Сучасні тенденції розвитку держави та права україни

Вид материала

Документы

Содержание Накопичувальні пенсії: прогалини та колізії законодавства Розсуд у правозастосовчій діяльності

Подобный материал:

• Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчю, 4594.24kb.
• 1 Загальні положення колізійного регулювання приватно-правових відносин з іноземним, 274.19kb.
• План Дипломна робота на здобуття ступеня спеціаліста 1 Острог, 2006, 155.86kb.
• Сучасні тенденції створення та розвитку національної біобібліографії корнілова Л.Є.,, 111.48kb.
• Я України як незалежної держави вимагає вироблення та реалізації стратегії розвитку,, 122.51kb.
• Доповіді, 44.18kb.
• Програма для вступних випробувань з основ держави І права, 143.86kb.
• Президія вищої атестаційної комісії україни, 28.47kb.
• Світовий ринок озброєнь: сучасні тенденції, 130.48kb.
• І всеукраїнської наукової конференції студентів та молодих вчених, 67.94kb.

Литература:

1. Сурилов А.В. Теория государства и права. – Киев – Одесса: Выща школа, 1989. – 439с.
   
2. Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории (от познания к постижению права). – Одесса: Юрид. літ., 2002. – 280с.
   
3. Ивин А.А. Философия истории. – М.: Гардарики, 2000. – 528с.
   
4. Курганов С.И., Кравченко А.И. Социология для юристов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1999. – 255с.
   
5. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. – К.: Либідь, 2000. – 380с.
   
6. Франк С.Л. Крушение кумиров // net/frank/kumiry.phpl
   
7. Коллингвуд Р.Дж. Идея истории. Автобиография. – М.: Наука, 1980. – 486с.
   
8. Рулан Н. Юридическая антропология. – М.: НОРМА, 2000. – 310с.
   
9. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – М.:Nota bene, 2000. – 574с.
   
10. Берман Г. Дж. Западная традиция права. – М.: ИНФРА-М – НОРМА, 1998. – 624с.
    
11. Назаретян А.П. Векторы исторической эволюции // Общественные науки и современность. – 1999. – №2. – С.112-126.
    
12. Бранский В.П. Синергетический циклизм в истории, культуре и искусстве // Мир психологии. – 2002. – №3. – С.25-40.
    
13. Сорокин В.В. Право и время: правовая система в переходное время // Правоведение. – 2002. – №1. – С.180-195.
    
14. Неновски Н. Преемственность в праве. – М.: Юрид. лит., 1977. – 168с.
    
15. Теория государства и права / Под. ред. В.К.Бабаева. – М.: Юристъ, 2004. – 592с.
    
16. Малько А.В. Категория “правовая жизнь”: проблемы становления // Государство и право. – 2001. – №5. – С.5-13
    
17. Момотов В.В. Правовая жизнь в эпоху средневековья: историко-правовое исследование // Правовая политика и правовая жизнь. – 2002. – №3. – С.26-32
    
18. Трофимов В.В. Правовая жизнь: теоретические и социально-философские проблемы исследования // Правовая политика и правовая жизнь. – 2003. – №4. – С.124-133.
    
19. Трофименко Г.А. О глобализации международных отношений // США. Канада. – 2003. – №6. – С.74-85.
    
20. Проскурин С.А. Международные отношения в поствестфальскую эпоху // Свободная мысль – ХХІ. – 2003. – №5. – С.64-71
    
21. Фридмэн Л. Введение в американское право. – М.: Прогресс, 1990.
    
22. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия. – М.: Статут, 2000. – 256с.
    

О
УДК 349.3:369.542
бручков Р.І.

