Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Історія України" на тему, 252.31kb.
• Хай пісня лине в синь небес крилато, у мирне небо хай зліта салют! День Перемоги, 17.86kb.
• Жителька с. Куйбишево Тяжкий тоді був час. Мені виповнилося 12 років, а жили ми в Любимівці, 639.44kb.
• Сказка Жили-были две розы. Как жили? Вот так и жили. Родились они на одном из кустов, 20.38kb.
• Хай у віках живе крилате, Благословенне слово – Мати, 54.38kb.
• Библиографический указатель новых поступлений книги, Брошюры, Брайлевские издания,, 336.52kb.
• Масонство на Україні менш усього можна назвати українським, менш усього бо воно відбивало, 240.58kb.
• Удивительные цены, эксклюзивный сервис, сказочные предложения!, 44.66kb.
• В. А. Гоголь-Яновский, отец писателя, 1697.62kb.
• Рекомендації щодо виховної роботи зі студентами, 200.62kb.

сонячно

11(29) лютого мороз

сонячно тихо тепло

12(30) лютого мороз

прохолодно сонячно

13(31) лютого вранці

туман вдень похмуро

трошки сонце

14(1) лютого

вранці похмуро вдень

хмарно сонце було

я упала на вуглу

стола в 6 годин

345

пустелищ, як вже тра вертатися на старі, де вновілі ніякі й ніякові такими гуртами сталагунюються робити мерво з зосталої лиховини. Не в тім-же провина що не тямили чогось, а й не тим, що з нами коїли в сліпоті невідання нашого, а що - ми остачу сякої-там потребизни пристарчували до віри і уповання, покари й обновку, - понадходили ці нащадки давніших володарів й емісарів добрати, що було недобране; а ще, як то дораніше за душі й тіла, торги справити на ці землі й оселі, дешевлячи з несамовиті: води брудні, і землі закислені, але й наймитів заїжджих набрати, бо свої перевтомлені не роботою, а знаттям. Годиною а й віком обчислено де-що невгадне, а вішністю прибережено недоказану мудрими й подорожуючими гадку, що не кінцем це скінчення позначиться, то ж і не початком; та й -

Rosocoronetum Marianum varia pro varietate temporum Rosaria et Coronas, Deiparaie Virginis ergo adornandae, nee non adornandae complectens. Cum septendiali penso, atquae paruis pronominibus Jesus et Maria, et de Conseptione Virginis immaculata officiolis, - чи й не так: ще ж є якась забобонність не зривати цих хатніх дверей, та нутрощі повипатрують, де яка скриня, казан умурований, лежанку та грубу розкурочать, у підпіччі ямище вигребуть - ну ж, закопані гроші; та й ви такий парубок, що по селах десь полишали дітей, а мусите матір догледжувати, і ні котрій невістці не пересидіти й дня, бо не так зварить і підмете, як син рідний; та ким-но не бути, а вши-вальництва цього не зректися. Ми цей вік цілий рихтовище учи­няли, де яка хата чи клуня, аж мізерніли і найдужчі навали снігів та вітрів, і з міст велелюдних над'їжджали замірники, щоб обміряти наші будівлі на перевіз до музеїв; а то якоїсь пори і Богинька, зосліпа налапуючи перетерті стіни зсередини, вповідала птахам і звірятам навсидячки кіля кладовища, вже не знаходячи й потаєм­ного просліду на хутір затемнений, що цей світ багатезно чим опри-томнить прийдешні народи і покоління, але цим рихтувальникам глини не стане вальки місити та обкидати, бо верхи солом'яні, а жита по люцьких городах все менше заводжується, а півзини угру­зають у перетрухлі гребені; і так показувала невидному очам світові долоні з пришерхлою глиною, - дощі запливають з верхів і змивають патьоками всяку мастінку. Ай-так, вам то краще знати і за роками видання, і за часом, коли яка хата збувалась старої покрівлі, - на пору чи так якось під цю госінь кажете й ви, що чось Богинька давно не загадувала стріху латати, а діти знайшли на порозі під дверми слоїка аж з засниділою зверху шкоринкою,

346

лопушок іззів'яв, і черва завелася, та й так дізналися, скільки пролежата в хаті замикана ізсередини; а сніпки, знесені із горища, зле­жалися у загаті, - от де буде припасок і не на їдну хату. То нам рахувати жертви і жер­тви у цьому поході за відбудову, і от-це вам ще їдна хата на реставрацію, а світ розбудо­вується такими палацами-цяцянками, і влада, от-же-ж-і-горенько-тобі, призирює так чемненько, чи ж то ми хазяї тих палаців, і що ж то їм уповісти, - як це ми такі ну мов жебраки і нездужі а-хоч палацика вицяць­кувати, і такі посмітюхи, так розм'якчуємо старі зо стін вікові коржі пообвалювані, й ну ж знов їх замішувати на полові й соломці із-під змолоту нецьогорічного, ряднами викра­дати з полів гуртових, бо кому і якій там сторожі докажеш, як це й не собі і не людям во славу і пам'ять, а так собі передержати цю вікову убожину і до того невгадного часу степління людського серця, перевдягання у строї залежані в скринях і по шафах, збиран­ня на гурт попри отцеї-от давнини й суму­вання святешного. Посміймося й так, - бо страчається цей-го бабський світ, і рідко яка зовстолітня жінка отеплить ізмерклим зо­ром на твоє старання призбирувати закуш-пеленими дорогами й вуличками кізяки кінські і з добрістю виповість й не до тебе нагнутого, а тако десь у світ про задавнений звичай мастіння долівки; і так, виступо-вуючи кирзовим струп'ям на ще один струх­лявілий щабель, аж-но й вік обертається із початком своїм, й переймаючи з низу від мене сніпка, ви второчуєте у це жнив'яне просторовисько з аж чутною сухістю ледь проростаючої стерні щось про жито вдовине; а таки вдові жнивувати опісля усих жнив, як і нам і ці хати рихтувати впісля смертей і щезань; то якою б то згадкою про давніші й

виключала заолла

голову

15(2) лютого вранці

мороз похмуро

після обід сонячно

Стрітення

16(3) лютого вночі

йшов сніжок

потрусив вранці

похмуро з першої

сонце

17(4) лютого

похмуро мороз і тихо

18(5) лютого

похмуро мороз

снилось що я плакала

за Колю що він лежав

мертвий

19(6) лютого

похмуро

20(7) лютого сонячно

мороз

21(8) лютого мороз

сонячно

23(10) лютого мороз

вдень сонячно тихо

24(11) лютого мороз

сонячно

4(19) березня вітер

похмуро

7(22) березня

похмуро

8(23) березня зранку

мороз вдень

хмарилось сонце

9(24) березня вранці

мороз вдень розтає

хмарилось і сонце

вітер

10(25) березня сонце

хмарно

12(27) березня сонце

і хмарно

13(28) березня

зранку морозець

хмарно сонячно

14(1) березня зранку

мороз вдень розтав

сонце хмарно

15(2) березня вранці

мороз вдень розтав

сонце

347

теперішні книгодруки у вішності проступання й ще третім щаблем хилиткої драбини допевнити й це знання про аж неміч закінчення й-жаднісінької роботи, бо нові смерті доносять все якийсь новіший дух знань, а казано, що інакше вмирають, й не від знань, й не від страху, а лиш-но людині стає затісно і в сні, і де хоч, - так то тобі, людино, й поведено на цих сніннях, і в безмірі часу; ще небіжчики дочікувалися одспівування у трунвах, ще й не довезено на кладовиська, аж це всім шоферам і котрим майстровитим, і війську, і лікарям гей на вселенське хатнисько, а хатам то стояти упросто неба й куріти отрутою на пів світа, аж смієтеся, що не тіки сусідам по межах держави достачиться то з росою, то з димом, як це нам учені поперелякувані доповідають, - земля ж за добу обернеться, та й матимуть всі. І примушено, кажете, одтеперички думати не за своє все, а мов цілий світ уступає у замаруджену душу та й термосує: а ви ж хтіли мати од нас і те, і десяте, то от тепер будете винні нам і в своєму жебрацтві; та ж світової облуди не розпізнати у присмерку наших бажань, - бо тра було бабі Марті й до цеї машини у присмерку ранку а-досповідуватися, яких це ще сиріт везуть і з яких окупацій, що пів неба сироваткою зайнялося, а дрова в печі бахкають і хижими чоловічками в хату стріляють; такого-т ще не бувало, відколи палінка велася; там ці діти розлізлі по світу комору заставили батареями і котлами на якийсь йнакший добробут її, а їй любо хоч і хмизу в лісі назгребати, аби дух у хату пішов; то що це з цими дровами і лісами, аж-но й природа ізбун-тувалася і зазіхає на її хоч і найдрібнішу потребу, - от де не вникнеш і винуватості, хоч як не задобрюй богів природи і боженят со духами, їй ці гули перемішалися у слуханні й пам'ятанні, - чи то лісами так заколише й прогугонить ув порі владарювання не людської сили, а чи ці трактори збудять упереддосвітку, чи знова ця техніка вбійна рушає на завойовництво недонищеного люду; та казано, що техніки меншатиме, а глас людський побільшиться; і які повітряні наскоки, і гул упонизземний, і понижчалі дахи впроти мертвоблідого сяєва, і рештки якоїсь нової армії у незнаних доти одіжжях, - чи й вами так на горі вшивальництва так здвигає, а цими новішими чубчиками житяними вишелестує на взір тих прочи­таних сторінок, - ми собі прикуповуємо що-яку-новішу книжку як мовби саму історію; так вам признижуватися й діставати сніпки з моїх рук і долати щаблі з цею ношею наввис та довго вимацувати споєні дротиками кінці драбин, мов там на тих дротяних вузлах яку таємницю догледжуєте; а-ж нам тут такого історії внадмір, а-ж так

348

ми повглибилися в написане за роками й виданнями, аж нема знаття й ради на кожен осьошній порух та й думку; бо ж, чуйте, і не знаннями й роками видань ми уславилися в своєму безпросвітку, - ми не-в-годні прочи­тувати що-яку дрібнощ зпоперед цих прис­мерків, де люд поділився на охочих до всень­кої правди, й на тих, що аж німують оскаже­ніло: ну не чіпай. То їдним доказуєш, чи можлива вона ота правда вся і якою вони її хтять мати, а іншим доводиш, що як така свобода настала, й кажи типір про все і за все, а вскаженілість уназдогін тій свободі, що бійсь слова мовити, - то матимеш поділ і не на правду й нечіпаність, а знов на цих винуватих й безгрішних; бо винуватим не вибавитися з світу криків і шепотінь, а безгрішним і далі орудувати світом і волати про свою ще побільшалу жертвеність; й так виходить ця жінка, як виходила що-вік і що­днини на поклик світових гулів, осторо-жаючи загрозу чи душі своїй зсиротілій, а чи вселенським людським кагалам; стає у прочілі дверей, вже й не жінка, і не люди-ночка, а мов дух який, їдною рукою при-христуючи вбогу тонку одежину на зсуше­них грудях, а іншою кострубато вчепившись в одвірок, - зминають страхи поволіше, як віки, і вбутися кожному вікові на нестачі свого тривання, й аж так, що наступатимуть цілі віки розгадування тих попередніших; і кому ж то на тяму прийде, яким розумним і навченим у тій непрогляді прийдешнього, що ми цю остачу віку наповнили думанням і робленням, заступили його недоладніми постатями у зотлілих одежах і на кожні­сіньку річ і яку потребизну позберігали імення і назвиська, - то зжальмося й ми, як не зжалилися над нами; охоронімо наших мертвих по-людській; а потомешні мудрі й

16(3) березня хмарно 17(4) березня хмарно холодно вітер 18(5) березня мороз вітер холодно похмуро 19(6) березня вранці мороз сніжок холодно похмуро 20(7) березня вночі вітер холодно сонце показувалося і хмарно 21(8) березня сонячно сильний вітер холодно 22(9) березня сонячно холодно вітер

23(10) березня сонце хмарно холодно вітер 24(11) березня сонячний тихий тепленький 25(12) березня зранку мороз вдень сонячно тепло 26(13) березня вранці мороз холодно вдень сніжок пролітав і дощик кропив

27(14) березня похмуро з третьої години сонце 28(15) березня вранці мороз вдень сонячно тепло

29(16) березня прохолодно хмарно сонячно

30(17) березня сонце і на вечір хмарилось 31(18) березня зранку дощ до 12 години хмарно вітер 1(19) квітня вранці мороз вдень сонячно вітер

2(20) квітня зранку мороз вдень сонячно

349

недовчені хай кажуть, яке то страховіття водилося цими лісами й поселищами, які відьми на хуторах, і з друкованого десь вичитають, як то стелі зривали, аби відьма впокоїлася на смертному ложі, - та ж так їм з-під-руч буде побиватися, от які предки, яке людо-висько одійшли в небуття, і вслобоним їм царствіє на прожиття; і хай хоч ув сні їм а-явиться пустощ прадавня, грунти шерехаті повблизь лісів ув іржавих патьоках, хай так їм літається у зострашливих снах, аж-б угледіти крізь замарене просторовисько цю оселю навдокір не те що їдному світові, і похилену й непоступ­ливу постать о дверях, - й то не страх уже буде з незмоги утечі і немочі наздогону, то самою думкою, словом якимсь напереворіт написання обмарить страшніше од страху, і скидатимуться у сні од кожнісінького відбулого в жахові з давнини і не дуже, й так у писаннях на полотнах жаху спізнають, чого і в-оч не догледжували, і в-тям не допускали; така-то історія й доля; і космос погор-джуватиме скиненою зо сну людиною, і ніч здаватиметься вічністю, а день миттю, аж доки зі знеможеного єства не вивергнеться молитвою признання про малість ЇЇ, і - мовлячи у темінні нетями і-бож-жечку-ж-мій, ба-ачу, як відкривали священні гробниці й зкурочували кургани, як спалювали не ними надбане, а зазіхали на скарби закопані у гордуванні проклять, як виродніли над плоттю, а не їдно душею, як набудовували смертельних схронів у заповідних землях, а потім розчиняли їх, аби отруїти і лишок люду, й земель, і тварин; і-бож-жеч-ку-ж-мій, дай приступитися до малощі твоїх неосяжних знань, дай назнатися, як призволено мене до знання, що джерела верховні принишкли, і що то так потребується і від мене на міру нікчемності і правдивості, віри й нікчемності. Скажете й ви, як нас ведено снами й страхами на всіх зпопередчасся віків, до яких ми уголос призналися, бо жертви ще шелепочуть збезкровілим устям, і ми вдповідаємо їхньою мовою, бо мовою стало наше мовчання; не тим, що замикнеться остача віку невимовленим і неописаним, а лиш вигаптуваними на полотнах часу такими знаками, такими вапняними розкисами назогинних облич; не в тім, як ми справдили віру і міру на всяку яка не є невгадність, - а що ми й цю руїну перетримали, і в безшелесності часу прогледжували і найневгадніші приходи й навали та сповнялися вщерть назнанням, що на цьому материку не збутися аніжаднісінькій гадці про вичерпність і скінченність; як і звичено нас прокидатися зараніш од усенького людства, аби в снінні переддосвітковому додивлятися видива і дива, як не бувало і як могло бути. Як з обважнілих

350

туманів вшювзували транспорт з сиротами вже цього часу, і тііі жінці кіля набухнатілих зночі двернії стрічати і припроваджувати до жебрацького столу уже й не дітей, а жіночок з чоловічками з такими дитячими й спорож­нілими зорамп, і у присмерку долаючої вранішню темінь хати бачити їй сяючі тіла та одежі, - та цим разом де того часу настарчити на вповідання жахів давнезних та як люди подолували їдні одних за дрібнот буденну, як віками спокутували вбійництва кревних, бо цей вік як день, а жах посіюється із миті доторкування до сніпка вшивального, до одежини мерехтливої; й так страчається радість од писаної мудрості, бо цих писарів стає більш і більш, і злітаються до щокожного місця руїни й трагедій, як не зліталися ізпо-чатку цього нечіпаного раю, як не вчувалися в шелести й шепотіння триваючої в безчассі лихої години. І де там впостигнути за всіма бажаючими розпитувати й описувати, - нам це вибратися з своїх робіт та ще й днів, то це віку не встачить; і тим-то ми наго-джуємося на місце впісля уже що-яких злочинів і діянь та й серед причаєного руї-ниська, погорільного димовиська обхукуємо звогчілі по праці долоні, зішкрібуючи луску солом'яну, і тими руками ізтерплими виспо-відуємо довік вже належаний нам світ, вер­таємо все, як було, і затишуємося на гадці

про мир і безгрішність

і ще добігають твоєї схололої по трудах спини якісь висповідування, жах, й ми бідні й недужі, то й наше право; ще якісь останні скалки історій, знедолі, тручань у розпач; а чи ти ба-а-ачив, - цей після армії з нес-триму лапнувся до неї, то давай весілля, бо подамо, що зґвалтував; а-же-ж-й-божечку; а той в заробітки якісь, та венера, та це не од мене дитина; ве-ертається доця до батьків; а

3(21) квітня вранці

малєнькиіі мороз

вдень сонце

4(22) квітня вранці

дощик трошки

покропив

5(23) квітня цілий

день похмуро

6(24) квітня вранці

мороз вдень тихо

сонячно

7(25) квітня сонячно

холодно вітер

празнік

Благовіщення

8(26) квітня сонячно

до третьої години а на

вечір похмуро

9(27) квітня зранку

похмуро вдень сонце

вітер холодний

10(28) квітня вранці

мороз вдень вітер

сонячно

11(29) квітня вранці

дощ і сніжок пролітав

вдень сонячно

хмарилось

15. квітня похмуро
    
16. дощик трошки
    
17. крапотів
    
18. квітня похмуро
    
19. і сонце дощ
    

21. квітня сонце
    
22. хмарно
    
23. квітня похмуро
    
24. вітер холодний
    
25. квітня похмуро
    
26. тихо вітер
    

21 351


я ж з ним раз а чи два і мала; коли й колисочка, і дитина, то ця Наталка не нааакається, де на город, то з собою, як-то вона мати; а Любчині дочки аж не перегризуться на цьому хазяйстві, а воно їм тра обидвом; цеї старшої доця з цим щось почала, та бігти топитися; Наталка ґвалт на все село, а-бля-ді; поза кущами зятьок вгинається, а вабить на цю приїжджу; коли й на цього бідового пристаралися; Михайло так мов що ж, з бідної сім'ї, але роботящий; та й цей довго не передержався, ґвалт, бійки; вертається якось попід ворота, то хоч сорочку віддайте, а кабана разом годували, там же й моя половина; а-цю-цю-сю-сю, то це ти міні будесь казяти, а мать-твою, йди з дволю, - навздоганяють хоч-і яким запобіганням, що-на-кожен крок то історія, виправдовування, ґвалт, побрехеньки, пів-світ брехунів, а як кожде то все святе. Так намарюється, навздо-ганяється; наші притрушені пилом століть плечі твердіють від раді­сного жаху позосталого тут буття; бо де ви бачили, щоб жах висі­вався хоч неміччю, а хоч ґвалтом, хоч а-котрою пусткою; куйов­дженням переповнених і позамикуваних осель і храмів; завдовжки в віки поглядами старечих очей на дочікуванні останньої правди; шелепистими стежками баюрами кладовищенськими з познаками стрічечками з вінків паперовими, - так Лагута полегшує цим блукальцям шукати неісходимих стежок царством мертвих із царства безвісті в царствіє порожнечі; й так впиняєшся на верховітті світу, впроти найкрайнішої оселі в обителі щезлого гласу і шепотіння, впопередь замиканого на безвік світу осель і душ; так являєшся цьому простору самотою, аби вродитися здогаду, переповідженому в віках, що тебе бачили юрби й юрби; і з високості іншої низини цього простору в'явиться хтось теж один, чи людина, чи інша яка подоба в людській подобі, й здолає у віці невидкості кружеляєте травами марево пів світа; й не спитаєш: чого тобі, Марусю; бо всором'язніла постать мов десь із глибин травостою здоймає віночка з сухих миколайчиків, прицмокує до нього, тулить яким хоч ребром чи округлістю до щоки, до лоба, й аж тоді відпружує на відстань зору й з зострашливим підбіганням втуляє тобі на голову; то-ж і слова не вирізнити із шерхоту змертвілих квіточок, з гуду в'яснілої просторіні, вони мов одно: в-хме-ер та-то-о-о, т-а-тоо-о вх-ме-ер; отже-ж-де-й, - і вік не зминув, а вертатися з порожнечі у знов порожнечу; й аж мов змертвілим по­глядом вистежувати, як той відбатований шматок толю здимається й, завмерши на якусь мить, з одчаю вдаряється об поребрини ізмерхлих краєм покрівлі лат.

352