Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Історія України" на тему, 252.31kb.
• Хай пісня лине в синь небес крилато, у мирне небо хай зліта салют! День Перемоги, 17.86kb.
• Жителька с. Куйбишево Тяжкий тоді був час. Мені виповнилося 12 років, а жили ми в Любимівці, 639.44kb.
• Сказка Жили-были две розы. Как жили? Вот так и жили. Родились они на одном из кустов, 20.38kb.
• Хай у віках живе крилате, Благословенне слово – Мати, 54.38kb.
• Библиографический указатель новых поступлений книги, Брошюры, Брайлевские издания,, 336.52kb.
• Масонство на Україні менш усього можна назвати українським, менш усього бо воно відбивало, 240.58kb.
• Удивительные цены, эксклюзивный сервис, сказочные предложения!, 44.66kb.
• В. А. Гоголь-Яновский, отец писателя, 1697.62kb.
• Рекомендації щодо виховної роботи зі студентами, 200.62kb.

3(21) серпня Ігор

Швець помер

14(1) серпня

Маковея

18(5) серпня

з другої години дощ

і під вечір сонце

19(6) серпня Спаса

годині о третій ночі

дощ

28(15) серпня Перша

Пречиста

4(22) вересня Ганя

Котичка померла

6(24) вересня

Валерка помер

11(29) вересня

празник Усікновенія

Глави Ліди і Валі день

народження

141

втікали в поле, в ті ями, де бомбили, і вони там просиджували в снігу, і душа тремтіла, чи від холоду, чи від ляку; а хтось верхи при­скаче, скаже, що вже нахватали молоді і виїхали; та туди і сестри її двоюрідні попали ще молодими дівчатами; полонені стали поселя­тися по квартирах; жили і гуртувалися; бо німець і не думав верта­тися, пішов і пішов; у її тіток був Ваня Федоров із Ленінграда і Сергій, сибіряк; ну й багато; коли їх стали підозрювати, вони вий­шли в ліс; ночами тільки пробиралися в село, щоб набрати харчів; і знов у ліс; вона дуже боялася, бо жила коло батьків; ще батько нерідній, міг щось і сказати; одного разу в лісі було вбито троє нім­ців, і роздягнених; їх німці знайшли і приталабанили в село до сільради; правда, староста Більмович був такий; людей своїх жалів; і мусив служити, бо, як кажуть, його поставили; був тоді німецький наказ, якщо буде вбитий поліцай, значить сто душ селян убити; а якщо німець, то триста душ; загадали людям до сільради, і вони не знали, чого; підходять, бідні, і лягають, хто в саду, хто за хатами; бояться ж; а в цей час староста щось надумав; сказав, що не в їхньому районі вбиті, і не вони винуваті; але село їхнє було ото­чене; ніч тоді була дуже темна, і сильний дощ ішов; в ту ніч, мабуть, і кури не спали, не те що люди; її мати каже «давай втікай хоч ти з села, бо поб'ють усіх»; «куди ж мені, мамо, нехай уже разом, що вже буде»; мати до неї з криком та сльозами «ти ще молода, та дитина, та чого тобі гинути від німецької кулі; вбирайся та переходь аж до Ружина, до свекрів, то там тебе ніхто не знає, там і переживеш коло свекрів»; погодилась, ідуть; темрява, дощ, холод; бредуть до Білоцерківського соша; а там же німці валкою йдуть; її матінка провела кілометрів п'ять від села; от уже й соша; треба його перейти, щоб добратися до другого села Вербова; поставали вони під теле­фонним стовпом, немов захисту в нього просили; поплакали; та й нема коли довго прощатися, бо буде видно - не пройдеш; от вони полізли через канаву та на соше; і знов у канаву, і на дорогу, яка вела у село; хоч вже не видко було матері, але вона відчувала, що вона їх з дитиною оплакує; а донька коло неї шльопає по грязюці; мокрі ноги, похололи від холоду; не хотілося вже й жити, як поду­має, що попереду сорок п'ять кілометрів по такій погоді з дитиною; пройшли вони село; ніхто не побачив; ніхто не спитав, куди їх несе доля в таку погоду; вийшли за село, перевдягла свою Оленку в сухеньке платтячко, а мокре знов у чемоданчик; а черевички зняли зовсім, бо в них уже не можна було йти, намокли; зв'язала їх і каже «мамо, дай я буду нести»; на паличку і взяла на плечі, і пішли вони;

