Науково-практичної інтернет-конференції економічна політика країн єс 17 жовтня 2011 р., Донецьк м. Донецьк 2011 р. Ббк 65. 050. 11 Е 40

• Ренція «комплексне використанння природних ресурсів» (12 грудня 2011 року, м. Донецьк,, 2132.33kb.
• Де надруковано. Видавництво Вид роботи учб, 290.21kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Матеріали конференції будуть розміщені на web-ресурсі науково-практичних конференцій, 235.13kb.
• Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
• За загальною редакцією, 1428.32kb.
• Аспірантів та студентів які беруть участь у роботі Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, 4521.97kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.

Борисенко М.В., к.е.н., доцент

кафедри контролю і АГД

Глущенко Я.І., к.е.н., доцент

кафедри контролю і АГД

ДонНУЕТ імені Михайла Туган-Барановського


проблеми регламентного забезпечення діяльності суб'єктів внутрішнього контролю


Розглянуто проблему регламентного забезпечення діяльності су'єктів внутрішнього контролю. Висвітлено одну з причин низької якості результатів внутрішнього контролю. Запропоновано організаційні напрямки розв'язання проблеми.


Одним з аспектів існування системи внутрішнього контролю (СВК) є інформаційний аспект, який є проявом інформаційної функції контролю. Система управління – це активна (відкрита) інформаційна система, тому закономірно, що для підсистеми внутрішнього контролю предметом праці, засобом праці і результатом також є інформація, класифікація якої наведена на рис. 1.




Рис.1. Класифікація інформації в контрольному процесі


На предмет повноти, адекватності й аналітичності оцінюється основна контрольна інформація. Інформацію за підсумками контролю від інших видів управлінської інформації відрізняє її оцінно-аналітичний характер. Позитивна оцінка такої інформації багато в чому зумовлена наявністю в системі внутрішнього контролю забезпечуючої інформації високої якості. Поза сумнівом, що наявність грамотно складених регламентів і використання високоякісного інструментарію внутрішнього контролю, а також його стандартизація багато в чому забезпечують якість цього процесу, що трансформується в якість його результатів. Стандартизація вимог і форм надання підсумкової контрольної інформації безпосередньо визначає рівень аналітичності такої інформації. Таким чином, якість контрольної інформації, що є об'єктом оцінки на етапі планування при проведенні системно-орієнтованого аудиту, залежить від якості зворотного зв'язку та інформаційного забезпечення процесу внутрішнього контролю. Отже, особливої актуальності набуває дослідження якісного рівня та структури інформації, що забезпечує контрольний процес.

Узагальнюючи результати проведеного анкетування [1, с. 40-43], можна констатувати реальну потребу практики управління суботами господарювання в ефективній СВК. Основною перешкодою при організації такої системи на підприємствах є відсутність універсальних (загального характеру) рекомендацій щодо побудови СВК. Найбільшу увагу при розробці рекомендацій слід приділити регламентному забезпеченню контрольного процесу, яке повинно служити керівництвом до практичного їх втілення, а також відображати і закріплювати основні концептуальні положення щодо внутрішнього контролю.

Стосовно ступеня дослідженості проблем регламентного забезпечення діяльності суб’єктів ВК слід відзначити відсутність обґрунтованого і систематизованого викладу думок з цього приводу. Але переважною більшістю авторів (Ф.Ф. Бутинець, В.В. Бурцев, Н.А. Гніденко, І.М. Дмитренко, Н.І. Дорош, К. Закалінська, О. Нетікша, В.І. Подольський, Г.Б. Полісюк, В.С. Рудницький) досліджуються питання стандартизації діяльності внутрішніх аудиторів. Так вищезгаданими науковцями при дослідженні цих питань було проаналізовано структуру і підхід до створення Стандартів професійної практики внутрішніх аудиторів Інституту внутрішніх аудиторів (Institute Internal Auditors).

Але не варто забувати, що підсистема внутрішнього аудиту є лише однією зі складових елементів СВК і на більшості підприємств така служба відсутня. Проте існування внутрішнього бухгалтерського контролю та внутрішнього контролю, що реалізується іншими посадовими особами підприємства, притаманна майже усім суб’єктам господарювання.

Отже метою даного дослідження є обґрунтування структури обов'язкової складової забезпечуючої контрольний процес інформації та визначення подальших напрямів дослідження визначеної проблеми.

Організація системи внутрішнього контролю зводиться, перш за все, до розробки (або адаптації) концепції такої системи в межах функціонування конкретного суб'єкта господарювання, що повинно знайти відображення у формуванні внутрішніх регламентів її діяльності:

• положення про систему внутрішнього контролю;
  
• положення про службу внутрішнього аудиту;
  
• посадових інструкцій працівників контролюючих органів;
  
• стандартів внутрішнього контролю;
  
• методик внутрішнього контролю діяльності підприємства.
  

При організації СВК слід виходити, перш за все, з її дієвості – тобто здатності виконувати своє призначення в системі управління підприємством. Це передбачає певний якісний рівень системи. Якість контролю, у тому числі і внутрішнього, залежить від низки чинників, серед яких – морально-етичні переваги і психологічні установки його учасників, а також регламентне забезпечення контрольного процесу.

Якісний рівень функціонування СВК слід розглядати в двох контекстах: реальному і задекларованому. «Задекларований рівень» визначається наявністю на підприємстві регламентів контрольної діяльності без реалізації їх в практиці господарювання. «Реальний рівень» визначається оцінкою фактичної реалізації контрольних процедур і заходів та доцільності їх застосування. Це дозволяє зробити висновок про важливість, принаймні, двох складових якості контрольного процесу: наявності спроможних і чітких регламентів контролю та сумлінного, чесного й ретельного їх виконання.

Отже, одним з аспектів організації СВК на підприємстві є створення регламентного забезпечення. Найістотнішим регламентом, що визначає якість діяльності внутрішніх контролерів, в країнах з високим рівнем розвитку є стандарти професійної практики внутрішніх аудиторів. Щодо стандартизації внутрішнього контролю в нашій країні на сьогоднішній день можна констатувати факт наявності подібних стандартів тільки в банківській сфері.

Отже зі всього вищенаведеного можна зробити висновок про приділення недостатньої уваги питанням регламентного забезпечення у той час як саме вони є точкою відліку забезпечення якості результатів контрольного процесу. До складу забезпечуючої інформації слід відносити регламенти, стандарти та методики внутрішнього контролю. Починати розробку забезпечуючої інформації слід зі змістовного наповнення саме регламентного забезпечення діяльності суб'єктів внутрішнього контролю, до якого належать Положення про систему внутрішнього контролю; Положення про службу внутрішнього аудиту; Посадові інструкції працівників контролюючих органів; стандарти внутрішнього контролю; методики внутрішнього контролю окремих видів діяльності підприємства.

Подальшою перспективою цього дослідження є змістовне наповнення існуючої уніфікованої структури таких регламентів як Положення про внутрішній контроль (зі всіма його структурними елементами) та Посадових інструкцій суб'єктів внутрішнього контролю. Змістовне наповнення повинно бути принципово новим і містити не тільки твердження декларативного характеру, але й механізм, що дозволив би згаданим суб'єктам ефективно виконувати покладені на них функції з внутрішнього контролю.


Література:

1. Борисенко М.В. Організація і методика внутрішнього контролю на підприємствах: Дис…канд. экон. наук: 08.00.09. – Київ, 2008. – 170с.
   
2. Дмитренко И.Н. Организационно-методологические аспекты аудита в условиях формирования рыночных отношений: Дис…канд. экон. наук: 08.06.04. – Донецк,1997. – 174с.
   
3. Нетикша О. Стандарти внутрішнього аудиту підприємства // Бухгалтерський облік і аудит. – 2003. - №8. – С.43-50.
   

Бочарова Ю.Г.,

ДонНУЕТ


ОСОБЛИВОСТІ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ У ЄС


У умовах ескалації інноваційної конкуренції інноваційний потенціал та особливості інноваційного розвитку міжнародних акторів є одним із найважливіших джерел та детермінантів їх сталого економічного розвитку та зростання, підвищення їх конкурентоспроможності та реалізації геополітичних та геоекономічних інтересів, тому стратегічна мета ЄС створити конкурентоспроможну економіку, засновану на знаннях та інноваціях, зафіксована у Лісабонській стратегії 2000 року, є закономірною та адекватною реакцією на виклики сьогодення.

Слід зазначити, що незважаючи на те, що інноваційний розвиток та активізація інноваційної активності ЄС оформилися у стратегічне завдання лише у 2000 році, перші кроки у цьому напрямі були зроблені значно раніше – ще у 80-х рр. ХХ століття, коли була розроблена та прийнята Перша рамкова програма, яка визначила основні пріоритети та плани наукових досліджень та технологічного розвитку ЄС на 1984-1987 рр.

На сьогоднішній день ЄС реалізовано 6 рамкових програм загальним бюджетом в 104,3 млрд. євро та знаходиться у процесі реалізації 7-ма рамкова програма (2007-2013 рр.), бюджет якої становить 54,2 млрд. євро[1]; створено цілу низку інституцій, діяльність яких спрямовано на активізацію інноваційного процесу та ін. Однак, незважаючи на досить суттєві позитивні зрушення у напрямку підвищення інноваційної активності країн-членів ЄС, нарощування їх інноваційного потенціалу, можна виділити такі внутрішні проблеми та сфери стратегічного відставання від основних конкурентів (США, Японії та Китаю):

1. Інноваційні процеси в ЄС йдуть досить нерівномірно, що зумовлює суттєві внутрішньорегіональні диспропорції у рівні інноваційної активності країн-членів та ускладнює проведення спільної інноваційної політики. Так, у середньому протягом 2007-2010 рр. коефіцієнт варіації країн ЄС за станом інноваційного розвитку та інноваційної активності становив 43%. Найбільш суттєві диспропорції та асиметрії у інноваційному розвитку країн ЄС спостерігалися за наступними показниками інноваційної активності:
   

• кількість докторів наук на 1000 населення у віці 25-34 років (коефіцієнт варіації 108,2%);
  
• витрати бізнесу на НДДКР (коефіцієнт варіації 65%);
  
• кількість поданих заявок на отримання патентів (коефіцієнт варіації 80,2%);
  
• інвестиції у венчурний капітал (коефіцієнт варіації 80,5%).
  

Суттєві диспропорції та асиметрії країн ЄС за показниками інноваційного розвитку зумовили той факт, що всі країни ЄС можна поділити на чотири групи: країни-лідери інноваційного процесу, інноваційні послідовники, помірні інноватори та аутсайдери інноваційного розвитку. Так, згідно із результатами дослідження [2], у 2010 році до країн-лідерів інноваційного розвитку належали: Данія, Фінляндія, Німеччина, Швеція; інноваційних послідовників – Австрія, Бельгія, Кіпр, Естонія, Франція, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Словенія та Великобританія; помірних інноваторів – Чехія, Греція, Угорщина, Італія, Мальта, Польща, Португалія, Словакія, Іспанія; аутсайдерів інноваційного розвитку – Болгарія, Латвія, Литва та Румунія.

2. За загальним станом інноваційного розвитку та інноваційної активності ЄС суттєво відстає від Японії та США, причому цей розрив з кожним роком збільшується. Так, якщо у 2006 році інноваційна активність та результати інноваційного розвитку США були на 46%, а Японії – на 32% кращими за аналогічні показники ЄС, то у 2010 році розрив склав вже 49% та 40%, відповідно. У той же час, спостерігається зменшення рівня стратегічного відставання Китаю – якщо у 2006 році показники інноваційного розвитку та інноваційної активності Китаю були на 61% гіршими за аналогічні показники ЄС, то у 2010 році це відставання скоротилося до 55%[2]. Це знаходить прояв у тому, що:
   

• як засвідчують результати дослідження [3], незважаючи на суттєве збільшення витрат країн ЄС на НДДКР, сьогодні даний показник зазначених країн суттєво відстає від аналогічних показників США та Японії. Так, на НДДКР в ЄС в середньому припадає близько 2% ВВП, у США – 2,7%, Японії – 3,3%, Китаю – 1,4%;
  
• за кількістю отриманих патентів ЄС суттєво відстає від Японії (світовий лідер) та США. Так, за даним показником ЄС на 8% відстає від США та на 108% від Японії. Слід зазначити, що розриви у доходах, отриманих від ліцензій та патентів, у ЄС за підсумками 2010 року на 222% менше, ніж в США та на 168% менше, ніж в Японії. Доходи від патентів та ліцензій, отримані ЄС, становлять усього 0,21% від ВВП[2];
  
• частка ЄС-27 у світовому високотехнологічному експорті залишається майже незмінною та становить в середньому 17,1% (для порівняння, частка США – 18,5%, Японії – 9,5%), у той час як частка Китаю досить динамічно зростає - протягом 2000-2009 рр. частка Китаю у світовому високотехнологічному експорті збільшилася на 14,1% і на кінець 2007 року становила 18,7%[4] та ін.
  

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що незважаючи на суттєві позитивні зрушення країн ЄС у напрямку забезпечення реалізації стратегічної мети, закріпленої у Лісабонській стратегії та проголошеної у Стратегії розвитку ЄС до 2020 року, сьогодні існують певні внутрішні проблеми на шляху її досягнення, без вирішення яких неможливо забезпечити скорочення стратегічного відставання від їх основних конкурентів, а отже забезпечити домінування у геоекономічній та геополітичній площині.


Література:

1. Офіційний сайт CORDIS (Community Research and Development Information Service) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ссылка скрыта.
   
2. Innovation Union Scoreboard 2010 [Електронний ресурс]. - Режим доступу:.eu/research/innovation-union/pdf/iu-scoreboard-2010_en. pdf.
   
3. 2011 Global Founding forecast [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ссылка скрыта.
   
4. High-Technology Trade Indicators 2009 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ссылка скрыта.
   

Булат Л.А.

керiвник вiддiлу ЗЕД ОАО «Донбас Хлiб»

Булат Ю.В., ДонНУЕТ


СПIВПРАЦЯ ЄС і МЕРКОСУР: ОСНОВНI НАПРЯМИ I ПЕРСПЕКТИВИ


МЕРКОСУР - субрегіональний торгово-економічний союз, в який входять Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай. Асоційовані члени - Болівія і Чилі.

МЕРКОСУР виявився найбільш ефективно розвивинутим інтеграційним блоком Латинської Америки. У кінці 90-х років МЕРКОСУР перетворився на четвертий за економічним потенціалом інтеграційний блок світу, який за обсягом ВВП зрівнявся з країнами АСЕАН.

ЄС підтримував МЕРКОСУР з моменту його створення в 1991 році, в 1992 р. Європейська комісія і Рада МЕРКОСУР підписали міжінституційну угоду про співпрацю, а в 1995 р. – підписали міжрегіональну угоду (РМС) про співпрацю з МЕРКОСУР.

Першочергові цілі РМС:

1. поступова лібералізація зовнішньої торгівлі
   
2. координація економічної та соціальної політики
   
3. розширення зовншньополітичного діалогу.
   

Вирішення цих завдань розглядається як попередній етап на шляху до створення зони вільної торгівлі (ЗВТ), яка об'єднає обидва інтеграційних блоку.

РМС включає три основних елементи: політичний діалог, співпраця, питання торгівлі.

В рамках Угоди про співробітництво 1992 р. і РМС співробітництво на двосторонній основі РМС передбачав створення:

Ради з кооперації - складається з членів вищих адміністративних органів обох організацій. Засідання скликаються не рідше одного разу на рік. (Змішаної комісії зі співробітництва, підкомісії з торгівлі).

ЄС перетворився на основного іноземного інвестора в країнах МЕРКОСУР. Характерною особливістю європейських інвестицій є висока частка капіталовкладень, які використовуються для закупівлі пакетів акцій об'єктів приватизації. Європейські інвестори у прагненні захопити ринки держав-членів МЕРКОСУР схильні наражатись на великий ризик. Наприклад, вони збільшили капіталовкладення в період, коли країни Південного конусу переживали несприятливі наслідки міжнародної фінансової кризи, а північноамериканські інвестори виявляли обережність. У цей період зросла частка ЄС і в торговельному обігу країн МЕРКОСУР, що сприяло стабілізації ситуації в регіоні.

Обсяг фінансової допомоги ЄС країнам МЕРКОСУР в 2010 р. дорівнював засобам, спрямованим в країни Східної Європи, Середземномор'я та Азії.

МЕРКОСУР: обсяги імпорту з ЄС = 33%, обсяги експорту в ЄС = 57% ЄС: обсяги імпорту з МЕРКОСУР = 2,5%; обсяги експорту = 11%.

Для того, щоб потік інвестицій не зменшився, країнам Латинської Америки довелося змінювати свою законодавчу базу, щоб виконати вимоги Європейського Союзу. Подібні вимоги Європейського Союзу можна, у певній мірі, розглядати як втручання у внутрішні справи цих країн, але з іншого боку їх невиконання могло призвести до негативних наслідків та погіршення відносин. Хорошими прикладами позитивного впливу іноземних інвестицій на зростання економіки та покращення загальної ситуації серед країн регіону можна назвати Бразилію, Аргентину, Чилі, Мексику або Уругвай. Слід зазначити, що інвестиції до Латинської Америки сприяли укріпленню міжнародного авторитету деяких країн Європейського Союзу та Латинської Америки, які успішно провели ліберально-демократичні реформи.

Для того, щоб відносини з Європейським Союзом розвивалися більш активно, зокрема у сфері інвестицій, Латинська Америка потребувала законодавчо захистити іноземні інвестиції, та привести своє законодавство у економічній сфері у відповідність до європейського. Крім того, інвестиції необхідно вкладати перш за все у ті сфери, які найбільшою мірою потребують реформ та фінансових вливань. Успішне проведення реформ в Латинський Америцi суттєво наблизили країни до інтеграції до ЄС.

Підсумки співпраці МЕРКОСУР і ЄС свідчать про позитивний вплив міжрегіонального зближення на інтеграційний блок країн Південного конусу. Найважливішими є питання створення міжрегіональної асоціації, яка передбачатиме формування зони вільної торгівлі і поглиблення політичної співпраці. Взаємне зацікавлення двох регіональних блоків базується насамперед на їхніх економічних відносинах. МЕРКОСУР є найбільшим субрегіональним партнером ЄС у Латинській Америці й одночасно латиноамериканським регіоном, з яким Європейський Союз підтримує найбільш тісні економічні стосунки. Для МЕРКОСУР ЄС — основний торговельний партнер та інвестор.

На сучасному етапi ведуться переговори щодо зближення нормативів якості експортованих харчових і сільськогосподарських товарів (найбільші розбіжності) і спрощення митних процедур. Необхідне узгодження інвестиційної та науково-технічної політики та заходів з охорони інтелектуальної власності.


Література:

1. Дж. Харламова В.Н.Международная экономическая интеграция. /Учебное пособие. М., АНКИЛ, 2009 – № 1-2.
   
2. Костюнина Г.М. Интеграция в Латинской Америке / Г.М. Костюнина // Международная экономическая интеграция : учебное пособие / Под ред. Н.Н.Ливенцева. – М.: Экономистъ, 2006. – 430 с.
   
3. Волищук Г.О., Глинкина Р.С. Интеграция в Западном полушарии на пороге ХХI века - Т. 5 - № 5 – 2009 - С. 85—97.
   

Глухова О. О., ст. преподаватель

ДГИЗФВиС при НУФВиС Украины

Кузіна Ю.О., ДонНУЕТ


РОЗВИТОК РИНКУ ПАРФУМЕРНО-КОСМЕТИЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ СПІВРОБІТНИЦТВА З КРАЇНАМИ ЄС


На розвиток ринку парфумерно-косметичної продукції мають вплив багато чинників, серед яких дуже важливими є співробітництво з закордонними фірмами та їх частка на вітчизняному ринку, а також митні та технічні бар’єри для цієї продукції в нашій країні. Науковими дослідженнями в цій галузі займались наступні вчені: Захаренко Н.А., Борзенков І., Гришин А., Дерев'янко С., Ксенз Л., Лісовенко М., Макаренко О.В., Мілейко Я., Мовчан В., Омельченко Е., Циганок А., Шаренко С., Мазаракі А.А. та інші. Метою даної роботи є вивчення розвитку ринку парфумерно-косметичної продукції у розрізі співробітництва з країнами Європейського Союзу. Завдання дослідження: визначити частку парфумерно-косметичної продукції, що імпортується в Україну; проаналізувати розвиток ринку парфумерно-косметичної продукції з огляду вітчизняних та закордонних виробників.

Ринок парфумерно-косметичних товарів України є одним з найбільших після традиційних лідерів за обсягами продажу — ринків алкоголю, тютюну, продуктів харчування. Парфумерія і косметика складають особливу групу непродовольчих товарів, виконуючи різноманітні функції: вони задовольняють духовні та естетичні потреби людини, мають лікувально-гігієнічне призначення, впливають на самопочуття, зовнішній вигляд людини.

Особливого успіху на українському ринку досягають фірми країн Європейського Союзу, що реалізують імпортну парфумерію і косметику, яка вигідно відрізняється від вітчизняної продукції широтою асортименту, ефективним зовнішнім оформленням, розвинутою рекламою. Той факт, що великі імпортери збільшили за рік обсяги продажу своєї продукції в середньому у 1,5 рази,говорить про значну ємність вітчизняного ринку – місця на ньому поки що вистачає всім. Однак сучасне становище на ринку – не на користь українських виробників [2].

За більшістю товарних груп продукція іноземного виробництва складає 60 – 90%від загальної кількості пропонованого товару, а в середньому по ринку 70 – 75 %. За такими товарними групами і видами товарів, як зубна паста, дезодоранти, креми для гоління, лак для волосся, декоративна косметика, туалетна вода, ринок України майже на 95 – 100 % заповнений імпортною продукцією з Західної Європи [1].

Загальна структура ринку парфумерії та косметики України має такий вигляд: найбільшу частку (до 70 % обсягу продажу) займає дешева продукція класу mass market, до 10 % — селективна парфумерія і косметика, решту — продукція транснаціональних корпорацій, призначена для населення з середнім достатком.

Водночас у загальній структурі продажу і споживання всіх парфумерно-косметичних товарів переважають косметичні товари (близько 65—70 % загального обсягу), в основному засоби догляду за волоссям і шкірою. Про це свідчить реклама на телебаченні та у пресі. Найбільший попит у споживачів косметики мають шампуні, фарби, лікувальні препарати для волос­ся, зубні пасти, креми для обличчя і рук [3].

В Україну в широкому асортименті імпортується парфумерія і косметика багатьох західних країн: Swarzkopf, Nivea, Wella, Floorena (Німеччина), Orif lame (Швеція), Lumene (Фінляндія), Pollena (Польща), Alen Мак (Болгарія), Непкеї Cos­metics (Австрія), Lander, Johnson, Mary Kay, Artmadic Cosme­tics (СІЛА) [3].

На світовому ринку парфумерно-косметичних товарів загальновизнаним лідером є Франція. Фірми Christian Dior, Nina Ricci, L'Oreal, Расо Rabanne, Lancome та інші відомі в усьому світі й утворюють най­більшу групу виробників не тільки елітної парфумерії та кос­метики, але й інших предметів — одягу, галантереї тощо. Парфуми вечірні та ранкові, для жінок і чоловіків, туалетні води, лаки і помади різних відтінків, різноманітні косметичні кре­ми, засоби з догляду за волоссям, пудра, інші засоби декора­тивної косметики — це неповний спектр продукції провідних французьких фірм. Щорічно у Франції з'являється близько 30 нових найменувань духів екстра-класу. Крім вишуканих ду­хів — елітної продукції, фірми Франції випускають широкий асортимент туалетної води — понад 350 найменувань. Багато з них надходять на український ринок.

У цілому український ринок парфумерно-косметичних товарів є одним з найбільш містких і перспективних серед інших непродовольчих товарів. На сучасному етапі для вітчизняних виробників головні завдання складаються з покращення якості і розширення асортименту продукції, підвищення її конкурентоспроможності. На разі український ринок парфумерно-косметичних товарів наповнений імпортною продукцією, тому важливими постають питання правильного митного контролю та митного оформлення таких товарів, бо держава повинна захищати вітчизняного споживача від недоброякісної продукції на ринку.