Cols=2 gutter=175> центр правових досліджень фурси

Вид материала

Документы

Содержание Бандурка AM.. Тищенко Н.М. 23 Фурса С. Я., Цюра Т. В. 29 Фурса С Я.. Цюра Т. В. О. С Докази та доказування в справах, що виникаютыз шлюбно пмгйиих право відносин. Автореф. дис. канд. юр. наук. К., 1995: Калпи BondeagebuhrMiorrinutig fur RechUanwalte (Atwzuf) Textausgabe mit auaf uhrlichein Sachregiater Фурса С. Я.. Цюра Т. В. Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Подобный материал:

• Національна академія наук україни інститут економіко-правових досліджень, 283.11kb.
• Cols=2 gutter=47> пбоюл кошмак, 159.62kb.
• Cols=3 gutter=38> Список улиц г. Пскова, 135.43kb.
• Cols=2 gutter=47> Новосибирский государственный драматический театр, 132.78kb.
• Cols=2 gutter=24> 2004/№2 Засновники, 2407.74kb.
• Cols=2 gutter=99> I. Организаторы конференции, 311.66kb.
• Cols=2 gutter=24> 2005/№2 Засновники, 2193.94kb.
• Cols=3 gutter=155> 01. 09. 2008 г. Мебель для директора ООО «КонТек», 114.48kb.
• Cols=2 gutter=24> 2005/№4 Засновники, 2823.78kb.
• Cols=2 gutter=24> 2007/№3 Засновники, 2007.95kb.

§ 2. Теоретичні основи доказів та доказування

Останнім часом в російській³⁰ і українській" юридичній літе­ратурі зустрічаються висловлювання про необхідність визначен­ня нового самостійного напряму дослідження, який називати­меться "доказовим правом"'¹² або "теорією доказів".¹³ Вважаємо цей напрям дослідження доволі перспективним, але, на наш пог­ляд, достатньо дискусійним питанням є застосовані назви. З цьо­го приводу слід зауважити, що некоректно вживати термін "дока­зове право", оскільки в разі звернення повивача до суду він за ст. 60 нового ЦПК зобов'язаний довести своє право. А позиція відпо­відача в порушеній справі в основному пасивна, якщо він не запе­речує проти позовних вимог або не звертається до позивача із зус­трічним позовом. Отже, загалом в цивільному процесі у зв'язку із порушенням цивільної справи виникатиме обов'язок доказу­вання, а не право.

Тому можна погодитись з тими фахівцями, які вважають про­цесуальні науки галуззю права або комплексними галузями права. Тому доказове право некоректно називати міжгалузевим інститутом.³⁴ Автори приєднується до позиції тих вчених, які поділяють галузі правової науки на матеріальні та процесуальні, останні ж називають відповідним процесом.^:іі Оскільки доказу вання - це безумовно діяльність, то необхідно говорити про відповід­ний процес доказування. Тому надалі авторами під термінами

^м Зажицкии В, Доказательственное право ■ гражданском, арбитражном и уголовном про цессе. Сравнительный анализ. - Российская юстиция. №20. 1008. - С. 23-44.

¹¹ Бочаров Д. Щодо потреби загальнотеоретичного дослідження проблем юридичного дока эування. - Право України. 2002. М 5. -С. 131-133.

" Решетником И.В. Курс доказательственного права в российском гражданском судопро­изводстве. - И.! Норма. 2000.

" Орлов Ю. К. Основы теории доказательств в уголовном процессе: Науч. практич. пособ. М.. 2000; Теория доказательств в советском уголовному процессе / Под. ред. Н.В. Жогина. -М. 1073; Тертышник В.М.. Слинько С. В. Теория доказательств: Учеб. Пособ. — Харьков. IMS

^иКотюк В. О. Теорія права. - К.: Вентурі.199в. - С. 15-16; Фурса С. Я. Наука про нотаріат. У кн. Нотаріат в Україні. Теорія і практика. - К.: А.С.К.. 2001. - С.40.

" Бандурка AM.. Тищенко Н.М. Административный процесе. - К. Літер». 2001; Арбитраж­ный процесе /Под ред. М.К, Треушниконя, Н.М. Шерстюка. - М.:Городец. 2000; Комаров В. В.. Баранкова В. В. Нотариат и нотариальный процесс. - Харьков:Консум. 1990; Теория юридического процесса. / Под ред. В.М. Горшеиева. - Харьков. 1985.

23

Фурса С. Я., Цюра Т. В.

Дока.ш і доказування у цивільному процесі


доказове право або право доказування буде розумітись певне суб'єк­тивне процесуальне право окремого суб'єкта - доказувати в суді певні юридичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Говорячи про юридичний процес, не можливо не брати до уваги такі його аспекти, якими є певна процедура здійснення доказу­вання та відповідні повноваження осіб з реалізації відповідних прав та обов'язків.

Останнім часом на ці аспекти було звернено увагу українськи­ми і російськими науковцями, що визначають юридичний процес як певну сукупність послідовно здійснюваних дій і постановлю-ваних актів. Так, у теорії держави і права виділяють сім стадій, що об'єднуються найближчою метою:

• порушення судочинства;
  
• підготовка справи до судового розгляду;
  
• судовий розгляд;
  
• перегляд справи в суді касаційної інстанції;
  
• перегляд справи в суді наглядної інстанції;
  
• перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами;
  
• примусове виконання судового рішення.³*
  

(З урахуванням змін в ЦПК України, стадії 4,5,6 відповідно називаються: апеляція, касація, перегляд справ у зв'язку з ново-виявленими і винятковими обставинами). На кожній зі стадій юридичного процесу обов'язковими є такі компоненти: відносна самостійність завдання, на рішення якої спрямовані дії, об'єднані на тій або іншій стадії; специфічний склад дій, що обов'язково включає встановлення або аналіз фактичних обставин, реаліза­цію відповідної юридичної норми для вирішення питання, справи тощо; юридичні документи, в яких відображаються і закріплю­ються результати здійснених на даній стадії юридичних дій."

Загалом, поділяючи позицію названих науковців стосовно не­обхідності виділення стадій в юридичному процесі, вважається можливим і необхідним, говорити про специфічність стадій окре-

** Теория государства и права. Курт лекций. /Под ред. Н.И. Матуэова. А.В. Малько. - М.:

Юрмгт-v 2001. С. 442 452. " Горшгмея В.М., Шахов И.В. Контроль как прааоаая форма деятельности. - М.. 1987. -

С1М-1М.

24

мих юрисдикційних процесів. Тому, конкретизуючи запропо­новані стадії юридичного процесу доказування можна з впевне­ністю говорити про те, що процес доказування для позивача роз­починається до порушення судочинства, оскільки за п. б ст. 119 нового ЦПК у позовній заяві мають зазначатися докази, що під­тверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Загальновідомою є та обставина, що проваджен­ня в справі порушується лише після звернення позивача або заяв­ника з відповідною заявою до суду або до іншого юрисдикційного органу, але виникнення цивільних процесуальних правовідносин може зумовлюватись також подачею заяви про забезпечення до­казів до пред'явлення нею позову (ч.З ст. 133 нового ЦПК) або за­безпеченням позову до подання позовної заяви з метою запобігання порушення права інтелектуальної власності (ч.4 ст.151 нового ЩІК).

Але найзначнішою обставиною в цьому разі є те, що неможли­во доказовий процес ототожнювати з цивільним судочинством, а необхідно визнати, що він передує зверненню до суду. Так, за ст. 6 Закону України "Про адвокатуру" адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати і отриму­вати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою тощо. Тобто адвокат може збирати докази по справі до звернення до суду і має обґрунтувати зміст позовних вимог, що зазначаються в позові. Тому стадії юри­дичного процесу доказування ice можуть співпадати зі стадіями судочинства, але це питання буде більш докладно аналізуватись авторами при висвітлені питання щодо стадійності процесу дока­зування.

Можна погодитись з позицією провідних українських науков­ців, які також звертають увагу на процесуальні правовідносини та цивільний процес,³" а також встановлюють його характерні особливості. Так, в процесуальній формі здійснюється не тільки судова діяльність, а й діяльність інших юрисднкційннх органів.

■ Комаров ВИ. Метод прааоюго регулирования гражданских процессуальных отношений. Дас.канд. мрид. наук. Харьков, 1980.

25

Фурса С. Я.. Цюри Т. Н

Докали і доказування у цивільному процесі


Але разом із тим, законодавча інституалізація різновидностей юридичних процесів, у тому числі і нотаріального, не означає уні-фікованості процесуального порядку вирішення юридичних справ, оскільки діяльність з захисту права в різних формах юрис­дикції неоднакова за своїм характером, завданнями і цілями.³* На підтвердження цієї позиції можна навести модель нотаріаль­ного (юрисдикційного) процесу, якому властиві стадії суттєво відмінні від стадій судочинства.⁴⁰

На цій підставі вважається, що для будь-якого юридичного процесу і, особливо, правоохоронного та правозахисного основну увагу необхідно приділяти розробці послідовної та конкретної моделі вчинення провадження.

Однак, неможливо вважати теоретичну модель будь-якого про­цесу самоціллю досліджень науковців, оскільки наступним кро­ком має стати запровадження теоретичної моделі до законодав­ства. При цьому, законодавчо встановлена послідовність вчинення певних дій має розглядатись як певна процедура або порядок здій­снення повноважень відповідними посадовими особами. У процесі доказування необхідно особливу увагу приділяти не стільки ролі уповноваженого до розгляду цивільної справи суду, скільки ді­яльності суб'єктів доказового процесу. Якщо, наприклад, у вико­навчому провадженні, нотаріальному процесі основні дії здійсню­ють державний виконавець та нотаріус, то процес доказування в цивільному процесі відрізняється, в основному, тим аспектом, що його здійснення залежить від дій суб'єктів доказування.

Неможливо не брати до уваги й той аспект, що надання суду доказів, їх аналіз та в багатьох випадках послідовність досліджен­ня доказів може впливати на суб'єктивну оцінку їх суддею.⁴¹ Дій­сно, ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, але необхідно мати на увазі, що суд оцінює докази за своїм внут­рішнім переконанням (ст. 212 нового ЦПК), тобто суб'єктивний фактор у цій ситуації присутній. Якщо ж ми говоримо про суб'єк-

" Комаров В. В., Баранкова В. В. Нотариат и нотариальный процесс. - Харьков: Консум., 1999.

- С. 70-71. -Фурса СЯ., Фурса С / Нотаріат я Україні. Теорія і практика. - К.: АТІКА., 2001. - С. 170-

181. Фурса СЯ. Нотаріальний процес. Тіюретнчні осипши. - К.: Істина, 2003. " Цюра Т. Стороян як основні "процесуальні противники" в процесі доказування по цивільних

справах. - Право України. МЗ. 2002.. - С 102-105.

26

тивні якості судді, коли справа розглядається одноособово, то та­кий фактор як останнє враження та пам'ять можуть відігравати значну роль у вирішенні справи.

При цьому однозначно не погоджуємося з позицією М. Титова, що індивідуальна політична культура судді характеризується ступенем знань, емоційним сприйняттям і рівнем практичного опанування юридичними і соціальними нормами регулювання політичного життя суспільства. її ступінь залежить також від загальнокультурного рівня судді, його компетентності, адекват­ності оцінки, рівня політичної свідомості та розуміння ним своєї соціальної ролі, а також ступеня включення його до суспільно-політичної системи.⁴- Авторами поділяється концепція, що чи­мало ще треба зробити у галузі медико-психологічної реабілітації суддів, необхідно розробити науково обгрунтовані рекомендації з збереження та відновлення їх фізичного та психічного стану, усунення та попередження шкідливих для здоров'я факторів, у тому числі й психологічного тиску на них. Варто було б також передбачити і певні медичні обмеження для зайняття суддівської посади, оскільки окремі фізичні вади (дефекти зору, слуху, розлад психіки, наявність серйозних хронічних захворювань тощо) мо­жуть негативно впливати на якість роботи із здійснення право­суддя. Але наведене, додатково свідчить про суб'єктивність оцін­ки наданих суду доказів і доводів.

Тобто узагальнюючи цю позицію, можна встановити, що необ­хідно зменшити вплив негативних суб'єктивних факторів на судо­ве рішення, для чого процедура доказування та наступного ана­лізу доказів має бути прозорою, конкретною та послідовною і, одночасно, сприятливою і рівною для всіх суб'єктів доказування.

Стосовно ж поняття доказів як міжгалузевого інституту, то ця концепція має бути також піддана ґрунтовному аналізу. У зв'яз­ку з цим слід звернути увагу на позицію науковців, які запро­понували концепцію розглядати доказове право як міжгалузевий інститут. Ця позиція аргументується вченим процесуалістом І. В. Решетниковою, але авторами аналізуватимуться лише найвагоміші та безумовні з наданих нею аргументів, а саме:

" Титов М. Деякі деоитологічні аспекти діяльності суддів. - Право України. М 12. 1998. - С 103-107.

27

Фу реи С. Я.. И т/ш Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі

1. в основі будь-якого доказування лежить процес пізнання;
   
2. докази - це завжди відомості про обставини, які встанов­
   люються одними і тими самими засобами доказування;
   
3. підхід до достовірності та достатності доказів також має по­
   дібність, що сягає корінням у гносеологічні процеси;
   

4)засоби доказування однакові для будь-якого процесу дослі­дження доказів в сфері правозастосування;

5) порядок дослідження доказів має загальні риси, що зумов­лено правовими та психологічними ознаками⁴³.

Таким чином, загальні риси в процесі доказування можна знай­ти, але траисформуючи цю позицію нп реальний цивільний або кримінальний процес можна віднайти й відмітні риси, на які звер­тають увагу інші вчені. Так, Р. С Бєлкіним обґрунтовується від­сутність загального доказового прана, яку він аргументує такими відмітними рисами для кримінального та цивільного процесів, як: завдання, предмет, способи, суб'єкти. Більш того, він вважає, що в юриспруденції традиційно іменується "теорією доказів" є таким лише в незначній частині, де йдеться про поняття та види доказів. Все інше стосується оперування доказами, тобто доказуванням, і має називатись "теорією доказування".⁴¹ Інший вчений йде ще далі і доходить висновку, що словосполучення "теорія доказів", "теорія доказування" і "теорія доказового права" позначають по суті одне й те саме поняття; систему теоретичних положень, ідей та концепцій щодо розуміння сутності юридичного доказування та його наявної і належної юрисдикційної специфіки.⁴⁴

При цьому не поділяється однозначно ані концепція І. В. Ре-шетникової, ані її оппонентів. До висновку про те, що необхідно систематизувати знання, присвячені процесу доказування, при­ходить й сам Д. Бочаров наприкінці своєї статті,⁴' але кожна система знань має бути позначена відповідною назвою і справа лише в тому, яку назву їй необхідно надати і про відповідність

назви систематизованій інформації та понятійному апарату за­гальної системи права.

Отже, постає питання про необхідність виокремлення деяких елементів системи. У роботі вже запропоновано поняття докаи/ вання та доведення, але існує також юридична література, при­свячена меншим елементам системи, наприклад, експертизам.' Тому в сучасній юридичній теорії і практиці, дійсно не розріз­няють термін теорія докалів та теорія докіиувиння, але ж, кінец-кіицем, це необхідно зробити. На наш погляд , неможливо змішу­вати теорію доказів і теорію доказування або доведення як не можна плутати надання суду доказу із самим доказом.

Дійсно, сучасна теорія доказів фактично залишається нероз-виненою, оскільки правознавці, в своїй переважній більшості, да­лекі від останніх досягнень науки в галузі техніки, різних техно­логій, медицини тощо. Але це положення також неможливо вважати загальним правилом, оскільки останнім часом з'явля­ються юридичні видання, що знаходяться на межі останніх досяг­нень комп'ютерних технологій та права.⁴" Але цей приклад більш виняток із правила, ніж правило. Тому, на наш погляд, одним із перспективних напрямів майбутніх досліджень будуть спільні дослідження фахівців правознавців з провідними фахівцями при­родничих наук, спрямовані на вивчення новітніх доказів. Спільні дослідження на межі природничих та правових дисциплін мають призвести до суттєвого розвитку саме теорії доказів, а не процесу доказування, над удосконаленням якого мають працювати теоре­тики та практики - правознавці. Тому вважається доцільним існування такого напрямку досліджень як теорія доказів.

Таким чином, необхідність систематизації інформації зумов­лює потребу групувати окремі напрями досліджень не тільки за звичними і базисними для правової науки галузями: галузь, підга-лузь, міжгалузевий інститут, інститут. Зокрема, на підтвердження



" Ргшгтнитма И. В. Курс доказательственного права ■ российском гражданском судо производстве. - М.: Нормі, 2000, - С.30-45.

" Бглкин А. Р. Теория доказывания: Науч.-метод, пособ. — М.. 2000. -С. 19.

" Бочаров Д. Щодо потреби загальнотеоретичного дослідження проблем юридичного дока­зування. - Право України. N- 5. 2002. - С. I.I I

** Бочаров Д. Там само.

28

" Гомчаргнко В. И.. Іігргер В. £.. Варфаламгево Т. В. и Ар. Экспертизы в судебной практике.

- - К.: Вища школа.1987. - 197с. " Білгнчук П. Д . Романюк В. В.. Цимбалюк В. С. ma Ін. Комп'ютерна злочинність. Навчаль

ний посібник. - К.: Атіка., 2002. - 237с. Асшапкич С. Максимов С. Криминальны*расчеты:

уголовно-правовая охрана инвестиций М Юрашформ, 1995: Батурин Ю. М. Проблемы

компьютерного права. - М.: Юридическая литературе., 1991. * Гаррис Р. Школа адвокатуры. - Тула: Автограф. 2001. - 351с.

29

Фурса С Я.. Цюра Т. В.

Покат і і)ока.іування у цивільному процесі


цієї позиції можна навести дослідження процесу доказування, що здійснюється окремими суб'єктами доказового процесу. Так, із давніх часів вченими досліджувалася діяльність адвокатів у різ­них формах і зокрема при допиті свідків і при аналізі їх пока­зань.'" Аналогічно, досліджуються участь прокурора⁵⁰ і органів опіки та піклування⁵¹ як суб'єктів доказового процесу в цивіль­ному судочинстві.

Отже, в певних галузях права інформація може бути система­тизована без суттєвих утруднень, оскільки вона є специфічною, наприклад, в основному в одному нормативному акті зібрана вся інформація про судоустрій в Україні, тому окремі інформаційні блоки, належність яких до певної галузі права буває важко вста­новити, можна вважати або граничними, або спільними для де­кількох галузей права. Однак вважаємо, що поняття "міжгалузе­вий інститут" лише до певної міри є коректним. Так, слідкуючи за розвитком порівняльного правознавства слід вважати доволі ґрунтовним висловлювання з цього приводу професора А. X. Саї-дова. Вчений виділив три значення терміна "порівняльне право­знавство": метод, наука, навчальна дисципліна; позначив три го­ловні цілі порівняльного правознавства: науково-пізнавальну, практико-прикладну й учбово-педагогічну; намітив коло питань, що складають предмет порівняльного правознавства. Історико-порівняльне правознавство, на думку А.Х. Саїдова, виросло з по­треб вивчення іноземного права. Основна ж ціль сучасної юри­дичної компаративістики — дати відповідь на питання про те, що відбувається на правовій карті світу, як розвиваються основні правові системи сучасності, як відображаються умови життя, що змінюються, у національних правових системах.¹- До напрямів дослідження порівняльного правознавства необхідно, на наш по­гляд , віднести й аналіз різних інститутів в окремих галузях пра­вової системи однієї країни. Тобто порівняльний метод досліджен-

■ Фурса С Я. Теоретичні «спекти правового та процесуального положення прокурора а циаіль

нону судочинстві. - Право України. - №12.. 1908.- С. 67-70; Шахарян М. С. Субъекты

гражданского процессуального права. - М.,1970. " Киргева Н А. Органы опеки и попечительства - субъекты доказывания в гражданском

процессе. - В св. научи, статей Иркутского гос. унта. -1085. " Всероссийская научная конкуренция «сравнительное правоведение в России: пути развития».

- Государство и право. М 4. - 2001. - С. 121-123.

30

ня неможливо вважати панацеєю від об'єднання інформації сто­совно відповідних інститутів окремих галузей права, але цей ме­тод дослідження надає можливість узгоджувати їх розвиток і за­позичувати останні досягнення з однієї галузі права до інших (як правило, порівнюють доказування в цивільному і кримінальному процесах), узгоджувати термінологічну базу та інші аспекти.

Загалом же, вважається, що більш сприятливим для розвитку теорій доказування та доказів є різнобічні підходи до їх розвитку і наступне узагальнення досягнутого та систематизація отрима­них результатів в працях видатних науковців. Наприклад, самос­тійне дослідження таких вузьких питань як докази і доказування по окремих категоріях справ," окремі принципи доказування*⁴ тощо мають позитивне значення для розвитку правової науки і, зокрема, цивільного процесу, але багато робіт так і залишається на рівні вивчення окремого питання і не мають логічного продов­ження в глобальних теоретичних дослідженнях, а їх результати

не узагальнюються.

Тому поділяються позиції тих науковців, які бачать у теоре­тичних дослідженнях вчених фундаментальні напрями дослі­дження (дослідницька наука) і прикладні.⁵¹ Якщо фундамен­тальні напрями досліджень спрямовано на загальний розвиток наукових концепцій та спеціальний, що присвячується аналізу окремого питання, то прикладні дослідження окремої галузі пра­ва або інституту, які розраховані на навчання студентів, аспіран­тів, також не можуть не брати до уваги останні досягнення фунда­ментальних досліджень.

Водночас юридична наука повинна мати безпосередні зв'язки із практикою та законодавством, що мас проявлятись не тільки в розробленні довідників з доказування,*• айв більш важливих

"Захарова О. С Докази та доказування в справах, що виникаютыз шлюбно пмгйиих право відносин. Автореф. дис. канд. юр. наук. К., 1995: Калпин А. Г. Письменные доказатель­ства а судебной практике по гражданским делам. Автореф. канд. дис. М.. 1966.

** Омгльчгмхо М. II Докази і доказування як процесуальні засоби встановлювання об'єктивної істини по цивільній справі. - К.,1996.

" Фурса С. Я. Наука про нотаріат. В кн. Нотаріат в Україні. Теорія і практика. - К : А.С.К.,

2001. - С.46-47. ¹⁴ Справочник по даказыааиию в гражданском судопроизводстве. / Под ред. И.В. Решет-

пиковой. - М : Норма.. 2002. - 475с.

31

Фурса С. Я.. Цн>ра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі


питаннях. Зокрема, не зважаючи на значну увагу науковців, що приділяється процесу доказування та доказам, в юридичній прак­тиці існує доволі багато спірних питань, які не знайшли однознач­ного вирішення і регламентації в законодавстві." Залишається, на наш погляд, практично малодослідженою процедура доказу­вання, хоча в порівнянні з аналогічними положеннями іноземних держав, можна з впевненістю говорити про явне відставання укра­їнської правової системи в цьому напряму. Навіть поверхневий, на даному етапі дослідження, огляд процедурних питань доказу­вання в судах США та Англії свідчить про прискіпливу увагу законодавчої влади цих країн саме до процедури дослідження до­казів, значну конкретизацію процесуальних аспектів надання доказів, з урахуванням їх особливостей тощо.¹⁸ Значну увагу при­ділено доказуванню й у Німеччині⁶" та Австрії.*" Отже, в цьому проявляється,велике процесуальне значення доказування, що від­творюється в законодавствах цих країн. До законного і обґрун­тованого рішення по справі, безумовно, призводить доказування та доведення юридичних обставин у справі.

Інтересною є й концепція Цивільного кодексу Квебеку (Кана­да), в який введено книгу сьому - "Доказування".⁶¹ Порівняно невелику увагу доказуванню (як в ЦК Квебеку) приділено в Ци­вільному процесуальному кодексі Польщі." Але загальними ри­сами іноземного законодавства, яке присвячене процесу доказу­вання, € те, що воно систематизоване в певну процедуру або

^>: Фурса Є. І. Сучасні проблеми розгляду цивільних справ у судах. - Юридичний журнал. МІ.

- С. 95-9в. " Ргшгтмихояа И. В. Доказательствгнлое право Англии и CULA. - М.: Городсц. 1999. - С. 192-

276. Матеріали семінару "Огляд цивільних та апеляційних процедур у судах CUIA". - К.:

USAID. 1993. 26йс. ^и Шак X, Международное гражданское процессуальное право. - М.: БЕК, 2001. - С.322-Э63,

Gottwald Peter. Zivilprozcborduung mit Einfuhrungsgesetz, Schuldnerverxeichnisverordnuiig,

Gerichtaverfaaaungsgeaetz (Auszug). Rechtspflegergeaelt, Gerichukoatengeaelz (Auazug) und

BondeagebuhrMiorrinutig fur RechUanwalte (Atwzuf) Textausgabe mit auaf uhrlichein Sachregiater

iiiiil finer Kmriihrung von UniveraiUUprofesaor. / dtf. Munchen. 1996. 456a. *■ Елисеев Н.Г. Гражданское процессуальное право зарубежных стран. Источники, судо

устройство, подсудность. - М.: Статут, 2000. - С. 35-38. ■ Гражданский кодекс Квебека. /Под ред. О.М. Козырь, А.А. Маковской. - М.: Статут, 1899.

-С. 410-419. •'Kodeka Poatepowania Cywilnego. ABC. - Warazawa. 2001. - 422a.. Кггушгю( Kolakou-tki

Oowodzenie w proceale cywilnym. - Warazawa. 2000. 143a.. Krtrmmiki Z. Adwokat w proceaie

cywilnym. - Zakamycte. 1999. - 169a.

32

порядок. Таким чином, вважаємо за доцільне виокремити тео­ретичні і практичні аспекти доказування, а також визначити кон­кретні аспекти процедури доказування, що мають бути регламен­товані законодавством.

Встановлюючи мету процесу доказування, необхідно відокре­мити поняття факт та обставина, що в подальшому надасть мож­ливість більш чітко розмежовувати доказовий процес на різних стадіях цивільного судочинства, визначити наступне поняття предмет доказування тощо. Так, деякі автори не тільки розріз­няють ці два поняття, але й створили теоретичну модель їх засто­сування для справ окремого провадження. Так, вчений процесу­аліст С. Я. Фурса зазначає, що в окремому провадженні засобом захисту "охоронюваних законом інтересів є рішення суду про кон­статацію юридичного факту, тобто з набранням судовим рішен­ням законної сили юридичні обставини перетворюються на юри­дичні факти, а охоронюваний законом інтерес стає підставою для отримання особою певних прав, які визначаються законом на під­ставі встановленого юридичного факту.*¹

Тому не зрозумілою вважається позиція тих вчених, які не розмежовують цих понять. Так, деякі процесуалісти вважають за можливе визначати факти предмета доказування,⁶⁴ вони зага­лом відокремлюють такі групи фактів: а) юридичні факти мате­ріально-правового характеру, б) доказові факти; в) факти, що ма­ють виключно процесуальне значення. У пункті "б" заслуговує на увагу визначення поняття доказові факти, яке його авторами визначається так: "Доказовими фактами називають такі факти, які будучи доказаними, дозволяють шляхом логіки вивести юри­дичний факт."⁶⁵ Тобто, в цьому реченні висловлюється концеп­ція, що факти після їх встановлення мають піддаватись логічному дослідженню для того, щоб вони набували ознак юридичних фак­тів. На нашу думку, ця концепція є невірною, оскільки лише піс­ля встановлення юридична обставина набуває ознак факту, а вста­новлений факт повинен породжувати юридичні наслідки через

" Фурса С. Я. Окреме провадження у цивільному процесі України. - К.: Поліграфічний центр

Київського університету. 1999. - С 27.

•* Треушников М. К. Судебные доказательства. - М.: Городец, 1997. - С 15. ■ Гражданский процесе. / Под ред. М. К. Треушаикова. - М.: Новый юрист. 1998. - С. 184.

33

Фурса С. Я., Цюра Т. В.

Докали і доказування у цивільному процесі


пряму вказівку про цю обставину в законі. Інакше, встановлення певного факту недоцільно здійснювати в цивільному процесі. Твердження ж сторони про "проміжковий" факт, який особою вважається встановленим і на підставі якого будується доказу­вання іншого юридичного факту - це логічна схема побудови за­хисту (промови), тобто суб'єктивна позиція. Це пояснюється тим, що до визнання судом такого факту встановленим, жодна з розгля­дуваних обставин не буде вважатись фактом. В той же час суд лише в рішенні надасть оцінку розглядуваним обставинам і лише після цього вони набудуть ознак факту.

Загалом поділяється концепція розрізняти такі три загально прийняті елементи предмету доказування: а) обставини, нп яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову); б) обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстава запере­чення); в) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. А взагалі - обставини, які повинні бути вста­новлені як підстави для вирішення спору між сторонами: всі які відбулися, і наявні юридичні факти та обставини, що мають зна­чення для справи.⁶" Саме на обставинах, що підлягають встанов­ленню, й будується предмет доказування в справі.

Неоднозначне теоретичне тлумачення понять обставина та факт призводить до неврівноваженості застосування їх у законо давстві, а також породжує неправильне розуміння доказів і засо­бів доказування. Розгляньмо це положення, аналізуючи норми ЦПК.

Так, за п. 5, 6 ч. З ст. 295 нового ЦПК в апеляційній скарзі передбачається необхідність її обґрунтування із зазначенням у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та ( або) неправильне визна­чення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин); нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підля-

-Штгфан М. Й. Цивільний процес. - К.; їм Юрт, 1997. - С 253. 34

гають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої Інстанції, заперечення проти дока­зів, використаних судом першої інстанції. Для порівняння доціль­но звернутися до п. 5 ст. 293 чинного ІЩК, де йдеться про те, що у апеляційні скарзі повинні зазначатися "нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи ..." Але законода­вець, на нашу думку, у чинному ЦПК, викладаючи п. 5 цієї нор­ми, не врахував загальних вимог цивільної процедури, оскільки як за п.п. 4, 5 ст. 137 чинного ЦПК, так і за п.п. 5,6 ст. 119 нового ЦПК позивач у заяві повинен викласти обставини, якими він об­ґрунтовує свої вимоги та зазначити докази, що підтверджують кожну обставину. Тобто, в цьому випадку неможливо застосо­вувати заінтересованим особам поняття факт, оскільки кожний факт - це встановлена судом обставина, яку необхідно встановити за допомогою доказів. Тому особи не можуть надавати суду "но­вих фактів", а можуть пропонувати суду розглянути "нові обста­вини" та одночасно мають зазначати докази, за допомогою яких вони встановлюватимуть судом (п.п. 5, б ст. 119 нового ЦПК). Аналізуючи нині ч. З ст. 295 нового ЦПК бачимо, що законодавець врахував цей аспект та поняття нові факти замінив на нові об стави ни.

Так, у ст. 335 нового ЦПК, на відміну від редакції цієї норми (ст. 333 чинного ЦПК), де законодавцем вживається термін обста­вини, а в дужках він уточнюється терміном факти та проводиться межа між поняттями обставини та факти це йдеться про те, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє пра­вильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встанов­лювати або(та) вважати доведеними обставини, що не були вста­новлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про до­стовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. З аналізу цієї норми та її ре­дакції за чинним ЦПК можна зробити висновок, що суд касацій­ної інстанції неоднозначно ставиться та буде ставиться до розгля­дуваних обставин, а саме: коли встановлені судами нижчих інстанцій обставини встановлені з порушенням норм матеріаль­ного або процесуального права, то вони розцінюються саме як

35

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі


обставини. А на нашу думку, у тому ж випадку, коли суд каса­ційної інстанції не знайде таких порушень, то встановлені судами нижчих інстанцій обставини набувають ознак юридичних фак­тів, оскільки саме за ч. З ст. 61 нового ЦПК факти, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністратив­ній справі, що набрало законної сили не доказуються при роз­гляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, тобто мають преюдиційне значення.

Таким чином, вважається доцільним враховувати загальний понятійний апарат та необхідність його застосування в кожному конкретному випадку.

Крім того, в чинному ЦПК у п. 5 ст. 293 йдеться про засоби доказування, але засоби доказування - це процесуальна форма вираження доказів, а не самі докази. У зв'язку з цим необхідно було цю норму конкретизувати щодо права зацікавлених осіб надавати лише певні докази, а не засоби доказування, що й було зроблено законодавцем у ст. 295 нового ЦПК, де йдеться саме про докази. На підтвердження правильності цієї концепції слід звер­нутися до ст. 119 нового ЦПК, за якою від заінтересованої особи вимагається "зазначати докази, що підтверджують кожну обста­вину", зазначену у позовній заяві. Саме про докази, а не про засоби доказування, йдеться в статтях 137, 138, 139, 140, 141 нового ЦПК, які заінтересована особа використовує для підтвердження обставин, що мають значення для справи.

Автори у попередніх своїх працях висловлювали зауваження щодо п. 5 ст. 293 чинного ЦПК, які мають суттєве значення для правильного розуміння питання, чи може особа надавати "засоби доказування" у двох випадках: по-перше, для додаткового обґрун­тування розглянутих судом першої інстанції обставин; по-друге, при зазначенні "нових фактів", які потрібно довести за допомогою нових доказів. На наш погляд, нові докази можуть надаватись і для обґрунтування нових юридичних обставин, і для додаткового обгрунтування розглянутих судом першої інстанції обставин.

Тому в п. 5 ст. 293 чинного ЦПК пропонувалося після слів "спростовується рішення" поставити крапку. Слова ж "...нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи і

36

заперечення проти доказів, коли суд першої інстанції необгрун­товано відмовив у їх прийнятті, або коли неможливість їх подання раніше, зумовлена поважними причинами; перелік з використа­них судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції." замінити наступним реченням: "В скарзі можуть зазначатися нові обставини на обґрунтування по­зову або заперечень проти позову, які підтверджуються доказами, а також можуть надаватись суду нові докази для доведення обста­вин, які розглянуті судом першої інстанції, або докази, в прий­нятті яких судом необґрунтовано відмовлено або їх не враховано при винесенні рішення." У цій ситуації пропонувалося врахо­вувати, що ухвала суду про відмову у витребуванні доказів в по­рядку їх забезпечення могла бути самостійно оскаржена до апеля­ційного суду (ст. 39 чинного ЦПК України).

Таким чином, поняття юридичний факт та юридична обста­вина мають не тільки теоретичне значення, а й законодавче засто­сування. Крім того, в розглядуваному нормативному акті "сплу­тані" поняття докази і засоби доказування, оскільки ці поняття безпосередньо пов'язані з наведеними раніше. Так, на наш погляд, поняття докази цілком пов'язане з розглядом справи в суді, коли встановлюється певна юридична обставина. В той же час в нормах матеріального права можуть встановлюватись певні вимоги сто­совно доведення юридичних фактів саме конкретними засобами доказування.

Зокрема, п. 9 ст. 14 Закону України "Про захист прав спожи­вачів" встановлено, що вимоги споживача розглядаються після пред'явлення споживачем квитанції, товарного чи касового чека або іншого письмового документа, а щодо товарів, на які встанов­лено гарантійні терміни, - технічного паспорта чи іншого доку­мента, що його замінює." Тобто єдиним засобом доказування в цій ситуації може бути лише письмовий, а показання свідків суд не може вважати допустимим засобом доказування для такої кате­горії справ. В абзаці другому зазначеного вище пункту встанов­лено обов'язок продавця під час продажу товару видати спожи­вачеві квитанцію, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ, що засвідчує факт купівлі. З цього положення можна зробити висновок щодо поширення дії Закону тільки на магазини

37

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Дока.ш і доюиуланнл у цивільному процесі


та інші подібні торгові точки. Цей висновок випливає з того поло­ження, що на ринках в переважній більшості випадків не прий­нято видавати письмові документи, що засвідчують факт купівлі, а також державні органи не вимагають цього від продавців. Отже, вимоги Закону мають не тільки загальнообов'язковий характер, але й певну сферу дії не зважаючи на те, що законодавством не встановлено обмеження стосовно сфери їх застосування. Так, про­давцем вважається підприємство, установа, організація або гро-мадянинпідприсмець, які реалізують товари за договором купів-лі-продажу, але спроби державних органів зобов'язати продавців встановлювати на ринках касові апарати наштовхуються на надзви­чайно сильний опір і фактично на ринках правовідносини залиша­ються неврегульованими цим Законом. З цього випливає, що суди не вправі обмежувати право споживачів доводити факт укладення договору купівлі-продажу товару на ринках тільки письмовими засобами доказування. При цьому, вимога Закону спрямована на те, щоб як можливо чіткіше конкретизувати доказ, а саме: квитанція, товарний чи касовий чек, і лише в подальшому робиться узагаль­нення до засобу доказування - письмовий документ.

Однак в останньому випадку свідомо застосовується термін засіб доказування лише стосовно письмового документа, а інші документи вважаються ними доказами: квитанція, товарний чи касовий чек. Виходячи із чинної законодавчо визначеної у ч. 2 ст. 57 нового ЦІІК градації, у відповідності до якої до доказів від­носяться: пояснення сторін і третіх осіб, їх представників, допи­таних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові до­кази, зокрема звуко- і відеозапис, висновки експертів, слід відокремити - письмові докази, речові докази та вважати їх засо­бами доказування. Ця пропозиція обумовлена тим, що суд може отримати пояснення сторін, третіх осіб, свідків не шляхом безпо­середнього їх допиту у судовому засідання при розгляді справи , а у порядку окремого доручення ( ст. 132 нового ЦПК), і тоді, коли пояснення сторін, третіх осіб та показання свідків, які були офор­млені нотаріусом, набудуть статус" письмових доказів. Перелік

засобів доказування, передбачений у ч. 2 ст. 57 нового ЦПК вважати вичерпним немає підстав, оскільки виходячи із аналізу ЦПК можна дійти висновку про існування І інших засобів доказування. Тому загалом неможливо погодитись із позицією деяких російських науковців, які вважають наведений вище перелік вичерпним, і неможливим застосування засобів доказування, непередбачених законом, особливо за аналогією.⁸⁷

З першим аргументом неможливо погодитись через те, що в переліку, наведеному в ст. 57 нового ЦПК, не враховується право сторін на ви;шання позовних вимог. Фактичне ототожнення та­ких засобів доказування як пояснення сторін, третіх осіб за ст. 57 нового ЦПК (ч. 2 ст. 40 чинного ЦПК) з ч. 1 ст. 61 нового ЦПК у якій йдеться про обставини, які визнанні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню не припустиме. Оскільки таке ототожнення пояснень сторін і третіх осіб з визнанням сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі обставин (фактів) суперечить ст. 31, 174, 176 но­вого ЦПК, які розмежовують поняття визнання обставини (факту) і визнання позову. Тим більше, за юридичною прак­тикою англосаксонської системи визнання фактів стороною вва­жається "золотим доказом","* оскільки саме так вирішується ба­гато спорів у змагальному процесі. Крім того, в цьому разі вважається можливим поширити дію ч. 2 ст. Зінового ЦПК сто­совно визнання позову на обидві сторони, а не тільки на відпо­відача. Якщо відповідач має право визнати позов повністю або частково, то позивач так само може визнати повністю або частко­во зустрічний позов (ст. 123, 124 нового ЦПК) чи вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34,125 нового ЦПК).

Стосовно другого аргументу, то мало хто звертає увагу на ч. 7 ст. 8 нового ЦПК України, якою передбачається можливість суду у разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, застосо­вувати закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а при відсутності такого закону виходити із загальних


' Фурса С. Я. Проблеми забезпечення доказі» нотаріусами та суддями. Чи можлиіа аналогія? // Юриспруденція: Теорія 1 практика. - М 2/2/. - 2004. - СЮ- 23.

38

*^: Треушников М. К. Судебные доказательства. - М.: Городец. 1997. - С.90. 92. " Михкнко М. М., Молдован В. В.. РодЛсвська Л. К. Порівняльне судом право. - К.: Либідь. 1993. - С 172, 200, 219. 229.

39

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.


Докази і доказування у цивільному процесі


засад законодавства України (аналогія права). Тобто, в цьому ви­падку загальновідомі поняття аналогія закону та аналогія пра­ва давно існують у цивільному судочинстві, але практично не за­стосовуються .

Таким чином, в розглядуваній ситуації як слід розцінювати поняття квитанція, товарний чи касовий чек, як засіб доказу­вання чи як доказ? Загалом у ст. 64 нового ЦПК письмовими дока­зами с будь-які документи, акти, довідки, листування службово­го або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. В цьому разі об'єднуючою рисою цих документів є паперовий носій, але за звичай поняття письмовий пов'язується з написанням від ру­ки або друкарською машинкою певної інформації, що містить у собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Тобто, коли зміст написаного залежить від волі тієї людини, що його підписує. В розглядуваному випадку касовий чек може виго­товлятись за допомогою комп'ютера або касового апарату і він буде містити інформацію, що проходитиме обробку комп'ютером або апаратом, а тому постане питання про можливість застосу­вання комп'ютерної або іншої техніки в якості створення доказу. З цього приводу в юридичній літературі висловлюються неодно­значні позиції."

Тому можливі також два підходи до класифікації чеків: пер­ший полягає в застосуванні методу виключення, тобто не встанов­лено законодавством - це не засіб доказування, а доказ; другий має ґрунтуватись на логіці та передбачатиме - доки не встановлено сторін доказового процесу, не заслухалась їх позиція з приводу прийняття цього доказу і цей доказ не прийнятий судом - його можна розцінювати лише як джерело інформації про обставини справи. Останнє положення випливає зі ст. 57 нового ЦПК і зумов­лене тим, що в розглядуваному випадку для того, щоб суд на під­ставі цього доказу встановлював наявність обставин, він спочатку має на підставі ст. 58, 59, 64 нового ЦПК його прийняти. Оскіль­ки не завжди письмові докази подаються суду в належному стані

або в разі виникнення у сторін чи у суду сумнівів у їх достовір­ності, може призначатись експертиза такого доказу. Тому такий доказ може бути відведений або прийнятий до розгляду після пе­ревірки його достовірності.

Отже, практично неможливо вважати, що чек - це однозначно письмовий доказ. Більш того, вважається невичерпною класи­фікація доказів за джерелом, за якою виділяють особисті і речові докази. Так, К. С. Юдельсон до особистих доказів відносив: пояс­нення сторін, третіх осіб, показання свідків, висновки експертів, письмові докази. Його позиція зумовлена тим, що письмові до­кази виходять від конкретних осіб,⁷⁰ тобто ним не враховується можливість застосування технічних засобів.

С. В. Курильов додатково ввів змішані докази, віднісши до них: висновок експерта, факти впізнання, факти - результати слідчого експерименту. Свою позицію він аргументував тим, що об'єктом дослідження є речовий об'єкт, а висновок експерта ґрунтується на узагальненні отриманого результату експертом." Вважаємо, що в деяких висновках експертів комп'ютерна та інша техніка може практично не застосовуватись, а можуть використовува­тись відповідні знання самого експерта.

Тому пропонується поділяти докази не тільки на особисті та речові, а й на отримані за допомогою технічних засобів і змі­шані. В цьому разі можна буде більш чітко провести межу між різними видами доказів за джерелом доказу. Це положення з ура­хуванням способу отримання доказу може певною мірою свідчити про їх юридичну вірогідність.

Так, до особистих доказів пропонується віднести:

• пояснення сторін;
  
• третіх осіб;
  
• представників;
  
• заявників та заінтересованих осіб ( окреме провадження та
  за чинним ЦПК - провадження, що виникає з адміністра­
  тивно-правових відносин);
  
• заявника та боржника (за новим ЦПК - наказне провадження);
  

"Решетникова И. В, Яркое В. В. Гражданское npato і гражданский процесс а современной России. - М,: Норма. ЦИЖ - С. 177-178.

40

'• Гражданский процесс. - М.. 1972. - С. 180.

" Курылев С. В. Основи теории доказывания а советском правосудии. - Минск, 1069. - С. 177-179.

41

Фурса С. Я., Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі

• показання свідків;
  
• висновки експертів;
  
• письмові докази, якщо при їх формуванні не застосовува­
  лись технічні прилади комп'ютерної техніки.
  

До речових доказів, на нашу думку, необхідно відносити ті речі, доказове значення яких у цивільному процесі не залежить від певних технічних та інших наукових знань і які можуть бути досліджені судом для отримання інформації, що матиме значення для вирішення справи.

Докази, отримані за допомогою технічних засобів, пропону­ється виділити в самостійний вид через необхідність особливого ставлення до їх доказового значення.

До них можна віднести:

• звуко- і відеозапис;
  
• фотографії;
  
• інформацію отриману через Інтернет;
  
• комп'ютерні програми, наприклад, бухгалтерські розрахун-
  

ки, висновки експерта, що грунтуються в першу чергу не на його досвіді або знаннях, а на комп'ютерній обробці нада­ного матеріалу тощо.

Це положення зумовлено тим, що в багатьох випадках такі вис­новки залежатимуть не тільки і не стільки від досвіду експерта або особи, яка застосовувала техніку, скільки від досконалості про­грами та надійності роботи самої комп'ютерної техніки. Так, в багатьох роапшаша країнах щщ комп'ютерна техніка л.н-тго вується не тільки для обробки певного об'єкту, а нею пропонується й певний готовий висновок, що позбавляє користувача потреби і, головне, можливості робити власні узагальнення та висновки.

До змішаних пропонується зараховувати ті, що які неможливо без певного наближення віднести до певного виду. Наприклад, суд або сторони може цікавити при дослідженні висновку експерта, на чому базується його висновок і якою мірою: чи він зроблений ним особисто; чи за допомогою певних апробованих програм; чи перевірялись зроб­лені висновки за допомогою інших програм тощо.⁷²

Виходячи із матеріальної та процесуальної природи справ окремого провадження одним із авторів цього посібника запропо­нована класифікація доказів для даного виду провадження за­лежно від відношення доказів до предмету доказування і ця пропо­зиція здається більш вмотивованою і відповідною чинному законодавству. Оскільки окреме провадження є самостійним ви­дом цивільного судочинства і характеризується специфічним по­рядком розгляду та вирішення цивільних справ, то, на думку її автора, доцільно розширити загальноприйняту систему класи­фікації доказів, шляхом доповнення, новою підставою для класи­фікації, а саме: за характером зв'язку доказу з предметом дока­зування. Доцільно виділити два види доказів:

1) предметні докази - будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність даного факту, без­посередньо пов'язані з предметом доказування та які зале­жать від мети встановлення певного факту; 2)додаткові докази - безспірні фактичні дані, які надаються суду та необхідні для підтвердження, що встановлюваний факт матиме юридичне значення і не має іншої можливості його встановити.⁷³

Вважаємо, що ця класифікація може бути поширена й на спра­ви позовного провадження та на випадки перегляду судових рі­шень в апеляційній та касаційній інстанціях. Тобто при оскар­женні рішень або ухвал суду будуть розглядатись обставини, які виникли в цивільному судочинстві при розгляді справ по суті су­дами першої інстанції і які безпосередньо пов'язані із застосу­ванням норм процесуального права.

Таким чином, у сукупності запропонована авторами класифі­кація разом з концепцією інших вчених надасть можливість спо­чатку встановлювати предметні та додаткові докази, а надалі шляхом об'єктивного розгляду всіх наданих доказів та з урахуван­ням ступеня їх вірогідності дійти правильного висновку. При цьо­му, ступінь юридичної вірогідності доказу залежатиме від дже­рела надходження доказу. Наприклад, якщо дані отримані з висновку експерта, то в основному будь-який експеримент може


" Цюра Т, Нианй погляд на класифікацію докал* ■ цивільному процесі. - Підприємництво, господарство і л рою - М7. - 2002.

42

'* фурса С. Я. Окрий провадження у циаільиому процесі України. - К.. 1MB. - С119-120.

43

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі


бути перевірений іншим експертом. Якщо розрахунки робились на базі однієї програми, то при застосуванні іншої, із урахуван­ням ступеня ймовірності висновку можна буде перевірити досто­вірність отриманих результатів. При цьому важливим буде й суб'єктивний фактор, коли для розрахунку первинні дані готу­ються відповідним експертом, то можна перевіряти й ці дані.

Тому у випадках отримання певних відомостей, що отримані з особистих доказів потребується встановлювати відсутність су­б'єктивних факторів, які можуть впливати на їх вірогідність. У разі дослідження даних про обставини справи, що отримані за допомогою технічних засобів, необхідно встановлювати їх вірогід­ність на можливість підробки або зміни, надійності програм та обладнання тощо. Коли ж йдеться про змішані докази, то необхід­но перевіряти відомості на відсутність суб'єктивного впливу і тех­нічної надійності отриманої інформації.