1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років
| Вид материала | Документы |
- Розбещення неповнолітніх. Перешкоджання здійсненню виборчого права, 130.41kb.
- Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років, 23.77kb.
- Кодексу України, 527.92kb.
- До шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права, 177.75kb.
- Порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю, 1688.87kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
- 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
- 5. Циклічність як форма економічного розвитку, 1573.65kb.
- Методичні рекомендації на тему:, 150.05kb.
- Національний Університет «Острозька академія», 105.24kb.
Стаття 227. Випуск або реалізація недоброякісної продукції
Випуск на товарний ринок або інша реалізація споживачам недоброякісної, тобто такої, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам, або некомплектної продукції та товарів, якщо такі дії вчинені у великих розмірах, —
караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. Під випуском або реалізацією недоброякісної продукції, вчиненими у великих розмірах, слід вважати розміри, що перевищують триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують випуск доброякісної продукції. Додатковим безпосереднім об'єктом є життя і здоров'я споживача.
Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» від 15 грудня 1993 р. (ВВР. — 1994. — № 1. — Ст. 1) під споживачем варто розуміти громадянина, який одержує, замовляє, використовує або має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для власних потреб.
Споживачами можуть бути також і юридичні особи, що одержують, використовують відповідну продукцію і товари.
2. Предметом злочину є недоброякісна і некомплектна продукція і товари.
Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 8 квітня 1993 р. (ВВР. — 1993. — № 23. — Ст. 247) під продукцією слід розуміти науково — технічну продукцію, продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання.
Якість продукції — це сукупність властивостей, що відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції, тобто надають їй можливість задовольняти споживача відповідно до її призначення.
Недоброякісною є продукція, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам. Недоброякісну продукцію або взагалі не можна використовувати за призначенням, або можна лише після суттєвої переробки. Окремі незначні відхилення від стандартів або технічних умов, з огляду на малозначність таких порушень, підпадають під ознаки ч. 2 ст. 11 КК і кримінальної відповідальності не тягнуть.
Стаття 227 КК має на увазі продукцію, що стала недоброякісною як з причин, що пов'язані безпосередньо з виробничим процесом, так і внаслідок інших причин. Наприклад, реалізація недоброякісного товару, що став таким у результаті порушення правил його зберігання, також утворить, при необхідних умовах, злочин, передбачений ст. 227 КК.
Некомплектною є продукція, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам за ознакою комплектності. Некомплектну продукцію взагалі неможливо використовувати за цільовим призначенням або таке використання є утрудненим. Сюди варто віднести також продукцію, випущену без запасних частин, інструментів, інструкцій з експлуатації, креслень, технічних описань за умови, що це перешкоджає її нормальному використанню.
Для вирішення питання про доброякісність продукції, її комплектність слід залучати відповідних спеціалістів або експертів.
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у випуску на товарний ринок або в іншій реалізації споживачам недоброякісної або некомплектної продукції і товарів, якщо такі дії вчинені у великих розмірах.
4. Під випуском продукції на товарний ринок слід розуміти передачу або відправлення такої продукції споживачу (одержувачу), а так само передачу продукції в оренду (лізинг, прокат). Судова практика під випуском продукції розуміє також і випадки, коли продукція прийнята відділом технічного контролю або іншою уповноваженою на те службою підприємства з оформленням документів, що засвідчують її якість.
5. Реалізація продукції передбачає оптову або роздрібну реалізацію, що може здійснюватись у вигляді продажу, обміну, бартеру тощо. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є великий розмір випущеної на товарний ринок або реалізованої недоброякісної продукції.
6. Відповідно до примітки до ст. 227 КК під випуском або реалізацією недоброякісної продукції у великих розмірах слід розуміти розміри, що перевищують триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
7. Якщо внаслідок реалізації недоброякісної продукції була заподіяна шкода здоров'ю споживача або його смерть, то вчинене варто кваліфікувати за правилами сукупності злочинів: за ст. 227 КК і відповідною статтею з розділу «Злочини проти життя і здоров'я особи».
Заподіяння майнової шкоди внаслідок використання споживачем недоброякісної продукції і товарів складом злочину, передбаченого ст. 227 КК, не охоплюється. Залежно від розміру майнової шкоди дії особи, винної у випуску на товарний ринок або в іншій реалізації недоброякісної продукції чи товарів, можуть додатково кваліфікуватися за статтею, що передбачає відповідальність за умисне (ст. 194 КК) або необережне (ст. 196 КК) знищення або пошкодження майна.
