Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка
| Вид материала | Документы |
- Історія України" на тему, 252.31kb.
- Хай пісня лине в синь небес крилато, у мирне небо хай зліта салют! День Перемоги, 17.86kb.
- Жителька с. Куйбишево Тяжкий тоді був час. Мені виповнилося 12 років, а жили ми в Любимівці, 639.44kb.
- Сказка Жили-были две розы. Как жили? Вот так и жили. Родились они на одном из кустов, 20.38kb.
- Хай у віках живе крилате, Благословенне слово – Мати, 54.38kb.
- Библиографический указатель новых поступлений книги, Брошюры, Брайлевские издания,, 336.52kb.
- Масонство на Україні менш усього можна назвати українським, менш усього бо воно відбивало, 240.58kb.
- Удивительные цены, эксклюзивный сервис, сказочные предложения!, 44.66kb.
- В. А. Гоголь-Яновский, отец писателя, 1697.62kb.
- Рекомендації щодо виховної роботи зі студентами, 200.62kb.
4(21) грудня празник
Пресвятої
Богородиці
6(23) грудня перший
сніг і до вечора
розтав
7(24) грудня празник
Катерини цілий день
туман
13(30) грудня
Андрея Вові день
народження п'ять
років
17(4) грудня Варвари
19(6) грудня
Николая празник
сніжок
29(16) грудня
Фроськи Бревській
рік
30(17) грудня
померла дівчинка
31(18) грудня скраю
хоронили Татаренка
Павла дівчинку
1975
2(20) січня мороз 3(21) січня мороз виїхав голова 4(22) січня мороз Толя помер два роки 6(24) січня Святий Вечір хоронили 7(25) січня Різдво ясний день гарно 8(26) січня тепло 9(27) січня Володі день народження 14(1) січня Новий рік 18(5) січня
Голодна Кутя
19(6) січня Хрещеню'22(9) січня Тамари день народження 24(11) січня Вітусці ; день народження і дев'ять років Валя приїхала
26(13) січня дощ гривеника загубила 157
сказати, що там назграбалося попід тею чуприною, тею шкурою і тим черепком, - ти собі втіхи такенної донюшковуєшся, що це якісь доми, якесь цеглове, аж ріпуче; а вглиб домів то ще глибш, як того вгорі. То хіба не вабить тебе оте все глибкіше, дух такий, де ти мовби й хазяїн, і кат, а ще й сам собі жертва, - ото де довмілися; зучено ж було так, оно радість на всіх, ото горе всім, та й галамандіть купою; і вже де яка сирота чи каліка, то враз тобі й інтернати, й психушки; і так повелося, аж ну: Христові муки не дають ні спочинку, ні часу, - аж-но прийде, десь-о явиться, і буде суд, і всім вділиться. Та й вкрадаєшся попри церкви, та й кинеш копійку прошакові, як-то й сам прошак; а вже за купами люду, за цею навалою, такими переселенцями, жінвою цею, впуганими такими, не догледиш ані сироти, ні жебрака. Аж то наче кажуть тобі, ще й прицмакують кутніми, що не те горе, що десь кому горе й що хоч, а оно про інше думай, - цілі гурти, народи аж цілі навпосліпки до цеї ями шкульгають, та й тобі суд, і сирітство, історія, ще й доля. А кожне яке не є напоумлене на гуртове, а заким що, ладнають собі під тим черепком собі на втіху, а собі на горе. Як-то всі муки дотипірішні, усей ґвалт, і все катівство, і жертви помирані на гуртове, - що тільки музеї такі робити на позір чужого зажерливого гока; тако під шкло порозставляй, - а дивіться, то ще не так буде. Та й вільні, та й тобі свобода, - а хоч знать, що було, що буде, то йди назируй, тамо тобі під шклом, що хоч: і ті замучені, і як замучено. То не втреш склизькими долонями аж до втіхи, не кинешся якого закутка цегляного, чи льоху, або покинутої хати, щоб надихатися чадом запустіння, людським і звірачим послідом, - такі кришки цеглові обсипаються на плечі, десь голубиних яєчок додлубаєшся у дюрці, лякнеш десь приблудного котяру зі вска-женілими гочиськами, - це він так наджидав катюгу зайшлого, це так навстромився драла бігти; то не вдарить тобі голія під черепком драпанутися на ці лови таємні, бо хто шо взнає, котрий де побачить. От-це вже катівство на безвік, ото навхотуєшся передо всяким судом. А вам то тра сховку доладнього - аби змервити одкрадення їдне впроти гиншого: понаучувалися вже не слово чути та й мовити, а слово вкрасти; скаже тобі за твою вроду, твій розум, а вже глядь, такими канавами тобі чоло зоране, і сіпає десь край мозку, аж не вгадаєш, який день, де яка пора, та який час, що одкрадено, а познаки не лишено. То я довмівся у цей світ вирушати зготовлений, - бо як це ми такі філософи, що впослі думаєш, що сказав би, а як вчинив, а тоді долапуємося з розпачу лиш півтіла, півмозку; лапнеш чоло, а
158
то не твоє, хапнеся ліктів, колін, а вони навн-воріт тіла; я сибі такого навготовляю, що го, - цілі книжки такі позаписувані на тяму. Вперід буцім знаю, де початок, а де приспів, - от за це то вже не забудь, людям не так, що там скажеш, там яка твоя думка чи як рухнеш рукою, а от приспівай аж з присядом, нагадай щось таке дурнувате і веселеньке, бо одколи це все, одколи повелося, що ніде нічого не відбувається, то тра такої приказки, примовки, такими дрібненькими літерами, як у книжках низом друкують, - та й то їм правда, і знання, і що хоч. Людина навпослід життя і готова забути, й пробачити, і не виповідати, вона їдно хрипкуватим сміхом вповість щось ні те, ні се, і ото їй збулося, що хтілося. Бо її в подив такий вкидає, що як це так - і проживши, й накоївши, всеїднак приступаєшся до таких дверей на защіпці, що де не лапай, а все щось як у воді у відрі рибина вислизує; то не взятися цим хрипам веселим, бо навчено перепросити, покаятися, і на тобі клямку, одщіпуй, - аж то немов і не так: бо ні їдні двері не защіпнуті, бо то тра пихнути, та й буде, що хтів бачити, що знати, - г-а-ах, війне, і ти вже при тілі, при розумі, таке все стверділе, отямлене; і от де здогад, оно втіха, як це тебе одурено, що це скільки не йшов, як не дошукувався, а таке - тра було воно все тобі! Ще ти при цих две-рах, вже аж на порозі, такі вітри тебе всмок-чують, - йди, дурний, теперички буде не так, усе свято та й свято. То ти встидався свого єства, свого духу; всього, що було заховане, од чого люди чуманіли, вбивали, коїли наругу, а типір на, - усе свято; усе твоє встидке і гоже; вступив до свого дому, якого передраніш лякався та звірячими стежками оббігав. Що заготовляв собі напирід, то дають якусь мірку часу, - йди-но ще побаза-
28(15) січня за страховку заплатила 30(17) січня дощ 1(19) лютого сніжок маленький упав 2(20) лютого до одинадцятії годин сонце
6(...) лютого Катя Грошова померла 15(...) червня вибори
1975
26(...) січня дощ
1(19) лютого сніжок
ішов
3(21) лютого літають
льотчики двадцять
чотири дні
8(26) лютого вітер
мороз
9(27) лютого померла
Анна Дромська
11(29) лютого Вітя
приїхав узяти
15(2) лютого
Стрітення цілий день
похмуро ввечері
дощик крапав
28(15) лютого
переїхали Вітя
в Єланець
2(17) лютого теплого
Олекси
8(23) березня ясно
і тепло
9(24) березня
у Павлининого сина
свайба ясно тепло
у туфлях ходила
10(25) березня
Масляна у Миколи
отелилась корова
13(28) березня дощ
14(1) березня мій
день народження
ясний день
16(3) березня
Заговки
17(4) березня
Пречиста починається
23(10) березня мороз
159
руй; а вже ж не так, як хтів, що заготував, та й тобі все видке, таке аж на віки уперед приступне; й от що, рушаєш як-то до якогось місця злочину, і тамечки все заготовлене, ждуть тебе не на судівство й допитування, а вже ж наче тебе допитувати, над тобою сміхи вчиняти. Бо де ти бачив такий світ, такого дурного, що надчікуватиме тебе ув озброєнні мудрості та знання, - їм дай такого, що сліпий та без тями, щоб питався якого знання, а не знав, що хоче; дурного з тебе роблять, та й такий ти для них допитувач. Чи світ, чи засвіт, жаріння таке навгородах, і ти вже напоготовах; одшукано й місце, і мусиш вчиняти суд над тобі найдорожчим. Цеглові мури впові-дають тобі свій змерхлий сум, закликають торкнутися найгорішої виступки, замоховілими шиферинами притуляють од неба таєм-нощі і гріхів, і казьонного тепла від кахляних грубок, і дух рипливих канап, що й не спати на них, а лиш походжати кутками й показувати на ці древні ложа; сховані од тебе і побредачі кутками, і наміри тих зайшлих проживальців, що їм тіки попри кахляних груб роздивлятися усе під шклом поховане, а тоді враз украдатися до вогких підземель з такими кубашками, де ще зпередвіку позоставлювано яку овоч, які бляшанки; вдихай той дух, украдися павутинячими закутнями, дошукуйся знарядь муки чи вже насолоди. Й то не примари гиншого світу, - щось таке, як оця-о повпугувана жінота, що лиш у потемках та посеред гнилизни віків розтушковує і лиця, й тіла для оглядин у засниділих дзеркалах; заховано наміри під черепами; такі цепи обсновують вже не давні скелети, а ці тіла зарощені, звіринячі. Та й знати, що то якісь північні городиська вогнем позаймалися, а звідти люд лісовий посунув; а ще й з великих городів наїхало всяких дохторів і медсестрів, та й хочуть усім такий лік давати геть від усяких хвороб, яких ще і не бувало. І то першого когось на випроб приманюють потайненькими кивами, такими кавами в термосах, аж заким не вберуть у все таке біле, халатяне, лікарняне, - це ж буцім і з нами, і нам навпотреб, і всьому люцькому; то догледиш ти, де те доброчиння, а де умисел на ще більшу хоробу. Бо треба такого охочого, що не лиш йому біле, халатяне, а щоб і смак мав під шклом роздивлятися, і мацати, і внюхуватися у гнилизну підземель. У такі лабораторії повписувано і хворого, і дужого, що лиш силкома й тягнути; а не станеш поперед очі пожадливі, не вцідиш свого під те шкло, не обкрутять тебе на дибах усякішніх, не признаєшся, що й ти хворий, і що тої голки під шкуру так потребуєш, - то на тобі й циркуляри, і міліцію, і військо довкола. Та вже не ти - світ хворий усенький, давай-но вштри-
160
кнемо і світові, де він там не є. А - бо ти ще ж вільний, ще надано час тобі на вчиняння розстеження поперед найбільшим судом, - і от як ти свідок такий вже, а ще разом і судія, і нишпорка потаємний, але такий свідок, що за свідка тебе не визнають, а такий судія, що маєш час і можливість, та тільки не право, а нишпорка - то це як-то доля твоя; і з таким цим правом усешнім приступаєшся до воріт аж мовби церковних, до стін цеглових із таким знанням і здогадом, що тобі все видке і без назирання, і вже на тебе очікують на воротях впроти стін цеглових - хтось виходить до тебе з тих підземель, когось підпущено хоч на мить, кимсь таким, про кого тобі вже й здогад страшний, а не те що: усе тако на видноті, на посрам світові вечірньому приганьбленому; ці поли халатяні і жаріння вгородяне показують на своє право і над світом усешнім, і судіями справдешніми. Та й це ти такий судія; а вповіси ти про муки свої всесвітні, ще й любов до якої не є дрібноти, а викажеш правду упроти цілого такого халатяного мервиська, що тобі сно-видно нагадує і про втіху незвідану, і про нагад чужішої збулої втіхи, де тобі й нази-рачем негодність бути, а лиш упослідку тої втіхи таким винуватцем стовбичити, - от наскочив, та й що ж, кажи; вислухано тебе буде і як судію, і як свідка провинного. Цілі віки перемерхують у зорі і пам'ятку та складають тобі отакеньку думку невимовленну, Що де, яким словом, у якому то звуці відбити, - кажи й про кохання знетямлене, що йому посміховиськом тільки й вистанов-лятися супроти новішої втіхи: щось таке як Душа чи доля, то це вже списано у паперах і Циркулярах, цьому вже не бувати, як перш, - одколи настало глибше у дюри земляні, льохи муровані, як викше у небеса. От би
24(11) березня сніг ішов вітер Зіни день народження 29(16) березня вітер хоронили Петра Головиного 30(17) березня Теплого Олекси 31(18) березня хоронили бабу Деню 1(19) квітня тепло 6(24) квітня Віті два роки
7(25) квітня Благовіщення 8(26) квітня Лілі три роки день
народження
11(29) квітня буря
пилюка
12(30) квітня буря
пилюка і сонце
13(31) квітня
Сонина мама померла Головина
14(1) квітня
хурделиця Галя
Чабанова померла
хоронили
4(21) травня Пасха дощ
6(23) травня
Григорія дощ
8(25) травня дощ
9(26) травня
сонце тепло
10(27) травня
сонце тепло
11(28) травня
тепло сонце
12(29) травня
тепло сонце
13(30) травня тепло
сонце вітер
21(8) травня дощ
22(9) травня
Николая празник
24(11) травня
Форостянову
хоронили
дівчинку 161
сказав, що прийшов із такою любов'ю, із порятунком, та перш хочещ сповідку за гріхи потаємні, а вже тобі сміх і навпоказ усе заховане дотипір; такий тобі дозвіл на лікарняні оглядини - надивляйся надумуйся, що є гріх, а що гріховина. Ще любов твоя насторожах ще почує слово спокути і обів'є, і простить: називай і Світланкою, і виздогаданим йменням із тих підземель, бо там інший звичай і на думку, й на тіло, й на ймення, там злочин не злочин, а лиш потішання од намисленої злочинності, од показування, як злочин вчинятиметься; от кого ж ти допитуватимеш за занапащене батьківство, за зловмисність невкоєного злочину, але за знання спільності злочину, за насолоду знання од потаємності й втіхи - кого: зі справжнім іменням чи вигаданим? То це мови такої нема, щоб укласти злочинність і втіху, знання й потаємність у хоч зо кілька слів, - це тра піснею до всього земного й небесного переспівувати, скілько ще там лишилося жити; такими словами й музиками оповісти про все, чому назвиська не знайдеш. Бо ти все пробуваєш на місці злочину, а злочинці вже інші місця позасідали; ти дошукуїся доказів і біжиш з ними на руках - а тобі вже сміхи вперед очі та інше злочинство, що ні доказів, ні запевнянь; ти опізнюєшся на кожне нове місце злочину, і вже за яким разом і на тебе вкажуть: ото причинуватий, отому ліку треба. Бо то хіба не узираєшся до вікон молодиць самотинних, не вигледжуєш втіхи потайної, а тоді йдеш шукати злочинства і сповіді на любов, - якого це ще знання треба і доказів. А ще ж тобі за віру і вірування такого навішають, бо так понавчалися, що як каже вірую, то мусиш вірити, що воно віруюче, та й не підходь і не озивайся; бо вб'є і не признається, стане свідком злочину, й змовчить, - воно ще й на тебе вкаже, що ти злочинець, що невіруючий. Та й вже не допевняння злочинності, не спроба умилос-тивлення, а страх кидає тебе до такого судії, страх видобуває з тебе не все те, чим хотів би втішати й напоумляти, а одно злісний умисел на зачаєну гріховність; і вже тобі волати ласки і згоджуватися на примару мурованих підземель, на бодай стороннього свідка, на жертву бодай, на поділяння чужої втіхи, неприступної та відворотної. Віра пішла вглиб підземель, - уже подовмівалися мати таку свободу, що понад світ, уже викшої волі й не може бути; що були віра й страждання, що меч і свобода - тим утішайся катівською насолодою в підземеллях, бо навчено їх не муки, а розпинання, не розпинання на муки, а задля насолоди; і от тебе спитувано буде, а чи віриш, чи готовий до того розпинання, та не впритул муки світової, а одно на похованих вглибі хрестах та мурованих стінах, і
162
от тобі ці халатяні завії, ці ноги розкидані на воротях, цей посміх на твоє безпорадне до-певняння, це право, навкидьки тобі дароване: хоч, постій, а ні - то буде. Бо є вже ті, що їм не тра ждати суду, бо вони хитріші за все, що не є, бо їм пробачено тут, бо їм віра задля розваги; вони знагла вступають у храми, й де хоч - і їм буде прощено; і вже не свідка спаралізованого, а юрмиськ такенних тра зосторонь; і то жди вподілу цього світу - що там-о юрмиська спаралізованих, а тут-о повпугувані чорнотою і ці на-світ розхристані халатяними завіями. І жди не інакше: що й юрмиськ стане замало, і тра буде такого живого-неживого, таких аж ляльок немов з пискучими голосами, і згадаєш вповіджене тобі попри воріт серед присмерку конаючого світу, що наймиліша невпізнаному вбивці думка про самогубство, що плаче він зі злості на всенький світ, - та й з блеску тікай, забудь про наміри й ті, й інакші, бо що-більше передержують тебе у цій нарузі-насолоді, притримують у нестямності споглядання перед тим захованого, жаданого, а тепер вистановленого навпоказ тому, хто розгадав і найзахованіший помисел, то більше тебе вбуває, то більше маліє світ впозад тебе, і вскрізь, і де ж то сховок і той рятунок, як світ уже втомлено одвернувся: побудьте самі собі, а я й так».
«Ти ждеш, Юрку, що син приїде й опише твоє життя, а він свого не годен списати, бо він краси світової не бачить, дай йому сльози, кров. Чогось так до смерті цеї при-лежні, по цих хатах мертвих нишпорять, а ніяк ціни не складуть. Та й треба було мені з усіх світів у цей найновіший прибитися, що він собі ради ніяк не дасть, а дай йому всього такого, чого він не звідав, що ще не бувало ані в тих світах, ані в інакших; але ж так
30(17) травня три
роки Толшпім
Маринці і Оксанці
5(23) червня дощ
Вознесіння
6(24) червня дощ
7(25) червня
Марфу Белюженову
хоронили дощ і град
9(27) червня дощ з
четвертої ранку о
сьомій ранку перестав
12(30) червня
холодно вітер
сонячно Вознесіння
29(9) червня дощик
побризкав гроза
гаряче вітер Трійця
23(10) червня
померла Ярина
Дьякова
25(12) червня
Дьякову Ярину
хоронили
5(22) липня
хоронили Івана Кухту
з Миколаєва
привезли
7(24) липня дощ
8(25) липня зранку
до дванадцятої дня
дощ Івана Купала
12(29) липня
Петра Павла
16(3) липня пугачі
двоє сичали на хаті
17(4) липня пугач
сидів на причілку
сарая я нагнала і він
сів на димарі
23(10) липня Петро
Татаренко помер
26(13) липня Зіна
розписувалася
ввечері дощ і вночі
до ранку
28(15) липня була
в єланськін лікарні
празник Володимира
1(19) серпня дощ
побризкав І63
йому самому нечвидно, він і кроку не ступить, - дай йому й того, і це, і то вже мало росою вмитися, квіткою покрасуватися; дай ще крові, щоб аж булькотіло у горлі, хлюпостіло по жилавій шиї. А ще потребує таких описувачів, щоб тільки-но й прислухалися д0 хлюпостіння, приглядалися до жилавих здригів. Не знати, хто кого здибав: чи світ такий, що йому до потреби кров'яна людина, а чи вже люди такі настали, що їм дай такого світу, а й не інакшого. То хай би вже так і було - і світ, і люди, але ж понаплутувано всього; і з передніших світів, і з тих, що їм тільки-но починатися; і от ходи, дошукуйся справжнього дому, і от вже знайшов, і радесенький, аж враз ні, то не та оселя, вибирайся хоч у степи, у ліси, в незайманщину яку, доки й звідти не викурять, не прикличуть хитренько: ти нам тут-о потрібна, де хати й не хати, межа й не межа, ні ніч і не день. Світ утішається описувачами своїми, - чим більше крові та ляку, то він буцім втихає та плямкає, а то насправді ще більше звіріє, прикликає й зосвітніх описувачів та наглядачів, як свої повтом-люються, - то була якась рівновага на сльози та сімх, на злість та добро, а це якесь однаковісіньке на все: прибалакни до всього того однаковісінького, й одвіту не чути, - якою то ти мовою, якими співаннями, що ми вже забули, що їх нам не велено знати, не те що вживати. Думалося, навтішаються кров'ю та й заживуть собі на славу, а ж воно не так повертає: таке цідельце влаштоване, щоб помаленьку кров іскапувала, щоб надовше стало, і щоб так скапувала, щоб і сліду не зосталося. Якась лиховина в'їлася, та й точить, а сліду не видко, і так точить, що й сни кров'яні привиджуються: що не розгорнеш солому, то кров і кров, липне до рук, а самої крові не бачиш, ні на колір, ні на смак. Не видко просвітку ані в снах, ані в сніннях, - мусиш вбиратися у таке все святкове, як-то ти заїжджа пані якась, що буцім-то і жила тут десь і все це твоє, але ходиш такою гостею, така екскурсія на спізнавання й пригадування; цілий вік споминів та подорожувань. І не смій стати й подумати: осьо-го я, Господи, я ще живу в цьому світі, - чи світ цей зайшлий, а чи я така приблуда, чи слів таких нема, аби його вмилостивити, а чи він такий, що й слово до нього не доходить. Чи це такі дзеркала, що не добачиш лиця, бо вже треба ставати з невидного боку дзеркал і допитуватися свеї пам'яті на світ минулий чи той, що ще буде; а цей не тямить ні зору свого, ні лиця, та тільки сни такі надсилає. Я хотіла всім про все оповісти, але таких оповідачів не потребується, але слухачі вже мандрують іншими дорогами, але мені спомини змертвлюються в цьому чужому світі, де не те що оселі не
164
поблукаєш, а й здогаду про оселю; червонить в очу - застороги якісь, лоханки; не здумай чіпати і все чуже, і своє, бо і те, і друге при-належне не пам'яті, і не світові, і не іншому комусь, а таке воно все, що тільки казки вповідати; та ще не час казкам і вповіданням, ще зачекай-но, коли хтось такий прийде, спом'яне в другій вірі, у іншому пам'ятанні, аж тоді вчудуються і спам'ятаються: то це таке було, то як це, що ми не знали. Нема притулку для пригадування, - уже ж цей ріг хати був хоч яким порятунком, що навхрест до нього припнешся, та й; чи ти сторож такий, аж тобі даровано право на припинання, але бійсь хоч у шибку котре зазирнути, як зазирала малою та це кіно одвіко-вічне надивлялася - похорони, сварки, втікання од бабці, страх перед батьком нерідним; уже ж не спогад тобі, бажаний та неприступний, а все таки, немов-то воно докупи зібралося, у тих стінах перебуває - і ха-но гляне тобі з нутра всього давнього, аж несправжнього, і буде тобі таке знання на спо-конвік і безвік; не страх побачити, а страх взирнутися, сполохати той хатяний світ, що зажив собі іншими світами, а тут хіба-то його відбиття, така тінь немов. Вже ж мені й блукалося у снах та мареннях цими хатами, й рідними, і чужими - не доведи, Господи, - а найрідніша хата то ще й була найчужіша, а друга рідна була найнайчужіша, а третя рідна - то скільки в ній вікувати; так, пересидіти хіба. Другої хати збулася, що й сліду тепер не найти, а з третьої господинею прибилася До цеї найпершої, найріднішої. І чи на похорон знов чийсь нагодилася, чи на весілля яке, чи заходити, чи тут перебути, чи шляхами пам'яті доблукувати якого спогаду, чи змертвити найменший спогад, чи якого батюшку закликати освятити кутки, чи неопіз-