Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 38

320

зволоджує на переступ змішання й переста-новлення, однак не миті ваші й спокушання пристороняють нас, - як ми собі вільні ширяти, позбавлені говоріння, то ви притруж-даєтеся землі, обтяжені мовою та думками [...] вертаєтеся у присмерку віків, припорошені пилом, по програних битвах до ще більшої лихості, а що-століття бракує пів-мови для оповідань [...] і праця ваша задля весіль і похоронів; замісто пісень і псальмів сни оповідуються; а ті, що вже з нами давно мали б царствувати, самотою блукають, не знаходячи притулку, і ми покірно плетемося вслід, призвичаюючись до імен й шепотіння [...] ось і місце, де б звести людину з колін, затулити їй бездонність земляного отвору, над яким вона несамовитіє і в який з нетленною жадібністю зазирає; та ні поринути в ту безодню, ані відступити незмога, бо вже черга на небіжчиків, і за одним поїздом інший, і відчитувальники з паперів дарують одні й ті ж слова що-кожній процесії, і не в подивок у-що-кожен раз такі узвишголові, що їми здвигає сміх; і поминальні розмови схожі-шають на пересвари та поділи; диво й нам: ще-й-но не кінець одчитуванню, а вже забирають з гуртів винуватих, бо десь-то в чиїйсь торбі голова чоловікова або жінчина; цих блукальців за місцем похоронінь стає більш, та замало землі; на плитах могильних повписувано не прізвища та роки, а історії [...] не так од війни ховалася, блукаючи краєм за всякої окупації, як од чоловіка тікала [...] якраз румуни стояли в селі, й от дитина вказує, що тато на горищу [...] ікони приїжджі забирали, й от чого [...] в цій завірюсі смертей переховувалася, аж радість [...] смерть твоя збідніла, бо всі стурбовані невидними мікробами, що в ніс влітають [...] усе ваше віршування навприкінці віку знадобиться,

4(21) жовтня зранку похмуро вдень сонячно вітер 5(22) жовтня вранці туман вдень сонце і жарко

6(23) жовтня тепло сонячно жарко 7(24) жовтня вранці туман похмуро після дванадцятої сонячно 8(25) жовтня похмуро до дванадцятої дощ роза розцвіла один букет другий раз я чогось не спала всю ніч 9(26) жовтня зранку сонячно і жарко ввечері прохолодно 10(27) жовтня зранку трошки туман сонячно тепло 11(20) жовтня зранку туман до дванадцятої а після дванадцятої сонячно і хмарно 12(29) жовтня похмуро

з дванадцятої сонце показувалося з п'ятої дощ йшов

13(30) жовтня зранку похмуро вдень сонце показувалось ввечері дощ і вночі

1981

1(19) січня зранку

прохолодно сонце

цілий день

13(31) січня вночі

сніг гарний а вдень

сонце

14(1) січня похмуро

і дощик ляпав а сніг

розтанув Новий рік

15 (2) січня зранку

мороз і дощ

і цілий день дощ

похмуро

321

аби переповісти ті символи простішою мовою [...] рихло таке звисало межи ніг що в нього, що в неї, і сцяли кров'ю, а земля не вбирала, а були щасливі [...]; побачити, як ви вертаєтеся у присмерку віків; крики, і шепотіння; потому все більше почали заблукувати божевільні, і діти думали, що їх виганяють десь з ініших домівок, і мудрість настала жіночого роду, хлопчаки почули історії про підземелля і лікарів-катів, і це було страшніше, ніж про військові походи, про мерців і страхи; а ночами з'являлися велетні, нагиналися до віконечок і видряпували на шибках таємні письмена, і так стало неможливо продовжити хоч одну довжелезну історію; і ми відступилися в очікуванні інакшої волі й інших віків, бо ці віки тільки віки ваших перероджень, а тому не бути царству ні земному, ні небесному, і будемо назирати за чужими царствами і хотіти їх завоювати, та всяке завоювання вибавить стільки страху й самотності, скільки одразу ж і вселить, та ми все гадатимемо, що десь-то комусь перепадатиме більше чи менше; страх бути й не бути; кому ж іще вповіси своє все...»

«Цей світ у сутінку йнакше й не береться тями, як шепотінням і криком, - а з чогось то ж понаучувалися отсеї облесливості та упадання; не знати, котрі то вже дверима та вікнами стугонять; пані Богинько та пані Богинько. Вже-е-ж пані, бо не хотіла й тоді в ці колгоспи найматися, а легш було всяку наругу зносити, й людську, і всякої влади, як у ганьбі і сваволі вік вікувати. Та ж то не те нехотіння, як воно в ненависті заблукує, - світ настав такий нічийний, і якій то вже загребущій руці догребтися найдальшого закутка; знічийнюється і найбликший, бо загребущість углибилася в утробу що-якого завойовника і жере вже зсередини, тіки-н очі булькатіють та хрипи замість балакання. Тільки чо ж це ці крики, це шепотіння; світ обізвався до неї невчутною мовою; десь-же-ж я і не там, і не там, а мов всюди й ніде, і звидніло так у найдальші початки віків, і найлагідніша думка провадить все далі, не бійся, то тобі так життя твоє найгарнішою казкою явиться, то те все, що так мучило й допікало, маліє й допрошується слова прощення. Та хіба ж не було прощено ще зпервовік всіх діянь і наруги, а й цим вже новішим із їх добрюванням та всякими компенсаціями, - ох-же-ж невмір цеї волі на милування й пробачання, невпотреб гадання на ще якісь йнакші і долю, і час. Ну, та побула вона трохи в тих наймах; їх молодицями а чи дівчатьми побрали; чось згадується все, яке пиво добрезне було, так хазяїн придобрювався цим українкам перед лихою жоною; але ж не згадати, яка то армія просувала і у яку війну,

322

їдні голоси цебенять мов у жолоб такий й оглушають зверх-голови: то котрим це старшинам бандерівським оповідала про гайдамаків; а пісень не співала хіба, а в газетах антисовєтських не друкувалося; знов якісь офіцери й старшини допитують та провадять на виселки у далечину, а щокожна та далеч усе тюрма та лагери. Як це так, що цьому світові героїчному нема чим більш похвалитися, як лиш тюрмами й крематоріями. Та не в тім провина, що тобі тицяють нею, яка-бо то малість; а що - бувши за свідка, хотіла мудрістю спочутити усяку що де не була занапащеність; у мовчанні переходили їден впроти одного два народи, чи більш їх було, та видко ж так, що один воюючий, інший немов помагаючий та страждущий, і так в зорі своїм не зустрілися, розминулися й думкою; то воюючий знищено було вщент, а вже інший спокутував, і питано в нього було за все скоєне не ним; та не питано, як кизяки варили й зерно неперетруєне споживали, як дожилися, що більш крику за крематорії, а не тих, котрі проти зла уселенського встали, і мали ворогів з усіх боків стіки, і з усіма знемагалися; і тепер інші народи свій зір одводять, і не зустрітись у зорі, а гадка потьмарена не вселенськими жертвами, а-но своїми, бо бач як вщасли-віло людство на безвік, що-но їдного звіра названо і на нього списано. Не визнають жертв вселенських, а лиш так, що от-де кат, де звірюга, і ми в спокої перебудемо, доки не зминеться лице його та й імення, - то це перемудрили що-яку-хоч мудрість і вік котрий наймудріший: звивається гадиною лихо новітнє, домоторошує душу прищулену, а їм одно торочити за дотипірішнє зло та складати провини у реєстри друковані, та на скелях видовбувати в научання вікам; не

20(7) січня похмуро холодно вогко грязюка вітер Івана 15(2) лютого мороз сонячно тихо з даху сніг Стрітення 7 лютого зранку похмуро а після першої вияснилося 16 березня похмуро вітер холодний 21 березня хмарно і сонце було вітер холодний і грязюка 7 вересня вранці прохолодно вдень тепло ввечері прохолодно 14(1) жовтня Покрова хмарно вітер холодно

15(2) жовтня хмарно і сонце вітер прохолодно 16(3) жовтня похмуро і хмарно о шостій вечора грій1 і дощ вночі дощ 17(4) жовтня сонячно 18(5) жовтня похмуро і хмарно з 12 години сонце показалось ненадовго 19(6) жовтня вранці сонце й хмарно ввечері сонце після шостої дощ 20(7) жовтня сонячно

