Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Історія України" на тему, 252.31kb.
• Хай пісня лине в синь небес крилато, у мирне небо хай зліта салют! День Перемоги, 17.86kb.
• Жителька с. Куйбишево Тяжкий тоді був час. Мені виповнилося 12 років, а жили ми в Любимівці, 639.44kb.
• Сказка Жили-были две розы. Как жили? Вот так и жили. Родились они на одном из кустов, 20.38kb.
• Хай у віках живе крилате, Благословенне слово – Мати, 54.38kb.
• Библиографический указатель новых поступлений книги, Брошюры, Брайлевские издания,, 336.52kb.
• Масонство на Україні менш усього можна назвати українським, менш усього бо воно відбивало, 240.58kb.
• Удивительные цены, эксклюзивный сервис, сказочные предложения!, 44.66kb.
• В. А. Гоголь-Яновский, отец писателя, 1697.62kb.
• Рекомендації щодо виховної роботи зі студентами, 200.62kb.

вітер

6(24) серпня сонячно

жарко вітер

7(25) серпня сонячно

жарко хмарилось

вітер

8(26) серпня сонячно

вітер і хмарилось

10(28) серпня

сонячно жарко

хмарилось

11(29) серпня

сонячно жарко

вітерець

12(30) серпня

сонячно жарко

хмарилось вітер грім

блискавка дощик

трошки побризкав

о другій годині

хоронили Володьку

Хрипка

311

вище, - з такої мов домівки до ще ріднішого дому, й тут супочинок, і наслухайся історій неоповідних, чемно вступляться тобі, аби грудку розім'ятії й сипнути. А це далі односяться кладовища поза села й міста, тарабанять грудки об трунвн, грунт поганішає, та тужніші плачі над ямами. Але чось небіжчиків усе з чужих та казьонних домів припроваджують, а дознатися чом вже несила, кого не спитають, то зразу ні, хай з лікарні ховати, вже між людиною й смертю нема пошанівку, самою гадкою про смерть людина згиджує. Так то й ненависть заволоджує цілим світом, в злобі якій люди одходять, помщаючись вже й не знати кому за приниження. Сини вперед матерів лишають це життя, а мати й ледь поспіє на одправу, то мов гість на чужому святі. І все більше на похоронах таких людей як-то нетутешніх, мов з'їжджаються на самі похорони дивитись, та не дочекаються хоч одного плачу. А й то й в найбіль­шому місті причуєш і найтужніше, що і в селах тепер ну не водиться, німує душа аж злостиво; приступишся до дверей дубових з пружиною, аж плечем підважуй, і все люд чемний висковзує, чогось чоловіки, і до найчемнішого з цими черевиками у руці примовиш, яке то лихо запосідало й цими кам'яницями, що люд віруючий з усього краю сюди прибивається не до храмів, а лиш-но побачити поодчинювані підземелля, де люд той давніший безневинно катовано й штабелями складувано, - то так сумовито на відповідь тоді оддячує, котрий спиниться та голову понурить; якийсь-то свій сум незгладенний й нерозгрішенний убився в це молоде чоло. От де ми дожилися, що таврованому зострінеться більш таврований, і про що ж то питатися, як і так видко, що буде питано й одповідано. Не диво ж, як серед цього вгодованого й голодного міста знайдеться й тобі притулок, і на такому святешному столі узриш попід стелею вицяцькуваною мученика і всіх у скорботі, і матір введуть геть немічну, і здригнеться люд скорблячий, і ці стіни посутеніють на крик жалобіння. Синочечку-ж-мій, та якого ти мені гостинця на свято приніс, та яким зозулиним голосом голосистим озвався, а вона ж прилетіла й останнє ку-ку проспівала, а кажуть тобі, яка-то то слава із тебе, а ти ж мені славонькою найбільшою був, і в яку ж то то землю тебе схороняють, яким грудомаччям засипають, а в нас же земелька пухка і дощиком просівається з рук людських. І в радості такій, що людина славетна, і пішки дійдеш на останнє прощай і поспієш за цукерком і коржиком найсолодшими з рук удовиці, і не таке сумне ночування на станціях до сіл найзнайо-міших, бо люд так показує й мовою, й обертанням, що десь це до

312

рідного краю найбликше. І не похмарить радості, як розпросториш коробку лягти на лавчині й коробкою вкритися, а вже штур­хають у зодва боки, що не велено на станціях підночовувати, бо влада такезно добра, що цих блукальних в їднім місці тепер зосеред­жують, де залізниця найбільша. То сором мені у бруді й серед цих п'яниць і калік про­бувати, бо й вони до мене не признаються, й так перекуняєш на лавчині, де люд чистіший, та клопіт на ранок, де б на зміну що перев­дягти з торбини, та й знов рушаєш підземел­лям неісходимим, низом гуркотів і хляпання зі стель, де й тут зовстрінеш у темнощах пристоюючу людинку: ось вона впоказує пальцем до того горішнього світу і аж при­кликає дойнятися вірою, що все бликше туди, чим у який інший бік. То все якісь зовстрічаючі й проводжаючі, а з місця ні руш, як-то й світ завмер без потреби дошу­куватися спасенної думки. Бо ж і так спасен­ні, хоч в їдній гадці дійшовши тями, прозрів­ши в їдному лихові, вже й не чуючи його ні шкурою, ані серцем, що от-то який скін для душі може бути. Знещасніло й зсумовитіло людське лице, - де які вбоїща та вмирання, як це описують ще й переповідають, а не трапляються людині, втишіє так у тобі і дов­круж, і гадаєш, буцім те лихо не з іншими кимсь пробуває, мов не з людьми геть, а з тим, що од їх від'єдналося і валандає опліч інакшим світом. Минаєш і цих блукальців, що то вони мов рідня, і не добалакано було чи у часі якім, чи у віці; таке сумовите невпізнавання; і вибредеш до незліченних сходинок впроти сонця небесного, й так ошпарить цим жаром кахляним, людським послідом з кутків, аж гірко-кров'яним так у горло бухне; от не на добро, знаєш. Скоріше Дістанешся коліями та попід мостами з

13(31) серпня сонячно прохолодно вітер

14(1) серпня сонячно і хмарилось вітерець Маковея

15(2) серпня сонячно і хмари набігали 16(3) серпня сонячно жарко вдень а під вечір хмарилось 17(4) серпня заплатила за цей місяць за світло за радіо Ганна Коноваленкова померла

18(5) серпня сонячно і жарко на вечір хмарилось Ганну хоронили

19(6) серпня сонячно вітер зранку прохолодно Спаса 20(7) серпня сонячно і жарко вдень а вранці прохолодно після другої хмари набігли 21(8) серпня сонячно жарко і хмарилось 22(9) серпня сонячно жарко і вітер 23(10) серпня вранці прохолодно сонячно а вдень жарко а ввечері прохолодно 24(11) серпня сонячно жарко 25(12) серпня сонце і хмарилось а ввечері дощик

26(13) серпня вночі дощ і вдень дощ йшов до другої години дня а потім вияснилось 27(14) серпня сонце і хмарилось прохолодно і вітер 28(15) серпня вночі дощ був вранці з дев'ятої почав о

313

проребринами, канавами обсмаляними й пропахчілимп мазутяним духом і квасом, хоч де то й кропивина виб'ється і деревій тужавими голівками до сонечка признається. Думаєш собі у пристоюванні, а де б не водило, то все якесь райське місценятко знайдеться, вже й геть так спомином примирить і початок залізяного віку, як по тих заводах наймитувала, і цю руїну з заліза й каміння. То лиш тривогу дає у познак перед широченною дорогою з залізяними мережками, гуркотом знавіснілим, і десь-то цеї миті приторочиться і зовстріч-ний блукалець, мов син він тобі, і здогад про недобрість цього як-то останнього дня. Видивишся попри брами кладовищенської і когось мов на тебе давнішу подібну з квітками на впродаж, та й цей не такий вже страшний подум затьмарить людська помислива хвала: продають, що з ночі напатрано з могилок. Але й це ще не острах, й не тим, що дерева аж дрожем у сонці нашелешують, як-то перед сівким нездогадним дощиком, тремко дошіптуються і її оде-жаного тріпопння, та й мов запитують, а хто ця мандрівниця, невже-то вона піде ще далі. Двоє тріпотінь цих, два страхи пручаються одпроти одні одних, чи їм і далі розсторонь жити, а чи зіллятись водно; та то лишень засторогу таку дає, що не цею стежкою уступати у світ мертвих, бо побачиш, що буде, бо тутечки й цим разом більше живих понатовкувалося, якісь інакші одправи і похорони. Й не диво, що не догледиш якого-де жебрака чи діток бідових із торбинками на попас, - вказують тобі паличками гумовими десь далі обходити, а машин не менше чорнющих, як люду спинами одутлими до ЇЇ просячих очей; так то цих святих місць більшає, пам'ятниками вкривається господня місцина, та де не стань, то все святе місце. Звіром таким обкрадаєшся межи тісних огорожок, то над рівчаком шипшинове гілля притримає за тонкі одежі, щоб ще мала час надивлятися з наслухом переляканим: то інше людство запанувало цим світом, як-то й не директори колишні, а це мов уже їхні діти чи внуки, та так рука до руки попід живіт і ноги урозпаш, а вдови у чорному, і рідня, і чось молоді а до їдного, і плачу не чуть, а мовби-то не з цього світу на той випроваджують у лискучій труні, а з того у цей на вічнеє проживання благословляють. І ж таким ошелешеним надумом заполонить одвіттіля, як підносять плечима узвиш деревець не труну, а таку ракету чи бомбу, - то ж так ожорсточено, як і урочисто-погрозливо обпинає решту осиротілого царства: хто наступний. Страх утікаючої не дає й думки подужати, як би то побажав і цств нбсн, і змл пхм; у таку вільнішу й похмурішу долинку приб'єшся, де в далеч не знати кінця й краю, а

314

й мов позаду незгледна далечина зосталася, вринаєш у геть нетутешній побивок смутку й самотини - цим старим віврейським кладовиськом аж до захід сонця йти не дійти; хоч зостанься й живи, хоч і страхом назви, а-то думки якої не зрониться, зупинився і час, і слово на казання. Та сутінок світу враз проясниться, одкривши якусь аж пустелю попіднебесну, і вдячливо озирнешся на цей мов забутий закуток, та й спостигне вмиро-творена думка з віддякою невидкому прово­джатому, що де який світ замкнеться у хащі, то інший тобі в'явиться не схожий на знані й незнані. Тут місце і час задля відпочинку од всіх що страхів, а що й здогадувань впроти видкого й безтілесного мов просторовиська, де або гори такі розростаються, або провалля без низу і стін. Втрешся хустинкою, і обвіє новішими запахами з цеї мов просіки з мішанкою тополенят і кленчаків, травами тонкостеблими, що довмілися поховати і смітники у глиняних видовбнях; та й радість поструменить мурашками у засиділих нозях, як здумаєш звестися, попираючись одноруч ув м'яку купину. Диб-диб, як той Мошко в селі їхньому впісля оранки, що день одле-жувався в хаті та вай-вай, нашо мині ті борони, нашо мині той колгос, - з цею смішливою згадкою озирнешся на вже зас­туплене наисуворішими деревами перейдене кладовисько, й так замиряться найсумніші спомини й дорікання, плачі й допевняння, обдарувавши і геть щасливою думкою про нещасність людську одвіку. Як і цей дощик сипне впроріст так само сипкого сонечка, аби й тіло твоє не одлучалося гадки, припарю­валося рятівною мокротою, - уже ж тут інакші бережечки розлилися, такі нові землі, як-то полігони з бетонними гостряками, хоч і церковцею назови їх; вступаєш доріжками

