Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 38

2(20) серпня Іллі

пророка празник

4(22) серпня дощ

вранці йшов

8(26) серпня Вітю собака покусала

13(30) серпня вітер

холодно

14(1) серпня

Маковея зранку холодно вітер а на вечір потепліло 17(4) серпня Білого Тамара померла 19(6) серпня шість років бабі Христі хоронили

22(9) серпня свайба Валі Василевої Дем'яновича 27(14) серпня Андрей помер перед ранком і хоронили 28(15) серпня один місяць празник Пречиста Марусі день народження вітер зранку похмуро

ГОДИНІ О ВОСЬМІЙ

розпогодилось

30(17) серпня

Козиренки виїхали померла Степанида 31(18) серпня хоронили жарко 3(21) вересня переїхали з Єланця Козиренки в хату 7(25) вересня дощ 9(27) вересня дужий вітер холодно 10(28) вересня дужий вітер холодно 11(29) вересня Усікновеніє Глави Ліди і Валі день народження сонячний день теплий і вітер 12(30) вересня тепло 20(7) вересня ясний день теплий у Івана

165

наною при рідній хаті вертати до рідної хати та й дати волю снам і спогадам і так перебути у цьому світі - рідний він тобі чи ні - до настання останньої втоми й остатнього прощення. Таки й так: даровано і тобі щось невидке, чи воно марево, чи річ там яка, що сягни та вхопися нечулими пальцями, і от тобі рай або якесь пекло, - й хіба ж то така охочість йти, добуватися найостатнішого прихистку, щоб і комусь було в напоумлення, на спогадування чийогось шляху. Як це так, що з усенького баченого, пережитого, здуманого й перейденого трапляється тобі цей погрібничок, в якому страх комусь був од жабів, який був прихистком і для рослини, і для худоби, і для царя світового, людини, над яким калина схиляла свої кетяги, на якому така охочість була такий вищенький квітничок зладнати, - і десь то вело тебе сутінками, городами, десь-то при-кликувало підземляними чарами - осюдою йди, осюдою; десь-то мусило це твоє бажання нічних приблукувань до оселі і бажання погрібника зійтися докупи, щоб тільки думка одна блиснула впроти морозяного неба з зірочками і місяцем; от ти й прийшла; от тут тобі подорожування в однім спогаді збудеться. А який це то спогад, яка це така хата, що лиш образ хати, й то десь геть не такої ріднішої, не всіх тих, що вона знала, що в снах увижалися як безкінечний лабіринт, - якась інша хата, хата-світ у інших краях, де й побувати не довелося, таке щось як ціле місто, і назвиська всього не з її досвіду й пам'ятання, та геть увижаються ці слова-назвиська такими живими і ворухкими, чи вони зчитані з інших світів, чи їй хтось умисне вкладає й натякує так нагадуванням вже булого, а чи прийдешнього. І - що вона господиня в тій хаті-місті, така як-то кацавейка на ній розгаптована, аж можна руки убгати в широкі безрукави, як вона й любить робити в цьому часі - чи то так повторює передніший жест або прийдешній. Бачиться їй ця хата, прошита соломою, ще й такі китиці аж видніються житяні солом'яні; і мерехтить такою цифрою дата забудови, мовби вистрібана на машинці товстою ниткою по рядовиняному полотні, а мати батька її викупила цю хату вже в іншому часі, і ця цифра й собі вигаптовується навзворіт тій першій тако низом, аж тра розбахмачувати полотно попід голкою, щоб прочитати й цю цифру, - тож куплено її з усім обійстям та дванадцятьма прутами поля ще й з усім господарським начинням. А ще ж і не була купована, то мов снилася і матері батька її, а заразом як-то і їй сниться через сон батькової матері, хоч і познаки нема аніжадної, що то баба, а от просто матір батька її, і ця хата у сні їхньому спільному така довга, з вікнами до

166

полудня; аж глянь - не знати, чи вже куп-лена, чи це так ще сниться мов некупована, - то має довкола себе такі дві обори, що передня з боку півдня, а при ній поперед хати до сходу шопа, а ще якийсь шпіхлір; відтак до заходу стояла кузня тата ЇЇ, хоч знає ж, що не був тато ковалем, не мав кузні; майнеш поглядом далі на південь, то за огорожею ще й сад розкинувся з пасікою, а туди входити хвірткою; та не враз тако входити, а ще ж торкнутися цямрин криниці неподалік татової кузні, такої глибокої і чомусь без журавля, як то звикаєш бачити, що криниця, то й журавель тобі; а з цеї криниці воду тра витягати жердиною, що на їй гачок такий закручений для відра - штурх жердиною з відром углиб криниці, і вже повне відро, і так легко його тягти, хоч і по вінця, бо та жердина аж в небо упростується, як-то тягне її щось за кінчика; а на тій заднішній оборі, тако посередині, все велика купа гною, і з цею купою поєднана думка немов, що як глянеш на гній, то ця думка і стане в пам'яті, - щось таке не так про той гній, а про господарів, вже ж немов і про неї, бо ні батька, ні його матері не видати в обійсті, що це такі господарі, що як у них стільки гною в оборі, то це гарні хазяї; а як перейдеш трохи далі на північ, аж вище од хати, то там ще одна хата або як будинок впоперек обори, так само, як хата, стоїть, і в тому будинку стодола і стайня, - але й не здумай, буцім враз тобі й коні, а порожньо якось, така просторінь, і втішаєшся гадкою, що коні на випасі, що ніде не поділися, і не вкрадено їх, і не спродано, бо дух стайні такий живий, аж самою душею кінською озивається; і до того духу долучається Дух двох оборогів, відгороджених високим плотом од вигона і дороги, і в тих оборогах поскладувано сіно й снопи, бо то тільки

Головина дочки сваіїба

21(8) вересня теплий день ясний Інни день народження празник Пречиста 27(14) вересня празник Воздвиження 28(15) вересня на два місяці треба їхати в лікарню 10(27) жовтня хоронили Милащенка Кирила 14(1) жовтня Покрова вдень тепло надвечір прохолодно зранку прохолодно 16(3) жовтня тепло 17(4) жовтня вітер холодно

19(6) жовтня помер сват Наташин батько в Кіровограді

21(8) ЖОВТНЯ

хоронили

27(14) жовтня

Заговки

3(21) листопада

Чабана Кольку

провели в Червону

Армію і Міщенка...

4(22) листопада

похмуро холодно

14(1) листопада

померла

Максимівська Маша

у Базилево

об одинадцятій годині

у Ліди народився

хлопчик

15(2) листопада

хоронили Машу

17(4) листопада

тепло сонячно

23(10) листопада

перший сніг

1(18) грудня

розцвіла ракова

шийка...

4(2) грудня празник

Пресвятої

Богородиці

167

здається, ще тільки-но час складати сіно й снопи; аж коли думка що це й ходити не тра нікуди, що й так відомо за те все хазяйство' що як і йдеш на оглядини, то вседнак мовби в хаті сидиш чи попри неї порядкуєш, бо разом з тими оглядинами тобі й хату саму видко, яка вона усередині, - і знати, що в хаті дві кімнати великі, одна чогось називається долішня, де піч глиняна з припічком і запічком, але припічок чомусь викладений із дерев'яних брусів, грубо так уложених на глині, а запічок із грубих дощок викладений і до нього притикана така постіль чи ложе теж з дощок, ще й з дерев'яною побічницею, а тако лава під глуху стіну від півдня до заходу, а попід південною стіною під вікнами ще одна лава з широкої дилини, а при цій лаві ослін, щоб ширше лягти було, а так то цей ослін мав своє місце перед столом упоперек хати; поприкінці тої лави, на східній стіні, був дощаний мисник, хіба не знати, чи він привішений до стіни, а чи на край лави зіпертий, - мабуть, що й привішений, і зіпертий; в тому миснику щось таке мов на продаж або для музею якого зготовлене, миски, горшки, нечіпане все, в тій стіні двері, а ще в половині стіни од півночі була піч; друга ж кімната, що на неї казали ота-го хата, хоч все напрошувалася світлиця, була така собі панська, старосвітська, хоч і не вступай до неї; все дитиною себе почуваєш, стань-но на поріг, бо з тим дитинячим часом і пов'язані найкращі спогади: образ Богородиці з дитиною, на полотні стародавньому намальований, аж глянеш, то й чути голос татової мами, що це ще з тих часів, коли хата була не їхня і не купована; а там ще така картина, ізложена з двох малюнків, що між ними стяжка барвиста, і мальовано на дереві, і на одній половині було Благовіщення, а на другій ще щось, не пригадати; низом од Богородиці дзеркало, а над дверима ще й давній мальований на дошці образ святого Миколая; от що дивно, що у цій хаті була піч, тільки менша куди, аніж у тій, що їй назва тепер чомусь горішня, і до цеї кімнати притикувалася комора без вікон, куди входити було дверми у стіні на північний бік; та й тут стіл великий дерев'яний з віком непри-битим, а тільки, як тра, то відсувалося, а в тулубі ховався хліб і всяке дрібне начиння; як треба що вкласти у тулуб або вийняти, то казалося візьми зо стола чи сховай до стола; низом ноги стола були злучені між собою листвами різаними і називалися вони підстілля; ляда ж складалася з кількох, може, двох дощок з вільхового дерева і називалася верхняк, а на вагу така, що ледве посунеш; вже ж то така світлиця, аж назвав би й кухнею або як, бо де мисник і лава навпроти печі, то між ними стояв люшвак, цебер такий на трьох

