Сумський державний університет кафедра філософії
| Вид материала | Документы |
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Дніпропетровський Державний Технічний Університет залізничого транспорту кафедра "Філософіі", 137.79kb.
- Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
- Міністерство науки І освіти україни сумський державний університет центр післядепломної, 553.21kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Сумський державний університет, 711.42kb.
- Сумський державний університет, 243.69kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Сумський державний університет. Бібліотека. Довідково-інформаційний відділ, 259.81kb.
ЛИНГВО-КОГНИТИВНЫЕ АСПЕКТЫ МАЛЫХ ТЕКСТОВ
Текстовые структуры небольших размеров с полным или почти полным отсутствием привычных для нормы специальных средств связности можно назвать текстами-примитивами, дотекстовыми текстами, нестандартными или нетипичными текстами (3, 45). Они являются необычными с точки зрения «классической» лингвистики текста.
Текст, как литературное явление, изучался со времен Аристотеля, но его активное изучение как лингвистического феномена началось лишь в 1970 годы с рождением новой филологической науки – лингвистики текста. Лингвисты выдвигают различные подходы к анализу текста: 1) лингвоцентрический (изучение особенностей функционирования в условиях художественной речи фонетических, морфологических, грамматических и стилистических единиц и категорий); 2) текстоцентрический (текст как объект исследования в его цельности и завершенности); 3) антропоцентрический (интерпретация текста осуществляется с учетом позиций адресанта и адресата, с учетом воздействия текста на читателя); 4) социологический (связь с определенным временем, социальным устройством общества); 5) когнитивный (текст осмысливается как сложный знак, выражающий знания адресанта о действительности, воплощенные посредством определенным образом организованных языковых средств.
Категория текста рассматривается разными учеными, есть разночтения, так как разные авторы указывают на разные стороны этого явления: по мнению Т.М.Дридзе «текст как целостная коммуникативная единица – это некоторая система коммуникативных элементов, функционально (т.е. для данной конкретной цели/целей) объединенных в единую замкнутую иерархическую семантико-смысловую структуру общей концепцией или замыслом (коммуникативной интенцией)». Текст – это органическая функциональная целостность; Е.С. Кубрякова считает, что любое завершенное и записанное вербальное сообщение может идентифицироваться как текст; текст – это то, из чего люди, обладающие некими усредненными сведениями о языке и о мире, делают достаточно разумные умозаключения; Л.Р. Безуглая определяет текст как результативную часть дискурса, вербализованный продукт мыслительно-коммуникативной деятельности субъектов коммуникации; знаковым объектом, обладающим специфической структурой, обеспечивающим выполнение коммуникативной функции в соответствии с замыслом автора считает текст О.Л. Каменская; В.А. Самохина рассматривает текст как продукт первичной коммуникативной деятельности автора и объект вторичной коммуникативной деятельности – адресата; И.К. Кобякова метафорично определяет текст как «островок организованности, упорядоченную форму коммуникации» (3,45); И.М. Колегаева предлагает концепцию текстовой парадигмы и рассматривает текст как завершенное, цельнооформленное вербальное сообщение (4, 70); И.Р. Гальперин дал определение тексту, раскрывающее его природу: «текст – это произведение речетворческого процесса, обладающее завершенностью, объективированное в виде письменного документа произведение, состоящее из названия (заголовка) и ряда особых единиц (сверхфразовых единств), объединенных разными типами лексической, грамматической, логической, стилистической связи, имеющее определенную целенаправленность и прагматическую установку» (1, 18). Однако, не во всех текстах мы можем найти выделенные здесь критериальные признаки.
Наличие основных категорий текста, к которым можно отнести категории информативности, адресованности, модальности, связности, цельности объективирует действенность терминов «стандартный» или «типичный». Отсутствие некоторых из перечисленных категорий обусловливает отнесение текста к типу «нестандартных» или «нетипичных». «К типичным текстам относятся тексты завершенные, полные, информативные, образные и необразные, функционально ориентированные, со структурно-содержа-тельной представленностью, прагматико-коммуникативной направленностью, открытостью к осмыслению, дискретностью формы и содержания» (5, 45). Актуальным здесь является вопрос о соотношении варианта и нормы, так как «только там, где есть или складывается правило, обязательный эталон, можно говорить о том, что в пределах правильности существуют варианты» (2, 57). Традиционное языкознание в качестве основного материала исследований ограничивалось нормативными развернутыми текстами письменного литературного языка. Расширение круга прикладных задач заставило лингвистов столкнуться с фактами, которые лежат за пределами традиционных исследований, что привело к кризису традиционной «нормоцентрической» лингвистики и к необходимости теоретического осмысления «отрицательного языкового материала». Одним из типов структур отрицательного языкового материала являются тексты-примитивы, к которым можно отнести заглавия книг, кинофильмов, планы, наброски, наборы ключевых слов, вывески, рекламу и т.д. Сюда же мы можем отнести и тексты-регулятивы (ТР). В них реализуются все основные характеристики текста, которые и позволяют осуществить акт коммуникации. Таковы, например, тексты:
“captivating” – Diana Hinds, THE INDEPENDENT (15);
“Readable in the best sense of the world” – Peter Browne, Time Out (15);
“a subtle, atmospheric novel about race, sex, love, violence and Africa” – Margaret Drabble (15).
Они информативны, самодостаточны для интерпретации, имеют своего адресанта и адресата и преследуют вполне ясные цели, являясь одним из средств влияния на выбор реципиента. Цель этих текстов состоит в формирование позитивной психологично-эмоциональной атмосферы, способствующей выполнению рекламной функции подобных текстов.
Литература:
Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М., 1981.
- Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / Під загальн. ред. Шевченко І.С.: Монографія. – Харків, 2005.
- Кобякова И.К. Особенности реализации языкотворческой функции в английских текстах малого жанра. Дис... канд. филол. наук: 10.02.04. – К., 1996.
- Колегаева И.М. Текстовая парадигма: МИКРО-, МАКРО-, МЕГА-, ГИПЕР-, и просто ТЕКСТ // Записки з романо-германської філології. – Вип. 20. Ювілейний, присвячений 80-річчю проф. В.А. Кухаренко. – Одесса, 2008.
- Мурзин Л.Н., Штерн А.С. Текст и его восприятие. – Свердловск, 1991.
Anton Y. Perelomov (Sumy)
LINGUO-STYLISTIC PECULIARITIES OF COMPUTER DISCOURSE
The following types of computer discourse are under analysis
- Email
- IM (instant messaging)
- Forums
- Chats
- Blogs
- Online games
- Sms
Linguo-stylistic peculiarities of computer mediated discourse may vary depending on the type of discourse. The range of linguo-stylistic peculiarities of computer discourse can be compared with the peculiarities of ordinary discourse.
Speaking about functional varieties of speech used in computer discourse we can observe the use of different speech styles. For example:
Email – epistolary style, which in its turn can be divided into business and private correspondence. Here we can come across the vocabulary of either a style of official documents or lexical elements inherent to the colloquial style, including jargonisms, slangisms and so on.
Instant Messages or chats – belong to the typical colloquial style. All the varieties of slangisms and jargonisms are used in them. The low-flown vocabulary prevails.
Forums – the speech style depends on the theme of a forum. Thus again it can be a scientific style, where users can discuss various scientific articles, or something connected with a definite branch of science. A newspaper style if it is a forum of some online newspaper. It can even be colloquial, because there are forums just for such communication such sections of forums sometimes can be called flame, where people communicate with each other, on different topics.
Blogs are online diaries, where people can write any information (e.g. text, music, images, video), concerning private or social life of a person. It can be accessible for everybody or for a close circle of people, for example friends. So in this type of computer discourse we come across auto-communication, an inner dialogue of a person. Ego Alter Ego (Karl Jung). So here we can come across various styles from low colloquial to epistolary or belle letters style. Very often emotions depicted in blogs may be sustained with some music files, attached to the post. It is interesting, that at present time blogs are very popular among the majority of internet users, so this can show the variety of potential speech styles in this type of computer discourse.