викладач кафедри

правових дисциплін МНЦ ОНЮА

НАКОПИЧУВАЛЬНІ ПЕНСІЇ: ПРОГАЛИНИ ТА КОЛІЗІЇ ЗАКОНОДАВСТВА

Реформування національного законодавства про пенсії в Україні, що завершилося прийняттям у 2003 році нових законодавчих актів про пенсійне страхування, докорінно змінило сутність уявлення про пенсійне забезпечення. Нові закони ввели багато нових понять, які раніше не використовувалися у практиці призначення та нарахування пенсій. Це насамперед перехід від однієї до двох пенсійних систем: солідарної та накопичувальної; введення поняття страхового стажу (що замінило існувавше до цього часу поняття трудового стажу); виключення соціальних пенсій з тих видів пенсійних виплат, які здійснювалися Пенсійним фондом; введення нових видів пенсій, а саме пенсій з накопичувальної системи: довічної обумовленої пенсії, довічної пенсії з установленим періодом, довічної пенсії подружжю; та інше.

Все це потребує більш детального вивчення та роз’яснення як з боку відповідних органів державної влади, так і з боку провідних науковців та практиків. Автором пропонується розглянути більш детально деякі вище вказані поняття, за для можливого більш точного уявлення про нові норми з пенсійного забезпечення в Україні.

Перш за все необхідно вказати, що потреба у реформуванні законодавства про пенсії назрівала вже досить тривалий час. Старі норми не відповідали діючий реальності життя та потребували постійних змін та удосконалень з метою втілення принципу справедливості у пенсійному забезпеченні. Багато хто зазначав, що одним з основних показників невідповідності старої пенсійної системи умовам дійсності є особливості демографічного розвитку, у зв’язку з чим збільшується кількість осіб пенсійного віку, та зменшується кількість працездатних осіб – платників пенсійних внесків, на яких за правилами строї солідарної системи (з використанням принципу солідарності поколінь) майже повністю покладалося матеріальне забезпечення пенсійних виплат пенсіонерам [1].

Саме це зумовило введення накопичувальної системи пенсійного страхування, що повинно дещо зменшити фінансовий тягар з утримання працездатними особами громадян пенсійного віку. У випадку залишення попередніх правил формування активів Пенсійного фонду України, як зазначається фахівцями, середні ставки щомісячних пенсійних внесків зросли б аж до 80 відсотків заробітної плати, від чого неминуче постраждали б сьогоднішні працівники, що крім всього іншого можливо потягнуло б за собою зростання показників безробіття в Україні. [2].

Система накопичувального пенсійного страхування базується на використанні даних персоніфікованого обліку платників пенсійних внесків та передбачає, на відміну від солідарної системи, накопичування грошових коштів, що сплачує окрема особа, на відповідних персональних рахунках та наступне їх використання за цільовим принципом лише на виплату пенсії саме даній особі. У зв’язку з цим, згідно норм Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” [3] (далі – Закон), особа, що сплачувала щомісячні внески до Пенсійного фонду, має право власності на ці кошти і вони можуть успадковуватися спадкоємцями даної особи у визначеному Цивільним кодексом України порядку, що не може не викликати позитивних емоцій від нового Закону.

З накопичувальної системи Законом передбачається чотири основних виплати [4], а саме:

– одноразова виплата;

– довічна пенсія з установленим періодом;

– довічна обумовлена пенсія;

– довічна пенсія подружжю.

За нормами Закону всі ці виплати, за винятком першої, повинні здійснюватися шляхом укладання договору страхування між платником страхових внесків – пенсіонером – та страховою організацією (за вибором пенсіонера), у якому накопичені кошти є платою за договір страхування. Це викликає деяке занепокоєння у зв’язку з тим, що первісним отримувачем пенсійних страхових внесків є не страхова організація, а Пенсійний фонд України (або недержавний пенсійний фонд). У зв’язку з чим, згідно Закону України “Про страхування” та практикою українських страхових організацій, дещо змінюється сутність страхування як виду діяльності. Вона передбачає, що страхувальник укладаючи із страховиком договір страхування зобов’язується протягом певного періоду часу сплачувати встановлені цим договором страхові внески та після настання страхового випадку може отримувати від страховика певне відшкодування – страхові виплати. Однак у накопичувальній пенсійній системі страхові внески отримують не страховики, а Пенсійний фонд, який потім, за заявою пенсіонера (страхувальника), перераховує їх одноразово на рахунок страховика. Крім того, за нормами Закону України “Про страхування”, договір між страхувальником та страховиком повинен обов’язково укладатися до настання страхового випадку; в іншому випадку договір визнається недійсним [5], [6]. А згідно із Законом договори про довічні пенсії пенсіонери повинні укладати зі страховими організаціями після досягнення пенсійного віку, який і виступає страховим випадком, тобто договори про страхування тут повинні будуть укладатися після настання страхового випадку.