першій перестав празник перша Пречиста Марусі день народження 29(16) серпня сонце і похмуро і вітер у Ткаченкової Миколиної дочки весілля було у Возсіятську розписалися 30(17) серпня сонячно і хмарно вітер вдень тепло надвечір прохолодно 31(18) серпня вранці прохолодно сонячно ввечері прохолодно 1(19) вересня сонячно і хмарилось тепло і вітер я впала надворі на порозі і лоба набила 2(20) вересня сонячно і хмари були а після третьої жарко було

3(21) вересня сонячно хмарилось тепло

4(22) вересня сонячно і хмарно вітер теплий і холодний 5(23) вересня сонячно і жарко і хмарилось вітер прохолодний 6(24) вересня зранку прохолодно а вдень сонце жарко і хмарилось 8(26) вересня зранку прохолодно а вдень тепло вітер хмарилось 9(27) вересня зранку прохолодно а вдень тепло вітерець а тихо ввечері тепло 10(28) вересня сонячно і тепло

315

кам'яними межи підстрижене кущовиння квадратами, й от де збувається і що снилося, і чому радів аж з перестраху. На узвишші східців читає у мікрофон відправу з листка така на подобу мов жінка, як то й на заводах до них читалося, от замри й не диш; то обступиш бочком цей впонурілий люд шерегою до того голосу і подоби тої, і зуби так кіллям і губи зворушуються, що тіки мертве­чину цим ротом успоживати, геть так показує. Між страхом позаднім, у хащі й світи закуйовдженим, бо випустив тебе на даль­ше блукання, й цим увіч приступним, як-то він сповіщає те царство підземне, от проковтне тут вас усіх, але ще постійте, - так вільно тобі зближатися, втікачем таким бути, що той страх невидкий напоготові поглинути, а й цей ворушачим ротом заманює хоч-як-хоч. Ай-же-ж бабисько дурне, - чи не ти в левадах та по бур'янах прокльони тихі свому коханому слала, зневіряла себе у розпачах, що й світ ради не давав і господь не в поміч; от як то людина заходить на глум свеї душоньки, що й винних уже не стає, а крику не чуть, бо кропив'яний дух забиває і голос, а божевілля не йде; аж повториш собі, як то однімеш їдну руку од звогчілого трав'яного дна землі та мацнеш навдовік од очей до низу лице, мов ту шкуру здираєш, а очі вже не полудою однаковими зі світом стають, то наче вони од'єдналися та взираються в прірву безоку лиця. Й не так і не з того хіба вмилостивлювало тебе снами, коли й світ знедужалий аж мов придрімував, бо скільки вворожуватися цим людським безснінням, - знемоглося й на снах, і на видивах; великецьким аж наче одним оком проглиблюєшся ув темне безміряне світове око, і що було то це тому настати, так добре видніє людей всіх життя на заводах із підземеллями порозкривуваними; от що було прожито, а ти й не знала. Бо то тільки знак був, як в ці заробітки вкидалися, лишали поголоднілі краї, то не кохані хапали на руки і зносили до весіль залізяними сходами, то не начальники давали день відхідного на щастя у заводських комірчинах, - під ними у глибині куріли поховані крематорії, а сторожі й спалювальники входили й вихо­дили в інші брами впереддосвіта та лиш-но у списках значились на зарплату; а їм казано, що коліщатка до танків і сільгосптехніки обточували, а то до тих візків, що ними возити безпаспортних найдовшою дорогою від непросвітної вгорі ями аж до печі, і перш жилки підрізували, щоб труп у вогні не здойнявся на всенький ріст; і так тепер добре упізнаєш на лице тих робочих понічних, вони аж видніші й опізнаваніші, як ті, при денній праці. Й от тобі втіха з блукань та втікань цих побачити позаховувані колись заводи і

316

фабрики, аж і думки про них не здогаду­валося, та й що ж - і ти в незнанні своїм винувата...»

«...чекай-но, то це на яке добро і що хоч, як ви голоси всього світу позамикали в собі та й не знаєте прибиту де котрому волю на вимову дати; з віків недоторканних видобу­ваєте собі й голос, і вид, і утіху на цю новішу нещасність, не даєте ні відпочинку, ні миті на влаштування дотеперішнього, - а там часу тра більш, аж доки не позабуваєтеся; і ми все пориваємося на ваші погуки, аж загуб­люється міра, де часи давніші, а де ці тепе­рішні ваші, то так би не мало бути, - та й нам ні спочивку у пам'яті, ані пам'ятання догоднього; вже ви надземне й підземне охотуєтеся сполучити, аби замкнути давніше і нинішнє й лік мати на зворохоблені душі, а ви ще ж не прожили, як належиться, в кож­ному який не був і є часі та творите якийсь поза-час, поза-світ; а ми в своєму царстві мали час і гандж, і котрій душі назначено було на поклик зрихтовуватись, то це свято, і провадини, і дочікування, а це вже світ душ зворохобився, якісь летовища та вокзали, а лиць посумнілих не вгледиш під каптурами, склопоталося царство душ, голосів; ви й мертвих своїх термосуєте, не даєте в спокою душі од'єднатися; звеселів ваш світ, бо не так тих живих на провадинах, як нам поповняти процесії і гурти над ямами; а страхи ваші насміх нам, бо знебавили страх до очікування ще більшого, і то маєте нас за винуватих, бо свої душі тутешні на випробування лякаєтесь оддавати, а одно тільки тіла, бо як і трап­лялося вам торгуватися, то жаліли і родичів, і оселі, аби потім у більших жалях та ридан­нях оплакувати на попелищах не так оту живизну і лад, як саму долю; а душі віками скулювались та маліли, подоба вжитко-

а ввечері після сьомої

хмарно стало

11(29) вересня

зранку прохолодно а

вдень жарко сонячно

цілий день празник

Всікновенія Глави

Лідин і Валин день

народження

12(30) вересня

зранку сонце а з обід

тихо хмарилось а

ввечері дощик

дрібний бризкав

вночі дощ дрібний

бризкав тихо

13(31) вересня

зранку похмуро

і дощик бризкав

дрібний а після

третьої години

вияснилось сонце

прохолодно і вітер

вдень тихо

14(1) вересня

сонячно жарко тихо

іноді вітер Семена

15(2) вересня

і похмуро сонце і вітерець а ввечері похмарилось 16(3) вересня вночі дощ хмарно сонце трохи показалось трохи перед вечором дощ до обід йшов 17(4) вересня сонце і хмарно холодно вітер сильний за світло і за радіо платила

18(5) вересня сонце жарко вітер холодно я упала на причілку магазина носком зачепила

19(6) вересня хмарно вітер холодно сонце трошки показувалось а ввечері тихо похмуро

317

вувалася на яке хоч завойовництво, і от-то вже-то мудрості набулися, аж мудрість одна й зосталася, - а не вчитися вже від-нанова жити, бо більш пробуваєте в миті одній, як то було пережито в віках одвічних; а такого собі вигадуєте, що не згадати і ветхих часів; а на героїв своїх анатеми вислуховували по церквах по сто-двісті літ, а на третю сотню божники собі з них витворюєте; то що ж є винуватість; і чи нам вас судити, як ми самі плоть і дух ваші; чи якою думкою спасенною обдарувати у поміч, та ж не вільні виносити таємниць царствія нашого; як на те ви здалися, що лиш-но свідки злочинів, а не хочуть вас мати за мертвих, та з вами ну ж змагатись, та вивідувати якусь найпотаємнішу гадку, а вам то й не в тямі, який то остатнійший скарб за вами; залягання і сни з очікуванням приходу найдрібнішого судії, бо за більшого страти­лися і знання, і віра, години ж ваші й чисниці що-перед-кожною спробою возродіння, попри все те, що ви навгадки означуєте як неможливість, а то ще незбулість, чи й, казано, несправдженість, упритул усього неназиваного й переназваного, усього, на що назви позабувалися, - це ж і нам сни почали привиджуватися у царствії вічного сну, й то не в світі видкому-невидкому, а вві снах це впізна­вання й прикликування неопізнаванних поводарів на потребу ще йнакшіших свідків для свідків, бо ж і ми набуваємося мудрощів з ваших перемудрілих марень, і собі вчиняємо суди, і такі вже назначені і судії і свідки, ще й винуваті, а що вже як понавигадуємо і місця і обставини, аж дивуються й наші правителі та погрожують виселити; то найбільш дістається оттим, що їх душі повписувані у ваші реєстри як живі й що ви з них то хоч яку поживу маєте; там які хутори знелюднілі, чи лікарень бракує, - все душі невиписані у поміч, а нам їх бракує, бо ваш світ поповнюється й негадно для вас, а ми мусимо вдоволитися ласкою переродження; от і ієрархи всідаються надивлятися наших театрів навподіб ваших, бо то перш історії наші збувалися як миті всього сущого, аж і збиратися не ґандж, й так нам відомо все одспоконвіку; а це й дознання, і позови, і залучення словесів, що тут і не побутувало ніколи, - ми бачимо вас у часах і просторах зі стогнучими й закутими душами, і то вся ваша така історія, а не те, що ви думаєте; а й те добро, бо маєте тут таких свідків, як ніде ніхто їх не мав, так же здитиніло аж допро­шуються за вашу невинуватість, та ж і в вашому світі пробачили вам незнання і покору, впроти світу жорстокого свею працею і смиренністю влагіднювали і ваше сум'яття і сум ваш незліченний, пам'яттю володіли на кожну зневиднілу дрібнощ, де кров пасмугами

318

утавала на потомлених грунтах і пісках, там вони соломинками світній образ змальо­вували якого рискою чи кружальцем, - от на що спромоглася дитинність світу; а ви все торочите про дорослість та мудрість, вига­дуючи, що б це ще спродати, аби світ вас якийсь ситіший мав за своїх, вас тяжить найпохмуріша гадка, яке то прокляття знеч-виднює та не пускає у простір вільнішого геть побиту; та хочете бути і милосердними, і войовниками, а образ звіра тлумить вас при найдобріших стараннях, бо ж не збулися ні в добрості, ані озвірілості за свій рід; от де сповняються нутра і не помстою, і нічим, а мільйони одійшлих дочікуються на помсту, а не на пам'ятання одно, бо затісно і в пам'яті; зціпеніло єство межи помщенням й прощен­ням; і ще й не таке наврочує вік вигад­ливості, - то вже, гадаєте, світ переситілий проситься до ваших пусток, на все оголіле й збагненне, це ж світові не согірший рятунок, бо мудрістю переситіло суще усе і не-суще, й ніким, а лиш вами, проз-вас, вгоді-з-вами набуто і знань аж на безвік; творителі світу з губителями укупі з оно-го вже яким по­живком, ще-но крапелину яку дознатися, та й позамикують брами з обох боків; та й не важте, буцімто то чужа мудрість, то ви самі доконаєтеся, аж це ви так помудріли, то ваше все, до чого так боязко приступалися; то так мов над прірвою, над безоднею приспините схарапуджено зір свій, але безодня й цим разом не поглине вас; бо вона забирає цілком винуватих або ж цілком ні; бо в кожній історії, що ви їх пружитеся виповісти, бракує початку й кінця; бо ви так напрямилися у потойбіччя свого нутра, що аж дорівняли свій світ до нашого; й так перемішуються світи, і стає тісно в що-кожному, і так сповняється аж-найбільший гріх близькоти;

20(7) вересня зранку сонце і хмарно після третьої дощ тихо тепло цілий день тихо тепло

21(8) вересня вранці туман вдень сонячно і жарко свято друга Пречиста м.б. 22(9) вересня вранці туман до дев'ятої години а вдень сонячно жарко 23(10) вересня вранці похмуро вдень сонячно тепло вітер ввечері тихо тепло 24(13) вересня вранці туман вдень сонце жарко

25(12) вересня сонячно жарко 26(12) вересня сонячно тепло у Котенкового Шурчиного сина весілля

27(14) вересня сонячно жарко Воздвиження свято 28(15) вересня сонячно жарко Марія Підопригорша померла о восьмій ранку

29(16) вересня хоронили Марію Підопригоршу 30(17) вересня сонячно тепло вітер 1(18) жовтня сонячно після другої хмарилось вітер тепло 2(19) жовтня вночі дощик покропив і вранці вдень хмарно після другої сонце вітерець ввечері тихо 3(20) жовтня вранці туман вдень сонце і хмарилось вітер і тепло

319

бо якщо й є істини, як ви це називаєте, то лиш в тім вони, що й ми ближчі до вас, ніж до того всього, до чого ви так, бува, ревно, при-молюєте; та зась приступатися що світами, що істинами, бо ще йнакші світи о-долають нас гнівом своїм; бо ви поселяєтесь душами в царствії нашім хоч як, а спитущі наші во благодушії не такі суворі та требні, як ті, що узвиш іще понад нами; і то таїна, про яку й ми-но здогадуємося, що до найвищого царства здобудуться тільки декотрі з нас, а ще вищого то й їден не вдостоїться; а між тим усим засторога, як вберегтися од більшої все невпотребності; та спочити вже-ж що-будь-якій вигадливості на показування й зображання, бо більше стає розповідань про все, як того всього, й не дознатися найдрібнішої таїни повертань і стремлінь з нікуди в нікуди й з нічого в ніщо; ви нам в'являєтесь на світанку віків і у віків при­смерку все у рушенні гордовитому, такі вдежі на вас, припорошені пилом століть, і такі сонця зовстрічають вас потемнілі і сонця притьмарені світять вам простір; й ми прихищаємося тоді своїх світляних стовпів і надовго втишуємося у спокою й любові; бо ми настрашуємо тих, що по норах, що стратили тяму на день і на ніч, на годину й вішність, знетямлені у незнанні найкожнісінької поблизької зродженості, - так то й шкода, що звірина мудрішає зором проникливим, а люднота помщається і на звірині за свою упослідженість; та наша любов довкружає усякого подорожуючого і повернення, бо ж не так ті подорожування і втечі до безвісти, як вертання, що довші од всяких утеч, бо ж невидка ласкавість над нами і вами з тривогою аж приглядається до такої людини і чи не вперш за віки вікові прихищається найзанепащенішої істоти, зрікаючись мудровстаткованого поділу на чоловіка і жінку, святих та грішних, мудрих й причинуватих, лихих й незлобивих; та й нам пробачається хитрування наші в наближенні а-ж впритул що до одного царствія, що-інакшого; вилюднішає та соковитить межа понад межі, і попусту додається на наші ремесла, - таких уже ж місточків понавироблюють наші теслі помежи півцарствіями, аби й так помилуватися рідними, де кому трапилося перебувати [...] але то вже з ваших примовок та казочок; бо вам дарована мрія про вішність цю, але замкнено радість у ваших верхах і долинах, і от вже назначено котрому з черги лишати царство своє, то враз і відкриється те замикане, що поряд було та не сяглося й гадкою; так і ми [...] аж зопалу вгавлюємо що ту, що інакшу радісність, але що світів маємо в зорі більш, як то ви, і не мудрістю, а втишеним спомином заживаємо у знанні і покорі [...] так-то й нас страх