Online Games
Linguo-stylistic peculiarities of online games depend on the type of game. (e.g. RPG – role-playing game, RTS – real-time strategy, FPS – first-person shooter). Speech style depends on the speed of a game. Thus, while people can exchange just a few short messages or smiles playing an FPS-game, players of RPG can exchange even a few sentences.
Short Message Service (SMS)
Sms is not a new technology as it appeared in 1985 as a means of sending messages to and from GSM mobile handsets. But nevertheless it remains one of the most called-for way of communication through mobile devices. One of the most peculiar features of this technology is that it has a limitation in a number of symbols within one message. A single sms message can’t be more than 160 characters. So people use various tricks to send as much information as possible. It can be either abbreviations of most-commonly used word combinations, shortenings, replacement of some letters by a similar symbol, very often abolishment of any punctuation, and so on. Smiles are also a characteristic feature of this computer discourse type. They transmit communicants emotions.
First of all, the vocabulary of the texts of the computer discourse is characterized by the richness of possible reductions and abbreviations.
Among the terms used in the computer discourse, the following abbreviations are widely presented: PC – personal computer; IRC (Internet Relay Chat) – dialogue in real time; WAN (Wide Area Network) – any network covering more than one building; WWW (World Wide Web) – the world information environment, etc.
The analysis of reductions has allowed us to distinguish a number of their functions in the computer discourse:
1) Economy of time spent on-line
As the participants of the computer discourse are modern people and, consequently, familiar with mathematics, they transfer the use of formulas and various symbols to the computer discourse, that allows compressing it as much as possible. For example: IMHO – In my humble opinion, ROTFL – Rolling On The Floor Laughing, LOL – Laughing Out Loud, AFAIK – As Far As I Know, BTW – By The Way, AKA – Also Known As, RTFM - Read The Following Manual, TNX – Thanx, FAQ – Frequently Asked Questions, PLZ – please; PM me – send me a private message, etc.
2) Increase of expressiveness of the text
As the computer discourse is mainly accomplished in writing, alongside with usual unusual forms of strengthening expressiveness are also used. For example: U instead of you (in examples CU instead of See you, Canu? Instead of Can you?); 2 instead of too, to; B instead of be; 4 instead of for; 2B instead of to be; B4 instead of before, 4U instead of for you, 2U instead of to you, 1 instead of one in combinations every1 or e1 instead of everyone, any1 instead of anyone, R instead of are, How r u? Instead of How are you?, etc.
3) The limitative function
Limitativeness is a social function, which aims at limiting the circle of the participants the discourse. In my opinion, abbreviations in computer texts can be named "code" since they are known only to the participants of the discourse in the computer environment and turn to a gibberish language for an outsider.
4) Any obscene expressions and any insults of the participants are forbidden in chats. And for not observing the rules of behaviour in chats, such as the use of obscene expressions or insulting its participants, you will be turned out from the chat, and your IP will be brought in the black list that will make your presence in this chat impossible once and for all.
Козинцева Тетяна О. – канд. філос. наук, доцент, СумДУ (Суми)
СМІХ ЯК ЗАСІБ ВІДТВОРЕННЯ ЦІЛІСНОСТІ
(на прикладі творчості М. Гоголя)
Гумор за своєю природою передбачає поєднання свідомого та душевного, де інтелектуальна складова не домінує над чуттєвою. А тому, гумор презентує вміння вбачати піднесене в низькому, трагічне в буденному, велике в малому. Гумор є можливим за умови відчуття власної причетності до світу буденності, духовної та душевної спорідненості з тим, що є об’єктом гумору. Коли зникає ця спорідненість – використовуються інші форми комічного – іронія, сатира, сарказм.
