Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 38

26

осенувати, та й зиму сю зимувати, а кожуха

й знаку нема, то не бути зимі і не вийти ми-

27

ні - приторохкочуть й по мене вози небесні, бо не забрали мене, коли дівкою спухом лежала ані коли бомбами стіни провалювало - аж типір заберуть; чужі забирали кожуха й чоботи та й вертали, а це вже вроту не жди бо не повісиш перепродану ікону, не вдягнеш за бутель горілки зміняного кожуха, а десь везуть у світи ікони й кожухи, і тра в світ вирушати по доплату за труд свій, - ступаєш під їдні двери - не вчиняють, благаєш цих голів під дверима якоїсть гречки торбину з комори на гостинець не знати кому в тому світі з такими хатами по поверхах з твоїми кожухами та іконами на відплату за труд свій ради світу того і гилять ногою двери та й буркають до тебе через плече, нема бабо; ступаєш під гинші двери, - признайся, бабо, в якій криниці син гроші замотані у лискучий папір притопив; під треті двери, - пиши, старуха, як тато жида лікаря з лагера в німців викупив та возами доправлював болотами й лісами до тих бандерів; то де шукати дітей того жида, що посвідчили б, що тато не вбив ані жида, ані москаля, а лиш газети якісь по селах розвозив та научав свого не забувати; а в четверті двери тебе вже як панію вводять та доплачують тобі і за тата, й за труд твій, та научають, що світ той не світ той, що був, а гинакший світ; оце то гина-а-акший, оце то сві-і-іт, - то роблять з тебе дурного та ногами вперід виволочують з хати - здавай, тітко, кожуха добровільно та й дурняєш себе цілий вік, чи що кожуха позбулася, чи така дурна й була; а то виста-новляють впроти тебе дурних, та й кажи їм що - але ж то світ гинакший, вже ж то всі му-у-удрі; бери-но цю паку грошів та видобувайся кабінами такими - це вже тобі світ,

забрала три картонки

з Марусі

11(26) березня два

тижні пройшло посту

14(1) березня Крипа

Вася в армію поїхав

15(2) березня гуску

підсипала Тася

Семенухин в армію

16(3) березня сніг

притрусив

17(4) березня мені

гукало «Даша» вночі

або снилося весілля в

Коваля Віті мороз і

вітер

18(5) березня третій

тиждень посту

20(7) березня

Середохреща померла

Татаренко Параска

Омелянівна жінка

21(8) березня теплий

день гарний хоронили

Параску Омелянівну

Татаренко

22(9) березня сніг до

обіду після обіду дощ

23(10) березня сонце

гарний день сніг

розтає

24(11) березня

четвертий тиждень...

Зіні день народження

25(12) березня день

ясний і холодний

вітер

26(13) березня сніг

останній розтає сонце

гарне

27(14) березня

хмарний день і холод

сирий а о першій

вияснилось

29(16) березня

хмарно і дощ о

дванадцятій дня

почався

30(17) березня

хмарний день сирий і

холодний

і мудрість, і благоденствіє; везе тебе з цим одкупним за твої муки і дурість, за гріхи твої й твоїх батьків, а-же-ж гріхи то не гріхи, вже не так сибі думай, що гріх та й гріх, і не гріх то й не дурість, бо матимеш типір і дітям й гонукам на проїд, бо матимеш і худобі на впоїд - бо бережину не їсть, бо колосся горобці видзьоґали, отаке-го, показуєш собі на пальцях; то якби в цій кабінці хоч якесь віконечко манєсєньке, то гукала б до сина, коли він вбереться вже цю пшеницю жати, - бо вона типір має за що найняти й рідного сина жати; не догукаєшся жадної душі - повимирало на всі боченьки світу, ані бликне нізвідки у жадну щілинку, - чи їдеш у безвість, чи межи землею і небом; ґвалт, тупотіння - не чутно ані свого голосу, ані гласу з-поза цеї домовини; ждітє, бабушка, вам помогут; та й діждали, що не знати, чи ти живий, чи ти мертвий, та ж діждали - що дід мій казав, - що буде вам в їднім місці і срач, і їдіння, що буде вам стіки грошей, стіко багато, що не відкупитеся й од смерті, бо будете не живі й не мертві, і так буде вам довіку, що будете божевільні, але незамикані; а хто при памняті, того замкнуть, і буде він радий смертоньці, та не діжде смертоньки; колосся буде, як голови, а зерна ні на макове зерня, - і заким не повмирають останні, то перші не повмирають, хоч і вік їм настане; а будете так плакати, аж сльози по сраці тектимуть, а сміятися - навиворіт душі, а хреста накладати не пучками, а ліктями; церков буде стіки, що не знамитеш, де помолитися, бо не буде знаття, якої ти віри; бо всі будуть такі віруючі, що не стане віри, і хто захоче, той стане попом й без науки, і научатиме не в храмах, а по кишляках усіляких, - отоді настане найбільша війна, якої світ не бачив; мертві лежатимуть по сто літ, а живі кіля їх годуватимуться, - та й вже так мені є; несли мене янголи ні живу, й ні мертву, ні з якого гиншого світу в ніякий гинший світ - стіни хатів мені чорні, а земля біла; янголи ці, гицлики невслухняні, вороняками вбидвома настерігають, що я зроблю, як ворухнуся, - знаю тіко, що то янголи, сторожі такі кіля мене, хазяйни нові у цій хаті, - ввесь світ мені домовина; що я посію, що посаджу - лиховіття як виростає; десь мої гроші в криниці притоплені, а міліціянти ніяк не знаходять, - то, може, вже світ знов перегинакшився, що хочуть назад мої гроші в казну повертати, - не знаю; питаються мого сина, а де ж твоя мати, Петрусю, - він каже, як в гості поїхала, то й досі немає; а що ж то за гості, що рік і два не чувати, - о, то такі гості; а то такі гості, що мусить мою пенсію забирати та матері на дорогу висилати, що ніяк не дійде не доїде, - йому тій циганці годити, що їй повний рот

28

насери, а вона все кричить, що мало; меха-

нізаторів збулися - а ці пів села позасідали,-

що циган, то на конях, що циганка, то доярка;

29

кози глину обгризали аж попід вікна, мій Бурлака з тих бур'янів на городі не вилазить;

а в мене подвір'я квіточками квітує, мальви

у гулицю мею душею вибалакують: хто то

йде, хто то йде, - старшенька не мого сина Бурлаки дитина, чорнява та закосичена; чи

не з того двору нечвидного, чи з яких хоромів; а хлопченя то геть мій Бурлака, русявий і високий на зір; циганська дитина так чорнооко видивляється по мому подвір'ю, а мій гонучок аж руку сестрину тягне до мого двору - чи не лежить на лавці горішків та яблучок йому на гостинець; не пуска сестра од себе молодшого братика, щоб до школи із ним не впізнитися - яка тобі баба, нема давно-давнезно; не прийде гонук до баби, не привітає баба гонука, не вийме грошей з-під солом'яника, на якому їй ві-і-чний впокій; таку ж то маю невісточку, - ага, то ти мало грошей даєш, не хвата на ці весілля; голова боїться слова сказати, як побачить, які відра пруть з молоком; янголи мої присоромлено одводять гоченята, як син вкрадається під моїм матрацом пенсію одбирати; облупить невістка мого Бурлаку, та й на хутори до свого табору, - ввесь світ табором обступив мою хату; якої це пенсії хвате на ті весілля; приповзає мій син, мій Бурлака без грошей і без білого місця на тілі; янголи з мею душею місця сибі не знаходять, важка їм ця ноша, старіють і забувають солодку дорогу до світу всевішнього, - люди тіла мого ніяк не одпровадять, бо тіла ніде не знати, бо син пенсію материну справно рабує та вічне життя їй на цьому світі позначує; стаю на воротях та вітаю їздців і пішаниць; а вози все такі, що на їдну домовину - та підіпру хоч

31(18) березня п'ятий тиждень посту Похвальна 1(19) квітня снилося що мухи виганяла 2(20) квітня цілий день дощ

7(25) квітня Вербна Благовіщення ясний і теплий

13(31) квітня білий тужа

14(1) квітня Пасха зранку дощ до десятої 17(4) квітня Саша Щаслива померла 1959 24(11) квітня квочка сіла 26(13) квітня Тася підсипала квочку 5(22) травня перший соловей заспівав 12(29) травня вісім полумисків і дві тарілки Москаленші 15(2) травня одержала пенсію 23(10) травня Вознесіння дощ о годині четвертій пішов а перед дощем буря

1(19) червня Миколина корова 2(20) червня Трійця хмарно і холодно 3(21) червня годин в одинадцять щось луснуло сильно дощ був вночі і вдень години до четвертої 4(22) червня хмарно і ясно і гаряче 11(29) червня дощ був 12(30) червня дощ після обіду до четвертої 20(7) червня одержала гроші

їдною рукою під гору; їдьте й ви - ще вам у ті-го ворота на горбочку, та й.

Торигало вже немов-то хатніми дверима - а яка це та хата, які це ті двери; світи вже такі понаходили, що тільки світи й знати, - береш тако один світ, зо два їх, скільки ще там не хоч, та й не зопріч же тобі світів, як-то з пучки, ай піднебіння горатить на видиво голки - гадання таке, що й ти світ і ті світи млакувато на вістрі голки незвіданням таким обкутують, кожде, яке не є, вповідання - позадсвіт, млак; запевне, як-то спогадання позадсвіту, то ще й не так десь, не в тім, не по тому - принашують округи землів, виходжують жахами проз очі, - ото вже внадження світу у світ і пощип од пучки до вістря голки; забутіло вицяцьковують сніння, та й сон, та й вгавання жахіття на взір обмолоту знебіння, - сни такі, випрошання жита: вистрахуєш зовтіху проз світ, проз бачіння, проз такі дверяні хатиська, що й жаху не знати - а познак жаху, вповідження жахових гибів по закутнях, - ще коли, ще як з татом такі молоді, кострубачать ці лантухи, сяєво зосвітів коморами й коморами навстріч дородів світових - зовстріч полотен страху, бачать тако у долині: зробилося наче полотно, гребеться її полотняних вдеж, зоднаковіти ж вам, полотнам тіла мого і полотнам долинів, - вифуркують цідельцем у драбини ті й ті полотна, страх зострахів бурею, полотнами, кіньми, - тра злізати, а тато тоді взяли й батогом, і теї хвилі полотно вляглося й щезло, буря втихла, та й коні пішли; і шапку татову вхватило, що й досі ніхто не знає де, - храмляють порешті світи клубаками, навздогін жах, на тобі й шапку татову, - та й це ще тоді: навздогін що одному, що другому, попуст одне одному, невдерж утіхи ненавздогону, заким не доломляться, а де ж твоє жито, скільки то мірка твоя удома в коморі, - а сорок гарців не є - справедливий корець; як не буде колода вщерть, і щіркач як не щиркне, і це твоя міра - чи навзворіт страху, чи страх недоміру, що й в шапку заховано, і полотна у долинах обжичені; отаковісінька бубка горбом вибабляється - повміст такого писання по басамагах рядовиняних, - колода така колода, видовбана, як корито, з дуба, не кругла, а поздовж, так, як корито, як скриня, що влізе якраз сорок гарців, корець, - догибаєш остатньої міри, та й то ще не так: ще впродаж тобі зосинання зовиднить - виписують на столах, на папірах полотних впродаж не остатньої мірки; а цей корець важить на вагу сім з половиною пудів, - там була така колода - на мірку, а третя - на півкорця, тоже так видовбані і справедливі, і такі послухи, таке щось як люди, вигибують

30

замірятися шапками до татової шапки, і знати на все знаття уперід: колода там саме стояла, де потім драч на базарі був; й от ще рихтується ладовисько таке, що буде чи був такий чоловік, хтось його призначив, і то ж тобі знати од рання шляху: як не стане колоди, вже впослі, то на тому місці буде казньонна вага, така велика, на коромислі - і страх не той, що полотна, що фуркає в драбини, що не шапка татова впозад світу, а тако око одне на вмір твеї душі, на млак повідання, на змирк щиркання: вертатись легкісінько, двері в хати та комори вчинені, тато на війнах якихсь; і вгляд помочі на все, що є: випрошання жита. Торгикало ж наче вже хатніми дверима, і вваж на той страх, що осьдо вгребуться, то ти ще жива, ще прядеш всниділим зором на якесь випрошання по стіняних стругах - такими літерами, такими квітками; кинуться вовком - цю мишу присиділу з ночі на лобі винюшкувати повгреб рядна, дерев'яним поренчем, позад дихтовий лист при стіні, - та й тобі порятунок; бійсь око звернути на впростір хати - повсідалися лавою, дають їй ще час спам'ятатися, лантухи засипані, щиркають уже в хаті на лаві, коні храмкають буряки з опалків - чий це тато вертається за такою сторожею, що сторожа в хаті, а тато надворі. Звела одну ногу в коліні, - нога, ще мляво прив'язана до тіла, забираючи рядно з-під стіни, м'яким скрутнем звалилася на край ліжка. Шкіру з боку і з живота потягло за ногою, аж заболіло під лівою цицькою, а серденько, зраділе, Що тіло, скорившись розумові, оговтується, мовби вітало той манєнький біль кількома Дужчими поривами, і ця радість віддалася в скронях різким спазмом. Ще охляла, рука потяглася заступити голову од болю, але безтямно долонею звалилася на лоба та

21(8) червня дощ був уночі 22(9) червня вночі і вдень був дощ 7(24) липня рік дідові Мелашчиному 23(10) липня Тамара купила гардероб 31(18) липня купила бетончика за три двадцять 2(20) серпня Іллі свято 8(26) серпня дзеркало впало на стіл і я впала надворі 9(27) серпня Валя поїхала в Миколаїв 11(29) серпня дощ гарний 14(1) серпня свято Маковея 16(3) серпня дощ сильний з вітром 18(5) серпня з пошти одержала гроші 19(6) серпня Спаса 27(14) серпня рушників купила двоє

28(15) серпня розцвіла цибуля перша Пречиста 1(19) вересня Т. розписали і Надька Рябчика 3(21) вересня Суминський пішов у Ч..Армію я хату почала мастити 8(26) вересня закручується цибулька Володя Дарки Старощук в Армію пішов 11(29) вересня Усікновеніє Глави свято Ліди і Валі день народження і Люби Козак Ліді і Валі 17 років

31

ліктем на груди. Не маючи сили в плечі ослобонити чоло від цієї важкої ноші, баба давала волю руці важко сповзати самій, - поминувши чоло, кострубаті пальці вчепилися за брову, й тільки втіхи, що, розчепірившись, впускали окові трохи світла, а так то іншим оком бачила чорного килима на стіні з червоними якимись цятками; те вільнечжо могло бачити трохи стіни навпроти, де нічого не висіло, але думку тішило, що з того боку стіна затулена шматярою пластика, й око, втішившись таким захистком від дощів і вітрів з поля, перемайнуло трохи вгору, вгледівши кінець бантини, підвішеної до гачка в стелі, яка другим кінцем заходила на піч попід стелю, але ще двох килимків, згорнених і накинених на бантину, око не діставало. От якби хто хотів украсти, то й цього з стіни, думаєш, не зняли б хіба. Од усього побаченого в голову вступала тривога, бо стіни, і килим, стеля, видні їй по цей бік, довше, певне, втримували в собі нічні ляки, і, лихі на хазяйку, що дає страхові тіпати хатою, дихали ще на неї сутінковою прохолодою. Аж коли пальці ковзнули по глевзякуватій шкірі далі, звільнивши інше око, світ у хаті почав спокійніше простилатися перед її зором, і тривожні сутінки попід стіною сплелися з сухим затишним світлом, яке проступало у троє вікон з поля, і хата давньою знайомою душею щось їй прошепотіла. Звологлим трохи на пучкам пальцях знайшлася припона у ямках на щоках, але обличчя видовжилося і полегшило дорогу пальцям. Вони цупкіше вхопилися за розтулені, як у риби, губи, надавши цим судомним рухом більшої зосередженості очам і просвітленому розумові. Тепер можна було щось згадати й відомою тільки їй мовою відповісти хаті, але скластися цій мові перешкодила знов рука, бо щелепа під вагою долоні припала на груди, і пальці, зішкрібуючи по куточках рота засохлу з ночі слину, спробували свою силу на нижчій губі, здушивши ЇЇ в лопушок, проте надовго тієї сили не вистачило, і вони, черкнувшись пучками по ряднині, під якою ледь вгадувалися розплескані груди, купкою збилися на впалому животі. В чеканні потужнішого поштовху крові, яка мала б оживити розм'яклі суглоби в плечі і лікті, пальці ще сіпнулися і, стулившись у кулак, завмерли у затишній ямці між стуленими ногами і животом. Тепер їй змога була пересохлим ротом хапнути повітря і видихнути його разом з залишками страху з таким аж гуком, від чого вона надовго закашлялася. Й найперш, коли відбухикалася, її взяв подив, що в двері більш не стугоніло. Дивися-но ти на них. Якусь тамо шматку налапала під подушкою й витерла чоло й шию. Так легко, як молода, ступила припухлими підошвами на долівку. Е-ге,

32

пожди-но цього вечора, то геть самими устками наче дибаєш. Тра було попід піччю тако пробратися до дверей і подивитися, що там. Ще якась тінь жила на вікні і нагадувала про нічні страхи. Обмацала ватяною рукою на припічку край старої полотнини, гладишку, алюмінієві миски на купці. Одною ногою влізла у рогачі і постояла з переляку, щоб цей шурхіт десь туди не пішов. А то вони причаїлися і чують по звуку, де вона. Штовхне тако двері в сіни й гукне, г-ах, щоб або вже амінь їй тут, або звільнити душу й зовсім. Нікого в сінях, коморі, затим на горищі не побачила. Відімкнула й ті двері й дала їм волю зі скрипом похилитися всередину аж до стіни й, узявшись рукою високо за одвірок, висунула голову у прохолодний ранковий світ. Хата дихала з-поза її спини рівніше й сухіше, мовби пишаючись перед заспаним, зарошеним на травах і на кущах смородини ранком. Лишаючи двері вскрізь порозчинювані, щоб хатнє й надвірне тепло перейшло одне в одне, баба ступила назад в хату й сіла на своє звичне місце на високому ослоні край столу, очима до дверей. Якби оце зара щось таке вскочило й глянуло поглядом іншого світу, то не страшно було б і вмерти тако біля столу, вдягнутій і спокійній. Заходьте, гості, коли вже вночі не добилися. Перша встрибнула в сіни курка, думаючи знайти зернину, але й не забуваючи боязко роззиратися, потім по драбині спустився кіт, стрибнувши з другої поперечки, й пробрався під лаву в хаті, де в нього місце було взимку. Ніхто нічого в баби не просив, бо не звикли дуже рано їсти. Баба, зразу боязко, одною рукою гладячи коліно, а другою ворушачи на столі, аж голосніше щось собі почала згадувати. Але ж вона лягла спати тако ввечері, та й лишень задрімала, як чує, щось її термосує

15(2) вересня Слава

Новиков в Червону

Армію поїхав

17(4) вересня калоші

купила

18(5) вересня біла

троянда розцвіла

21(8) вересня

Пречиста свято

Тамара наша

народила в пів

дванадцятої дві і ...

19(6) листопада вечір

теплий був ввечері

пів на дев'яту Тамара

поїхала в Кам'янку

Василь забрав

3(20) жовтня помер

Ф.Бреус

26(13) жовтня Толя

приїхав

24(11) жовтня ясний

і теплий

14(1) жовтня

Покрова зранку тихо

а після обіду вітер

ясно

20(7) жовтня Інну

Тамарину записували

хрестили

12(29) жовтня узяла

в магазині гасу 10 к.

канце... 200 сол.

3(21) листопада

почала палити

4(22) листопада

Казанська

13(31) листопада

пішло в Армію троє

Поштаренко

Кардонюк Кузьменко

15(2) листопада

ясний день

20(7) листопада Алік

Ігнатів пішов в Армію

21(8) листопада

Тамариній Інні

2 місяці

22(9) листопада

день сонячний

23(10) листопада

приїхала Міля

нога заболіла

33

за плечі. Вона встала, легенько звелася, так буцім до ліжка й не притулялася, аби воно й не чуло, що піднімає голову, подивилася, нема ніде нічого. Роззирається, чи де не сховалося у куток, - нема, нічого не видко, лишень чисті стіни. Вона лягла другий раз і щойно задрімала, а воно знов телепає. Встає тоді бере, обходить тако з-поза печі, а нею ну так телепає. Вона тоді вертається, рядно на голову та й знов лягла в ліжко. Задрімала третій раз, а то як щось прийшло, як вгріє якоюсь вориною в плечі, а вона собі гадає: бий тепер, кілько хоч, уже не встану. Чує, що б'є, а не бачить нікого. То її не боліло, лиш такий страх дало. «Мій Петро розказував, що йшов уночі, та й каже, що пліт тріщав і щось скакало на той бік, то на той бік». Хто це до неї балакає, що голос відомий, а не познає, - її самої це друга душа могла обзиватися. То чо це вона буде забуватися, оно Богиньку пам'ятає, як одного року прибилася мішечка позичати. В комору до себе нікому доступу не давала і винесла бабі в сіни. Тато ще такі замашні зчеплював мішечки. Не згадає тепер, коли в неї позичали, чи цей рік, чи той, але якось лапнула в коморі на скрині й не дорахувалася одного мішка. Татові полотняні сорочки, аж три, позв'язувані у вузол, висіли на дротяному гачку. А від мами нічого не лишилося, бо вона зарані померла. Все в хаті лежало, не чіпане чужою рукою. В корзині, перетрушені соломою, були виделки й чарки, але вже літ з двадцять ніяких свят не бувало. Богинька питалася, чи нема чарок і виделок, а вона забулася, що в коморі в корзині є. Коли ж це той похорон був, що вона не знає, - чийого це сина ховали, привезеного з цеї останньої війни. Ще так допитувалися, що вам помогти, бабо. Вона сама собі раду дасть. Принесли раз хліба київського, вона подякувала. Коли це той Петро йшов удосвіта, га, - якось така зима випала гарна, але темно чогось було в полі, і от вона спати вкладається, коли шибка полетіла. Душа з переляку як не пенькне, а потім двері почало вивалювати. Тако ж чула од сільських, що якісь зайди трапляються. Або з тих, що газ клали, повженювалися на місцевих, і досі гальтують. Коли погупотіло десь до сусідів. Вона куфайку на тіло і гайда в село, - лишають її вдома, а самі побрали шворні та й злапали, якраз вертався попри її хату. Розпитують, куди йде, а той допетрав, які це подорожні. Ведуть до свеї вже хати, а там дім щитовий, казенний, і двері тоненькі, то двері були побиті. Хотіли вбити, але пожаліли, що свято. Коли ж це той Петро йшов - вона б почула, якби якийсь рух був. Під ранок вона подрімує тільки, але не спить. Колись і тут стояло село о шістнадцяти хатах. Першим ділом чоловіка позбулася, вийшов на вуличку,

34

гримнув до Лагути, чого ти товар пускаєш в город. А той з жінкою накинулися, як звірі, долотом носа стесали. Замкнулися в хаті - нема їх. Лагутиха впослі свідчила на суді: я його просила, щоб не вбивав. Е-ге, суд то тобі повірив, а це не розказуй - бачили у вікно, як шмаття з Лагути здирала окровавлене і запихала у піч. Чорт їх матір знає, що воно за люди, в крові обоє купалися б, - казав Більмович, той, що старостою за німців був. Але садовлять Лагуту, і та десь за ним повіялася, а ці дітлахи на кого. Мусила забирати до себе, щоб не повмирали. Не мала змоги раз викупити облігації, й що ти робитимеш. Почала думати, як корову продати. Коли об'явився лист від старшого сина Лагу-тиного, якийсь капітан на морі, і гроші од нього дістала. Викупіть, мамо, так пише, а корову не здумайте продавати, бо дітям без молока не мона. Викарзяли якось і ці з горем наполовину. «Забулася ти, як вона хвалилася, - відстібнутою зсередини кишені шпунькою єднала краї складеного на колінах мішечка, от дитинка така вийшла, ще й пробрала там, де голівка мала бути. - Мій Лагута курки не вб'є». «А людину вб'є, - згадала й собі, - так, так». Це була новина для неї, що сільським позичати, й тепер, як хоч, розминися з людиною. Стояла на порозі й чекала, коли Богинька надумається вже йти. Чогось страшно робилося, що це треба довше з людиною побути. То мало їм тако, що дай. Ще й віру подаруй, буцім це не горе чи скрута змушує до цих позичок, а іншого чогось потребували, й не поодходять, заким всього не скажуть. Вона розуміла й не могла дати Ради. Ну й не така ж, щоб шкодувати, але хотілося, щоб мовчки. На і йди. То в селі вони там позвикали, не так щось, як побалакати. Зроби добро, і потім не позбудешся тієї

Blog

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка