Методичні рекомендації на тему: „

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание 2. Поняття, причини та види правопорушень Глобальною причиною всіх правопо­рушень є соціальні суперечності Традиційно вирізняють такі види правопорушень 3. Цілі, види та підстави юридичної відповідальності Юридична відповідальність Функції юридичної відповідальності Підставами юридичної відповідальності є Підставами звільнення від кримінальної відповідальності можна назвати такі Підставами звільнення від адміністративної відповідальності є Відділ систематизації законодавства

Подобный материал:

• Т. Г. Шевченка (методичні рекомендації) м. Вознесенськ, 2011 р. Шановні колеги! Пропонуємо, 68.78kb.
• М.І. Пирогова методичні рекомендації з патофізіологіі для студентів медичного факультету, 726.86kb.
• Методичні рекомендації з питань запобігання та протидії корупції затверджено   Наказ, 1727.46kb.
• Методичні рекомендації з питань запобігання та протидії корупції (Затверджені наказом, 651.62kb.
• Методичні рекомендації, 217.67kb.
• Методичні рекомендації, 358.86kb.
• Заступник Голови Служби   О. Шейко     Додаток  методичні рекомендації, 1072.08kb.
• Харківська Національна Академія міського господарства методичні рекомендації, 163.16kb.
• Методичні рекомендації з навчальної дисципліни «актуальні проблеми управління» для, 781.89kb.
• Навчальна програма плани І методичні рекомендації до семінарських занять методичні, 1297.92kb.

Затверджую

Перший заступник начальника

Головного управління юстиції

у Донецькій області


______________ С.Л. Кучерук

« 31 » березня 2011 р.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ


на тему:


„Правопорушення та юридична відповідальність ”


м. Донецьк - 2011

1. ВСТУП

Преса, радіо й телебачення щодня повідомляють громадськість про факти тих чи інших зловживань, про різного роду події чи вчинки людей, які істотно зачіпають права інших осіб і обурюють усе суспільство. Журналісти, як правило, оцінюють такі події чи вчинки виходячи з морально-етичних позицій, з мірку­вань суспільної користі або шкоди для суспільства і дуже рідко намагаються дати таким подіям правову оцінку. Це правильно - питання про те, наскільки та чи інша поведінка людини узгоджується з приписами права, мають вирішувати юристи, а не журналісти. Вчинок, який порушує встановлені і схвалені суспільством правила, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству; людина, яка знехтувала інтересами суспільства, не має морального права нарікати на те, що й держава у відповідь на таку поведінку вживатиме до неї примусові заходи, які іноді можуть бути досить жорсткими.

Історія свідчить, що правопорушення трапляються в усіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу, і цілковито їх викорінити ще нікому не вдавалося. Щоправда, для кожної епохи харак­терні свої особливі уявлення про правопорушення. У XVI ст. торгівля наркотичними засобами, які на той час уже почали з'являтися в Європі, не вважалася протизаконною, а от щонайменші сумніви стосовно догматів панівної като­лицької релігії розглядались як страшний злочин і каралися в основному спаленням «безбожників, чаклунів та єрети­ків». Сьогодні ситуація докорінно змінилася: релігійні пере­конання є приватною справою особи, в яку право майже не втручається, а от торгівля наркотиками всюди вважається одним із найтяжчих злочинів і карається тривалим позбав­ленням волі, а у деяких країнах - навіть смертною карою.

Люди здебільшого дотримуються приписів права, однак правопорушення вчинюються досить часто, а їх загальна кількість є настільки значною, що це викликає зрозумілу тривогу громадян. Тому важливим питанням є встановлен­ня та усунення причин правопорушень.

2. Поняття, причини та види правопорушень

Правопорушеннями нази­вають такі вчинки людей, якими порушуються приписи діючо­го права, передусім положення Конституції і законів Украї­ни. Великий німецький філософ Гегель називав правопору­шення не правом і вважав його проявом «абсолютного зла».

Питання про причини правопорушень завжди було й залишається складним. Глобальною причиною всіх правопо­рушень є соціальні суперечності (їх можна назвати «хвороба­ми суспільства»), які завжди існують у суспільстві. Вони призводять до того, що інтереси окремих соціальних груп, іноді окремих осіб приходять у суперечність із загальними інтересами, а тому соціальні схильності, моральні уявлення й спрямування діяльності цих людей різко відрізняються від вимог існуючого права, а звідси виникає схильність до їх порушення.

Що стосується окремих правопорушень, то їх вчинення може бути викликане різними, іноді не залежними одна від одної причинами: це можуть бути причини економічного характеру (наприклад, неможливість знайти роботу і ле­гальний заробіток); соціальні причини (зокрема, недоліки виховної та освітньої роботи); обставини сімейного характе­ру або ж інші особливості середовища, в якому живе потен­ційний правопорушник, причини особистого характеру (наприклад, схильність до алкоголю чи вживання наркоти­ків) тощо.

Іноді причиною правопорушень виступає і недоскона­лість чинного законодавства - наприклад, надмірні ставки оподаткування юридичних осіб змушують їхніх керівників шукати шляхи ухилення від сплати податків, оскільки без цього виробнича чи комерційна діяльність підприємства буде просто неможливою. У цьому випадку, звичайно ж, необхідно усунути подібну причину - за наявності більш оптимальних податків буде менше тих, хто ухилятиметься від їх сплати.

Вчені-кримінологи протягом тривалого часу (ще з кінця XIX ст., коли відомий італійський кримінолог Чезаре Ломброзо висловив думку, що той, хто вчинює злочини, є зло­чинцем від народження) намагаються знайти відповідь на питання, чи існує зв'язок між генетичними особливостями людини і схильністю до вчинення правопорушень; однак переконливих доказів, які б підтверджували чи спростовува­ли такий зв'язок, поки що немає.

Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією окремою причиною, а відразу багатьма. Виявлення цих причин і вжиття заходів до їх усунення є одним із завдань діяльності правоохоронних органів і посадових осіб держави, слідчого, який розслідує справу про вчинення злочину. Проте завдання цілковито усунути всі причини правопорушень має утопічний вигляд: адже для цього потрібно усунути всі суперечності, які існують у суспільстві. Подібні спроби вже робилися, зокрема на початку нашого століття, однак успіху не досягли. Отже, завдання держави полягає в тому, щоб звести причини, які викликають право­порушення, до якнайнижчого можливого рівня, що дасть суспільству змогу здійснювати ефективний контроль над протиправними діями, і передусім над злочинністю.

Традиційно вирізняють такі види правопорушень:

1) дисциплінарні правопорушення, які на практиці є порушеннями трудових чи службових обов'язків (у законодавстві ці правопорушення називають дисциплінарни­ми проступками);

2) майнові (цивільні) правопорушення, які можуть бути або невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань, або ж заподіянням шкоди;

3) адміністративні правопорушення, які називають також адміністративними

проступками;

4) кримінальні правопорушення, які є найтяжчими за своїм характером і в законодавстві називаються злочинами.


3. Цілі, види та підстави юридичної відповідальності

З точки зору права правопо­рушення є проявом сваволі, нехтуванням тими правила­ми, які схвалені і встановлені державою для підтримання соціального порядку та забезпечення прав громадян. З соціальної точки зору правопорушення завжди є вчинком, який завдає шкоди інтересам окремих громадян чи юридич­них осіб, а нерідко - й інтересам усього суспільства. Тому держава має не тільки здійснювати роботу щодо усунення причин та умов правопорушень, а й протидіяти правопору­шенням, переслідувати порушників, притягати їх до відпові­дальності.

Вчинення особою правопорушення є підставою для того, щоб притягти її до встановленої нормами права відпові­дальності.

Однак самого лише факту вчинення особою дії чи бездіяльності, якою порушуються приписи права, недостатньо. Майже завжди необхідною є і вина особи у протиправному вчинку. Відповідальність без вини закон допускає лише у виняткових випадках: наприклад цивільно-правова відповідальність власників за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Вина у вчиненні правопорушення може бути умисною або необережною. Умисна вина (умисел) має місце в тому разі, коли особа прямо хоче вчинити протиправні дії і досягти тих шкідливих наслідків, які виникають від таких дій. З необережною виною (необережністю) правопорушення вважається вчиненим у тих випадках, коли особа не бажала настання шкідливих наслідків, але через свою легковажність чи недбалість повелася таким чином, що ці наслідки наступили і були результатом її дії чи бездіяльності.

Окрім цього, для законного притягнення особи до відповідальності необхідно, щоб той, хто вчинив протиправні дії, вважався згідно з правом належним суб'єктом для даного виду правопорушень. Вимоги щодо особи - суб'єкта правопорушень встановлюються тими законодавчими актами, якими передбачена відповідальність за правопорушення; головною з цих вимог є досягнення відповідного віку (16, 18, а в окремих випадках 15 або й 14 років). Для організацій - порушників основною вимогою є наявність статусу юридичної особи.

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну(негативну).
Позитивна юридична відповідальність - сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність - специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності:

• державно-правовий примус;
  
• негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, що винний у його скоєнні;
  
• обов'язок правопорушника перетерпіти несприятливі наслідки за свою протиправну поведінку.
  

Принципи юридичної відповідальності:

• відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру;
  
• законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності;
  
• гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.
  

Мета юридичної відповідальності - вияв її соціальної необхідності та ефективності.
Розрізняють такі види мети юридичної відповідальності:

• загальну превенцію правопорушення;
  
• покарання правопорушника;
  
• вплив на свідомість правопорушника;
  
• моральну перебудову особи;
  
• формування в людині, яка порушила норми права, настанови на правомірну поведінку надалі;
  
• виховний вплив на інших людей з метою попередження правопорушень з їхнього боку.
  

Мета юридичної відповідальності своєю чергою визначає її функції.
Функції юридичної відповідальності - головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.
Розрізняють такі види функцій юридичної відповідальності:

• превентивну (попереджувальну);
  
• виховну;
  
• репресивну (каральну);
  
• компенсаційну (поновлювальну);
  
• сигналізаційну (інформаційну).
  

Існування різних видів правопорушень передбачає і поділ ретроспективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави поділу юридичної відповідальності на види. Залежно від суб'єктів - органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається:

а) органами влади;

б) виконавчими і розпорядчими органами;

в) судовими та іншими юрисдикційними органами.

Залежно від суб'єктів правопорушників вона буває:

а) індивідуальною;

б)колективною.
Розрізняють також внутрішню державну і міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена. На цій підставі розрізняють юридичну відповідальність:

1) кримінально-правову;

2) адміністративну;

3) цивільно-правову;

4) трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) та ін.

Кримінальна відповідальність - різновид ретроспективної юридичної відповідальності, що полягає у застосуванні міри кримінального покарання до фізичних осіб, винних у вчиненні злочину.
Різновидом ретроспективної юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність, під якою розуміють покладення на порушників загальнообов'язкових правил, що діють в управлінні та в інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи морального характеру. Самостійним видом ретроспективної юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність. Це відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов'язань, за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав. Завданням цивільно-правової відповідальності є захист прав власника.

Окрім майнового, цивільно-правова відповідальність має і компенсаційний (право поновлювальний) характер. Із допомогою цивільного права регулюються і особисті немайнові відносини. На фізичну чи юридичну особу може бути покладено обов'язок спростувати відомості, які ганьблять честь і гідність громадянина або організації, коли той, хто її поширює, не доведе, що вони відповідають дійсності (стаття 7 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Але покладення немайнової відповідальності в цивільному праві - це скоріше виняток, аніж правило. Основним же для названого виду відповідальності є майновий характер заподіяної шкоди, правової санкції та юридичної відповідальності.

Трудове право передбачає дисциплінарну (статті 139-152 Кодексу законів про працю України ( далі – КЗпП України) і матеріальну відповідальність працівників (статті 130-138 КЗпП України).
Дисциплінарна відповідальність - різновид юридичної ретроспективної відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни з застосуванням до нього догани та звільнення. Законодавством, статутами й положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення.

Розрізняють загальну і спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачається КЗпП України і Правилами внутрішнього трудового розпорядку, а спеціальна - здійснюється:

а) в порядку підлеглості;

б) за статутами про дисципліну;

в) за окремими нормативними актами.

Дисциплінарні стягнення можуть застосовувати органи, які мають право приймати на роботу (обирати, затверджувати і призначати на посаду даного працівника). На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства, дисциплінарні стягнення можуть накладати також органи, що стоять вище від згаданих (стаття 147-1 КЗпП України). Близько до дисциплінарної знаходиться матеріальна відповідальність, оскільки підставою для притягнення до обох видів відповідальності є трудове правопорушення. На відміну від дисциплінарної, матеріальна відповідальність працівника настає у випадках, коли заподіяно матеріальну шкоду.

Матеріальна відповідальність розглядається як різновид ретроспективної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків (стаття 130 КЗпП України). Умовами накладення матеріальної відповідальності є передбачені законодавством такі ознаки:

а) пряма дійсна шкода;

б) протиправна поведінка працівника;

в) причинний зв'язок між протиправними діями чи бездіяльністю та виниклою шкодою;

г) провина працівника в заподіяній шкоді.
Матеріальна відповідальність може бути повною та обмеженою. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників передбачені статтею 133, а повна матеріальна відповідальність - статтею 134 КЗпП України.

Як самостійний вид ретроспективної юридичної відповідальності в теорії права розглядають скасування актів, що суперечать чинному законодавству. Це - особливий вид ретроспективної юридичної відповідальності, який полягає в тому, що компетентний орган чи службова особа застосовує право відновну санкцію, скасовуючи незаконно прийнятий акт. Є декілька форм названої юридичної відповідальності:
а) скасування акта, який суперечить чинному законодавству;

б) визнання недійсним акта, який суперечить чинному законодавству;

в) зміна акта в тій частині, що не відповідає чинному законодавству;

г) давання вказівок компетентним органом чи службовою особою про обов'язкове скасування чи зміну акта, який суперечить чинному законодавству суб'єктом, який його приймав.

Не вважається формою зазначеного виду юридичної відповідальності припинення дії акта.


Підставами юридичної відповідальності є:

- наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення;

- юридичний факт - скоєння самого правопорушення;

- наявність правозастосовного акта, що набрав чинності.
Невідворотність відповідальності, як один із принципів законності держави, ще не означає, що особа за кожне правопорушення має обов'язково нести юридичну відповідальність, відбути повністю покарання, чи на неї повинно бути накладене стягнення. Законодавець передбачає підстави звільнення від юридичної відповідальності. Такі підстави передбачаються у кримінальному, адміністративному, трудовому та іншому законодавстві. Наприклад, кримінальне законодавство передбачає випадки звільнення особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання (статті 50, 51 Кримінального кодексу України).

Підставами звільнення від кримінальної відповідальності можна назвати такі:
1)давність притягнення до кримінальної відповідальності;
2) коли до часу розслідування чи розгляду справи в суді внаслідок зміни обставин скоєне винним діяння перестало бути суспільне небезпечним чи сама особа перестала бути суспільне небезпечною;

3)амністія чи помилування;

4)застосування до неповнолітнього, який скоїв злочин, примусових заходів виховного характеру;

5)застосування до особи, яка скоїла злочин, що не має великої суспільної небезпеки, заходів виправлення і перевиховання без застосування кримінального покарання, через притягнення такої особи до адміністративної відповідальності;
6)передача матеріалів справи на розгляд у товариські суди;

7)вжиття заходів медичного характеру;


8)передача особи на поруки громадській організації або трудовому колективу.

Підставами звільнення від адміністративної відповідальності є:
1) давність притягнення до адміністративної відповідальності;
2)передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудового колективу;

3)обмеження усним зауваженням у разі скоєння незначного адміністративного правопорушення.
Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про правопорушення на розгляд трудового колективу або його органу (стаття 152 КЗпП України).

Підсумовуючи сказане, можна визнати два блоки підстав звільнення від юридичної відповідальності:


- особа, яка скоїла правопорушення, вважається такою, що втратила суспільну небезпечність;
- правопорушення внаслідок зміни обставин перестало бути суспільне небезпечним.
Отже, правова поведінка, як діяльність і спілкування суспільних суб'єктів права, характеризується правомірним і протиправним аспектами діянь. Правопорушення, як один із різновидів протиправних діянь, тягне за собою ретроспективну юридичну відповідальність, що є реакцією держави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за які зобов'язаний понести певну кару чи стягнення з метою виправлення і перевиховання.
Підводячи підсумки розглянутої теми, можна зробити такі висновки:
1. Право, як і держава, має розглядатися в їх постійній взаємодії, взаєморозвитку, взаємофункціонуванні.

2. Як самостійне явище право має свої поняття, ознаки, функції, форму і середовище здійснення.

3. Теоретичні знання про право сприяють оволодінню регулятивно-юридичними механізмами в повсякденному житті, формують навички його практичного застосування.

4. Вміння користуватися правом допоможе активно здійснювати, охороняти і захищати права людини в громадянському суспільстві.


Відділ систематизації законодавства,

правової роботи та правової інформації

Головного управління юстиції у Донецькій області


Використана література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України - 1996.- № 30. - ст. 141;
   

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості
   

Верховної Ради України - 1984.- додаток до № 51.- ст. 1122;

3. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради України - 1971.- додаток до № 50.- ст. 375;
   

4. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України - 2001.- № 25-26. – ст.131;
   

5. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України - 2003. - № 40-44. - ст. 356;
   

6. Алексеев С.С. Теория права. - Харьков: БЕК, 1994;
   

7. Базылев В.Т. Юридическая ответственность (Теоретические вопросы). - Красноярск, 1985;
   

8. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. - М., 1976;
   

9. Венегеров А.Б. Теория государства и права: Часть 1. Теория государства. - М.: Юристъ, 1995;
   

10. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности.- Л., 1983;
    

11. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность.- М., 1985;
    

12. Теория права и государства: Учебник для вузов. - Под ред. проф. Г. Н. Манова - М.: БЕК, 1996.