Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка
| Вид материала | Документы |
- Історія України" на тему, 252.31kb.
- Хай пісня лине в синь небес крилато, у мирне небо хай зліта салют! День Перемоги, 17.86kb.
- Жителька с. Куйбишево Тяжкий тоді був час. Мені виповнилося 12 років, а жили ми в Любимівці, 639.44kb.
- Сказка Жили-были две розы. Как жили? Вот так и жили. Родились они на одном из кустов, 20.38kb.
- Хай у віках живе крилате, Благословенне слово – Мати, 54.38kb.
- Библиографический указатель новых поступлений книги, Брошюры, Брайлевские издания,, 336.52kb.
- Масонство на Україні менш усього можна назвати українським, менш усього бо воно відбивало, 240.58kb.
- Удивительные цены, эксклюзивный сервис, сказочные предложения!, 44.66kb.
- В. А. Гоголь-Яновский, отец писателя, 1697.62kb.
- Рекомендації щодо виховної роботи зі студентами, 200.62kb.
| 29(16) березня вранці мороз вдень тепло 30(17) березня впала на вулиці біля Миколиного хліва 31(18) березня Середохресна мороз хоронили б. Дуню 1(19) квітня мороз вранці вдень тепло 2(20) квітня теплий день сонячний 3(21) квітня тепло цибулю садили 5(23) квітня Пофальний тиждень зранку прохолодно вдень тепло 6(24) квітня Віті чотири роки Юриній 7(25) квітня Благовіщення сонячно вітер трохи 8(26) квітня в Миколи отелилась корова 10(28) квітня вранці холодно вдень тепло 12(30) квітня після обіду дощ і вночі 13(3) квітня ввечері після десятої дощ почався Надя Іващучка померла 18(5) квітня Вербна 24(11) квітня вітер 25(12) квітня холодно 26(13) квітня похмуро помер маршал Гречко Андрій А. 4(21) травня Ліді снилось Віталій І. побитий і зуби 5(22) травня дощ з громом 6(23) травня свято Григорія 10(27) травня Воротинцям 34 роки 173 повели на розстріл, втік, у погріб вскочив до Кравчук Ганни, та показала, що десь побіг. У лютому сорок другого вхватили вночі, в концтабір у Бердичеві, потім у табір на Франкфурті-на-Майні Попав у Марбург, медичне місто, в селі робив у хазяїна, розкрутили рейки між селами. То ти мені про жінку, - а що ж ти думав. Пищу записку, що треба партизанський загін, - що він, дурень, думає, німці бомблять Сталінград. У хаті Хоменка Євгена Івановича, голови колгоспу. Галоші підчиняє, у хаті під тридцять чоловік, усякі питання задавав, за і проти, - чого в партизани не йдеш, чого - в поліцію. «Я пішов косу клепати, взавтра на роботу». Златогурський - що ти йому сказав, це був другий секретар обкому Коломієць. Коротченко, Строкач, Ляшко перелітали до Сабурова, в Корос-тишеві зустрічався в окупацію. Вже було рішення сільвиконкому розстріляти; кажуть, не чіпайте, бо через нього село постраждає. Питають тепер, як ти лишився. Лежу на горищі перед Новим роком сорок другого, жінку й матір поставили до печі, давай строчити. Тепер має склероз, вночі схоплюється - хто стріляє. Лоханки якісь увижаються. Нам ще перед війною таку секретну інформацію давали, як українці в Америці на конгреси збиралися і мудрували, їм, бач, видніше було, як тут. Що це така кара українцям, що допомогали диктатуру встановлювати. Пожди-но, вони ще й не так научать. Що вимре, бач, десять мільйонів, а тоді ще десять, а ще двісті стануть каліками і причинуватими, а вже з тих, що лишаться, будуть Україну будувати. Дурні й тут, дурні й там, що так думають. Та й буде так, що не знатимуть, до кого продатися. Цим людям ще більш тра нагайки, як тим колишнім. Не один оно й німця згадує, який порядок був. Як усі овечки у баб'яхах, то як їх і стригти. Або ти ставай таким політиком, й за одну ідею вмирай, бо поки до другої