1 теоретична частина. Теоретичні аспекти організації обліку й аудиту кредитних операцій

Вид материала

Регламент

Содержание 1.2 Нормативно-законодавче регулювання обліку кредитних операцій 1.3 Основні принципи ведення бухгалтерського обліку кредитних операцій. 1.4 Методологічні аспекти аудиту кредитних операцій 2.1 Документальне оформлення обліку кредитних операцій Sp - сума процентів K 2.2 Облік застави Продовження таблиці 2. 1 Продовження таблиці 2. 1 2.3 Облік сумнівних кредитів та резервів під кредитні ризики Продовження табл. 2.9 2.4 Облік операцій кредитного характеру 2.5 Аудит кредитних операцій Продовження таблиці 2.10 Тов «інс» Таблиця 2.15 - Анкета аудита кредитних операцій АКБ “ПІБ” Продовження табл. 2.15 3 АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА. Аналіз ефективності кредитних операцій АКБ «Промінвестбанку» 3.2 Аналіз структури і динаміки кредитного портфеля Результати розрахунків представлені в таблиці 3.4 3.3 Аналіз структури залучених коштів і ефективності їх використання ... Полное содержание

Подобный материал:

• 4 комп’ютерна частина. Автоматизація обліку, аудиту й аналізу кредитних операцій, 233.8kb.
• 1. Теоретичні та практичні аспекти обліку, аудиту І аналізу довго термінових активів, 90.88kb.
• «Укрвуглегеологія», 802.03kb.
• Методика проведення аудиту операцій з товарними запасами Висновки Список використаної, 172.62kb.
• І. Теоретична частина, 637.27kb.
• План. Вступ Постановка проблеми. Результати. Основні положення нормативної бази щодо, 142.14kb.
• План Розділ Теоретичні засади здійснення банками кредитних операцій Необхідність, 17.22kb.
• Методика обліку І аудиту фінансових результатів та використання прибутку підприємства, 1268.99kb.
• План вступ Частина I. Сутність фінансового аудиту Частина II. Організація проведення, 459.95kb.
• План вступ Частина I. Сутність фінансового аудиту Частина II. Організація проведення, 445.13kb.

1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. Теоретичні аспекти організації обліку й аудиту кредитних операцій

1.1 Сутність, види та регламентація кредитних операцій


На сучасному етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ре­сурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що нестабільна економічна система практично підірвала фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслі­док чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кре­дитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість за­лучених банками ресурсів.

Кредит (від лат. creditum — позика, борг) — одна з найскладні­ших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого — такою специфікою її прояву, як пово­ротний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особ­ливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин — тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

Об'єктивні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів у фінансуванні їх господарської діяльності від наяв­ності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від ба­гатьох факторів, серед яких: капіталомісткість виробничої діяль­ності; сезонність виробництва; співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являється можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб'єктів за рахунок тимчасового надлиш­ку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

3 одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює не­обхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова ви­никнення кредитних відносин — це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредиту­вання, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варі­антів фінансування та розміщення коштів.

Кредит, як економічна категорія — це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичаль­ником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредит­ної угоди можуть виступати будь-які юридичні самостійні гос­подарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового за­позичення вартості в грошовій або товарній формі. Об'єкт кре­дитної угоди — позикова вартість, відокремлення якої пов'язане з характером руху від кредитора до позичальника та від пози­чальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вар­тості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в про­цесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника — покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці. Визначення і трактування окремих функцій кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу кре­дитних відносин. Так, на макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами.

Ринковий механізм перерозподілу кредитних ресурсів має цілу низку переваг перед іншими способами роз­міщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, поверненість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

При більш детальному розгляді кредитних відносин можна обґрунтувати виділення більшої кількості функцій, зокрема:

— акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

— розподілення залучених коштів між позичальниками;

— емісійну;

— контрольну та ін.

