Geum.ru

Науково-практичної інтернет-конференції економічна політика країн єс 17 жовтня 2011 р., Донецьк м. Донецьк 2011 р. Ббк 65. 050. 11 Е 40

Вид материалаДокументы

Содержание


Таким образом, реализация инновационной политики ЕС предусматривает
Політика єс у сфері наукової діяльності
Діяльність європейських комерційних банків в україні
Стратегия инновационного развития ес
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Согласно рейтингу глобальной конкурентоспособности за 2011-2012гг, представленному наиболее авторитетной организаций в области оценивания конкурентоспособности национальной экономики – Всемирным экономическим форумом, первую позицию второй год подряд занимает – Швейцария. Страны Северной и Западной Европы продолжают доминировать в первой десятке рейтинга: верхние позиции занимают Швеция(3 место), Финляндия(4), Германия(6), Нидерланды(7), Дания(8) и Великобритания(10)[2].В международном рейтинге инновационной активности Европейского Инновационного Табло (EIS), предоставляющего сравнительную оценку инновационной деятельности в государствах-членах ЕС-27, инновационными лидерами также являются Швейцария, Финляндия, Дания, Швеция, Великобритания, Германия[3].


Наиболее инновационного развитыми странами мира являться страны ЕС, об этом бесспорно свидетельствуют и статистические данные. В развитых странах Запада на долю новых или усовершенствованных технологий, оборудования и других продуктов, содержащих новые знания или решения, приходится от 70 до 85% прироста валового внутреннего продукта. Они концентрируют у себя более 90% мирового научного потенциала, контролируют 80% глобального рынка высоких технологий[1].

Успешность инновационной деятельности непременно зависит от действенности государственной инновационной политики. В свою очередь, основные направления механизмов проведения согласованных инновационных политик в ЕС на всех трех уровнях (ЕС, страны ЕС, регионы ЕС) предполагают: 1. транснациональное политическое обучение; 2. координационные механизмы взаимодействия между всеми тремя уровнями; 3. мониторинг и оценивание инновационной деятельности. Первый принцип подразумевает преемственность и адаптирование «лучшей инновационной практики» для национальных и региональных инновационных политик стран ЕС. Согласно второму, в странах ЕС разработаны эффективные механизмы тесного взаимодействия всех трех уровней управления. Определяющей тенденцией в данном направлении, является переход от традиционной политики «сверху вниз» к более внутренней «снизу вверх», и определяется реализацией региональной политики ЕС. Третий принцип, подразумевает внедрение механизмов мониторинга и оценки, для определения приоритетов развития и дальнейшего прогнозирования направлений инновационной деятельности («метод Форсайт»)

Таким образом, реализация инновационной политики ЕС предусматривает:

  • создание единого инновационного общеевропейского пространства;
  • увеличение расходов на НИОКР;
  • расширение горизонтальной и вертикальной координации инновационной политики;
  • усиление ее региональной составляющей.

В ЕС накоплен наиболее обширный опыт развития инновационного сотрудничества среди региональных экономических интеграционных объединений. Стимулирование инновационного развития осуществляется посредством многочисленных программ. Основное значение инновационных программ ЕС состоит не столько в финансировании проектов, сколько в стимулировании европейской кооперации между различными субъектами НИОКР (научно-исследовательскими центрами, университетами, частными компаниями), координации инновационных политик стран-членов ЕС, выработке общей стратегии, а также в распространении наилучшего национального опыта создания инноваций. С этой целью 1 января 2007 года начала действовать Седьмая Рамочная Программа Европейского Союза (FP7), разработанная с целью создания единого Европейского научного пространства для образования международных консорциумов, осуществляющих интеграцию научно-технических достижений стран Европы. Рамочные Программы являются основным инструментом финансирования научных исследований и технологических разработок в Европе ( бюджет FP7 54,582 млн.евро).

Инновационное развитие в ЕС определяется следующими приоритетными направлениями: совершенствование механизмов управления научно-технологическим развитием на уровне государств; определение приоритетного значения инновационного процесса в обществе; постоянное совершенствование механизмов мониторинга и прогнозирования мирового научно-технологического развития.

Приоритетные направления инновационной деятельности стран ЕС[4]:
  • защита прав интеллектуальной собственности;
  • создание действующей нормативной политики;
  • рост государственных закупок для стимулирования инновационной деятельности;
  • внедрение в производство совместных технологических проектов;
  • разработка стратегий для увеличения рынка инновационной продукции в перспективных областях;
  • активизация взаимодействия между высшими учебными заведениями, научно-исследовательскими учреждениями и бизнес структурами;
  • поддержка инновационного развития регионов;
  • разработка стратегического подхода к инновациям в сфере услуг;
  • развитие рынков венчурного капитала.

Инновационная политика ЕС определяется преимущественно системным, комплексным, долгосрочным характером проведения, усиленным эффектом синергии всех взаимодействующих звеньев инновационного процесса. Поставив цель, создание единого инновационного общеевропейского пространства, ЕС унифицирует наиболее эффективные цели, методы, направления реализации инновационной деятельности, для достижения высокого уровня конкурентоспособности и повышения экономического благосостояния стран.


Литература:
  1. Бойко А.Н. Опыт инновационного сотрудничества стран ЕС и СНГ / А.Н. Бойко //Офицальный сайт Института эволюционной экономики / [Электронный ресурс].– Режим доступа: a/ru/
  2. Всемирный экономический форум: рейтинг глобальной конкурентоспособности 2011-2012 // [Электронный ресурс].– Режим доступа: um.org
  3. The IUS report, its annexes and the indicators’ database are available at //[Электронный ресурс].– Режим доступа: no-europe.eu/metrics
  4. Council conclusions on a broad-based innovation strategy: strategic priorities for innovation action at EU level // [Электронный ресурс].– Режим доступа: ссылка скрыта



Филипишина Л илия Михайловна, доцент, к.е.н.

ППИ НУК им. адмирала Макарова


ПОЛІТИКА ЄС У СФЕРІ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Розглянуто особливості політики ЄС у сфері науки. Зосереджено увагу на рамкових програмах як основному інструменті реалізації Європейським Союзом політики у сфері науки та інноваційних технологій.

 

Розробка й впровадження в життя спільної політики країн ЄС у сфері науки і техніки була започаткована ще у 70-ті роки ХХ ст.

Сьогодні політика ЄС у сфері науково-технічних інновацій визначається, передусім, трьома основними показниками: 1) щорічні витрати на розвиток наукових досліджень і технологічних інновацій складають 4 млрд євро, або 3,7 % бюджету ЄС; 2) результати проведених досліджень і запропонованих інновацій стають надбанням усіх членів ЄС однаковою мірою, незалежно від участі країни у фінансуванні здійснюваних проектів; 3) основним механізмом реалізації політики ЄС у сфері науково-технічного розвитку є розробка та реалізація середньотермінових рамкових програм.

Політика у сфері наукових досліджень і технологічних інновацій в ЄС здійснюється на основі визначених принципів, серед яких провідними є:

а) принцип субсидіарності країн-членів ЄС;

б) взаємної допомоги, максимальної консолідації зусиль і концентрації наявних ресурсів усіх країн-учасниць;

в) заохочення «Європейського виміру» науково-дослідницьких проектів: в центрі уваги знаходиться розв’язання науково-технічних проблем, які породжує технологічний і соціальний розвиток, передусім, європейських країн;

г) принцип спільного фінансування, згідно якого всі проекти фінансуються всіма країнами-членами ЄС;

д) принцип загальності, який передбачає максимальну мобілізацію можливостей усіх учасників науково-інноваційної діяльності;

е) принцип фінансування передінвестиційних проектів, який дозволяє створити необхідну матеріальну базу для вільного творчого наукового пошуку.

У контексті цих регулятивних принципів визначаються основні напрямки науково-технічної стратегії ЄС:

1. Нарощування розмірів фінансування наукових програм інноваційного розвитку (доведення витрат кожної країни – члена ЄС мінімум до 3 % ВВП);

2. Інноваційно-технологічна модернізація неконкурентноспроможних галузей виробництва.

3. Визначення першорядним прискорений розвиток найновітніших, наукоємних галузей.

4. Посилення міжрегіонального та внутрішньорегіонального співробітництва в наукових дослідженнях та інноваційних технологіях, вироблення спільної політики їх розвитку.

5. Максимальне сприяння розповсюдженню інновацій по всьому просторі Євросоюзу.

6. Створення загальноєвропейського інформаційного середовища та єдиного європейського наукового простору.

