1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років
| Вид материала | Документы |
- Розбещення неповнолітніх. Перешкоджання здійсненню виборчого права, 130.41kb.
- Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років, 23.77kb.
- Кодексу України, 527.92kb.
- До шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права, 177.75kb.
- Порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю, 1688.87kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
- 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
- 5. Циклічність як форма економічного розвитку, 1573.65kb.
- Методичні рекомендації на тему:, 150.05kb.
- Національний Університет «Острозька академія», 105.24kb.
Стаття 230. Виключена (Згідно із Законом України від 03.04.2003 р. № 669-ІУ) Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, — караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 1. Об'єкт злочину — суспільні відносини, що забезпечують захист комерційної таємниці. 2. Предмет злочину — комерційна таємниця. Інформація становить комерційну таємницю у випадку, коли вона (інформація) має дійсну або потенційну комерційну цінність внаслідок невідомості її третім особам, до неї немає вільного доступу на законних підставах і власник інформації вживає заходів до охорони її конфіденційності. Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про підприємства в Україні» (ВВР. — 1991. — № 24. — Ст. 272) під ко-мерційною таємницею підприємства розуміють відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, які не є державною таємницею, але розголошення (передача, витік) яких може спричинити шкоду його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок її захисту визначаються самим керівником підприємства (підприємцем). Передусім комерційна таємниця охороняється в галузі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Комерційною таємницею можуть бути й інші «секрети» суб'єктів, що господарюють, як-от: відомості про виробництво, плани розвитку підприємства, фінанси, стан ринку, партнерів, переговори, контракти тощо. Водночас існує «Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 (Зібрання постанов Уряду України. — 1993. — № 12. — Ст. 269). До нього, зокрема, входять: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою і господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню. Ці відомості за жодних обставин не можуть бути віднесені до комерційної таємниці, і підприємства зобов'язані їх надавати контролюючим і правоохоронним органам державної виконавчої влади, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства на їх вимогу. Водночас в інтересах боротьби зі злочинністю, здійснення правосуддя, дотримання податкового й антимонопольного законодавства законом визначається коло органів, які мають доступ до комерційної таємниці. Це суд, прокуратура, органи слідства, служба безпеки, податкова служба, аудиторські організації тощо. Специфічним видом комерційної таємниці є банківська таємниця. Банківську таємницю становить, по-перше, таємниця самого банку як самостійного суб'єкта господарських відносин. По-друге, банківську таємницю становлять відомості про операції, рахунки і внески клієнтів банку і його кореспондентів. Законодавством, що регулює банківську діяльність, встановлено, що всі банки гарантують своїм клієнтам дотримання банківської таємниці (статті 61 і 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (ВВР. - 2000. - № 5-6. - Ст. ЗО). Відомості, що містять банківську таємницю, можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Державним органам і посадовим особам такі відомості можуть бути надані як виняток у випадках і порядку, передбачених законом. 3. З об'єктивної сторони злочин може полягає: 1) у вчиненні дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю; 2) в незаконному використанні таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності. 4. Стаття 231 КК встановлює відповідальність за будь-які дії, спрямовані на одержання відомостей, що містять комерційну таємницю, будь-яким протиправним способом (так зване комерційне шпигунство). Наприклад, викрадення, підкуп, різноманітні погрози і шантаж щодо осіб, які володіють комерційною таємницею, або їх близьких, перехоплення інформації в засобах зв'язку, незаконне ознайомлення з документами або їх копіювання різноманітними засобами, використання приладів, що підслуховують, та інших спеціальних технічних засобів, проникнення в комп'ютерні системи тощо. Перелік незаконних засобів, спрямованих на одержання відомостей, що містять комерційну таємницю, законодавець не обмежує, головним тут є відсутність у винного законних підстав на одержання таємниці. Злочин визнається закінченим незалежно від того, чи одержав винний відомості, що містять комерційну таємницю, чи не зміг отримати такі відомості, хоч і застосував незаконний спосіб збирання (наприклад, загрожував убивством банківському клерку). 5. Незаконне використання відомостей, що містять комерційні/ таємницю полягає в розпорядженні ними будь-яким способом — продаж, обмін на іншу інформацію або матеріальні цінності, застосування відомостей в інтересах виробництва, для коригування своїх дій при укладенні договору з власником таємниці тощо. Незаконне використання відомостей, що містять комерційну таємницю, може бути пов'язане з розголошенням таких відомостей. Такі дії охоплюються ст. 231 КК, за винятком випадків, що передбачені ст. 232 КК. Використання відомостей, що містять комерційну таємницю, вважається незаконним, якщо воно має місце без згоди власника комерційної таємниці. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є спричинення істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності (власнику комерційної таємниці), що перебуває у причинному зв'язку з незаконним використанням відомостей, які містять комерційну таємницю. Істотна шкода — поняття оціночне. Питання про її наявність або відсутність вирішується в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Істотна шкода за своїм характером може бути майновою, а може виступати в інших формах (наприклад, дискредитація господарської діяльності суб'єкта тощо). Злочин є закінченим з моменту завдання істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. Незаконне використання відомостей, що містять комерційну таємницю, за відсутності істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, може тягти відповідальність за ч. З ст. 1643 КпАП України. 6. Суб'єктивна сторона — прямий умисел, поєднаний при комерційному шпигунстві зі спеціальною метою — розголошення або іншого використання цих відомостей. При незаконному використанні відомостей, що містять комерційну таємницю, щодо наслідків (істотної шкоди) у винного може бути як умисел, так і необережність. 7. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Стаття 232. Розголошення комерційної таємниці Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, — карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк. 1. Об'єкт злочину — суспільні відносини, що забезпечують захист комерційної таємниці. 2. Предмет злочину — комерційна таємниця. Про поняття комерційної таємниці див. коментар до ст. 231 КК. 3. Об'єктивна сторона злочину полягає у розголошенні комерційної таємниці без згоди її власника, якщо це завдало істотної шкоди суб'єкту господарської власності. 4. Під розголошенням відомостей слід розуміти передачу їх без згоди власника хоча б одній особі, що не володіла такою таємницею. Розголошення може бути здійснене у будь-який спосіб — усно, письмово, із використанням засобів зв'язку, друкованих або інших засобів масової інформації, комп'ютерних мереж тощо. 5. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є завдання істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності (власнику комерційної таємниці), яка перебуває у причинному зв'язку з розголошенням комерційної таємниці. Така шкода визначається, як і в ст. 231 КК, кожного разу з урахуванням всіх обставин справи. Вона може бути майновою, наприклад, у виді значних матеріальних збитків, які завдані суб'єкту господарської діяльності і викликані спадом виробництва, необхідністю його переорієнтування, зменшенням клієнтури тощо. Істотна шкода може бути і в інших формах (моральна, ідеологічна тощо). 6. Злочин вважається закінченим із моменту заподіяння істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. 7. Суб'єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу. Винний усвідомлює, що розголошує комерційну таємницю і бажає цього. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є спеціальний мотив — корислива або інша особиста заінтересованість. Корисливий мотив пов'язаний із прагненням особи одержати від цього матеріальну вигоду. Інші особисті мотиви — це, наприклад, помста, заздрість, образа, родинні й товариські спонукання, бажання догодити близькій людині тощо. Щодо наслідків у вигляді істотної шкоди може мати місце як умисел, так і необережність. 8. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, якій комерційна таємниця стала відомою у зв'язку з професійною або службовою діяльністю. Це означає, що зазначені відомості були ввірені особі або до них вона мала доступ. Суб'єктом злочину можуть бути як звичайні працівники, так і службові особи, наприклад, працівники прокуратури, досудового слідства, податкових органів, суду чи нотаріату, які одержали відповідні відомості під час виконання своїх службових обов'язків. Зазначені особи є суб'єктами цього злочину також у тих випадках, коли вони хоч і звільнилися з роботи чи служби, проте зобов'язані не розголошувати комерційну таємницю, яка стала їм відомою до їх звільнення. Стаття 233. Незаконна приватизація державного, комунального майна 1. Приватизація державного, комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, або використання підроблених приватизаційних документів, а також сама приватизація майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, або приватизація неправомочною особою, — караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років. 2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, якщо воно призвело до незаконної приватизації майна державної чи комунальної власності в великих розмірах або вчинене групою осіб за попередньою змовою, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Примітка. Великим розміром, передбаченим у цій статті, визнається незаконна приватизація майна на суму, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. 1. Об'єктом злочину є суспільні відносини, що виникають з приводу встановленого законодавством порядку приватизації державного і комунального майна. 2. Предметом злочину є: 1) державне майно; 2) комунальне майно; 3) підроблені приватизаційні документи. Державним майном є майно, яке належить до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є цілісними майновими комплексами, якщо у разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, зі структури якого вони виділяються; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань. Комунальним визнається майно, що належить територіальній громаді села, селища або міста, яким вона має право володіти, економно та ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд, як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самоврядування. До приватизаційних документів належать документи, які використовуються у процесі приватизації, а також документи, якими оформляється перехід права власності на приватизоване майно. 3. З об'єктивної сторони злочин може проявлятись у вчиненні таких діянь: 1) приватизації державного чи комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом; 2) приватизації державного чи комунального майна шляхом використання підроблених приватизаційних документів; 3) приватизації державного чи комунального майна, яке згідно із законом не підлягає приватизації; 4) приватизації державного чи комунального майна неправомочною особою. Приватизація державного та комунального майна — це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього закону (ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна»). Поняттям приватизації державного та комунального майна не охоплюється приватизація об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, які фінансуються з державного бюджету, у тому числі сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються, а також зміна організаційно-правових форм власності колгоспів та підприємств споживчої кооперації (ч. 2 ст. З Закону України «Про приватизацію державного майна»), Приватизація державного майна здійснюється шляхом: 1) продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом. Продаж об'єктів приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцеві, який у процесі аукціону запропонував найвищу ціну. Продаж об'єктів приватизації за конкурсом — це передача права власності покупцеві, який запропонував найкращі умови експлуатації об'єкта або за рівних умов — найвищу ціну; 2) продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців. Підприємства АПК можуть приватизуватися тільки шляхом перетворення їх на КСП або ВАТ у порядку, передбаченому законодавством; 3) продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем відповідних документів; 4) викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації. Продаж майна державних підприємств неконкурентними способами застосовується щодо об'єктів, не проданих на аукціоні чи за конкурсом. Приватизація законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: а) продажу на аукціоні або за конкурсом; б) викупу. Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, крім випадків, встановлених законодавством. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається експертним шляхом або відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Під вартістю слід розуміти суспільне визначений еквівалент у грошовій формі. Законодавством передбачено такі види вартості майна: балансова та переоцінена, справедлива (ринкова), інвестиційна, ліквідаційна та заставна вартість, вартість відтворення та вартість активів. Заниження вартості об'єктів приватизації — це неправомірне списання або відчуження основних та оборотних фондів підприємства в період підготовки до його приватизації, непроведення індексації вартості основних засобів, порушення порядку проведення інвентаризації майна, заниження обсягів виробничих площ об'єкта приватизації під час визначення його вартості. Якщо заниження вартості державного або комунального майна здійснюється з використанням підроблених приватизаційних документів (наприклад, передавального балансу підприємства, актів інвентаризації майна та інвентаризаційних описів, звітів про експертну оцінку цілісних майнових комплексів, висновків експертів про вартість майна), то така обставина має дістати відображення у відповідних процесуальних документах і вплинути на обсяг обвинувачення. Використання підроблених приватизаційних документів передбачає використання документів, що містять неправдиві відомості у процесі приватизації державного чи комунального майна. Під приватизацією майна, яке не підлягає приватизації, потрібно розуміти укладання договорів купівлі-продажу щодо таких об'єктів державної або комунальної власності, які не підлягають приватизації або можуть бути приватизовані за певних умов, або за погодженням без дотримання таких умов, або без відповідного погодження. . Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, не є постійним. Затвердження такого переліку — виключна компетенція Верховної Ради України. Поіменний перелік зазначених об'єктів, які розподіляються за органами управління та областями, затверджується Верховною Радою за поданням Кабінету Міністрів у формі прийняття відповідного закону. На казенне підприємство за рішенням Кабінету Міністрів може бути перетворене державне підприємство, яке відповідно до чинного законодавства України не підлягає приватизації. Об'єкти державної власності, які підлягають приватизації, поділяються на дві категорії: 1) такі, що приватизуються за погодженням з Кабінетом Міністрів (наприклад, майнові комплекси підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів України, підприємств ВПК, що підлягають конверсії, підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України); 2) такі, для приватизації яких не вимагається погодження з Кабінетом Міністрів. Порушення встановленого порядку приватизації відповідного державного майна (здійснення її без погодження з Кабінетом Міністрів), яка не є відчуженням майна, що само не підлягає приватизації, ознак розглядуваного складу злочину не містить. Об'єктами малої приватизації не можуть бути будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави. Не підлягають приватизації визначені у встановленому порядку спеціалізовані підприємства торгівлі, що обслуговують виключно громадян, які мають пільги згідно з чинним законодавством. Заклади культури, приміщення та будівлі соціально-побутового призначення, споруджені за рахунок коштів державних підприємств, які обслуговують населені пункти, райони чи мікрорайони у містах, громадські організації або певні професійні колективи, можуть бути у встановленому порядку виключені з переліку об'єктів малої приватизації за рішенням органів Фонду державного майна (далі — ФДМ), місцевих рад відповідного рівня. Приватизація неправомочною особою передусім означає, що покупцем державного чи комунального майна є особа, якій чинним законодавством не дозволено брати участь у приватизації та укладати відповідні договори купівлі-продажу. Суб'єктами приватизації є: 1) органи приватизації; 2) покупці (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім випадків, передбачених законодавством; юридичні особи інших держав); 3) посередники (довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії тощо). Покупцями об'єктів приватизації не можуть бути: а) юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 %; 6) органи державної влади та місцевого самоврядування; в) працівники державних органів приватизації; г) юридичні особи, майно яких перебуває у комунальній власності. Покупцями об'єктів малої приватизації не можуть бути працівники органів приватизації та інші особи, яким відповідно до чинного законодавства заборонено займатися підприємницькою діяльністю. У такій приватизації не передбачається і участь посередників. Державною програмою приватизації щодо конкретних об'єктів можуть бути встановлені інші обмеження або особливості участі покупців у приватизації, включаючи галузеві та сумарні квоти на придбання юридичними особами державного майна та акцій. Законодавство про порядок проведення відкритих торгів встановлює, що у тендерах з продажу пакетів акцій ВАТ не дозволяється брати участь: 1) радникам; 2) їх афілійованим особам. Радник — це юридична особа (група юридичних осіб), яка надає послуги з підготовки та проведення відкритих торгів. До афілійованих осіб, які виключаються з процедури торгів, належать: а) юридичні особи, які безпосередньо або опосередковано володіють (або мають право за договором на придбання) 10 або більше відсотками акцій (паїв, часток) радника: б) юридичні особи, в яких радник безпосередньо або опосередковано володіє 10 або більше відсотками акцій (паїв, часток); в) юридичні особи, які безпосередньо чи опосередковано мають спільно з радником компанію, яка є їх учасником; г) фізичні особи, які обіймають керівні посади в зазначених вище компаніях або отримали від них позику у будь-якій формі, розмір якої перевищує 10 000 доларів США, а також члени їхніх сімей; д) фізичні особи, які безпосередньо або опосередковано володіють 10 або більше відсотками акцій (паїв, часток) у зазначених вище компаніях, а також члени їхніх сімей; е) юридичні особи, в яких зазначені вище особи безпосередньо або опосередковано володіють 10 або більше відсотками акцій (паїв, часток), а також члени їхніх сімей. Приватизацію неправомочною особою слід вбачати і в тому разі, коли договір купівлі-продажу державного або комунального майна укладається між покупцем і таким продавцем, який не є належним органом приватизації. Злочин, передбачений ст. 233 КК, є закінченим з моменту незаконної приватизації державного або комунального майна. За загальним правилом право власності на приватизований об'єкт переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майна, якщо інше не передбачено самим договором купівлі-продажу. Незаконну приватизацію державного чи комунального майна, яка поєднується з викраданням майна, фіктивним підприємництвом або кримінальне караними порушеннями законодавства про банкрутство, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 233 і, зокрема, статтями 190, 191, 205, 219, 220 КК. 4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. 5. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і бере безпосередню участь у приватизації державного чи комунального майна. За статтею 233 КК можуть кваліфікуватися, зокрема, діяння працівників державних органів приватизації та органів місцевого самоврядування, голів та членів інвентаризаційних комісій, комісій з приватизації об'єктів, тендерних комісій, комісій, створюваних для визначення частки держави в статутному фонді підприємств у порядку їх передприватизаційної підготовки, службових осіб (у першу чергу керівників і головних бухгалтерів) підприємств, що підлягають приватизації, фізичних осіб та службових осіб юридичних осіб — покупців державного чи комунального майна. Суб'єктом злочину можуть визнаватися також працівники тих юридичних осіб, які на підставі угод, укладених з державними органами приватизації, здійснюють продаж державного майна, у тому числі у формі проведення аукціонів. Дії експерта, спрямовані на заниження вартості об'єкта приватизації, складу злочину, передбаченого цією статтею, не утворюють. Такі дії за наявності підстав слід кваліфікувати як підроблення документів або зловживання службовим становищем. Якщо такі дії експерта вчинені за змовою з суб'єктами приватизації, то їх потрібно кваліфікувати як пособництво. За наявності для цього підстав така сама кримінально-правова оцінка має даватися діям працівників посередницьких організацій. За наявності підстав за зловживання в процесі приватизації державного або комунального майна службової особи, у тому числі державних органів приватизації, повинні притягатися до відповідальності за вчинення злочинів у сфері службової діяльності (зокрема за статтями 364, 366, 368 КК). 6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 233 КК) є незаконна приватизація майна державної чи комунальної власності: 1) у великих розмірах; 2) вчинена за попередньою змовою групою осіб. Незаконна приватизація вважається вчиненою у великих розмірах, якщо вартість приватизованого майна у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 233 КК). Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 КК і коментар до неї. |