Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 ... 38

прохолодно а після

обід сонце

показувалось

і хмарно

14(1) квітня сонце

зранку показалось

сумне хмарно вітер

холодний

15(2) квітня зранку

годині о шостій сніг

йшов до дев'ятої а о

десятій дощ

16(3) квітня сонце

і хмарно вітер

холодний

17(4) квітня сонце

і хмарно холодно

18(5) квітня сонце

і хмарно вітер

19(6) квітня сонце

хмарно вдень

прохолодно ввечері

потепліло

20(7) квітня зранку

прохолодно вдень

тепло

21(8)квітня похмуро

прохолодно

22(9) квітня дощ

23(10) квітня

похмуро дощ

253

каются, пошла до них скоро. А покамист дойшла, аж Трохим з жункою от Матвія ідут. А Матвій уже лежал. Когда ж я пришла, он, мало подвювшис, просил у мене води. А як я принесла води два рази, мало напился і сказал мні «уже я, сестра, не буду жив». І на том місцу скончився». Каже Пруска Трохимиха «будучи на огороді своєм, чула я, что Зінка, дівчина, дочка Петра, дівера моєго, виго-нячи воли наші з огорода, кляла той товар прикрими словами і бра-нила. За що я на єї, дівчину, налаяла за тую клятбу неслушную. А она, дівчина, стала на мене воровскиї слова говорити. А я єї, взявши за волоси, ударила в щоку. А покойний Матвій, ідучи із загородя, увидів тоє, же я вдарила дівчину в щоку. Набранивши мене матер-но, ударив за свою братанную палицею мене разов три. Увидівши тоє муж мой, що покойний Матвій б'єт, ударив і єго палицею ж. А покойний Матвій мужа моєго вхватил за груди. А потом і обидва, ухватившися за груди, попадали на землю. Толко ж муж мой, наверх випручавшися, вдарив, не відаю сколко рази, коліном йод бок. Так же і я, що не пускаєт мужа моєго от себе, вирвавши з-под них лозовую палицю, ударила оною Матвія по ногах. Потом муж мой, вирвавшися, пошов до своєї хати, а я за ним, мислячи, что он за нами будет гнатис. А что болш з ним, покойним Матвієм, чинилос, не відаю».

«Приїхали з району німці і стали всіх допитувати; ну, вони всі адгаман' іелис'; то ви ще-н про те згадуєте, а вже японцеві рушника з хлібом; а не стало й цих, глядь, то якого Ґала везуть до лікарні оглядини справляти; а скіко це душ поклали з усього району, хай там і двісті, а як ці гості з Америки, то більш половини гайда по хатах, - а щоб не думав, які це немічні та скіки їх є; та всякі письменні услід, так цікаво та любо, що п'яти голі з капців видніють, - а він розкаже на всенький світ, що не таке то вже й лихо, жить мона; а чом ні. А ти такий святенний, - а «волгами» не підкочував з тим-го писакою, що йому тут рай був; та дачі всякі, та шашлички, та про мирний атом п'єси, а діти на сцені вра кричать; то де він дівся, як гахнуло, - середночі босяка і в майці гнав на другий бік світу; чом це вони не хтять вмирати з своїм людом, чо це дітей своїх у протигазах на самольотах вивозять, собак привезеним мнясом годують, ти за це-но подумай, га. Якісь ці вішні вітальники, - їм що німець, що американець: аби скинув з неба консервів, та й. А ти не пив з ним у буфеті, не йшов за свідка за мішок полови, - ти Гальчиному братові й типір цукерки тицяєш; добре ж йому з осколками в легенях з десяти років; слухай-но, як тамо інтерв ю

254

каже, ше заким служба не кінчилася. - Ми були поселені в саму крайню хату в селі, за нами вже простяглося тирло (це вигін, де пасли і доїли корів, ми ще на ньому копали солодкі корінчики їсти і виливали з нірок ховрашків), а ще далі балка. Як стали наші наступати, а вже почало сутеніти, мама повела нас до сусідки в третю хату (бо в нас на вуглі стояла німецька пушка, я іще хотіла подивитись, що це таке, то німець мене як підчепив чоботом, то летіла я далеченько, і ще дав за те, що я голосно заплакала), щоб там переховатися. Розгорілася така стрілянина, хоч в землю ховайся, то дорослі рішили, щоб сховатися в погріб. Брат узяв ковдру (ватне одіяло), щоб мене замотати, і кидав у погріб, а я в цей час стояла в дверях навпроти погріба (він був на подвір'ї). Засвистіли кулі, брат зойкнув, почав хилитися, і кров полилась з грудей і рота. Я страшно закричала, вибігли в сіни всі дорослі і втягнули брата в хату, він задихався. Через деякий час зайшли в хату розвідка, після санітари надали першу допомогу і пішли дальші. Брат пролежав дуже довго, перевезти в госпіталь, як хотіли військові, не змогли його, неможливо було рухати, обрушувалась кров. Всі думали, що він не виживе, бо лежав як колода, на всю пущі дерев'яну кровать, і з ран, спереді менша, а з-заду більша, тік постійно гній. Доктор, який ходив до нас раз в тиждень за дванадцять кілометрів, вставив йому туди трубки і лічив. Брат вижив. Пам'ятаю той дуже добре день, як він перший раз за півроку піднявся на ноги і перейшов од ліжка до плити. Як я тоді співала, Раділа, бігала, бо мами вдома не було, за братом дивилась я, хоч мені то було всього шість років. Але і по сей день брат носить два ворожі осколки в легенях, хоч відслужив

24(11) квітня вночі

дощ вдень вітер

25(12) квітня вранці

туман вдень ясно

тепло а ввечері вітер

26(13) квітня зранку

туман дощ бризкав

сонце і тепло

27(14) квітня зранку

сонце після обід

похмуро

28(15) квітня сонце

тепло

29(16) квітня хмарно

сонце трошкн

показувалось а

надвечір дощ

30(17) квітня з

четвертої години грім

і дощ

1(18) травня сонце

тепло

2(19) травня зранку

сонце в обід похмуро

3(20) травня похмуро

і прохолодно

4(21) травня сонячно

і хмарно прохолодно

5(22) травня сонце

вітер сильний

6(23) травня

Григорія

7(24) травня зранку

сонце тепло а після

другої години дощ

8(25) травня зранку

сонце тепло вдень

хмарно надвечір

злива сильна дощ

град

9(26) травня сонце

тепло

10(27) травня

похмуро після

четвертої години дощ

вночі йшов

11(28) травня хмарно

після сьомої години

вітер зранку до п'ятої

години вечора

12(29) травня

холодно вітер 255

службу офіцером, тепер уже на пенсії і ще працює. Коли почули що звільнили Житомир, багато людей почало збиратися додому, Коли вони їхали, поїхав і мій брат з ними, щоб узнати, чи є наша хата. Мама приручила його до односельчанина Бойчука, бо йому йшов лише одинадцятий рік. Дорогою він захворів, відкрилися рани, і той його залишив. Коли він уже був недалеко від Житомира, в нього вже була сильна гарячка, а одітий він був легко, в костюмчику (бо виїжджав, то тут в нас уже розтавав сніг). Односельчан його залишив, врятував його солдат, давши шинелю, тому що були ще морози, додому він уже толком дороги не знав, його довезли солдати в теплушці до Житомира. В місті в нього вже зовсім погіршало здоров'я, голод, і він ходив на базарі, просив щось з'їсти. В цей час колгоспи вивозили продавата продукти, його впізнав, бо дуже був схожий на батька, голова колгоспу, який привіз брата вже в гарячці до маминої сестри Наді. За цю послугу, що він зробив, той узяв з мами підтвердження, що він допоміг сім'ї загиблого комуніста, мабуть, для того, щоб оправдати свою поведінку під час окупації села німцями. - Кажіть-кажіть, заким ще не виносять; де це було, щоб аж десять небіжчиків, - за всіх укупі згадувати й не переказати. Показує у вікно, - ото морда, трох діток калік покинув, у рейсах, добре заробляє, третє було нормальне, й то під автобус попало. Тепер прибирає в домі. А до цієї з фабрики «зозулько, що ти будеш їсти», повіз до якоїсь бабки, але не помогло, з головою щось; оттепер ходить біля неї, не хотів з тією. - В ланці одна худа, хвора, все поскидає з себе, - дихать нема чим. А друга гладка, в жилетці, куфайці, каже «якби ти була слаба, ти б одяглася»; а потім сама захворіла, каже «тепер я сама вірю». - Померла мати, вирізали грудь, аж вишкребли все живе. А в дворі чистенько, вона шістнадцять років слаба була. А це привів кацапку, прищепок нема, на тин порозкидає, колготки, що є. Вона йшла з лікарні, хотіла редьки як жити, - пожаліла тридцять копійок, так все складала. Зайшла до сестри; сідай обідать. «Ти огірки купляєш» - «а що ж» - «а я хотіла...». Не було хустки, щоб не купила. Прибігає племінниця, - вже рядна нема. Великою хусткою припічок застеляний. Теща в Москві; він служив у армії, й, дурний, женився. їй-бо, хату продадуть, десь туди поїдуть. - А такої невістки не хоче, - не йде на кухню, вадить їй, двоє дівчат такі самі ледачі, він усе сам робить. Кажу, покинь її, мовчить він. А зять геть спився на ні що. Ви ще не бачили п'яного, - а якого це ще треба, як тебе принесли й поклали. Він «хлопці, віддайте гроші». Ми ж тут одні баби, які хлопці. Це

256

йому вже вдається. Стане передо мною, пісяє. це й ще щось зробиш, - а що ж, каже. - А в тої чоловічок, - обіцяє, о, дам. Раз, але вб'ю. Але не зачепить. Такі не наб'ють. - А мене хоч би раз вдарив, й син такий, тютя. Жінка на чотири роки старша, але така-а. Вагітна, але з автобуса стриб, стриб, мов нічого їй. Хоче до майора дослужитися, тоді приїдуть. Вона в міліції. А він майстер на швейній фабриці. - Той Момот, той у райкомі, - малий повзав; а німець на один пальчик наступив, на другий; інший німець не дав. - Мене з дитиною вигонять з хати, дитину викидають, а ти - роби. Сиджу на холоді, баба йде, - що таке. Пішла до своїх німців, кажуть, хай іде. Зразу загадали воду варити, дитину купати. - їден, старший, просив батькам дістати олії у Німеччину вислати. - Двоє прийшли, яйко, млеко, а кури сидять під стріхою, - стоїмо обидві, я вагітна; думаю, як ляпне курка, кінець буде, кажу, нема; дали нам по шоколадному цукеркові й пішли. - Петро, чого це ти п'єш і не п'янієш, - до зятя. А я малим соломинку під котел ставив, та й трохи собі вціджу. - Галю, Галю, проси, щоб прийняла, - вона десь штукатуром. А як він серед чотирьох стін, я слаба лежу, оставив, стола забрав, а я з дітьми. Каже, я тоді дурний був; а я на старість здуріла. Дивись, он люди через двадцять год сходяться; а я не хочу. Ще й хотів машинку записати, щоб ділить, - голова каже, ти ж май совість. А тепер він ходить просить. Мені багато кажуть, нахалєру ти шиєш, - а як я щось роблю, мені легше. За телята, чули, лають, я бичка здала, а за цими пораю. А що ж, руки скласти й дожидати смерті, - вже-е-к. А я не знаю, як це люди сидять. Я після першого чоловіка сама жила, й нічого собі не Дозволяла. Там бригадир ходив до жінок, та

13(30) травня сонце

вітер

14(1) травня сонце

вітер холодно

15(2) травня

Вознесіння вдень

хмарно зранку сонце

тепло

16(3) травня зранку

похмуро а вдень

сонце а надвечір

хмарно

17(4) травня сонце

і хмарилось після обід

дощик бризкав

18(5) травня сонце

хмарно прохолодно

вітер Василеві

Тамариному день

народження

22(9) травня празник

Николая

24(11) травня зранку

туман вночі дощ

25(12) травня Трійця

зранку прохолодно

а вдень тепло дощ

бризкав

26(13) травня вночі

дощ зранку і вранці

дощ бризкав

з перервами

27(14) травня весь

день сонячно

28(15) травня

сонячно і трошки

хмарилось

29(16) травня

сонячно тепло вітер

Миколи день

народження

30(17) травня вітер

сонячно до четвертої

години і після

четвертої похмуро

31(18) травня

сонячно вітер тепло

1(19) червня сонце

тепло вітер Заговки

на Петрівку

2(20) червня зранку

похмуро після другої

257

ще старших. Кажуть, он Любка молодша, а він мене пряжкою збив, - собак так не б'ють, м'ясо лізло. Він дітей причинив, а я відчинила, - ні за що. Несуть цілу купу тюлі, підруби, та я ж не маю часу, - еге та так підрубить, як вільха сцить, а ти рівненько. У мене в гарному місці город, зразу річка. Я б дочці віками не дала на кооператив, але, думаю, та з Татарії переїде. Мирон біля кладовища на горі, на такому белебені, - ти ж була, Олю, біля самих корівників; пішов на гору. - Я за собаку свого більше думаю, як за нього. - Питає, ти до мене на похорон прийдеш, - прийду, й буду плакати, - ти не смійся, - разом з Полькою твоєю. - Каже, якщо всі будуть гарні, то Бога забудуть. - Я його хочу бачити, як своє око без дзеркала. - В мами залишилося нас двоє, батько працював роз'їзним механіком в МТС. Його в разі наближення німців зоставили знищити всі сільськогосподарські машини, що були непридатні для дальшого користування. Він так і зробив. Та його друг, цей Михайло, як зайшли німці, написав на батька доноса про те, що він зробив. Видно, в ньому ця злоба сиділа весь час, батько йому як-то заважав і злив його. Мішка був з багатої сім'ї, і його весь час злило, що батько, будучи з бідняцької сім'ї (яка ходила лише по заробітках до других), спочатку робив в сільськогосподарській общині (коли ще не було колгоспів, лише за харч і одежу), вибився спочатку в ковалі, а після в механіки. Ото і зробив свою чорну справу, так, взимку 42-го року, батька, коли йшов у містечко, біля хати Богдано-вички зустрів староста Порохнюк Степан і говорить «от добре, що ми тебе зустріли. Оце, Миколо, ідемо до тебе. Будеш знати, як шкодити новим властям». Ці слова передала нашій сім'ї Богдано-вичка, так як все чула, бо в неї хата була така, що крізь вікна і двері було все чути, а стежка ще й до того проходила повз самим вікном. Батька повели в управу і відправили в місто. Міг же, якби староста хоч трохи мав щось людського, то батько, можливо, зумів би втекти. Адже німці в лице і по-фамільно нікого не знали, якби не наші підлабузники. Мати ходила до батька на побачення, так їй там зачитали донос і те, хто написав і підписаний. Мати дуже плакала і говорила батькові, що вона ж в цього друга ще дорогу питала в тюрму, адже вона до того ще ніколи не була в місті. Батько організував втечу, його зловили з вівчаркою, перевели в другу тюрму, в одиночку. При перевезенні він сказав мамі «подякуй Мішкові, що я тут». Ці слова говорила нам, уже дітям, Коваль Юлія Антонівна, яка тоже це чула. На останньому побаченні з мамою батько просив матір «Олю, дуже тебе прошу, як тобі не буде важко, вчи дітей.

258

Наші прийдуть, тільки дай дітям освіту». Заповіт батька мама виконала задля своїх дітей. Батька розстріляли в великодну суботу 42-го в Пилипівському лісництві. Про це нам розповіла Шевчук Ольга Петрівна, сусідка якої з села Рудні ходила в ліс по паливо і її якраз це дуже налякало. Говорила, що батько ще зняв пінжака, повісив на березу і почав копати яму, а німці чогось реготали. Батька вона знала тому, що с/г механіки тоді були дуже рідкісні люди, а Коднянська МТС була на весь Троянівський район, а батько ж був роз'їзним механіком по налагодженню і ремонту техніки, яка працювала в колгоспах по договорах. Нас, як неблагонадійну сім'ю, вислали німці в Дніпропетровську область на поселення, а в нашій хаті поселили німкеню. Крім одітися і поїсти на дорогу не дозволили нічого брати. Сховала мама лише в мішок швейну машинку (саму лише голівку без станка), і з цим поїхали. А як вона допомогла нам вижити. Мама потрохи навчилася шити (бо шив у нас батько), і це піддержувало нас. За шиття нам носили їсти. - А любила, щоб замість банок стакани гранчасті ставили. Поставить (бо вона любила, щоб ця ставила), але бере встає, мені тра на вулищо, - еге, ще довго житимете, бабо, як з банками встаєте. - Хлопчика назвали Хома, це ще давніше так називали. Але він собі потім записався Володимир. Приїхали з Владивостока з двома дітьми. А баба дивиться «це ти, Хома?» Діти сміються «папа, а пачєму ана тєбя називаєт так?» - Вчинили хліб увечері. А вранці розклали буханці на груші на гілляках. Дітям показують - бачите, це хліб росте. - Як той воли лічив. Чорний на ріллі, - іден, два, три, штири. А де ж восьмий. Чорний на ріллі. їден, два, три, штири. А де ж восьмий. - Вкрадено гроші з магазину; вона

години дощ до шостої години вночі дощ 3(21) червня зранку сонце вдень похмуро після шостої години бризкав дощик і вночі дощ 4(22) червня похмуро цілий день дощ

5(23) червня вночі і зранку бризкав дощ а з обіду вияснилось і хмарно

6(24) червня сонце і хмарно і надвечір дощик побризкав 7(25) червня Ілько Крушинський помер о четвертій ранку сонце і хмарно ледь дощик побризкав 8(26) червня зранку туман вдень сонце тепло а з обід дощ дощ недовго перестав, хоронили Ілька Крушинського 9(27) червня хмарно гриміло а дощик після шостої а вдень жарко сонце 10(28) червня ясно жарко після другої години дощ сильний вода по провулку п'ять хвилин текла я йшла з магазина і впала коло хати і два плаття замастила 11(29) червня вночі дощ зранку після дев'ятої години вияснилось 12(30) червня після третьої години дощ 13(31) червня сонце і хмарилось дощ побризкав і скоро перестав уночі дощ 14(1) червня хмарилось сонце вітер

259

зібрала по людях, щоб заплатити в касу. Вона його на мотоциклі бачила, не хотів підвезти тоді, й злякалася, що це він. Комусь сказала: це, мабуть, Павло. Він вранці вже в неї: Ганю, ти щось знаєш? Нічого. Він паляв по селу, не знав, де сховати. В криниці знайшли. - Помирає баба, що кричала. Кажуть, племінник є прийшов, забрав у баби гроші під подушкою, й ні разу не з'явився. - Була коза, доїлася, пропала, де й ділася. - Якби в мене на душі були золоті дверці, я б одкрила подивилась, що в мене на серці. - Вєра отруїлася, бо чоловік покинув. Та що різали, та толку нема. За дітей не думала. То що, здохнуть. Казала раз, хай держава дбає. - А в тої, що померла, вже й хату продали. Сказали, що померла, ще як жива була. - Ми собачий і котячий хліб їмо. Як одна розумна підтерла дитині сраку хлібом, а хліб такий був, від землі до верха колосок був. Бог узяв рукою і шморгнув доверху, а собака гавкнув, а кіт нявкнув. Бог залишив трошки, собаці й котові. - Та шо ж гроші в криницях, - а не знаходили ми порубаних у салафанових мішках, не допитувалися в сліпої баби стежки до туалету, де тіло людське притоплене на дні, а баба знала, де райком, де собез, а де туалет ні; хіба в нужнику, шамкала зводянілими губами і вповідала, як у голод в Почаїв їздила по кришку, а тепер як узять буряка сховать, то хліб викидає на пучку. Добереш-но ти теї мови, - спитай, де син, що ні коней, ні сина, молоко на лавках кіля воріт скисає, а їздового зблеску нема, а вона тобі про круги й криниці; чи це таку казку придумує, щоб уже гонуки от як казку своїм гонукам казали, - на криницю двадцять і шість кругів стало, хлопець чистив, скількись відер винесли нагору; каже, нема сили більш, а той привозить бочкою й п'є. А вода на п'ять метрів, але солодка. Люди почали йти, візьміть нас у пай, по півсотні взяв, а то не хотіли платить за круги, за копання, не вірили так, що вода буде. Яринка вмирає у больниці та - «коли я цеї води нап'юся», щось питають у неї, а вона знизує плечима, хіба я знаю; дають компоту, але щоб не такого солодкого, - водою розбав, каже. Людині замикає пам'ять на чомусь їдному, - от як пригадає, то більш їй нічого й не тра; та й то така мука їдна на всіх, що розпорошується спогад, і не стає їй робити нічого ні тутечки, ні на тім світі, стає за поживу невидким судіям, і так вони рішають за неї. Ото тобі, Юрку, як тій Надьці, бігти доказувати, де чий чоловік на чиїй хаті з котрою молодицею, а жінка надбіжить, а хазяйка руки хрестом на дверах, а той на купці хмизу у сінях, та й що кому скажеш, - лясь по лобі; а Надька ще й у краю вулички наказуватиме «з неправди тра правду зробити». Скількома

260

правдами доживаємо цього віку, та й дождемо, що надвезуть якусь гинакшу правду, постановлять туто перед всіма та й скажуть: однині живіть так. І мусиш ставати під ту правду, а свою переховувати й не дознатися, коли ж котрій час і місце настане. Та й роби з правди неправду, доводь Ніжничці її право, як вона бухгалтером всеньке життя просиділа, а чоловік льотчик, навіз одежі; та чогось на старість зробилася зла. В автобусі сварилася, що не дали їй місця, «Щоб ти й не встала» - «а як твої троє лягли та й не встають, то тобі добре?» Тепер до всіх така-а. Ярина казала «з нею зв'яжися». Слухайте-но Дра-гуновського, вже в брамі стоїть, - костюм учительський, голова зеківська, босоніж: «в город нюйорк в совєт президентов соєдіньо-них штатов америки й штофу в город берлін раді горшкову в город москву й королю указ гражданіна проживающого сила кодні драгу-новського николая слухайте товарищі где все нада мині зробить перше шостого январа підісят шостого года я вам наказував перевести все англійське правітєльство з города Лондона в Грузію в город тибіліс руково-дить всей грузійой й соєдинить англію з літвою а все правітєльство с салдатами з літ-ви Латвії росії грузії й все німецьке правітєльство з города берліна с салдатами перевести в англію в город Лондон руководить всей англійой і соєдинить город Лондон з городом москвой й поетому я посилав й сьодня я посилаю любого касіра рай гос банка американськіх президентов й сокура Федора питровича з етим указом в правітєльство в город нюйорк й в город Лондон за результатом виполнєнія мого цього указа и Друге й я вам наказував пустить в повний розіграш всього займа с тридцять шостого года по підісят сьомий год й возвратить за

15(2) червня сонце

жарко трошки

хмарилось

16(3) червня

похмуро надвечір

дощик побризкав

17(4) червня

хмарилось

18(5) червня сонце

хмарки маленькі

Blog

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка