Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 38

18(5) березня похмуро тихо тепло Явлохи день народження 19(6) березня похмуро вітер дощ бризкав цілий день 20(7) березня з ночі дощ після обіду перестав похмуро цілий день

21(8) березня хмарно і сонячно було і вітер 22(9) березня хмарно і сонячно тепло як весна

23(10) березня вранці морозець вдень хмарно і сонячно тепло як весна 24(11) березня тепло хмарно і сонячно 25(12) березня морозець і туман до десятої години сонце і хмарно Середохреща 26(13) березня морозець і туман вдень хмарно і сонце 27(14) березня похмуро вітер 28(15) березня морозець холодно 29(16) березня холодно сонце вітер 30(17) березня вранці мороз сонце і хмарно вітер теплого Олекси починається четвертий тиждень 31(18) березня мороз вранці вдень сонце вітер

1(19) квітня похмуро вітер холодно 2(20) квітня вночі маленький дощик і вдень дощик бризкав

3(21) квітня сонце і хмарно дужий вітер

295

минуле не складеш міри і винуватості, а те минуле нам все з-перед нас, ми й ваших мудрих аж-но всіх прихистили, й за ваших пророків одмолилися й одпокутували, то ви пробувайте в свободі, а скілько тра пристарчимо і на жертви й раби, бо ж тут все свято; а як чий тато збурмоситься, що, бач, світ досі не покаявся за наші жертви та не оддякував і не спокутував за мовчанку, як тут пів-люду невинно лягло, то тата ще й на покуть, ще й бандурку до рук. Ревом сповняються душі угноблені, бо то вже таке: що віками у снах навстатковувалося, чий тато скидався з ревом од гаддя задушливого, бо вже й тепер сни не сни, горенить людською тямою, - як те все передраніше гірш всякого сну, а й пришти найстрашнішої, то що тобі нині насницця може й привидітися; нема сну на люд цей вішній, баби схопляються і здоймають чоловіків з-перед вікон, що хрести спокутують, а перший хрест то як не хтів підписуватися, який він ворог, а й другий - за той страх смерті в Сибірі неісхо-димій, а третій - як вертався в невірі до всенького цього життя, в холодну пустелю, у рай зелененький, де жінку запродано іншій владі та дужчому чоловікові, а сина зовстріти заїкуватого й непам'ятливого, бо ж - Боже, усе твоє гоже, - дитині ворога їсти не велено давати, а люди острашливо мисочку втручували під ворину, й воно, присліпле, виповзало з хати на світ, і як догребеться на запах, то попоїсть з котячої чи собачої мисочки; то яким хрестом одбути й цю ласку світову або людську. Та то ще замало, - ти ж був хазяїн, скажуть, а млина вмів збудувати й над біжучим кволеньким рівчачком, а церкву переставити й звести без жадного цьваха, а що ночви, діжку то це таке, з реєстрових козаків був, хрестиком розписувався, а голова колгоспу хоч і комуніст, а трохи набожний був, золота людина, хай десять раз єврей, давай свято зими зорганізуємо; зробили хатку на ставку на льоду, чорт вилазив з димаря; смажили, парили; людей стіки збіглося, що лід сів на землю; а як розмалював піч, та на сани їх, а туди троїсті музики, то на тобі премію, самовара; на ранок мороз, тут штучний став був, ще од князів Стефановських чи котрих, а небо аж іскрилося; ходить собі, надивляється, а далі що ж, вже й додоми. Таке-то свято, світ наслухає, аж хрипи тамує, - от де радість нова стала, ці вішні блукають межи хрестів з льоду нарізаних та буряковим соком обсмачених, а як дивись, то якась стіна цеглова, аптека тобі чи завод покинутий й у нутрі схололий; це ж тут десь стежина була пройти, а входу не знати; прикипає блукаючий долонями до надщерблених з країв цеглин а бровима до лутки залізяної без рами, - й от як ті хрести