Все вище вказане свідчить про необхідність доопрацювання чинних норм законодавства з метою усунення розбіжностей між законодавчими актами про пенсійне забезпечення та актами цивільного законодавства України.

Однак повернемося до виплат з накопичувальної пенсійної системи. Загальною підставою для всіх виплат є досягнення особою пенсійного віку (ст. 54 Закону). Одноразова виплата застрахованій особі виплачується у наступних випадках:

– у разі якщо сума належних застрахованій особі на момент набуття права на пенсію пенсійних активів не досягає мінімальної суми коштів, необхідної для оплати договору страхування довічної пенсії;

– в разі виїзду цієї особи за кордон на постійне місце проживання;

– якщо застрахована особа визнана інвалідом I або II групи і набуває права на пенсію по інвалідності відповідно до Закону;

– визнання особи інвалідом III групи та досягнення нею пенсійного віку – в разі недостатності суми коштів для оплати договору страхування довічної пенсії.

Крім того одноразово накопичені особою кошти можуть отримати спадкоємці, у випадку смерті застрахованої особи до досягнення пенсійного віку. Як альтернатива, Законом передбачається, що за заявою спадкоємців накопичені кошти можуть бути перераховані Пенсійним фондом на їхні відповідні персоніфіковані пенсійні рахунки.

Таким чином, Законом повністю виключається можливість отримання накопичених пенсійних коштів застрахованою особою лише за її власним бажанням. Це, на думку автора, дещо порушує встановлену законодавством абсолютність права власності та право вільно розпоряджатися належним особі майном та коштами, незважаючи на те, що наявність права власності на накопичені пенсійні кошти просліджується із змісту статей чинного Закону. Саме це може привести до появи у застрахованих осіб “образи” на державу, і ці норми, на думку автора, потребують доопрацювання шляхом включення до норм Закону можливості отримання застрахованими особами всіх накопичених коштів одноразово “за власним бажанням”.

Довічні пенсії з накопичувальної системи передбачаються Законом у трьох різновидах. Всі вони у системі надають право застрахованим особам майже максимально вільно та всесторонньо за власним розсудом використати свої пенсійні активи. Згідно із Законом особа може отримати пенсійні активи протягом певного встановленого строку або довічно (до моменту смерті). Більш того особа може укласти договір, згідно з яким його пенсійні активи після його смерті зможе отримувати дружина (або чоловік), що дуже доцільно, якщо один з подружжя протягом спільного життя не міг сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду, наприклад, у зв’язку із веденням домашнього господарства або доглядом за дітьми.

Однак, якщо Закон передбачає можливість укладання договору страхування застрахованою особою на користь дружини (чоловіка), то було б доречним передбачати можливість укладання такого договору (на певний строк або довічно) взагалі на користь будь-якої третьої особи, причому не обов’язково після смерті застрахованої особи (як це передбачено Законом для подружжя).

Аналізуючи передбачені Законом види договорів довічних пенсій логічно можна дійти висновку, що за наявності однакової суми накопичених пенсійних активів особа за різними договорами зможе отримувати різні суми щомісячних пенсійних виплат. Причому найбільшою буде сума виплати у договорі довічної пенсії з установленим періодом, у зв’язку із наявними точними даними про страхову суму та моменти початку і закінчення страхових виплат; а найменшими будуть виплати за договором довічної пенсії подружжю, оскільки страхова організація повинна прорахувати свій підприємницький ризик на період не одного життя (застрахованої особи), а на період двох життів, що є більш ризикованим.

