1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій лю­дині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років

Вид материала

Документы

Содержание 2. Об'єктивну сторону Офіційною заявою Фінансова неспроможність — 8. Суб'єктивна сторона Стаття 219. Доведення до банкрутства 2. Об'єктивну сторону Стійка фінансова неспроможність 7. Суб'єктивна сторона Стаття 220. Приховування стійкої фінансової неспроможності 2. Об'єктивну сторону Стійку фінансову неспроможність Велика матеріальна шкода 8. Суб'єктивна сторона Стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства Відомості про майно — Документами, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності 3. Об'єктивну сторону Передача майна в інше володіння Велика матеріальна шкода —

Подобный материал:

• Розбещення неповнолітніх. Перешкоджання здійсненню виборчого права, 130.41kb.
• Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років, 23.77kb.
• Кодексу України, 527.92kb.
• До шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права, 177.75kb.
• Порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю, 1688.87kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
• 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
• 5. Циклічність як форма економічного розвитку, 1573.65kb.
• Методичні рекомендації на тему:, 150.05kb.
• Національний Університет «Острозька академія», 105.24kb.

1. Об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань.

2. Об'єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння у вигляді неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом; 2) наслідок — велика матеріальна шкода кредиторам або державі; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідком.

3. Офіційною заявою є подання боржником у письмовій формі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду Така заява робиться відповідно до законодавства про банкрутство, зокрема, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від ЗО червня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 42-43. -Ст. 378; 2002. - № 33. - Ст. 235; Урядовий кур'єр. - 2003. - № 80-81 -ЗО квітня). У заяві стверджується неправдивий факт про ніби існуючу фінансову неспроможність виконати зобов'язання перед кредиторами чи державою. Для кваліфікації цього злочину не є обов'язковим порушення господарським судом справи про банкрутство та визнання суб'єкта господарської діяльності банкрутом.

4. Фінансова неспроможність — це такий фінансовий стан суб'єкта господарської діяльності, який згідно із законодавством про банкрутство визнається підставою для порушення господарським судом справи про банкрутство. Взагалі такий стан характеризується як неплатоспроможність, тобто неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед креди­торами, у тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності (ст. 1 вказаного вище Закону).

При кваліфікації цього злочину слід також враховувати більш конкретні визначення неплатоспроможності як підстави порушення справи про банкрутство. За загальним правилом справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (ч. З ст. 6 Закону). Інша підстава передбачена, зокрема, щодо селянського (фермерського) господарства — це його неспроможність задо­вольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов'я­заннями та (або) виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) (ч. 1 ст. 50 Закону). Якщо боржник — юридична особа ліквідується власником, такою підставою є недостатність вартості майна боржника для задоволення вимог кредиторів (ч. 1 ст. 51 Закону).

До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі (ст. 1 Закону).

5. Кредитор — юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) (ст. 1 Закону).

6. Матеріальна шкода — це завдані кредиторам або державі збитки, під якими розуміються втрата або пошкодження майна, додаткові витрати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), не одер­жані доходи, які були б одержані у разі належного виконання зобов'язання.

7. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків — великої матеріальної шкоди кредиторам або державі (п'ятсот чи більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Така шкода може бути завдана одному кредитору чи державі або бути сумарною.

8. Суб'єктивна сторона злочину — умисел. Завідомість означає усві­домлення особою неправдивості інформації про фінансову неспроможність суб'єкта господарювання, яка передається нею. Мотив і мета можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але можуть врахо­вуватися при призначенні покарання.

9. Суб'єктом цього злочину може бути: 1) громадянин - засновник суб'єкта господарської діяльності, 2) власник суб'єкта господарської діяль­ності, 3) службова особа суб'єкта господарської діяльності, 4) громадянин -суб'єкт підприємницької діяльності. Під суб'єктами господарської діяльності (юридичними особами) слід розуміти тільки такі, які згідно із зако­нодавством можуть визнаватися банкрутами. Тому, наприклад, не може бути суб'єктом фіктивного банкрутства службова особа відокремленого структурного підрозділу юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо) або казенного підприємства (статті 1 і 5 Закону). Про поняття «господарська діяльність» та «підприємницька діяльність» див. коментар до ст. 202 КК, «службова особа» — примітку та коментар до ст. 364 КК.


Стаття 219. Доведення до банкрутства

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власни­ком або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кре­дитору, —

карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань.

2. Об'єктивну сторону злочину характеризують: а) дії, що погіршують фінансову спроможність суб'єкта господарської діяльності; б) перший наслідок — стійка фінансова неспроможність цього суб'єкта господарської діяльності; в) другий (похідний від першого) наслідок — велика матеріальна шкода державі чи кредитору; г) причинний зв'язок між діями та наслідками.

3. У статті 219 КК йдеться про будь-які цілеспрямовані дії, що насправді погіршують фінансове становище суб'єкта господарської діяльності, вчинені власником або службовою особою цього самого суб'єкта (наприклад, укла­дання завідомо невигідних угод або завідомо нездійсненних угод із велики­ми штрафними санкціями, прийняття на себе чужих боргів тощо). Такі дії можуть поєднуватися з подальшою бездіяльністю (наприклад, службова осо­ба приймає управлінське рішення не висувати вимог до боржника щодо по­вернення ним боргів).

Якщо способом доведення суб'єкта господарської діяльності до стійкої фінансової неспроможності є вчинення особою іншого злочину, учинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів. Наприклад, привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим станови­щем потребує додаткової кваліфікації за ст. 191 КК.

4. Стійка фінансова неспроможність означає, що суб'єкт господарської діяльності насправді не може виконати грошові зобов'язання в певному розмірі протягом визначеного законом періоду часу, що потребує застосу­вання передбаченої законом процедури відновлення його платоспромож­ності. Йдеться аналогічно ст. 218 КК про такий фінансовий стан суб'єкта господарської діяльності, який згідно із законодавством про банкрутство визнається підставою для порушення господарським судом справи про бан­крутство (детальніше про це див. коментар до ст. 218 КК та Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том» у редакції від ЗО червня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 42-43. - Ст. 378;

2002. - № 33. - Ст. 235; Урядовий кур'єр. - 2003. - ЗО квітня,- № 80-81).

Крім того, слід брати до уваги особливості законодавства про відновлення платоспроможності банків або визнання їх банкрутами, передбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. ЗО). Для кваліфікації цього злочину не є обов'язко­вим порушення господарським судом справи про банкрутство та визнання суб'єкта господарської діяльності банкрутом.

5. Велика матеріальна шкода кредиторам або державі — це п'ятсот чи більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218 КК). Така шкода може бути завдана одному кредитору чи державі або бути сумарною. Про поняття «матеріальна шкода» та «кредитор» див. коментар до ст. 218 КК.

При кваліфікації цього злочину слід враховувати, що велика матеріальна шкода кредиторам або державі є похідним наслідком стійкої фінансової не­спроможності, спричиненої діями винної особи. Тому якщо в конкретному випадку така опосередкованість відсутня — учинене, за наявності підстав, потребує іншої кваліфікації, наприклад, за ст. 364 КК як зловживання служ­бовою особою своїм службовим становищем.

6. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків — великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.

7. Суб'єктивна сторона злочину — умисел, що поєднаний з корисливими мотивами (прагненням до отримання будь-яких матеріальних вигод) або іншою особистою заінтересованістю (помста, заздрість, особисті неприязні стосунки з кредитором тощо) чи задоволенням інтересів третіх осіб (напри­клад, інтересів осіб, які бажають купити збанкрутіле підприємство за безцінь).

8. Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку і є власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності. Про поняття «службова особа» див. примітку та коментар до ст. 364 КК.


Стаття 220. Приховування стійкої фінансової неспроможності

Умисне приховування громадянином — засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові, —

карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань.

2. Об'єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння у вигляді прихо­вування стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності;

2) спосіб дії — подання недостовірних відомостей; 3) наслідок — велика ма­теріальна шкода кредиторові; 4) причинний зв'язок між діянням та наслідком.

3. Стаття 220 КК передбачає відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності тільки шляхом дій. Тобто особа шляхом подання недостовірних відомостей вводить дійсного або потенційного кредитора в оману щодо свого фінансового становища. Це можуть бути дії, якими по­роджується помилкове уявлення кредитора щодо фінансової спроможності суб'єкта господарської діяльності (супротивної сторони), або таке уявлення закріплюється чи продовжується в часі.

4. Стійку фінансову неспроможність у цьому злочині слід розуміти так само, як і при доведенні до банкрутства (див. коментар до ст. 219 КК). При­чому фінансова неспроможність існує насправді — на відміну від фіктивно­го банкрутства (ст. 218 КК), в якому суб'єкт господарювання фактично фінансове спроможний. Для кваліфікації цього злочину не є обов'язковим порушення господарським судом справи про банкрутство та визнання суб'єкта господарської діяльності банкрутом.

5. Велика матеріальна шкода кредиторові — це п'ятсот чи більше неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218 КК). Така шкода може бути завдана одному кредитору або бути су­марною. Матеріальна шкода — це завдані кредитору збитки, під якими ро­зуміються втрата або пошкодження майна, додаткові витрати (вартість до­даткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), неодержані доходи, які були б одержані у разі належного виконання зобов'язання. Про поняття «кредитор» див. коментар до ст. 218 КК.

6. При кваліфікації цього злочину слід враховувати, що велика матеріаль­на шкода має бути в причинному зв'язку не із стійкою фінансовою неспро­можністю, а з її приховуванням шляхом подання недостовірних відомостей. Тому для кваліфікації не має значення причина стійкої фінансової неспро­можності. Завдання великої матеріальної шкоди кредитору та державі, яка є в причинному зв'язку із самою стійкою фінансовою неспроможністю, потре­бує іншої кваліфікації — залежно від причини такої неспроможності. Якщо причиною були цілеспрямовані дії, характерні для доведення до банкрутст­ва, потрібна додаткова кваліфікація за ст. 219 КК. В інших випадках мож­лива відсутність злочину як такого, наприклад, коли причиною стійкої фінансової неспроможності були несприятлива економічна ситуація, надзви­чайні природні умови, випадковий збіг обставин тощо.

7. Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріаль­ної шкоди кредиторові.

8. Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел, який характеризується усвідомленням особою неправдивості інформації про фінансову спро­можність суб'єкта господарювання, що передається нею. Мотив і мета мо­жуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання.

9. Суб'єктом злочину може бути громадянин — засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта госпо­дарської діяльності. Про поняття «службова особа» див. примітку та комен­тар до ст. 364 КК.

10. Про співвідношення приховування стійкої фінансової неспроможності з шахрайством з фінансовими ресурсами див. п. 15 коментарю до ст. 222 КК.


Стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства

Умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищен­ня, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином — засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності у разі банкрутства і завдали великої матеріальної шкоди, —

караються штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань та обов'язків у судових процедурах банкрутства.

2. Предмет злочину — майно, майнові обов'язки, відомості про майно, до­кументи, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності.

Майно — це сукупність речей та інших цінностей (включаючи нема­теріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи викори­стовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Особливим видом майна є цінні папери.

Під майновими обов'язками слід розуміти зобов'язання особи, яка є борж­ником у процедурах банкрутства, перед іншими особами та державою, а та­кож зобов'язання останніх перед боржником.

Відомості про майно — це відомості про наявне у боржника майно, у то­му числі й кошти, які знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах. Зокрема, предметом незаконних дій можуть бути відомості про кількість майна, його місцезнаходження тощо,

Документами, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, є передбачені законодавством матеріальні носії відомостей про таку діяльність. Наприклад, це первинні документи, що відображають господарські операції, документи бухгалтерського обліку та звітності, виражені в паперовій формі чи на машинних носіях (див. За­кон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (ВВР. - 1999. - № 40. - Ст. 365).

3. Об'єктивну сторону злочину характеризують; діяння, вчинене у разі банкрутства; наслідок — велика матеріальна шкода; причинний зв'язок між діянням та наслідком.

У цій статті передбачені такі альтернативні діяння: 1) приховування май­на, 2) відчуження майна, 3) знищення майна, 4) передача майна в інше во­лодіння, 5) приховування майнових обов'язків, 6) приховування відомостей про майно, 7) фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, 8) приховування та­ких документів, 9) знищення таких документів. При вчиненні особою декількох із цих діянь всі вони мають відображатись у кваліфікації, врахо­вуватись при визначенні розміру спричиненої ними шкоди та при призна­ченні покарання за скоєний злочин.

4. Учинення діяння у разі банкрутства означає вчинення його після по­рушення господарським судом справи про банкрутство. Тобто йдеться про порушення особою своїх обов'язків у судових процедурах банкрутства, перед­бачених законодавством, зокрема Законом України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від ЗО червня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 42-43. - Ст. 378; 2002. - № 33. -Ст. 235; Урядовий кур'єр. — 2003. — № 80-81. — ЗО квітня). Банкрутство — це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (ст. 1 Закону). Щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: 1) розпоряд­ження майном боржника, 2) мирова угода, 3) санація (відновлення плато­спроможності) боржника, 4) ліквідація банкрута. Для кваліфікації цього зло­чину не є обов'язковим, щоб господарський суд визнав суб'єкта господарсь­кої діяльності банкрутом.

5. Є відмінності у розумінні банкрутства в статтях 219 і 221 КК. У складі доведення до банкрутства (ст. 219 КК) йдеться про стійку фінансову не­спроможність як підставу порушення справи про банкрутство, однак для кваліфікації не має значення, чи була порушена справа судом. У злочині, пе­редбаченому ст. 221 КК, навпаки — порушення справи є обов'язковим, од­нак підстави для цього можуть бути різними (стійка фінансова неспро­можність, наявність ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника; ліквідація боржника — юридичної особи не у зв'язку з процедурою банкрутства, якщо вартості майна боржника недостатньо для задоволення вимог кредиторів).

6. Приховування майна, майнових обов'язків, відомостей про майно, до­кументів, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, — це незаконні дії, спрямовані на те, щоб унемож­ливити врахування та/або використання таких предметів чи відомостей у процедурах банкрутства. Зокрема, приховування може виявлятися в неза­конному переміщенні майна чи документів в інше місце, розміщенні їх у спеціально створених схованках, знищенні чи перекрученні комп'ютерної інформації про майно чи майнові обов'язки тощо. Приховування відомо­стей про майно чи майнових обов'язків може бути і у формі бездіяльності, наприклад, неповідомленні таких відомостей за відсутності відповідних до­кументів.

7. Передача майна в інше володіння означає незаконну передачу майна боржника іншій особі з наданням права володіння або володіння та корис­тування ним. Відчуження майна — незаконна передача майна боржника іншій особі разом із правом власності. Під незаконністю цих дій слід ро­зуміти порушення ними повних заборон або заборон-обмежень, встановле­них господарським судом у процедурах банкрутства відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від ЗО червня 1999 р. Наприклад, передача майна в оренду, заставу, як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження майном іншим чином без погодження з арбітражним ке­руючим (розпорядником майна) (ст. 13 Закону).

8. Знищення майна та документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, — це доведення їх до повної непридатності щодо цільового призначення (див. також коментар до статей 194, 357 КК).

9. Фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансо­ву діяльність суб'єкта господарської діяльності, означає повне виготовлення сфальсифікованого документа або підроблення справжнього документа (див. також коментар до статей 358, 366 КК).

10. Велика матеріальна шкода — це п'ятсот чи більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218 КК). Матеріаль­ною шкодою є завдані збитки: втрата або пошкодження майна, додаткові ви­трати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), неодержані доходи, які були б одержані у разі належного виконання зо­бов'язання. У статті 221 КК не конкретизується, кому завдається шкода, і таким чином поняття «велика матеріальна шкода» охоплює не лише шкоду державі та кредитору боржника (статті 218, 219, 220 КК), а й самому борж­нику, власнику майна. Така шкода може бути завдана одній особі або бути сумарною.

11. Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріаль­ної шкоди.

12. Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але можуть вра­ховуватися при призначенні покарання.

13. Суб'єктом злочину може бути громадянин - засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта госпо­дарської діяльності. Про поняття «службова особа» див. примітку та комен­тар до ст. 364 КК.