296

сотворяються і малююцця. А іі так замало, - переможено всякого що не є ворога, гріхи вбутіли у погорблені тіні блукаючих, схриплі наспіви, складені на дирив'яні вискоблені столи на оглядини всенькому світові репаті пальці, і вже якийсь дух у настуджених хоромах хатів з навіяною морозяною пилюч-кою намовляє хоч-котрогось вішнього об-шкурувати дощину, вґрунтовувати найро-дючішою глиною, ставити на невистиглому припічку, й далі що - обдряпавши пришерхлу морозянисту сльозу та прохукавши озерце на здубілій шибці, побачити того зніяковілого світу, й перепросити, і зворушити його найдощирішим мальовидлом, бо де це бачено, щоб стіки парубкувати, то колодку тому парубкові до шиї та селом водити та примовляти, аж сміхом згукуються краї світів; я ж на тебе, колодію, маю ще надію. Світові любо взиратися у те оболоч-ко прохукане, - який то він був, а який міг стати; присоромиться й собі; аж не згледить, як вусом до шибки умерзне, задовго ж ти, світе, парубкував. Але й світ не бевзь мотузяний, так пальцем наминає й ще їдну лазівку на шибці та показує на ті хрести дерев'яні й залізяні, на тих жінок, що квітками й рушниками хрести ті обцяцьковують, - щоб і їм не було сумно; то твої живі й неживі, світе, розминувшись не знати з якими віками, власкавлюють усе близькіше й рідніше, бо де вже з якої немочі заблагувати й усе-світ і понад-свіття, бо й золоті й срібляні віки змигнули, а ще ж і залізяний з дерев'яним, то якого й ще наджидати цею душею розтрісканою. Аж то й не світ, бо він мандрує в собі й поза-себе, і де ти не хоч, - ти його тіки назви, то це буде знати, що світ або-що; а то якісь душі невиписані з реєстрів, що на них і пенсії десь одкладаються, бо

4(22) квітня похмуро

і вітер холодний

хмарно трошки сонце

показувалося

5(23) квітня сонце

і хмарно тихо

до четвертої години

вітер і холодно стало

Похвальна

6(24) квітня ясно

і хмарно вітер

Похвальна

починається

7(25) квітня зранку

ясно сонце красиве до

обіду а після обід

хмарно велике свято

Благовіщення

8(26) квітня сонце

і хмарно

9(27) квітня похмуро

і сонце хмарно вітер

10(28) квітня

похмуро і сонце

хмарно вітер

11(29) квітня зранку

туман вдень сонце

тепло

12(30) квітня сонце

і хмарно і вітер

Вербна починається

13(31) квітня

сонячно тепло вдень

ввечері вітер

холодний Вербна

починається

14(1) квітня

з дев'ятої години

дощик до обіду

бризкав після обіду

сонце до вечора

15(2) квітня мороз

вітер холодний сонце

16(3) квітня мороз

вітер холодний

17(4) квітня мороз

сонце вітер і хмарно

холодно

18(5) квітня мороз

холодно вітер сонце

і хмарно

297

тих душ так тра-а-а, щоб ця сільрада стояла, й лікарня, і пошта; боно заїкнися, які то давно померлі, простав у реєстрах як буцімто «вибув» чи «вмер», то враз тобі, кажуть, за кількістю населення, позбудешся влади й обслуги, пошту носи аж на чужі й людніші села; нам і ці хутори з бабою їдною а так тра задобрювати, такими провідинами вщасливлювати, щоб же ж і їм добро і обслуга, і журналісти з санітарами; а душі приходять і просять, пустіть нас, ми більш не можемо, ми вам одслужили. Цей помудрілий вік набувся мудрості, а мужності не зазнав, - бо й ти хоч давнезними карами й муками навсолодити йому; ще й за татові муки позивати якогось всесвітнього пенсіонера, якогось доміношника з московського дворища; а тато інакшою мудрістю вбувся до цього світу, до нього живі навідуються й хоч за цілий народ позивати хоча їдного пенсіонера, то не знайдеш утіхи, - бо мудрості більш як страху, більш як усього, що нам і насниться, викуйовдиться з якогось побиту, а вже й без назвиська та імення поваландає далі аж ну куди; аж якби й захтів удати всепрощенного, то казано буде: бачи-иш, на суди якісь зрихтовуються, он-но ж усі суди відбулися, кожному оддано, хто передраніш домагався, та найперш убійнику, бо його лекш милувати та жаліти, як того, що словом і помислом допевняється, бо вбійника все буде видко, бо багатьма плачами оплакано що їдного вбієнного, що й мільйони, а тому намисливому гадка дістатися і нутра гріха та навчати, як воно сталося спередвік і як могло бути, - не годиться поновіле тіло а й тяма з ним на старі звичаї, а всякому намисливому ще більш одпошлють на його й так чуманіння, та й зоддалік видкіше, та й жаль на своє сирітство у чужій подобі, бо всі убійники і святі здавен постаріли, аж віри нема, то хай ці нагадують. Що ж ти хотів, - як цим вішнім усього більш дістається, а ще й вік незліченний, а ці й живі, то їм гірш, як тим душам неповиписуваним; і так-то не визволиш душу ані з втіхи якої, ані злобування, ані пришта найчудовезніша їй не впоміч, ні всяке нагадування, - кожному мариться йнакше життя, тако себе уміщає у який-хоч вік і знаття. Та й ти допитуєся, як здоров'я, а кожне замість хвалити-бога тако-о-ого з тебе винуватого зробить, такого-о-ого навигадує про світ і за-світ, та що хто вкрав, а віддав більш, аж несила струїти повернене, бо вертається чось більш як було, бо кождому в тямі, що вже аніжадне повертання не годне удоволити поза-світнє ждання; дякувати а що довів до меї хати, а вступати то як у чужу, а виглядати в шибки, як-то мов якісь нові офіцери гальтують селом та достукуються й цих винуватих, бо гірш

298

винуваті сказали їм ґедзь, і вертається всяке гуляще, а ворота й двері позамикувані, всяке вбивающе не з свеї охоти, а рядна дворами вибілені, аж струхлі; замкни мене з цього боку світа, хай думають, де я сторож і хто». «Так то воно й ведеться, що мудрість переважує всяку яка не є мужність, та й кожне вповість не інакше як-но лиш: лишаю вам калік світу цього, а мене кличуть сни йнакші; бо й перше правда ваша, а й друге не згірш, - бо вичитують у ціх текстах неписаних, як ти правду за других надумуєшся сказати, а десь то вже й нагодиться котресь, що йому не так та правда за всіх, як твоє знання, як то це наче ти хтів про своє сказати, але й такої мови чортма, і де то усяку мудрість, що згірш прокляття, вбути у хоч простісіньке слово, - о-гов, це якісь войни ще й го-но-го які, не ті, що перш, і не яких дожидати уже й не з перестраху, а байдужості. То вже й світ якийсь тебе водить та й не де твоя воля й до вечора заблукає, а то не втеча й не наздоганяння, як насниться у ма-ленстві віку твого; такі цілі армії за тобою ходять, і що ж вони кажуть, - перечитують геть до їдного реєстра і що низом дрібніше вмережане, кидають на столи такі аж липучі од пива, по-новому врядують буфетницями і бухгалтерами, аж ті настрашуються писати в борг; світ людей тріщить зір на нову появу, - який не є вбійник, отряха, давнезний запроданець, а вникають зором до колін, рихтують вновілу гадку за колишню славу і непокарність; то де тобі присмерк віків і яка демократія, і вік крові, як-но-лиш кров'ю й поборено всякий вік; і всяке однаджування хоч кого од татової садиби, од сестриного безхаття й блукальства - то це тобі кажуть такі маскаради, і перевдягання, і перевтілення; а що ж уже те наше все, у що не