Дуже актуальною та правильною, з точки зору загальної теорії права, є вказівка на можливість отримання спадкоємцями пенсіонера (застрахованої особи) залишку пенсійних виплат за договором довічної пенсії з установленим періодом у випадку, якщо пенсіонер помер до закінчення строку договору. За аналогією подібне правило встановлено Законом і при укладанні договору довічної обумовленої пенсії. Якщо сума всіх щомісячних пенсійних виплат на момент смерті пенсіонера буде меншою ніж плата за договір страхування, то різниця може бути успадкована спадкоємцями. Однак незрозумілим залишається відсутність подібного правила при укладанні договору довічної пенсії подружжю. Адже і в даному договорі може виникнути така ж ситуація, що і у попередньому. Тому вважається за доцільне поширити вище наведене правило і на останній вид договору страхування.

При аналізуванні норм чинного Закону автором, крім вище наведеного, також вважається за доцільне загострити увагу ще на деяких окремих питаннях:

1. Законом встановлюється, що накопичені пенсійні активи повинні перераховуватися на рахунок страхової організації, як плата за договір страхування. Причому абзац 3 пункту 6 статті 55 Закону встановлює, що вартість оплати за договір страхування довічних пенсій усіх видів не може бути більшою за обчислену Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. У зв’язку з чим постає питання. Куди саме піде різниця між платою за договір та накопиченими пенсійними активами, якщо сума цих активів буде більшою за встановлений розмір оплати договору? Автором пропонується закріпити цей випадок як ще одну підставу отримання застрахованою особою одноразової виплати з Пенсійного фонду, що встановлені статтею 56 Закону.

2. Недоліком чинного Закону є відсутність вказівки про можливість та порядок перерахунку щомісячної довічної пенсії з накопичувальної системи згідно укладеного договору страхування у зв’язку із інфляційними процесами у державі та індексацією грошових доходів населення. Можливим у даному випадку є використання рекомендацій компанії ПАДКО у рамках проекту технічної допомоги “Впровадження пенсійної реформи в Україні”. Згідно даних рекомендацій пропонується за підсумками фінансового року проведення перерахунку розміру пенсій або щомісячно, або один раз на рік [7].

3. Доцільним також було б використання досвіду страхових компаній Німеччини із гарантування страхових виплат застрахованим особам. Там, аби не допустити збитків клієнтів страхових компаній зі страхування життя в разі банкрутства страховика, за погодженням Асоціації страховиків ФРН німецькі страховики заснували спеціальне товариство зі страхування життя (покровитель), яке перебирає на себе зобов’язання страховиків-банкрутів відповідно до договорів страхування і цим самим запобігає збиткам клієнтів [1]. Подібну установу також необхідно створити і в Україні, яка б займалася гарантуванням страхових виплат застрахованим особам у випадку банкрутства страхової організації, з якою він уклав договір страхування. Крім того можливо, що ця установа також могла б займатися компенсуванням штучних збитків сум пенсійних активів застрахованої особи у зв’язку із необхідністю декілька разів переводити ці кошти з одного рахунку на інший, за що відраховується певна сума комісії за послуги банку. Бажано, щоб така установа була державної форми власності, може навіть покласти функції даної установи на Пенсійний фонд України.

Підсумовуючи все вище вказане автор дійшов висновку, що більш доцільним є укладання договорів страхування довічних пенсій з накопичувальної пенсійної системи не зі страховими організаціями, а напряму із Пенсійним фондом (у тому числі і недержавними пенсійними фондами). Із усуненням всіх недоліків це більше захистить інтереси застрахованих осіб ніж та схема накопичувальних пенсійних виплат, яка передбачена нормами діючого Закону. Крім того, автор вважає, що окремого наукового дослідження потребує можливість використання для реалізації накопичувальної пенсійної системи не тільки договорів страхування, а й інших видів цивільно-правових договорів, наприклад, – договору довічного утримання.

Однак наявні недоліки не принижують доцільність проведення пенсійної реформи в Україні. Чинні норми законодавства України про пенсійне забезпечення ще потребують доопрацювання у майбутньому шляхом використання практичного досвіду із здійснення накопичувальних пенсійних виплат. Введення додаткових видів пенсійного забезпечення є дуже важливим та актуальним на сьогоднішній час кроком для України.