З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання» / Ред
| Вид материала | Документы |
- Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
- Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2009 рік, 72.31kb.
- Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління, 5167.76kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Регулювання діяльністю комерційних банків та їх нагляд, 280.68kb.
- Східноукраїнський національний університет, 672.79kb.
Волкова Н.А., к.е.н., доцент Одеський національний економічний університет, м.Одеса АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ СТРУКТУРОЮ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА У теорії та практиці фінансового аналізу існують два основних підходи до методів доцільного управління структурою фінансових ресурсів: традиційний і теорія Модільяні-Міллера. Прибічники першої теорії вважають, що ціна фінансових ресурсів залежить від Ії структури і що цю структуру можна оптимізувати. Під ціною фінансових ресурсів розуміють загальну суму коштів, які потрібно сплатити за використання відповідного обсягу фінансових ресурсів, виражену в відсотках до цього обсягу [1]. Основоположники другого підходу – Модільяні та Міллер стверджують протилежне – ціна фінансових ресурсів не залежить від Ії структури, отже Ії не можна оптимізувати. При обґрунтуванні цього методу вони виводять ряд обмежень: наявність ефективного ринку; відсутність податків; однакові величини відсоткових ставок для фізичних та юридичних осіб; раціональна економічна поведінка тощо. В таких умовах ціна фінансових ресурсів завжди вирівнюється поповненням фінансових ресурсів за рахунок кредитів, які надають підприємствам фізичні особи. Підхід Модільяні й Міллера має рацію у випадку, якщо обмеження, які вони запропонували, працюватимуть у країні. Підприємства, якщо вони працюють у різних галузях, мають неоднакові ступені ризику і це може залежати від сезонності виробництва, конкуренції тощо. Тому при управлінні структурою фінансових ресурсів ефективніший традиційний підхід [2]. Обсяг і структура фінансових ресурсів підприємств безпосередньо пов’язані з рівнем розвитку виробництва, його ефективністю. Велике значення для стійкого фінансового забезпечення підприємства мають власні фінансові ресурси. Чим більша частка власних фінансових ресурсів і менша позикових, тим менший фінансовий ризик. Але як показує практика, ефективність використання позикових фінансових ресурсів вища, ніж ефективність використання власних. Багаторазові дослідження показали, що з підвищенням частки залучених ресурсів у загальній сумі джерел довгострокових фінансових ресурсів ціна власних фінансових ресурсів підвищується зростаючими темпами, а ціна залучених залишається спочатку практично незміною, потім також починає зростати. Оскільки ціна залучених фінансових ресурсів у середньому нижча від ціни власних фінансових ресурсів, існуюча структура фінансових ресурсів називається оптимальною, при якій показник має мінімальне значення. Визначення кількісного співвідношення між позиковим і власним капіталом у фінансовому аналізі одержало назву фінансового леверіджа. Підприємство, що має значну частку позикового капіталу, має високий рівень фінансового леверіджа, що приводить до втрати фінансової стійкості і збитковості. Фінансовий леверідж, відомий як «фінансовий важіль», показує на скільки відсотків збільшиться сума власних фінансових ресурсів за рахунок залучених засобів в оборот підприємства. Ефект фінансового важеля виникає в тих випадках, коли економічна рентабельність вище кредитних відсотків. Існує ряд методів, розроблених для оцінки структури фінансових ресурсів і впливу його зміни на ринкову вартість підприємства: максимізація рівня дохідності власних фінансових ресурсів; мінімізація середньозваженої вартості загальних фінансових ресурсів; мінімізація рівня фінансових ризиків. Процес оптимізації структури фінансових ресурсів за критерієм мінімізації його середньозваженої вартості здійснюється розрахунком середньозваженої ціни усіх фінансових ресурсів. Ціною капіталу називається загальна сума коштів, яку підприємство має сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражену у відсотках до цього обсягу. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації фінансових ризиків полягає у виборі джерел фінансування різних частин активів підприємства. При цьому може бути три підходи – агресивний, помірний, консервативний. Постійна частина оборотних активів це той мінімум, який необхідний підприємству для ведення операційної діяльності й величина якої залежить від сезонних коливань обсягу виробництва та реалізації продукції. Як правило, вона повністю фінансується за рахунок власних фінансових ресурсів і довгострокових позичених коштів. Змінна частина оборотних активів змінюється у зв’язку з сезонними змінами обсягу діяльності. Фінансується вона за рахунок короткострокових позичених фінансових ресурсів, а при консервативному підході – частково і за рахунок власних фінансових ресурсів. Оцінка тенденції забезпечення пропорційності між фінансовими ресурсами та джерелами формування застосовується співвідношенням між окремими активами та Ії групами і відповідними пасивами. Універсальними вимірниками є коефіцієнти платоспроможності. Погіршення фінансового стану зумовлює дефіцит грошових засобів. Тому збільшення обсягу прибутку та рентабельності виробництва підприємств позитивно впливають на платоспроможність і ліквідність. Однак забезпечення вищої прибутковості часто пов’язано зі збільшенням ризиків. Нестача грошових коштів у підприємства призводить до його неплатоспроможності. Тому важливим є своєчасний розрахунок підприємства за своїми фінансовими зобов’язаннями. Список літератури:
УДК 336.74 Воспітанникова Є.О. Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка МЕТОДИКА АНАЛІЗУ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ПІДПРИЄМСТВА Грошовий потік або потік готівки (англ. Cash Flow; CF) - це абстрагований від його економічного змісту чисельний ряд, що складається з послідовності розподілених у часі платежів. Використовується для розрахунку показників економічної ефективності інвестицій, а також для аналізу руху грошових коштів економічного суб’єкта в часі. Загальноприйняте позначення потоку платежів - CF. Позначення чисельного ряду - CF0, CF1 ,..., CFn. Окремий елемент такого ряду може мати як позитивний, так і негативне значення. Грошовий потік - це рух грошових коштів в реальному часі, по суті, грошовий потік - це різниця між сумами надходжень і виплат грошових коштів компанії за певний період часу, як правило, фінансовий рік. В основі управління грошовими потоками лежить концепція грошового кругообігу. Наприклад, гроші конвертуються у запаси, дебіторську заборгованість і назад в гроші, замикаючи цикл руху оборотного капіталу компанії. Коли грошовий потік зменшується або перекривається повністю, виникає явище неплатоспроможності. Недолік коштів підприємство може відчути навіть в тому випадку, якщо формально воно залишається прибутковим (наприклад, порушуються терміни платежів клієнтами компанії). Саме з цим пов’язані проблеми дохідних, але неліквідних компаній, що стоять на межі банкрутства. Аналіз руху грошових потоків - це по суті визначення моментів і величин припливів і відтоків готівки. Основною метою аналізу грошових потоків, є перш за все, аналіз фінансової стійкості та прибутковості підприємства. Його вихідним моментом є розрахунок грошових потоків, насамперед, від операційної (поточної) діяльності. Аналіз грошових потоків зручно проводити за допомогою звіту про рух грошових коштів. Згідно з міжнародним стандартом IAS7 цей звіт формується не за джерелами та напрямами використання коштів, а за сферами діяльності підприємства - операційної (поточної), інвестиційної та фінансової. Він є основним джерелом інформації для аналізу грошових потоків [5]. Звіт про рух грошових коштів складається для того, щоб наочно побачити вплив поточної, інвестиційної та фінансової діяльності організації на стан її грошових коштів за певний період і дозволяє пояснити зміни грошових коштів за цей період. Звіт про рух грошових коштів є дуже важливою інформацією як для керівництва організації, так і для її інвесторів і кредиторів. Керівництво організації може використовувати відомості звіту при розрахунку ліквідності організації, при визначенні дивідендів, для оцінки впливу на загальний стан організації рішень про фінансування будь-яких програм. Іншими словами, керівництву організації звіт про рух грошових коштів необхідний для того, щоб визначити чи буде у неї досить коштів для погашення короткострокової кредиторської заборгованості, для вирішення питання про збільшення заохочень працівникам. Крім того, звіт допоможе керівництву планувати інвестиційну та фінансову політику організації[1]. Звіт о фінансових результатах показує, наскільки прибутковою була для організації діяльність в аналізованому періоді, але він не може показати надходження і вибуття грошових коштів поточної, інвестиційної та фінансової діяльності компанії [2]. Джерелом наявних грошей є будь-яке збільшення статті, віднесеної до зобов’язань або до власного капіталу. Як приклад можна привести банківський кредит. Будь-яке зменшення активних рахунків також є джерелом утворення грошового потоку, наприклад: продаж необоротних активів або зменшення запасів [3]. Всі фактори, що впливають на формування грошових потоків, можна розділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх факторів належать: кон’юнктура товарного і фінансового ринків, система оподаткування підприємств, заснована практика кредитування постачальників і покупців продукції (правила ділового обороту), система здійснення розрахункових операцій господарюючих суб’єктів, доступність зовнішніх джерел фінансування (кредитів, позик, цільового фінансування). Серед внутрішніх чинників слід виділити стадію життєвого циклу, на якій знаходиться підприємство, тривалість операційного та виробничого циклів, сезонність виробництва та реалізації продукції, амортизаційну політику підприємства, невідкладність інвестиційних програм, особисті якості та професіоналізм керівної ланки підприємства [4]. Таким чином, грошові потоки є важливою частиною формування фінансового стану підприємства. Управління грошовими потоками - найважливіший елемент фінансової політики підприємства, воно пронизує всю систему управління підприємства. Грошові потоки необхідно удосконалювати у системі планування, обліку, аналізу і контролю, тому що у подальшій діяльності це призведе до більш ефективного управління грошовими потоками і до економічних вигод підприємства. Список літератури:
УДК 658 Р.З. Дарміць, О.І. Дума Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів підходи до оцінювання децентралізації В системІ МЕНЕДЖМЕНТУ організаціЇ Будь-яка організація характеризується низкою параметрів, які визначають її суть та основні особливості. Ці параметри чинять визначальний вплив на успішність чи неуспішність прийняття рішень менеджерами кожного рівня управління. Однією з визначальних характеристик є рівень централізації/децентралізації управління, до якого повинні бути адаптовані всі управлінські процеси в організації, поведінка керівників та стилі управління прийняті цими керівниками. Децентралізація розглядається у науковій літературі як процес і як явище. Як процес децентралізація – це скасування чи послаблення централізації. Для цілей цієї праці децентралізація трактуватиметься як характеристика організації, яка відображає спосіб розподілу влади, повноважень і відповідальності в організаційній ієрархії. Важливою проблемою є визначення рівня централізації/децентралізації управління, який необхідно враховувати при прийнятті та реалізації загальноорганізаційних рішень. Важливо зауважити, що існуючі підходи не дозволяють кількісно виразити рівень централізації/децентралізації з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень. Одним з підходів, використання якого дає можливість визначити ступінь централізації/децентралізації управління організацією, є застосування методу експертного оцінювання. Для повного та об’єктивного оцінювання рівня централізації/децентралізації управління компанією процес оцінювання доцільно розділити на чотири етапи:
 ,де, Кзв – зважена інтегральна оцінка рівня централізації, %; di – вагомість параметра централізації, %; Mінтi – інтегральна оцінка і-го параметра.
Важливою умовою застосування запропонованого підходу є умова, що експертами повинні бути як представники досліджуваної організації (володіють більш повною, релевантною інформацією щодо управлінських процесів та знають організацію «з середини»), так і незалежні консультанти (аудитори) з метою подолання суб’єктивності та стереотипів в оцінюванні. Як вважає Рональд Хаббс – генеральний директор St. Paul Fire and Marine Insurance Company, децентралізація управління організацією полягає у передачі влади і відповідальності своїм підлеглим, за якими закріплюється право прийняття і реалізації управлінських рішень. Децентралізована система зміщує центр прийняття рішень на той рівень, де відбувається його виконання [2]. Виходячи з цього, рівень централізації можна розраховувати як дисперсію рішень, що приймаються на рівні управління вищому від рівня, де рішення буде виконуватися. Для більшої об’єктивності доцільно розраховувати дисперсію зважену за кількістю централізованих повноважень на кожному рівні управління, тобто повноважень приймати рішення, які виконуватимуться на нижчих рівнях управління. При цьому кількість рівнів дорівнює кількості вертикальних управлінських зв’язків в організації. Відповідно, рівень децентралізації може бути визначений як відношення одиниці до розрахованої дисперсії. Такий метод розрахунку рівня децентралізації пов’язаний із значними затратами часу для збору інформації щодо рівнів прийняття і виконання рішень. Проте він є достатньо прагматичним, оскільки враховує показники, які характеризують організацію протягом тривалого періоду часу. Тенденція до децентралізації управлінських процесів є передумовою організаційних змін, кінцевим результатом чого є зростання рівня гнучкості організації та підвищення ефективності використання ресурсів. Це викликає необхідність оцінки поточного стану розподілу влади і повноважень та визначення доцільності передачі управлінських функцій на нижчі рівні управління. Важливо зазначити, що децентралізація управління характеризується значними перевагами, які підвищують організаційну та економічну ефективність функціонування організації. Одна з основних переваг полягає у зниженні рівня бюрократизму і, відповідно, зниженні рівня т.зв._бюрократичних витрат (секретарі, штабні підрозділи і канцелярська робота, архів, комунікації і_т.д.). Додатковою перевагою є підвищення рівня партисипативності в управлінні, що, разом із застосуванням «теорії Z» Оучі, дозволить очікувати синергічний ефект, зростання продуктивності праці тощо. Один з можливих недоліків децентралізації управління пов’язаний з тим, що керівники вищих ланок можуть володіти недостатньою інформацією щодо проблем, які виникають на нижчих рівнях управління і, як наслідок, прийняті ними рішення можуть бути неефективними. Звідси виникає доцільність створення колегіальних органів прийняття рішень (до яких залучатимуть представників нижчих рівнів управління), що дозволить певною мірою згладити «інформаційні прогалини» та підвищити обґрунтованість/доцільність можливих управлінських рішень [3]. Список літератури: 1. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту: навчальний посібник.-2-е вид. доп. і перероб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, “Інтелект-Захід”, 2003. – 352 с. 2. “The case for decentralized Management” CEO Ronald Hubbs [Електронний ресурс] // Режим доступу: ссылка скрыта 3. Якокка Л., Новак У., Карьера менеджера/ Пер. з англ.. М.В. Драко. - 2-е вид.- Мінськ: Попурри, 2011,-544с. УДК 658.14 Жулин О.В., к.е.н., доцент, Назаренко Я.Я., к.е.н., доцент Національний транспортний університет, м. Київ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ ПІДПРИЄМСТВА Основною метою управління грошовими коштами є забезпечення стабільної платоспроможності підприємства, оскільки навіть великий розмір оборотних активів не може застрахувати підприємство від банкрутства, якщо у нього недостатньо грошей для здійснення поточних платежів за своїми зобов’язаннями. Тому управління грошовими потоками є важливим завданням фінансового менеджменту, складовими якого є: фінансовий та стратегічний аналіз грошових потоків; визначення оптимального рівня залишку грошових коштів та контроль; формування фінансового циклу; планування та прогнозування грошових потоків. Особливе місце у процесі управління грошовими коштами займає прогнозування грошових потоків підприємства шляхом побудови бюджету грошових коштів, який включатиме бюджет руху грошових коштів від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. У випадку ситуацій непередбачуваності