Не менш важливе значення має виділення меж кредиту як економічного явища, в яких він об'єктивно зберігає свою сутнісну специфіку. У протилежному разі надлишкове кредитування, як і недостатність кредитних вкладень (тобто порушення економічно обґрунтованих меж) спричиняє негативний вплив на суспільно-економічні відносини в цілому. Виділяють зовнішні та внутрішні межі кредиту. Зовнішні межі відображають межі відносин стосовно акумуляції та розміщення кредитних ресурсів у цілому. Вони залежать в основному від таких факторів:

— рівня розвитку виробництва;

— обсягу і структури кредитних ресурсів;

— соціально-економічної політики;

— системи ціноутворення і рівня цін;

• форми кредитних відносин;
  

— структури кредитної системи;

— фінансового стану суб'єктів господарювання.

Внутрішні межі відображають припустиму міру розвитку окремих форм кредиту в його зовнішніх межах, що обумовлено специфікою прояву різних типів кредитних відносин.

3 точки зору виконання основних функцій кредиту виділя­ються такі функціональні межі: перерозподільча та емісійна. Перша є не що інше, як об'єктивно обґрунтований обсяг кредитних ре­сурсів. Фактично вона підкреслює глибокий зв'язок операцій із залучення ресурсів і активних операцій банків. Друга межа ви­значає емісійні кредити, які виділяються під наступні витрати, під ще не вироблену продукцію, справляючи в результаті вплив на сукупну кількість грошей в обігу. Вона залежить від співвідно­шення між попитом суспільства на додаткові платіжні засоби та можливостями банківської системи щодо випуску кредитних грошей в обіг.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визна­чаються відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з Положенням НБУ «Про кредиту­вання», затвердженим постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 p., кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільо­вого характеру використання.[1]

Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:

- строки користування;

- забезпечення;

- ступінь ризику;

- методи надання кредиту;

- строки погашения.

Відповідно до строків користування виділяють короткостро­кові, середньострокові та довгострокові кредити.

Короткострокові кредити надаються банками на термін до 1 року в разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у підприємств у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забез­печеними надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються терміном до 3 років на оплату підприємствами обладнання, поточні витрати, фінансування капі­тальних вкладень. Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватись для формування основних фондів, здійснення витрат на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основ­них фондів, на нове будівництво, приватизацію.

3а забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заста­вою (майном, майновими правами, цінними паперами), гаранто­вані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим за­безпеченням (довірительство, свідоцтво страхової організації) та незабезпечені (бланкові).

3a ступенем ризику розрізняють стандартні кредити та кре­дити з підвищеним ризиком.

За методами надання — кредити, що надаються у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання).

За строками погашення — кредити, що погашають водночас; у розстрочку; достроково; з регресією платежів; після закінчен­ня обумовленого періоду.

Основними умовами надання банками кредитів суб'єктам господарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільовий характер кредитування.

Принцип забезпеченості означає наявність у банку права та можливостей захисту своїх інтересів у вигляді одержання відпо­відних засобів забезпечення наданого кредиту (застава, гарантія, довірительство тощо).

Принцип поверненості, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений строк зі сплатою відповідного процента за користування ним.

Цільовий характер кредитування передбачає вкладення позич­кових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Юридичні особи — резиденти України можуть одержувати кредити як у національній, так і в іноземній валюті для здійснен­ня діяльності, передбаченої їх статутними документами.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом безпосередньої оплати платіжних доку­ментів або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальни­ка, а також у готівковій формі для розрахунків з сіль­ськогосподарськими підприємствами. Погашення кредиту і нарахованих за ним процентів здійснюється позичальником з поточного рахунка.

Фізичні особи - резиденти України можуть одержувати в комерційних банках споживчі кредити на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг, але тільки в національ­ній валюті. Банки надають споживчі кредити розміром, що визна­чається, виходячи з вартості товарів і послуг — об'єктів кредиту­вання. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпе­чення повернення кредиту фізичною особою, та сумою поточних доходів позичальника. Строк споживчого кредиту визначається залежно від мети кредитування, розміру позики, платоспромож­ності позичальника, але він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.[2]

Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій.

Рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну замовленого кредиту, повинне прийматися колегіально — Правлінням банку, Кредитним комітетом, кредит­ною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних норма­тивів банківської діяльності. До нормативів, що регулюють кре­дитну діяльність банків, належать:

• максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8);
  
• норматив «великих» кредитних ризиків (Н9);
  
• максимальний розмір кредитів, гарантій та довірительств, наданих одному інсайдеру (Н10);
  

• максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та довірительств, наданих інсайд ерам (Н11);
  

• максимальний розмір наданих міжбанківських позик (Н12).
  

Норматив (Н8) обмежує максимальний розмір банківських ресурсів та гарантій, що можуть бути надані одному позичальни­ку. Він розраховується за формулою

(1.1)

де З_с — сукупна заборгованість за кредитами одного позичаль­ника та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих щодо цього позичальника;

К — капітал банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не повинне перевищува­ти 25%, тобто загальна сума зобов'язань будь-якого позичальни­ка перед банком за наданими йому кредитами, гарантіями та довірительствами повинна бути не більше 25% капіталу банку.

Норматив Н9 встановлюється як співвідношення сукупного розміру «великих» кредитів та капіталу банку і розраховується за формулою

(1.2)

де С_к — сукупний розмір «великих» кредитів, наданих комерцій­ним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку.

Максимальне значення нормативу Н9 не повинно перевищу­вати 8-кратний розмір капіталу банку.

Норматив Н10 розраховується за формулою

(1.3)

де Р_к1 — сукупний розмір наданих банком позик та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо одного інсайдера комерційно­го банку. Максимальне значення нормативу Н10 не має переви­щувати 5%.

Норматив Н11 розраховується за формулою

(1.4)

де РК — сукупний розмір наданих банком кредитів та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо всіх інсайдерів комерцій­ного банку. Максимальне значення нормативу Н11 не повинно перевищувати 40%.

Норматив Н12 обмежує максимальний розмір всіх міжбанківських кредитів, які можуть бути надані банком іншим комерційним банкам. Він розраховується за формулою

(1.5)

де МБ_н - загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських кредитів.

Максимальне значення нормативу не повинно перевищувати 200%.

Національний банк України забороняє комерцій­ним банкам надавати кредити для покриття збитків господар­ської діяльності позичальників, формування та збільшення ста­тутного фонду банків та інших господарських товариств, при­дбання цінних паперів будь-яких підприємств.[3]


1.2 Нормативно-законодавче регулювання обліку кредитних операцій


Облік і контроль кредитних операцій у банку базується на та­ких нормативних документах:

• Положення Національного банку України «Про кредитуван­ня», затвердженого постановою Правління НБУ від 28.09.95 р. № 246 зі змінами та доповненнями;
  
• Правила організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджене постановою Правління НБУ від 12.12.97 р. № 436 зі змінами та доповненнями;
  
• «Порядок бухгалтерського обліку формування і використання резервів, списання та повернення раніше списаних безнадійних активів у комерційних банках України» та «Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків», затверджені постановою Національного банку України від 16.12.98 р. № 520;
  
• «Положення про порядок формування та використання резе­рву для відшкодування можливих втрат за кредитними операція­ми банків», затверджене постановою Національного банку Украї­ни від 06.07.2000 р. № 279;
  
• «Правила бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків», затверджені постановою Правління На­ціонального банку України від 25.09.97 р. № 316 зі змінами та доповненнями;
  
• «Про затвердження змін до деяких нормативно-правових ак­тів Національного банку України», затверджені постановою Прав­ління Національного банку України від 7.12.2000 р. № 471;
  
• «Методичні вказівки про ведення параметрів аналітичного обліку», затверджені постановою Правління Національного бан­ку України від 17.06.97 р. № 191;
  
• облікова політика банку;
  
• внутрішні нормативно-методичні документи, зокрема «По­ложення про проведення оцінки фінансового стану позичальни­ка», «Рекомендації щодо оцінки кредитного ризику», «Положен­ня про порядок визнання і списання безнадійної заборгованості за кредитами», «Рекомендації щодо оцінки нерухомого і рухомо­го майна», «Порядок пролонгації кредитів».
  

Організація обліку кредитних операцій забезпечує розроблення єдиних правил, методик та процедур обліку і конт­ролю кредитних операцій, які забезпечують виявлення, вимірю­вання, реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання та передання інформації про операції зовнішнім користувачам, а також внутрішнім користувачам.

Для організації процесу кредитування банком розробляється внутрішньобанківський нормативний документ, який регламен­тує порядок розгляду документів позичальника, функції структур­них підрозділів (кредитного, юридичного, безпеки, супроводжен­ня та контролю кредитних операцій), які беруть участь у процесі кредитування, порядок організації роботи з простроченими кре­дитами та особливості надання окремих видів кредитів.

Організація процесу кредитування нижче показана схематич­но (рисунок 1.1).




Рисунок 1.1 - Структура процесу кредитування


Залежно від класифікації банківського кредиту та кредитних операцій у банку організовується ведення бухгалтерського обліку за встановленим внутрішнім порядком на відповідних аналітич­них рахунках балансових та позабалансових рахунків Плану ра­хунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, за­твердженого постановою Правління НБУ від 21.11.97 р. № 388 зі змінами та доповненнями.

Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку в комерційних банках України, банк самостійно розробляє внутрішній план аналітичних рахунків, визначає порядок відкриття рахунків та їх закриття. Постійне супроводження внутрішнього плану аналітичних рахунків здійснюється централізовано.[4]


1.3 Основні принципи ведення бухгалтерського обліку кредитних операцій.


Кредитування є найважливішим напрямом здійснюваних банком активних операцій. Кредитний портфель становить здебільшого від третини до половини всіх активів банку.

Беручи участь у процесі кредитування, банк силь­но ризикує. Навіть за найліпшої кредитної політики можливі втрати кредитних коштів. Репутація банку може бути серйозно підірвана зростанням частки проблемних кредитів, що призводить до погіршання позиції банку на ринку кредитних ресурсів.

Для успішного кредитування, підвищення дохідності кредит­них операцій банк потребує зрозумілої та гнучкої системи управління власним кредитним портфелем. За сучасного нестабі­льного та недосконалого законодавства успішне вирішення цього питання прямо пов'язане з бухгалтерським обліком, що є інформаційною підсистемою управління. Система бухгалтерського обліку в банку грунтується на єдиних принципах і методах, визначених його обліковою політикою

До заборгованостей за кредитними операціями, що станов­лять кредитний портфель банку, належать:

• строкові депозити, розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними;
  
• кредити, надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними;
  
• рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом, за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями;
  
• кошти, надані суб'єктам господарської діяльності (СГД) за операціями репо;
  
• кредити, надані у формі обліку векселів, та сумнівна забор­гованість за ними;
  
• кредити СГД за внутрішніми торговельними, експортно-імпорт­ними, іншими операціями в поточну та інвестиційну діяльність;
  
• сумнівна заборгованість за кредитами, що надані СГД;
  
• кредити, надані центральним і місцевим органам державного управління, та сумнівна заборгованість за ними;
  
• кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним особам;
  
• сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;
  
• гарантії, акцепти та авалі, що надані банкам;
  
• сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, вида­ними іншим банкам;
  
• гарантії та авалі, надані клієнтам;
  
• сумнівні гарантії, надані банкам та клієнтам;
  
• зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам.
  

