Сумський державний університет кафедра філософії
| Вид материала | Документы |
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Дніпропетровський Державний Технічний Університет залізничого транспорту кафедра "Філософіі", 137.79kb.
- Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
- Міністерство науки І освіти україни сумський державний університет центр післядепломної, 553.21kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Сумський державний університет, 711.42kb.
- Сумський державний університет, 243.69kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Сумський державний університет. Бібліотека. Довідково-інформаційний відділ, 259.81kb.
Література:
1. Коптілов В. В. Теорія і практика перекладу: Навч. посіб. – К., 2002.
2. Маймин Е. А. Русская философская поэзия. – М., 1976.
3. Гончаренко С. Ф. Поэтический перевод и перевод поэзии: константы и вариативность // Тетради переводчика. – М., 1999. – Вып. 24.
4. Фон Ґете Й. В. Вибрані твори / Відп. ред. О. Жупанський. — К., 1999.
Заветный Сергей А. – д-р филос. наук, профессор, ХНТУСХ (Харьков)
ФИЛОСОФИЯ ЯЗЫКА И ЯЗЫК ФИЛОСОФИИ
Понимая философию как рефлексию, теоретическое самопознание, становится вполне понятной и правомочной необходимость философии языка, ибо язык, речь нуждаются в собственном осмыслении своих внутренних процессов, в наличии собственной системы управления, направленной на совершенствование самого языка. Поэтому не случайно многие выдающиеся писатели, поэты, литературные критики были одновременно и философами.
Многие из них считали, что литературное повествование во многом может стать привлекательным, интригующим, если оно будет подчиняться законам диалектики, частности, закону единства и борьбы противоположностей. Удачно иллюстрирует это положение строка С.А. Есенина: «Есть тоска веселая в алости зари», где такие противоположности, как тоска и радость совпадают.
Нередко и Н.В. Гоголь прибегал для улучшения литературного строя своих произведений к постановке философских проблем. В этом плане интересным является его произведение «Старосветские помещики», в котором он выдвинул проблему: что в человеке сильнее страсть или привычка?
Однако в конце произведения он окончательного ответа не дает, хотя перед этим проследовали сюжеты, в которых на первом месте оказывались то страсть, то привычка, предоставляя право сделать это самому читателю. Естественно, у каждого читателя будет свой ответ в зависимости от своего характера.
В итоге напрашивается вывод, что истина может быть не только объективной, но и субъективной в том случае, если человек занимается самопознанием, что утверждали экзистенциалисты и предлагали для ее установления столкнуть друг с другом две противоположные жизненные позиции.
Обращает на себя и другая особенность литературно-философского творчества Н.В. Гоголя. О ней, рассуждая о том, что «фантазия бесценна лишь тогда, когда она бесцельна»[1, 458], В.Набоков написал о Н.Гоголе: «когда же в бессмертной «Шинели» он дал себе волю порезвиться на краю глубоко личной пропасти, он стал самым великим писателем, которого до сих пор произвела Россия» [1, 503].
Таким образом, фантазируя, создавая новые смыслы, чем более всего занимается философия, Гоголь написал свои гениальные произведения, а не так, как считают многие, что он был большим реалистом.
С другой стороны, важным качественным признаком культуры является язык философии. Особенно это становится заметным, если обратиться к полемике, которую затеяли через журнал «Современник» В.Г. Белинский и Н.В. Гоголь. Письмо Белинского, в связи с тем, что, по его мнению, Н.В. Гоголь предал революционные идеи его современников, призывая их к классовому миру, наполнено гневом, презрением, по сути, является оскорбительным. Ответное же письмо Н.В. Гоголя наполнено мягкими тонами, сожалением, апелляцией к дружбе, к любви. Два эти письма – образцы насилия и ненасилия и будущее за последним. С точки зрения философии письмо Гоголя Н.В. является философским, ибо оно проникнуто уважением к человеку, а философия стояла и стоит на страже каждого человека, каким он не был.
Поэтому философия, чтобы быть доступной многим слоям населения, должна излагаться уважительным, простым, ясным, доходчивым языком. К сожалению, некоторые философские книги, тексты, выступления носят настолько профессиональный, а иногда и специально вычурный, затемненный характер, что отталкивают от себя многих поклонников философии, порождая ироническое отношение к себе.
В этом плане лингвистическим идеалом могут быть афоризмы, пословицы. Видимо, в данном случае надо придерживаться точки зрения К. Ясперса, что истинной философией надо считать ту философию, которая коммуникативна, а меру коммуникации рассматривать в качестве критерия полезности той или иной философской концепции. Хорошо по этому поводу также сказал превосходный популяризатор, немецкий философ Л. Бюхнер: «Философия есть общее духовное достояние; философские рассуждения, которые не могут быть поняты каждым образованным человеком, не стоят потраченной на них типографской краски. Что ясно мыслится, то может быть сказано также ясно и без околичностей» [2, 497].
Таким образом, как философия нуждается в совершенном языке, так и язык нуждается в совершенной философии.
Литература:
1.Набоков Владимир. Николай Гоголь.// Собр. соч. американского периода в пяти томах. – СПб.: «Симпозиум».
2. Энциклопедия мысли. – Харьков: «Прапор».
Дениско Людмила Н. – канд. филос. наук, профессор, ХНУ (Харьков)
Н.В. ГОГОЛЬ ОБ ИСТОКАХ УКРАИНСКОЙ ФИЛОСОФИИ В ПОВЕСТИ “ВИЙ”
Оценивая значение Н.В. Гоголя в истории украинской культуры, М. Драгоманов отмечал, что Гоголь “может, независимо от своих намерений и желаний, неосознанно для себя самого, стал одним из первых моторов нашего национального движения”, которое, вне всякого сомнения, включало становление и развитие украинской национальной философии, ее пробуждение.
Своеобразие этого пробуждения связано с несколькими существенными моментами, к которым следует отнести связь с религиозной почвой. На это в своих работах указывает В. Зеньковский, Д. Чижевский, Г. Фло-ровский, Н. Бердяев.
Философское пробуждение на Украине испытало на себе влияние достаточно зрелой западной философии. Становление философии вплеталось в ткань литературы, что составляет одну из особенностей украинской и русской философии в ХІХ веке, ее отличие от западноевропейской философии.
В художественных образах все названные особенности философского пробуждения на Украине нарисовал, изобразил Н.В. Гоголь в повести “Вий”. Хома Брут – центр, ядро пересечения всех названных факторов становления украинской национальной философии. Он непосредственно связан с постижением западной философии, поскольку учится философии в семинарии, а семинарии были тогда учебными заведениями, где только и могла изучаться философия. Семинарии в культуре Украины вплоть до появления Духовных академий, были своеобразной Пайдеей. Западноевропейское влияние на становление украинской философии Н.В. Гоголь манифестирует и в имени главного персонажа – Хома Брут. Ни Хома Кривонос, ни Хома Наливайко, ни Хома Петренко, он Брут, Брут Хома. Заимствование, перенос имени из западно-европейской культуры, подчеркивание доминанты западно-европейской философии в становлении будущего философа. Это прослеживается и в образе ритора – Тиберия Горобца. Хома Брут- что в имени твоем? Сочетание собственно украинского символического Хома и западноевропейского Брут, как тенденция развития украинской философии. Представляется, что здесь можно и нужно подчеркнуть, что эта тенденция вписывается в контекст христианской культуры.
В образе Хомы Брута Н. Гоголь оттенил процесс сложности становления украинской философии: преодоление языческого, веру в мистическое, иррациональное, утверждение рационального, полифонию смыслов.
Становление украинской философии у Н.В. Гоголя вплетено в национальный колорит украинского этноса, его ментальности, психологии: описание панского двора, трубка, медные трубы, кусок зеркала, обпачканный мухами, гирлянды незабудок, барвинки, чубы, любовь хозяина дома к веселью, к вино-казацким пиршествам. Эмоциональность каждого из гоголевских персонажей отражает особенности украинской ментальности, образа жизни. Беспокойство не покидает ни одного из них, ни на этом ли гоголевском образном материале сделал свои выводы Д. Чижевский о характере и ментальности украинцев?
В работах по истории украинской философии отмечается, что она презентирует индивидуализм и стремление к свободе украинского человека. Выбор Хомы Брута линии поведения – выбор под давлением обстоятельств, выбор в ситуации принуждения, насилия или свободный индивидуальный, личностный выбор? Фундаментального мировоззренческого выбора Хома Брут сделать не смог. А смог ли сам Н.В. Гоголь сделать для себя этот выбор? Может в этом кроется оценка Н. Бердяевым Н.В. Гоголя как самой загадочной фигуры в литературе ХІХ века наряду с М. Лермонтовым? Близок к разгадке загадочности Н.В. Гоголя Ефремов, отмечая, что “лишившись малороссиянизма, Гоголь перестал быть Гоголем, в нем умер великий писатель.” Но загадочность Гоголя не только и не сколько в этом. Загадочность в мире его персонажей, образов-символов, его философствования, которое укоренено в народную стихию.
Борисенко Алексей А. – д-р техн. наук, профессор, СумГУ (Сумы)
К ВОПРОСУ О СМЫСЛЕ ТЕКСТА
Одной из важнейших и не решенных на сегодня проблем философии является проблема смысла текстов. Эта проблема находится на стыке общественных, естественных и технических наук и имеет самое непосредственное отношение к кибернетике и теории информации. Поэтому и решение этой проблемы может произойти в результате объединения усилий представителей этих областей знаний. Главным при этом является исследование сложных взаимосвязей между мыслью, языком и действительностью. Их обнаружение позволит решить целый комплекс практических задач, связанных с математизацией языка и распознаванием смысла. Эти задачи возникают очень часто, например, в роботизированных системах управления или при расшифровке засекреченных сообщений.
Сегодня практически все решения в этих задачах основаны на синтаксическом подходе к изучению естественного языка и очень мало работ, учитывающих его семантический аспект. Одной из важнейших задач в рассматриваемой проблеме является задача определения понятия смысла. Ответить окончательно на вопрос, что такое смысл, на сегодня не может никто, в том числе и автор. И все же попытаться нащупать подходы к решению данной задачи можно и необходимо, хотя бы потому, что этого требует практика. Однако это невозможно сделать без логико-философ-ского осмысления данной проблемы. Существующие концепции смысла оказались малоэффективными, так как они уделяли слишком много внимания вербальным характеристикам языков, абсолютизируя их, и мало внимания уделяли, при этом, информационным характеристикам языков. При этом в основе этих исследований использовалась обычная формальная логика и очень мало внимания уделялось трансцендентальной логике, о которой говорил еще И. Кант Именно последняя из логик может раскрыть существо смысла.
Особенностью смысла является то, что он не зависит от конкретного языка, так как один и тот же смысл можно передать разными языками и даже в рамках одного языка один и тот же смысл может быть представлен в разной форме. Это значит, что смысл, как и мысль, носит идеальный характер и находится вне материального мира. Следовательно, смысл представляет собой вещь в себе (ноумен). Понять смысл того или иного текста может далеко не каждый человек, а только тот, кто владеет определенной априорной информацией по отношению к нему – предзнанием. Другими словами, в одном и том же тексте для различных людей – приемников информации может содержаться различный смысл и, соответственно, передаваться различное количество информации. Все зависит от знаний, которые содержатся в памяти человека, то есть от их семантического аспекта.
Однако при восприятии текстов не следует абсолютизировать семантический аспект и недооценивать синтаксический. Для правильного восприятия информации оба аспекта являются необходимыми, причем синтаксический аспект является основой семантического. Синтаксис – это правила управляющие соединением отдельных знаков [1, 430]. Без правильного, в соответствии с правилами грамматики, построенного текста смысл передаваемой информации будет искажен. Так в [2, 195] резонно утверждается «выражение является осмысленным, если оно порождается правилами рассматриваемой грамматики… В противном случае выражение квалифицируется как лишенное смысла, то есть бессмысленное». Однако и правильно построенное предложение, не содержащее семантической информации, будет бессмысленным или будет казаться таким неподготовленному человеку, не имеющему соответствующего данному смыслу предзнания.
Кроме того, смысл зависит еще и от контекста. Выражения, взятое отдельно, может казаться лишенным смысла, но рассматриваемое с остальным текстом, в который он входит, приобретает смысл. Значит можно говорить, что имеется семантическая система естественного языка. Однако и здесь определяющим фактором восприятия смысла является приемник информации, в нашем случае человек. Он для восприятия смысла должен владеть основными синтаксическими правилами используемого языка, знать значения слов и иметь дополнительную априорную информацию для расшифровки смысла в полученном тексте с учетом контекста, в котором подается этот текст. Именно в этом состоит разница между человеком и машиной, воспринимающей текст для дальнейшего его передачи человеку.
Машина имеет априорную информацию очень ограниченную по сравнению с человеком, на уровне синтаксических правил. Поэтому она не в состоянии разобраться с содержащемся в тексте смыслом. Однако, чем более сложная машина, тем больше она выходит за рамки синтаксических ограничений и начинает понимать «смысл», правда, в очень ограниченной мере. Другими словами, понятие смысла это не есть нечто такое, что в принципе не может «понять» машина. Однако уровень знания любого компьютера настолько мизерный по сравнению даже с одной нервной клеткой человека, что говорить о каком то сравнении знаний человека и современной машины и тем более о распознавании ею смысла, не приходится, но и говорить о непреодолимо качественной грани между ними тоже. Есть только количественные расхождение. К этой же мысли приводят и рассуждения Канта о формальной и трансцендентальной логике. Между этими логиками нет принципиальных качественных различий, есть лишь количественные.
Отсюда вытекает также и то, что и происхождение сознания не является, чем то принципиально непостижимым. Оно является закономерным природным процессом накопления априорной информации, то есть знания. Это значит, что сознание, как приемник осмысленной семантической информации, может появится не только на земле, а и на других космических объектах. И это сознание вполне способно воспринять и переработать тексты написанные земными людьми. Кроме того, отсутствие принципиальных ограничений на восприятия семантической информации логическими машинами, типа современных компьютеров, дает возможность неограниченно развивать воспринимающую смысл технику и даже производить расшифровку ею засекреченных текстов, а также их распознавание по определенным критериям.
Литература:
1. Смолянский М. Л. О некоторых вопросах современной математики и кибернетики. – М., 1966.
2. Павиленис Р. И. Проблема смысла. – М., 1983.
Переломова Олена С. – канд.філол. наук, доцент, СумДУ (Суми)
ФЕНОМЕН МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ РАУЛЯ ЧІЛАЧАВИ В УКРАЇНСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ
У сучасному українському художньому дискурсі певне місце займає літературна творчість поета Рауля Чілачави. Цікаво розглянути феномен структури мовної картини світу, презентованої в українських поетичних текстах митця.
Римування в його поезіях часто вибудовується на мовній асоціації, обігруванні співзвуччя двох мов – української і грузинської, які одночасно присутні у свідомості поета і які становлять два тексти-світи, що весь час діалогізують між собою, створюючи третій – художній світ українського тексту, крізь який проглядає мовний світ грузинської культури. Така взаємодія двох світів в одній особі є, на нашу думку, виявом інтертекстуальності в широкому розумінні цього поняття як поєднання двох кодів національних культур в одному художньому тексті. Грузинські лексеми в українських віршах Р. Чілачави стають інтертекстуальними елементами, вводять читача в контекст грузинської культури, сприяють міжкультурній комунікації в рамках українського художнього дискурсу.
Презентуючи українському читачеві свою вітчизну, поет уводить у текст вірша грузинську лексику, римуючи її з українською: міжмовні омоніми – дол. –- долі, надія – іа (долі – музичний ударний інструмент; іа – фіалка, перше слово в грузинському букварі):
Край коханий,
Край грузинський,
Там, де ріки буйноводі,
Там, де море й гори сині,
Де лоза безсмертна родить
І одвік живуть грузини, –
Там мій край, вітчизна мила,
Джерело моєї долі…
Розправля дитинство крила.
Під дзвінкі удари долі
Я росту й росте надія,
Серце радістю сповите,
Як схилюся сам над «іа» [1, 79].
Одним із видів інтертекстуальності є варіації на тему претексту. Уже в підзаголовку вірша є вказівка на інтертекстуальність, на те що він є результатом узаємодії з претекстом.
У веселої бабусі (Варіації на теми грузинського фольклору)
У веселої бабусі мишенята ниву жнуть.
Леви тиграм і тигрицям перевесла подають,
Деви в воза упряглися – і снопи рушають в путь,
На току вмостились круки, зерна пильно стережуть.
Ведмежата з лантухами вирушають у засік,
До млина вовків послали – не діждеться пекар їх.
Дрізд з дровами забарився – здійняла сорока крик,
Лаваші давно спеклися, черешневий ллється сік [1, 80].
Грузинські лексеми, уведені автором у текст вірша-варіації, привертають увагу читача своєю екзотичністю. Поет подає їх переклад (дев – казковий велет, лаваші – грузинський хліб), у такий спосіб відбувається прилучення українського читача до світовідчуття і творчості грузинського народу, тобто ці лексеми виконують роль лінгвокультурного коду.
Іменні алюзії – власні назви (власні імена відомих у грузинській культурі людей, культурознакові топоніми) наповнюють український текст інформацією з фонду культури іншого народу. Вони є інтертекстемами, які виконують референтну функцію:
Ми купували диню на базарі,
Пахтіла сходом запашна трава.
Хоч вуликом гуділа голова,
Ми все ж пішли до скарбів Опізарі [1, 50].
Ні, не кажи, що все було намарне,
В душі веселий вітер не буяв.
Я впевнений, ще сниться небу яв,
Як благодать сходила на марані
Як сталь кресав з підків своїх Мерані [1, 44].
Належне місце в українському художньому дискурсі займають також переклади Р. Чілачави українською з грузинської. Це твори відомих грузинських поетів Галактіона Табідзе, Давида Гурамішвілі, Іраклія Абашидзе та багатьох інших, з якими, завдячуючи перекладам Чілачави, може ознайомитися український читач. Він також наповнює грузинський художній дискурс перекладами творів українських письменників, зокрема Т. Шевченка, сприя-ючи наближенню національних культур, єднаючи духовні світи двох народів.
Феномен творчості поета Рауля Чілачави, на наш погляд, має інтер-текстуальне підґрунтя, бо живиться його творчість культурами, у тому числі й літературою, двох народів, поповнюючи обидві своїми художніми текстами.
Література:
1. Чілачава Рауль. Дві столиці: Українська творчість грузинського поета. Поезії. Переклади. Маргіналії. Есе. Монографії. – К., 2002.
Повторева Світлана М. – канд. філос. наук, доцент (Львів)
МЕТОДОЛОГІЯ СТРУКТУРНОЇ ЛІНГВІСТИКИ ФЕРДИНАНДА
ДЕ СОССЮРА У ПОСТСТРУКТУРАЛІСТСЬКОМУ ДИСКУРСІ
Методологія структурної лінгвістики, започаткована Ф.де Соссюром, є одним з головних предметів дослідження у творах представників пост-структуралізму. Так, у роботі Ю.Крістевтої „Етика лінгвістики” [1] аналізується вчення швейцарського лінгвіста про мову з позицій співвідношення раціонального та ірраціонального у пізнавальному процесі. Дослідниця відзначає, що Соссюр трактував мову як суспільний продукт, як семіологічне утворення, і цим самим конституював її як конкретний та інтегральний об’єкт лінгвістики
Мову як об’єкт Соссюр поставив перед лицем метамови, що проектує в нього власні структури. Це виглядає так, начебто мову поділено навпіл – на мову-об’єкт і мову-інструмент. При цьому інструмент може пояснити об’єкт, тобто парадоксально мова становить і ціле (сукупність), і частину, яка діє у цій сукупності. В цьому, як вважає Ю.Крістева, вчення Ф.де Соссюра перебуває у руслі традиційної парадигми раціональності, тобто об’єкт формується подібно до об’єкта логіки, яка виробляє норми науковості, логіки у широкому розумінні – семіології. В цьому пункті Соссюр не спирається на лінгвістику, а виходить із засад, близьких позитивізму [2, 83]. Проте далі Ф.де Соссюр визначив лінгвістичний факт, визначив семіологічну сукупність, властиву саме лінгвістиці. Це було відступом від традиційних позицій щодо мови. Мова постала як дещо відмінне від метамови.
Ф.де Соссюр, за виразом Ю.Крістевої здійснив зсув, перейшов межу між мовою і метамовою, за якою об’єкт мови постав відмінним від будь-якого логічного чи психологічного акту. Розуміння мови розвивалося у напрямі, який все ближче підступав до процесу, де мова функціонує разом з тілом, референтом, означником, означеним. Цей зсув в осмисленні мови Ю.Крістева називає „генотекстом”. Цей зсув веде Ф.де Соссюра у „серце незнання” [3, 263].
В творі про Анаграми, на який звертає особливу увагу Ю.Крістева, Ф.де Соссюр особливо наголошує на неусвідомленій стороні мовної діяльності, яку він вважає нетворчою, класифікаційною. Водночас він наголошував на тому, що мова як конкретний об’єкт лінгвістики – це все те, що присутнє перед свідомістю мовного суб’єкта. В „Анаграмах” Соссюр зазначає, що у поетичних текстах „виявляється принцип, який жодним чином не передбачає аналізу слова з боку поета” [4, 639]. „Завдяки тому, - підкреслюється далі, - що поет прагнув у відповідності з релігійним чи поетичним законом, наслідувати звуки імені після того, як йому довелося розрізняти склади цього імені, він, хоча б і невільно, був змушений розрізняти різні його форми” [4, 643]. Наведемо ще один уривок з одного з творів про анаграми. Швейцарський лінгвіст міркує у такий спосіб: „Що ми знаємо про логічну основу, яка би пояснила появу анаграм у маленьких ліричних творах, що служать головним джерелом для нашого дослідження? Основою для появи анаграм могло бути релігійне уявлення, завдяки якому звернення до бога, молитва не досягають своєї мети, якщо в їх текст не включено склади імені бога... Але основа могла бути і не релігійною, а суто поетичною: у цьому випадку воно було б того ж роду, що і причини, які визначають появу рим, асонансів і т.ін.
Подібні міркування можна було б продовжити. Виразно виявляється суперечність у позиції Ф.де Соссюра. Прагнення для будь-якої епохи пояснити, чому дане явище існує, примушує уникнути суті речей. Аналізуючи цей соссюрівський парадокс, Ю.Крістева виявляє конститутивний механізм самої лінгвістики. Функціонування лінгвістики неусвідомлене. Суб’єкт метамови усвідомлює це неусвідомлене, отже мова дана у свідомості суб’єкта. Цей суб’єкт (Я), на якому акцентував Ф.де Соссюр, є концентрацією міркування, воно створює лінгвістичний зміст, воно відкидає і узагальнює, воно привілейоване і всюдисуще, воно замикає коло знання та виступає як центр. Проте даний центр не всередині, а зовні. Центр у Соссюра означає поза усвідомлене і позасуб’єктивне. Вийшовши на границю теорії неусвідомленого Соссюр не помітив цього. Він продовжував спиратися на логіку і на систему і через це звів мову без суб’єкта до чистої класифікації і позбавив її творчого характеру. Продовжуючи першу тенденцію він почав ретельно досліджувати відношення між означником і означеним і цінність, що міститься в них. Йдучи за другою тенденцією Ф.де Соссюр досліджував і водночас відкинув лінгвістику мовлення, суб’єкт і синтаксис. Розділивши дане вчення на дві тенденції, Ю.Крістева, визначає межу, де раціоналістичний підхід Соссюра до мови впирається у ділянку, де вже не діють металінгвістичні підходи. Відкидання суб’єкта у метамову забезпечує науково-логічну позицію – мова виступає як царина означення. Водночас логіка означення – це підсистема, що однак мислить (усвідо-млює) його. Формулювання логічних зв’язків не здійснюється суб’єктом, оскільки суб’єкт – це лише відкинутий суб’єкт метамови, тобто системи.
„Величезний блок „Анаграм” Соссюра, - робить висновок Ю.Крістева. – тиснучи, аж розчавлюючи на „Курс”, який вони заперечили, - це найразючіший доказ... суперечності, що здається, вказує на одну з меж пізнання, якого мовний суб’єкт досягає, нападаючи на сигніфікативну матерію, що створює його” [3, 269].
Велику роль лінгвістики у сучасному пізнанні (епістемі епістеми нашого часу) відзначав і М.Фуко. На його на думку, лінгвістика є значно більш вагомою і відповідальною, ніж колись вважалися біологія і економіка (як знання про людину). Її функція полягає не тільки в об’єднанні гуманітарних наук. Вона дозволяє здійснити структуралізацію не тільки форм, але й змістів. Лінгвістика не є лише певним теоретичним переглядом знань, отриманих в інших галузях, чи інтерпретацією вже здійсненого прочитання. Вона не пропонує досліджувати лінгвістичні явища, що спостерігаються в інших галузях знань. Вона є принципом їх початкового розшифрування. Інші галузі знань з позицій лінгвістики є чинними лише тоді, коли вони постають елементами системи означників. Лінгвістичний аналіз сам вибудовує власний об’єкт [5, 399].
Все більш широке використання лінгвістичних категорій у гумані-тарних галузях знань ставить питання про те, чим повинна бути мова, щоб вона могла структурувати щось, що не є ані мовленням, ані дискурсом, щоб долучитись до чистих форм пізнання. Що таке мова у її бутті, хто промовляє – ці питання постають як надзвичайно нагальні. Отже застосування методології структурної лінгвістики і філософські рефлексії щодо функціонування мови у сучасному європейському дискурсі спрямовує зусилля сучасних дослідників на одвічні проблеми буття людини у світі.
Література:
1. Крістева Ю. Етика лінгвістики // Юлія Крістева. Полілог. – К, 2004.
2. Doroszevski W. Quelques remarques sur les rapports de la sociologie et de la linguisticue: Durkheim et F.de Saussure // Journal de psychologie. – 1933.
3. Крістева Ю. Полілог. – К., 2004.
4. Соссюр Ф. де Отрывки из тетрадей Ф. де Соссюра, содержащих записи об анаграммах // Соссюр Ф. де. Труды по языкознанию. – М., 1977.
5. Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук / Мишель Фуко.– СПб., 1994.