8. Збут незаконно виготовлених із недоброякісної сировини (матеріалів) алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, якщо це спричинило отруєння людей або інші тяжкі наслідки, тягне відповідальність за ч. З ст. 204 КК.
9. Реалізація продавцем недоброякісної продукції (товару), поєднана з обманом покупця, тягне відповідальність, за необхідних умов, і за ст. 225 КК.
10. Злочин вважається закінченим із моменту випуску на товарний ринок або іншої реалізації недоброякісної або некомплектної продукції в зазначеному вище розмірі, незалежно від настання в результаті цього шкідливих наслідків.
11. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що випускає або реалізує недоброякісну продукцію, і бажає цього. Якщо дії, описані в ст. 227 КК, вчинені без умислу випуску на товарний ринок або іншу реалізацію споживачам недоброякісної продукції (товару), а є результатом недбалості або добросовісної помилки, склад цього злочину буде відсутнім.
Мотив і мета винного можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.
12. Суб'єктом злочину може бути особа, відповідальна за випуск на товарний ринок або за іншу реалізацію споживачам якісної продукції. Такими особами, наприклад, можуть бути працівники (у тому числі службові особи) підприємств, що виробляють продукцію або товари, торгових підприємств, підприємці, які здійснюють діяльність по виробництву товарів для реалізації споживачам або торгову діяльність без створення юридичної особи.
Стаття 228. Примушування до антиконкурентних узгоджених Дій
1. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди -
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
2. Ті самі дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, —
караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
(У редакції Закону України від 03.04.2003 р. № 669-ІУ)
1. Відповідно до ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
2. Об'єкт цього злочину — конкурентні відносини між суб'єктами господарювання. Додатковими об'єктами є особистість та власність.
Економічна конкуренція — змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. (ВВР. - 2001. - № 12. - Ст. 64).
3. Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) дії — примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, 2) способи дій — насильство чи заподіяння матеріальної шкоди або погроза застосування насильства чи заподіяння такої шкоди.
4. Узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та цовоствореним суб'єктом господарювання (ст. 5 вказаного Закону).
Суб'єкт господарювання — юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність із виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими (ст. 1 вказаного Закону).
3. Антиконкурєнтні узгоджені дії — це узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Ан-тиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків або джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх, реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин (ст. 6 вказаного Закону).
6. Примушування — це протиправна вимога, що висувається суб'єктам господарювання і спрямована на те, щоб у зазначений в ст. 228 КК спосіб примусити їх (усупереч їх небажанню) вчиняти узгоджені антиконкурентні дії. Така вимога може висуватися: 1) в різний час або одночасно двом чи більше суб'єктам господарювання, 2) тільки одному суб'єкту господарювання, наприклад, коли другий суб'єкт господарювання вже згоден вчиняти антиконкурентні узгоджені дії. Форма передачі суб'єктам господарювання відомостей, що містять таку вимогу, може бути будь-якою (усне повідомлення, направлення листа, повідомлення через Інтернет тощо).
7. Під насильством слід розуміти фізичне насильство у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв тощо. Якщо воно саме по собі більш суворо карається за Кримінальним кодексом, потрібна додаткова кваліфікація як злочину проти особи. Наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження чи смерті додатково кваліфікується відповідно за статтями 121 та 115 КК.
8. Завдання матеріальної шкоди може полягати у викраденні, знищенні чи пошкодженні майна, збитках у вигляді додаткових витрат чи неодержа-ного прибутку (втраченої вигоди) тощо. Нерідко на практиці такі види матеріальної шкоди поєднуються, наприклад, злочинець проникає на підприємство і частину майна викрадає, частину — знищує та пошкоджує, внаслідок чого суб'єкт господарювання вимушений нести додаткові витрати на придбання нового устаткування, відновлення пошкодженого майна, а також не одержує прибуток через вимушену зупинку виробництва. Коли в діях особи, яка завдає матеріальну шкоду, є ознаки ще й іншого, більш тяжкого злочину, необхідна кваліфікація за сукупністю злочинів, наприклад, при умисному знищенні або пошкодженні майна за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 194 КК).
9. Погроза насильством і заподіянням матеріальної шкоди має бути реальною, тобто своїми діями винний викликає в інших осіб обгрунтоване побоювання реалізації погрози негайно чи у майбутньому. Така погроза може поєднуватися з фактичним застосуванням насильства чи завданням шкоди, наприклад, особа спочатку протиправне вилучає чуже майно, а згодом висуває вимогу щодо вчинення антиконкурентних узгоджених дій, погрожуючи неповерненням вилученого майна.
10. Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення суб'єкту господарювання вимоги вчинити антиконкурентні узгоджені дії, яка поєднана із застосуванням насильства чи заподіянням матеріальної шкоди або погрозою застосування насильства чи заподіяння матеріальної шкоди.
11. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою недопущення, усунення чи обмеження конкуренції між суб'єктами господарювання.
12. Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку. Вчинення службовою особою передбачених ст. 228 КК дій з використанням влади чи службового становища або з перевищенням влади чи службових повноважень, за наявності підстав, додатково кваліфікується за ст. 364 чи 365 КК.
13. У частині 2 ст. 228 КК встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, вчинені: 1) організованою групою (це поняття визначене у ч. З ст. 28 КК); 2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Судимість за частинами 1 або 2 не повинна бути знята чи погашена на момент учинення злочину. Про поняття судимості, її погашення та зняття див. статті 88-91 КК і коментар до них.
14. Порівняно з першою редакцією в ст. 228 КК скасована кримінальна відповідальність: 1) за змову про штучне підвищення або підтримання монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок із метою усунення конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності всупереч вимогам антимонопольного законодавства (ч. 1); 2) за примушування до штучної зміни або штучного фіксування цін шляхом заподіяння нематеріальної шкоди чи погрози заподіяння такої шкоди (ч. 2); 3) за примушування до аи-тиконкурентних дій (штучної зміни або штучного фіксування цін) за відсутності ознак узгодженості таких дій (ч. 2). Примушування до антиконкурент-них узгоджених дій, які проявляються в штучній зміні або штучному фіксуванні цін, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди є злочином за обома редакціями ст. 228 КК.
Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару
1. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, —
караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, —
караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, —
караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі — якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
(У редакції Закону України від 22.05.2003 р. № 850-ІУ)
1. Об'єктом цього злочину є конкурентні відносини між суб'єктами господарської діяльності, що базуються на принципі добросовісної конкуренції. Додатковий об'єкт — право інтелектуальної власності.
2. Предметом злочину є: 1) знак для товарів і послуг, 2) фірмове найменування, 3) кваліфіковане зазначення походження товару.
3. Знак для товарів і послуг — це позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. (ВВР. - 1994. - № 7. - Ст. 36; 1999. - № 32. - Ст. 266; 2001. -№ 8. - Ст. 37; 2002. - № 7. - Ст. 51; № 16. - Ст. 114; № 35. - Ст. 256;
Урядовий кур'єр. — 2003. — 25 червня. — № 115). Знаком можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та інші позначення, придатні для вирізнення товарів та послуг, або будь-які комбінації таких позначень.
Суб'єктами права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг є фізичні та юридичні особи. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, яке видається на певний строк. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, які внесені до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Позначення можуть бути внесені до знака і як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображенні знака.
Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені вказаним Законом (перелік таких підстав див. у ст. 6). Ті позначення, що згідно з цим Законом не можуть одержати правової охорони, не можуть бути предметом цього злочину. Наприклад, це стосується позначень, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або падає послугу.
Предметом злочину, передбаченого ст. 229 КК, є знаки для товарів чи послуг, які: 1) зареєстровані в Україні згідно із зазначеним вище Законом, 2) хоча й не зареєстровані, але охороняються на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна. Основні положення щодо міжнародно-правової охорони знаків для товарів та послуг передбачені в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 вересня 1883 р., Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. та Протоколі до цієї угоди, прийнятому 28 червня 1989 р., Договорі про закони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 р.
4. Фірмове найменування — це найменування юридичної особи, яке дає можливість вирізнити цю особу з-поміж інших.
У процесі державної реєстрації (легалізації) юридичної особи фірмове найменування фіксується в установчих документах та вноситься до відповідного державного реєстру. Згідно із Законом України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 14. — Ст. 168) найменування суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи повинне містити відомості про його організаційно-правову форму та назву. У найменуванні суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи забороняється використання повних або скорочених найменувань органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідних від цих найменувань, а також найменувань, тотожних найменуванню іншого суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи чи об'єднання громадян, внесених до відповідних реєстрів. Відомості про зареєстровані суб'єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Порядок його ведення визначається Кабінетом Міністрів України. У разі зміни назви здійснюється перереєстрація (статті 2 і 8 вказаного Закону).
Законодавством України не передбачено спеціальної реєстрації фірмового найменування, відмінної від реєстрації юридичних осіб. В усіх країнах, до яких застосовується Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., фірмове найменування охороняється без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака (ст. 8 Конвенції).
5. Кваліфіковане зазначення походження товару — це термін, що охоплює (об'єднує) назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару. Тобто йдеться про назву країни, регіону як частини країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта з офіційно визначеними межами, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має особливі властивості, певні якості чи інші характеристики, які виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. № 752-ХІУ (ВВР. — 1999. — № 32. - Ст. 267; 2001. - № 8. - Ст. 37; 2002. - № 16. - Ст. 114; Урядовий кур'єр. - 2003. - 25 червня. - № 115).
Право інтелектуальної власності на кваліфіковане зазначення походження товару виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.
6. Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) альтернативні діяння — незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару або інше умисне порушення права на ці об'єкти; 2) наслідки — матеріальна шкода у великому розмірі, 3) причинний зв'язок між діянням та наслідками.
7. Використанням знака для товарів і послуг визнається: 1) нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бірку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); 2) застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; 3) застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах, які використовуються для адресації комп'ютерів і ресурсів.
Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака (ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.).
Незаконним є таке використання чужого знака для товарів і послуг, яке здійснюється без дозволу його власника, який є володільцем відповідного свідоцтва про реєстрацію знака в Україні або володільцем міжнародної реєстрації, або особою, знак якої визнано в установленому законом порядку добре відомим (ст. 25 вказаного вище Закону). Власник може передавати іншій особі право власності на знак повністю або щодо частини товарів і послуг, або дати їй дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Виключне право власника не поширюється на неко-мерційне використання знака.
8. Під незаконним використанням фірмового найменування слід розуміти будь-яке використання в господарській діяльності юридичної особи чужого фірмового найменування, яке може ввести в оману споживачів щодо товарів та послуг, призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання.
Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) (ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. (ВВВ. — 1996. — № 36. - Ст. 164).
9. Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається: 1) нанесення його на товар або на етикетку; 2) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі; 3) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар (ч. 5 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р.).
При встановленні незаконності такого використання слід враховувати, що право на використання вже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару може бути надане також іншій особі, яка перебуває в тому самому географічному місці, виробляє товар з тими самими властивостями та подала відповідну заявку. Проте сам володілець свідоцтва про реєстрацію вказаного права не має права видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до відповідного Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.
10. У статті 229 КК йдеться про діяння, які є проявом недобросовісної конкуренції, неправомірного використання ділової репутації іншої особи. Згідно із законом неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р.).
11. Іншим умисним порушенням права на вказані у ст. 229 КК об'єкти інтелектуальної власності є, наприклад, надання дозволу (видача ліцензії) на використання знака для товарів і послуг чи передача права власності на такий знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва на цей знак (ч. З ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.).
12. Згідно з приміткою до ст. 229 КК матеріальною шкодою у великому розмірі визнається шкода у розмірі від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Під матеріальною шкодою слід розуміти завдані збитки: 1) втрату або пошкодження майна, наприклад, внаслідок незаконного використання знака для товарів на недоброякісних товарах іншою особою продукти перестали купуватися споживачами і через деякий час стали непридатними для реалізації; 2) додаткові витрати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо); 3) неодержані доходи, які особа могла б реально одержати, якби право інтелектуальної власності на вказані у ст. 229, КК об'єкти не було порушено.
13. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків — завдання матеріальної шкоди у великому розмірі.
14. Суб'єктивна сторона злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.
15. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
16. Ті самі дії, вчинені повторно (ч. 2 ст. 229 КК), слід розуміти як вчинення злочину, передбаченого будь-якою частиною цією статті, повторно (до осудження або до зняття чи погашення судимості). Про повторність злочинів також див. ст. 32 КК та коментар до неї.
17. Про поняття вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою див. ч. 2 ст. 28 КК та коментар до неї.
18. Матеріальна шкода в особливо великому розмірі (ч. 2 ст. 229 КК) визначена в примітці до цієї статті як тисяча і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
19. За частиною 3 ст. 229 КК кваліфікуються дії, що передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою (її ознаки див. у примітці до ст. 364 КК) з використанням службового становища щодо підлеглої особи, тобто у зв'язку з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків (про зміст цих обов'язків див. коментар до ст. 364 КК).