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Облік зазначених елементів кредитного портфеля ґрунтується на загальновживаних принципах, зокрема:

• безперервності діяльності установи банку;
  
• стабільності правил бухгалтерського обліку;
  
• обережності;
  
• поділу звітних періодів (нарахування доходів та витрат);
  
• датування операцій;
  
• переваги змісту над формою;
  
• оцінки активів та пасивів;
  
• окремого відображення активів і пасивів.
  

До кредитних операцій, ураховуючи принцип МСБО «перева­га змісту над формою», належать також:

• операції з фінансового лізингу;
  
• розміщення міжбанківських депозитів;
  
• операції купівлі активів за умови зворотного продажу (опе­рації репо).
  

Фінансовий облік надання або отримання кредитів, визнання доходів (витрат) за кредитними операціями здійснюється на ра­хунках плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України (постанова Правління НБУ від 21.11.97 за № 388) зі змінами та доповненнями.[5]

Чітко простежуються такі принципи бухгалтерського обліку кредитів за планом рахунків.

Кредити поділяються на міжбанківські, які обліковуються на відповідних рахунках класу 1, та кредити суб'єктам господарсь­кої діяльності, які обліковуються на рахунках класу 2.

Кредити, видані суб'єктам господарської діяльності, у свою чергу, поділяються на дві великі групи:

• кредити в поточну діяльність;
  
• кредити в інвестиційну діяльність.
  

За обліковування кредиту на рахунках плану рахунків насам­перед беруть до уваги цільове спрямування кредиту.

У разі зміни початкової дати погашення кредиту основний борг переноситься на рахунок пролонгованої заборгованості (як­що між банком та позичальником підписано відповідну угоду).

Коли у визначений угодою термін кредит не буде оплачено, то наступного дня кредит переноситься на рахунок простроченої заборгованості

Такий принцип визнання заборгованості простроченою поши­рюється не лише на факт погашення номіналу, а й на його части­ни (коли угодою передбачено поетапну сплату основного боргу).

Факт визнання кредитної заборгованості сумнівною фіксуєть­ся за умови, коли банк не має впевненості щодо її погашення пози­чальником. До уваги передусім беруть результати аналізу фінан­сового стану позичальника та перспективи його подальшої діяль­ності. Утім, у нормативних документах НБУ бракує вказівок на термін, після настання якого можна обліковувати заборгованість як прострочену.

З кожної групи рахунків для відображення конкретних креди­тних операцій виокремлюються рахунки для обліку пролонгова­них, прострочених заборгованостей за кредитами, а також нара­хованих та прострочених нарахованих доходів за ними.

Бухгалтерські проведення за кредитною операцією стосуються:

1) обліку номіналу кредиту та зміни основної суми боргу;

2) обліку процентних та комісійних доходів.

Облік номіналу кредиту залежить від методу виплати процентів:

• за період;
  
• на період.
  

У разі застосування методу «за період» проценти можуть ви­плачуватися періодично або в кінці терміну, визначеного кредит­ною угодою, а номінальна сума кредиту і сума, що переказується на поточний рахунок клієнта (або кореспондентський рахунок банку), збігаються.

За застосування методу «на період» проценти можуть сплачува­тись повністю або частково в момент видачі кредиту, тобто аван­сом. Оскільки суму, що переказується на поточний рахунок по­зичальника, буде зменшено на суму процентів, сплачених «на пе­ріод», у фінансовому обліку окремо обліковується сума номіналу кредиту та сума процентів, що сплачена авансом. Протягом дії кредитної угоди сума авансових процентів має бути амортизована.

У процесі обліку кредитних операцій слід дотримуватись пра­вила: пролонгована заборгованість, прострочена заборгованість, а також нараховані доходи та прострочені нараховані доходи об­ліковуються на відповідних рахунках тієї групи плану рахунків, де обліковується номінал кредиту (сума основного боргу за кре­дитною угодою); сумнівна заборгованість обліковується за окре­мими групами рахунків, але в розрізі балансових рахунків, котрі визначають конкретну групу кредитів, щодо яких заборгованість визнається сумнівною.[6]