21(8) жовтня вранці мороз сонячно теплий 22(9) жовтня вранці туман вдень сонце 23(10) жовтня похмуро тихо і тепло 24(11) жовтня туман довго був до обід сонце мало показувалось вдень вітер ввечері тихо

323

перебути душі цій хоч у годині лихості й справедливості, не оповісти, що за чим було, лиш їдно ґвалт, як могло стати й не стало. Та й нам не спокутувати гріха найстрашнішого, бо гріх розростається, вже потребує не цих-но свідків самих, він зорує і в поза-світні царини, аби й там надчікувати найневинуватіших, бо невинуватість їхня в тім буде, що не пам'ятатимуть; і як ми в пам'ятливості своїй не звладали з гріхом, гадаючи, що й гріховина посо-бить, то їм або щасливими бути на непам'ятстві, або назватися геть інакше й подобу прибрати невбік нашій. Кого ж то хто нерехит-ровує, - що світ має стільки грошей, аби задобрити задавнені жертви, а вони ще й тішаться, що так багацько; питаються їх, вам якими давати, а жертви вірять у все-теперішні гроші; а спродують хату за вели-икі гроші та долучають їх до дадених, і вже такі-і багачі; аж це й рік не змине, то ті гроші стають невпотребу. Та чим тіки не спокушали цю душу, не запов'язували на вірі й обов'язку, а вона й далі чекає не дочекається, чим то ще іспокусять, на які пагорби виведуть свідчити за розп'ятих, а не признаватися, чий син а чи батько. То це й з останнього прихистку викурять, йди-ж-но, не бачиш хіба, що й цим разом не ти, лиш посвідчи, бо кожна спокуса наврочується як повернення; то тобі натякають, аби-н спокусився, та й матимеш вік якийсь на вертання у рай. Тіки ж не потребуй за всі жертви за всі віки, бо де світові стіки сплатити ураз; він хоче потрошку, перш за їдні якісь жертви, а то вже у поміч, одробите якось; час зупинився й не рипається, доки не побратаємося й не посестримося; доки десь в інших світах не навстаткується стільки лиха і жертв, аж щоб ви за свої посором'язніли. Зіходяться не народи на впізнавання, а жертви, й допитуються одні в одних, кому ж то важче бувало; вже й під вікнами їх сталагунилося овва скільки, затоплюють криками поверх вікнами, води криків обіймають кроковки з-попід горища, а солому незайманою лишають, зчовгалися снопики на вітрах і дощах, не вбирають вод криків; а ти мені, Юрку, правди і не вповів, чи замкнув мене, чи знов хитрощ яку підсилаєш, зготовлюєш олівці та папери на підпис, бо всі вже пополучали, ще тільки ця баба ні-в-руш. А якої помочі оцим всим, що не поділяться на своїм горі; їм дай хоч такої утіхи, що й ти спокушаєшся на спокусу, привдячиш за поміч; та ж це така порожнеча і прірва, а хочай би чим її не натовкмачував, то не здолаєш заповнити, бо жертви стають винуватіші за своїх катів, бо домагаються більшого, аніж кара; бо таке настає, що лише опідозре-ного садовлять у клітку і мають утіху з процесів і дознання, і не

324

поможе ні доказ, ані що інше, аж доки не навтішаються; а десь справжній катюга жиріє й не думає каятися; та милуй сестру свою, що з позовом на катюгу встала і за свою долю, й татову, а що дурною зробили, - то бач, не настаралися на такі закони, аби з колишніх злочинців героїв робити, бо старі закони ще вік у чині будуть, які б нові не настали й в яких державах новіших. А полегкості не настає, скільки б не страчалося тих і тих, бо гріх обсідає усе що не є, а невинуватість лиш-но у душах прихищується, і не знати міри в віках, бо спокуса підстерігає і найдобрішого в світі цьому, - перестережися й ти а-що-наймудріших на віру і сумнівання, бо велено і мені в цьому світі замкнутому лишити однісіньке право на що; уже ж ти поза гріхом і невинуватістю, а спокуси не дістають тебе у твоїм блуканні, як і мене цей світ оббігає та шпарить у безвість, а то перш спотикався об поріг меї хати, до вікон то лагідно, то хижо узиркував, а це і йому невміч, веде його йнакша сила якась. Запнуто вікна, коромисло попід клямку, видніє мені ряденце на дерев'яному ложі, і нетутешньою мовою та звичаєм укохується голубка у грудях, - та скік-ки нас засту-кували на снах наших про щастя тутешнє, аж доки не в'явиться сон і про рай, і про все таким духом мов; бачиться, що немов я молода а чи й мати на весіллю своєї дочки, і кухарку таку перш запрошено, аби вміла й простого зварити, але й для панів, як хоч батюшку чи кого з інтелігенції запросити; рано так молода з дружками в село йде просити, а стріне на дорозі кого або прийде до хати, то кожного просить з-осібна при схиленню голови; просили вас тато і мама і я вас прошу, прийдіть на весілля, а ви, мамусю, прийдіть до вінця; а кождий пові-