7. Посилення уваги до фундаментальних наукових досліджень як фундаменту прикладних знань та інноваційних технологій.

8. Підготовка висококваліфікованих наукових кадрів, спроможних забезпечити стабільний науково-технологічний прогрес усіх членів Євросоюзу.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. Політика ЄС у сфері науки зумовлюється загальносвітовими тенденціями розвитку науки й інноваційних технологій. Перехід розвинутих країн до інформаційного суспільства потребує чіткої стратегії і гнучкої тактики у науково-технічній сфері, які забезпечували б максимальну відповідність технологічного прогресу назрілим суспільним потребам і водночас стимулювали б подальший творчий пошук інноваційних підходів та механізмів їх соціалізації, втілення в повсякденну практику.

2. Політика ЄС у сфері науки на сучасному етапі відзначається гнучкістю, постійною корекцією підходів і системністю, які забезпечують мобільне та ефективне реагування на виклики часу й мобілізацію усіх наявних ресурсів для спільного розв’язання назрілих проблем.

3. Всі інноваційні науково-технологічні дослідження в межах ЄС підпорядковані його загальній стратегічній меті: перетворення ЄС у найбільш конкурентоспроможну і динамічну в світі економічну зону, в простір економіки, заснованої на знаннях.

4. Основним механізмом реалізації політики стимулювання інноваційних науково-технологічних процесів є розробка й впровадження рамкових програм, які спрямовані на формування цілісного європейського дослідницького простору, без галузевого поділу, але з концентрацією на пріоритетних напрямках.

5. Особливе місце в політиці ЄС щодо розвитку науки посідає рішення про створення Європейської ради з досліджень, яка в буде фінансувати і стимулювати фундаментальні дослідження. Гранти будуть видаватися на дослідження, які матимуть чисто наукову цінність, без врахування їх інноваційно-технологічної перспективності. Такі знання необхідні для створення теоретичної бази, інтелектуального фундаменту для розвитку прикладних інноваційно-технологічних знань. Цей підхід сприятиме поновленню випереджальної ролі науки щодо практики, ідейно-теоретичного знання щодо прикладного інноваційно-технологічного.

Література. 

1. Інструмент європейського сусідства і партнерства – нові можливості для України / За ред. Н. Андрусевич. – Львів, 2008. – 160 с.

2. Зубченко Л. А. Лиссабонская стратегия Евросоюза: разочарования и надежды. // www.perspektivy.info/oykumena/europe/  

3. Егоров И. Состояние научно-технологической сферы в странах Европейского Союза. К., 2007. – С.4-5.  


Фоменко А.В.

Донецький національний університет економіки і

торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ


Анотація. Проаналізовано основні аспекти діяльності європейських банків в Україні. Розглянуто основні тенденції розвитку цих банків, поточний стан та наслідки їх діяльності для економіки України.


Вступ. У сучасному світі важливе значення для забезпечення ефективного функціонування економіки відіграють комерційні банки. Українська економіка також значною мірою залежить від їх діяльності. При цьому значна частка українського банківського капіталу має іноземне, а саме європейське походження. Тому ґрунтовного дослідження вимагає особливостей діяльності європейських комерційних банків в Україні та їх вплив на національну економіку.

Актуальним на сьогодні є розкриття стану та перспектив розвитку українських банків з європейським капіталом. Зокрема, необхідно дослідити показники їх діяльності у порівняння з аналогічними показниками українських банків, розглянути стратегій європейських банків, їх відносин з материнськими структурами, особливостей їх діяльності на ринку кредитних і фінансових послуг України.

Комерційний банк — це банк, який здійснює універсальні банківські операції з різними організаціями, установами здебільшого за рахунок власних коштів та залучення кредитних ресурсів своїх клієнтів. Існують два основні підходів до визначення поняття «комерційний банк»: у широкому розумінні, комерційний банк – це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи; у вузькому розумінні комерційний банк – це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку [1].

В сучасній економіці банківські системи різних країн взаємопов’язані одна з іншою. Це відбулось внаслідок значної лібералізації міжнародного руху капіталу. Внаслідок цих процесів фінансовий сектор України поповнився іноземним капіталом. Сьогодні з 34 найбільших за розміром активів банків майже половина належить іноземним акціонерам.

Незважаючи на труднощі, пов’язані з визначенням фактичних власників комерційних банків, можна визначити, що багато українських банків належать європейським фінансово-промисловим групам. Так, до комерційних банків, що мають материнські структури в країнах Європейського Союзу, належать: «Райффайзен Банк Аваль» – Австрія; «УкрСиббанк» – Франція; «Укрсоцбанк» – Австрія, Італія; «OTP Bank» – Угорщина; «Форум» – Німеччина; «Правекс-банк» - Італія; «Ерсте банк» – Австрія; «Кредитпромбанк»– Ірландія, Кіпр; «Сведбанк» – Швеція; «ІНГ Банк Україна» – Нідерланди; «Кредобанк» - Польща [2].

Привабливість України як об'єкта для інвестицій європейського капіталу можна пояснити підвищенням популярності галузей, які переживають піднесення і зорієнтовані на внутрішнє споживання (банківська сфера і страхування, зв'язок). Найбільшими країнами-інвесторами є Кіпр, Великобританія, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Польща. Найбільший приплив європейських інвестицій в український банківський сектор спостерігався у 2002-2008 роках та відновився після світової фінансової кризи. Іноземна присутність у вітчизняних фінансових установах перед глобальною фінансовою кризою з кожним роком зростала: за 2006—2007 роки на український банківський ринок вийшло 12 нових серйозних європейських контрагентів, серед яких «UniCredit» (Італія), «Reiffeisen» (Австрія), «BNP Paribas» (Франція), «Swedbank» (Швеція), «Erste» (Австрія) [3].

Поглиблення присутності європейського банківського капіталу в Україні має очевидні переваги, що виражаються у значному обсязі інвестицій в економіку країни, підвищення рівня рентабельності всієї банківської системи, впровадження сучасних банківських послуг, нових фінансових продуктів, культуру європейського банківського управління. Недоліком є висока залежність від іноземного капіталу, що може спричинити певні проблеми. Наприклад, у період глобальної фінансової кризи, деякі європейські банки мали труднощі з фінансуванням внаслідок неможливості використання ресурсів своїх материнських структур. Ця проблема актуальна і сьогодні, коли Європейський союз переживає чергову фінансову кризу. Таким чином, діяльність європейських банків на фінансовому ринку України має як позитивні, так і негативні наслідки.

Висновки. Фінансовий сектор України є привабливим для зовнішніх інвесторів завдяки вищим порівняно з європейськими країнами процентним ставкам і значним темпам динаміки банківської діяльності. Поряд з тим, важливого значення набувають програми реструктуризації банківської системи, оскільки капітал українських банків становить приблизно 10 % від ВВП. Приплив інвестиційних капіталів через банківський сектор може позитивно вплинути на зростання і розвиток української економіки за рахунок присутності іноземних банків на вітчизняному ринку. Але НБУ має проводити зважену політику з метою підвищення рівня надійності банківської системи України. Також доцільно спростити правила залучення інвестицій в Україну, які передбачають відкриття місцевих рахунків в українських банках та використання послуг українських посередників.


Література
  1. Рід Е., Коттер Р., Гілі Е., Сміт Р. Комерційні банки. – К: Космополіт, 2009. –с. 196;
  2. Інформація про власників істотної участі у банках України [Електронний ресурс]: Національний банк України. - Електрон. текстові дані (392 Кб). - 2011. - Режим доступу: gov.ua/Bank_supervision/ Shareholders.pdf - Назва з екрану;
  3. Гаврилюк О.В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України // Фінанси України. — 2008. — №2 (147). — С.68-81.



Б. Хассуона

ДонНУЭТ


СТРАТЕГИЯ ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ ЕС


Инновационная политика ЕС формируется на панъевропейском, национальном и региональном уровнях на основе большого числа стратегий, программ и планов, ее характерной чертой является многоступенчатость и разнообразие механизмов реализации. В список основных стратегических документов, определяющих панъевропейскую политику на текущем этапе, входит новая десятилетняя стратегия «Стратегия 2020» – преемник Лиссабонской стратегии, План развития технологий новых источников энергии (СЕТ План), План послекризисного восстановления экономики, а также план мероприятий по реализации «Стратегии 2020» - Европейский инновационный план, опубликованный в октябре 2010 г. Данные документы дополняют друг друга и конкретизируют развитие отдельных направлений инновационной политики ЕС.

На смену невыполненным целям Лиссабонской стратегии (2000-2010 гг.), включая увеличение расходов на НИР до 3% ВВП, принята новая десятилетняя «Стратегия 2020», которая выдвигает три направления: «мягкий» рост (стимулирование знаний, инноваций, образования и цифрового общества), «устойчивый» рост (климат, энергетика и мобильность) и «социальный» рост (занятость и профессиональный рост, борьба с бедностью). При этом важнейшую роль играют знания и инновации, при сохранении прежнего ориентира на достижение 3% доли НИР в ВВП для ЕС27. Реализация новой Стратегии предусматривает 5 конкретных индикаторов: повышение уровня занятости с 69% до 75%; рост доли расходов на НИОКР до 3% ВВП; достижение целей «20/20/20»; повышение квалификации молодежи (снижение доли молодых людей, не закончивших среднюю школу, с 15% до менее 10%; повышение доли молодежи (30-34 года) с высшим образованием с 31% до 40%); снижение живущих ниже черты бедности на 25%, или на 20 млн. чел., с текущих 80 млн. Для реализации целей «Стратегии 2020» предложено 7 инициатив, предусматривающих комплекс мероприятий на панъевропейском и национальном уровнях: «Инновационный союз», «Молодежь в движении», «Электронная стратегия», «Европа эффективных ресурсов», «Промышленная политика эры глобализации», «Стратегия новых специальностей и рабочих мест», «Европейская платформа против бедности» [1; 2].

Центральное место в «Стратегии 2020» занимает инициатива Еврокомиссия по созданию «Инновационного союза». Данная инициатива представляет собой комплексный план по реализации инновационной стратегии ЕС (Европейский инновационный план), и направлена на стимулирование полной инновационной цепочки от идеи до рынка готовой продукции, создание условий для развития инновационной экономики, а также построение единого европейского рынка инноваций в целях повышения конкурентоспособности относительно США и других стран.

В 2008-2010 гг. Еврокомиссия приступила к формированию скоординированной политики в области научно-технического сотрудничества стран-членов ЕС с третьими странами. В 2008 г. Еврокомиссия разработала Европейскую Рамочную стратегию международной научно-технической кооперации с третьими странами в целях определения приоритетных направлений, по которым совместные действия могут принести значительно больший эффект для Евросоюза, чем двухсторонние связи, особенно, что касается решения глобальных проблем. Для реализации этой задачи было организовано Европейское Партнерство в области международного сотрудничества и новая европейская структура по выработке общей политики - Стратегический форум по международному сотрудничеству в области науки и технологии. Основными задачами SFIC, членами которого являются страны Евросоюза, является систематизация и обмен информацией о научно-техническом сотрудничестве, объединение информации о научно-технических ресурсах третьих стран, создание сетей научных советников в третьих странах, регулярные консультации для определения общих приоритетных географических и тематических направлений развития координированной кооперации с третьими странами [1; 2].

Магистральным направлением послекризисного развития стран ЕС стало построение инновационной и низкоуглеродной экономики. Углубление и оптимизация европейской интеграции в сфере науки, инноваций и образования явились основой антикризисных мер на панъевропейском уровне. Эти усилия направлены на достижение «критической» массы научно-технических ресурсов, создание необходимых взаимосвязей между элементами национальных инновационных систем в целях ускорения инновационных процессов в ЕС и повышения конкурентоспособности Евросоюза.

Основной задачей новой среднесрочной инновационной стратегии ЕС до 2020 г. является построение единого инновационного пространства путем интенсификации горизонтальной и вертикальной координации инновационной политики стран-членов и ЕС, а также формирования единой международной научно-технической политики. Центральное место в «Стратегии 2020» занимает инициатива Еврокомиссия по созданию «Инновационного союза», направленная на стимулирование полной инновационной цепочки от идеи до рынка готовой продукции, создание условий для развития инновационной экономики, а также построение единого европейского рынка знаний и инноваций в целях повышения конкурентоспособности относительно США и других стран [1; 2].


Литература
  1. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee of Regions. Europe 2020 Flagship Initiative Innovation Union. SE [Электронный ресурс] // Режим доступа: <.eu/research/innovation-union/pdf/innovation-union-communication_en.pdf#view=fit&pagemode=none>.
  2. A Strategic European Framework for International Science and Technology Cooperation [Электронный ресурс] // Режим доступа: