Cols=2 gutter=175> центр правових досліджень фурси

Вид материала

Документы

Содержание 84 ким чином, узгоджується зміст ст. 85 Фурса С. Я.. Цюра Т. В. 87 Фурса С Я.. Цюра

Подобный материал:

• Національна академія наук україни інститут економіко-правових досліджень, 283.11kb.
• Cols=2 gutter=47> пбоюл кошмак, 159.62kb.
• Cols=3 gutter=38> Список улиц г. Пскова, 135.43kb.
• Cols=2 gutter=47> Новосибирский государственный драматический театр, 132.78kb.
• Cols=2 gutter=24> 2004/№2 Засновники, 2407.74kb.
• Cols=2 gutter=99> I. Организаторы конференции, 311.66kb.
• Cols=2 gutter=24> 2005/№2 Засновники, 2193.94kb.
• Cols=3 gutter=155> 01. 09. 2008 г. Мебель для директора ООО «КонТек», 114.48kb.
• Cols=2 gutter=24> 2005/№4 Засновники, 2823.78kb.
• Cols=2 gutter=24> 2007/№3 Засновники, 2007.95kb.

іке інше. :-і іншого боку, дуже часто суд вимагає довести суму
моральної шкоди, що іноді буває зробити дуже складно або навіть
неможливо без проведення експертизи, доволі часто судом вима­
гається перед зверненням з позовом провести експертизу вартості
окремого об'єкту, виконати дії стосовно попереднього позасудо-
вого вирішення справи тощо. Ці обставини можуть зумовлювати
необхідність не тільки в доказуванні на попередніх стадіях ци­
вільного процесу, а й застосування процесу доведення власних
процесуальних прав. Одному із авторів, наприклад, відомий випа­
док, коли дві особи мали одне й те саме прізвище, проживали за
однією адресою, але у батька ініціали були С. В., а у сина С. С і
суддя помилково виніс ухвалу про відмову в прийнятті позовної
заяви на тій підставі, що ним вже розглянута справа за тотожним
полоном. В цьому разі лише в апеляційному порядку було дове­
дено помилку судді.

Отже, стадійність процесу доведення має також умовний ха­рактер, оскільки важко передбачити, коли потрібно його розпо­чати і коли він закінчиться. Спробуємо визначити його харак­терні ознаки на стадії звернення до суду. Так, при зверненні до суду за ст. 119 нового ЦІ1К позивачу необхідно:

• викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги (п. 5);
  
• зазначити докази, що підтверджують кожну обставину, на-
  

явність підстав для звільнення від доказування (н. 6). Ці характерні вимоги до позовної заяви мають в своєму кон­тексті як доказовий характер (п. 6), так й ознаки процесу дове­дення (п. 5), оскільки по суті в ЦІ1К вони викладені, на погляд авторін. не досить коректно. Так, за ст. 57 нового ЦПК докази надаються нп обґрунтування обставин справи. Тому, на думку авторів, заслуговує на увагу зміна редакції н. 5 ст. 137 чинного ЦІ1К на п. б ст. 119 нового ЩІК, яка викладена таким чином: "4) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину...". Та-

84

ким чином, узгоджується зміст ст. •')"/ та ст. L19 нотно ЦПК. Більш
того, концепція теоретиків цивільного процесу пропон;
лювати триєдине завдання для позовного провадження, а саме
встановлювати: юридичну обставши-, прано, обов'язок, які вва­
жаються взаємопов'язаними. Всі ці три обставини й зумовлюють
необхідність їх доведення, але воші мають різний процесуальний
характер. Так, юридична обставина при її доведенні стає фактом,
з якого за нормами матеріального права встановлюються нрава та
обов'язки. Тому п. п. 5, 6 ст. 119 ноною ЦПК пропо і вик-

ласти з урахуванням процесу доведення та доказування, а також виходячи з особливостей правовідносин, які складаються з прав та обов'язків, ("початку позивачу необхідно довести власне пору­шене, невизнане або оспорюване право (ст. З нового ЦПК), яке може за ст. 16 ЦК складати самостійний об'єкт захисту, і в на­ступному обов'язки відповідача. Отже, п. п. 5, 6 ст. 119 нового ЦПК, на думку авторів, доцільно викласти наступним чином:

• викласти обставини, якими позивач обґрунтовує порушен
  ня, неїш.іплния або оспорювання своїх докази на їх
  підтвердження (н. 5);
  
• викласти обставини, якими він обґрунтовує обов'язки від­
  повідача та їх розмір, та докази на їх підтвердження (п. 6).
  

Таким чином, право не встановлюється на підставі доказів, а має доводитися посиланням на певні норми закону. Тобто при співставленій обставин, що зазначені в конкретній нормі .і тими обставинами, які зазначені в позовній заяві, можна робити носи линия на відповідні права позивача. Аналогічною < процедура виз начення обов'язків відповідача, що також мають доводитись на підставі відповідних юридичних обставин з наступним доведен­ням обов'язків відповідача на підставі норм закону, хоча дійсний розмір завданої шкоди або інших вимог позивача також має дово­дитись позивачем за допомогою доказів. Отже, поряд з процесом доказування існує процес доведення навіть при складанні позовної заяви, тобто до звернення до суду. Навіть та обставина, що пози вачем сплачене державне мито має бути доказаною шляхом надан­ня суду квитанції про його сплату або має доводитись і доказуватись інша обставина про те, що позивач звільнений від сплати дер­жавного мита.

85

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Докази і дока.іування у цивільному процесі


Формально процес доказування триває до судових дебатів, а процес доведення на протязі всього періоду розгляду справи по суті. Так, за ст. 192 нового ЦПК сторонам та іншим особам, що беруть участь у справі, надається можливість дати додаткові пояс­нення, які можуть доповнити матеріали справи і на цьому процес надання доказів і їх дослідження закінчується. Так, в ч.З даної норми йдеться про те, що суд, вислухавши додаткові пояснення та вирішивши заявлені при цьому клопотання осіб, які беруть участь у справі, постановлюс ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів. У судових дебатах має місце оцінка первісних пояснень, додаткових та доказів на їх підтвердження і доведення перед судом переваг позицій кожної зі сторін. Тим більше обмінюючись реплі­ками сторони зазвичай можуть надати суду останні свої доводи, а не докази.

Тому загалом процес доказування при розгляді справи в суді першої інстанції закінчується після надання додаткових пояснень (ст. 192 нового ЦПК), якщо суд не вважатиме за доцільне поверну­тись до перегляду даних свідками показань або не запропонує сто­ронам надати додаткові докази. Процес же доведення триває дов­ше, ніж процес доказування, оскільки стадія судових дебатів - це по суті саме доведення перед судом переконливості позиції кож­ною стороною, а не доказування.

Але враховуючи стадійність цивільного процесу, можна говори­ти про те, що кожне судове засідання - це також своєрідний процес забезпечення доказів, оскільки воно, як кожний юридичний процес, відрізняється комплексом процесуальних дій, прав та обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, що мають фік­суватись у встановленій законом формі. Тому закінчення процесу доказування в суді першої інстанції не означає одночасного закін­чення процесів доведення та доказування, оскільки вони можуть бути продовжені при розгляді зауважень на запис у журналі судо­вого засідання, виправленні описок та арифметичних помилок, постановленні додаткового або роз'ясненні судового рішення тощо.

На цій підставі можна робити висновок про те, що кожна ци­вільна справа має продовження у зв'язку з її переглядом судом апеляційної та касаційної інстанцій, а не розпочинається заново.

86

Навіть той аспект, що в цивільних процесуальних правовідно­синах змінюються в цьому разі деякі суб'єкти (суд) не свідчить про розгляд нової цивільної справи, інакше після кожного судо­вого розгляду можна ставити питання про відшкодування судом пер­шої інстанції витрат, що сторони зазнали під час розгляду справи.

§ 6. Особливості процесу доказування у наказному провадженні

Вважається доцільним зупинитися на тих новітніх аспектах, що містяться в новому ЦПК. Так, заслуговує на увагу запропоно­ване в розділі II нового ЦПК наказне провадження, якому в укра­їнській юридичній літературі приділено поки що недостатньо уваги. Але це провадження має новітні для цивільного процесу ознаки, які в першу чергу зумовлюються процесом доказування.

З аналізу ст. 96 нового ЦПК можна зробити висновок, що ха­рактер вимоги визначає можливість видачі судового наказу, але це питання, на нашу думку, не зовсім просте. Не тільки характер вимоги має спричиняти видачу судового наказу, а можливість підтвердження заявленої вимоги безснірними доказами повинна впливати на владну реакцію суду у відношенні розглядуваного обов'язку боржника. Більш того, в наказному провадженні не розглядаються обставини, що пов'язані з встановленням права, а вони стосуються лише обов'язків боржника, а тому докази повин­ні бути спрямовані на безспірне підтвердження розміру боргових зобов'язань. З цього аналізу, а також враховуючи умови ст. 96, 98 нового ЦПК про обов'язок заявника стосовно доказування за­значених вимог, можна зробити висновок про те, що докази заяв­ником в наказному провадженні надаватимуться лише при звер­ненні до суду.

Аналогічним буде процес надання доказів боржником, оскіль­ки боржнику надається право оспорювати вимоги стягувача про­тягом 10 днів з дня видачі судового наказу (ч. 2 ст. 104 нового ЦПК), а за новим ЦПК має передбачатися також надання доказів на обґрунтування заперечень проти заявлених вимог. При цьому вважаємо, що необхідно боржнику надавати не тільки копію

87

Фурса С Я.. Цюра Т. В.

судового наказу, а й копії документів, за якими даний наказ поста­новлено, що узгоджуватиметься із ст. 120 нового ЦПК і надасть можливість боржнику обґрунтовано відповідати на вимоги заяв­ника. Таким чином, для скасування наказу необхідно надавати докази до набрання останнім законної сили, оскільки в новому ЦПК не зазначено про необхідність обґрунтування заперечень про­ти судового наказу і не вказано основних властивостей таких дока­зів, то можна прогнозувати, що достатньо будь-яких доказів. При цьому, будь-який судовий розгляд у звичному значенні публіч­ного розгляду справи для цього провадження не передбачається, як і в змісті судового наказу не передбачено мотивувальної час­тини рішений.

Отже, наказне провадження має відрізнятись такими особли­востями процесу доказування стосовно заявника як:

- докази мають підтверджувати не тільки факт настання права

вимоги стягувача, а й розмір обов'язків боржника;

- відсутність їх публічного дослідження і аналізу;
-докази, що подаються заявником повинні бути безспірними,

оскільки тільки такі докази можуть свідчити про безспір-ність стягнення та відсутність потреби в їх дослідженні;

- докази мають бути лише письмові, що випливає з п. 5 ст. 98

нового ЦПК, за яким необхідно зазначати перелік докумен­тів, які додаються до заяви;

- процес доказування для стягувача закінчується з прийнят­
тям заяви про видачу судового наказу.

При цьому російські науковці вважають, що судовий наказ не видається, якщо:

• боржник не згоден із заявленою вимогою;
  
• якщо встановлено наявність спору про право, який неможли-
  

во вирішити на підставі наданих документів."* Але з цією позицією погодитись важко, оскільки з виникнен­ням спору про право не пов'язується залишення заяви без розгляду або закриття провадження за судовим наказом. Хоча як теоретич­на гіпотеза ця позиція є слушною. Так, ст. 98 нового ЦПК можна встановити, що в наказному провадженні передбачається застосо-

'"Черемии М.А. Пріїкиліос производство • Российском гражданском процессе. // Городе» - иэдат. - М., 2001, - С. 1-і:*-144.

88

Докали і доказування у цивільному процесі

вувати процес доведения вимог стягувача, оскільки нимоги заяв­ника необхідно обґрунтовувати та при цьому посилатись на відпо­відний закон. В той же час для боржника недостатнім є лише ДОМ дення безпідставності вимог стягувача або заперечень, що базуються на обгрунтованості його вимог, оскільки вимагається надавати на підтвердження своїх заперечень доказе. Така позиція авторів нового ЦПК вважається не зовсім коректною, оскільки в разі наявності сумнівів у боржника у достовірності наданих доказів судовий наказ буде все одно вчинено.

Враховуючи особливості окремих категорій справ і процедуру скасування судових наказів по них (ст. 106 нового ЦПК), а також строку їх вступу в законну силу (за ст.104 нового ЦПК стягувач наділяється правом протягом десяти днів із дня отримання судо­вого наказу подати заяву про його скасування та за ст. 105 нового ЦПК ще три дні після закінчення строку на її подання, якщо у суду будуть данні про отримання копії судового наказу боржником, судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання), доволі багато рішень помилково постановлених можуть бути виконаними. Здається, що в разі видачі судового наказу навіть при невідкладному відправленні його копії боржнику (ст. 104 нового ЦПК). що зазвичай здійсню ється поштовим відправленням, воно може потрапити до остан­нього протягом 7 днів, а тому може не залишитись часу не тільки для збирання доказів, а для вчасного повідомлення про необхід­ність скасування судового наказу. Тому фактично процес доказу­вання і доведення боржником своїх заперечень проти вимог стягу­вача необхідно стабілізувати в реальних межах, а не з моменту отримання ним копії судового наказу, яка може надійти за три дні до закінчення строку для його скасування. Якщо сторонам, які присутні при постановлені ухвали суду надається строк у 15 днів для її оскарження, то строк скасування судового наказу має трива­ти як мінімум 15 днів або 10 днів з моменту отримання відповід­ної копії наказу. Тоді у боржника з'явиться час для відповіді на заявлені вимоги. Такі стислі часові рамки, призведуть на прак­тиці до негативних наслідків, оскільки особа з поважних причин може у ці процесуальні строки своєчасно не вжити заходів перед­бачених ст.104 нового ЦПК.

89

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі


Крім того, наявність обгрунтованих на підставі закону запере чень або існування конкретних доказів - це дійсне свідчення ви­никнення спору про право, а тому така вимога при наявності запе­речень з боку боржника має розглядатись в загальному позовному провадженні, а не в спрощеному наказному.

Тому можна погодитись з позицією В.М. Аргунова, який вва­жає, що спір неможливо вирішити в наказному провадженні в разі:

• коли документів недостатньо;
  
• коли існує дефект форми документів."⁷
  

Таким чином, можна констатувати, що процес доказування та доведення має свої особливості в залежності від виду проваджен­ня, але при цьому мають враховуватись особливості процесуаль­ного становища заявника і боржника, а також законом повинні надаватись реальні строки для можливості реалізації права на доведення своїх аргументів.

§ 7. Доказування та попереднє судове засідання

Проаналізуємо також процес доказування та доведення у світлі запровадження в цивільному процесі такої процедури, яка має місце у провадженні у справі до судового розгляду, яким є попе­реднє судове засідання. За новим ЦПК передбачається проводити попереднє судове засідання до підготовки справи до судового роз­гляду, яка нині передбачена у ст. 143 чинного ЩІК стосовно одно­особової діяльності суду по підготовці справи до судового розгля­ду. Запропоновану концепцію доцільно підтримати, оскільки публічність в підготовці процедури наступного розгляду справи по суті сприятиме об'єктивності майбутнього судового рішення. Ті значні черги громадян, які спостерігаються нині в судах, мають зникнути при застосуванні процедури попереднього судового засі­дання, оскільки громадянам не потрібно буде чекати дня прийому для того, щоб передати докази по справі. Це відбуватиметься під час попереднього судового засідання.

"' Аргунов В. Н. Судебный приказ и приказное производство. - Законодательство. - 1908. -№2. - С. 18.

90

Цей інститут запозичений з Федеральних правил цивільного провадження США¹*¹, але із суттєвими змінами. Так, в американ­ському судочинстві не обмежується кількість попередніх судових засідань для того, щоб наступний судовий розгляд відбувся в одно­му судовому засіданні. Виходячи з аналізу нового ЦПК можна дій­ти висновку, що передбачається проведення лише одного поперед­нього судового засідання і не встановлюється, які наслідки настануть, якщо у сторін виникнуть проблеми у витребуванні дока­зів по справі, а тому буде потрібно ці питання знов узгоджувати в неофіційній обстановці і без заслуховування позиції іншої сторони.

Таким чином українська схема відрізнятиметься від амери­канської тим, що знов призначатимуться кілька судових засідань, де мають бути присутніми всі особи, що беруть участь в справі, а за американською схемою на попередні засідання запрошуються в основному адвокати¹³⁹, що скорочує судові витрати та втрати часу сторонами та іншими зацікавленими особами. Але головною відмінністю між ними буде положення про те, що судове засідання за американською системою правосуддя розпочнеться лише в то­му випадку, коли всі питання з доказами вирішені і на останній нараді суду з адвокатами формується план проведення розгляду справи в суді, включаючи програму полегшення пред'явлення свідчень. Наказ за результатами останньої наради суду перед по­чатком судового розгляду справи може змінюватися виключно для відвернення проявленої несправедливості, тобто його можна вважати практично остаточним.

Отже, процес збирання і надання суду доказів по справі за за­гальним правилом повинен закінчитися до моменту розгляду спра­ви у судовому засіданні. Хоча в сучасному цивільному процесі ана­логічне положення закладено у ст. 34 чинного ЦПК, але воно на практиці і в теорії має різні шляхи вирішення. Так, Д. П. Ватман¹⁴⁰ вважає неможливим для адвоката "притримувати" докази, а А. О. Власов, в залежності від мети, допускає притримання доказів.¹⁴¹

'" Матеріали семінару "Огляд цивільних та апеляційних процедур у судах США" Федеральні

правила цивільного провадження. - USAID, 1097. - С. 37-42. ■■ Там само. Стор. 37, 39. 41.

'** Ватман Д. П. Адвокатская этика. - М.: Юридическая литература, 1977. - С.70. '" Власов А. А. Адвокат как суб-ьект доказывания в гражданском и арбитражном процессе.

- М.: Юрлитннформ, 2000. - С. 136.

91

Фуpea С. Я.. Цюра Т. В.

Доки.іи і доказування у цивільному процесі


Тому це питання доцільно однозначно шшчкп в законі, щоб в юри­дичній практиці сторони та їх представники і, зокрема, адвокати зобов'яаані були діяти однаково. Це положення зумовлено й тим, що принцип змагальності має не тільки стимулювати осіб до активної поведінки в процесі доказуншши. ■ й визначати рівні правила (про­цедуру) для всіх суб'єктів процесу доказування і доведення.

§ 8. Формування предмету доказування

Повертаючись до запропонованих стадій процесу доказування, розкриємо стадію формування предмету доказування. Матеріаль­ні і процесуальні особливості процесу формування предмету дока­зування глибоко аналізуються теоретиками цивільного проце­су,¹" хоча деякі автори розглядають його в контексті діяльності адвокатів при розробці адвокатом правової позиції по справі"¹, а тому зосередимо увагу лише на стадійності у формуванні процесу доказування. Встановити коли ця стадія розпочинається і закін­чується дуже складно, оскільки вона зилежить від "ролі" в про­цесі конкретного суб'єкта доказування. Так, для юридично нео­бізнаної особи ця стадія в основному має чітко новиражений характер, оскільки особа буде описувати всі обставини без чіткої уяви про їх значення, а докази буде визначати лише ті, які вона вважає належними до справи. В той же час, юридично обізнана особа, наприклад, адвокат вже спілкуючись із клієнтом і при пер­шій розмові має сприймати обставини в контексті чинного зако­нодавства і буде одночасно формувати предмет доказування по майбутній справі і під цей предмет відбиратиме та аналізуватиме відповідні докази. Ця позиція може в подальшому змінюватись навіть під час судового засідання, про що свідчить ст. 81 нового ЦІІК, але з власного досвіду один із авторів хоче навести такий

'" ШтгфСі М II Цивільний щнтщпг К.: їм Юре, 1907, - С. 253 -255; Гражданский процесс. / Под ред. К. И. Комиссаром, Ю. К. Осипом. -М.: ІІКК, 1996. - С.175-178; Цивільне процесуальне право України. / Під ред. В.В. Комаром. - Харків: Право. 1999. - С. 189 102: Злмгинигва Л. М.. Илюхина М. А.. Решетникова И. В, Доказывание в судебной практике по гражданским делам. - М.: Норма, 2000. - С. 45-46.

^т Ватман Л- П.. Елимров В. А. Адвокат в гражданском процессе. - М.: Юридическая лите­ратура, I960. - С. 19; Адвокатская деятельность / Под ред. НИ. Буровина. - М. МІГШУ. 2001. - Г.264 265: Любшее Ю. ф. Адвокатура в России. - М.: (УК) «Профобразование». 2001. - С. 600 618 та їм.

92

приклад. До Замостянського райсуду м. Вінниці звернулась гр. X., яка була юридично необізнаною, з позовною заявою, яка не відповідала вимогам ст. 137, 138 чинного ЦПК (ст. ст. 119, 120 нового ЦПК). Після неодноразового надання їй строку для усу­нення недоліків позовної заяви, суддя порадив їй звернутись до адвоката, що кардинально вирішило проблемну ситуацію. Тобто адвокат з її слів і матеріалів обґрунтував позовні вимоги.

Отже формування предмету доказування в основному - це ді­яльність, яка має здійснюватись юридично грамотними особами.

Аналізуючи хід судового засідання виникає запитання, а хто конкретно зобов'язаний формувати предмет доказування у спра­ві? Яким чином це відбувається та чи можливо вважати обов'язки щодо подання доказів сторонами, які закріплені у ст.10 нового ЦІІК, такими, які спрямовані на безпосереднє формування пред­мету доказування? У новому ЦПК повинні мати місце норми, які б закріплювали правила визначення належності та допустимості доказів, що мають визначати суб'єктів формування предмету до­казування та наслідки неналежного формування предмету доказу­вання. Вважаємо, що сторони та їх процесуальні представники є основними суб'єктами формування предмету доказування по справі. Підставою для вирішення питання про належність доказів • норми матеріального права, на основі яких можливо визначити наявність зв'язку між доказами і встановлюваними по справі об­ставинами. Це питання має вирішуватись за принципом змагаль­ності, але остаточне рішення про допустимість і належність дока­зів має приймати суддя. Зокрема, про повноваження суду щодо визначення фактів, які необхідно встановити для вирішення спо­ру і які з них визначаються кожною стороною та які підлягають доказуванню, говориться в ст. 28 чинного ЦІІК'⁴⁴ (авторське -ст. 58 нового ЦПК).

Отже кожний суб'єкт процесу доказування, якщо він юридич­но грамотний, формує предмет доказування у справі.

Стосовно стадії збирання доказів, то авторська позиція відріз­няється від найбільш близької і загальноприйнятої тим, що вони

"' Цтра Т, Принципи і сучасні проблеми процесу доказування. - Підіїрік мннцтво, господар ствоіпрпво JMM2 Si. і S4-S7.

93

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Дока.ш і доказування у цивільному процесі


не вважають можливим відокремлювати такі самостійні напрями доказової діяльності як виявлення, збирання і надання доказів. Вважаємо, що поняття збирання доказів має розцінюватись як певна стадія в діяльності суб'єктів доказування і мати певний комплекс можливих процесуальних заходів, які повинні чітко регламентуватись законодавством.

Тому збирання доказів, має включати процесуальні заходи, що можуть вчинятися суб'єктами доказування та які можна поді­лити на види залежно від статусу суб'єкту доказування, а саме:

• загальні - заходи, які можуть вчинятися особисто сторо­
  нами, третіми особами, заявниками,
  
• спеціальні - заходи, які вчиняються лише посадовими осо­
  бами, що наділені владними повноваженнями у витребу­
  ванні і забезпеченні доказів.
  

З цього положення можна зробити висновок про те, що не всі повноваження суб'єктів доказування є рівними, що може розці­нюватись як порушення принципу рівності сторін. Але, як буде встановлено пізніше, нерівність суб'єктів доказування випливає із спеціальних повноважень деяких суб'єктів доказування, але вона компенсується владними повноваженнями суду, який пови­нен сприяти будь-якій стороні та іншим особам, що беруть участь у справі, в забезпеченні доказів.

Надамо перелік процесуальних заходів збирання доказів з ура­хуванням запропонованого вище поділу на загальні і спеціальні.

Визначення конкретних доказів по справі, які має дослідити суд, може здійснюватись як заявником, так і його процесуальним представником і передбачатиме вибір із засобів доказування тих доказів, які можуть бути застосовані в конкретній справі, залеж­но від предмету доказування. Тобто визначення конкретних дока­зів по справі це загальний захід.

Виявлення доказів можна конкретизувати в наступні дії, на­приклад, встановлення місця проживання або роботи свідка, на­явність письмових або речових доказів у конкретних осіб або у державних чи інших установах тощо. Отже, цей захід також нале­жить до загальних заходів.

Фіксація доказів, на наш погляд , - це шлях законного закріп­лення тих чи інших обставин, що можуть мати юридичне значен

94

ня. Це положення сприймається вдвох напрямах: перший перед­бачає загальні способи фіксації доказів, які не потребують спе­ціальних дозволів і в кожному випадку є специфічними для кон­кретної категорії справ та можуть вчинятись широким колом осіб. Наприклад, коли особа фотографує об'єкт, що був пошко­джений внаслідок правопорушення, то спеціального дозволу на це отримувати не треба. Що ж стосується другого, то лише певні посадові особи мають право здійснювати фіксування телефонних розмов, судового процесу тощо, оскільки в противному разі ці докази не будуть прийняті судом через порушення правил щодо їх отримання. Таким чином, фіксація доказів може також поділя­тись на загальну і спеціальну.

Витребування доказів уповноваженими особами (адвокатами, прокурорами), цілком можна віднести до спеціального заходу, оскільки цей захід визначається не за нормами ЩІК, а регламе­нтується ст. 6 Закону "Про адвокатуру" та ст. 8 Закону "Про проку­ратуру", яка визначає загальнообов'язковість вимог прокурора.