25(12) жовтня вранці сонце і вдень похмуро дощ почав ляпати з обіду

26(13) жовтня вранці похмуро після одинадцятої сонце показувалось хмарно надвечір сонце 27(14) жовтня вранці мороз вдень сонячно 28(15) жовтня туман цілий день похмуро 29(16) жовтня зранку сонце вдень похмуро з обід ясно і хмарно 30(17) жовтня вночі мороз вранці туман до 11 години вдень сонячно тепло 31(18) жовтня вранці мороз туман до 12 години вдень сонце 1(19) листопада похмуро вітер сильний холодно ми ходили на кладовище Лені було півроку 2(20) листопада вночі дощ поляпав сонце виглядало рідко хмарно і прохолодно 3(21) листопада вночі дощ ляпав вдень вітер сильний 4(22) листопада празник Казанська сонячно хмарно вітер сильний

5(23) листопада вночі мороз і вранці вдень холодно похмуро а сонце показувалось холодно 6(24) листопада похмуро о першій показалось сонце і захмарилось і поляпало 7(25) листопада вранці туман з восьмої години

325

дає, аби веселилися щасливо, здорово, хай вас Бог благословить; а надвечір уже й не донести, то по дорозі лишають де у родини і йдуть знов дальше, і од кождого дістає повісмо льону. Й далі ж то не догледіти, мов даленіє так все, мов-то людство ціле зібралося на одне весілля, а молодят не видати; коли ж це повблизь зору та рідні такі купчать барвінок та просять старосту благословити рівняти і раз, і другий, і втрете; та іншим жінкам оддають, що плетуть вінці; з зеленого кубочка розсипала сї руточка; ой, мала б вже молода прийти, та косу пора розплітати, бо перш брат розпліта, та знайде в косі гроші, кидає роботу і втікає з грішми; та й вже не так, що бачить весілля, і людство, і найрідніших, не вона молода а чи мати, а мов на суді допитуються, де то була і що бачила, - і не голосом ЇЇ, а тим-таки питаючим переказують їй і для неї; то, бач, вже не ті весілля, не той люд, що вона гадала; але ж скаче віночок, скаче, ой чогось бо він хоче, хоче він червоного від пана молодого; а чи ж не в церкві ще молоді, чи ж не просять священника о благословеньство двічі і тричі; а чи ж не в хаті і староста благословляє, та не йнак, а «стало тих двоє діточок перед Господом Богом і перед всіма святими ангелами божими, перед своїм рідним татом і перед свею рідною мамою, перед своїми дідусями і бабусями, перед своїми братами і сестрами, перед своїми тітками й дядьками, перед сусідами близькими і далекими, перед подружками, з котрими дружила, і може кому догорила або домовила, а тепер вона стоїть покірна, а я за нею повторюю, а ви би її відпустили і її благословили в щасливу годину на посаг сісти», - не додивитися весіль радісних, якимсь маревом і сни укриває, такі крадії попричаювалися на злодійство снів, всяке видиво закривавлюють, половою усівають; лиш чути ще трохи співів; мама плачучи зачинає «ой злинуло два ангели з неба», а дівки дальше співають «ой злинуло два сивесенькі з неба»; а там як молода мала стояти коло стола а далі і йти вже й сідати коло дівчат, то дівчата ще дальше «ой стали ми собі по ангельській мові», а за ними молодесенькії старости «ой посію я у полі льонку нивку»; пождіть же ви, одкрадачі снів, хай хоч у слусі, як не у зорі дочую співів милих; як вечеря, то дівчата «заходять нас вісти, хотять нам дати їсти»; тепер їдять капусту і знов співають «возьміть собі тоє, нам дайте шо гиншоє»; коли вже все з'їли, співають «де два соколи гніздо в'ють, там старости пиво п'ють» [...] а й другий день; просять старосту, родичів і родину о благословеньство; мовить матінка, мовить, най тї Бог благословит. Затісно і в сні, бо родина а незліченна; як було вільно та просторно перед цим,

326

то не дає дихати нині; аж коли й ця панія геть у білому розколошмачує й рештки сну, така це їй прикрість, що не вона на весіллі мати, про цих бідних їй клопіт та як не пробачить їм ввік, а весілля на похорони перекидає, бо раз прийняли її за жебрачку, то хоч і не прогнали, також погостили, але осібно, ще й на прощання а геть не дали нічого; то їм тепер весілля збідніють, брикатимуть собі на вжи-рінню й балях, дарма що сидітимуть у сльоту по хатах дуже часто навіть о бульбі посоленій; хай думають, що то допровадили до всього фабрики; але й що-кожна думка маліє, чи там де затісно а й просторо; роз-кублюється темний світ меї хати допитуванням, а де ж той наймудріший, що хтів і мене втопити і сам топився, а не побажав лишитися сам-їден, аж-но всі вимруть; бо ці вішні потомлюють і найнезмирущішу силу. А то-б ти бажала, паніє біла, усякого замикати і суд вчиняти, та й вгавила з переситу, коли то ці одвірки потверділи на залізо, а хати в такий статок вбулися по грабуваннях вікових, аж найдрібніша річ на таку ціну вабить, що де там котрій-і; не в гадку тобі, як кожному вільно упхатися до оцих хоромів, та повороту не бути; замикано ізнадвору, і світ лагіднішає: от десь вернеться господиня, не всі ще шляхи ізміряні. То сидімо тут вдвох, - бо світ дочекався, що вішній вішньому скаже, от тільки гадки позбувся, де та коли, усе визираючи на горбах якої познаки; а мудрості й не було, бо й названня не знали, бо ветхі заручини вішнього і невішнього, бо води втяжіли і не приймають у себе, як дотепер поглинали усякого зохотуючого; страх змалів і не позначує на вмирущість, душа випорснула і зажила собі поряд, їй тутечки тра добувати. Диво з див, а чудуватися нема чому, - подо-

сонце до обід до вечора нахмарило 8(26) листопада зранку туман годин до одинадцяти вдень сонце і похмуро тихо 9(27) листопада зранку туман і мороз а вдень похмуро і сонце трошки показувалось вітер сильний і дощ з снігом пролітав ввечері К.Віталій І. поїхав в Київ 10(28) листопада вночі сніжок а вдень дощ і розтало холодно вітер 11(29) листопада холодно вогко і дощ ляпав

12(30) листопада вночі сніжок мороз а вдень розтав 13(31) листопада вранці мороз а вдень розтав град болото сонце трошки показувалося 14(1) листопада Валіка день народження хмарно вдень прохолодно град а ввечері тихо тепло як весною 15(2) листопада

ПрИМОрОЗОК ХОЛОДНО:

похмуро

16(3) листопада

похмуро з п'ятої

години сніг вночі

хурделиця

17(4) листопада

ввечері дощ вночі

вітер сильний

завірюха снігу

навіяло по метру по

пів метра

18(5) листопада

похмуро дощ ляпав

327

прошувалися в світів, що ні з-одного в інший, ані в одному котрому; який світ, яка вішня сила знемічніли на утомі, а ради ніхто не дасть; то-ти, паніє біла, не гайнуй мою постіль, не торохкочи рогачами й горщиками; додивляймося сни найлюбіші, бо де ж ти бачила, на весілля прийти, а весілляном не бути. Смішно й тобі, - от-то-т».

«Не дери-но так очі; це не край самогубців; було трохи цих жінок віку не знати якого, що тямилися у житті, а як вас усіх перебуло тут процесія за процесією та порозповідали світові не які ми, а що з нами, то десь враз набралося і своїх гудзуватих, на позір таких, мов-то вони вздоровили цілу націю діток, а самим уже вагота навідуватися, як то перш з докторами зі світу, то вже ці секретарки, придобрілі на вселенському горю, та мученики колишні, що про своє мученство все оповіли, а всеїднак їх май за мучеників, і чось більш кіля них стає секретарок і зизоокеньких, так же ж їм ув подобу нові ці ідеї та свобододійство, - то хто з кого сміється; чи ці жертви такі вже жертви, що ви нагоджувалися та допевнялися, от які жертви, та й мали заробок і славу по смітниках світових, а чи самі так знелюдніли на пожирі недоїдків, аж вам не що інше й не подавай, як одно жертви а й жертви; та доки ви бубоніли щось про блукання і неможливість, пустелю і чудеса, тут пів-народа змішалося з пів-народом ще оддавна і склали собі неввибутну уяву про неможливість утечі і повертання, - о-о-в, скіки вам ще сюди прибувати. Ще таке щось нечуване перейде осереддям цього краю, на такий уселенський процес віку вистановиться, та забракне і щирості вашої, й хижості, як то мовби ви захочете оповісти, але то такої мови залізяної запотребується, такого звірячого присмаку на щелепах, що де вже кому-і; а доти. Вітають вас з рушниками і хлібом-сіллю, ще-но ви з припухлими баньками виповзаєте з автобусів, ще-н мляво наводите об'єктиви, і ці весілляни, оці всі вітаючі вас замість веселенько і завчено ошкіритися проблукують таємними поглядами промежи вас, - так ви щоразу з'являєтеся то зарано, а то запізно. І що ж кому бачиться з-оборот спин, з-потойбіч думок, - а при-сниділа гадка, що то вже не-в-силі допитуватися поперед кожного суду; не-в-силі вистежувати злодіїв і вбивць, бо все менш стає-що-красти, що-вбивати; посумнілий люд перечіплюється гуртами, де що забрато, де й що лишилось життя, - лінькуваті слідчі та судді прив'язують вічного злодія по-собачи у бобику і намахують, хто перший трапляється; йдіть-но сюди, розпишетесь; та я ж нічо-ого; стоїть і той бідний Михайло в воротях, ото відкупив задешевше крадену пилку на бензині; та хіба ж ти не знав, в кого брав. Але ж і

328

злодій куди твоє діло, - шиферину зірвав, і шукай в полі куртки шкіряні, холодильника; сам, каже, виносив; от тільки на пилці попався; ти його вбий, а не признається; проходьте й ви, бо цьому дознанню і віку не хватить, та й що ж тут писати, ге-ж, як ніхто вже нічому а не дивується, а гроші платять не за те, про що понаписувано, а - як та з яким умислом; от-же-ж ціла держава писарчуків на пів нації працюючих. Чи ви кажете, то така свобода, без якої не добачити світла уприкінці там чогось, і з цих людей, бач, пуття не буде, - та й правда ваша, бо це такий вік, що назови його й так, і сяк, і всьому виправд допрошується; от-то добро й добрювання настало, принишкло людство людей, щось там із історії смикнули, на вік прийдешній тяму зладнали, гадали, от-вже-то ворога одшукано, і з цею думкою доживай собі, мудруючи в світі розкошів на який більший Гандж, та пів світові жебраків руку помочі й дружби тако-на. Але й того, бач, замало, - ви враз наїжджаєте аж такими паніями, з таким смутком собачим в очах, що ваші по-по-бредання по світу то не те все, що хтось щось подумає чи намарить собі у розпачі безпораді, а ви таку славу розносите світом, що й гей, та по літерах їм тлумачите назву держави чи імено якогось найбільшого мученика у цім краї; але ж ви вертаєтеся - і не жінками, а в мов чоловічій подобі, і потиски рук ваших жорсткіші а-навіть од думки про найжорсткіші лещата довкола серця середночі горобиної ночі; та й ми не такі вже-то-й насповідувачі своїх потаємних печер, аби судити і гудити що-кожнісінького одшельця й знов пришельця, бо тут, у цім краї понасповідувано й повисповідувано щонайзанапащеніших з родів і пів-родів, - бо й найцнотливіші дівченята верталися

Blog

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка