Наказ моз україни від 10 серпня 2011 р

Вид материала

Документы

Содержание Побічні реакції. З боку нервової системи З боку органів чуття З боку серцево-судинної системи З боку дихальної системи З боку шкіри та підшкірних тканин З боку кісткової системи та сполучної тканини З боку сечовивідної системи Загальні порушення Вплив на лабораторні показники Застосування у період вагітності або годування груддю. Особливості застосування. Стрептококові інфекції (у тому числі Streptococcus pneumoniae) Neisseria gonorrhoeae Внутрішньочеревні інфекції Аерозольний контакт зі збудником сибірської виразки Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів та пієлонефрит Підвищена чутливість Скелетно-м’язова система Центральна нервова система ... Полное содержание

Подобный материал:

• Програма структурована на модуль, змістовні модулі, теми у відповідності до вимог "Рекомендації, 575.36kb.
• Назва реферату: Аптеки, завдання, функції, класифікація, вимоги до діяльності Розділ, 108.15kb.
• Наказ моз україни від 21 жовтня 2011, 3815.77kb.
• Наказ моз україни від 05 травня 2011, 3646.93kb.
• Наказ моз україни від 03 жовтня 2011, 3578.04kb.
• Наказ моз україни від 28 січня 2011 р. №39, 7215.06kb.
• Міністерство транспорту та зв'язку україни наказ від 31 серпня 2005 року n 507 Про, 4303.44kb.
• Наказ моз україни від 14 липня 2011, 1358.47kb.
• Наказ моз україни від 18 березня 2011 р. №148, 2253.04kb.
• Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2007 року №1016, згідно з Положенням про Всеукраїнські, 146.84kb.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до ципрофлоксацину або до іншого компонента препарату, а також до інших фторхінолонів.

Одночасне застосування ципрофлоксацину та тизанідину через клінічно значущі побічні ефекти (артеріальна гіпотензія, сонливість), пов’язані зі збільшенням концентрації тизанідину у плазмі крові.

Побічні реакції.

З боку кровотворної та лімфатичної систем

– Нечасто: еозинофілія, лейкопенія;

– рідко: анемія, гранулоцитопенія, лейкоцитоз, зміна рівня протромбіну, тромбоцитопенія, тромбоцитоз;

– дуже рідко, включаючи поодинокі випадки: гемолітична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення діяльності кісткового мозку.

З боку нервової системи

– Нечасто: головний біль, запаморочення, втома, безсоння, збудження, сплутаність свідомості;

– рідко: галюцинації, вертиго, потовиділення, парестезії, неспокій (страх, тривожність), нічні жахи, депресія, тремор, судоми, послаблення відчуттів, дезорієнтація;

– дуже рідко, включаючи поодинокі випадки: нестійка поведінка, психози, збільшений внутрішньочерепний тиск, атаксія, гіперестезія, судоми, сонливість, порушення координації.

З боку органів чуття

– Нечасто: порушення смаку та зорові розлади;

– рідко: дзвін у вухах, тимчасова глухота (особливо відносно високих частот), зорові розлади (диплопія, порушення сприйняття кольору);

– дуже рідко, включаючи поодинокі випадки: втрата смаку (зазвичай тимчасово).

З боку серцево-судинної системи

– Рідко: тахікардія, мігрень, слабкість, припливи та потовиділення, периферичний набряк, зниження артеріального тиску, непритомність;

– дуже рідко, включаючи поодинокі випадки: васкуліт, подовження інтервалу QT, шлуночкова аритмія, двонаправлена шлуночкова тахікардія.

З боку дихальної системи

– Рідко: задишка, набряк горла.

З боку травного тракту, печінки, жовчного міхура та жовчних протоків

– Часто: нудота, діарея;

– нечасто: блювання, біль у животі, метеоризм, втрата апетиту;

– рідко: холестатична жовтяниця, псевдомембранозний коліт;

– дуже рідко, включаючи поодинокі випадки: гепатит (винятково має місце печінкова недостатність, яка становить загрозу для життя), панкреатит, некроз печінки.

З боку шкіри та підшкірних тканин

– Часто: висип;

– нечасто: свербіж, макулопапульозний висип, кропив’янка;

– рідко: реакції фоточутливості;

– дуже рідко, включаючи поодинокі випадки: петехії, папули, геморагічні кісти, кірки (у результаті васкуліту), поліморфна ексудативна еритема, нодозна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайелла).

З боку кісткової системи та сполучної тканини

– Нечасто: біль у суглобах;

– рідко: біль у м’язах, набряк суглобів;

– дуже рідко, включаючи поодинокі випадки: тендиніт (особливо тендиніт Ахіллового сухожилля), розрив сухожилля, міастенія.

З боку сечовивідної системи

– Рідко: інтерстиціальний нефрит, тимчасова ниркова недостатність, гематурія та кристалурія, тубулоінтерстиціальний нефрит.

Загальні порушення

– Нечасто: біль та васкуліт у місці введення, відчуття загальної слабкості, довготривале вживання може призвести до надлишкового росту резистентних бактерій та грибів (псевдомембранний коліт, кандидоз);

– рідко: реакції підвищеної чутливості, спричинене препаратом підвищення температури тіла, анафілактична реакція (набряк обличчя, ангіоневротичний набряк, утруднене дихання, розповсюджений шок), яка може мати місце одразу ж після першої дози, біль у кінцівках, спині та грудях;

– дуже рідко, включаючи поодинокі випадки: реакції, схожі на сироваткову хворобу, загострення міастенії гравіс.

Вплив на лабораторні показники

– Нечасто: підвищення активності трансаміназ та лужної фосфатази, підвищення рівнів білірубіну, креатиніну та сечовини в сироватці;

– рідко: гіперглікемія, кристалурія та гематурія;

– дуже рідко, включаючи поодинокі випадки: підвищення рівнів амілази та ліпази.

При виникненні тяжких побічних ефектів (особливо реакцій підвищеної чутливості, псевдомембранозного коліту, порушень з боку центральної нервової системи, галюцинацій чи болю у ділянці сухожилля) лікування слід припинити.


Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат не застосовується в ці періоди внаслідок відсутності клінічного досвіду. Існує ймовірність негативного впливу ципрофлоксацину на розвиток суглобового хряща в організмі дитини.


Діти.

Застосування Ципринолу дітям допустиме лише за окремими показаннями (див. розділ «Показання») у випадках, коли очікувана користь переважає потенційний ризик. Кількість досліджень у таких пацієнтів недостатня; не виключена можливість ушкодження суглобового хряща протягом росту.


Особливості застосування.

Тяжкі інфекції та змішані інфекції, спричинені грампозитивними бактеріями та анаеробними патогенними мікроорганізмами.

Монотерапія ципрофлоксацином не призначена для лікування тяжких інфекцій та інфекцій, що можуть бути спричинені грампозитивними бактеріями або анаеробними патогенами. У випадку таких інфекцій одночасно з ципрофлоксацином слід застосовувати відповідні антибактеріальні засоби.

Стрептококові інфекції (у тому числі Streptococcus pneumoniae)

Ципрофлоксацин не рекомендований для лікування стрептококових інфекцій через недостатню ефективність.

Інфекції статевих шляхів

Орхоепідидиміт та запальні хвороби органів таза можуть бути спричинені фторхінолон-резистентними Neisseria gonorrhoeae. Ципрофлоксацин слід застосовувати разом з іншими належними антибактеріальними засобами, якщо тільки резистентність Neisseria gonorrhoeae не може бути виключена. Якщо через 3 дні лікування клінічного покращення не відбувається, терапію слід переглянути.

Внутрішньочеревні інфекції

Дані щодо ефективності ципрофлоксацину у лікуванні післяопераційних внутрішньочеревних інфекцій обмежені.

Діарея мандрівників

При призначенні ципрофлоксацину слід взяти до уваги інформацію щодо резистентності до нього відповідних патогенів у відвіданих пацієнтом країнах.

Інфекції кісток та суглобів

Ципрофлоксацин слід застосовувати у комбінації з іншими антимікробними засобами залежно від результатів мікробіологічного аналізу.

Аерозольний контакт зі збудником сибірської виразки

Застосування препарату у людини базується на даних чутливості збудника in vitro, даних експериментальних моделей на тваринах та невеликої кількості даних для людини. Лікар має ознайомитися з національною та/або міжнародною загальновизнаною документацією щодо лікування сибірської виразки.

Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів та пієлонефрит

Для лікування інфекцій сечовивідних шляхів ципрофлоксацин застосовують, коли неможливо вдатися до інших видів лікування; і його застосування має базуватися на результатах мікробіологічного аналізу.

Інші специфічні тяжкі інфекції

Для лікування інших тяжких інфекцій ципрофлоксацин застосовують відповідно до офіційних керівництв або після ретельної оцінки користь/ризик у випадку неможливості застосування інших терапій, або після невдачі традиційного лікування та якщо дані мікробіологічного аналізу виправдовують застосування ципрофлоксацину.

Підвищена чутливість

Після разової дози ципрофлоксацину можливе виникнення реакцій гіперчутливості та алергічних реакцій, у тому числі анафілактичних та анафілактоїдних, що можуть бути небезпечними для життя. У випадку появи таких реакцій слід припинити застосування ципрофлоксацину та у разі потреби надати відповідну медичну допомогу.

Скелетно-м’язова система

Загалом ципрофлоксацин не слід застосовувати пацієнтам, які мають в анамнезі захворювання/пошкодження сухожилля, зумовлені лікуванням хінолонами. Однак у деяких випадках після мікробіологічного визначення збудника та оцінки користі-ризику ципрофлоксацин можна призначати таким пацієнтам для лікування певних тяжких інфекцій, зокрема у випадку неефективності стандартної терапії або бактеріальної резистентності, коли мікробіологічні дані можуть виправдати застосування ципрофлоксацину.

Тендиніт та розрив сухожилля (особливо ахілового), інколи білатеральні, можуть трапитися вже у перші 48 годин після застосування ципрофлоксацину. Ризик тендінопатії може зростати у пацієнтів літнього віку або у випадку супутнього застосування кортикостероїдів.

За будь-яких ознак тендиніту (наприклад, болісне набрякання, запалення) застосування ципрофлоксацину слід припинити. Ципрофлоксацин з обережністю слід застосовувати пацієнтам з міастенією гравіс.

Фоточутливість

Було показано, що ципрофлоксацин здатний зумовити реакції фоточутливості. Пацієнтам, які застосовують ципрофлоксацин, слід порадити уникати прямого впливу надмірних сонячних променів чи УФ-опромінення у період лікування.

Центральна нервова система

Хінолони відомі здатністю спричиняти судоми або знижувати поріг їх виникнення. Ципрофлоксацин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеннями ЦНС, які можуть бути схильні до судом. У випадку виникнення судом застосування ципрофлоксацину слід припинити. Психічні реакції можуть виникнути вже після першого застосування препарату. У рідкісних випадках депресія або психоз можуть прогресувати до таких станів, коли поведінка пацієнта стає для нього загрозливою. У таких випадках слід припинити застосування ципрофлоксацину.

При застосуванні ципрофлоксацину відзначалися випадки полінейропатії (визначеної за такими неврологічними симптомами як біль, відчуття пекучості, порушення чутливості або м'язова слабкість, окремо чи у комбінації). Якщо пацієнт зазнає симптомів нейропатії, у тому числі болю, відчуття пекучості, поколювання, заніміння та/або слабкість, застосування ципрофлоксацину слід припинити для запобігання розвитку необоротних станів.

Кардіологічні порушення

Оскільки при застосуванні ципрофлоксацину зафіксовані випадки подовження інтервалу QT, його слід з обережністю застосовувати пацієнтам з ризиком розвитку аритмії типу «пірует».

Травна система

Виникнення тяжкої та стійкої діареї протягом лікування чи після нього (у тому числі протягом кількох тижнів по тому) може свідчити про антибіотикоасоційований коліт (загрозливий для життя, з можливими фатальними наслідками), що вимагає негайного лікування. У таких випадках слід негайно припинити застосування ципрофлоксацину та розпочати належну терапію. Препарати, що пригнічують перистальтику, в таких умовах протипоказані.

Нирки та сечовивідна система

При застосуванні ципрофлоксацину відзначені випадки кристалурії. При застосуванні ципрофлоксацину слід вживати належну кількість рідини та уникати надмірної лужності сечі.

Гепатобіліарна система

На тлі застосування ципрофлоксацину відзначені випадки печінкового некрозу та загрозливої для життя печінкової недостатності. У випадку будь-яких ознак хвороб печінки (таких як анорексія, жовтяниця, потемніння сечі, свербіж, чутливість живота при пальпації), лікування слід припинити.

Недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази

При застосуванні ципрофлоксацину пацієнтам із недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази спостерігалися гемолітичні реакції. Застосування ципрофлоксацину таким пацієнтам слід уникати, якщо лише потенційна користь не переважає можливий ризик. У такому випадку слід стежити за можливою появою гемолізу.

Резистентність

Протягом лікування ципрофлоксацином чи після того можливе виникнення резистентних до нього бактерій з клінічно вираженою суперінфекцією або без неї. Можливий деякий ризик виділення резистентних до ципрофлоксацину бактерій протягом подовженого лікування та при лікуванні нозокоміальних інфекцій та/або інфекцій, викликаних видами Staphylococcus та Pseudomonas.

Цитохром Р450

Ципрофлоксацин пригнічує CYP1A2, що може призводити до підвищених сироваткових концентрацій супутніх препаратів, що метаболізуються цим ферментом (наприклад, теофіліну, клозапіну, ропініролу, тизанідину). Супутнє застосування ципрофлоксацину та тизанідину протипоказане. Тому за пацієнтами, які застосовують ці препарати супутньо з ципрофлоксацином, слід ретельно наглядати на випадок клінічних ознак передозування; також може виникнути необхідність у визначенні сироваткових концентрацій (наприклад, теофіліну).

Вплив на лабораторні показники

Активність ципрофлоксацину проти Mycobacterium tuberculosis in vitro може призвести до хибнонегативних результатів аналізів зразків пацієнтів, які приймають ципрофлоксацин.

Реакції у місці введення

При внутрішньовенному застосуванні ципрофлоксацину відзначалися місцеві реакції, що трапляються частіше, якщо тривалість інфузїі становить 30 хв або менше. Вони можуть проявлятися у вигляді місцевих шкірних реакцій, що швидко минають після завершення інфузії. Подальше внутрішньовенне застосування не протипоказане, якщо тільки реакції не повторюються чи не погіршуються.

Особливі попередження щодо неактивних інгредієнтів

Розчини Ципринолу містять натрій, тому вони можуть бути шкідливими для пацієнтів, які дотримуються дієти з низьким вмістом натрію. 1 мл розчину для внутрішньовенної інфузії містить 3,61 мг натрію.


Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Ципринол має незначний вплив на здатність керувати автомобілем та іншими механічними засобами. При звичайних дозах він може погіршити уважність, особливо на початку лікування, титрування доз та якщо препарат застосовувати паралельно з алкоголем. Пацієнт повинен мати на увазі, що його здатність до керування автомобілем та іншими механічними засобами під час лікування ципрофлоксацином може бути обмеженою.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасне застосування ципрофлоксацину та теофіліну може призвести до небажаного підвищення концентрації останнього у плазмі крові та розвитку побічних ефектів. З огляду на це слід контролювати концентрацію теофіліну у плазмі крові та адекватно знижувати його дозу.

Комбіноване застосування дуже високих доз хінолонів (інгібіторів гірази) і деяких нестероїдних протизапальних препаратів (крім ацетилсаліцилової кислоти) може провокувати судоми.

При одночасному застосуванні ципрофлоксацину та циклоспорину в окремих випадках спостерігалося підвищення концентрації сироваткового креатиніну, тому у таких пацієнтів необхідний частий контроль цього показника (2 рази на тиждень).

При одночасному застосуванні ципрофлоксацину та варфарину можливе підсилення дії останнього. Внаслідок взаємодії ципрофлоксацину та глібенкламіду можливе підсилення дії останнього, що проявляється гіпоглікемією.

Сумісне введення Ципринолу та пробеніциду супроводжується підвищенням концентрації ципрофлоксацину у плазмі крові.

При одночасному призначенні ципрофлоксацину можливе уповільнення тубулярного транспорту (нирковий метаболізм) метотрексату, що може супроводжуватись підвищенням концентрації метотрексату у плазмі крові. При цьому може зростати ймовірність виникнення побічних явищ, спричинених метотрексатом. У зв’язку з цим за пацієнтами, які одержують комбіновану терапію метотрексатом і ципрофлоксацином, необхідно встановлювати ретельне спостереження.

Метоклопрамід прискорює абсорбцію ципрофлоксацину, внаслідок чого скорочується період досягнення максимальної концентрації ципрофлоксацину у плазмі крові (на біодоступність останнього це не впливає).

У результаті клінічного дослідження за участю здорових добровольців при одночасному застосуванні ципрофлоксацину і тизанідину виявлено збільшення максимальної концентрації тизанідину у плазмі крові (С_max) у 7 разів, діапазон: 4-21 раз; збільшення показника «площа під кривою концентрація-час» (AUC): у 10 разів, діапазон: 6-24 рази. Зі збільшенням концентрації тизанідину у сироватці крові пов’язані гіпотензивні та седативні побічні явища. Таким чином, одночасне застосування ципрофлоксацину і тизанідину протипоказане.

У ході клінічних досліджень було виявлено, що одночасне застосування дулоксетину та потужних інгібіторів ізоензиму CYP450 1A2 (таких як флювоксамін) може призвести до збільшення AUC і С_max дулоксетину. Незважаючи на відсутність клінічних даних щодо взаємодії з ципрофлоксацином, можна передбачити можливість взаємодії при одночасному застосуванні ципрофлоксацину та дулоксетину.

Ципринол можна застосовувати у комбінаціях з азлоциліном та цефтазидимом при інфекціях, спричинених Pseudomonas; з мезлоциліном, азлоциліном та іншими ефективними b-лактамними антибіотиками – при стрептококових інфекціях; з ізоксазолпеніцилінами, ванкоміцином – при стафілококових інфекціях; з метронідазолом, кліндаміцином – при анаеробних інфекціях.

При супутньому застосуванні ципрофлоксацину та кофеїну чи пентоксифіліну (окспентифіліну) спостерігалося підвищення сироваткових концентрацій цих похідних ксантинів.

Одночасне застосування ципрофлоксацину та фенітоїну може призводити до зростання або зниження сироваткових концентрацій останнього, тому його рівні рекомендується контролювати.

У пацієнтів, які застосовували антибактеріальні засоби, в тому числі фторхінолони, часто відзначалося підвищення активності пероральних антикоагулянтів, що може подовжити час кровотечі, тому рекомендується періодично контролювати протромбіновий час. Ризик залежить від основного захворювання, віку та загального стану пацієнта, тому вплив фторхінолону на зростання МНС (міжнародного нормалізованого співвідношення) оцінити складно. Рекоменується часто перевіряти МНС у період супутнього застосування ципрофлоксацину та пероральних антикоагулянтів та протягом ще деякого часу після того.

Супутнє застосування ропініролу та ципрофлоксацину, помірного інгібітору ізоферменту CYP450 1A2, може призвести до підвищення C_max та AUC ропініролу на 60 % та 84 % відповідно. Протягом супутнього застосування з ципрофлоксацином та деякий час по тому рекомендується контролювати побічні ефекти ропініролу та у разі потреби коригувати його дозу.

Після супутнього застосування 250 мг ципрофлоксацину та клозапіну протягом 7 днів сироваткові концентрації клозапіну та N-десметилклозапіну зросли на 29 % і 31 % відповідно. Протягом супутнього застосування з ципрофлоксацином та деякий час по тому рекомендується клінічний нагляд за пацієнтами та у разі потреби – корекція дози клозапіну.

Під час лікування ципрофлоксацином існує підвищений ризик розриву сухожилля у пацієнтів, які проходять курс терапії кортикостероїдами.

Призначення деяких нестероїдних протизапальних ліків (особливо опіоїдних аналгетиків, наприклад, фенбуфену) у високих дозах разом з хінолонами може спричинити судоми.

Розчин Ципринолу можна вводити разом тільки з препаратами, сумісність з якими точно встановлена.


Наказ МОЗ України від 10 серпня 2011 р. № 494

АНТРАЛЬ®

таблетки, вкриті оболонкою, по 0,1 г № 30 у блістерах UA/6893/01/01таблетки, вкриті оболонкою, по 0,2 г № 30 у блістерах UA/6893/01/02

ВАТ «Фармак» Україна

Побічна дія. Препарат загалом добре переноситься хворими. В поодиноких випадках при тривалому застосуванні Антралю^® можливі диспептичні явища, що проходять після відміни препарату.


Протипоказання. Порушення видільної функції нирок, індивідуальна підвищена чутливість до компонентів препарату. Дитячий вік до 4 років.

Особливості застосування. Рекомендується приймати Антраль^® через 20-30 хв після їди, з помірною кількістю води або молока.

Вагітність і лактація

У зв’язку з обмеженим досвідом застосування препарат не рекомендується призначати в періоди вагітності та годування груддю.

Вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати зі складними механізмами.

Препарат не впливає на здатність керувати автотранспортом та працювати зі складними механізмами.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При одночасному застосуванні у пацієнтів із цирозом печінки Антраль^® не впливає на активність стероїдних і цитостатичних препаратів; припускається зменшення (до 50–70 %) раніше вживаної дози стероїдів без подальшого зниження ефективності лікування. Можливе застосування Антралю^® в комплексній терапії з жовчогінними та вітамінними препаратами.


Побічна дія. Препарат, загалом, добре переноситься хворими. В поодиноких випадках при застосуванні Антралю^® можливі слабкість, запаморочення, диспептичні явища (нудота, біль в животі, пронос), що проходять після відміни препарату.

Алергічні реакції: шкірні висипання, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, почервоніння та свербіж шкіри.

Протипоказання. Порушення видільної функції нирок, індивідуальна підвищена чутливість до компонентів препарату. Дитячий вік до 4 років.

Особливості застосування. Рекомендується приймати Антраль^® через 20-30 хвилин після їди, з помірною кількістю води або молока.

Вагітність і лактація.

У зв’язку з обмеженим досвідом застосування препарат не рекомендується призначати в періоди вагітності та годування груддю.

Вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати зі складними механізмами.

Даних щодо впливу немає, проте водіям та операторам складних механізмів слід враховувати імовірність таких побічних реакцій, як слабкість і запаморочення.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Антраль^® добре суміщається з антибактеріальними, детоксикуючими, жовчогінними, вітамінними препаратами, що дозволяє його включити в комплекси лікувальної терапії. При одночасному застосуванні у пацієнтів із цирозом печінки Антраль^® не впливає на активність стероїдних і цитостатичних препаратів; припускається зменшення (до 50–70 %) раніше вживаної дози стероїдів без подальшого зниження ефективності лікування.

Наказ МОЗ України від 10 серпня 2011 р. № 494

ГЕМЗАР®

ліофілізат для приготування розчину для інфузій по 200 мг у флаконах № 1 UA/7794/01/01 ліофілізат для приготування розчину для інфузій по 1 г у флаконах № 1 UA/7794/01/02

Ліллі Франс С.А.С. Францiя Ліллі Франс С.А.С. Францiя

Протипоказання.

Підвищена чутливість до препарату.

Побічні реакції. Дані клінічних досліджень.

З боку кровотворної і лімфamичної систем. Оскільки гемцитабін пригнічує функцію кісткового мозку, анемія, лейкопенія та тромбоцитопенія можуть з’являтися після застосування препарату. Повідомлялося також про фебрильну нейтропенію.

З боку травного mpaкmу. Часто спостерігаються порушення печінкових тестів, але, як правило, вони транзиторні, не прогресують та рідко потребують зупинення лікування.

Нудота та нудота з блюванням спостерігаються дуже часто. Ці побічні дії рідко потребують зміни дозування та легко коригуються протиблювотними засобами. Про діарею та стоматит також часто повідомлялось.

З боку сечостатевої системи. Часто спостерігались слабка протеїнурія і гематурія.

З боку шкірu і nридатків шкірu. Часто повідомлялося про висипи, що супроводжувалися свербежем. Також часто повідомлялося про облисіння (з мінімальною втратою волосся).

З боку ресnіраторної системи. Часто повідомлялося про задишку, рідко – про бронхоспазм та інтерстиціальний пневмоніт.

Тіло загалом. Дуже поширені гpипоподібні симптоми. Пропасниця, головний біль, озноб, міалгія, астенія та відсутність aпeтитy спостерігались найчастіше. А також часто повідомлялося про кашель, риніт, нездужання та пітливість. Також часто повідомлялось про пропасницю й аcтeнію, як про окремі симптоми.

Гіперчутливість: про анафілактоїдну реакцію повідомлялося дуже рідко. Повідомлялось про радіотоксичність.

З боку серцево-судинної системи. Часто спостерігались набряки/периферичні набряки. Також повідомлялось про декілька випадків артеріальної гіпотензії.

Постмаркетингові дані.

З боку ресnіраторної системи. Про вплив на легені, інколи дуже сильний (такий як набряк легенів, інтерстиціальний пневмоніт або респіраторний дистрес-синдром (ARDS) у дорослих) через терапiю Гемзаром^â повідомлялося рідко. Етiологія цих проявів невідома. Якщо такі явища розвиваються, слід подумати про припинення лікування Гемзаром^â. Поліпшити стан можна, завчасно вживши заходів симптоматичної терапії.

З боку сечостатевої системи. Клінічні дані, пов’язані з гемолітико-уремічним синдромом (HUS), рідко відзначались у пацієнтів, які отримували Гемзар^â. Введення препарату повинно припинятись при появі перших ознак будь-якого доказу мікроангіопатичної гемолітичної aнeмiї, наприклад, швидке падіння вмістy гемоглобіну із супровідною тромбоцитопенією, пiдвищення рівня білірубіну сироватки крові, креатиніну сироватки крові, сечовини крові чи лактатдегідрогенази. Ниркова недостатність може не бyти оборотною навіть у разі припинення терапії і може з’явитися потреба в діалізі.

З боку серцево-судинної системи. Дуже рідко спостерігались випадки інфаркту міокарда. Повідомлялось про аритмії, переважно суправентрикулярні.

З боку судин. Дуже рідко спостерігались клінічні ознаки периферичних васкулітів та гангрена.

З боку шкірu і nридатків шкірu. Дуже рідко повідомлялось про тяжкі реакції з боку шкіри, як-то десквамація та бульозні висипи.

З боку гепатобіліарного тракту. Про підвищення рівнів печінкових тестів, таких як аспартат-амінотрансфераза (АSТ), аланін-амінотрансфераза (АLТ), гамма-глутаміл трансфераза (GGT), алкалін-фосфатаза та білірубін повідомлялося рідко.

Ушкодження, отруєння та ускладнення при проведенні процедури.

Повідомлялося про реакції на опромінення.

Побічні реакції. Дані клінічних досліджень.

З боку кровотворної і лімфamичної систем. Оскільки гемцитабін пригнічує функцію кісткового мозку, анемія, лейкопенія та тромбоцитопенія можуть з’являтися після застосування препарату. Повідомлялося також про фебрильну нейтропенію.

З боку травного mpaкmу. Часто спостерігаються порушення печінкових тестів, але, як правило, вони транзиторні, не прогресують та рідко потребують зупинення лікування.

Нудота та нудота з блюванням спостерігаються дуже часто. Ці побічні дії рідко потребують зміни дозування та легко коригуються протиблювотними засобами. Про діарею та стоматит також часто повідомлялось.

З боку сечостатевої системи. Часто спостерігались слабка протеїнурія і гематурія.

З боку шкірu і nридатків шкірu. Часто повідомлялося про висипи, що супроводжувалися свербежем. Також часто повідомлялося про облисіння (з мінімальною втратою волосся).

З боку ресnіраторної системи. Часто повідомлялося про задишку, рідко – про бронхоспазм та інтерстиціальний пневмоніт.

Тіло загалом. Дуже поширені гpипоподібні симптоми. Пропасниця, головний біль, озноб, міалгія, астенія та відсутність aпeтитy спостерігались найчастіше. А також часто повідомлялося про кашель, риніт, нездужання та пітливість. Також часто повідомлялось про пропасницю й аcтeнію, як про окремі симптоми.

Гіперчутливість: про анафілактоїдну реакцію повідомлялося дуже рідко. Повідомлялось про радіотоксичність.

З боку серцево-судинної системи. Часто спостерігались набряки/периферичні набряки. Також повідомлялось про декілька випадків артеріальної гіпотензії.

Постмаркетингові дані.

З боку ресnіраторної системи. Про вплив на легені, інколи дуже сильний (такий як набряк легенів, інтерстиціальний пневмоніт або респіраторний дистрес-синдром (ARDS) у дорослих) через терапiю Гемзаром^â повідомлялося рідко. Етiологія цих проявів невідома. Якщо такі явища розвиваються, слід подумати про припинення лікування Гемзаром^â. Поліпшити стан можна, завчасно вживши заходів симптоматичної терапії.

З боку сечостатевої системи. Клінічні дані, пов’язані з гемолітико-уремічним синдромом (HUS), рідко відзначались у пацієнтів, які отримували Гемзар^â. Введення препарату повинно припинятись при появі перших ознак будь-якого доказу мікроангіопатичної гемолітичної aнeмiї, наприклад, швидке падіння вмістy гемоглобіну із супровідною тромбоцитопенією, пiдвищення рівня білірубіну сироватки крові, креатиніну сироватки крові, сечовини крові чи лактатдегідрогенази. Ниркова недостатність може не бyти оборотною навіть у разі припинення терапії і може з’явитися потреба в діалізі.

З боку серцево-судинної системи. Дуже рідко спостерігались випадки інфаркту міокарда. Повідомлялось про аритмії, переважно суправентрикулярні.

З боку судин. Дуже рідко спостерігались клінічні ознаки периферичних васкулітів та гангрена.

З боку шкірu і nридатків шкірu. Дуже рідко повідомлялось про тяжкі реакції з боку шкіри, як-то десквамація та бульозні висипи.

З боку гепатобіліарного тракту. Про підвищення рівнів печінкових тестів, таких як аспартат-амінотрансфераза (АSТ), аланін-амінотрансфераза (АLТ), гамма-глутаміл трансфераза (GGT), алкалін-фосфатаза та білірубін повідомлялося рідко.

Ушкодження, отруєння та ускладнення при проведенні процедури.

Повідомлялося про реакції на опромінення.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітним слід уникати застосування Гемзару^â через потенційну загpозу для плода, оскільки оцінка експериментальних досліджень на тваринax показала його ембріотоксичну дію, наприклад уроджені дефекти чи інші впливи на розвиток ембріона або плода, перебіг гестації чи пери- та постнатальний розвиток.

Жінкам, які застосовують Гемзар^â, слід уникати годування груддю через потенційну небезпеку для немовляти.

Діти.

Гемзар^â вивчався в обмежених клінічних дослідженнях фази 1 та 2 у дітей для лікування різноманітних типів пухлин. Дані цих досліджень недостатні для визначення ефективності та безпеки гемцитабіну у дітей.


Особливі заходи безпеки.

Застереження. Збільшення тривалоcтi і частоти введення доз підвищують токсичність.

Гемцитабін може послаблювати функцію кісткового мозку, що проявляється лейкоцитопенією, тромбоцитопенією та анемією.

Застереження. Лабораторні показники. Пацієнтам, які застосовують гемцитабін, перед кожною дозою необхідно перевіряти кількість тромбоцитів, лейкоцитів і гpанулоцитiв. Доза Гемзару^â може зменшуватись або можна відкласти введення дози за наявності гематологічної токсичності. Періодично слід проводити лабораторну оцінку ниркових та печінкових показників.

Введення гемцитабіну при метастазах у печінці, при гепатиті та алкоголізмі в анамнезі, а також при цирозі печінки може призвести до збільшення печінкової недостатності.

Канцерогенез. Довготривалі дослідження на тваринах не виявили карциногенетичного потенціалу гемцитабіну.

Мутагенез. У біологiчному випробуванні in vivo гемцитабін завдавав цитогенетичних змін. При вивченні впливу на лімфому миші (L5178Y) іn vitro гемцитабін спричиняв пряму мутацію.

Вплив на фертильність. Гемцитабін спричиняв у мишей-самців оборотний гіпосперматогенез, залежний від дози і схеми заcтoсування препарату, але жодного впливу на фертильність самок не спостерігaлось.


Особливості застосування.

Особливості пpuготування розчину для інфузії.

Єдиним випробуваним розчинником для розчинення стерильного порошку Гемзару^â є 0,9 % розчин натрію хлориду для ін’єкцій без консервантів.

Максимальна концентрація для Гемзару^â після приготування розчину становить 40 мг/мл. При концентраціях понад 40 мг/мл може бути неповне розчинення препарату, і цього слід уникати.

Для приготування розчину додати не менше 5 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій у флакон, що містить 200 мг порошку гемцитабіну, або не мeнше 25 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій у флакон, що містить 1000 мг порошку гемцитабіну. Збовтати, щоб розчинити. Відповідну кількіcть лікарського препарату можна вводити одразу після пригoтyвання або ще розвести 0,9 % розчином натрію хлориду для ін’єкцій.

Перед введенням розчин слід оглядати візуально на наявність сторонніх часток і забарвлення.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботу з іншими механізмами.

Оскільки Гемзар^â може спричиняти сонливість, пацієнтам необхідно уникати експлуатації технічних засобів, керувати автомобілем, доки побічні явища не зникнуть.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Радіотерanія. Супутня (разом або ≤ 7 днів після) – токсичність, спричинена терапією різними методами залежить від багатьох факторів, включаючи дозу гемцитабіну, частоту інфузій, дозу, заплановану техніку, зону та об’єм опромінювання.

Передклінічні та клінічні дослідження показали, що гемцитабін має радіосенсибілізуючу активність. В одному випробуванні, де Гемзар^â у дозі 1000 мг/м² вводився протягом до 6 тижнів разом із терапевтичним опромінюванням грудної клітки пацієнтів з недрібноклiтинним раком легенів, спостерігалася значна токсичність у вигляді тяжкого і потенційно загpозливого для життя пацієнта мукозиту, езофагітy та пневмоніту, особливо у пацієнтів, для лікуванні яких застосовувалася радіотерапія у великих обсягах (медіана лікування обсягом 4,795 см³). Оптимальний режим безпечного застосування Гемзару^â з терапевтичними дозами опромінення ще не визначений для всіх типів пухлин.

Несупутня радіотерапія (> 7 днів) – аналіз даних не виявив підвищення токсичності при застосуванні Гемзару^â понад 7 днів до чи після опромінення. Дані показують, що застосування гемцитабіну можна починати після того, як гострі ефекти опромінення минають або щонайменше через тиждень після радіотерапії.

Повідомлялося про ушкодження тканин після радіотерапії (наприклад езофагіти, коліти та пневмоніти) при застосуванні як з супутнім, так і з несупутнім призначенням гемцитабіну.


Протипоказання.

Підвищена чутливість до препарату.

Лактація.

Побічні реакції. Дані клінічних досліджень.

Побічні реакції, пов’язані із лікуванням Гемзаром®: нудота, як з блюванням так і без, підвищення рівня печінкових трансаміназ (АлАт та АсАт), а також лужної фосфатази спостерігалися у приблизно 60 % пацієнтів; про протеїнурію та гематурію повідомлялося приблизно у 50 % пацієнтів; задишка спостерігалася у 10-40 % пацієнтів (найбільша частота спостерігалась у хворих на рак легень); алергічні висипання на шкірі спостерігалися у 25 % пацієнтів, а у 10 % вони супроводжувалися свербежем.

Частота появи та сила побічних реакцій залежать від дози, швидкості введення, інтервалів між дозами. Дозозалежні побічні реакції включають зниження рівня тромбоцитів, лейкоцитів та гранулоцитів.

З боку кровотворної і лімфamичної систем. Оскільки гемцитабін пригнічує функцію кісткового мозку, анемія, лейкопенія та тромбоцитопенія можуть з’являтися після застосування препарату. Повідомлялося також про фебрильну нейтропенію.

З боку травного mpaкmу. Часто спостерігаються порушення печінкових тестів, але, як правило, вони транзиторні, не прогресують та рідко потребують припинення лікування. Також часто повідомлялося про підвищення рівня білірубіну.

Нудота та нудота з блюванням спостерігаються дуже часто. Ці побічні дії рідко потребують зміни дозування та легко коригуються протиблювотними засобами. Про діарею, стоматит та запор також часто повідомлялося.

З боку сечостатевої системи. Часто спостерігались помірна протеїнурія і гематурія.

З боку шкірu і похідних шкірu. Часто повідомлялося про висипання, що супроводжувалися свербежем. Також часто повідомлялося про облисіння (з мінімальною втратою волосся). Рідко повідомлялося про виразки та пухирцеві формування. Дуже рідко повідомлялося про тяжкі реакції, зокрема, десквамацію та бульозні висипання на шкірі.

З боку ресnіраторної системи. Часто повідомлялося про задишку, рідко - про бронхоспазм та інтерстиціальний пневмоніт.

З боку опорно-рухового апарату. Часто повідомлялося про болі в спині та міалгію.

Загальні розлади. Дуже поширені гpипоподібні симптоми. Пропасниця, головний біль, озноб, міалгія, астенія та відсутність aпeтитy спостерігалися найчастіше. А також часто повідомлялося про кашель, риніт, нездужання та пітливість. Також часто повідомлялося про пропасницю й аcтeнію як про окремі симптоми. Часто повідомлялося про розлади сну, як сонливість, так і безсоння. Повідомлялося про набряки, зокрема периферичні (в тому числі на обличчі), що зникали із припиненням лікування. Рідко повідомлялося про шкірні реакції в місці ін’єкції.

Гіперчутливість. Про анафілактоїдну реакцію повідомлялося дуже рідко. Повідомлялося про радіотоксичність.

З боку видільної системи. Дуже часто повідомлялося про гематурію та помірну протеїнурію.

З боку серцево-судинної системи. Часто спостерігалися набряки/периферичні набряки. Рідко повідомлялося про інфаркт міокарда. Також повідомлялося про декілька випадків гіпотензії.

Постмаркетингові дані.

З боку нервової системи. Повідомлялося про цереброваскулярні розлади.

З боку шлунково-кишкового тракту. Повідомлялося про ішемічний коліт.

З боку ресnіраторної системи. Про вплив на легені, інколи дуже сильний (такий як набряк легенів, інтерстиціальний пневмоніт або респіраторний дистрес-синдром (ARDS) у дорослих), повідомлялося рідко. Етiологія цих проявів невідома. Якщо такі явища розвиваються, слід подумати про припинення лікування Гемзаромâ. Поліпшити стан можна, завчасно вживши заходів симптоматичної терапії.

З боку сечостатевої системи. Клінічні дані, пов’язані з гемолітико-уремічним синдромом (HUS), рідко відзначались у пацієнтів, які отримували Гемзарâ. Введення препарату потрібно припинити при появі перших ознак будь-якого доказу мікроангіопатичної гемолітичної aнeмiї, наприклад при швидкому падінні вмістy гемоглобіну із супровідною тромбоцитопенією, підвищенні рівня білірубіну сироватки крові, креатиніну сироватки крові, сечовини крові чи лактатдегідрогенази. Ниркова недостатність може не бyти оборотною навіть у разі припинення терапії і може з’явитися потреба в діалізі.

З боку серцево-судинної системи. Дуже рідко спостерігалися випадки інфаркту міокарда. Повідомлялося про аритмії, переважно суправентрикулярні.

З боку судин. Дуже рідко спостерігалися клінічні ознаки периферичних васкулітів та гангрена.

З боку шкірu і похідних шкірu. Дуже рідко повідомлялось про тяжкі реакції з боку шкіри, як-то десквамація та бульозні висипання. Повідомлялося про такі тяжкі ускладнення, як синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лайелла.

З боку гепатобіліарного тракту. Про підвищення рівнів печінкових тестів, таких як аспартат-амінотрансфераза (АSТ), аланін-амінотрансфераза (АLТ), гамма-глутаміл трансфераза (GGT), алкалін-фосфатаза та білірубін повідомлялося рідко. Повідомлялося про серйозну гепатотоксичність, що призводили до печінкової недостатності та смерті.

Ушкодження, отруєння та ускладнення при проведенні процедури. Повідомлялося про реакції на опромінення.


Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітним слід уникати застосування Гемзаруâ через потенційну загpозу для плода, оскільки експериментальні дослідження на тваринax показали його ембріотоксичну дію, наприклад уроджені дефекти чи інші впливи на розвиток ембріона або плода, перебіг гестації чи пери- та постнатальний розвиток.

Жінкам, які застосовують Гемзарâ, слід уникати годування груддю через потенційну небезпеку для немовляти.


Діти.

Гемзарâ вивчався у ході обмежених клінічних досліджень фази 1 та 2 за участі дітей для лікування різноманітних типів пухлин. Дані цих досліджень недостатні для визначення ефективності та безпеки застосування гемцитабіну дітям.

Особливі заходи безпеки.

Застереження. Збільшення тривалоcтi і частоти введення доз підвищують токсичність.

Гемцитабін може послаблювати функцію кісткового мозку, що проявляється лейкоцитопенією, тромбоцитопенією та анемією.

Застереження. Лабораторні показники. Пацієнтам, які одержують гемцитабін, перед кожною дозою необхідно перевіряти кількість тромбоцитів, лейкоцитів і гpанулоцитiв. Доза Гемзаруâ може зменшуватись або можна відкласти введення дози за наявності гематологічної токсичності. Періодично слід проводити лабораторну оцінку ниркових та печінкових показників.

Введення гемцитабіну при метастазах у печінці, при гепатиті та алкоголізмі в анамнезі, а також при цирозі печінки може призвести до збільшення печінкової недостатності.

Канцерогенез. Довготривалі дослідження на тваринах не виявили карциногенетичного потенціалу гемцитабіну.

Мутагенез. У біологiчному випробуванні in vivo гемцитабін завдавав цитогенетичних змін. При вивченні впливу на лімфому миші (L5178Y) іn vitro гемцитабін спричиняв пряму мутацію.

Вплив на фертильність. Гемцитабін спричиняв у мишей-самців оборотний гіпосперматогенез, залежний від дози і схеми заcтoсування препарату, але жодного впливу на фертильність самок не спостерігaлось.


Особливості застосування.

Особливості пpuготування розчину для інфузії.

Як і у випадку з іншими цитостатиками, слід приділяти велику увагу приготуванню та застосуванню розчину для інфузій. Приготування розчину для інфузій потрібно проводити в захисному боксі та з використанням рукавичок і захисних плащів. Якщо робота в захисному боксі неможлива, необхідно використовувати маску та захисні окуляри.

Потрапляння розчину в очі може спричините сильне подразнення. У такому випадку необхідно негайно ретельно промити очі водою. Якщо подразнення не зникає, потрібно звернутись до лікаря. У випадку потрапляння розчину на шкіру, негайно промийте шкіру водою.

Інструкції з приготування розчину (та подальшого розведення, якщо це необхідно). Єдиним випробуваним розчинником для розчинення стерильного порошку Гемзарâ є 0,9 % розчин натрію хлориду для ін’єкцій без консервантів.

Відповідно до значень розчинності максимальна концентрація для Гемзаруâ після приготування розчину становить 40 мг/мл. При концентраціях понад 40 мг/мл може бути неповне розчинення препарату, і цього слід уникати.

1. Приготування розчину та подальше його розведення потрібно здійснювати в асептичних умовах.

2. Для приготування розчину додати не менше 5 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій у флакон, що містить 200 мг порошку гемцитабіну, або не мeнше 25 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій у флакон, що містить 1000 мг порошку гемцитабіну. Загальний об’єм після розчинення становить 5,26 мл (флакони, що містять 200 мг гемцитабіну) та 26,3 мл (флакони, що містять 1000 мг гемцитабіну). Це забезпечує концентрацію гемцитабіну 38 мг/мл, що також враховує об’єм заміщення ліофілізату. Збовтати, щоб розчинити. Можливе подальше розведення приготованого розчину 0,9% розчином натрію хлориду для ін’єкцій без консервантів. Відповідну кількіcть лікарського препарату можна вводити одразу після пригoтyвання або ще розвести 0,9 % розчином натрію хлориду для ін’єкцій. Отриманий розчин може бути прозорим або злегка жовтуватим.

3. Засоби для парентерального введення повинні оглядатись перед введенням візуально на наявність сторонніх часток і зміну забарвлення. За наявності сторонніх часток розчин не може застосовуватись. Будь-які невикористані частини лікарського засобу або відходи повинні бути знищені відповідно до чинного законодавства. Перед введенням розчин слід оглядати візуально на наявність сторонніх часток і забарвлення.


Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Оскільки Гемзарâ може спричиняти сонливість, пацієнтам необхідно уникати експлуатації технічних засобів, керування автомобілем, доки побічні явища не зникнуть.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Радіотерanія. Супутня (разом або ≤ 7 днів після) токсичність, спричинена терапією різними методами залежить від багатьох факторів, включаючи дозу гемцитабіну, частоту інфузій, дозу радіації, використовувану техніку, зону та обсяг опромінювання.

Передклінічні та клінічні дослідження показали, що гемцитабін має радіосенсибілізуючу активність. В одному випробуванні, де Гемзарâ у дозі 1000 мг/м² вводився протягом періоду до 6 тижнів разом із терапевтичним опромінюванням грудної клітки пацієнтів з недрібноклiтинним раком легенів, спостерігалася значна токсичність у вигляді тяжкого і потенційно загpозливого для життя пацієнта мукозиту, езофагітy та пневмоніту, особливо у пацієнтів, для лікування яких застосовувалася радіотерапія у великих дозах (медіана лікування обсягом 4,795 см³). Оптимальний режим безпечного застосування Гемзаруâ з терапевтичними дозами опромінення ще не визначений для всіх типів пухлин.

Несупутня радіотерапія (> 7 днів). Аналіз даних не виявив підвищення токсичності при застосуванні Гемзаруâ понад 7 днів до чи після опромінення. Дані показують, що застосування гемцитабіну можна починати після того, як гострі ефекти опромінення минають або щонайменше через тиждень після радіотерапії.

Повідомлялося про ушкодження тканин після радіотерапії (наприклад езофагіти, коліти та пневмоніти) при застосуванні як з супутнім, так і з несупутнім призначенням гемцитабіну.


Наказ МОЗ України від 10 серпня 2011 р. № 494

ЖАНІН®

таблетки, вкриті оболонкою, № 21х1, № 21х3 UA/5169/01/01

Йєнафарм ГмбХ і Ко. КГ, Німеччина, компанія групи Байєр Шерінг Фарма АГ, Німеччина Німеччинавиробництво in bulk, первинне та вторинне пакування:

Шерінг ГмбХ і Ко. Продукціонс КГ, Німеччина

відповідальний за випуск партії на ринок:

Йєнафарм ГмбХ і Ко. КГ, Німеччина, компанія групи Байєр Шерінг Фарма АГ, Німеччина;

Йєнафарм ГмбХ і Ко. КГ, Німеччина, компанія групи Шерінг АГ, Німеччина

Побічна дія.

Будь ласка зверніть увагу на інформацію, описану в розділі “Особливості застосування”.

Повідомлялося про небажані ефекти при застосуванні КПК, однак їх зв'язок з прийманням КПК не був ані підтверджений, ані спростований:

Органи та системи	Часті (≥ 1/100)	Нечасті (≥1/1000 і <1/100)	Поодинокі (< 1/1000)
Органи зору			Непереносимість контактних лінз
Шлунково-кишковий тракт	Нудота, абдомінальний біль	Блювання, діарея
Імунна система			Гіперчутливість
Обстеження	Збільшення маси тіла		Зменшення маси тіла
Обмін речовин та порушення харчування		Затримка рідини
Нервова система	Головний біль	Мігрень
Психічні розлади	Пригнічений настрій, зміна настрою	Зниження лібідо	Підвищення лібідо
Репродуктивна система та молочні залози	Болючість молочних залоз, напруженість в молочних залозах	Збільшення молочних залоз	Зміни вагінальної секреції, секреція з молочних залоз
Шкіра та підшкірна клітковина		Висипання, кропив’янка	Вузлувата еритема, мультиформна еритема

У жінок зі спадковою формою ангіоневротичного набряку екзогенні естрогени можуть індукувати або посилювати симптоми ангіоневротичного набряку.


Протипоказання.

Комбіновані пероральні контрацептиви (КПК) не повинні використовуватися за наявності жодного з нижчезазначених станів або захворювань. У разі, якщо будь-який із цих станів або захворювань виникає вперше під час застосування КПК, приймання препарату слід негайно припинити.

• Венозні або артеріальні тромботичні/тромбоемболічні явища (наприклад, тромбоз глибоких вен, легенева емболія, інфаркт міокарда) або церебро-васкулярний розлад нині або в анамнезі.
  
• Наявність нині або в анамнезі продромальних симптомів тромбозу (наприклад, транзиторна ішемічна атака, стенокардія).
  
• Мігрень з вогнищевими неврологічними симптомами в анамнезі.
  
• Цукровий діабет з ураженням судин.
  
• Наявність тяжких або множинних факторів ризику щодо венозного або артеріального тромбозу також може стати протипоказанням (див. розділ “Особливості застосування”).
  
• Панкреатит нині або в анамнезі, якщо він пов’язаний із тяжкою гіпертригліцеридемією.
  
• Наявність нині або в анамнезі тяжких захворювань печінки, поки показники функції печінки не повернуться до нормальних значень.
  
• Наявність нині або в анамнезі пухлин печінки (доброякісних або злоякісних).
  
• Відомі або підозрювані злоякісні пухлини (наприклад, статевих органів або молочних залоз), що є залежними від статевих гормонів.
  
• Вагінальна кровотеча нез’ясованої етіології.
  
• Відома чи підозрювана вагітність.
  
• Підвищена чутливість до діючих речовин або до будь-якого із компонентів препарату.
  

Особливості застосування.

За наявності будь-якого із зазначених нижче станів/факторів ризику необхідно зважити користь від застосування КПК і можливий ризик з урахуванням індивідуальних особливостей кожної пацієнтки та обговорити це з жінкою до того, як вона вирішить приймати КПК. При загостренні, погіршенні або першому виникненні будь-якого із зазначених нижче станів або факторів ризику жінці рекомендується звернутися до лікаря. Лікар повинен прийняти рішення, чи слід припинити застосування КПК.

• Циркуляторні порушення
  

На підставі результатів епідеміологічних досліджень припускається існування зв’язку між застосуванням КПК та підвищенням ризику виникнення венозних та артеріальних тромботичних і тромбоемболічних захворювань, таких як інфаркт міокарда, інсульт, тромбоз глибоких вен та емболія легеневої артерії. Наведені стани виникають рідко.

Венозна тромбоемболія (ВТЕ), що виявляється у вигляді венозного тромбозу та/або легеневої емболії, може виникнути при використанні будь-якого КПК.

Ризик виникнення венозної тромбоемболії є найвищим протягом першого року застосування КПК. Частота ВТЕ у жінок, які приймають пероральні контрацептиви з низькою дозою естрогенів (< 0,05 мг етинілестрадіолу), становить до 4 випадків на 10000 жінок/рік порівняно з 0,5-3 випадкам на 10000 жінок/рік у тих жінок, які не використовують пероральні контрацептиви. Частота ВТЕ, асоційована з вагітністю, складає 6 випадків на 10000 жінок/рік.

Надзвичайно рідко повідомлялось про виникнення тромбозу в інших кровоносних судинах, наприклад артеріях і венах печінки, нирок, мезентеріальних судинах, судинах головного мозку або сітківки у жінок, які застосовують КПК.

Стосовно зв¢язку цих ускладнень з використанням КПК єдиної думки не існує.

Симптомами венозних або артеріальних тромботичних/тромбоемболічних явищ або цереброваскулярного розладу можуть бути: однобічний біль у нижніх кінцівках або їх набряк; раптовий сильний біль у грудях, що може віддавати в ліву руку; раптова задишка; кашель, що раптово почався; будь-який незвичний, сильний, тривалий головний біль; раптове зниження або повна втрата зору; диплопія; порушення мовлення або афазія; вертиго; колапс з парціальним епілептичним нападом або без нього; слабкість або дуже виражене раптове оніміння одного боку або однієї частини тіла; порушення моторики; ²гострий² живіт.

Фактори, що підвищують ризик виникнення венозних або артеріальних тромботичних/тромбоемболічних явищ або церебро-васкулярного розладу:

• вік;
  
• паління (при інтенсивному палінні ризик зростає з віком, особливо у жінок після 35 років);
  
• сімейний анамнез (наприклад, випадки венозної або артеріальної тромбоемболії у братів чи сестер або батьків у відносно ранньому віці). Якщо підозрюється спадкова схильність, перед вирішенням питання про використання будь-якого КПК жінка повинна бути направлена на консультацію до відповідного фахівця;
  
• ожиріння (індекс маси тіла більше 30 кг/м²);
  
• дисліпопротеїнемія;
  
• гіпертензія;
  
• мігрень;
  
• захворювання клапанів серця;
  
• фібриляція передсердь;
  
• тривала іммобілізація, хірургічні втручання, будь-які хірургічні операції на нижніх кінцівках, значні травми. В цих випадках рекомендується припинити використання КПК (при планових операціях щонайменше за чотири тижні до її проведення) і не відновлювати його раніше 2-х тижнів після повної ремобілізації.
  

Немає єдиної думки щодо можливої ролі варикозних вен і поверхневого тромбофлебіту у розвитку венозної тромбоемболії.

Необхідно брати до уваги підвищення ризику розвитку тромбоемболії у післяпологовому періоді.


До інших захворювань, які можуть бути асоційовані з циркуляторними розладами, належать: цукровий діабет; системний червоний вовчак; гемолітичний уремічний синдром; хронічні запальні захворювання кишечнику (хвороба Крона або виразковий коліт) та серпоподібно-клітинна анемія.


Підвищення частоти випадків виникнення мігрені або її вираженості під час використання КПК (що може бути передвісником порушення мозкового кровообігу) може вимагати термінового припинення використання КПК.


Біохімічні показники, які можуть бути характерними при спадковій або набутій схильності до венозних або артеріальних тромбозів, включають: резистентність до активованого протеїну С (АРС), гіпергомоцистеїнемію, дефіцит антитромбіну ІІІ, дефіцит протеїну С, дефіцит протеїну S, антифосфоліпідні антитіла (антикардіоліпінові антитіла).


Аналізуючи співвідношення ризик/користь, лікар повинен враховувати той факт, що адекватне лікування станів, про які згадувалося вище, може знижувати пов’язаний з ними ризик виникнення тромбозів, а також те, що ризик виникнення тромбозів, асоційованих з вагітністю, вищий, ніж при використанні низькодозованих КПК (<0,05 мг етинілестрадіолу).

• Пухлини
  

Найважливішим фактором ризику розвитку раку шийки матки є персистенція папіломавірусу. Результати деяких епідеміологічних досліджень вказують на додаткове підвищення цього ризику при довготривалому використанні КПК, проте це твердження залишається суперечливим, оскільки остаточно не з’ясовано, наскільки результати досліджень враховують супутні фактори ризику, наприклад, скринінг стану шийки матки та статеву поведінку, включаючи застосування бар’єрних методів контрацепції.


Мета-аналіз на підставі 54 епідеміологічних досліджень вказує на незначне підвищення відносного ризику (ВР = 1,24) розвитку раку молочної залози у жінок, які застосовують КПК. Цей підвищений ризик поступово зникає протягом 10 років після закінчення приймання КПК. Оскільки рак молочної залози у жінок молодше 40 років зустрічається рідко, збільшення кількості випадків діагностики раку молочної залози у жінок, що використовують у даний час або нещодавно використовували КПК, є незначним щодо загального ризику раку молочної залози. Результати даних досліджень не надають доказів існування причинного взаємозв’язку. Підвищення ризику може бути обумовлене як більш ранньою діагностикою раку молочної залози у жінок, які використовують КПК, так і біологічною дією КПК або поєднанням обох факторів. Відмічено тенденцію, що рак молочної залози, виявлений у жінок, які коли-небудь приймали КПК, клінічно менш виражений, ніж у тих, хто ніколи не вживав КПК.


У поодиноких випадках у жінок, які застосовують КПК, спостерігалися доброякісні, а ще рідше – злоякісні пухлини печінки, які в окремих випадках призводили до небезпечної для життя внутрішньочеревної кровотечі. У випадку виникнення скарг на сильний біль в епігастральній ділянці, збільшення печінки або ознаки внутрішньочеревної кровотечі при диференційній діагностиці слід враховувати можливість наявності пухлини печінки у жінок, які приймають КПК.

• Інші стани
  

Жінки з гіпертригліцеридемією або сімейним анамнезом цього порушення належать до групи ризику розвитку панкреатиту при вживанні КПК.


Хоча повідомлялося про незначне підвищення артеріального тиску у багатьох жінок, що приймають КПК, клінічно значуще підвищення артеріального тиску є рідкісним явищем. Проте, якщо тривала клінічно виражена гіпертензія виникає під час приймання КПК, то буде слушним відмінити КПК та лікувати гіпертензію. Якщо це доцільно, використання КПК може бути відновлене після досягнення нормотонії за допомогою антигіпертензивної терапії.


Повідомлялось про виникнення або загострення зазначених нижче захворювань під час вагітності та при використанні КПК, але їх взаємозв¢язок з використанням КПК остаточно не з’ясований: жовтяниця та/або свербіж, пов’язаний з холестазом, утворення жовчних каменів, порфирія, системний червоний вовчак, гемолітико-уремічний синдром, хорея Сиденгама, герпес вагітних, втрата слуху, пов’язана з отосклерозом.


У жінок зі спадковою формою ангіоневротичного набряку екзогенні естрогени можуть індукувати або посилювати симптоми ангіоневротичного набряку.


При гострих або хронічних порушеннях функції печінки може виникнути необхідність припинити приймання КПК, доки показники функції печінки не повернуться до нормальних значень. При рецидиві холестатичної жовтяниці, що вперше виникла під час вагітності або попереднього приймання статевих гормонів, приймання КПК слід припинити.


Хоча КПК можуть впливати на периферичну інсулінорезистентність та толерантність до глюкози, немає даних щодо потреби змінювати терапевтичний режим у жінок з діабетом, які приймають низькодозовані КПК (< 0,05 мг етинілестрадіолу). Проте жінки, які страждають на цукровий діабет, повинні перебувати під ретельним наглядом протягом періоду приймання КПК.


Хвороба Крона та виразковий коліт можуть бути пов’язані з вживанням КПК.


Іноді може виникати хлоазма, особливо у жінок з хлоазмою вагітних в анамнезі. Жінки, схильні до виникнення хлоазми, повинні уникати дії прямих сонячних променів або ультрафіолетового опромінювання під час приймання КПК.


Медичне обстеження

Перед початком або відновленням приймання препарату Жанін^Ò слід провести повне медичне обстеження та докладно вивчити анамнез пацієнтки, беручи до уваги протипоказання (розділ “Протипоказання”) і застереження (розділ “Особливості застосування”). При застосуванні КПК рекомендують періодичні обстеження. Проведення таких періодичних обстежень є важливим, оскільки стани, зазначені в розділі “Протипоказання” (наприклад, транзиторне порушення кровообігу і т.д.) або фактори ризику (наприклад, сімейний анамнез венозного або артеріального тромбозу) можуть вперше виникнути вже під час приймання КПК. Частота і характер цих обстежень повинні ґрунтуватися на існуючих нормах медичної практики з урахуванням індивідуальних особливостей кожної жінки, проте, як правило, особливу увагу приділяють обстеженню тазових органів, включаючи стандартний аналіз цитології шийки матки, органів черевної порожнини, молочних залоз, визначення артеріального тиску.


Необхідно попередити жінку, що пероральні контрацептиви не захищають від ВІЛ-інфекції (СНІДу) та інших захворювань, що передаються статевим шляхом.