Тема 1 Теоретичні аспекти бюджетного менеджменту
Вид материала | Документы |
- 1. Менеджмент як наука, мистецтво та практика, 64.03kb.
- 1. Теоретичні та практичні аспекти обліку, аудиту І аналізу довго термінових активів, 90.88kb.
- Г. М. Доброва Грига В. Ю. Теоретичні та практичні аспекти використання наукових результатів, 1646.71kb.
- 1. Теоретичні аспекти колективу як об’єкту управління, 98.15kb.
- Олефір Леонід Олексійович, перший заступник начальника головного управління освіти, 145.45kb.
- 1 теоретична частина. Теоретичні аспекти організації обліку й аудиту кредитних операцій, 1747.45kb.
- План Вступ. Теоретичні аспекти підприємств з іноземним капіталом. Соціально-економічні, 297.65kb.
- План. Вступ Постановка проблеми. Результати. Основні положення нормативної бази щодо, 142.14kb.
- 1 Поняття, сутність інформації, 50.21kb.
- 1 Перекладацькі трансформації як складова частина адекватного перекладу, 1464.08kb.
Тема 1
Теоретичні аспекти бюджетного менеджменту
- Суть, об’єкт і суб’єкт бюджетного менеджменту.
- Поняття та призначення державного бюджету.
- Функції та складові бюджетного менеджменту.
1. Суть, об’єкт і суб’єкт бюджетного менеджменту
Бюджетний менеджмент – це один з напрямів фінансового менеджменту.
Бюджетний менеджмент – це сукупність взаємопов’язаних лій, заходів і засобів, що спрямовані на управління бюджетними ресурсами і відносинами, які виникають в процесі руху бюджетних коштів.
Об’єктом бюджетного менеджменту виступає бюджет.
Суб’єктом бюджетного менеджменту є органи управління бюджетом.
Предметом бюджетного менеджменту є бюджетний процес і управління ним.
- Поняття та призначення державного бюджету
Слово “бюджет” походить від старонормандського bougette, що в перекладі означає “шкіряний мішок”. З нього пізніше утворилося англійське слово budget, в перекладі торба, гаманець, яке надалі у такому ж написанні перейшло у французьку мову.
Протягом ХІХ ст.. відбулося оформлення терміну “бюджет” у відносно зрозуміле поняття. А вже у ХХ ст.. тлумачення цього поняття стало чіткішим та всеохоплюючим.
Одним з перших планову природу бюджету відзначив німецький фінансист Шанц. І саме у такому значенні поняття “бюджет” відомо сьогодні.
Державний бюджет як економічна категорія відображає грошові відносини, які виникають між державою та підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя та задоволення інших суспільних потреб.
Відповідно до визначення, наведеного у Бюджетному кодексі України, бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід відзначити, що він є складовою грошових відносин, пов’язаних з розподілом та перерозподілом валового внутрішнього продукту та національного доходу України.
Зміст бюджетних відносин характеризується такими напрямами грошових відносин:
- між державою та підприємствами, організаціями й установами державної форми власності;
- між державою та підприємствами, організаціями й установами змішаної форми власності;
- між державою та підприємствами, організаціями й установами, що знаходяться у приватній власності;
- між державою і громадськими організаціями;
- між державою та населенням;
- між іншими державами та міжнародними організаціями.
Специфічними ознаками даних відносин є:
- Перерозподільний характер – бюджет виконує функції перерозподілу валового внутрішнього продукту між галузями, регіонами, соціальними верстами населення, перерозподіл у часі при використанні державних позик.
- Всеохоплюючий характер – бюджетними відносинами охоплені всі фізичні й юридичні особи.
- Законодавче регулювання здійснюється за трьома напрямами:
а) загальним – Бюджетним кодексом України;
б) законами, що регламентують надходження доходів і
фінансування видатків;
в) прийняттям щорічного Закону України “Про Державний бюджет
України” на наступний бюджетний рік.
Грошовим відносинам притаманний суперечливий характер, адже вони регулюють рух грошових потоків між державою та юридичними і фізичними особами. Тому існує два способи вирішення таких фінансових протиріч:
- Встановлення оптимальних пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту та його централізації до бюджету. Критеріями такої оптимальності можуть бути забезпечення економічного зростання та встановлення соціальної гармонії в суспільстві. З одного боку, бюджет не повинен підривати фінансову базу юридичних і фізичних осіб, а з іншого – створювати утриманські тенденції у суспільстві.
- Зростання валового внутрішнього продукту – основний показник, що характеризує економіку країни. Економічний розвиток дає можливість забезпечувати постійне зростання доходів усіх суб’єктів фінансових відносин.
Досліджуючи бюджет у системі планів, слід відмітити, що він посідає центральне місце. Це зумовлюється тим, що бюджет повинен забезпечувати всі розподільчі та перерозподільні процеси в Україні. Тобто, бюджет як основний фінансовий план повинен забезпечувати мобілізацію грошових коштів держави, здійснювати їх розподіл за основними напрямами на відповідні цілі згідно з соціально-економічною політикою держави.
Отже, бюджет як фінансовий план являє собою розпис доходів і видатків держави, який затверджується органами законодавчої і представницької влади у вигляді закону.
Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:
- рівновагою доходів і видатків бюджету;
- бюджетним профіцитом – перевищенням доходів над видатками;
- бюджетним дефіцитом – перевищенням видатків над доходами.
Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють її фінансові можливості.
Виникнення бюджетного дефіциту обумовлюється:
- надзвичайними подіями (війнами, епідеміями, стихійними лихами тощо), що потребує використання великих обсягів коштів, а звичайних резервів для цього не вистачає;
- необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови;
- кризовими явищами в економіці, її розвалом;
- неефективністю фінансово-кредитної політики;
- нездатністю влади тримати під контролем фінансову ситуацію у країні;
- недосконалістю фінансового законодавства.
За умов динамічного і стабільного розвитку економіки бюджетний дефіцит у кількісно допустимих межах не є загрозливим. Але при цьому кількість не повинна переходити у негативну якість, тобто сума отриманих державою в борг фінансових ресурсів не повинна перекладатися на економіку держави, на платників податків, супроводжуватися скороченням соціальних програм.
Визначають різні види бюджетного дефіциту.
За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий – офіційно визнаний у законі про бюджет; і прихований – офіційно не визнаний. Його формами можуть бути завищення планових обсягів доходів, включення до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту тощо.
За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушений, який є наслідком низького рівня виробництва валового внутрішнього продукту і зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні; і свідомий – визначається характером фінансової політики держави – вона намагається знизити рівень оподаткування з метою стимулювання економіки.
За напрямом бюджетного фінансування розрізняють активний бюджетний дефіцит, який передбачає спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню валового внутрішнього продукту; і пасивний – це покриття поточних витрат.
При наявності бюджетного дефіциту держава повинна обрати відповідні джерела та методи його покриття. Існує два методи покриття бюджетного дефіциту: беземісійний та емісійний.
Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету полягає у залученні до цього процесу зовнішніх і внутрішніх джерел.
Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових організацій та іноземних держав і безповоротна фінансова допомога для здійснення цільових програм міжнародного значення.
Внутрішніми джерелами є кредити Національного банку України, доходи від операцій з цінними паперами та інші доходи.
Наявність зовнішніх та внутрішніх кредитних джерел зумовлює утворення зовнішнього і внутрішнього державного боргу.
Використання беземісійного методу покриття бюджетного дефіциту вимагає дотримання певних умов, а саме:
- наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави;
- довіри з боку кредиторів до держави;
- зацікавленості кредиторів;
- наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів, які дають можливість повернути борги і сплатити відсотки.
Повинна бути чітка система покриття державного боргу. До джерел такого покриття можна віднести:
- додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки зростанню валового внутрішнього продукту на основі інвестування позичених коштів;
- підвищення рівня оподаткування;
- зменшення видатків;
- залучення нових позик.
Слід зазначити, що в Україні з метою покриття державного боргу використовується в основному такий спосіб як зменшення видатків бюджету на ту чи іншу соціальну сферу життя суспільства, що й обумовлює незахищеність окремих верств населення.
Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту полягає у використанні грошово-кредитної емісії. Грошова емісія може використовуватися лише в умовах жорсткого контролю за використанням цих грошей.
При застосуванні цього методу дуже важливим є напрям використання цих коштів – в інвестиції чи на поточні витрати. Якщо кошти спрямовуються в інвестиції, то це дає можливість отримати певний доход, що і стримує інфляцію. У разі використання коштів на поточні витрати - запобігти інфляції неможливо, що негативно позначається на соціально-економічному становищі країни.
Бюджетна політика держави повинна бути спрямована на скорочення бюджетного дефіциту. Основними її напрямами щодо зниження дефіциту бюджету та забезпечення економічного і соціального розвитку країни можуть бути:
- спрямування процесу збалансованої макроекономічної стабілізації, структурній перебудові та подолання інфляційних наслідків;
- підтримка вітчизняного товаровиробника усіх форм власності та сприяння розвитку підприємницької діяльності за допомогою здійснення раціональної податкової політики;
- проведення структурних реформ щодо економічного зростання України;
- забезпечення самостійності місцевих бюджетів;
- дотримання оптимального рівня бюджетного дефіциту та державного боргу і пошук джерел їх реального покриття;
- пошук додаткових джерел доходів бюджету;
- залучення в Україну іноземного капіталу;
- зменшення видатків на оборону й управління;
- скорочення фінансування державних програм, які не мають державного значення.
Для реалізації бюджетної політики у державі створюється бюджетний механізм. Бюджетний механізм – це сукупність певних видів бюджетних відносин, специфічних методів мобілізації та використання бюджетних коштів. Бюджетний механізм повинен відображати певну спрямованість бюджетних відносин на вирішення соціально-економічних завдань на відповідному етапі розвитку держави.
За допомогою бюджетного механізму бюджет на основі виробленої бюджетної політики може впливати на соціально-економічні процеси, що відбуваються в державі. Цей вплив може здійснюватися за допомогою прямих і непрямих методів.
До прямих методів належать законодавчі та нормативні акти, які регулюють економічні відносини в державі. Ці методи визначають види і ставки податків і зборів, механізм їх стягнення, відповідальність за порушення законодавства. Такі акти покладені в основу здійснення господарської діяльності в країні.
До непрямих методів належать дії органів державної влади щодо перерозподілу бюджетних ресурсів, визначення складових бюджетних ресурсів та основних напрямів їх використання.
Соціальне значення бюджету полягає в тому, що через бюджет фінансуються різні соціальні сфери – наука, освіта, культура, спорт, охорона здоров’я, різні соціальні забезпечення тощо.
Отже, державний бюджет – це надзвичайно складне соціально-економічне явище, що є головною ланкою фінансовою системи держави. Він зосереджує понад 70 % усіх фінансових відносин і містить різні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність та перерозподіл значної частини валового внутрішнього продукту.
Значення державного бюджету обумовлюється ще й тим, що у безпосередньому взаємозв’язку з ним і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи. Наявність бюджету дає можливість маневрувати коштами при їх розподілі на потреби суспільства з урахуванням їх пріоритетності протягом певного проміжку часу. Акумуляція бюджетних коштів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і соціальної сфери на всій території країни. Отже, бюджет є могутнім інструментом державного управління. Тому важливим є усвідомлення об’єктивності ролі цієї економічної категорії.
- Функції та складові бюджетного менеджменту
Функції бюджетного менеджменту:
- Стратегічне планування.
- Оперативне планування.
- Організація виконання розроблених планів.
- Облік.
- Контроль.
Складові бюджетного менеджменту:
- Бюджетне планування.
- Організація виконання бюджету.
- Облік виконання бюджету.
- Контроль за виконанням бюджету.
Реалізація функції стратегічного планування покладена на органи законодавчої влади.
Функція оперативного планування покладена на органи виконавчої влади і органи оперативного управління бюджетом. Ця функція виконується ними в межах бюджетного процесу.
Виконання бюджету включає заходи щодо виконання доходної і видаткової частин бюджету.
Облік виконання бюджету – це забезпечуючи система, на якій базується бюджетний процес, тобто забезпечує систему управління необхідною інформацією.
Контроль за виконанням бюджету є одним з основних напрямів фінансового контролю. Він здійснюється на всіх етапах бюджетного процесу. У процесі бюджетного планування важливу роль відіграє попередній та поточний контроль. Цей контроль здійснюють абсолютно всі учасники бюджетного процесу.
Поточний контроль здійснюється в процесі виконання бюджету. Його здійснюють як органи державної влади, так і спеціалізовані служби фінансового контролю такі, як Державна податкова адміністрація, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Рахункова палата, аудиторські фірми.