1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій лю­дині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років

Вид материала

Документы

Содержание Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами 2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої ма­теріальної шкоди, — 3. Об'єктивна сторона Надання неправдивої інформації Суб'єктивна сторона Стаття 223. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів Обов'язкова реєстрація 3. Об'єктивна сторона Випуск (емісія) Випуск (емісія) 9. Суб'єктивна сторона Недостовірна інформація — Матеріальна шкода Суб'єктивна сторона

Подобный материал:

• Розбещення неповнолітніх. Перешкоджання здійсненню виборчого права, 130.41kb.
• Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років, 23.77kb.
• Кодексу України, 527.92kb.
• До шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права, 177.75kb.
• Порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю, 1688.87kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
• 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
• 5. Циклічність як форма економічного розвитку, 1573.65kb.
• Методичні рекомендації на тему:, 150.05kb.
• Національний Університет «Острозька академія», 105.24kb.

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам дер­жавної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одер­жання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності —

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої ма­теріальної шкоди, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері надання фінан­сових ресурсів і податкових пільг. Додатковими об'єктами можуть бути власність або відносини щодо формування дохідної частини державного та місцевого бюджетів.

2. Предмет злочину — неправдива інформація, що надається вказаним у цій статті адресатам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кре­дитів чи пільг щодо податків. Тут йдеться тільки про таку інформацію, яка в конкретному випадку має юридичне значення для прийняття позитивно­го рішення щодо надання фінансових ресурсів чи податкових пільг. Ця інформація може неправдиво відображати фінансово-економічний стан або, певні сторони діяльності суб'єкта господарювання, мету отримання коштів чи засоби забезпечення їх повернення тощо. Спотворення відомостей може виявлятися в покращенні дійсності (наприклад, при отриманні кредиту) або, навпаки, — в її погіршенні (наприклад, при отриманні дотації). Якщо при цьому відомості хоч і перекручені, але дійсних даних юридичне достатньо, щоб прийняти позитивне рішення щодо надання фінансових ресурсів чи по­даткових пільг, — склад цього злочину відсутній (наприклад, особа подає відомості про 60 % працюючих на своєму підприємстві інвалідів, в дійсності їх 55 %, а для одержання податкових пільг згідно із законодавством достат­ньо 50 %).

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у наданні завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо по­датків у разі відсутності ознак злочину проти власності.

4. Надання неправдивої інформації спрямоване на введення вказаних адре­сатів в оману для незаконного одержання в такий спосіб субсидій, суб­венцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Проте фактичне одержан­ня цих ресурсів чи пільг не є обов'язковим для об'єктивної сторони цього злочину. Його слід враховувати при встановленні наслідків злочину, що має значення для кваліфікації за ч. 2 цієї статті.

5. Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залу­чення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (ВВР. - 2001. - № 5-6. - Ст. ЗО). Для кваліфікації цього злочи­ну не має значення, в якій із передбачених законом організаційно-правових форм банк був створений та на якій формі власності.

6. Під іншими кредиторами в цій статті слід розуміти не сторону в цивільно-правовому зобов'язанні, адже воно на момент надання неправдивої інформації ще не виникло, а того суб'єкта відносин у сфері господарської діяльності, який згідно із законодавством має право надавати кредити суб'єктам господарювання. Наприклад, надавати фінансові кредити за раху­нок залучених коштів мають право на підставі відповідної ліцензії лише кре­дитні установи. Саме фінансове кредитування є одним із видів фінансових послуг, надання яких регулюється спеціальним законодавством (Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. (ВВР. - 2002. - № 1. - Ст. 1).

7. Субсидія — це допомога у грошовій або натуральній формі, що на­дається за умови цільового призначення для стимулювання певної діяль­ності.

Субвенція — це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, проектів і підлягає поверненню у разі нецільового ви­користання.

Дотація — це надання суб'єктам господарської діяльності бюджетних коштів за умови їх безповоротності для покриття виробничих витрат, збільшення обсягів виробництва, реалізації та підвищення якості продукції тощо.

Кредит — це грошова чи товарна позика, що надається кредитором пози­чальнику за умови повернення у певний строк і, як правило, зі сплатою відсотків.

8. Надання суб'єктам господарювання субсидій, субвенцій, дотацій та кре­дитів за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до Бюджетно­го кодексу України, закону України про державний бюджет України на відповідний рік та окремих спеціальних нормативних актів. Наприклад, такі положення про державну підтримку селянських (фермерських) господарств передбачені Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» у редакції від 22 червня 1993 р. (ВВР. - 1993. - № 32. - Ст. 341) та спільним наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтег­рації України «Про затвердження Порядку надання та використання коштів фінансової підтримки селянських (фермерських) господарств» від 17 черв­ня 2002 р. (ОВУ. - 2002. - № 28. - Ст. 1342). У них йдеться про надан­ня коштів на зворотній або безповоротній основі.

9. Пільги щодо податків — це повне або часткове звільнення від сплати всіх або окремих податків (загальнодержавних чи місцевих), які передба­чені законодавством про оподаткування, зокрема Законом України «Про систему оподаткування» у редакції від 18 лютого 1997 р. (ВВР. — 1997. — № 16. — Ст. 119). Слід також враховувати, що Верховній Раді Автономної Республіки Крим надано право у 2003 році у вигляді експерименту запро­ваджувати за погодженням з Кабінетом Міністрів України місцеві податки і збори, виходячи зі специфіки соціально-економічного розвитку регіону (ст. 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» (ВВР. - 2003. -№ 10-11. - Ст. 86).

Пільги щодо податків установлюються і скасовуються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, се­лищними, міськими радами відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» (ст. 1). Пільги щодо загальнодержавних податків можуть встановлюватись або змінюватися тільки законами України про оподатку­вання, а щодо місцевих податків — виключно сільськими, селищними, міськими радами (див. також ст. 26 Закону України «Про місцеве самовря­дування в Україні» від 21 травня 1997 р. (ВВР. - 1997. - № 24. - Ст. 170).

10. Злочин вважається закінченим з моменту надання завідомо неправди­вої інформації, незалежно від того, чи була обманута особа, якій інформація була передана, а також чи були фактично одержані субсидії, субвенції, до­тації, кредити та пільги щодо податків.

11. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, поєднаний з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо по­датків. Завідомість означає усвідомлення особою неправдивості інформації ще до фактичної передачі її адресату.

Якщо у момент надання неправдивої інформації особа мала за мету безвідплатне звернення майна на свою або інших осіб користь (наприклад, одержати кредит і не повертати його), вчинене кваліфікується залежно від обставин як замах на шахрайство або закінчене шахрайство (ст. 190 КК), тобто як злочин проти власності. Мотивом цих дій є прагнення особи неза­конно збагатити себе чи інших осіб за рахунок чужого майна. Це може, на­приклад, підтверджуватися тим, що після одержання коштів особа відразу переховується. Можлива ідеальна сукупність шахрайства з фінансовими ре­сурсами (ст. 222 КК) та шахрайства (ст. 190 КК) у тих випадках, коли осо­ба мала за мету безвідплатно обернути на свою або інших осіб користь ли­ше частину одержаних коштів.

12. Суб'єктом цього злочину може бути громадянин-підприємець або за­сновник чи власник суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта господарської діяльності. Про поняття «службова особа» див. примітку та коментар до ст. 364 КК.

13. Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК як учинене повторно за умо­ви, що особа раніше вчинила дії, передбачені ч. 1 цієї статті, і через певний час до засудження чи після засудження за це (якщо судимість не була зня­та чи погашена в установленому законом порядку) знову вчинила їх. По­вторність цього злочину слід відрізняти від єдиного продовжуваного злочи­ну, тобто вчинення двох або більше тотожних дій, об'єднаних єдиним зло­чинним наміром (наприклад, особа, яка бажає незаконно одержати кредит, передає відповідний комплект документів із неправдивою інформацією час­тинами в різний час). Про поняття повторності також див. ст. 32 КК і ко­ментар до неї.

14. Велика матеріальна шкода (ч. 2 ст. 222 КК) — це п'ятсот і більше не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218 КК). Така шкода може виражатися, наприклад, у нецільовому вико­ристанні субсидій, субвенцій чи дотацій, неповерненні кредиту, ненадход-женні до бюджетів коштів у вигляді податків тощо. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного завдання великої матеріальної шкоди. У випадках ненадходження коштів до бюджетів таким моментом у судовій практиці визнається наступний день після настання строку, до якого мав бу­ти сплачений податок, або з моменту фактичного ухилення від його сплати, коли закон пов'язує цей строк із виконанням певної дії (п. 14 постанови ПВСУ «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» від 26 березня 1999 р. № 5 (Постанови (1963-2000)... - Т. 2. - С. 149).

15. Шахрайство з фінансовими ресурсами слід відрізняти від ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК), а та­кож враховувати складне співвідношення цих злочинів. По-перше, у ст. 222 КК йдеться тільки про пільги щодо податків. Тому у випадках надання неправдивої інформації з метою одержання пільг щодо зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування, вчинене не містить складу цього злочину і може кваліфікуватись як спосіб ухилення від сплати цих зборів, обов'язкових платежів за ст. 212 КК.

По-друге, надання неправдивої інформації з метою незаконного одержан­ня пільг щодо податків (ст. 222 КК) слід відрізняти від приховування втра­ти права на податкові пільги (законно одержані раніше) як способу ухилен­ня від сплати податків (ст. 212 КК) (п. 15 вказаної постанови Пленуму Вер­ховного Суду України). Також за ст. 212 КК слід кваліфікувати надання особою недостовірних даних про наявність пільг щодо оподаткування (про­тилежне роз'яснення Пленуму Верховного Суду щодо цього, викладене там же, суперечить ст. 222 КК).

По-третє, надання неправдивої інформації з метою одержання пільг що­до податків, яке не завдало матеріальної шкоди, або завдана шкода у вигляді фактичного ненадходження коштів до бюджетів є меншою, ніж 1 000 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, — не передбачене в ст. 212 КК, а тому в усіх випадках кваліфікується за ст. 222 КК. Коли така шкода скла­дає 1 000 і більше, проте є меншою від 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виникає конкуренція загальної (частини 1 чи 2 ст. 212 КК) та спеціальної (ст. 222 КК) норм, яку слід вирішувати шляхом застосування спеціальної норми про більш тяжкий злочин — шахрайство з фінансовими ресурсами. Нарешті, коли завдана шкода в 5 000 разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вирішальне зна­чення має не спосіб учинення злочину, а тяжкість його наслідків, тому зло­чин слід кваліфікувати тільки за ч. З ст. 212 КК як ухилення від сплати по­датків, що призвело до фактичного ненадходження в бюджети коштів в особливо великих розмірах.

По-четверте, можливі випадки вчинення дій, передбачених ст. 222 КК, Особою, яка не є суб'єктом цього злочину, що виключає застосування цієї статті, проте з урахуванням їх наслідків може бути кваліфіковано за ст. 212 КК. Наприклад, надання особою завідомо неправдивої інформації державним органам з метою незаконного отримання пільг щодо прибутко­вого податку з громадян може кваліфікуватися за ст. 212 КК як ухилення від сплати податку, що призвело до відповідних наслідків.

16. При вирішенні питання про співвідношення шахрайства з фінансо­вими ресурсами та фіктивного підприємництва (ст. 205 КК) слід врахову­вати, що ці норми передбачають різні дії, вчинення яких достатньо для виз­нання цих злочинів закінченими. Тому можлива лише реальна сукупність цих злочинів. Ці дії можуть вчинюватись однією і тією самою особою або різними особами, що може впливати на їх кваліфікацію. Наприклад, коли завідомо неправдива інформація, про яку йдеться в ст. 222 КК, надається службовою особою суб'єкта підприємницької діяльності, зареєстрованого для зайняття фіктивним підприємництвом, — вчинене слід кваліфікувати за сукупністю статей 222 та 205 КК за умови, що саме ця особа раніше створила або придбала цей господарський суб'єкт, і лише за ст. 222 КК — у противному разі.

17. Питання про співвідношення шахрайства з фінансовими ресурсами та приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК) виникає у зв'язку з наявністю в складах цих злочинів однакових дій — подання недо­стовірних (неправдивих) відомостей. Проте ці дії мають різні причинно-наслідкові зв'язки та юридичне значення. У статті 220 КК вони є способом приховування стійкої фінансової неспроможності, і саме це завдає великої матеріальної шкоди кредиторові, яка є обов'язковою ознакою. У статті 222 КК такі дії пов'язані з метою незаконного одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків або із фактичним їх одержанням. Тому самі дії визнаються закінченим злочином, а наслідки виз­начаються з урахуванням зв'язку дій з указаними фінансовими ресурсами та податковими пільгами. У випадках конкуренції цих норм слід застосовува­ти ст. 222 КК, яка передбачає більш суворе покарання.

18. Якщо особа спочатку підробила документи, а потім їх використала при вчиненні шахрайства з фінансовими ресурсами, то вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів, передбачених статтями 366 чи 358 та 222 КК. Використання документа, підробленого іншою особою, охоп­люється ст. 222 КК.


Стаття 223. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів

1. Випуск (емісія) громадянином або службовою особою суб'єкта гос­подарської діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними робота­ми на строк до двох років.

2. Внесення громадянином або службовою особою суб'єкта госпо­дарської діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвес­торові, —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років.


1. В частинах 1 та 2 ст. 223 КК передбачені два самостійні склади зло­чинів. Об'єктом цих злочинів є суспільні відносини у сфері випуску (емісії) цінних паперів суб'єктами господарювання та громадянами.

2. Предмет злочину за ч. 1 ст. 223 КК — цінні папери, які можуть випу­скатися суб'єктами господарської діяльності чи громадянами у формі їх відкритого розміщення лише за умови реєстрації емісії у встановленому за­коном порядку.

Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випусти­ла, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам (ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 38. — Ст. 508). Відповідно до цього Закону в Україні можуть випуска­тися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх дер­жавних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; век­селі; приватизаційні папери. У Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р. (ВВР. — 1996. — № 51. — Ст. 292) також виділяються похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи про­даж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів (ст. 1). Проте обіг похідних цінних паперів, а також цінних паперів іноземних емітентів на території Ук­раїни поки що є обмеженим і недостатньо врегульованим законом.

Обов'язкова реєстрація певних видів цінних паперів повинна передбача­тися законом. Здійснюється така реєстрація уповноваженими особами Дер­жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку або її територіальними органами (далі — ДКЦПФР), які потім вносять відповідні відомості до За­гального реєстру випуску цінних паперів, а також контролюють випуск та обіг цінних паперів. За одним номером реєструється один випуск — певна сукупність цінних паперів одного емітента, що можуть мати різні умови емісії, але надають однакові права. У статті 223 КК йдеться саме про такі цінні папери.

Предметом цього злочину можуть бути лише недержавні цінні папери, емітентами яких є суб'єкти господарювання або громадяни, які від свого імені випускають цінні папери і зобов'язуються виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

Предметом цього злочину, зокрема, можуть бути акції, облігації під­приємств та інвестиційні сертифікати. Обов'язковість їх реєстрації передбаче­на законами України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. та «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. (ВВР. - 2001. - № 21. - Ст. 103).

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольо-ву участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членст­во в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає пра­во його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошо­вих коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вар­тість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк із виплатою фік­сованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Цільові облігації випускаються під зазначені в них товари (послуги).

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді.

3. Об'єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 223 КК — це випуск (емісія) цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку.

4. Випуск (емісія) цінних паперів — це дії з первинного розміщення цінних паперів, тобто відчуження цінних паперів первинним власникам шляхом укладання цивільно-правових договорів. Наприклад, здійснення підписки на акції, продаж облігацій або інвестиційних сертифікатів. Терміни «випуск» та «емісія» у цій статті є синонімами. У такий спосіб законодавець наголошує, що йдеться про випуск як певні дії емітента, а не як сукупність цінних паперів одного емітента з одним державним реєстраційним номером та однаковими правами (у законодавстві про цінні папери використані обид­ва ці значення).

Під відкритим розміщенням слід розуміти відчуження цінних паперів юридичним чи фізичним особам, коло яких заздалегідь не визначене. Для такого розміщення характерним є використання прилюдної пропозиції, тоб­то повідомлення про відкритий продаж цінних паперів, зроблене у засобах масової інформації або іншим чином та звернене до невизначеної кількості осіб.

5. Випуск (емісія) цінних паперів може здійснюватися безпосередньо емітентом або за його дорученням торговцем цінними паперами (ст. 26 За­кону України «Про цінні папери і фондову біржу») чи компанією з управління активами (Закон України «Про інститути спільного інвестуван­ня (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»). Форма паперів, які розміщуються, може бути документарною і бездокументарною. Випуск цінних паперів (іменних або на пред'явника) у документарній формі перед­бачає виготовлення сертифікатів. Сертифікат — бланк цінного паперу, який видається власнику цінного паперу (цінних паперів) і містить визначені за­конодавством реквізити та назву виду цінного паперу (акція, облігація то­що) або найменування «сертифікат акцій (облігацій тощо)» і засвідчує пра­во власності на цінний папір (цінні папери). Випуск цінних паперів у без-документарній формі здійснюється шляхом відкриття рахунків у системі електронного обігу цінних паперів та облікового запису на них, який є підтвердженням права власності на цінний папір. Згідно із законом випис­ка з рахунку у цінних паперах не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери, а самі рахунки у цінних па­перах можуть вести зберігачі та депозитарії цінних паперів (Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. (ВВР. — 1998. — № 15. — Ст. 67).

6. У законодавстві про цінні папери передбачені різні види їх державної реєстрації у ДКЦПФР: а) випуск, б) інформація про випуск (емісію), в) проспект емісії, г) звіт про наслідки розміщення. Залежно від виду цінних паперів ці види реєстрації певним чином поєднуються, а сам порядок реєстрації має особливості, які значимі для кваліфікації злочину, передбаче­ного ст. 223 КК.

У всіх випадках відкритого розміщення цінних паперів обов'язковою є реєстрація не тільки випуску, а й самої інформації про випуск (проспекту емісії). Для одних видів цінних паперів ці види реєстрації здійснюються од­ночасно (на підставі однієї заяви емітента), для інших — у певній послідо­вності (емітент подає окремі заяви в різний час). Зокрема, передбачена од­ночасна реєстрація: а) інформації про випуск та випуску облігацій підприємств; б) проспекту емісії та випуску акцій корпоративного інвестицій­ного фонду; в) проспекту емісії та випуску інвестиційних сертифікатів пай­ового інвестиційного фонду. У випадках емісії акцій відкритих акціонерних товариств у різний час у такій послідовності реєструються: а) інформація про випуск акцій, б) звіт про наслідки підписки на акції, в) випуск акцій.

Якщо порядок випуску (емісії) певних цінних паперів передбачає де­кілька державних реєстрацій, то для об'єктивної сторони злочину, передба­ченого ч. 1 ст. 223 КК, достатньо вчинення відповідних дій за відсутності хоча б однієї з них. Цей висновок базується на законодавстві про цінні па­пери, згідно з яким саме право особи на випуск (емісію) цінних паперів ви­никає з моменту відповідної обов'язкової державної реєстрації, а якщо та­ких реєстрацій декілька, то з кожною з них пов'язане виникнення права осо­би на вчинення певних дій у процедурі випуску (емісії) цінних паперів. В останніх випадках при кваліфікації злочину слід звертати увагу на те, з якою саме обов'язковою державною реєстрацією в законодавстві пов'язане право особи вчинити певні дії та чи виникло або не виникло таке право. На­приклад, можливі ситуації, коли при емісії акцій відкритого акціонерного товариства після реєстрації інформації про їх випуск (емісію) не відбулося реєстрації звіту про підписку на акції, а відразу був зареєстрований сам ви­пуск. Якщо особа в такій ситуації укладає угоду на виготовлення бланків сертифікатів акцій та передає виготовлені сертифікати акцій інвестору, це не може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 223 КК, тому що право на такі дії зако­ном пов'язане саме з реєстрацією випуску, а не звіту про підписку на акції.

7. Порядок випуску (емісії) цінних паперів та державної реєстрації емісії встановлений законами України: «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р., «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 49. — Ст. 682), «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р., «Про Національну депози­тарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р., «Про інститути спільного інвестування (пайові та кор­поративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. та іншими норматив­ними актами, зокрема «Положенням про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств», затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р. № 210 (у редакції від 9 лютого 2001 р.) (ОВУ. - 2001. - № 22. - Ст. 1019); «Положенням про порядок реєстрації випуску акції корпоративного інвестиційного фонду з метою здійснення спільного інвестування при їх розміщенні шляхом прилюдної пропозиції», затвердженим рішенням ДКЦПФР від 8 січня 2002 р. № 7 (ОВУ. — 2002. — № 5. — Ст. 214); «Положенням про порядок реєстрації ви­пуску інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду при їх розміщенні шляхом прилюдної пропозиції», затвердженим рішенням ДКЦПФР від 8 січня 2002 р. № 10 (ОВУ. - 2002. - № 5. - Ст. 217); «По­ложенням про порядок розміщення, обігу та викупу цінних паперів інститу­ту спільного інвестування», затвердженим рішенням ДКЦПФР від 9 січня 2003 р. № 3 (ОВУ. - 2003. - № 6. - Ст. 270).

8. При вирішенні питання, які дії входять в об'єктивну сторону цього скла­ду злочину, та визначенні моменту закінчення злочину слід враховувати таке. Фактично випуск (емісія) як сукупність дій включає в себе як дії, вчинені до державної реєстрації (наприклад, прийняття емітентом рішення про випуск цінних паперів), так і ті, що вчинені після такої реєстрації (реєстрацій). В об'єктивну сторону цього складу злочину входять тільки ті дії, які особа має право вчиняти лише після державної реєстрації. Моментом закінчення злочи­ну слід визнавати укладання цивільно-правового договору хоча 6 одним із інвесторів про відчуження йому хоча б однієї одиниці цінних паперів (напри­клад, підписка на акції без реєстрації інформації про їх випуск) або передачу інвестору хоча б одного примірника цінних паперів (наприклад, за наявності державної реєстрації інформації про випуск особа передає сертифікат акції без реєстрації самого випуску акцій або перераховує хоча б один примірник без-документарних цінних паперів на рахунок інвестора). Саме опублікування особою інформації про випуск цінних паперів без державної реєстрації може кваліфікуватись як замах на вчинення цього злочину.

9. Суб'єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 223 КК — прямий умисел. Мо­тив і мета можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не вплива­ють, але можуть враховуватися при призначенні покарання.

10. Суб'єктом злочину за ч. 1 ст. 223 КК може бути громадянин або службова особа суб'єкта господарської діяльності, які досягли 16-річного віку. Громадянин може вчинити цей злочин, зокрема, коли він є засновни­ком акціонерного товариства і здійснює підписку на акції без державної реєстрації інформації про випуск цих акцій (ст. 26 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.). Про поняття «службова особа» див. примітку та коментар до ст. 364 КК.

11. Предмет злочину за ч. 2 ст. 223 КК — документи, що подаються для реєстрації емісії цінних паперів.

Тут ідеться про ті документи, що відповідно до законодавства про цінні папери обов'язково подаються в ДКЦПФР для реєстрації: а) випуску цінних паперів, б) інформації про випуск (емісію), в) проспекту емісії, г) звіту про наслідки розміщення цінних паперів. Для різних актів реєстрації цінних па­перів передбачені самостійні переліки цих документів. Предметом цього зло­чину також є документи, які обов'язково подаються для реєстрації змін до інформації про випуск цінних паперів (проспекту емісії).

Поняттям цінних паперів, на відміну від ч. 1 цієї статті, охоплюються як ті цінні папери, що випускаються у формі їх відкритого розміщення, так і в інших формах, наприклад розподілу всіх акцій між засновниками закритого акціонерного товариства. У зв'язку з цим слід враховувати, що проспект емісії цінних паперів може підлягати обов'язковій реєстрації в ДКЦПФР у всіх випадках, а не лише при їх відкритому розміщенні. Наприклад, така ви­мога стосується цінних паперів інститутів спільного інвестування (ст. 39 За­кону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпора­тивні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р.).

12. Переліки документів, що обов'язково подаються в ДКЦПФР для реєстрації емісії цінних паперів, передбачають нормативні акти, що названі в коментарі до ч. 1 цієї статті (п. 7), а також, зокрема, такі рішення ДКЦПФР: «Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про емісію акцій відкритих акціонерних товариств, які створюються шляхом заснування органом, уповноваженим управляти об'єктами державної влас­ності, та холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації», затверджене рішенням від 15 лютого 1998 р. № 25 (ОВУ. — 1999. — № 10. — Ст. 401); «Положення про порядок реєстрації ви­пуску акцій під час реорганізації товариств», затверджене рішенням від ЗО грудня 1998 р. № 221 (ОВУ. - 1999. - № 10. - Ст. 398); «Положення про порядок реєстрації випуску акцій акціонерного товариства при збільшенні статутного фонду у зв'язку з індексацією основних фондів», затверджене рішенням від 17 березня 2000 р. № 25 (ОВУ. - 2000. - № 13. - Ст. 551);

«Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації», затверджене рішенням від 26 квітня 2000 р. № 39 (ОВУ. — 2000. — № 18. — Ст. 758); «Положення про порядок реєстрації випуску акцій акціонерного товариства при зміні номінальної вартості та кількості акцій без зміни розміру статутного фонду», затверджене рішенням від 14 ве­ресня 2000 р. № 125 (ОВУ. - 2000. - № 40. - Ст. 1720); «Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства», затверджене рішенням від 8 квітня 1998 р. № 44 у редакції від 16 жовтня 2000 р. № 158 (ОВУ. - 2000. - № 44. - Ст. 1900); «Порядок реєстрації випуску акцій акціонерними товариствами, які створені в процесі приватизації (корпоратизації) і 100 відсотків акцій яких належать державі, при зміні форми випуску», затверджений рішенням від 27 грудня 2000 р. № 244 (ОВУ. — 2001. — № 4. — Ст. 168); «Положення про порядок реєстрації випуску акцій корпоративного (венчурного, недиверсифіковано-го) інвестиційного фонду з метою здійснення спільного інвестування при їх приватному розміщенні», затверджене рішенням від 8 січня 2002 р. № 8 (ОВУ. — 2002. — № 5. — Ст. 215); «Положення про порядок реєстрації ви­пуску інвестиційних сертифікатів пайового (венчурного, недиверсифікова-ного) інвестиційного фонду при їх приватному розміщенні», затверджене рішенням від 8 січня 2002 р. № 9 (ОВУ. - 2002. - № 5. - Ст. 216); рішен­ня «Щодо реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, ство­рених у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності» від 18 березня 2002 р. № 102 (ОВУ. — 2002. — № 16. — Ст. 883); «Положення про порядок реєстрації ви­пуску акцій закритих акціонерних товариств», затверджене рішенням від 11 червня 2002 р. № 167 (ОВУ. - 2002. - № 29. - Ст. 1393); «Положення про порядок реєстрації акцій та облігацій іноземних емітентів в Україні», за­тверджене рішенням від 20 листопада 1997 р. № 42 (Урядовий кур'єр. — 1998. - 7 лютого. - № 25-26).

13. Об'єктивну сторону злочину за ч. 2 ст. 223 КК характеризують:

1) альтернативні дії — внесення в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації або затвердження таких документів; 2) наслідок — велика матеріальна шкода інвесторові;

3) причинний зв'язок між дією та наслідком.

14. Недостовірна інформація — це дані про вигадані факти (наприклад, про збори акціонерів, які не проводилися) або спотворення дійсних фактів (наприклад, спотворення даних фінансового звіту), або заперечення справжніх фактів.

Внесення в документи завідомо недостовірної інформації може здійснюва­тися під час їх складання (виготовлення) або виражатися в підробленні вже виготовленого документа (виправленні чи внесенні нового тексту, зміні чи поставленні нового підпису тощо). Затвердження документа — це виконання особою покладених на неї управлінських повноважень щодо затвердження певних документів, яке виявляється в прийнятті відповідного управлінсько­го рішення та підтвердженні цього факту в передбачений законодавством спосіб на самому документі (поставленні підпису, відбитка печатки тощо).

15. Матеріальна шкода, заподіяна інвесторові, визнається великою, якщо вона у п'ятсот чи більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум до­ходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218 КК). Така шкода може бути завдана одному або сумарно декільком інвесторам та полягати у втраті ни­ми інвестованих грошових коштів унаслідок банкрутства емітента цінних паперів чи фактичного знецінення цінних паперів після розкриття недо­стовірної інформації тощо.

16. Інвестор на ринку цінних паперів — фізична або юридична особа, яка придбаває цінні папери від свого імені та за свій рахунок із метою одержан­ня доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до чинного законо­давства (ст. 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних па­перів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р.).

17. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідку — вели­кої матеріальної шкоди інвесторові.

18. Суб'єктивна сторона злочину за ч. 2 ст. 223 КК — умисел. Мотив і мета можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання. Завідомість означає усвідомлення особою недостовірності інформації ще до вчинення відпо­відної дії з документом.

19. Суб'єкт злочину за ч. 2 ст. 223 КК — громадянин або службова осо­ба суб'єкта господарської діяльності, які досягли 16-річного віку. Це може бути громадянин, який виступає засновником акціонерного товариства, службова особа суб'єкта господарської діяльності, що здійснює емісію цінних паперів, а також інші особи, які мають право засвідчувати своїми підписами та печатками ті документи, що подаються для реєстрації емісії цінних паперів. Наприклад, у процедурі реєстрації інформації про випуск акцій відкритого акціонерного товариства таке право можуть мати особи, які діють від імені торговця цінними паперами, аудитора (аудиторської фірми), реєстратора, депозитарію. У випадках вчинення цього злочину службовою особою може виникати конкуренція загальної (ч. 2 ст. 366 КК) та спеціаль­ної (ч. 2 ст. 223 КК) норм, яку слід вирішувати застосуванням тільки спеціальної норми.