Geum.ru

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   38

337

жає. Та що це теперішнє, - як світ замкнувся на цих балачках непоквапливих; десь-то тако ніхто вже нікуди не поспішає; й тато зіжмружаться мов і ні-на-чому-нікому, от на думці якійсь, не забувши вином обсмачити кухлики, бери-н; ну-ну, та й як це ви походом чи рейдом за сталінівським наказом, і що ж - ніде анічого, героями гори проскородили й назад повернулися; ну-ж, Партиза­нові тіки дай, забуде й хлебнути, таку собі тепер вигоду набув, а Ковпак лічно посилку прислав, - вигладжує запацьорені кишені на безпогонному кітелі, а пройшли б ви (тато) з халєри, якби ті не пустили; а тепер братаєтеся й могилами хвалитесь, а з цими на слово добре не сядете, от-то дожили, враг номер один, - а ті й мадярів били, і німців, і поляків, а й вам досталося. Я то убувся в найвикшу свободу (тато); що тепер можу дивитися та й; а вам усім це ще ворушися та ворушися, гхе? і ще й не такого набачитеся та назнаєтеся; вам ще і при цій владі старе сукно стряхати та собачими очима зазирати у гочі могучих світу цього, - але ти мені не тиринди, що ти всіх тих бандерів поперевішував би і ці памнятники позривав би, бо твій Володька хлопчина ловкий (зі сміхом кажуть «ль-овкий»), хоч і не догнався війни за молодістю, але провірочку гарну пройшов, от що ж, тато партизан, сім'я не імущих одвіку, годиться у внутренні войська; але ж ти служи на благо, - бо як ви з хлопцями влізли у хату з дівками, та чарка, та цицька, а ті довкружили хатину та зрешетили стіни, а твій такий мудрий, що впав долі і тільки стрельнутий в сраку лишився, та ще й за хоробрість медаль одчепив, приховавши, яке то було патрулювання в опаснііі зоні, а тепер цибає неоднаковими ногами і проклинає той край, і тоіі люд, - то ти ж мені не тумань гочей усяким яке не є геройством, бо ви героїли все зі страху, та не з ума, бо я перебачив таких-во героїв і тутечки, й там, де ти не бував, і як ви і під присягою визнавали усі злочини, які закидали усенькому народові, а ви вирячували гочі і брали на себе, і так ненавиділи і себе, і других, і усенький рід і нарід; а той, - го-ой не забути, як-но йому цвяхи навпроти очей наставили, кажи, бо повидовбуємо, кричав, що то він убив Бога і іменням його і божився; то ти й ще прийдеш цюди, бо більш де ти до кого прийдеш, і я тебе привітаю, і скажу тобі про найбільший гріх, бо я б на місці кого іншого перш тобі яйця одрізав, а вже потім дознавався, в чім твоя найбільша провина, - бо такого наплоду й приплоду ви нам навели, що ми тепер маємо більш причинуватих а-як-де в світі найдурнішому може-лиш бути; та й нам утішати убогих та іже, й аби казали, які ми а-щиросердні. А-

338

же-ж і втішимо, бо де дітись, як нам часу одведено більш, чим його може бути заради самого його протривання, то нам є і час і місце, а вам-то на вакування й-ще більш, бо героям одведено мить та вічну пам'ять, а вам не вибувати з ганьби і наруги, бо й за цею війною скік-ки тут перейшло; і калмики, й мадяри, і німці, і ґвалт і наругу чинили, а проте ні мадярами, ні калмиками не поста­вали, й жіноцтво не колихало на вгоду й позорище а-ні-жадному завойовництву, та їдно свої завойовники здобули право на приплід і вакування, аби вже потомки і чужі цвинтари доглядали, і пишались породою, що-де-бо-й-кращ є; а порода то вже-е-к, аж мудрістю й хижістю лоби спухають, - то де це таких мудрих набралося на кожду-де-не-є наймичку чи жінку засудженого на табори і смерть; а наймичці тра роботи, а вона не так собі наймитує, вона у держави на службі, то що держава скаже, то мусить робити; а кра­суня жона засудженого порятує й себе на допитах, як такий чемний допитувач трапи­ться, і де ж ти подінешся, а народиш, і не позбудешся плоду, бо так та держава хотіла, бо свій завойовник і за найкращого мужа стане, і вже їхні діти добудуться і цих країв, аби взнати, звідки вони та як усе почина­лося, - та й що ж ти їм скажеш на їхню взвірілу радість, як тутечки і своїх калік, помудрілих на не їден вік вперід, як не кіля кладовиська, то де хоч уздрінеш і привітаєш, усе гадаючи, що свої кращ од заїжджих. Так-то й цим віком (аж не стає видко одного говоручого, іншого мовчучого) перейдено буде ґвалтом і шепотінням, та ніхто нікого не чутиме, бо привчено говорити мимо-віч, і прикуті до столів на кухоньках чоловіки й жінки ошкірятимуться кожде за свого волю й інакшість колишніми жертвами, і борони-

30(17) березня

теплого Олексії сонце

і надвечір хмарно

31(18) березня

зранку дощик

до 12 години вітер

похмуро

1(19) квітня зранку

мороз вдень сонячно

вітер

2(20) квітня зранку

мороз вдень сонячно

3(21) квітня

маленький мороз

4(22) квітня зранку

дощик трошки

покрапотів тихо

похмуро

5(23) квітня цілий

день похмуро Вербна

починається

6(24) квітня ранком

морозець був вдень

сонячно тепло тихо

7(25) квітня

Благовіщення

празник зранку

морозець вдень

сонячно вітер

холодно

8(26) квітня сонячно

до третьої години

навечір похмуро

9(27) квітня зранку

похмуро вдень сонце

холодний вітер

10(28) квітня зранку

мороз вдень вітер

сонячно прохолодно

11(29) квітня зранку

дощик сніжок проліта

вдень сонячно

і хмарилось Вербна

сьогодні

12(30) квітня мороз

вдень сонце і хмарно

білий тиждень

починається

13(31) квітня зранку

дощик був вдень

хмарно і сонце

показувалося

339

тимуть кожде свій приплід від заблуканих й все ж своїх завойов­ників; га-ле-ж ми вже такі поінакшілі, так хитруємо у навмінні пожити от-цим-от життям, аж те все дотеперішнє нам і не в-гадці, але хитрозизий позирк з-інакшілих душ продирає й пече і не здогадом, і не натяком, - ми тут всього набулися, а де ж то та воля і час задля нас і про нас, бо не ми пам'ятаємо, а то нами якась лиховина водить і корчить нам лице. У засідках кладовищенських біло-чорними примарами назиратиме щось найкоханіше і найстраш­ніше, бо то ні псу, і не страхові у подобі стовпа не подужати такого вистежування, бо світ спотребляє що хоч, а лишає спотреблене все на нас, й це ми такі мудрі, й такі вояки, а ще й у припилених вдежах, аж кожного в трем кидає - з яких то віків; і це ми такі, що усі світи сталагунилися тут, та ні їден не признається до що-іншого, а все вабить їх у рідні світи, звідки рід і приплід; то так уже ж тут приві­тано всіх, а й така воля на приїжджання і від'їжджання, що де то ті всі, що так хтіли гуртами рушати, а це ані жадного.

Чось позамикувані брами й ворота, і двери набухлі с-по-низів трухлявими купками з-під ломів уламуються, - ратуйте, люди, чи це нас уже позамикувано на вічнеє царство, чи ми з-серединів не налапаємо защіпок! але ж так достуковуються що-гучніш, і гулом земля захитовується; було так у ті віки передніші, що товар ревом сповняв землю, а коні вибивали в гонитві не те що городину, а дерева зрепували, і бійсь було вийти і нокнути з крумкою хліба чи жменечкого вівса. Й що ж ти докажеш, як це не спомин жахів вікових, а це втипірішнє так затьмарює куйовдженням денного та нічного, аж не скажи: це ніч, це день; хутори спалені виставляються над лісами такими вежами, каміняними проглибами заманюють у світ нутряний такого мов царства, що всяк його дошуковувався віками; от-це тобі вік залізяний і камінний, водно-ж і посріблений, і деревний. Ну та це мов як знак рушати такими новішими дорогами, що тепер вигорблюються над тими старішими, які знані у-пам'ятку й ввіч, а страчається сила та й умисел на рушання, і так каже щось, як позамітувано снігами не-в-пору і позамикувано, мов це самим неохочість, і не достукаються ті зсередини і знадвору, бо впізнаванню не збутися, - от як не хотіли дораніш признаватися; і голос той, як він з-віків чувся, так то й тепер своїм удається, аж не знати, хто з ким хитрує чи мудрістю якою хоче обдарувати: не-в-зимно й не-в-тепло у душах засновується сон віку. І свято рушань, і виглядувань, і вибігань - бо знов яке-де весілля, чи війни, а чи кого ведуть, чи везуть - сном обватнює ці оселі вікові; але новини

340

все чутнішають, - то мов-то молочар зами­кають, бо в молоці отрута, і Маруся зачеп-люється порожнім битончиком за штахети, гіллячка, і Марія з поминальним, з тими ресторанними наїдками обходить подвір'я­ми, а нікому в руки втулити а й крихти, і так на столиках, на лавчинах полишує, й не чутно «вічная пам'ять»; то десь-то ж мало дзвонити або й ці музики по цій ще одній душі, але де-е-е, - згомоняється сама думка про похорон, поминання; а й так тобі, Любко, в'їдається заздрість, що не поспіти на хутір до й ще-з-одної полишеної хати, а та-а-к навтішу-валася, що перша од Марти закуйовдить на пів села своє поминання, так розхристу­валася перед кождим п'яницею - вбийте мене, вбивайте, бо в мене й довідка є, бо мені більш не тра як два на півтора; і хай тоді замирюються наїжджі дочки і сестри на цих городах і побудовах, хай захазяйовують на проглиблених хоч на тріньки в чужі городи й садки межах, - ну, то вони-то над'їдуть і загризуться на невпотребі, бо ж то був хазяїн на всі землі, а це хазяїв більш як землі на хазяювання. Лишаються городи й садки-мішаниця горбами, і люцька душенька, на-охотувавшись в неволі з чужого умислу і статками, і пекельним змаганням за все жебрацьке надбане, одлітає з янголами ско­ріш, як бувало; ще-но небіжчиця в хаті, а вже довкола не жалоба і послух, а метушня з гризнею навпереміш, аби потім і те жебраць­ке заквітувало-зареп'яшіло в недогляді, - так мов вертається не-наше не-комусь. То коли це-ж-но почалося, що нас так допи­тувано невидкими вже допитувачами, а нам не в пам'ятку мова одповідання, - небіж­чики мов непотріб одлежують, а нам у трива­лішій смерті пробувати, бо замало переду-миральних підписувань на паперах про

14(1) квітня прохолодно вітер сонячно хмарно 15(2) квітня похмуро дощик ледь крапотів 16(3) квітня похмуро вночі дощ 17(4) квітня дощик похмуро 18(5) квітня Пасха сонце зранку до обід ясно і з обід хмарно 20(7) квітня похмуро дощ 21(8) квітня сонце і хмарно 22(9) квітня похмуро вітер холодно 23(10) квітня похмуро вітер холодно

1982

1(19) січня похмуру

з трьох годин

вияснилось

2(20) січня

похмуро ввечері

з чотирьох дощ

3(21) січня

похмуро тихо

4(22) січня

похмуро вітер

холодно

5(23) січня зночі дощ

і вранці а вдень

хмарно і сонце

показувалось

6(24) січня ясно

з годин трьох а на

вечір затягло Святий

вечір

7(25) січня Різдво

ясно до обід а з обід

мокрий сніг а вночі

мороз міцний а вранці

вітер

8(26) січня сонячно

вранці вітер мороз

вдень сонце і хмарно

холодно вітер

341

власність, бо дошки виписуватимуть не про потребу похороніння, не про довжину тіла, аби легенько небіжчикові злягти в домовину, - якісь допитування та пересвари: а чого з рушником та хлібиною навстріч окупантам виходили, а ми по льохах та лісах віки жаху пересиджували, то нам знов на розбудові віку цього бовваніти, а ви й так пересидите у плеканні думки, що, бач, світові тіки п роз­гадуй; а - діти чом це мудріші за наших, та мудрістю городи сповняють, де їх не ждуть, а туто заробляти не хтять при худобі й полях, чи ж то вами так вже зароблено і одроблено, аж на право своє здобулися анеабияке, ми ще ж тут не допевнилися, котрі винуваті, а які ні. Та цим голосам набиратись луни, а впину їм не бувати, а луна й є голос, і не збутись його, таке царствіє на мовчання, аби луна луні одказувала на ще йнакшу луну; то чи ми відповідей не знали, як нас запитувано коли було, а чи й не потребується їх од віків запитувань. Але ж то так тяму запосідає удаване незнання, - ще ж маємо голос, хоч і не право, й то так випольовують де який вчується голосом; як то ці бідовіші, через ліс, хтіли мати сільраду та школу, та аби який автобус доходжав хоч раз па віку, то довпи-сували і мертвих на скількість нужденну й на право свого врядуван-ня; то знали ж; а це вписуй не вписуй, - кожне живе а під таким наглядом, бійсь з хати виткнутись; ви нам тіки паспорти віддайте, а приходити вам не треба. Вони, бач, самі розберуться, хто вину­ватий; вони наших катів і жертви тож наші помирять і так, бо скільки тих революцій не переживай, а це знов не йнакше як нова революція, і хочеш мати солярки на усе гуртове хазяйство, то прийди на цих співаків, що хто кому сват, а хто кум, так вони вболівають за нову для нас власть, - бо ця вже щось та надбає. А де ж та солярка перетримувалася, чого ж її й так не дадуть; техніка оно іржавіє, ще цей рік посіють, а там - х-ге-ех; чого нитка хоче, платок каже. І цей вік не в гандж, - як то за революціями не поспівали, так тепереньки з похоронами не-в-лад виходить. Смерть потиху викошує що малих, що старшіших, не лишаючи й знаку на довший смуток; а все смуток такий, що хоч ми та живі, тра й цей час а-й такого одпоминання чи перебути, чи переглядіти; і смерть у якійсь-то інакшій подобі приходить, мов вітром заносить, мов шерхотом бляхи здалечини нагадає, та й знаєш. Не люцька справа теперішнє умируще й одспівуюче, - держава і церква порозділяли на себе героїв та й одспівують, і вже б то угомонився цей вік на притишеній гадці, що душі невдосталь і того возвишенного проживання, де б вона там не заблукувала, - вона насторожається

342

довш попри тіла, втривожена, як то тим тілом розпорядяться; а вже й не догребуться верховіть цього часу впосліджені і караль­ники, а й кати со жертвами, а вже правителі перед світом голосяться, яка то ж бо нехоро-шість карати убійника сьогочасного; й так ведеться, що невинуватих та знищених біль­шає на непроглядь, а катів та убійників більш-що-більш на незмирущеє проживання. Позбувається люцтво права злодієві руку одтяти, а ґвалтівника камінням забити; переповнено тюрми убійниками і ґвалтів­никами на пострах люцтву, - от повиходять, аж діточки нові позростають, а добра надбано буде на трохи, як раньш; і що ж то видніє у потемках дня нескінченного: лиш каліки й причинуваті по праву найслабших ісход-жають впритул позамикуваного люду й товару; збулися права й на хороніння своїх дорікальників, та й не зазнати полегші на розгрішенні гріхів давнезних; бо як сміх нам був, як та Любка своєї частки допоминалася од племінниць померлої на кутку; а я ж бабу догледжувала, а вона гроші прикопувала при порозі, а на себе жаліла копійчину стратити, а ви над'їхали та гроші забрали, а тепер ще й за хату цю маєте, то не ждіть, щоб я догля­дала могилку, а-а-й не діждете, і котра калі-кувата племінниця своє право каліцьке дока­зувала, аж пазуху зсушену розтербічувала з пониззя городу, де й їх малолітство минало, то то-то був сміх, і ми вірили та поставали за калік і їх право; то так це життя й справди­лося: понизитись в праві поперед що-кож-ного калікуватого, а дужому права ані най­меншого не здобутися; і це-но не чутка на посміх, не право на право, не дужому віра на яке-ще добування в дарованому безправ'ї, - намовляються хазяї возів та кладовиськ й на це остатнєє хороніння, так-же-ж виглипуючи

9(27) січня вітер

вночі мороз вітер

холодно вдень

сонячно Володі день

народження

10(28) січня .мороз

вода замерзла в сінях

сонячно тихо

11(29) січня вночі

вітер дощ вдень

сонячно мороз

12(30) січня вночі

вітер дощ вдень

хмарно холодно

13(31) січня мороз

хмарно і сонячно

Маланки

14(1) січня Новий рік

15(2) січня ясно

мороз вітер

16(3) січня мороз

ясно

17(4) січня мороз

сонячно тихо

тепленько

18(5) січня мороз

сонячно

19(6) січня зранку

похмуро вдень ясно

ввечері хмарно туман

Хрещення

20(7) січня вранці

похмуро мороз вдень

з 11 до 4 сонце

хмарно Івана

Хрестителя

21(8) січня мороз

сонячно різдвяний

день Саші день

народження

22(9) січня мороз

сонячно тихо

23(10) січня мороз

сонячно туманно

24(11) січня зранку

похмуро мороз з

третьої години

сонячно тихо

25(12) січня мороз

ясний день

26(13) січня мороз

ясний день

343

зо сутінків краю полегш і для себе та й інших; та ж і їх позами-кувано на непроглядь часу вповіданою не колись й не тепер думкою про нічийність для всіх; то тот-то й де-кождому справдиться вік і число, - як вони приходили жертвами, а далі незгойними гадками і про жертви й ніщо, то тепер із нічого в ніщо перебовтуються примари одлучених гадок і зомислів; не те право, що кожному рішено одбувати і гріх, і нещасність та й мати за щастя що-де-яке одбуття й одбування, - не розпорядитися всім набутим, бо часу й на те гандж, а як збулися права й звичаю прикликувати і мудрих, і зловмисників перед очі всіх на майдани й на вряди, то далі ці встарчилися на йнакшу мудрість: зачувши, що десь є мудрі, при­ходили звідати їх у мудрості їхній, самі ж прикидаючись нетя­мущими, і допевнювалися аж он-тої мудрості, що ті мудрі й годні на що-яку мудрість, та не тямлять самі, в чім вона, але ж тямлять, що таки мудрі; й от ці неприкликані за належного віку й числа мудреці і зловмисники одходжають із хитруватим знанням, що ніде в цьому краї не взятися більш що-мудрішим од них, - так знання небагатьох заповзялось на погубу. І дочекалися з'яви нових позовів та судів, на майданах донищено лавчини й столи на базарювання, бо м'ясо і овоч невпридатніли за новими приписами, а все тра було споживати привезене та безсмачне, й покликано позосталих мудреців на спит за розбещення молоді, і що ж ті, - й довівши свою богоданість, й упевнивши судіїв і громаду у марності заклання їх, останніх, прикликаних вповідати правду та допевнятися кожного не в провині, а лиш-но у мудрості, чи вони гоже коять, заявляючи й на батька-відступника, і на лиходія з природи цього устатку вікового, все ж були засуджені до самогубства; і приходили до них добродійники з грошима на викуп, вговорюючи, що десь-то в інакших краях їх вітатимуть і зноситимуть найприкріші допев-няння, ще й в ситості та недоторканності перетримуватимуть їх; але й ці вже, зготовлені до самострати, вкладали їм тяму незаперечну: чого ж вони варті, вступившись свого й права, й обов'язку, як зблеску тікатамуть, де їх матимуть за сміходіїв, - вони право цього суддівства визнають і впокоряться найнеправеднішому рішенцю, бо ж не їм, і їм, і усім наслухаючим і безправним оскаржувати ново­посталі держави і право, бо ними вони призведені на їхнє право допитуватися, тож і ними мусять бути приречені. Так дознатися трапилось і тієї мудрості, що її тут віками а-не чувати було; то чи ж і не тим, що пізнали невимовний та невимовленний смуток самотності, мовити упростовіч часу: і тут буде наше ім'я, написане

344

нашими руками, - та ж ні; бо до відповідей з'єрепенюється що-кожне, та ж запитувано не всякого, і випаде час і на нелукаво-муд­рого, та й він сумовито розгляджує зжовтілі сторіночки, промацуючи, у якому куточку вписати незрозумілими і собі літерками, а що зжовтілі, то не на фабриках так вироб­ляють, а бери-но їх білими порозстелюй по підвіконнях навпроти уранішнього ще й вечірнього сонечка, от і май; одтоді і муд­рими стали взивати а не допитувачів, а мов-чальників. І світ вмиловано покивує, бач, у незнанні вашому і є найбільша мудрість, бо якби й об'явивсь серед вас такий мудрий, що догодив би навдогоду світові, то то ще не мудрість, - нам тра дізнатися і вашого вкупі мовчальництва та чи не сховано думки у нім про помсту, бо як ви ще не пробачили їдне одному та невсито дошукуєтеся винуватих, спокушені своїми пророками, то й мудрих ваших не тра: скаламутять і решту світу, і знов починай однакова. Та то вже не голос і гадка на всешнє мовчальництво, - а такі емісари пронишпорюють притихлим краєм, й ховайся, хто не такі, бо дозналися ж вину­ватості свеї, що провина у голосі, порухах, вимовлянні, що ми ще та ще на щось годні, - а й ти, Юрку, познаки лишаючи, забалакуєш недовписаними ані на жадному ізжовтілому папірцеві словами, гадаючи, що по здогаді то й знання інакше прибуде; та не годен повід­микати оселі; а ті емісари, що так нашоро­шувалися перш на твоє примовляння, вда­вали, що то до їх розуму й подоби, аби їм більшої слави додалося, та як уздріли, яки­ми то сповідями повниться кожда упрослід невчайна дорога цим краєм, то побільшили провину за невинуватими, бо винуваті самі засікнулися поводарями задля них бути, - то де то ти ще повишукуєш яких хуторів та

27(14) січня мороз

холодно похмуро

вітер вдень а навечір

тихо

28(15) січня вранці

мороз і туман до 11

годин хмарно і сонце

29(16) січня хмарно і

ясно день тихим

вранці туман мороз

померла Марія

Щербачиха

31(18) січня мороз

похмуро хоронили

Щербаченку Марію

1(19) лютого

похмуро з 2 годин

сніг

2(20) лютого мороз

сніг похмуро

3(21) лютого мороз

сонячно

4(22) лютого мороз

сонячно

5(23) лютого мороз

похмуро а з п'яти

годин ввечері сонце

показалось

6(24) лютого мороз

сонячно

7(25) лютого

похмуро з 4 годин

вияснилось

8(26) лютого

похмуро

9(27) лютого мороз

холодно розтавало

10(28) лютого мороз