частью национального законодательства Украины. Действующий Уголовно-исполнительный кодекс в ст. 2 определяет такие международные договоры в качестве составляющей уголовно-исполнительного законодательства Украины.

До провозглашения независимости пенитенциарная система Украины, как и всех других республик бывшего СССР, функционировала в соответствии с законодательными и нормативными требованиями, установленными Уголовным кодексом СССР и его подзаконными актами. На рубеже 1989-1990 годов назрела объективная необходимость пересмотра проводимой исправительно-трудовой политики, глубокого анализа состояния дел, определения соответствия поставленной цели и задач реальным возможностям и результатам. Кризисные явления в местах лишения свободы, обострение оперативной обстановки, которое сопровождалось ростом преступности, захватами заложников, групповым неповиновением осужденных администрации, привели к выводу о том, что в сфере исполнения наказаний нужны коренные изменения. Старые, традиционные меры управления местами лишения свободы, которые базировались на поддержании жестокого режима отбывания наказаний, все меньше содействовали утверждению законности и правопорядка в учреждениях. [2]

В то время в обществе набирали силу демократические процессы, шло сопоставление взглядов в наиболее широком спектре политических и социальных вопросов. К тому времени ряд сотрудников уголовно-исполнительной системы имели возможность побывать в служебных командировках за границей и познакомиться с организацией исполнения наказаний в Италии, Германии, Болгарии, Англии, Скандинавских странах. Однако созданные десятилетиями основы и традиции этих стран коренным образом отличались от Украины, поэтому снять копию с тюремных систем одной из этих стран и перенести ее на нашу было невозможно. У нас свой менталитет, свои социальные и экономические условия и, естественно, свой путь развития.

Оценив все эти факторы, был сделан первый шаг к гуманизации существующей карательной политики в Украине. МВД с участием ученых и заинтересованных ведомств была разработана и утверждена постановлением правительства № 88 от 11.07.1991 г. Концепция реформирования уголовно-исполнительной системы Украины. В ее основу были положены Декларация о государственном суверенитете Украины, принятые ООН Минимальные стандартные правила обращения с заключенными, Общая декларация прав человека, Европейские стандарты, иные международные соглашения и документы. Реформа, прежде всего, была направлена на социальную переориентацию исполнения уголовных наказаний с учетом международного опыта и актов о правах человека, принципов законности, гуманизма, демократизма, справедливости, дифференциации и индивидуализации воспитательного воздействия на осужденных.

С учетом реальной обстановки вносились соответствующие предложения о принятии законодательных и иных нормативных актов с целью усовершенствования деятельности учреждений и нормализации оперативной обстановки среди спецконтингента. Эти усилия нашли поддержку законодательной и исполнительной властей: была снята строгая тайна с системы исполнения наказаний. В настоящее время в соответствии с уголовно-исполнительным законом (ст. 24 УИК Украины) учреждения исполнения наказаний могут посещать представители любой зарегистрированной общественной организации, коллектива, средств массовой информации с целью осуществления общественного контроля за исполнением наказаний, соблюдением прав осужденных, а также участия в исправлении и ресоциализации осужденных. [2]

В 1990-1991 годах целый ряд нормативных актов, направленных на гуманизацию исполнения наказаний, принят МВД Украины с согласованием с Генеральным прокурором Украины, в том числе 20.12.1991 года изменены “Правила внутреннего распорядка исправительно-трудовых колоний”: осужденным разрешено носить короткие прически, сорочки гражданского образца, отменены нагрудные знаки, расширен ассортимент разрешенных к приобретению и хранению продуктов питания и предметов потребления (в т.ч. наручных часов, спортивных костюмов и т.д.). Постановлением Кабинета Министров Украины от 22.02.1992 г. установлен порядок, в соответствие с которым заработная плата осужденным насчитывается в полном объеме по действующим тарифам, а отчисления проводятся по фактическим затратам на содержание. 6.03.1992 года Верховной Радой принят Закон Украины “Про скасування покарань у виді заслання та висилки” и все лица, отбывающие такое наказание в других регионах бывшего СССР, возвращены в Украину. [3] Предусмотрено строительство в ряде областей следственных изоляторов, исправительно-трудовых колоний, открытие колоний-поселений для создания осужденным надлежащих условий содержания и обеспечения их трудовой занятости. [4]

6.05.1993 г. Верховной Радой Украины принято Постановление о создании при исправительно-трудовых колониях отделений колоний-поселений для осужденных, которые твердо стали на путь исправления. 25.06.1993 г. принята Государственная программа борьбы с преступностью, в которой 6 разделом предусмотрен ряд мер дальнейшего усовершенствования уголовно-исполнительной системы: открытие новых колоний и следственных изоляторов, улучшение коммунально-бытовых условий, предоставление дополнительных льгот по производственно-хозяйственной деятельности и т.д.

30.06.1993 г. принят Закон Украины “Про попереднє ув’язнення”, а 26.01.1994 г. – Постановление Кабинета Министров Украины №31 “Про Програму приведення умов тримання засуджених, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а також осіб, що тримаються в слідчих ізоляторах і лікувально-трудових профілакторіях, у відповідність із міжнародними стандартами”. Этими актами Украина утвердила направленность пенитенциарной политики к достижению обеспечения прав и свобод граждан, принятых в прогрессивной практике развитых стран. [5]

С целью усовершенствования уголовно-исполнительной системы и создания надлежащих условий отбытия наказаний, настоящая программа предусматривала строительство 9 новых и расширение существующих СИЗО; переоборудование общежитий жилых зон для блочного проживания спецконтингента с необходимыми коммунально-бытовыми условиями с созданием условий для его трудоустройства; создание центров социальной реабилитации в областных центрах; создание надлежащих условий содержания осужденных в функционирующих учреждениях с введением новых норм питания; осуществление переустройства медико-санитарного обслуживания осужденных, обеспечение активной профилактики и лечения социально-опасных заболеваний (туберкулеза, СПИДа, наркомании, алкоголизма, психических расстройств). [6]

Законом Украины от 27.07.1994 г. “Про внесення змін та доповнень в законодавчі акти України щодо врегулювання деяких питань, пов’язаних з умовами відбування покарання” введена отсрочка отбывания наказания женщинам беременным и имеющим детей до 3 лет, разрешены краткосрочные выезды для женщин, имеющих детей в возрасте до 3 лет, для устройства детей у родственников или в детских домах; разрешены телефонные разговоры (до 15 минут); некоторым категориям осужденных разрешено приобретать продукты питания за деньги, полученные по переводу; разрешены платные медицинские услуги; некоторым категориям осужденных разрешено работать по их желанию; некоторым категориям неработающих (освобожденных от работы) осужденных предметы первой необходимости и коммунально-бытовые услуги предоставляются бесплатно. [7]

2.12.1996 г. Постановлением Кабинета Министров Украины № 1454 “Про невідкладні заходи щодо залучення до праці осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі” были намечены меры по обеспечению требований законодательства о привлечении осужденных к труду, приведения условий их содержания в соответствие с требованиями Минимальных Европейских норм и стандартов, стабилизации финансового положения учреждений уголовно-исполнительной системы.

С получением Украиной членства в Совете Европы эксперты Комиссии Европейских сообществ и Совета Европы в сфере реформы местного самоуправления и правоохранительной системы Украины провели в 1996 г. изучение действующего законодательства и других нормативных актов Украины, регламентирующих исполнение наказаний и практику их применения. В соответствии с решениями Правительства Украины на протяжении 2 месяцев были проверены 22 учреждения уголовно-исполнительной системы в 8 областях Украины. По результатам проверки Совет Европы принял доклад “Оценка тюремной системы Украины” с рекомендациями по приведению ее в соответствие с общеевропейскими стандартами, в котором указывалась необходимость создания пенитенциарной службы как автономной социальной организации. [2]

Во исполнение этих рекомендаций в реформирование пенитенциарной системы Украины были внесены соответствующие коррективы, целью которых было усовершенствование законодательства в этой сфере и отмена смертной казни, создание демилитаризованной организационной структуры, уменьшение численности лиц, содержащихся в местах лишения свободы, и исполнение предварительного заключения только пенитенциарной системой, улучшение материально-бытовых условий содержания, питания и медицинского обслуживания осужденных и заключенных, усовершенствование процедуры размещения, социально-психологической работы с осужденными, обеспечение осужденных работой, улучшение подбора и подготовки кадров. 22.04.1998 г. на базе Главного управления исполнения наказаний МВД Украины был создан Государственный департамент Украины по вопросам исполнения наказаний как центральный орган исполнительной власти. Законом Украины от 11.12.1998г. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань” было создано правовое поле для самостоятельной работы системы исполнения наказаний. 12.03.1999 г. Государственный департамент был выведен из подчинения МВД и получил самостоятельность.

Проведенная реорганизация упростила систему управления уголовно-исполнительной системой, которая стала более гибкой, оперативной, действенной за счет концентрации сил и средств в одном ведомстве, в том числе служб охраны, надзора и безопасности, исключила выполнение несвойственных ей функций и вмешательство в дела должностных лиц, непосредственно не отвечающих за деятельность уголовно-исполнительной системы, в том числе и в ее хозяйственную деятельность.

Постановлением Кабинета Министров Украины № 653 от 22.04.1999г. “Про заходи щодо забезпечення діяльності Державного департаменту з питань виконання покарань” были определены источники финансирования уголовно-исполнительной системы, порядок передачи от внутренних войск функции охраны учреждений исполнения наказаний, создание фонда помощи лицам, освобожденным из мест лишения свободы. [8]

Следующим этапом в реформировании пенитенциарной системы в Украине можно назвать принятие 11.07.2003 г. Уголовно-исполнительного кодекса и ряда законов и подзаконных актов, регулирующих деятельность органов и учреждений уголовно-исполнительной системы и иных государственных органов в сфере исполнения наказаний и оказания помощи осужденным и освобожденным от отбытия наказаний лицам.

Так, в ч.1 ст.1 УИК Украины содержится положение, в соответствие с которым способом защиты интересов лица, общества и государства как цели уголовно-исполнительного законодательства является предупреждение пыток и нечеловеческого или унижающего достоинство, обращения с осужденными, что соответствует содержанию Конвенции против пыток и иных жестоких, нечеловеческих или унижающих достоинство, видов обращения и наказания. [9]

Уголовно-исполнительным законодательством установлены гарантии прав осужденных, расширены возможности дополнительного получения ими продуктов питания, лекарств, литературы, письменных принадлежностей, одежды, обуви и средств личной гигиены, значительно увеличен вес посылок (передач), из перечня мер взыскания исключено лишение осужденного права на получение очередной посылки (передачи). В соответствие с Кодексом обеспечено исполнение новых видов наказаний: ареста, ограничения свободы, общественных работ, пожизненного лишения свободы. Введенная система исполнения наказаний позволяет в зависимости от поведения осужденного, отношения к труду и обучению изменять условия содержания в пределах одного учреждения или путем перевода в колонию другого вида.

Значительно расширилось участие в процессе ресоциализации осужденных неправительственных организаций и общественности, с помощью которых проводятся культурно-массовые мероприятия, предоставляется консультативная и гуманитарная помощь осужденным. Во исполнение ст. 25 УИК, закрепляющей принцип осуществления общественного контроля за соблюдением прав осужденных при исполнении уголовных наказаний, принято Положение “Про наглядові комісії”, утвержденное постановлением Кабинета Министров Украины от 1.04.2004 г. № 429. [10]

К новеллам относится Закон Украины от 10.07.2003 г. “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, который предусматривает различного вида помощь для лиц, освобожденных из мест лишения свободы: создание жилищно-бытовых условий, размещение таких лиц в домах временного проживания, медицинскую и социальную помощь, организацию образования. [11] В соответствие с данным Законом одним из органов, на которые возлагается осуществление мер социального патронажа, являются центры социальной адаптации, задачи и цели, а также организация работы которых предусмотрена в Типовом положении, утвержденном приказом Министерства труда и социальной политики 14.02.2006 г. [12]

В дальнейшем в развитие положений нового УИК Украины были приняты ряд Инструкций ведомственного характера. Так, УИК Украины (Глава 15) ввел положение об определении вида колонии для отбывания наказания осужденных к лишению свободы в компетенцию Государственного департамента, в связи с чем была утверждена Инструкция о порядке распределения, направления и перевода для отбывания наказания лиц, осужденных к лишению свободы. [13]

Тенденции к назначению насколько это возможно альтернативных наказаний, как из уважения личной свободы, так и вследствие очевидных недостатков лишения свободы, увеличение альтернативных мер в системе наказаний, а также, принимая во внимание Резолюцию Совета Европы № (76) 10 от 9.03.1976 г. о некоторых мерах наказания, альтернативных лишению свободы, определили необходимость принятия Инструкции о порядке исполнения наказаний, не связанных с лишением свободы, и осуществлению контроля за лицами, осужденными к таким наказаниям. [14]

Общая гуманизация пенитенциарной политики Украины проявляется в расширении прав осужденных, в недопущении нечеловеческого или унижающего достоинство обращения, особенно при исполнении наказаний, связанных с лишением или ограничением свободы, улучшении условий содержания таких осужденных, а также условий и оплаты их труда, обеспечении безопасности осужденных. [15]

Задания по осуществлению единой государственной политики в сфере исполнения уголовных наказаний были возложены на Государственную уголовно-исполнительную службу Украины, статус и полномочия которой определил Закон Украины “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, принятый 23.06.2005 г. Настоящий Закон обозначил основные принципы и правовые основы деятельности Государственной уголовно-исполнительной службы, взаимоотношения с иными органами, учреждениями, предприятими, организациями, общую структуру, персонал, его полномочия и правовой статус, организацию деятельности службы и ее финансирование, а также контроль и надзор за деятельностью данного ведомства. [16]

Введены должности психологов в учреждениях исполнения наказаний, которые проводят психологическую диагностику и дают рекомендации персоналу по организации личностно-воспитательной работы с конкретными осужденными и отдельными их категориями. Для проведения с осужденными занятий по психокоррекции, снятию нервного напряжения и стрессовых состояний в учреждениях (в том числе и СИЗО) оборудованы центры и комнаты психоэмоциональной разгрузки.

В 2006 г. действие ч. 1 ст. 112 УИК Украины в части получения посылок и передач приостановлено в соответствии с Законом Украины от 20.12.2005 г. и количество посылок (передач) и бандеролей, которые получают лица, заключенные под стражу, и осужденные к лишению свободы, не ограничивается. [17]

Законом Украины от 16.03.2006 г. внесены изменения в УИК, в связи с которыми осужденный к пожизненному лишению свободы после отбытия не менее 20 лет назначенного наказания имеет возможность ходатайствовать перед президентом Украины о помиловании. [18]

3.08.2006 г. Кабинетом Министров Украины утверждена Государственная программа улучшения условий содержания осужденных и лиц, заключенных под стражу, на 2006-2010 годы.

Таким образом, целью реформирования пенитенциарной системы нашего государства является приведение условий содержания осужденных, лишенных свободы, и заключенных в соответствие с требованиями национального законодательства и международных норм и стандартов в области исполнения наказания и прав человека, гуманизация исполнения наказания, при котором человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность безопасность признаются наивысшей социальной ценностью.