142

стежинка конюшиною скошеною вела десь до лісочка; а там десь на Бровки треба попас-ти; ой, лихо, як вона дивиться, паличка на плечах, а черевичків немає, згубилися; «Ле­но, Де ж черевички»; вона дивиться, таке зморене, мокре, нещасне дитя; дивиться во­на та й думає, «Господи, чи ти там є; що це робиться; за що люд страждає»; вона не знала вже, чи володіла собою, чи була зовсім без пам'яті; а мабуть таки і була без пам'яті; не петрала нічого вже; це вже почався лісок, така зарощена канавка; каже «сиди тут, нікуди не йди, а я вернуся пошукаю»; Олен-ка присіла, а вона побігла, мабуть, з півкіло­метра назад; думає, ще трошки, ще трошки, та й вернеться; ой, Боже, чує, десь гугукає німецький літак; дивиться, кружляє над лісочком; «ой» закричала сама до себе «ой дитино, ой Леночко, нащо ж я тебе там оста­вила»; біжить, кричить сама до себе «ой, що я наробила»; добігла, а вона сидить під ку­щем «мамо, я боюся, он літає самольот»; витягла її з-під кущів; поставали та й стоять; а він, фріц, як сказився, шугає кругом, щось рздивляється; бояться зайти в лісок, буде враз строчити, і стояти бояться; що хоч роби; так вони стояли півгодини; чи від хо­лоду, чи від страху трусило ними, як маля­рійними; і Оленка її тремтить, притулилася, обняла ногу рученятами; думає, виправила їх мати; називається, рятувала від смерті, а тут загинуть, ніхто і знати не буде, і ворони роз­несуть; але їм удалося перейти той малень­кий лісок; доходили вони до Бровок, заліз­нична станція; там вона вже йти не могла, бо доводилося нести Оленку і на плечах, і під рукою, як в'язочку дров; а ще чотирнадцять кілометрів попереду; проклинала і німців, і німкень, і німченят; може, там не всі винуваті, але всеодно проклинала; добралися вони в

13(31) вересня

два роки Хрущову

як помер

14(1) вересня Семена

18(5) вересня

померла Хрипчиха

Липистина

21(8) вересня Друга

Пречиста

27(14) вересня

Воздвиження

14(1) жовтня день

похмурий Покрова

15(2) жовтня дощ

до обіду

26(13) жовтня

маршал Будьонний

Семен

30(17) жовтня

хоронили Будьонного

маршала

1(19) листопада

сніг перший

2(20) листопада

сніг Бутенко Коля

в Червону Армію

пішов

3(21) листопада Валя

приїхала

4(22) листопада

Казанська празник

15(2) листопада

Віктор поїхав ...

17(4) листопада

Малота Фекла

померла о шостій

годині вечора

19(6) листопада

Феклу хоронили

26(13) листопада сніг

потрусив

27(14) листопада

а сьогодні розтав

Заговки

7(24) грудня

Катерини

13(30) грудня

Андрея Андрєя Вови

день народження

14(1) грудня Андрея

16(3) грудня дощ

зранку до вечора

143

Крилівку; зовсім було темно; свекор стояв на вулиці з палицею-кудись, мабуть, зібрався йти; вона ще до ладу не знала, котра хата, але старий побачив, що хтось вовтузиться; спитав «а це що за холера суне»; вона сказала «тату, рятуйте»; «ти диви, чого це»; зайшли вони в хату і впали на ліжко, намощене соломою і накрите рядном; і, мабуть, спали добу; а потім почалося нове життя і нові тривоги; там так само німці забирали в Германію; такий само німець керував, як і там; його прозвали Жовта Муха, бо на ньому був такий костюм на колір жовтої мухи; розказала своїм, як привезли побитих німців до сільради; староста хоч і староста, але він стоїть за своїх людей; не хотів горя в селі; він їм казав, що ми не відповідаємо за цих нім­ців; вони побиті в лісі; то не наш район; але він не подумав, що в лісі теж люди є; от вони поїхали в ліс, хоч лісу й боялися, бо вони казали, що тут кожний кущик стріляє; в лісі був невеличкий хутірець; тоді фріци добралися туди, і люди побачили, що появи­лися німці вже не на добре; хто встиг, повтікали до лісу; ну а з іншими розправилися по-своєму; нікого не пожаліли; і ні малих, і ні старих, а молодь забирали і гнали в Германію; так от Більмович думав, що німців одведе від свого села і все буде добре; але люди клали голови і не знали, за що; то не життя було; часто шнирили по хатах; давай в Германію; її вже знали, хто і чого тут опинилася; стали заглядати до хати; свекор її переховував, де тільки міг; один раз їй запам'яталося на все життя; прибігає сестра чоловікова, Параска, каже «ховаймося, бо ходять там по Перегонівці»; що робити; поки вони думали, то свекор на горищі вигріб в ячмінній полові дірку; каже «залазь сюди»; ой, Боже, думає, як там сидіти в цих устюках; ну, шурхнула туди, і її свекор накрив і притоптав; це ж було напровесні; сніг ще лежав; але де-не-де порозтавало; чує, гомін по дорозі; вже в дворі; це ж, чує, Жовта Муха, і ще чехи; ну й, зви­чайно, поліцайчик, тільки не з їхнього села; від страху вже нічого не пам'ятала; думала, залізуть на горище і почнуть пороти багнетами всю солому; і поцілять в голову; чує, лізе вже на горище і починає гребти над головою; думає, ну, все, капут; коли це свекор «вилазь, ходім»; був дуже добрий дід; ну, дай Бог; як вона подивилася на себе; їжак; сіла та й плаче; що ж їй тепер робити; не витрусити і не вибрати; з неї всі стали сміятися, свекруха, брат, Параска; ну, кажуть, офіцерша, ти ще такого не пробувала життя, то звикай; та як уже гірко не було, але вона хоч маленький захисток мала; й цим була рада; а тут ще одне лихо сталося; потрапив у полон її Гриць; якось вдалося йому вирватися від фріца; і дістався до своїх рідних; жили

144

вони вже біля батьків; та нерідний батько, вітчим; та ще й вони завалили; ну, мати в неї добра; каже до неї «бери-но чорного кожуха та здери сукно, воно добре і гарне, та поший йому якогось пінжака; що ж ти будеш роби­ти»; деруть сукно, а вітчим аж на стіни лізе «як мені то нема зробити кожушка, а зятько­ві то бач; із себе готова шкуру здерти та зятю почепити»; пережила вона тоді добре; поки зшила його руками; тяжко; та яка ж то робота; якби нагнувся добре, то все розліз­лося б під три чорти; а тут ще Ордань на носі; піп просить вітчима «зробіть-но гарну Ор­дань на ставку»; а вітчим на таке охочий був; хоч у церкву й не ходив, а з попом любив пограти в шашки або в карти, і завжди його дурнем зробить; ну от вітчим узяв ще двох дядьків і почали різати лід; та таких хрестів та престолів наставили по ставку, що й справді було дуже гарно; а до матері накри­чав «давай з червоних буряків соку та роз­водь зеленки, а я покрашу оті хрести та сто­ли»; а мати сердиться, каже «от сухота, щоб тебе красила ще й моя лиха година; як уїсться, сльота, то вже не відчепиться»; ну, пішли ж і вони на ту Ордань; то Гриць і вдягнув того пінжака; то не пінжак був, а лихо; а вітчим щоб не матюкався, то мати дала йому кожуха ще її батька Гаврила; та й каже мати «оце, щитай, що пропали обидва кожухи»; тоді батько сказав «найміть собі хатину та й живіть самі, а то я через вас попаду ще на шибеницю»; пішли вони в чужу хату; ще тяжкіше стало її життя; чоловіка майже ніколи вдома не бувало; але стали з'являтися чужі люди в хаті; одного разу вона була зраділа так, та ненадовго; заходить Настінка, вчителька, каже «давайте познайомимося, не бійтеся мене; оце вам корзина, візьміть сховайте куди хочете

17(4) грудня Варвари

празник зранку

похмуро ясно

до вечора

18(5) грудня Сави

19(6) грудня

Николая

29(16) грудня

Фроська Бреуска

вночі о другій годині

померла

30(17) грудня

Бреуску хоронили

1973

2 липня упала коло клуба і розбила коліно

4. липня проти
   
5. сьогодні не могла
   
6. заснути всю ніч
   
7. липня дощ ввечері
   
8. гарно
   

11 жовтня Павла Маляренка хоронили теплий день сонячний у платтях були і я 14 жовтня день похмурий Покрова

1974

2 січня п'ятдесят п'ять років батькові нашому як помер 9 січня Володі день народження 2 червня Пасха 19(6) червня помер маршал Жуков 26(19) червня Гриша Сологуб помер

1974

4(22) січня Галі рік

як померла

7(25) січня Різдво

сніжок

8(26) січня сніг іде

9(27) січня Лениному

Володі день

народження 145

подалі»; заглянула в корзину; ой, мило; «де ви його взяли», бо в той час у них мила не було й показати; а це ж мило; «ні» каже «це не мило, а це горе; це тол»; чула вона про нього, а бачити не бачила; не встигла заховати, а вже торбу гранат приніс хлопець полонений; «закопайте» а сам пішов; через деякий час вперли їй півмішка німецької одежі; «на хазяйка, спряч»; ой, лишенько, чоловік наказав, мусить; хоч боялася темряви, але вийшла серед ночі і в сусідки Гані німецької на городі викопала яму в коліна і вперла туди цього міха; і загребла; одного разу приходить чоловік уночі; вона його перелякалася; увесь мокрий, якийсь стривожений, ну страшний; вона почала сердитися, дорікати, ревнувати, назвала його, як хтіла; гулящий, волоцюга; вже їй набридло; втягує він якогось чемодана; «а це, як хочеш знати, люди гинуть за родіну; а ти мені тут»; ой, стала вона як вкопана, дивиться й слова не може сказати; а воно от що; переходила десь група з Козятина до Попельні; сіли відпочити під лісочком на Крилівському полі; було їх чоловік семеро, озброєні; і не догледіли чи чого; розірвалася у них граната, і двоє загинуло, а двоє поранених; і з них одна жінка; прізвища не знають, а звати Оля; їй одну грудь вирвало; ну от, тих двоє закопали чи де вони їх діли, а Олю і ще одного чоловіка привезли в село; Олю поклали в Настінки, вчительки, на горищі, а чоловіка десь у сусідів; місцевий фелшер ходив крадькома їх лікував; а вона з Настунькою носили потайки їм їсти; хотіли вони її побачити, але не можна було; жив там близько дядько Патрат, дуже вредна людина; він їй казав в очі (показував на колгосп) «скоро для вас німець поставить шибениці»; тривога за тривогою; одного разу напровесні 1943 зайшло до неї двоє чоловіків; поздоровкалися, спитали, чи до неї ніхто не ходить з людей; вона відповідала на питання; трохи боялася підісланих; але, думає, що вже буде; ці люди такі різні бувають; просять «ми вам до якогось часу залишимо цю торбину; приховайте її»; та й пішли; один оглянувся і сказав, що скоро заберуть, тільки щоб ц-ц; думає, що тут за новина; розв'язала, а там з відро патронів; ну, думає, і не закопаєш, бо мерзла земля; куди ж їх; в селі була така звичка; якщо помастиш землю в хаті, то встеляли соломою або сіном; щоб земля не так стиралася і тепліше було під ногами; вона ці штучки порозкладала кругом тоненьким шаром і вкрила густіше сіном; хто вже не заходив, ніхто не міг навіть подумати; бувало, що приносили невеличкого приймача, і провід у дірочку протягували на ясенка; він ріс у дворі; навіть не раз слухали Москву; вже за ними дехто сільські піддивлялися; чоловік майже

146

ніколи вдома не перебував; не раз підходили вночі під вікно, запитували «а де твій чоло­вік»; «нема вдома»; і лайку, і що хоч чула; однієї ночі прибіг чоловік; впав, кричить, рве коси на собі; ну, думає, якась гарячка чи _Здурів уже; бігає, злякалась, плаче; «що таке»; кричить «побили, побили»; «кого»; «Козловського й Істоміна»; тих двох, що патрони сховати приносили; «ой, Боже, що ж тепер буде»; їхали десь з Козятина на Попельню одною конячкою на санках; неда­леко від Крилівки навпроти їм двоє поліцаїв на конях; хто, куди; Істомін показує доку­мента Петра Настиного, він тоді був агро­номом; ну, проїжджайте; ці їдуть, а поліцаї ще стоять, заглядають, що може, ззаду лежить; на горе, в Істоміна ця торба була через плечі, а торба в соломі; помітили ре­мінчики від торби; «стій, руки»; тут стріля­нина; дід скотився із санок в канаву в гря­зюку і причаївся; а два хлопці загинули від чужої кулі; а дід вночі добрався до села і дав знати, що трапилось; їхні хати були крайні, і далеко було видно на поле до Ружина, куди вони часто ходили вимінювати замість солі якусь кисло-солону селітру; солі тоді не було хоч раз лизнути, а все селітра, та й то не докупишся; от вони ту дорогу знали добре; але одного дня всі люди звернули увагу на ту дорогу; на колгоспі, добре бачили, німці шибеницю зводили; та ще й Патрат ходить по дорозі і скрипить своїм хрипким голосом «он бачите, для вас шибеницю ставлять»; а вони вдивляються, що там за чорна валка по Дорозі, як шнурок, покотилася; то сховається, то знов її видно; а ззаду в них якийсь крик; Це по тій вулиці від кладовища біжать німці, і почали по них через яр стріляти; ніхто нічого не розбере; і тільки сніг перед ними чогось чвиркає; крикнув один «тікайте, по

14(1) січня Новий рік

18(5) січня Голодна

Кутя сніг ішов

19(6) січня Хрещення

до третьої години

ясно а після третьої

похмуро вночі йшов

сніг проти Хрещення

на вечір туман

24(11) січня Вітусі

день народження

26(13) січняІ

Козиренкової Ніни

Наташі рік

27(14) січня поїхали

Толя з своїми

і Тамара приїжджала

2(20) лютого Валя

приїхала

3(21) лютого Валя

поїхала

5(23) лютого розтав

сніг цілий день дощ

6(24) лютого два

роки Іванові

Маляренкові

7(25) лютого дощ

ввечері

8(26) лютого всю ні'Іг

дощ вдень дощ

15(2) лютого

Стрітення похмуро

28(15) лютого рік як померла баба

Тофаниха

2(17) березня

отелилась корова

у Колі Настя

Хрипачка померла

3(18) березня Настю

хоронили

8(23) березня сина

Марининого

Костяного свайба

10(25) березня

пройшло два тижні

посту

12(27) березня померла Настя 14(1) березня мій день народження сімдесят один

147

нас стріляють»; а за кладовищем теж стрілянина; з автоматів стріляють; крик «за Родіну, за Сталіна»; ну, чоловіки кричать «втікайте»; і вони через город Гані німецької та через другу дорогу та до Наді у двір; а там льох; не льох, а яма глибока з картоплею і зверху солом'яний дах; вони як почали туди летіти, як галушки; хто по драбині, а хто й так; а в неї ще ж і дитина під боком; «мамо, мамо, що це»; «дочко, війна»; ну й сидять вже в ямі; вона така страшна ця яма; візьме та як увернеться ця земля на них; якась кругла ця яма, як діжа; ще й пічури з усіх боків; шум над ними; коли з гармати гряк, потім знов бабах-бах; сидять; і з ними Марко, хазяїн цеї ями; і жінка Оляна, і Надя, їхня братова; така ж приїжджа, як і вона; каже вона «Марко, вилазьте, подивіться, що там»; Оляна ж як закричить «що, ти хочеш, щоб мого Марка вбили»; а з гармати бабах, бах, бах; аж каганець тухне; і земля, як дощ, сиплеться по них; Оляна іще кричить «сама лізь, як хочеш»; «й полізу»; донька й собі в крик «і я, мам»; думає, нехай лізе; як помирати, то разом; ну, лізе вгору, а ляда дощана над головою, закрита; й вона боялася зовсім відкрити; а так, просунула трохи голову, далі плечі; ляда трохи піднялася; а вона далі просовується; і ляда вже по спині її тисне; а тут ще й двері із соломи; вона до них потягнулась, відкриває пома­леньку; а воно знов гряк-гряк; тільки голову простромила - ох, мамочко; її побачив содат, і вона як злякається; бо ж знала своїх військових, ті були з петлицями; а це, дивиться, з погонами; «ви што сдєсь дєлаєтє»; «які це б'ють»; «вот б'ють наші, а вот фріц проклятий»; бачить вона, троє поранених качається на подвір'ї, і в хатині двері розчинені на обоє дверей; «що там таке» кричить Марко з ями «до кого ти там говориш»; «наші тут, наші; ваша хата відкрита»; «злазь, ізлазь, я подивлюся»; стягнув її і її дочку, поліз; а Оляна хреститься «Марко, що там»; «ой, Оляно, наша хата горить»; Оляна знов хрести почала класти на груди та приплакувати «а там мука закопана, а там одежа закопана; все ж погорить, Марко»; сестра її тільки в куточку, бідна, зігнулася, сидить, головою киває; дитину до себе пригорнула; Оляна скупа була, нічого не давала; а тепер і те добро пропаде; а вона в крик «злазьте, я вилізу, бо тут ще подушимося»; «Марко, горить?» Оляна своєї; «ні, дірку пробило, задиміло і не горить»; «тікайте, я вилізу» крикнула знов і, як буря, її вгору піднесло, а за нею й донька; а там позгиналися і на дорогу, та в Ганнин город; тепер уже не страшно; солдати свої і офіцери; навпроти лейтенант на коні; кричить «куди, назад»; та куди там назад; вона ж до своїх, до свеї хати; біля хати побачила за купою

148

соломи стоять кулемети, хата відчинена; на порозі стоїть офіцер, дивиться в бінокль; вона підбігла та з радощів «хто-хто в мою хатину заліз»; «а ти кто такая»; «я хазяйка», «так вот, хазяйка, скажі, что там на поле чєрнєєт»; подивилася; правда, там якась купка чорніє; каже «там не було нікого, але там німці є»; «а ти откуда знаєш»; «ну, бачи­ли, як ішли, і десь ділися»; «вот что, хазяйка, уході отсюдова, сдєсь передовая»; ой, хай що буде; нікуди вона звідси не піде; і от поба­чила, що таке війна; співдня і до ранку гаси­ли, гасили; наші зайняли оборону в селі, а німець бив за село, в поле; а ввечері загорі­лося декілька хат, і було видно в селі; вона з хати нікуди не виходила; чотирьом солдатам зробила перев'язки; а привезли п'ятого, вона вже не змогла; в очах пожовтіло, як поба­чила; і опустилися руки; вийшла на поріг, стала; а з їхнього ясенка всі верхи збиті, под­вір'я встелене гіллям; бідний ясенок, моло­денький та високий; тоже взнав війну; попід­бивали йому гілля, наче руки; а він то був і помічником; антени на нього вішали; а тепер от бачиш; поранили і тебе, наш холодочок; як наші пішли, якась наволоч почала сунути ззаду; вона ще звечора помітила на Перего-нівці, троє ходили в шкіряних пальтах; а вони вдвох з Мариною, чоловіковою двою­рідною сестрою в хаті були; ну й Лена ма­ленька; коли й до них стукають; вони попри-чаювалися, Марина на печі, а вона з дочкою на ліжечку; Грицько ЇЇ давно вчив, щоб на ліжечку не лягала, бо можуть і гранату в хату кинути, і що хочеш; а на печі хоч можна вря­туватися; але вона думала, що вже наші, то чого ховатися; боїться, але підійшла до две-рей і питається «хто там, чоловіка нема вдо­ма; я не відчиню»; «відчиняй, бо вікна пови­биваю»; і як бахне чимсь по шибках; а скло

сповнилося зранку похмуро перед обід ясно Белу Настю хоронили

15(2) березня після

обід сніг дощ

17(4) березня три

тижні пройшло посту

18(5) березня

померла

Щербаченчиха