168

ногах дощаних, у якому мився посуд абощо; що стеля, то й стіни побілені глиною, але так на колір немов вапно; і от що найгарніше було, то це попід стелю, між східною й західною стіною, були викладені дві платви, одна попри другої, або ще їх називали гряди; де вони сягали печі, то там на них клали поліна для сушіння, в'язки конопель чи прядива, підвішували пряжу або одяг, коли надворі негода; де південний бік хати, там понад вікнами була велика полиця з ялового грубого бруса, на якій стояли горшки та різний посуд, коли в миснику бракувало місця, а ні, то й клалися книжки та папери, що їм не знайшлося притулку у долішній хаті в столі, у скрині чи де там; ще ж і впоперек стелі від сходу до заходу покладений був чотиригранний бальок, або ґрагар, або сволок; ну й ще якесь слово напрошувалося, але так не давалося на знаття й промовляння, бо щось натякало, що от як там є і між тим ґраґаром і стелею просвіток, то називатиметься отак, а як усуціль до стелі, мовби одно з нею, то ще й інак якось. В одному місці до ґрагара кулко було припасоване, на гвинті такому укрученому в ґрагар, що на нього і люльку вішай; а в другім місці гак звисав, - от як щось підвішено до гака, то так хотілося аж підстрибнути чи ослона підсунути, аби дотягтися, бо там на тому гаку підвішувалася корзина чи кошілець з чимось смачним або чарами всякими, що татова мама ховала; а що найстрашніше було їй, маленькій, ще й це тепер, то це комин, його нутряний світ, який тишкома колись міг вилізти, угребтися до хати і заполонити своєю чадною темнотою; і чи то так зо страху, а щоб ще й умилостивити той чорнющий світ, до комина най-дбайливіше ставилися, ще й найчастіше його підмащували та підбілювали; їй, і в мален-

6(23) грудня Бориса

Бреуса дочка Люба

розписалася свайба

була

7(24) грудня празник

Катерини

13(30) грудня

Андрея Вові шість

років

17(4) грудня Варвари

18(5) грудня Сави

19(6) грудня

Николая

27(14) грудня Зіни

Поштаренко в сестри

Ніни свайба і В... сина

свайба розписувались

31(18) грудня за

радіо заплачено

1976

2(20) січня сніг йшов

а потім дощ

6(24) січня Святий

Вечір

7(25) січня Різдво

сонячно і тихо тепло

морозно

13(31) січня вітер

холодно

14(1) січня вдень

сніг пролітав хмарилось

і вияснилось і вітер

дужий по старому

Новий Рік

16(3) січня ясний

морозний

19(6) січня тихо

мороз сніжок

пролітав Хрещення

ясно

20(7) січня Івана Хрестителя холодно мороз

21(8) січня Різдва

шлики ганяють...

24(11) січня баба

Карасичка померла

Вітуськи день

народження169

стві, і в старощах якось аж уявляється комин той, не одно зверху, а й який він всередині, - зроблений із дерев'яної клітки, зложеної з дебелих стовпців, а стінки були виплетені лозовим пруттям, а вже зверху поліплене глиною; димник того комина виходив не на горище та ще й понад стріху, а тільки до сіней, от і виходило, що як в печі топилося, то обидва поди над обидвома кімнатами та сіни всі без стелі наповнювалися димом, який висотувався у малі віконця у верхах обох причілків стріхи, а вже ж як зі сходу або заходу задме вітер, то вертався той дим до сіней, і треба було відчиняти сінешні двері і випускати сінешними дверми, а дверей було двоє на південь і на північ у протилежних сторонах, - не вгадати й не вчути, який той дим; чогось у пам'яті не зосталося й спогаду, тільки мариться щось, як уже татова мама була геть немічна, ще й на очі невидна, то раз була так налякалася того диму, так думала, це їй вчадіння наслано, і аж на порозі рачки її знайшли - ще тями їй вистачило долі повзти; аж як на порозі до неї гукнули: то ж дим; та й тепер їй щось навертає: дим та й годі; доходить урешті її припам'ятовування, що на горішньому йоді стояли усякі солом'яні плетениці, більші й менші діжки, повироблювані за давнини із соломи, а перевесла туго позв'язувано напівколеним дрібним пруттям лозовим і так само пруттям позшивувано; і чого вже в тих діжах не було тільки - полотна, кожухи, шкіри; до них засипалося і жолуддя свиням на зиму; щодалі зір догледжує щось таке, мовби світ чоловічий хатяний, що на нього так любо вглядатися, але приступу й геть не бувати, бо то все якась суха деревина - на обох подах під кроквами позастромлювана, та всяке знаряддя, вила, грабелна, чепіги до плуга, істики, лещата до саней і всякого іншого; а що могло більше затримати її зір, то це лопата для випікання паски - там держално таке більш як на два метри з дошкою на півметра і ще меншими дощечками, що були споєні поперечними листвами з тою середньою дошкою і обрізані в колесо; і от знов аж видно - мовби живі, але ж знати, що померлі, й батько, і батькова мати заходжуються великодньої суботи до печення паски; батько поволеньки здіймає лопату з ЇЇ звичного місця в диму, і вносить до хати, а батькова мати ту лопату миє і з неї саджає паску до печі; але ще не враз, ще ж батькова мати має вимісити тісто, розчинене на молоці, та заправити його пахучим корінням, товченими бібками (лавровими горішками), гвоздиками та імбіром, аж тісто жовтіло од нього, а ще ж і родзинками; і от як тісто було готове, наставала черга батькові саджати паску до печі, примовляючи «господи благо-

170

слови»; а саджати посестру та перепічки була справа батькової матері; якогось року паска розлізлася, потріскалася чи запала, і це був лихий знак, і так воно й сталося, бо в наступному році паска запалася і розлізлася тої великодньої суботи, коли вмер її тато. Та то таке знаття, що тато вмер, а чи мав умирати, бо ще ж ЇЇ подорожуванню не кінець, ще бачить тата, як він ріже свиню, гарно вигодувану за зиму жолуддям, бо дубів по лісах було незліченно і свиней вигодовувалося чимало; і от її тато, ще живий, а мовби й мертвий уже, здирає з зарізаної свині м'яку шкіру і наповняє її білим товщем, який обростав довкола кишок та інших нутрощів, а ще й солониною з хребта та черева, і все те завиває у форму круглого хліба, що менший од паски, зшиває довкола і стискає з обох плоских кінців дерев'яними листовками, а їх по кінцях зв'язує міцно шнурками і так те прилагоджене сало вішає над подом між кроквами, де йому висіти в диму нераз і по кілька місяців, доки весь товщ того хліба у нутрі боханця не пропахне димом і трохи ледь пожовтіє; і те сало було такою поживою до чого хоч, до всякої страви і до картоплі, а більше у тому часі, як не стає молока, на передновку, ну та й у часі жнив. Вудилися в диму і полті свинячого м'яса, поребрина; от не згадає, чи вудили свинячі ноги, так звані шинки; а ще ж і ковбаси прикопчували, - однак не спізнати, не зладити дальшого образу хати, примеркає світ, таке щось як дощ, ця сльота; усе заступають слова, що в мові її досі й не бували, стають вже такими живими істотами, десь провадять, ну закликають попри здимілої хати: пригноблюся до цього погрібничка, удеруся рукою попід солом'яну мату, а далі прогнилу лядку з проіржавілою, аж дір-

26(13) січня тепло

вночі сніг у четвер

упав

27(14) січня похмуро

хоронили Колю

Поштаренка

1(19) лютого гарний

день ясний Гриша

Поштарепко помер

мороз у Каті вдень

корова отелилась

7(25) лютого

хоронили Гришу

Поштаренка 1914 р.н.

мороз вітер холодно

8(26) лютого мороз

дужий

11(29) лютого

Марусиному синові

Юрі сповнилось п'ять

років

15(2) лютого

Стрітення

17(4) лютого найшла

карбованця біля

школи під тином

23(10) лютого мороз

тихо сонячно

26(13) лютого

похмуро вдень

Шурки день

народження

27(14) лютого сонце

і вітер сніг розтає

вода по вулиці біжить

1(17) березня баба

померла Петровської

2(18) березня

Петровської Варки

бабу хоронили

8(23) березня зранку

мороз вдень хмарно

і сонце і розтав мороз

14(1) березня ясний

день

22(9) березня сніг

зранку а після обіду

дрібний дощ

23(10) березня сніг

вночі йшов

24(11) березня Зіни

день народження

171

частою, клямкою, і все, що там віками збиралося, пристарувалося, картоплі, м'яса, з розбухлим жабовинням поверху, дається у руку; не бійся, це з того рідного світу, це час такий, як не плоттю, то духом немов, образом таким признається до тебе; ай-бо, падаю, десь лечу». «Всторонися-но, Юрку, кажу тобі, коням не даєш стати. Такий мудрий далі робися, що хоч бути понад народи і люди, імперії і часи. Чоловікові тра чарку та закурити, а ти з цими голодами та войнами; археологію мені будеш доводити, - таки-и-ий вже політик, що куди твоїй мамі. Політику тра знать, а вам типір Сталін невгодний, - з халєри рудої! Вам тої Німеччини хтілося, так сталінщина була не до шмиги. Осьдо закликають труну одвезти чи весілля зі станції припровадити, - якби ж знати, які года: вторік то загадували, ще й могорича Женька притербічила. А то рілігійних багацько, а як владі служити, то вже й не так, що-з-кожною владою посліднім числом мудріші стають. їдні памнятники звалюють, а інші настановляють. Як так буде, що жодній владі не приналежні, то що воно й буде, - вам яку вгодно владу давай, то ви перебудете. Оно китайці насунуть, то порозкошуєте очі, й вже так: ми китайці. А політики знать не хочете, до того світу ламаєте руки, - вони в тридцять третьому багацько вам помогли, скажи-но ти. Та й ще раз мудрі: винуватого знайшли. Ти мені за міліціонерство, - а щоб знав, я міліціонером ще пацаном хтів стати; якби не я, то знав би ти, що й не стільки вмерло б. Я людям прислужувався, бо тямив, яка політика, а вам то німця давай, то бандерщину. Вони перегризлися ще з-перед війною; котра влада не наїде, то давай з ними. Я б тобі розказав, але що не маю права. В районі так: давай списки, хто не хоче в колгосп, давай тих, що вороги. Заходжу в управу, а Льова Кошелєв мордує якогось селянина, - нащо ти його б'єш; а ти нє будь такой умний, я іщо с тобой разбєрусь. Етнографічєский матеріал будєт ізмєньон, каже мені; давай, міліція, тяні ето стєрво в арєштанскую. То ти мене типір будеш судити, - а я служив їдній владі, яка вже не є. А Сталін Черчільові признавався, що втратив десять міліонів люду, а проте після війни казав не робити абортів. Те що він дурний, хтів хитрішим буть од усіх. Але як стільки падла всякого кругом було. То він впісля взявся за них, та вже пізно було. Та хто його виправдовує, - аде що дурний був. Не бійсь, пани всякі не повиздихали, а ці раби тільки колгоспні. То тра ж було бороться, а не тако. Як в окупацію косимо люцерку, то постають та й згадують за Петлюру, що от не послухали, а тоді на мене зиркають. Думаєш, не боявся, що німцеві викажуть; але мене партія лишила для

172

підпільної роботи, а вони знали, що наші вернуться. Я зроду віруючим не був, хоч і хрещений, а Біблію знаю кращ, як хто. Та й правда за тих корів; «... паслися біля моря сім худих корів. І вийшли з моря сім гладких корів. Накинулися на них худі корови, з'їли всіх гладких корів і самі не поповніли». Та й здобули поживу, з хазяїв, а тоді давай самі хазяювати. Але як це, що семеро бідняків почали заправляти цілим стадом; в кого увірували, що в них така сила стала. За якісь же гріхи було покарано, і покара й далі триває, а очищення не прийшло, а нові влади приходять і не видко кінця їм. Скажи, як ти мудрий. Ти попід вікнами у Блонської шарувався, як ми партизанку творили, а тоді гайда німцям шнапс по хатах доставати, - звідки я знаю, що ти там верзякав. Редактор газети був Геренштейн, то замість «голова» казав «олова», а проте ж партнавчання вів. Як нас п'ятеро було, Златогурський Тадеуш Йосипович, Рудич, голова колгоспу в Лебе-динці, Козаков, помічник директора Червон-ського спиртзаводу в Зарубинцях, і я. Стоїть завдання: зірвати спиртзавод. В Бердичеві танки були, охорона з оунівців. Кинув пару гранат, дві цистерни зірвали. Звідти вриваємося в Яроповецький ліс, жінку перевіз до матері в Яроповичі. В військкоматі сказали, щоб загін утворив, а комарі, голод, вернулися. Зібрали військовополонених, сказали, куди явитися. Златогурський у лісі, з'являється Кравцов Федір Іванович. Тра старшого обрати, Златогурський полковий бібліотекар, я оперативник, на палку кинули, вийшло, я старший, голова підпільного комітету. На залізниці працював Завадський, за моїм завданням розкрутив рейки. Потім гонєніє, на Троянках підірвав три машини. В сорок другому, на Спаса, з Андрушівки

Blog

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Содержание

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка