Geum.ru

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   38

4(22) листопада

похмуро цілий день

Казанська

7(25) листопада

похмурий і вогкий

8(26) листопада

похмуро

і прохолодно

13(31) листопада

Машка Лисецька

померла

26(13) листопада

мороз

25(12) листопада

мороз перший сніжок

пролітав

27(14) листопада

Заговки

30(17) листопада

Якубовський маршал

помер

3(20) грудня маршал

Якубовський Іван

Гнатович хоронили

4(21) грудня свято

Пресвятої

Богородиці

7(24) грудня

Катерини

13(30) грудня Андрія

Вови день

народження

17(4) грудня Варвари

18(5) грудня Сави

19(6) грудня Миколи

свято

1977

7(25) січня Різдво

ясний морозно

8(26) січня ясний

морозний

9(27) січня ясний

морозний

14(1) січня після обід

вияснилось мороз

холод Новий рік

18(5) січня Голодна

Кутя

19(6) січня Хрещення

21(8) січня

Рождественний день

181

були, дядьки», і проганяють із царства, їм неналежного, всякого, хто думає, що це його царство. Але й те правда, од якого світу втікати, чи вигаданого, чи того, що є; чи того, що був, чи що буде, - бо мудрий дбає про научання шляхтянських дітей і вирятовує їх од світу, що є; от що мені цікаво: про що думав той шляхтич, батько порятованих мудрецем дітей, за мить до шибениці й опісля мудрих балачок з наймудрішим, що зумів світ перехитрувати; бо шлях­тичеві не минути шибениці, хай би який шляхетний та добрий не був; але ж якої шибениці минути отому наймудрішому, що світ обхитрував, ще й дітей доброго шляхтича вирятував задля дальших научань; якими шляхами далі йому мандрувати, коли всі шляхи у крові; якої мудрості ще навчати, коли їй ніколи угору не вистано-витися, а все плазувати долом, - навчіть, мудрі світу цього! Мов­чать мудреці і ті, що тьмами йдуть на загин, та мудрим цікаво, що далі буде, а тьмі спокутувати чужі, не свої гріхи. Скажете, вже нас­тав той час, вже означено місце, вже той світ, що мудрий зупинить­ся і не тра буде втікати, і нікого рятувати, і все, що названо досі минулим, сучасним, майбутнім, зійдеться докупи і виказано буде найпростішу істину. Та ще ж не всі кров'яні шляхи перейдено, не всім винуватим пробачено, не всіх безневинних оправдано, - бо хоч і звільнено праведних мучеників з в'язниць, та в'язень все хоче лишатися в'язнем, все хоче скуштувати всесвітової свободи, а потрапляє в ще більшу неволю, а далі що - далі кажуть йому, ти вільний над неіскушенними, пробирайся в церкви і володій душами, ходи з виглядом такого немов одсторонця, бо неіскушенні каратимуться вірою й невірою, пісень співатимуть, а ти посвячений у таку віру, що надо всі.ма вірами. Та й віддають йому царство це на володарювання, де страх і приреченість, де балачки й голосіння, - а вже ж він навчений вищої мудрості, причеплений до віри над усіма вірами, то він прокрадається, де усякі збіговиська, де тупо­тіння й прапори, де охоронці і жертви, і там випантровує щонай-мовчазнішого, аби однині й довіку поживок із нього мати, бо де балачки, голосіння і розпач, то там він стоїть немов мертвий, а попри мовчазного й зажуреного він оживає, а озветься мовчазний, то він пильненько кожного слова дослухається, бо й мудрість його понад всяку мудрість і віру болезнує і потребує таких ліків, не задля такої хвороби, а знання, що хтось здогадується про його хворощі, та острашується сказати; бо його віра така, що йому тра на хитрощах упіймати щонаймовчазнішого, тра знати, чи він син роду свого, чи вже світовий громадянин. От і думай, що світ ловив, утішайся, що


182

не спіймав, а вже ж лови впоперед тебе, а тобі лишено той світ, що не ловити, що не спій­мати, що й охоти не мати до ловів, - і що світ, і хто утікач, і хто втеклий, і в який ін-ший світ, бо кажеш, що світ сліпий і глухий, і хоч їден такий світ а перебудеш, і найнебез-невинніше озветься до тебе і не зі світу, й не з днини будь-якої, що хай собі буде так і не йнакше; а ти ще ж і так: світ світом, а днина дниною, і котрусь то з них не переживеш; а тобі знов про любов і нелюбство, і про пус­телю з пустель, де тому безневинному все блукати, - то як ти кому розкажеш, що в якій там не є пустелі багацько люду, а для того, що вже поза ним ані ловів, що й сам він уже який там з лиха втікач, не знаходиться ані найдрібнішої пустелі, бо зір наймуд-рішого буде тобі за кулю і вишукає тебе і в безлюдній пустелі, і в тій, де багацько люду. Та смерть не від кулі, - вона тоді, коли по­чинаєш клястися у своїй невинуватості, кажеш, що всіх і все любиш, а од тебе зачи­нають вимагати ще більших клятов, бо той, що дознався загадки безлюдної пустелі і загадки наповненої людом пустелі, знає й ще щось, і все ходитиме винуватий своїм знан­ням, і не одчепиться мудрий од нього, доки не винюшкає до дрібки і тої таємниці, бо він її й так знає, але того замало йому, що знає, дай йому так, щоб ти позбувся найостан-ніщої таємниці, й тоді для нього настане вже та пустеля, що він її хтів, де й згадки не буде про його дотипірішню в'язницю, де вже така свобода йому настане, що більшої і не тра. Ставайте-но й думайте, як позбутися най­більшого лиха, - бо як ви собі тако за себе подумаєте, й за те минуле, і нумо згадувати, які ви, а яке те минуле, скільки тамечки було доброго і лихого, то за згадування доб­рого вас на глузи візьмуть, а як зачнете лихе

30(17) січня Єгор М. Татаренко 1(19) лютого хоронили Єгора 4(22) лютого померла жінка Карпова 6(24) лютого хоронили жінку Карпову морозний сонячний 15(2) лютого похмуро вітер холодний Стрітення грязюка

14(1) березня день

мого народження

день ясний гарний

20(7) березня

закінчується

четвертий тиждень 21(8) березня п'ятий тиждень починається Пофальний

3(21) квітня

Афанасій Головин

помер

4(22) квітня вночі об

одинадцятій годині

дощ

5(23) квітня вранці

дощ гарний

7(25) квітня

Благовіщення

10(22) квітня Пасха

прохолодно

13(31) квітня дощ

цілий день

14(1) квітня дощ

17(4) квітня бризкав дощ

18(5) квітня

бризкав дощ

20(7) квітня

ввечері дощ

21(8) квітня вранці

і ввечері дощ

27(14) квітня

Пополуца помер

сонце

6(23) травня

Григорія празник 183

згадувати та допевнятися помилок і всього, то ще більш зненавидять вас; мудрі того минулого витербічують аж стільки, щоб їм вистар-чило для оправдання їхньої віри і мудрості, а лишки заховують та осміюють, а як ви до лишок хапнетеся, то це й буде те знання, з яким не сховатися ані в пустелі, ні в днині, ні серед світу. А ще вповів би вам про ворогів, та то буде знов сміх і кепкування, бо ворога давно не існує, бо ворог це той, кому ти з охочістю сьодні чи завтра пробачиш його наругу, а як добереш тями, що таке вселенське зло, то й ворог змаліє перед тобою, - але що вже на дощ небо жабуриться, вітер повіяв, да й усі яблука осуваються, а на руках балуки поробилися, схапуються баночки на калюгах, біг би оце-го бовтюхом рибу займати, та час весільну хлібину, час бочку людочкам розділяти, а коровай родині, а брезента скочувати та на віз попід сіно втушковувати, а ще ж вашого кашкета по хатах шукати, попід лавками чи весільняними, чи поминальними, а як і не знайти, то чарки діждатися, - вже-ек, і в цій пустелі знайдеться краплина для того, хто ще й не пив, хто й не обросився».

«Ой же ж, як зашуміли дерева осінньої пори, але ще холоду великого не було, хіба ж кожний рік буває холод на Покрову, коли як. Ця Покрова якраз передбачалася нехолодною. От я й згадала. Чуєш, Павло, це ж храм у Семигорах, може, ти мене пустиш на храм, це ж моя батьківщина, там же мої рідні, і батьки, і сестри, а ти ж мене ніколи не хочеш пустити одну. А чого тебе чорти понесуть одну. Ач, яка сяка-така штучка. Саму пусти. Ось тобі. Показує мені кулаки, як пудові гирі. Думаю собі, щоб вони тобі повідсихали, такому чоловічкові тобі. Мені ж бідні сестри і мати наказали, що ти, Любо, з ним до нас не йди, нехай він тобі провалиться, така звірюка, він всіма заколотить і попортить усім настрій, та ще й не одного на кулаки візьме. То Павлусю, пусти мене саму, доро­генький, пусти. Ось тобі, знов кулачисько. Як іти, то вдвох. Сяка-така розумна. Ну то як удвох, то й удвох. Зібралися і пішли помалу, а в самої душа лізе з ляку. Пішли помаленьку та й прийшли. Нас рідня зустріла, наче гарно, як не є, ці ж рідні, дочку стріти, як завжди, зустрічають гарно. А з-за рогу мені ціплять кулаки, мовляв, нащо ти його приволочила. Ну що ж мені робити, я ж від його не можу відчепитися, хіба ж можна від смоли відмитися. Але сиділи, погуляли, поспівали, це ж храм, уже вечоріє. Будемо, Павлику, ночувати тут. Що! Тут! О ні. Тут ночувати, у тещі, ночувати. О ні. Дамой, тільки дамой. Любка, де ти. Люба, де ти. Люба, вб'ю. Дамой. Ну, думаю, всіма буде колотити і лушперити всіх. Павлику,

184

Павлику, я ось, ось. Не довго думає мій Пав-лик і простягує своє ручисько. І за петлі угріб, мов тигр свою маленьку жертву. Так мій Павло хватав свою жінку Любку. Ніякі прохання ні батька, ні матері нічого не помогло. Потягнув свою Любу додоми. Ой, людочки мої милі, ой, рідні мої, дорогії, уже вечір темніє, а поки дійдемо до лісу, буде ніч. Якби іти, а то ж його треба вести, бо п'яний, як бика тягнеш. Увійшли у ліс. Та й страшно робиться, серденько калатає. Думаю і ти­хенько плачу, щоб, було, й не почув. Щоб він був оглух, така нечиста сила, а не чоловік. Та ще й не встигла здмухнути сльозу, як він уже кричить співай. Співай, бо мені скучно. Не встигла я й попроситися, як це, у лісі та ще й вночі співати. Співай, кричить знов. Угріб мене своїми ручиськами за шию, а я дихнуть не можу. А він кричить співай. А я, бідна, крізь сльози, якої ж тобі співати. А такої, що ти мене дуже любиш, що я в тебе добрий. Ой Боже, такої й пісні нема. Співай! Ну, буду. І закричала на весь ліс, аж луна пішла лісом.

Ой, мій милий, чорнобривий, я його лю­блю

Ой Боже, як скипів, якого це ти чорно­бривого любиш, га, любиш, га, кажи, суко! На мене завжди кажеш лагідно рудий, а приспівуєш чорнобривому. Ой, буде ж мені лихо. Як лапнув Павло, що немає грошей у кишені! Як він заверещить на всю горлянку, де гроші! Ой, годино моя. Я ж не брала, не брала. Взяла. Ні, не брала. Взяла. Падай на коліна. Впала. Клянися.

Ой нехай мені руки повідпадають

нехай вони мені повсихають

нехай мені очі повилазять

я ж їх не бачила

Брешеш!

15(2) травня Валя

мала дочку о третій

годині дня вага три кг

Леся

19(6) травня

Вознесіння

22(9) травня празник

Николая

29(16) травня Трійця

Зіна Путова померла

після обід годин

чотири дощ

30(17) травня вдень

і вночі дощ

31(10) травня дощ

зранку бризкав

годині о третій

вияснилося

1(19) червня Кутову

Зіну хоронили

4(22) червня цілий

день дощ

11(29) червня дощ

з обід

12(30) червня дощ

13(31) червня дощ

16(3) червня дощ

після обід

30(17) червня

Старощуківська Лена

народила дочку

4(21) липня дощ

5(22) липня сухо

6(23) липня дощ

7(24) липня Івана

Купала

12(29) липня Петра

Павла празник цілий

день дощ Вадику

чотири роки

13(30) липня до обід

дощ після обід

вияснилось

17(4) липня Тані день

народження день

ясний і жаркий

18(5) липня вночі

і вдень дощ

28(15) липня

Володимира празник

пугач кричав

о десятій вечора

185

Ой Павлику нехай мені ще й язик відпаде як я неправду говорю

Цілуй нош. Цілую. Вище, ще вище. І так бідна жінка лизала йому ноги аж до колін. Ну, тепер повірю, вставай. А бідна Люба аж здихнула. А собі думає, брешеш, бісова душе, я все-таки грошенята в тебе витягла, та й буде за що дітей обходити. А сусідку намовлю, як спитає чоловік у тебе, чи ти їй позичала гроші, то ти й скажи, що, мовляв, стільки й стільки. Питаєте, як ми прижили стільки дітей. Еге, він умів, як приголубить раз у рік чи на два роки раз, так і дитина. Він дітей то й любив, хоч і карав. А я верещу, кричу не чіпай їх, ти ж на їх не стогнав, як я. Бувало, зловить, кров пус­тить, а хоч рачки, а всеодно втікаю. Заховаюся у бур'яні, а він га-а, втікаєш. Бувало, що з сокирою стане наді мною, кричить зарубаю сяку-таку, а я поміж ногами, і втечу. Невеличка була, але вже так натренувалася, що й сама собі не вірила, що я могла від таких мук викрутитися. Було ж у мене п'ятеро діток, і я їх любила, і хотіла, щоб вони були хороші і щасливі. Таке материнське серце, і я боролася, і своє слово дотримала. Материнське. Коли ж ми купили хатину в другому селі. Ми думали, що там наше щастя, але ж не так наше щастя склалося. Були у нас уже й онуки. То вирішили вони приїхати в гості, та й не так воно гостювалося, як хотілося. Ранок тихий, сонячний, тільки чути, як річка шумить, і люди де-не-де з відрами коло річки ходять. Вскрізь гарно, мирно, тільки милуватися природою. Тільки в Любчиній хаті нема радості і спокою. Зайшов батько з сокирою у руках. А ну, ледарі, приїхали гулять! Забігаю ззаду, вибиваю сокиру і хватаю, і вириваюся з рук і тікаю, куди очі бачать. Як я дивлюся, то мої діти, син і невістка, коло річки одіваються, не дав батько в хаті одітися. Отак і погостювали. А я бігала по кущах та попід чужими хатами. Та ще й на роботу треба було ходити. Але думала, думала, то треба заглянути до хати, по дорозі йдучи на роботу. Ранок такий тихий, та світлий, тільки хвильки ранкові по річці виграють. Але як його підійти до хати та заглянути хоч у вікно, та ще ж і треба оглядатися, щоб із-за рогу не вперіщив якою патерицею по голові, або когось іще. Коли ж побачив мене і виходить, але бачу, що не буде битися, злість перегоріла. А він як не бував коли сердитий, то добрий був. Тільки це рідко бувало. От він мені й каже, що хотів, те й зробив, тепер будеш під тином. Я ті гроші, що дали за хату, забрав. Та й ось тобі на. Ні хати в тебе, ні грошей. І бувай здорова. І пішов. Як мені, людоньки, не жилося з дітьми, скільки лиха я набралася, але була в мене і

186

хатинка, і діти повиростали, і я їх до толку повела, сама, без батька. А про його нічого й знать не хотіла. Думала, нехай мені Господь простить, якби вмер, то я хоч трошки спо­кійно пожила. Хоч і не легко. Де я його тако­го знайшла, питаєте. Ой, людочки, довго говорити, а мало слухати. Тоді, як ми дівува­ли, було в наші роки важко. Побрели ми до Києва, щоб там десь лучче пристроїтися на заводі робити. То воно наче і добре. Наша бабка на карти гарно гадала, от ми і ворожи­ли кожний день. До мене гарний хлопець із села довідувався, і любилися ми гарно. Ду­мали, що ніколи ми з ним не розлучимося. Але ж чортові карти, й баба наша наворо­жила. Оце, каже, замічай оцього, оцього валета, а може, тобі і в сні присниться, то той буде тобі чоловіком. Ой, неправда, бабусю, в мене Андрій є. І нікого я не буду так люби­ти, як Андрія. Але ж колись ми не такі були, як тепер дівчата. Ми колись, бувало, зага­даємо сон і перед Новим роком, і в дзеркало заглянемо серед ночі, чи, бува, не покажеться суджений. І на Андрея напечемо пиріжків та закличемо собаку. От чийого пиріжка соба­ка ухватить, ота і раніше заміж вийде. Отак собака по черзі буде хватать, поки не наїсть­ся, й останнього може ще й загребти. О, кажуть, це вже ця помре, бо собака її пиріжка загріб. А ми ще під своїм ліжечком ставили миску з водою і робили містка з паличок, ой, сміха ж було, це ж ночую таке повинно приснитися! Хто тебе переведе через цей місток, отой і буде твоїм чоловіком. Чи перевів мене хто, питаєте. Ні, дівчата, не перевів, але побачила гарного якогось такого, Що я його і не знаю. А як у мене далі було? Еге, розкажу, вже коли так вам хочеться. Було нас дівчат багато і зібралися ми піти погуляти. От зібралися ми гуртом та й

2(20) серпня Іллі пророка

3(21) серпня були на дні народження 15(2) серпня дощ 16(3) серпня дощ 17(4) серпня дощ 19(6) серпня холодний вітер дужий похмуро Спаса Павло Заєць помер 31(3) серпня Павла Зайця хоронили сонце тепло 28(15) серпня Пречиста Марфин день народження 11(29) вересня празник Усікновенія Глави день народження Валі і Ліди 21(8) вересня друга Пречиста празник 26(13) вересня Іван Риба кінчився 27(14) вересня Воздвиження празник Рибу хоронили 3(20) жовтня Сват Володя Куриченко Тасин брат помер 9(26) жовтня теплий день до обід туман 10(27) жовтня холодний сонце вітер 14(1) жовтня Покрова ясний день 3(21) листопада невеличкий дощик 4(22) листопада Казанська похмуро аж ввечері з'явилося сонце

7(25) листопада Ганна Головинова померла

14(1) листопада Покрова туман похмуро після третьої години вияснилось Валику два роки

187

жартуємо, сміємося, до нас і хлопці підійшли, і знайомі, і незнайомі Ми там тихенько і поспівували, хто сидів на лавочці, хто крутився хто що, як же то молоді. Ну як я була гарненька і трохи кручена, то я й відчула, що на мене хтось дивиться, геть мені так здалося, що він мене наскрізь пронизав. Ой, кажу, дівчата, я оцього хлопця в сні бачила. Тихенько ми перешепнулися, перезирнулися і позав­мирали. Ой, кажуть, Люба, він такий гарний, що можна зразу закохатися. Дивись, хромові чоботи та галіфе яке, а сорочка корич-нява, під пояс. А гарний. Як хлопець цікавий, то вже й почав за мною придивлятися та на п'яти наступати. Та виявилося, що він на тому самому заводі робив, що й ми. Не раз було, як підійде та вхва-тить мене на руки і витащить мене по сходах аж нагору. То як же було в нього не закохатися, як він же, проклята душа, несе і не стомиться, і на ходу цілує мене і в шию, і в щоки. А раз так і вп'явся, як п'явка, у губи, що я і дихнуть не могла. А як випустить мене з рук, а я мов п'яна біжу. А дівчата аж не вдержаться, ой, яке тобі щастя, ой, як же він тебе любить. Ой, дівчата, я ж його не знаю, а вже закохалася, аж серце калатає. Ну от так ми й покохалися. А моя бабка все наказувала, а бач, а ти казала, що мої карти брешуть. Та ще й хабара з мене правила. Але знаєте, що в цього Павла та ще був і менший брат. Він одного разу побачив мене на самоті і каже, Любко, хоч він і мій брат, але я скажу тобі по секрету, не видай мене, бо й мені влетить. Якщо ти в силах відкаснутися од його, то відкаснися, бо з його чоловіка доброго не вийде. І думаєте що, він правду сказав. А де мій Павло тепер? Еге, де. Помер. Думаєте що, мої діти вже всі дорослі. А проте захотіли поїхати. Менший брат таки той, що мені радив не виходити за його заміж. Таки дав нам вісточку, приїжджайте, мовляв, так і так. Помер Павло. Я вже за його і забулася. Але ж діти є діти, вмовили мене. Там же його рідня. Але нічого, поїхала я з своїми дочками хоронити. А його рідні й кажуть, не плач, Любо, бо ти намучилася з ним так, як і ми. Не дай Бог. Як це я жила під таким страхом? А думаєте, у нас і любові не було? Ой лишенько. Та він же як захоче, то де та любов візьметься, так підлижеться, що й мертвий оживе. Ви думаєте, як у мене п'ятеро дітей, то й п'ять разів любов була? Еге, що вам казати, ви ж мене у такий гріх уведете, нехай вам грець. А скільки їх мало бути, та й нема, й на воловій шкурі не списати. Думаєте, так мені й обійшлося, коли б де не так. Як я вже почала на старості хазяювати, мій Павло почав до мене ходити. А вбраний так, як його були поховали. Прийде, ходить по подвір'ю, підійде до повітки і відмикне

188

двері і худобу повипускає. А там увіходить по хати, та й береться до мене так, як ще живий був. Та й мучив мене, стільки мучив, що вже не могла стільки витримувати, бо то ж було не один раз, а стільки, скільки при­ходив. Та й мусила людям сказані, що до мене мертвий Павло приходить. Ті почали радити, як би його збутися, почали казати, щоб зробила так. От я гарно вбралася, мов до шлюбу, засвітила світло та й поклала його під перевернуте горнятко. Тільки мій Павло до хати ввійшов, а він через каглу входив, я хапнула горнятко і його світло в хаті захо­пило, а він і каже а куди це ти зібралася. Йду на весілля, кажу. А де це те весілля. А в другому селі, кажу. А хто ж там віддається. Брат бере сестру, кажу, брат рідний бере сестру рідну. Та де це таке, каже, щоб брат сестру брав, де це, каже, щоб рідний брат сестру рідну брав. А де це так, кажу, аби мертвий до живої ходив. А він тоді як не сказиться, та й вже не пішов через каглу, а пішов у двері, і так тими дверима луснув, аж двері розсипалися. І відтоді більш Павло не приходив. Але мені спокою не стало, я оттоді з цих лікарень не вилажу. Лікарі не знахо­дять ніякої хвороби, а я їм не можу сказати, чого мені страшно. Кладіть та й годі. Мені не так Павла страшно, що він мертвий прихо­див, а тої хати, де його дух був. І тепер я шукаю такої хати, такої лікарні, де люди щось інше розказують. Бо то мені світ зами­кався на чоловікові та де заховатися од його сокири, а вже як мене було покарано мею любов'ю, що мені бабка нагадала, то я почала згадувати свого Андрея й шукати його по хатах і лікарнях. І чи це правда, чи ні, що кажуть про нього, що він вивчився й по світу їздить, і міста, і станції всякі будує, а люди з тих міст і станцій почали утікати і збиратися

18(5) листопада дощ

27(14) листопада

Заговки

1978

6(24) січня

Святий Вечір

Поля померла