19(6) квітня похмуро

з самого ранку дощ

цілий день до сьомої

вечора дощ Вербна

20(7) квітня похмуро

дощ цілий день

бризкав вітер дужий

22(9) квітня сонце

вітер

23(10) квітня сонце

тихо після другої

вітер

24(11) квітня зранку

похмуро вдень сонце

було холодно вітер

25(12) квітня зранку

мороз холодно

а вдень крупний дощ

цілий день

26(13) квітня сонця

не було похмуро

дощик бризкав Пасха

27(14) квітня хмарно

сонце з пів на першу

показалося і недовго

тихо тепло

28(15) квітня

похмуро дощик

ляпотів кімнатна роза

розцвілась

29(16) квітня хмарно

сонце після четвертої

грім після третьої

дощик трошки

полупав надвечір

холодно

30(17) квітня хмарно

вітер холодний

і сонце на розі квітка

зав'яла

1(18) травня мороз

вранці туман сонце

трошки вітер холодно

2(19) травня туман

до 12 години дня

тихо було а після 12

сонце вітер

3(20) травня похмуро

прохолодно

4(21) травня сонце

цілий день тепло

жарко

299

збулося та ким не стали, то й на те кажуть, що це перевтілення, ходіть за нами. Зсутужився час і до-в-часся, не втовпилося ані з чим ані попри кого, уже ж то така подоба й на лицях поміняна, якій що не завдай, не і допропонуй, не зчитай за реєстром, а де війна, де яка революція і що перш мало статися, яким реченням ополуднім не задобри, що в ньому і здогад, і спогад, і перший гріх, і впос-ліднішнє усе, що інші котрі і не вдобрювалися б і на крихту такого подумання, то вони наслухаючи замість з ревом у світ «годі, вже забагато» зшелешують а-такою мудрістю, чом би й не змервіти од якої; та ми ж знаємо й самі, та нащо аж так. І цей вік зминув. А хирляве покруччя коліньми досередини з замисленим пальчиком при губах запітніло зирить крізь шкельця, - і ми з цього роду, та хай буде всяке добро і разномисліє; приступаються шляпакувато пригнилою кровію по каменю мощенім, буцім-то ними свобода мусить обізватися і заквітувати в невінчанім просторовиську, де стіко питань, стіки й одповідей, усі все знають, нема таємниченьок на усенькі боки віків, та ніхто не розуміє, що сталося. А мов і знати, що й з цими якогось толку доправиш, уже ж і сирітство їхнє заморочиш усеблагою вісткою, всі ж люди, то чом не признатися і до сирітства віків, привітаймо і голос сиротинний, що йому а хоч якого притулку в цій свободі і всьому, хай як би та не назвав, - та ж ні; їм дай і посмакувати таким чимсь, але-но хай не називане ніяк, бо що-но збутіє ув іменні своєму, то їм очі рогом, таку непричетність виказують; їм лишень імення свободи, простір волі; йшло ж а ні з десяток якийсь: та хлопці, та здужаймо зара, бо завтра впізнимося, - де-е, який знак крові, що символ віри, дух крові, смак крові, де яке що-о; ми свободу вдаровану нам застановляємо, ми вже й самі свобода. Та понадходили ці, що їм уже свободи замало, не докажеш і гаслом за сиріт одвічних; їх же пеклом водило осьогошнім; вертаються до осель перетриманих, - та сину, та внуку, осьо ж твоя дома; а то вже не та оселя, й не тою дорогою те вертання, бо як їх діди і батьки вертали у присмерку віків, а ми бачили, а цих перш упоночі оддавали землі, а ще інші звікують у позачиняних і для рідні пансіонатах, то як цих привітувати, що й державі не діти, й батькам огуда. Ви нам не треба - ви завойовники; несіть гріх держави й батьківську неміч, - гунула навала городами, де яка мачина, де коноплина; найбільші багатирі вриваються на ґанок середночі з рушничиною і впадають під автоматяними чергами; а скік-ки цих хатів упоряджено на проживання не знати яких поверненців, - якесь давнезне село оживає у цьому місті-селі,

300

потайно заяснюються приземні віконечка під скострубатілими острішками, маківчані зелепухи парять у знайдених на горищах в струхлявілім сіні горнятах, одціджують у поділ сорочок зі скринь непримиканих; от де харч у поживок; та поки того знаття, то сторожем нічним обходиш свої володіння од меж до меж, а й не сторожем, а начальником таким варти, і що ж я вповів би: засидівся з вами, бабо, од безвіку й до одинадцятої години, а йти мені так од вас, що там недалеко кладовисько, та й ще їдна господа; доходжу й до цього вбійстя, втворяю ворота, а там наче аж двадцять котів верещать різними голосами; минаю цю хату й уже немов кладовисько, а там угорі чути усякі голоси котячі, там саме, де ховають котрі нехрещені, і це мені стежкою далі, усе те чую і не боюся, але зі стежки звертаю на ті голоси, аби блик-ше почути, та лиш-но зробив зо три кроки, як мені дало такий ляк, але де щоб боявся, та й не доходжаю до перелаза свої хати, лиш перескочив через пліт справа церкви, прибіг до церкви з піїсят кроків, зі страху мов переліз мур і скочив на цвинтар, а коло церкви на цвинтарі два вартівники, й це вже не скажіть, - села позачаювалися поночі у муках безсоння, ну ціх вартівників зачали виряджати; то я їм те все оповідаю, а вони кажуть, що чують те що-нового місяця, і прошу одного, щоб мене відвів додоми, подякував йому й більш нічого. Як це дивлюся, то чи я вже при хаті, чи в якій домі; так милостиво зеленяться од лямпочки виноградяні лопухи навзвис або як-то-мов з приземних лопухів ліхтарі такі висвічують небесне шатро; так мов з лісів вибираєшся на сяєво крайземне, впівнебесне, гадаючи, от яка планета нова приголубилася до цього раю, аж то кажуть, нічні побредачі у лісах за травами та хмизом,

5(22) травня сонячно

вітер тепло

6(23) травня Олена

І.Кушнір померла

в 20 хвилин

на четверту вранці

хмарно дощик крапав

вітер Григорія свято

7(24) травня Олену

хоронили похмуро

було

8(25) травня похмуро

надвечір дощик

бризкав

9(26) травня похмуро

тихо після обіду

дощик а на вечір

сонце

10(27) травня

Віктора день

народження Наталки

день народження

хмарно дощ ляпав

11(28) травня хмарно

дощ крапав

12(29) травня сонце

тепло після шостої

дощ грім гроза

блискавка

13(30) травня

сонячно тихо тепло

а годин з п'яти град

грім блискавка годин

до восьми дощ вечора

14(1) травня сонячно

вітер холодний

15(2) травня цілий

день вітер

16(3) травня сонячно

спека

17(4) травня сонячно

тепло

18(5) травня сонячно

тепло

19(6) травня зранку

тихо сонячно а вдень

вітерець

20(7) травня сонце

вітер і хмарилось

21(8) травня сонячно

вітер

301

що то місто невидке, - й хіба не з радощів оскаженілих душа убувається в саму гадку про сяйво і місто, але й пручається гадці про конаючі збіговиська й юрмища, про домиська поперехняб-лювані, так ускіс їм доладньо у бік лісів нашорошуватися, їдну гадку з лісами снувати; такий мир і успокоїння, і новіша враз гадка, що так-то воно не минеться, ці лямпи і прожектори гул стовбняковий у перенісся десь нагонять, як це ти мов малий, і розпач, і жах, що де ж притулитися, впасти для стриму крові і впину гулу; а вам то одне: стримися ліктем ік коліну, хай зрине донесхочу, то дурна кров. І десь то воно устаткується в таку правду невідворотню, не дадено буде і миті на перебуття жаху; пригейкують, приздоганяють далі, он ще й не так буде, там жах і сповідь, а це так собі з нечвидного дива - кров'яні хлисти розбабрюються пазухою, туманять зір, а в зорі і світ, - скажи-но про цю мить жаху, як зір і світ шаленіють у гнаності й зненависті одне впроти другого; як вже не хтось, не якась запопаща душа їднесенька, а цілі роди і громади з віків і тих, і тутешніх гоном придужуються до все невидкої межі жаху, і в покорі по кожнісінькому слову молитви аж не-мовою допевняються: коли б то вже, хай би одразу та й. Марудять і колошматять люцькою душею на протяг не знати яких віків вікецьких, - це вам мука найвикша не у скінченню, а в гоні до самої зобезконечної гадки про муку. Так мов-то й ці якісь новіші вартівники а-самою з'явою з-поза всяких напинів виноградних, з-під лопушиння у люцький ріст випоставляють по пів лиць, по пів безпогонних пліч, - то якась не та варта, не туди провадять; допитуються, скіки то той Лагута ґрунтів на випас має а й на косіння і де які дівки вечорниці справляють упоночі у яких ярках при якім кладовиську. Та де б то вповів, аж річки днами давно прогребані, на мак заборона сіяти, а котрий був найманий вартівник, то повів друзяк, де ще латка колгоспна яріє, навів називається, то мов штрафу кілько й тюрми; не на те зайшло, - ділять землі бери-не-хочу, баби замикаються по хатах, скіки їм там тра, метр вшир та два вздовж, голови та інженери свої реєстри, оренду абощо, та гуртовими тракторами, комбайнами вдобувають новіші якісь врожаї, бо їм тра державу двигати та людям пенсії затримувати й на відсотках дітей своїх вигодовувати по містах й закордонах; це-то й не вік а-новіший, не час самоти найлюдськішої, - так собі, воля вволенна, й вже. А за склепи що-ті яка мова і яке що, - похняблені мармурові сторчаки ледь прикрашують склепи порозкурочувані з часів найостаннішої навали а найтихішої війни проти люду невзброєного; супиться командир

302

цих нічних вартівників, незгода йому на вновілу думку життя, таких зо двоє споєних лез кидає у слоїк, не чаєм, а чорнотою самою пригощує господаря світу нічного; а варта швендяє закутками хатяними, квасолі протрухлі з гладишок у коморі витряхає, де ще яка копійка присипана з часів якої хоч влади; штриками просилюють здубілу долівку і аж заносить їх дозему, такі діровиська і ходи мишачого царства навстаткувалися, а цім радість, що от добулися сховків зі скринями, книжки такі повилучують із давнез-ними рецептами, - та розкажи-но ти хоч з грамину а чого-там на веселість та розмисел; усяка пришта навподобиться цій сколош-матілій тямі, та то-но верхом перейде усякого зору і слуху, а в глибі крижаніє вікова подоба ще й гадка про все чуже люцтво, купчаться тако збіговиськами, циганщиною як-то, і те помислення у мовчанці торочить ганьбою і невпізнаванням святешного виразу: ви чуже-е-е люцтво. Що пришта, де оповідь, яке вповідання абощо, - людині раз заїкнутися, та й знов у подобі чужинства рихтуй і цю зоржавілу техніку, перемацуй однайдені у печерах причандали старих бойовиськ та вдеж; от-то як було! Шось таке світне, гримкотне, рипіння коліс узвиш лю-цького росту, бредіння народів у щасливіші пустелі, й вертання спогадом на батьківщину земель, розкопів ненадатливих, допоми-нання права на збуту займанщину, - вік вікові не ворог, а згадки та здогади заворо-говують в цьому уже нічийному просторо-виську, так людина назналася, набулася, впо-їдилася, і хоче не все чогось нового, не володарювання заповітного, а всього-і-всьоген-ного без права й обов'язку; от знати, твоє, і в цім знатті упокоїти одвікові що-жадання, Що-посягання, що-що. Та то лиш як уявити,

Blog

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка