Cols=2 gutter=175> центр правових досліджень фурси

Вид материала

Документы

Содержание Фурса С. Я.. Цюра Т. В. 83 Фщка ( . Я.. Цніри Т.

Подобный материал:

• Національна академія наук україни інститут економіко-правових досліджень, 283.11kb.
• Cols=2 gutter=47> пбоюл кошмак, 159.62kb.
• Cols=3 gutter=38> Список улиц г. Пскова, 135.43kb.
• Cols=2 gutter=47> Новосибирский государственный драматический театр, 132.78kb.
• Cols=2 gutter=24> 2004/№2 Засновники, 2407.74kb.
• Cols=2 gutter=99> I. Организаторы конференции, 311.66kb.
• Cols=2 gutter=24> 2005/№2 Засновники, 2193.94kb.
• Cols=3 gutter=155> 01. 09. 2008 г. Мебель для директора ООО «КонТек», 114.48kb.
• Cols=2 gutter=24> 2005/№4 Засновники, 2823.78kb.
• Cols=2 gutter=24> 2007/№3 Засновники, 2007.95kb.

§ 4. Принципи доказування

Кожна епоха розвитку суспільних відносин може характери­зуватись за різними критеріями, але для аналізу історичного роз­витку правової науки загальноприйнятою віхою є період Римсь­кої імперії. Не зважаючи на те, що різні світові культури відрізняються вагомими досягненнями в науці і відкриттями, правознавців завжди цікавить правовий бік взаємовідносин нав­коло таких відкриттів.

У цивільному процесі виникають проблеми доведення право­порушень, що зумовлені застосуванням новітніх технологій, на-

61

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.


Докази і доказування і/ цивільному процесі


приклад, випадки втрати здоров'я черва електронне ниііроміню-інший. Створення сучасних ліків може вимагати аналізу їх хіміч ного складу, наслідків застосування і це питання може постати перед судом. Отже, невпинний розвиток світової науки і техно­логій не тільки впливає на життя суспільства, а й зумовлює розви­ток правової науки. Тому вважаємо за доцільне проаналізувати історичний розвиток засобів доказування в цивільному процесі як одного із методів порівняльного аналізу та передбачається це зробити в контексті класифікації доказів на різних етапах роз­витку суспільних відносин.

Підходів до класифікації доказів у цивільному процесі з часів римського права до сучасних доктрин існує чимало. Тому авто­рами буде зосереджено увагу лише на основних з них, а також буде висловлена власна позиція стосовно різних поглядів на теорію і практику процесу доказування через особисте відношення до кла­сифікації доказів.

Так, доволі цікавою для класифікації етапів розвитку доказо­вого процесу є позиція А. Яковліва, який виділяє історичні пе­ріоди (доби), протягом яких існували різні системи доказів, а са­ме: натуральну, формальну, нову. Протягом першої доби -існувала натуральна система доказів, яка дозволяла подавати су­ду на підтвердження юридичних фактів все, що на погляд сторін чи суду могло засвідчити існування фактів. Римський процес ду­же наближався до натуральної системи, бо аж до пізнього періоду не встановив жодних правил щодо форми і системи правних дока­зів.⁰¹ У цей період, як випливає з праці Є. В. Салогубової, можна виділити такі засоби доказування: визнання, показання свідка, письмові докази, присяга, висновок фахівця.

Але не всі види доказів можуть бути прийнятними для сучасної правової системи України, оскільки такий доказ як присяга був характерним для країни, де віра була невід'ємним складовим еле­ментом життя суспільства. В посткомуністичних країнах присяга може виглядати анахронізмом, хоча як додатковий і одночасно моральний засіб впливу на правосвідомість громадян може існу­вати.

•■ Яновліе А. І Ьіпілі.нніі процес. Курс лекцій. //Український технічно-гослоларськнй інститут. Регенсбург-Мюнхен. 1948. - С 34 35.

62

Характерним для цього періоду і незвичним для сучасної си­стеми українського права був той аспект, що свідчити по своїй справі особа не могла, оскільки за чинним законодавством пояс­нення позивача, відповідача та третіх осіб розцінюються як засіб доказування."-' Ця обставина не співпадає навіть з доктриною запропонованих в новому ЦПК положень. Вона вже втілена в ро­сійському законодавстві і передбачає можливість позивача та ін­ших осіб, зацікавлених в результатах вирішення справи, нада­вати не пояснення як доказ, а свідчити на загальних підставах, але за власним бажанням. При цьому порівняльні аспекти вста­новлюють, що рабів в Римській імперії допитували після або в процесі катування і не зважаючи на це, довіри їх свідченням не було.*³ Сучасні технічні засоби дозволяють не піддавати особу тортурам і при цьому перевіряти свідчення за допомогою техніч­них приладів. При відповідному розвитку засобів встановлення дійсності інформації, що надається свідком, можна буде прово­дити експертизу такого об'єкту, яким є показання свідка.

Протягом наступної доби, як реакція проти безмежної кількос­ті доказів попередньої доби, повстала формальна система доказів. Вона характеризується формальним характером правил щодо форми, кількості й оцінки доказів. На підставі цих правил суд повинен був встановлювати правду способом, зазначеним в зако­ні; не тільки ініціатива суду, а й власне переконання суддів були обмежені легальними формами та формулами доказів, при чому, навіть певне, зазначене законом число доказів в очах суду й зако­ну мало перевагу перед їх достовірністю. Відсутність певних фор­мальних обставин не дозволяє суду бути легально переконаним і, навпаки, таке переконання повинно "примусово" скластись у суд­дів, як тільки мали місце всі формальні ознаки, встановлені зако-ном^д< (тобто певне число свідків вважалось за більший доказ, ніж писаний документ, помилка одного зі свідків при зізнанні тягла за собою уневажнеиня зізнання всіх свідків сторони). Формальна система була пануючою в середньовічних процесах Європи, в тому числі й в давньому українському процесі.

' Сологубова Е. В. Римский гражданский процесс. - М.: Городец, 1997. - С. 95. 97.

■ СалогуОова Ж. В. Там само. - С 1(11

¹⁴ СолоіуОова Е В. Там само. - С. Ив. 117.

Фу pea (.}/.. 11 юра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі


Праці юристів минулого століття показали всі хиби формаль­ної системи доказін, а. .і іншого боку, постій ми и рух цивілізації зробив неможливим поворот до натуральної системи доказів. То­му за новішої доби європейські країни прийняли нову систему доказів, яка далеко відійшла від формальної та натуральної сис­тем, але все ж таки прийняла деякі формальні правила, при допо­мозі яких усунула небезпеку безлічі доказів натуральної системи. Система доказів нової доби базується на таких принципах:

а) правні конфлікти між суб'єктами вирішуються судом на
підставі доказів, які подають сторони в певному порядку;
сам суд, як правило, не збирає доказів;

б) докази подаються тільки для ствердження юридичних фактів,
дій та відносин; докази не повинні торкатися права чи закону,
бо право не доводиться, лише вияснюється та виводиться (з
фактів чи дій), а закон повинен .шати суд без доказів;

в) суд базує своє рішення тільки на тому, що було вияснено та
доведено на суді шляхом вільного змагання сторін під час
процесу; суд не мас вирішувати справу на підставі тих відо­
мостей, які міг одержати поза межами судової процедури;

г) суд має повне право вільно оцінювати доказову силу поданих
сторонами фактів, рівно ж суд сам тлумачить закони й ро
бить висновки, пристосовуючи норми матеріального права
до спірних фактів."

По-суті, проведений аналіз визначає принципові питання дока­зування в різні епохи розвитку правових систем, але останнім ча­сом в юридичній науці підіймаються питання про виокремлення принципів права України"" та будь-яких юридичних процесів", що зумовлюється, на наш погляд , намаганням переглянути і сфор­мулювати концептуальні підходи до юрисдикційної діяльності. Так, у будь-який принцип юрисдикційного процесу одночасно намагаються включити і державні інтереси, і інтереси суспіль­ства, і інтереси кожного громадянина.

Можна позитивно відноситися до визначення і створення принципів діяльності або побудови правової системи, але не пого­джувати із зазначенням в законодавстві принципів за якими воно будується. Так, в ст. З ЦК закріплені загальні засади (принципи) цивільного законодавства без надання цим аспектам правового значення у врегулюванні суспільних відносин. Однак, така тен­денція повинна мати своє застосування, оскільки під законодав­ством розуміють - "систему нормативних актів, якими регулю­ються суспільні відносини"¹*, а її побудова має підпорядковуватись загальним і спеціальним способам або навіть законодавчій тех­ніці". Не виключено, що згодом будуть сформульовані й прин­ципи законодавчого процесу. В такій ситуації норма закону, що міститиме принципи законодавства, буде нести лише деклара­тивний характер. Сучасна ж концепція орієнтована на те, щоб на теоретичному рівні визначити принципи доказування, які закла­дено в чинному цивільному судочинстві та пропонуються вчени­ми, а також проаналізувати шляхи їх вдосконалення. Так, в чин­ному ЦПК, а також і в новому, на відміну від інших сучасних нормативних актів, відсутня норма, яка б передбачала перелік принципів цивільного судочинства і, зокрема, процесу доказу­вання. Тому вважається доцільним на концептуальному рівні пе­реглянути шляхи розвитку процесу доказування.

В юридичній літературі не висловлено і до останнього часу вче­ними не проаналізовано принципів доказування. У цьому контек­сті вважається доцільним проаналізувати не тільки українські та російські наукові джерела, а й принципи права, що використову­ються в міжнародній практиці. У зв'язку з тим, що Україною взято курс на інтеграцію до Європейського співтовариства необ­хідно виходити при аналізі принципів доказування із принципів діяльності країн Європейського співтовариства.

У країнах-членах ЄС уніфіковано наступні основні принципи цивільного процесу: 1) принцип ефективності (доступності)


" Якиплш Л I linn. nil процес. Курс лекцій. - Регеясбург-Мюнхен: Український технолога-

господарський інститут, 1948. - С. 34-36.

^т Колодій А Ы Принципи права України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 20вс. ■ Фурса С. Я., Фурео Є. І, Нотаріат в Україні. Теорія і практика. - К.: АСК. 2001. - 68-85.

64

" Шемшучтко Ю.С. Законодавство. В кн. Юрнд. енцикл. Т 2. / Українська енциклопедія імені

М. П. Бажана. - К.. 1999. - С 499. " Законодательная техника. / Под ред. Ю.А. Тихомирова. - М.: Городец, 2000. - 271с; Го

рьовий Л. С Швець М. Я. та ін. Інформатизація законотворчої, нормотаорчої, пряво.

застосовної та правоосвітньої діяльності. - К.: Парламентське видавництво. 1999. - 199г.

65

Фурса С. Я., Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі


порушеного судового захисту чи оспорюваного права, що запере-•пгться; 2) принцип справедливості; :<) принцип публічності (глас­ності); 4) принцип незалежності і неупередженості суду; 5) принцип розумності."¹⁰ Але розглядаються ці принципи лише через специфіку і практику діяльності Європейського суду по правах людини, зв'я­зану із застосуванням уніфікованих принципів цивільного процесу, що базуються на загальному принципі надання захисту правам гро­мадян і юридичних осіб незалежним судом. В цих принципах зосе­реджено основну увагу на тому, щоб надати особі право на захист, тобто право на звернення до суду, а не забезпечити реальність самого захисту. Таким чином, наголошується, що реалі.ний МХЯСТ може бути забезпеченим, коли в особи з'являться "важелі" захисту - дока­зи на обґрунтування її вимог. Тому, фактично, ці принципи не мо­жуть без їх адаптації розглядатись як загальні для процесу дока­зування. Наприклад, принцип доступності судового захисту розглядається лише у двох аспектах діяльності Європейського суду по правах людини, які унеможливлюють звернення до суду:

- справи по оскарженню відмови в праві на звернення до суду,

зробленого національними судами чи органами адміністра­тивної юстиції;

- претензії, що зумовлені тим, що при усій формальній доступ-

ності звернення до суду, це неможливо зробити через великі витрати чи складні процедури.

В той же час, міжнародні принципи не поширюють свою дію на сприяння громадянам в забезпеченні доказів і не зобов'язують суди до цього. Аналогічно й за іншими принципами має відповідним чи­ном тлумачитися процес доказування: принцип публічності (глас­ності) має полягати в тому, що до доказів та їх дослідження доступ повинен мати публічний характер; принцип розумності зумовлює необхідність обмежувати кількість доказів, що можуть надаватись стороною при доказуванні конкретної обставини, тощо.

Аналізуючи ж роботи українських і зарубіжних процесуаліс­тів, які присвячені принципам цивільного судочинства¹⁰¹ та прин-

ципам цивільного судочинства зарубіжних країн"", можна зро­бити висновки про властивість процесу доказування й інших за­гальних для цивільного процесу принципів.

Так, М.Й. Штефан вважає, що всі принципи цивільного про­цесу тісно взаємопов'язані і в сукупності складають систему. Кож­ний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інсти­тут, але між ними існують зв'язок і взаємодія, якими визначаєть­ся єдністю мети і завдань цивільного судочинства. Дія окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.""

Тому проаналізуємо принципи, які стосуються цивільного про­цесу в цілому і які закріплені в Конституції України: правосуддя здійснюється виключно судами (ст. 124); правосуддя здійснюють професійні судді (ст. 127); юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124); незалежність суддів і підкорення їх лише закону (ст. 129 Конституції); колегіаль­ність і одноособовість розгляду цивільних справ (ст. 129); законність (ст. 129); рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом; здійснення правосуддя тільки судом (ст. 129); національна мова судочинства (ст. 10); змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування тех­нічними засобами (ст. 129); доступність судового захисту у цивільних справах; обов'язковість рішень суду (ст. 129).

Ці конституційні принципи слід вважати загальними, але слід розкривати їх через призму взаємозв'язку з процесом доказу­вання як елементом цивільного процесу. Так, одним із найголов­ніших принципів слід вважати принцип здійснення правосуддя виключно судами, який доцільно об'єднати із професійністю суд­дів. Якщо говорити про професійність суддів, то в цей термін необ­хідно вкладати не тільки знання закону, а й логіку співставлення і висновків, психоаналіз, юридичні навички і життєвий досвід¹⁰⁴,


'** Папкова О. А Принципы гражданского процесса s государствах члгнах Европейского союза. // Вести. Моск. унта. - Сер. 11 Ираао. -М.З. - 2000. - С. 62-77.

'•■ Селянок А, С Конституционные принципы гражданского судопроизводства. - М., 1086; Семенов В. М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. - М.. 1982.

66

"' Пучинскии Я. К. Английский гражданский процесе. Основные понятия, принципы и кисти туты. - М.,1974.

'*• Штефан М. Й Цивільний процес. - К.: 1н Юре. 1997. - С. 27. "* Кони А. Ф. Собрание сочинений. Том. 4-М.: Юридическая литература, 1967. - С. 78.

67

Фурса С, Я.. Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі


а також судову стику'"'. Правосуддя в цивільних справах є однією а форм державної діяльності, яка здійснюється судом шляхом роз­гляду і нирмпення в судових засіданнях цивільних справ у вста­новленому законом порядку. Таким чином, право судити, а для доказування - оцінити докази, реалізується через наділення саме професійних суддів повноваженнями дослідити всі обставини справи і прийти до певних висновків, що відображатимуться в судовому рішенні.

Принцип незалежності суддів і підкоренні їх лише закону сто­сується ролі суду у вирішенні цивільно-правових спорів, яка має здійснюватись незалежно від авторитетності органів або посадо­вих осіб, які братимуть участь у розгляді справи, що підтверджу­ється положеннями ст. 11,212 нового ЦПК. Наприклад, не зважа-ючи на авторитетність і статус депутатів Верховної Ради України, питання про дострокове припинення повноважень народного депу­тата України у разі невиконання ним вимог щодо не сумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності розгляда­ються Апеляційним судом м. Києва і кожна із сторін такої справи зобов'язана довести суду ті обставини, на які вона посилається.

Таким чином, практично всі принципи цивільного судочин­ства, що закріплені в Конституції, можуть бути трансформовані в конституційні принципи процесу доказування. Авторами ж пропонується виділити лише основні, що закріплені в Конститу­ції та проаналізувати їх у контексті доказового процесу:

- принцип рівності всіх учасників судового процесу перед за-

коном і судом має процесуальне значення при розгляді ци­вільних справ і може бути розкритий на підставі загальної процедури розгляду справ, у якій, за загальним правилом, не передбачається привілеїв ні в державних, ні в інших орга­нів влади (за винятком ст. 45 нового ЦПК) в процесі дока­зування.

- принцип законності вважається доцільним розкривати сто-

совно способів отримання доказів по справі, їх надання, до­слідження і оцінки, що має здійснюватись у відповідності до законодавства.

"" Кодекс іііюфеойиоі етики судді. //Вісник Верховного Суду України. - Н>2. - 2000 р. - С. 16.

68

Гласність судового процесу та його повне фіксування техніч­ними засобами (ст. 129 Конституції, ст. 6 нового ЦПК, ч.і ст.197 нового ЦНК). Гласність судового процесу обов'язково має пов'я­зуватись з його повним фіксуванням технічними засобами, ос­кільки в противному разі зникатимуть будь-які докази закон­ності дій суддів і інших учасників цивільного процесу та наступного судового рішення. Так, показання свідка в судовому засіданні є доказом, який здійснює вплив на судове рішення і зано­ситись до журналу судового засідання (за новим ЦПК), але при перегляді судового рішення може знадобитись проаналізувати дослівно таке показання, що за протоколом судового засідання зробити за сучасних умов дуже складно. Тому показання свідків та інші усні процесуальні аспекти доцільно фіксувати за допо­могою технічних засобів, які забезпечуватимуть дослівний запис. Судове рішення проголошується прилюдно, однак преса і пу­бліка можуть не допускатися на весь судовий розгляд або його частину з розумінь моралі, суспільного порядку чи суспільної безпеки в демократичному суспільстві, а також, якщо це потрібно в інтересах неповнолітніх чи для захисту приватного життя сто­рін — у тій мірі, у якій це, на думку суду, необхідно, — при особ­ливих обставинах, коли гласність порушила би інтереси право­суддя¹⁰*. Тому фіксування судового процесу має здійснюватись з урахуванням також цього аспекту.

Принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості має дуже важливе значення, а тому буде окремо аналізуватись в наступ­ному матеріалі у порівнянні із принципом об'єктивної істини.

До принципів, закріплених законодавством про судочинство, які одночасно відносяться до процесу доказування, авторами від­несено наступні:

- диспозитивність - випливає із вільного розпорядження осо­бою своїми процесуальними правами, але в межах закону. В ч. 1 ст. 27 нового ЦПК передбачається право осіб, що беруть участь у справі, надавати докази, але за ч. З ст. 27 та ст. 10 нового ЦПК вони зобов'язані добросовісно користуватися

"Томын Л . Харрис Л Эвсюк Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. - М.. 1998. - С. 202.

69

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Докази і доказування і/ цивільному процесі


належними їм процесуальними правами та доводити ті об­ставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто в цій ситуації особі, яка не докаже на­лежних їй прав і обов'язків іншої сторони, буде відмовлено в задоволенні позовних та інших вимог. Аналогічний прин­цип властивим и іншим країнам, наприклад, він має місце в цивільному процесуальному законодавстві Німеччини, а в теорії цивільного процесу він називається "принцип права розпорядження сторін".¹⁰⁷

• об'єктивна істина - до останнього часу відноситься науков­
  цями до принципів цивільного процесу України, хоча це
  питання можна вважати спірним, що буде проаналізовано
  в наступному матеріалі;
  
• раціональна процесуальна форма - характеризується дією
  всіх принципів процесу, і передусім, законності, гласності,
  усності, рівності прав та обов'язків сторін, змагальності,
  диспозитивності тощо.¹⁰* В теорії принципів цивільного
  процесу Німеччини цей принцип має назву принцип швид
  кості, економії чи раціоналізації судового розгляду. Він
  полягає у вимозі подавати суду всі засоби оспорювання і
  захисту (ствердження, заперечення, засоби доказуваним,
  заперечення проти доказів) у встановлені законом процесу­
  альні строки, у випадку порушення яких суд має право від­
  мовити у їх прийнятті.¹⁰*
  
• неможливість процесуального сумісництва - закладено в п.2
  

ч. 1 ст. 51 нового ЦПК, але нами пропонується поширити вимоги щодо неможливості сумісництва і виділити інші аспекти цього принципу;

- безпосередність судового розгляду теоретиками цивільного
процесу пов'язується з двома аспектами"⁰, але нами їх
трансформовано відносно процесу доказування: безпосеред­
ність в дослідженні судом доказів і отриманні судом інфор-

'•' Даггяи А.Г. Гражданское процессуально* право Гармата. - М.: Город т. 2000. - С 39. '" Штефаи М.Й.ЦивільниП процес. - С 53.

'" Mettenheim. IVr Griindsnlz der Proie bokonomir im Zivilproie?. - Berlin, 1970. - S. 16- 17. "* Цивільне процесуальне арам України. / Під ред. В.В. Комаром. Харків: Право. 1999. - С 47-48.

70

маци ■ першоджерелі а також не:»мін пості складу суду, що досліджував докази і виносив рипіння;

- усність судового розгляду повинна сприяти спрощенню ци­вільної процесуальної процедури розгляду справ та зумов­лювати швидкість цивільного процесу, але для забезпечен­ня об'єктивності повинен здійснюватись звуко- або відеозапис запис ходу судового розгляду. Так, секретар судового засі­дання стенографує кожне слово, висловлене свідками та ін­шими учасниками процесу. В цьому фіксуванні видається, на наш погляд, бажане за фактичне, оскільки не врахову­ється реальних суб'єктивних факторів і здібностей конкрет­ного секретаря судового засідання, але тим самим підкрес­люється значимість цього процесу. Такий запис мас бути офіційним, доступним для всіх, у тому числі і для преси, протоколом процесу і основним письмовим матеріалом для перегляду справи у випадку апеляції до вищої судової ін­станції.¹" Але більш докладно і конкретно цей принцип розкриватиметься в розділі - "Фіксування цивільного про­цесу як спосіб забезпечення доказів".

Проаналізуємо більш докладно співвідношення одних із основ­них принципів цивільного процесу і доказування, а саме: об'єк­тивної істини і змагальності. До 21 червня 2001 p., коли законом України N 2540-Ш було внесено зміни до чинного ЦПК, одним з визначальних вважався принцип об'єктивної істини, який віді­гравав на практиці дуже важливу роль. При цьому початок ре­формування принципів доказування можна пов'язувати з внесен­ня змін до ст. ЗО чинного ЦПК, що відбулось з прийняттям Закону N 27/96ВР від 02.02.96 року, але остаточно цей процес було за­вершено саме 21.06.2001 року.

Так, більшість рішень судів першої інстанції оскаржувались і в наступному скасовувались на підставі порушення вимог ст. 15 ЦПК (у редакції від 1996 р.), за якою суд був зобов'язаний вжи­вати передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єк­тивного з'ясування обставин справи, роз'яснювати особам, які

¹¹¹ Бовотов С, В. Жигачее И. Ю. Введение в правовую систему США. - М.: Норма. 1997. С 158.

71

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Дока.ш і доказування у цивільному процесі


беруть участь у справі, їх права та обов'язки та сприяти у здій­сненні їх прав. У цій нормі були закладені основи та головні озна­ки принципу об'єктивної істини, оскільки було пов'язано, по-перше, обов'язок суду по вжиттю передбачених законом заходів і, по-друге, встановлено мету якої повинен був досягти суд своїм рішенням - всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обста­вин справи. Хоча про зв'язок цих обставин не говориться в біль­шості наукових праць, але принцип об'єктивної істини був дослі­джений в багатьох наукових¹" і, в тому числі, дисертаційних працях."³ Але ще на початку 90-х років було піднято питання про змагальність як принцип цивільного процесу."⁴

Оскільки принцип об'єктивної істини та змагальності мають безпосередній зв'язок із процесом доказування, то слід вважати його одним із головних важелів цивільного судочинства. Проа­налізуємо співвідношення принципу змагальності та об'єктивної істини в сучасному цивільному процесі. Ця позиція авторів зумов­лена тим аспектом, що не повною мірою в чинному та новому ЦПК відображено заміну принципу об'єктивної істини принципом зма­гальності. Крім того, деякі вчені формулюють принцип об'єктив­ної істини по різному. Так, М. Й. Штефан обґрунтовує принцип об'єктивної істини на підставі аналізу ст. 15, 30, 62, 162, 203, 312, 338, 346 чинного ЦПК, і при цьому зазначає, що змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи."¹ А вчений процесуаліст В. І. Тер-тишніков приходить до висновку, що принцип об'єктивної істини тісно пов'язаний із принципом законності і обґрунтовує його на ст. 15, 202, 312 чинного ЦПК. За його позицією принцип об'єктив­ної істини передбачає такий характер діяльності суду, який спря­мований на з'ясування дійсних взаємовідносин сторін, їх прав та

обов'язків, всіх обставин справи, що розглядаються. Рішення су­ду повинно відповідати обставинам справи, тобто бути законним і обґрунтованим."" В іншій роботі на обґрунтування своєї позиції В. І. Тертишніков додатково посилається також на п. 7 ст. ст. 143 чинного ЦПК і на постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 грудня 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"."⁷ Різниця в позиціях зазначених вчених полягає також і у тому, що М. Й. Штефан відносить прин­цип об'єктивної істини до принципів, що закріплені законодав­ством про судочинство, а В. І. Тертишніков - до міжгалузевих принципів. Нам більш імпонує позиція М. Й. Штефана, мотивація якого має під собою законодавчу основу та більш пов'язана з ба­гатьма статтями ЦПК.

Визнаючи, що на українську систему права останнім часом суттєвий вплив здійснюють іноземні джерела та дореволюційні положення законодавства, можна зробити висновок про необхід­ність аналізу джерел, з яких виникла концепція запровадження цих принципів. Принцип змагальності виник і застосовувався ще за часів Римської імперії,"" хоча деякі російські науковці запере­чували вплив Римського права на російську систему права."* З останньою позицією важко погодитись через те, що в російському законодавстві принцип змагальності застосовувався в дореволю­ційний період і тоді виходить, що росіяни створили і запровадили принцип змагальності.

В той же час, виникнення, розвиток і застосування принципу об'єктивної істини, в тому числі й на території України, можна пов'язувати з першими декретами Радянської влади в пореволю-ційний період¹²⁰ і діяльністю як російських, так і українських


"' Релниченко И. М. О принципе объективной истины а советском гражданском судопроиз­водстве. //Труды ВЮЗИ. - М. - Т.IV: Штефан М. И, Принципы советского гражданского процессуального права. - К. - 1080; Штгфан М. Й. Кочгрянц Р. Г. Конституційні основи правосуддя в СРСР. - К. - 1982.

"' Омельченно М II. Принцип об'єктивної істини цивільного процесуального права України. Лвтореф. канд. дне. - К. - 1996.

'" Тарангнко В. Ф. Принципы диспоаитнвности и состязательности в советском гражданском процессе. - М. - 1990.

"' Штгфан М. Й. Цивільний процес. - К.: Ін Юр*. 1907. - С. 51-52; Штефан М. Й. Цивіль ■ий процес. К.: 1и Юре. 2001. - С. 52-54.

72

"' ТгртишнЫоя В. І. Принципи цивільного процесуального права. В кн. Цивільне проце­суальне право України. / За ред. В.В. Комарова. - Харків: Право, 1999. - С.36.

"' Гражданский процессуальный кодекс Украины. Научно-практический комментарий. / Ав­тор комментария В. И. Тертышнихов. - Харьков: Кокгум, 1999. - С.30.

"* Салтовекий К. Институции. Основы системы н истории римского гражданского права. -К.. 1910. - С. 542.

"* Мурамцгв С. А. О консерватизме римской юриспруденции. - М.. 1875. - С. 182: Гуляев А. М. Об отношении русского гражданского права к римскому. - К., 1894. - С. 11.

'*• Курс советского гражданского процессуального права. Т. 2. / Под ред. А. А.Мельников». П.П.Гуреева. А.А. Добровольского, В.С.Тядевоеяиа. П.Я. Трубникова. - И.,: Наука. 1981. - С.405.

73

Фурса С. Я., Цюра Т. П.

Докази і доказування у цивільному процесі


вчених, які тривалий час вдосконалювали цей принцип та науко­во його обґрунтовували.^m

Тому проаналізуємо не тільки позиції українських і росій­ських, а й англійських та американських вчених відносно прин­ципу змагальності. Так, деякі вчені вважають, що суд виносить рішення на підставі наданих сторонами доказів, тому ні про яке встановлення істини не може йтися мова.¹" Але з цією позицією однозначно погодитись не можна, оскільки за такою концепцією не простежується зв'язок між цивільним процесом і реальними потребами суспільства у встановленні юридичних фактів, прав і обов'язків сторін у реальних взаємовідносинах між ними. Тобто пропонується замінювати фактичні обставини лише цивільним процесом, результати і наслідки якого не матимуть зв'язку із розглядуваними правовідносинами.

Інші вчені вважають, що в змагальному процесі суддя подібний до рефері у тенісному матчі: слідкує за сторонами, які наносять удари по м'ячу, просто називає рахунок і результат, забезпечуючи дотримання правил.¹²³ Отже, в змагальному процесі активність сторін - це не тільки наділення їх рівними правами при розгляді справи, а й надана їм ініціатива у веденні справи на всіх стадіях процесу. Це означає, що вони визначають і контролюють хід підго­товки справи до слухання, активно впливають на процес судового розгляду справи. Зокрема, для українського судочинства таку позицію сторін розкриває в своїх роботах В. Кравчук,¹²⁴ загалом з позицією якого можна погодитись, оскільки вона розрахована на активацію поведінки суб'єктів цивільного процесу в залеж­ності від їх процесуального статусу.

"' Курский Д. Основы революционного суда, в кн.: Материалы Народного комиссариата юсти­ции. II НКЮ. - М.. 1918. вып. 1, - С. 57; Зильберштейн II Л Прокуратура я гражданский процесс. // Вест. сов. юстиции. №7. 1923. -С.179: Гордой В. Право судебной защиты по Гражданскому процессуальному кодексу РСФСР. , Вести, сов. юстиции. Ml, 1924. - СЛ-4; Иодковский А. Прокуратура в гражданскому процесс». // Еженедельник сов. юстиции. М47, 1924, -СИ таінш.

"'Bffleaton R. Evidence, proof and probability 2nd ad. I. . 1983. P.32.

"' Zander M. A matter of juttice. The legal syatem in Ferment. N.Y. 1989. P. 140.

'"Кравчук В. Стратегія і тактика цивільного процесу: поняття, принципи та прийоми нападу. // Підприємництво, господарство і право. /*7. 2002. - С 49-52: Кравчук В. Стратегія і тактика цивільного процесу. - К.: АТІКА. 2002. - С 2G2-343.

74

Таким чином можна констатувати, що сучасний змагальний процес характеризується наявністю таких складових частин ак­тивності сторін як наділення їх широкими процесуальними пра­вами на всіх стадіях процесу, ініціативи та контролю за веденням процесу судом. При цьому, слід говорити про поступову втрату принципом об'єктивної істини не тільки свого місця в цивільному процесі, а й про абсолютну перевагу над ним принципу змагаль­ності. Це положення зумовлюється випадками, коли вони можуть суперечити один одному в конкретній цивільній справі. У зв'язку з тим, що принцип змагальності закріплений у Конституції Ук­раїни він наділяється більшим юридичним значенням у відповід­ності до того ієрархічного значення, яким володіє Конституція України.

Тому об'єктивна істина, яка полягає у відповідності висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи, в подальшому стосуватиметься лише тих випадків, коли сторони надаватимуть на обґрунтування своїх вимог відповідні докази. Якщо сторона пасивно буде вести процес доказування, то можна прогнозувати, що вона програє справу, якщо не знайде доводів, за якими спростує юридичне значення доказів іншої сторони. Тому важко однозначно погодитись із позицією О. Немировської, що немає підстав стверджувати, що при цьому зникне принцип об'єктивної істини. Змінюються лише засоби досягнення істини, а за судом, як і раніше, залишається його головний обов'язок -встановити дійсні юридично значимі обставини, підтверджені та досліджені в суді доказами.¹" Тут справа лежить не в шляхах, а в остаточній меті судочинства. Якщо змагальність стала принципом доказування, то не ставиться питання про досягнення будь-якої істини, а в рішенні буде констатуватись перевага однієї зі сторін, що проявилась в процесі доказування.

Інший вчений В. Мамницький пропонує серед основних пра­вил змагальності визнати наступні:

1. суд не повинен збирати доказів за власною ініціативою, а в доказовій діяльності діє згідно з вказівними, забезпечуваль­ними, інструктивними повноваженнями;

'" Немироаськя О. Змагальність: старе поняття новий зміст. // Право України. М9. 1999. -С.5в.

75

Фурса С. Я., Цюра Т. В.

Дока.ш і дика.іувиння у цивільному процесі

2. суд ухвалює рішення в справі на підставі поданих сторонами
   доказів, витребуваних за клопотаннями, а також презюмо-
   ваних, преюдиціальних, загальновідомих фактах, що не по­
   требують доказування;
   
3. докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть
   участь у справі, а також витребовуються судом за клопо­
   танням сторін.¹²*
   

Але проти цієї позиції виступає А. Гриненко, який висуває аргументи на користь можливості судді допомагати одній із сто­рін, коли в неї з матеріальних причин немає адвоката.¹*⁷ На цей аргумент можна відповісти лише тим, що в цивільному процесі, про що, на жаль, знає невелика група осіб, є можливість зверну­тись до Уповноваженого Верховної ради з прав людини, проку­рора, до органів державної влади та місцевого самоврядування (ст. 45 нового ЦІІК), які можуть звернутися до суду з заявою без­коштовно про захист прав, свобод та інтересів інших осіб. Слід вважати, що ця позиція вченого є правильною, але неповною. Зо­крема, про процес змагальності може свідчити й процедура дос­лідження доказів, в якій кожна сторона намагатиметься досягти зручного для доказування положення¹²", а також змагальність при наданні своїх аргументів на стадії судових дебатів. Але вважа­ється неможливим говорити в цій ситуації про широке застосу­вання принципу змагальності, оскільки сама процедура має бути орієнтована на чітку послідовність при вчиненні певних дій. Так, на втілення цього положення в новому ЦПК передбачене поперед­нє судове засідання (ст. 130 нового ЦПК), в якому будуть з'ясову­ватись наступні питання, що пов'язані із судовим розглядом. Та­ким чином, необхідно ширше розуміти принцип змагальності цивільного процесу. Якщо ми говоримо про цей принцип як про загальний, то він має бути властивим не тільки позовному прова­дженню, а й провадженню по справах, що виникають з адміністра­тивно-правових відносин (це провадження відсутнє в новому

<^м Мамницькиіі В. Ю. Принцип змагальності ■ цивільному судочинстві. / Лвтореф. канд. дне. Х«ркі». 1995. - С. 9.

"' Гриненко А. Потенційна можливість і реальна дійсність у судовому процесі. // Право Ук­раїни. М10. - 1999. -С.95-М.

'** Цюра Т. Сторони як основні "процесуальні противники" в процесі доказування по цивіль яих справах // Право України. - J* 3. - 2002. - С 102-105.

76

ЦПК, оскільки зі створенням адміністративних судів воно перед­бачене у Кодексі адміністративного судочинства, який мав на­брати чинності у вересні 2005 p.), але на нього Президентом накла­дене вето, та справам окремого провадження¹²", а в наступному й наказному провадженню.¹³⁰ Залишає бажати кращого рівень нау­кового обґрунтування і відтворення принципу змагальності в про­вадженнях цивільного процесу, які, по суті, не зазнали змін при внесенні доповнень до ЦПК у 2001 році.

Стосовно ж конкретних пропозицій, які стосуються подаль­шого вдосконалення процесу розгляду цивільних справ у зв'язку із ширшим застосуванням принципу змагальності, то заслуговує на увагу пропозиція О. Немировської, яка у свій час пропонувала відокремити в ст. 7 проекту ЦПК гласність судового процесу від закритого судового розгляду на тій підставі, що гласність судо­вого розгляду це принцип, а інше - виняток із правила.^ш На наш погляд, при розмежуванні самого принципу (правила) та винятків із нього, додатково буде потрібно узгодження їх у ще одній нормі. Слід додати до цього положення, що ЦПК - це чи не єдиний нор­мативний акт, у якому відсутня норма, у якій передбачався б пе­релік принципів процесуальної діяльності уповноваженого ор­гану, яким є суд, та суб'єктів цивільного процесу. Тому авторами у записці до робочої групи Кабінету Міністрів з розробки ЦПК пропонувалося розкрити принцип змагальності цивільного судо­чинства в окремій нормі, яку доцільно розташувати в загальній частині ЦПК - "Основні положення", де розкрити не тільки прин­цип змагальності, а й інші властиві цивільному процесу прин­ципи, про що зазначалось раніше. Дана пропозиція знайшла своє втілення у новому ЦПК, а саме ст. 10.

О. Немировською також пропонувалося замінити назву ст. 176 проекту ЦПК "Змагальність сторін" на "Змагальність в судовому засіданні"¹³², з чим автори не погоджуються. Не може принцип

'" фурса С Я. Окреме провадження у цивільному процесі України. - К : Поліграфічний

центр Київського університету., 1990. - С. 129-131. '" Чгргмин М. А. Приказное производство в российском гражданском процессе. - М.: Горо.

дециэдат, 2001. - 172с. '" Нгмировська О. На шляху оновлення цивільного процесуального законодавства. - Право

України. - МИ. - 1999. - С 72. "■ Немироягьна О. Там само.

77

Фурса С. Я., Цюра Т. В.


Докази і доказування у цивільному процесі


змагальності бути сконцентровано в одній нормі закону, яка сто­сується не загальних положень, а конкретних процедурних пи­тань. Нині, у новому ЦИК ст. 10 має саме назву " Змагальність сторін ". У чинному ЦИК ст. 180 має назву "Пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі", що мас тлумачитись як пев­ний засіб доказування і така норма є в чинному ЦПК ст. 40 "Пояс­нення сторін та третіх осіб". У той час на стадії судового розгляду в цій нормі має регламентуватись процедура надання пояснень, чер­говість та інші процесуальні аспекти. Тому цю статтю необхідно на­звати "Порядок дачі пояснень сторонами та іншими особами, що беруть участь в справі". Ця пропозиція авторів частково знайшла своє втілення, оскільки у новому ЦПК у гл. 4 "Судовий розгляд" ст. 176 йдеться про таку процедуру, хоча назва норми стара.

Звертаючись до змісту ст.10 нового ЦПК, слід окремо заува жити, що змагальність в судовому засіданні має полягати як в усному наданні кожною зі сторін відповідно до вимог і заперечень обставин доказів, якими вони обґрунтовуються, так і підтвер­дження певних обставин іншими засобами доказування, серед яких ст. 57 нового ЦПК передбачено письмові, речові докази, зокрема звуко- та відеозапис, висновок експерта.

Загалом, на наш погляд, змагальність одночасно є принципом побудови рівних умов для суб'єктів цивільного процесу та зо­крема в процесі доказування, а також способом спонукання сто­рін до активної доказової діяльності, що сприятиме досягненню об'єктивності судового рішення, а не об'єктивної істини. Цс ви­являється в можливості кожного суб'єкта впливати на рішення суду незабороненими способами, які можна встановити із ст. 27 нового ЦПК: подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояс­нення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати рішення і ухвали суду, а також користуватись ін­шими процесуальними правами, наданими їм законом. В тому ж випадку, коли відповідач не буде заперечувати проти встанов­лення певних юридичних фактів, то у суду фактично не зали­шиться способів встановлення об'єктивної істини по справі, і тому змагальність не може однозначно пов'язуватись з досяг­ненням об'єктивної істини по справі.

78

Таким чином, можна встановити відповідність принципів ци­вільного процесу доказовому процесу, але їх необхідно сприймати як загальні. Крім того, процесу доказування мають бути властиві й спеціальні принципи. Від інших юрисдикційних процесів судо­чинство відрізняється різноманітністю доказового матеріалу, який може розглядатись судом як докази по окремих справах. Будь-які докази не повинні мати для суду наперед встановленої сили. З ін­шого боку, для того, щоб суд прийняв докази вони мають відпові­дати правилам належності до справи і допустимості. В цьому й проявляється багатоаспектність суддівської діяльності, але ці положення не мають конкретного вираження в ЦПК і в основному підпорядковані суддівському розсуду в конкретній справі.

Погоджуючись з концепцію Конституції України, за якою всі правовідносини, що виникають в державі підвідомчі судам, необ­хідно усвідомлювати наскільки складні стоять задачі перед су­дом. Починаючи зі справ про встановлення фактів примусової пра­ці громадян України ва підприємствах та у сільському господарстві Німеччини, і закінчуючи справами про заподіяння шкоди дже­релами підвищеної небезпеки, ось такий значний діапазон фактів встановлюється судами. Однак, всі розглядувані судом факти ма­ють доводитися сторонами на підставі доказів, але кому повинно бути доведено існування певного юридичного факту - стороні чи суду? Останнє питання до нині не розглядалось в юридичній літе­ратурі в такому ракурсі.

Вважаємо, що принципом доказування в цивільному процесі має бути спрямування доказової діяльності на вирішення спірних або недоведених обставин. При цьому, орієнтація доказування повинна мати й певну послідовність. Якщо уявити змагання з ба­гатьох видів спорту, то в переважній більшості з них роль арбітрів зводиться до констатації переваги одного зі спортсменів. Напри­клад, в такому Інтелектуальному виді спорту як шахи, спортсмен може визнати перемогу іншого шахіста, сторони можуть пого­дитись на нічию, тобто участь судді в цьому виді спорту зводиться до підтримання загального порядку. Однак, в деяких видах спорту участь судді впливає на результат, що є властивим й для цивіль­ного судочинства. Тому постає питання про межі участі судді в процесі доказування.

79

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі


На нашу думку, межі повноважень судді в сучасному цивіль­ному процесі мають бути окреслені загальним принципом не втру­чання в процес доказування до тих пір, доки сторони не попросять суд про це або законом не буде встановлена однозначна вимога щодо необхідності проведення певних дій для з'ясування юридич­них обставин. Така позиція може бути обґрунтованою тим, що тепер тільки сторони зобов'язані доводити переваги своєї позиції у справі.

Стосовно ж мети доказування, то сторони завжди орієнтуються на переконання саме суду в обґрунтованості своєї позиції, але від­сутність заперечень з боку іншої сторони стосовно окремої юри­дичної обставини фактично є свідченням її доведеності. Але кожна сторона зобов'язана обґрунтувати кожну юридичну обставину, незалежно від того, чи відноситься вона до визначальних (розмір позовних вимог), чи належить до таких, що встановлюють право особи на відшкодування шкоди (право власності, честі і гідності тощо). Звідси, на нашу думку, принципом процесу доказування буде відсутність основних і другорядних юридичних обставин, а кожна юридична обставина, що розглядається судом, має бути пов'язаною зі змістом позовних вимог та зумовлювати процесу­альне право позивача або відповідача на задоволення їх позовних вимог або заперечень проти позову. Так, один із авторів зустрі­чався з випадками, коли неналежне оформлення довіреностей призводило до скасування судового рішення, коли юридичні об­ставини пов'язувались з невідповідними нормами закону, що в подальшому призводило до скасування судового рішення першої інстанції. Тому не можна вважати, що бувають "дрібні" юридичні обставини та "значні".

Процес доказування має відтворювати принцип особистісного визначення юридичних обставин, на яких сторона обґрунтовує зміст своїх вимог або заперечень проти позову. Так, говорячи про необхідність сторони довести юридичну обставину, можна і по­трібно встановлювати обов'язок іншої сторони відреагувати на зазначену юридичну обставину, оскільки при відсутності такої реакції вона буде вважатись встановленою. Тому вважаємо за до­цільне визначити принципом доказового процесу обов'язок позивача довести існування юридичної обставини, на яку він

80

посилається на обґрунтування своїх вимог, а правом і одночасно обов'язком відповідача висловити своє ставлення до розглядува­ної юридичної обставини. Стосовно обов'язку відповідача висло­вити свої міркування про розглядувану юридичну обставину, то він стосуватиметься випадків, коли суд визнає за необхідне з'ясу­вати позицію відповідача з цього приводу.

Принципом доказового процесу має стати положення про те, що всі докази надаються на підтвердження конкретних юридич­них обставин одночасно з позовною заявою і не мають наперед встановленої юридичної сили. Наприклад, сторона надає суду вис­новок експерта стосовно вартості ремонту автомобіля, але така експертиза не може вважатись судовою, оскільки вона здійсню­ється лише в межах цивільно правової угоди між її замовником і виконавцем (експертом). Тому експерт за наданий неправильний висновок не буде нести кримінальної відповідальності. Отже, виходить, що такий висновок мас меншу юридичну значимість, але сторона обґрунтувала юридичну обставину відповідним дока­зом. Для того, щоб суд не взяв до уваги такий висновок при вине­сенні рішення, інша сторона має довести його неправильність на підставі певних доводів та доказів. Але без спростування віро­гідності наданого висновку експерта сторона не може посилатись на те, що цей висновок не має юридичного значення лише через те, що експертиза не призначалась судом.

Таким чином, процесу доказування властиві загальні прин­ципи цивільного процесу, а також специфічні, які зумовлюються особливостями процесу доказування.

§ 5. Стадії процесу доказування

Як зазначалось у роботі раніше, стадії розгляду цивільної справи різними науковцями визначаються в основному по різно­му, але головним висновком з проведеного аналізу має стати той аспект, що процес доказування не збігається з процесом розгляду цивільної справи, а починається раніше. Тому діяльність суду в цивільному процесі зводиться до виконання передбачених ЦПК

81

Фурса С. Я., Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі


дій, в той час, як процес доказування має здійснюватись суб'єк­тами процесу доказування. Якщо при цьому прийняти до уваги запропонований авторами термін "доведення", то він в основному характеризує процесуальну діяльність суб'єктів доказування по створенню у суду певної позиції по справі та при вчиненні відпо­відних дій, що потрібно буде вчинити по справі та про які просить суб'єкт доказування.^|:" Тому спробуємо визначити основні стадії процесу доказування і лише потім будемо адаптувати загальні аспекти процедури доказування до процедури розгляду справи.

Деякі автори вважають, що стадійність в доказуванні має спів­падати з теоретичною концепцією стадійності цивільного процесу і в основному не звертають увагу на особливості процесу доказу­вання, що є властивим для американського та англійського про цесу доказування, оскільки в їх системі більшість дій здійсню­ється під контролем та впливом суду¹¹⁴. В той же час для українського судочинства властивим с втручання суду в процес доказування лише у випадку, коли сторонам необхідно сприяти у витребуванні доказів (ч. 4 ст. 10 нового ЦПК) або для забезпе­чення доказів (ст. 133 нового ЦПК). В інших випадках суд не може впливати на процес збирання доказів.

Класичним і найбільш поширеним є поділ процесу доказуван­ня на такі стадії:

1. визначення кола обставин, що підлягають доказуванню;
   
2. виявлення та збирання доказів по справі;
   
3. дослідження доказів;
   
4. оцінка доказів;
   
5. перевірка правильності судового доказування при перегляді
   судових актів.¹"
   

Але в цій класифікації робиться спроба розглядати процес до­казування як абстрактну, а не конкретну діяльність певних су­б'єктів. Виходить, що особа, яка здійснює доказування по кон­кретній справі не тільки збирає їх, а й перевіряє правильність

'" Цюра Т. Сторони як основні "процесуальні противники" в процесі доказування по цивіль­них справах. - Право України. - Ш. - 2002. - С. 102-105.

m Ргшгтникола И. В, Доказательственное право Англии и США. - М.: Городец. 199*. - С.івЗ.

"' Справочник по даказыванию в гражданском судопроизводстве. - Под ред. И. В. Решетин ковой. - М.: Норма. 2002. - С. 3.

82

судового доказування. Тобто можна констатувати, що на таку класифікацію значний вплив здійснила класифікація стадій ци­вільного процесу, але нею не враховуються відносини, які знахо­дяться на межі виникнення цивільних процесуальних правовід­носин і полягають у тому, що суддя має визначати обґрунтованість вчинення провадження по справі. Отже, провадження в справі роз­почнеться лише в тому випадку, коли позивач доведе наявність порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу та необхідність його захисту (ст. З нового ЦПК). Тим більше неможливо погодитись із запропонованою класифікацією, оскільки потребуватиметься тлумачення застосоване поняття "правильність судового доказування", а не процесуальних дій суду по розгляду справи.

Тому на підставі проведеного аналізу автори дійшли висновку про необхідність виокремлення у процесі доказування наступних стадій:

1. формування предмету доказування;
   
2. збирання доказів;
   
3. процедура їх надання;
   
4. аналіз доказів на предмет їх:
   

• належності до справи;
  
• допустимості як доказу по конкретній справі;
  
• достатності доказів у сукупності для доведення певної об-
  

ставини;

- значимості як доказу по конкретній справі та переваги над

доказами іншої сторони.

При цьому, усвідомлюємо, що визначили лише загальні риси найпростішого процесу доказування, який в кожній конкретній справі буде мати свої особливості та відрізнятиметься складністю і може трансформуватись в залежності від таких факторів як: суб'єктивна позиція судді, який може помилково не приймати заяву і буде потрібно надавати додаткові докази, так і суб'єктивна позиція позивача, стадії цивільного процесу, коли справа розгля­дається в суді загальної юрисдикції чи в порядку перегляду, а також важливим питанням є: на доведення яких обставин спрямо­вано доказ: матеріальних (обставин правопорушення, завданої шкоди тощо) або процесуальних (наприклад, підстав відводу

83

Фщка ( . Я.. Цніри Т. П.

і пня і/ цивільному процесі


судді, секретаря судового засідання тощо). Частіші ■ юри-

дачній практиці позивачі звертаються із заявами, ■ яких обста­
вини необгрунтовані доказами я посилання на докази,
які не мои прийняті судом для доказування конкретних
обставин справи. Громадяни помилково вважають, що достатньо
показань свідків для встановлення факту передачі грошей у борг