ввикнеш, то вже й третю тобі підкинуть. А там дивись: прийдуть такі, що й без ідеї, бо куди з цим людом. Й колгоз вам невгодний, і без колгозу не тямите хадзяювати. Трималося б того, що є, а то ж нє. В селі було три колгози і їден радгосп. В сімдесят першому з'єднали. Не дивляться, що старий, просяь на роботу. Підійду до голови, ніколи не відмовить, випише чи зерна, чи соломи, що-небудь. Я совєтським чоловіком хочу померти. Я раз у житті вкрав, й то не забуду по сей день. Це ще як економії палили, а я пацаном був. От я, Льонька Кутько вкрали такий брезент, довгий сильно, а треба ж було сховати, бо побачать. Але ми його розрізали надвоє, скотили і зарили в ямки: оце моє, і його. Ввечері дивимося, щось ворушиться, і каже «я ранений, я води хочу». Ех, ми як 174 деронулн звідти, я вдома хлібину в пазуху, води набрав, і в поле, а Льонька за мною. Випив той води, стогне, каже «це б хлібця з'їсти»-1 я йому хліба - на, а він по кришечці кладе в рота і каже «не можна мені їсти, бо помру, я в груди ранений». Пожував хліба і каже «підіть і скажіть такому й такому». От. І приходить дід такий з білою бородою і коси білі-білі. Став, подивився, потім спитав «це ти, Павле», той каже «я». Дід обняв його, поцілував, а тоді на нас показує пальцем «а ну ти або ти бігом у село до того й до того, нехай з підводою їдуть». Ми драла в село; поклали його на підводу й одвезли. А дід сивий ішов біля підводи. Це я не сказав, що вони в інше село поїхали. А потім німці знайшли його і забрали. Мабуть, партизан якийсь був. Але що ми малі були, то не розуміли. А того, що продав, знайшли на другий день убитого з запискою, що от і всім таке буде. Ні, значить, написано, що як і хто другий таке зробить, то й тому таке буде. На папірці написали і на груди поклали, вбили. Мені той дід з голови не йде. А от Блонську шкода - ще осьдо коли, років два минуло, як пастухи найшли. Пішла по карасін, і два роки шукали. Найшли кості і чоботи гумові в канавці за капличкою, пастухи найшли. А той дід колись, як побачить мене, то стає і довго дивиться страшно. Він, мабуть, і в хаті ніколи не сидів, усе його видко було по селу. Любив голосно проказувати про Божу кару, такі книжки в нього давні були, і він балакав по тих книжках. Як зачне прорікати «Бог обернув Україну на пару сот літ дощенту в пустиню за незносні і мерзкі поступки людей українських», то й досі кров холоне, як згадаю. Але вже далі таких людей не було. Це ще мому поколінню довелося довше пожити, а що вже про теперішніх казати, то не знаю. як нема Віті день народження 12(29) травня після третьої дощ 16(3) травня після четвертої дощ Катьки Крушинської сина Сашка і Миколи Ткаченка сина проводжали в Армію 20(7) травня теплий день Іван Милащенко помер 21(8) травня теплий день 22(9) травня прохолодно Миколи 23(10) травня прохолодно 24(11) травня пугач кричав десь близько в день годин в одинадцять 26(23) травня баба Алипчиха померла 27(14) травня цілий тиждень вдень і вночі кричав пугач на дереві і на стовпі баба Переселенчиха померла 28(15) травня хоронили обох бабів 29(16) травня Миколин день народження 10(17) травня Маринці і Оксанці чотири роки 2(20) червня у середу дощ гарний Лена Дунина Старощучка сто руб. 3(21) червня Вознесіння вдень тепло 4(22) червня дощ покропив 10(28) червня хмарне холодно 175 Як це так, нова держава втворилася і творить державу. Тра не жить і вмерти. Дотипірішні були хитріші хоч як, поназивали були так що й не розгадати. А тому світові й байдуже, дурні вони були, аж світилися. Приміром, писалося, Болгарська народна демократична республіка. То дістань-но словника і досліди по слову. Й що воно вийде. Болгарська народна народовладна всенародність. Чо ти смієся аж на кутні, ти ж політик, то розгадай. Це тра вміти було дурити народ і світ усенький. А ці довмілися аж ну куди, держава творить державу. Та дай-но цим людям тільки чутку, що в якомусь сейфі захована доктрина, то усі як миленькі зробляться. Де ті й бандіти дінуться. Де це бачено, щоб держава без доктрини зачиналася. А так сибі кожде лазить, видумує, що в голову збреде, і вже такий розумака. Ось знов понаїжджало, та ще ж не як, кіля церкви гуртуються, їм тра й батюшки на одспівування, релігійні такі поставали з хороби. Вони мені межи очі злочини тицяють, а самі ні на пучку не зробили. Україну розігрували на карті, й ще сто разів розіграють. Такі дохтори приїжджають, халата натягне, п'яти голі, а ці сученята аж лящать. Доктор Ґал, доктор Ґал. А йому дурнів і тра, - доки ці виздихатимуть, понаписує на ввесь світ, що загрози чєловєчеству нема. Цих біженців у церкви позаганяють, а де сто двадцять хворих у больниці, то сто випишуть як одужалих, а двадцять лишать для оглядин. В тридцять третьому що писали, мільйони по селах і містах конали, а вони - «білкове переродження». А ці що, грипок, респіраторне захворюваня, картохлі гарачої переїли. Ще синів покалічених не вспіли по світах повизбирувати, а вже цим місця на кладовиську не стачає. Одно добро - Лагуті. Хоч призаробить на ямах. То я, колишній оперативник, це маю людей у салафанах та брезентах возити, бо який колгоз тобі дощок настарчить. Не хтіли ідеї ані тої, ні тої, думали, тако сибі, пересидять, переживуть, аж воно так не буває. Той сивий дід недармо кричав, він то знав, та розуму свого не міг укласти нікому. Кричить з начитаного «не осоромимо землі руської, ляжемо тут кістьми, мертві бо сорому не мають». Але й сказати не можуть. Мені типір смішно, що й старі пам'ятники стоять, і ці нові - йди, вклоняйся, якому хоч. Хто типір язичники, хто християни, вгадай-но. Мені підсилали не їдного, а тоді хіба розбереш, де енкаведе, хто бандерівець, хто поляк. Позасідали в поліції, і кожне своє крутить. Я ходив на великі операції, а не як ті, по хатах ховалися, десь німця підстрелить у лісі, і тоді пів села на розстріл. Хай мені хто скаже, як я винуватий. Це вже аж коли - як поїхав продати мішок пашні 176 V Житомирі, бачу, хтось знайомий. Придив-ляється й той «прівєт, Вітьок»; скільки живу, ще не бачив, щоб єврей з розуму зсу-нувся. Так мовби прицінюється до пашні, а тоді враз шепотіти «того гріха неможливо ані відмолити, ані спокутувати». І пішов далі Льова Кошелєв рядами, - баби радіють, що такий веселий покупець, торгується, та нічого не купує. «А вон у таво мужіка дєшевлє, цьотка» чую ще навпослідок. Я свого розуму не стратив, оно хату й города по собі лишу, а там хай як знають». «А хіба казано й говорено, що той, кого не візьми, гинакший од того, про кого не казано, який він гинакший; хіба ми в цьому подвір'ї і меж ціми людьми, де хотіли б бути; хіба це той брезент, нескочений та підцвілий, в садку попід грушкою й попри безу, що ним укривали намети задля похоронів чи весілля; хіба скажеш, як той колись мудрий писав до свойого учня, що як хочеш бути легким і здоровим старцем, то додержуйся в юності тверезості й непорочності; хіба скажеш услід йому, що від думок про видиме перейдеш до питань духовних, бо перше небо прекрасне, але більш гідне божественного споглядання друге, - кожного вабить до себе своя пристрасть; але й те сказано, аби облишив стару людину з її дурним вченням, а прийняв нові погляди і нові діла Божі; бо чи не настав той час, що, обтяжені їжею й вином, мудрі світу цього зупиняються на якому-небудь тривожному роздумі і тривожать світ своєю пересиченою тривогою; чи не є вже той світ, що душа, вражена не їдно якимсь одним пороком, не те що не може бути веселою, а й душею перестає бути; бо хіба не з таких лю-дей робляться брехливі друзі, фальшиві апостоли, єретичні вчені, тирани, тобто погані царі, які пробравшись у надра дер- 14(1) червня після обіду дощ і ввечері гарно 17(4) червня Вера Лисецька померла 18(5) червня Беру Лисецьку хоронили 21(8) червня починається Петрівка 30(17) червня... 7(24) липня Івана Купайла 12(29) липня Петра і Павла з сьомої ранку дощ Вадикові три роки 14(1) липня після обіду трошки дощик вісім місяців Валентину 15(2) липня дощ 17(4) липня Тані день народження 20(7) липня підодіяльника купила 10-26 28(15) липня свято Володимира 29(16) липня дощ 2(20) серпня вночі дощ плив пророк... 3(21) серпня Толі день нароження 9(27) серпня в одинадцять вечора Крушинська Марфа померла 11(29) серпня Марфу Крушинську хоронили 14(1) серпня ясний день теплий 19(6) серпня Спаса 28(15) серпня Марусі день народження Пречиста дощ 1(19) вересня хоронили Мотьку Головинову 7(25) вересня мати померла Тасі Павлини Головиної 177 жави, в лоно церкви, шляхами хитрощів проникаючи, нарешті, у самі небеса, змішують небо з землею, часто весь світ потрясають смутами, і хто в достатній мірі яскраво зобразить цих демонів, - чи не так це все. Але ж і той мудрий знаходив утіху, кажучи Quia tua gaudentia ra oculorum adspexi gaudentem gaudentem igitur gaudens salutavi gaudio*. Питаєте, яка найвища мудрість світу цього, - а хіба можна замирити народи і віри, а чи пристанеш до чогось одного, чи визнаєш рацію кого-будь, як хіба от ще одну гірку краплю до свого розуміння світової нещасності додаси. Та ж не підеш у науку, де твоє знання є незнання, де твій голос не голос, а глас і голосіння, та одні галасуватимуть про свої біди, аж доки їх світ не вблагає, та й те не поможе; та ще й свій глас додай, бо твої муки страшніші, а голос німий, і ще не твоя черга. О, нещасносте світу цього! Де зійдуться вкупі аж більш як троє, то один все виявиться неіску-шенний і найнещасніший і од мудрих балачок решти впаде у розпач, і пісню заведе, вхопивши обличчя руками й розвісивши патли, - і та решта буде його іскушати, аж доки не діждеться од нього правди, яку й так знають, та хочуть почути од неіскушенного, а тоді враз озвіріють і накинуть йому гріхи світу цього і проженуть, мов прокаженого, одшукавши його провину в дрібниці, у несповнянні такого дріб'язку, аж він, мов дитина, отетеріє, - а бач, то не будь мудрий, не май права, бо й гіркої уливши в душу, опам'ятовуйся всяк-раз, як тягне тебе причину найстрашнішу цеї нещасності виказати; бо один з цих буде той, що живе у минулому, а інший додряпується майбутнього. І цій грі не буде скінчення, бо кожен з цих, котрі не живуть у сучасному, ніколи не позбудуться зненависті до неіскушенного, але будуть його іскушати, щоб мати виправдання своїй мудрості і жорстокості. І ще буде посеред них мовчазний, мудрість якого визнають і визнають, і бояться його чіпати, бо він приречений бути свідком і мовчати, той не пристане на іскушальні розмови, але й катуватиметься своєю невимовністю, бо ні втішити їх усіх, ані правди сказати, ані втішанням задобрити, ані правдою осторожити не годен; і той, кого іскушали, кого ганебно прогнано, стане на порозі світів і вкаже на цього мовчазного: він істина. І далі мовчазному слухати божевільні сповіді неживущих у тутешньому, бо ще й так: кому даровано істину, не буде даровано й миті на * слухай же: тому що я побачив твої радісні очі, я, радісний, вітав того, що радіє, радістю (лат.). 178 промовляння, а хоч одне слово його зпірне у каламуті диму і белькотінь безтямних, то буде потоплене в ще більшому галасі, - нам того не треба, ти не казав, ми не чули. Бо страх кидає всіх їдного до другого і тра видумати багацько такого, щоб світові було вгодне і миле, бо те, що тут є біль, там є нерозуміння, що тут є совість, там розмисел на промисел, що тут знання з муки, там знання з параграфа, - дайте ж нам таке, щоб було зрозуміле, бо ми назналися всякої мудрості і тепер не тямимо найпростішого знання; і так заходжуються творити і тут макуху, щоб і там була легенька на зуби. А ще ж треба таких творців, щоб їх там мали за своїх більше, аніж тут, бо важить не те, що принесе, а хто приніс, бо неіскушенний там буде іще чужіший, бо прогнано його тут ще раніше, бо той, що каже тут, що він живе у минулому, для них любіший, як і той, що марить їдно майбутнім. І мовчазному не вгадати кінця цій грі, і не завдати їй спину, бо мовчазний каже, що нема такої біди, нема такого народу і віри, щоб сказати: це і є біда, бо є лиш нещасність, і йому виповідатимуть суворо й жорстоко, що це і є найбільша біда і най-тякша мука, але й своєї муки не викажуть, бо мовчазного не можна іскусити й прогнати, бо тим самі себе прирікають на вигнання у самотність, що для них гірш од смерті. Бо їм тра мовчазного, аби він у мовчанні спалював себе мукою всезнання, бо іскушенний і прогнаний вернеться знов і йому пробачать, бо не тямив, що творив і казав, ще знайдеться багацько дрібниць, на несповнянні котрих його буде застукано, бо його захоплено не на спізнанні істини, а на безвихідді межи смертю і врятуванням, - там така одна лінія на згині долоні, якою він тішиться скаженою радістю і несамовитим 8(26) вересня теплий день 11(29) вересня Усікновенія Глави сонячно вітер день народження Лідії Валі 14(1) вересня Семена теплий ясний 17(4) вересня Залізняк помер Петро 18(5) вересня хоронили 20(7) вересня дощ 21(8) вересня вітер холодно Пречиста 23(10) вересня мороз 25(12) вересня Кручина Л. перевозився 26(13) вересня дощ зночі вранці й до обіду 27(14) вересня Воздвиження 4(21) жовтня міцний мороз 9(26) жовтня почали розкривать... 11(28) жовтня закінчили крити хату 14(1) жовтня Покрова зранку похмуро після обіду прояснилось о четвертій сонце вияснилось і до вечора тепло 15(2) жовтня холодно вітер 16(3) жовтня мороз вітер холодно 27(14) жовтня мороз 30(17) жовтня Котенків і Маляренків проводжали в Армію 3(21) листопада дощ вночі йшов перед Казанською Гречаний Сергій в Армію йшов 179 болем, і про яку він каже, що таку бачив ще в двох або трьох; і йому кажуть щиру правду перед тим, як прогнати, що він здолав і смерть, але й вищого нічого такого не сягнув, і відповіддю їм буде похнюплений розпач і вистогнування пісень предків, що їх ті решта знають до слова напам'ять, але підспівають аж стільки слів, скільки знає оцей знетямлений. Скажіть же й ви вслід за тим наймудрішим, який писав лиш мені знаною в цьому часі мовою, unde enim constabit, in nobis spiritum esse progenitorum si non ex fruetibus?* То не у визнанні мудрості кожного з нас мудрість світу цього, бо й мудрість, якщо вона буде визнана, не порятує ні того, ні іншого, ні всіх укупі, - бо мудреців стає більше на одного неіскушенного, а вже так, що ще більш ставатиме на кожного мовчазного, і приходимо до того, про що ніде ніким допіру ще не було сказано, а як і буде, то не тією мовою, що знана народам і вірам, а тією, що стане понад всім і не буде нікому зрозуміла. Але чом це, - хіба ж не насниться таке, ну от хоч би піч, та де там, самої печі й не видко, але знати, що піч, і на ймення таке, що піч і ніщо інакше, от мовби слово саме піч, і так з хороби цікаво надивлятися той сон, аж мовби це не тобі сниться, а комусь такому, може, й тобі самому, але й інакшому, а ти дивишся сон того когось іншого, і як тому іншому комусь сниться ця піч і він знає, що це і є піч, то тобі дістається вже сама думка про піч, - і що ж, просинаєшся у тій кімнатчині, де навпроти твого проснілого зору стає піч, та й думай, чи це тобі ця піч наснилася, чи якась така, що й відома не було про цю, до якої вже аж так звик, що чого б то їй привиджуватися у твоєму сні. І заховуєш у собі таке справдешнє імення хоч-якої речі, і вже йнакше й не думатимеш про цю річ, як тільки з тим наснилішнім іменням, - то хіба й не є це та мова, про яку тільки здогад маєш, що така вона незрозуміла і така наганяюча страх не їдно на тебе, а й на все, що дотипіро приходило як народи, і віри, й що хоч. Бо не так само, скажіть-но, буде названо і все решта, що собі маємо про це тяму як про таке зчужіле й не наше, аж воно страхом чи думкою про страх навідується і не дає нам зажити хазяїнами в теперішньому житті; а ще й так, що ми або підоймаємо руки і перед тим минулим зчу-жілим і кажемо: бери нас, ми вже твої, або стряхуємося од усього, що є і було, і гребемося в таку незвідь, де нам аж краще буде, де й страх не такий страшний, де лиш майбутнє, а більш нічого. І десь же має бути вділене місце і мовчазному, і існушенному й прог- * Бо звідки, як не з плодів наших, відомо, що в нас є дух предків? (лат.). 180 наному, що типір їм не велено бути ані в минулому, ні в майбутньому, та й і не в теперішньому. Чи й цим разом пристати на гадку того наймудрішого, що сумнівів не знав, бо, певне, не знаходив ні часу, ні місця для сумнівів, але певний був того, що найправильніше здобувати друзів мертвих, тобто священні книги. Бо ж він навчав тому, що й так було на знатті народу, але що його кидало в мандри з торбиною і сопілкою, знати лише йому; бо в тому часі міг заблукати й мудріший од нього; то кого було повчати - дітей шляхетного роду, з яких чогось усе не виходили філософи, чи цих простих, які слухали його з хитруватим прижмуром; та й те, що мудрий мусить розійтися з своїм народом, але що ж, як незмога посісти власний Афон, незмога визнати, хто мудріший - мандрований мудрець, а чи той, на призьбі своєї хати; світ ловив, але не спіймав, - а чи був іще такий світ, що хотів би спіймати. Бо що ж, ті, котрі ведуть на бій, аби обстояти право на віру і право не бути рабом, починають з монастирів, а мудреці оминають церкви, віра і право заблуджують врозтіч; священна книга у торбі, а хрест на прапорі; титаря закатували, жінки і попи підуть в гайдамаки, - то щось же не було поділено межи ними й мудрецем. Але й то ще добро було, бо мудрець міг собі лишатися мудрецем, і решта, хто ким хотів, а далі, як вигублено потьму народу, як і решта, то й мудреці позбулися права бути собою, - хто з ким стане до мудрої балачки; хто кого всовістить минулим або чим; та й сталося так, як мало бути: прийшли фальшиві пророки і тирани безвольні, і ті, що пробралися в лоно церкви, і побивають неіскушенних пророцтвами і тиранством, і вірою, і длубають пальцем у носі, і плюються під ноги, і кажуть «здорові |