До основних характеристик гумору можна також віднести і вирішення моральної дилеми, що передбачає презентацію ціннісного відношення до світу. Перед людиною стоїть проблема повернення до істинних, належних реальних (в шестовському сенсі) відношень.
М.Гоголь знаходить свої специфічні методи для вирішення цієї проблеми. «В цій ситуації сміх, за Гоголем набуває ролі єдиного, що розмежовує існуюче і належне, ролі єдиної сумлінної істоти. Сміх є свідком того, що наявні зв’язки і відношення людей перекручені, поставлені до гори ногами» (1, 371).
Гоголь підкреслює, що держава має єдину можливість забезпечення моральності людини, а саме – утримувати її в стані страху перед покаранням. Однак, в цьому випадку, така моральність залишає статус морального. Істинність відношень з іншими людьми суб’єкт в змозі повернути собі сам. «Як господар виганяє з землі своїх хабарників, вигонимо наших душевних хабарників. Є засіб, є бич, яким можна вигнати їх. Сміхом, мої благородні земляки! Сміхом, якого бояться всі наші низькі пристрасті! Сміхом, який створено на те, щоб сміятися над усім, що ганьбить правдиву людську красу! Повернемо сміхові його справжню вагу! Так само, як посміялися над мерзотою в іншій людині, посміємось над мерзотою власною….» (2, 214). Саме це завдання, на нашу думку, і виконується Гоголем в його творах, присвячених Малоросії, де через м’який гумор просвічує велика любов і повага до землі та людей.
«Проблема гоголівського сміху може бути вірно поставлена і вирішена тільки на засадах вивчення народної сміхової культури» (3, 259). Коли М.Гоголь в своїх творах звертається до російської дійсності, гумор перетворюються на сатиру. Однак, в даному випадку трагедія полягає в тому, що Гоголь намагався – з одного боку вийти на вищий, за його думкою, «рівень літературного процесу, з іншого – його твори відбивали чисто народний характер його сміху». Гоголь глибоко відчував світоспог-лядальний, універсальний характер свого сміху, і в той же час не міг знайти ані належного місця, ані теоретичного обґрунтування й освячення для такого сміху в умовах серйозної культури Х1Х століття. Коли він в своїх судженнях пояснював, чому він сміється, він, мабуть, не насмілювався розкрити до кінця природу сміху, його універсальний, всеобємлючий народний характер… «Низьке», низове, народне значення і дає цьому сміху, за визначенням М.Гоголя, «благородне обличчя», він міг би додати: божественне обличчя, бо так сміються боги в народній сміховій стихії давньої народної комедії» (3, 253-254).
Особиста трагедія М. Гоголя полягає в тому, що ті культурні смисли, які були в ньому закладені українською культурою, не змогли повністю асимілюватись, вони постійно нагадували про себе. «Я, чужоземець, що забрів на чужину шукати того, що тільки в одній батьківщині і знаходиться, і тайни серця, що вириваються на обличчі, жадібні прозріння, сумно спускаються в глибину його, де така ж мертва безмолвність»(2, 46). «Бути одному абсолютно, не мати з ким заговорити мовою душі – це страшно»(2, 105).
Відокремленість від животворної матерії, від джерела творчого натхнення, чужа, механістична дійсність поступово вбивала як митця, так і людину. Картину віртуальної природи світу й людини, їх зв’язку репрезентує творчість М.Гоголя петербурзького періоду. Йдеться про інтерпретацію проявів, буттєвих характеристик людини і в зв’язку з цим певної онтологізації її внутрішніх потенцій. Так, М.Гоголь активно використовує так звані «предметні» форми проявів людського існування («Ніс«, «Шинель»,»Портрет», нарешті «Мертві душі»та ін.), які отримують автономну, субстанційну визначеність і незалежність, відчужують людину як від світу, так і від іншої людини, а в кінцевому рахунку, роблять існування людини ефемерним, примарним. Містифікація оточуючої дійсності, містифікує власне Гоголя як творця, так і людину. М.Мамардашвілі вважав, що Гоголю та Чаадаєву належіть першість у розумінні примарності російського життя, але на нашу думку, Гоголь залишився бранцем цієї примарності. Він відійшов від народної сміхової культури, але не наблизився до «серйозної» літератури. Мабуть тому стали можливими «Обрані місця з переписки з друзями». Комічне у мистецтві Гоголя перетворилося у свою протилежність – трагічне в його житті.
Література:
1. Манн Ю. Поэтика Гоголя. – М.,1978.
2. Гоголь Н.В. Сочинения в 7-ми томах. – Т.7. – М., 1966.
3. Бахтин М.М. Искусство слова и народная смеховая культура / Рабле и Гоголь // контекст – 1972. Литературно-теоретические исследования. – М., 1973.
Москалик Вікторія В. – аспірантка, КНУТШ (Київ)
МОВНА ГРА: ПОШУКИ АНАЛІТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ МОВИ
Мовна гра – поняття в сучасній філософії мови, яке позначає мовну систему, що організована за певними правилами. Вперше воно вводиться в роботах Л. Вітгенштайна пізнього періоду його творчості („Філософські дослідження”). Концепція „мовних ігор” склалася у Вітгенштайна в ході спостереження за функціонуванням мови в природних умовах комунікації. Він розглядав мову як компонент цілеспрямованої діяльності. Мова – це знаряддя, що служить виконанню певного завдання. Сукупність мови і діяльності Вітгенштайн вважав мовною грою [1, 95]. Вводячи термін „гра”, він прагнув закріпити практичний характер мови як системи слів і висловлювань, що безпосередньо вживаються. С.В.Ніконенко зазначає, що для виникнення мовної гри повинні існувати деякі трансцендентальні умови:
мають існувати люди, які розуміють і вживають цю мову, тобто виникає мовна спільнота;
- мова має бути зрозумілою стосовно вживання по можливості всіх слів і висловлювань; ці слова і висловлювання підкорені певним правилам, котрі мають виконувати всі учасники гри;
- повинен існувати механізм захисту від „порушників” цих правил [2, 190].
Ці положення однак не регламентують ні кількість носіїв мовної гри, ні порядок введення правил гри, ні способи захисту від бажаючих порушити ці правила гри, ні тривалість існування певної мовної гри, ні кількість мовних ігор. Вітгенштайн припускає безкінечну множину мовних ігор. В засновку всіх мовних ігор лежить „межова” мовна гра, яку не може втілити в собі жодна конкретна мовна гра – буденна мова. Підґрунтя буденної мови не може лежати в іншій мові.
Кожна мовна гра як завершена система комунікації відповідає певній формі життя. Так, на перший план виходить інструментальна функція мови. Прикладом таких міркувань є праця Вітгенштайна „Філософські дослідження”, в якій філософія трактується як активність, що спрямована на прояснення мовних виразів. Філософ не повинен намагатися виявити сутність мови, він має описувати і розмежовувати різноманітні мовні ігри. За Вітгенштайном, усім мовним іграм властива певна родинна схожість. Будь-яка мова припускає певну систему правил. Дотримуватися цих правил – ось в чому полягає лінгвістична поведінка носіїв мови.
У текстах Вітгенштайна містяться різні, хоч і взаємозв'язані, потрактування суті мовних ігор: це гранично спрощені в порівнянні з реальною практикою природної мови моделі вживання слів і виразів. У мові, як відзначав Вітгенштайн, здійснюються найрізноманітніші ігри: віддача наказів, запитання і відповіді на них, оповідування історій або жарти, опис безпосереднього досвіду, висунення гіпотез, припущення, вітання і т.д. Вітгенштайн вказує: „Наш метод є чисто дескриптивним; ті описи, які ми даємо, не є навіть і натяком на пояснення. При цьому ми розглядаємо описувані мовні ігри не як незавершені частини мови, але як мови, завершені самі по собі, як завершені системи людської комунікації” [1].
Введення „ігор” пов’язане з свідомою відмовою Вітгенштайна від пошуку суті мови, її єдності. Своє завдання він бачив в описі різних мовних ігор і тих форм життя, які вони втілюють. Кожна гра – це самодостатня і автономна активність. Застосовуючи вираз „форми життя”, Вітгенштайн частіше всього лише прагнув підкреслити, що кожна людина володіє певною мовою, і в цьому людські істоти схожі поміж собою. Одним словом, він просто констатував цей факт людської природи. Вживання мови, участь в мовних іграх є для нього головною природною відмінністю людей від тварин.
Мовні ігри в концепції Вітгенштайна – це своєрідна абстракція, що виконує, крім всього іншого, певну методологічну функцію при аналізі лінгвістичної діяльності. Вітгенштайн і в пізній період своєї діяльності залишається номіналістом. Він визнає специфічно загальне для всіх мовних ігор – сімейну схожість. Ця схожість характеризує і саме слово „гра”. Тому-то шахова гра не може утілювати в собі загальні властивості всіх ігор. Не може цього робити і будь-яка інша гра. Вітгенштайн говорить про сімейну схожість по аналогії із схожістю тих або інших рис зовнішності членів сім'ї. Деякі з них можуть мати одні загальні риси, інші – інші загальні риси, а є члени сім'ї, у яких взагалі немає схожих рис.
У текстах Вітгенштайна підкреслюється, що саме вживання деякого слова, а отже, його значення, можна зрозуміти тільки у відповідному лінгвістичному або соціальному контексті. При цьому кваліфікація слова (або пропозиції) як позбавлене значення можлива знову-таки тільки в певному контексті. Але ця цікава ідея ним по суті лише декларується, бо сама соціальність контексту вживання слів в його роботах абсолютно не розкрита. Саме на цьому моменті детальніше зупиняється Пітер Уінч; він вважає, що філософський опис неможливий без розгляду питання про соціальну взаємодію між носіями будь-якої мовної гри [3]. Описати значення слова в цьому зв’язку означає описати вживання цього слова у всіх основних випадках соціальних взаємодій. Соціальна взаємодія виступає сферою конкретного здійснення всіх без виключень мовних актів, в тому числі орієнтованих на вивчення дійсності. На думку С.В. Ніконенка, це положення П. Уінч протиставляє „традиційному” епістемологічному аналізу, що встановлює реальну істинність висловлювання лише в межах індивідуальної свідомості. На відміну від прагматистів, які знаходили критерії істинності в соціальній практиці, Уінч не робить таких радикальних висновків, ставлячи мову в повну залежність від соціальних відносин. Допускаючи певну незалежність, самодостатність мови, він просто доводить, що будь-який аналіз буденної мови має враховувати її соціальний характер, навіть якщо при цьому використовується абстрактна мова фізики чи фізіології. Можна зробити висновок, що Уінч вказує на можливість розмірковувати про правила вживання слів лише за наявності реакції соціуму на певний вчинок окремої людини. Новизна аналізу П.Уінча полягає в тому, що він відмовляється розглядати свідомість окремо взятого носія мови. Лише тоді, коли ще хтось може виявити і зрозуміти правило, якого ми дотримуємося, можна говорити про наявність дотримування правила. Осмислення зв’язку мови і дії в межах аналітичної філософії дозволяє виявити онтологічні умови людського життя в суспільстві. Існує, таким чином, взаємозв’язок дискурсивної та недискурсивної сфер людського досвіду. Мова вбудована в структуру соціальних практик, які надають мовним символам конкретні значення. П.Уінч зазначає, що дати пояснення значенню будь-якого слова значить описати, як воно використовується; описати спосіб його використання значить описати соціальні зв’язки, в які воно вступає.
Література:
1. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus; Філософські дослідження. – К., 1995.
2. Никоненко С.В. Аналитическая философия: основные концепции. – СПБ., 2007.
3. Уинч П.Идея социальной науки и ее отношение к философии / пер. с англ. М.Горбачева, Т.Дмитриева. – М., 1996.