ефективним є складання гнучкого бюджету, який включає оптимістичні, очікувані і песимістичні значення показників. Розроблення бюджету розпочинається з побудови бюджету руху грошових коштів від операційної діяльності, при цьому варто ще скласти графік надходження грошових коштів з урахуванням очікуваної структури дебіторської заборгованості по строкам погашення і розміром безнадійних боргів. Витрати коштів від операційної діяльності пов’язані з придбанням матеріалів, а саме: поповненням виробничих запасів, виплатою заробітної плати, сплатою податків. Бюджет руху грошових коштів від інвестиційної діяльності має враховувати дані інвестиційного плану на поточний рік. Джерелами надходження грошових коштів є очікуваний дохід від реалізації основних фондів, нематеріальних та фінансових активів. Планові витрати грошей визначаються обсягом капітальних інвестицій. Узагальнюючим планом руху грошових коштів підприємства є бюджет руху грошових коштів від фінансової діяльності, що акумулює у собі бюджети руху грошових потоків від операційної та інвестиційної діяльності. До доходів належать надходження від банківських позик та інших форм цільового фінансування, а витрати включають погашення позик і сплату відсотків за ними. Методика бюджетування вимагає також розв’язання таких завдань: обгунтування методу планування доходів і витрат підприємства; визначення оптимальної структури дебіторської і кредиторської заборгованості підприємства; оптимізацію структури джерел фінансування бюджетного дефіциту підприємства; визначення і врахування можливих зовнішніх ризиків на обсяги грошових надходжень та виплат. Формування бюджету руху грошових коштів полягає у визначенні основних показників за допомогою таких методів [1]: нормативного, розрахунково-аналітичного, балансового та економіко-математичного моделювання. При балансуванні вхідних і вихідних грошових потоків підприємства найкраще використовувати балансовий метод, а для планування окремих показників більш ефективним є аналітично-розрахунковий метод. Нормативний та економіко-математичний методи формування бюджету руху грошових коштів є трудомісткими. Нині набуває популярності імітаційне моделювання, яке передбачає використання комп’ютерних програм управління грошовими потоками на підприємствах. З метою підвищення ефективності управління грошовими потоками вітчизняних підприємств необхідно: враховувати галузеві особливості грошових потоків у практиці обліку та аналізу підприємства; визначати грошові потоки по оперативній інформації для формування своєчасного та повного забезпечення аналізу руху грошових коштів підприємств; удосконалювати методику аналізу грошових коштів, яка повинна ґрунтуватись на реальному фінансовому стані; практикувати розрахунок системи показників руху грошових потоків; враховувати зовнішні фактори впливу та ризики підприємства. У процесі управління грошовими активами з одного боку значну увагу варто приділяти оптимізації їх розміру для забезпечення стійкої платоспроможності, а з іншого боку – отриманню додаткових прибутків від вкладення їх у фінансові інвестиції. У зв’язку з стрімкою еволюцією грошей відбуваються трансформації в управлінні грошовими коштами. Парагроші здатні прискорювати (дебетові картки) або уповільнювати (кредитні картки) розрахунки [2]. Народження нових форм грошей відкриває дорогу радикальним змінам у фінансовому менеджменті. Популяризація електронних розрахунків призведе до того, що постачальники і наймані працівники будуть прагнути отримати плату за товари, послуги, виконану роботу в момент їх надання. Оплата праці зможе проводитись, хвилина в хвилину, за виконану роботу. Тому перспективами розробок у даному напрямку є управління грошовими коштами в системі електронних форм розрахунків. Список літератури:
УДК 338.436.33(477):631.164.23 Іванович І.Ю. Хмельницький національний університет окремі аспекти впливу податкового кодексу на інвестиційні процеси в апк Формування наукових підходів до оптимізації податкового регулювання соціально-економічного розвитку аграрного сектору є важливим компонентом економічного управління галуззю, значним чинником суспільного добробуту й загального розвитку населення. Основоположниками системних досліджень залучення інвестицій за рахунок податкових механізмів були такі іноземні вчені як Артур Лаффер, Франческо Нітті, Уільям Петті, Давід Рікардо, Адам Сміт. Проблеми дослідження податкового стимулювання залучення інвесторів були досліджені такими вітчизняними спеціалістами як Л.Кошембар, В.Мартиненко, Д.Серебрянський, К.Швабій та ін. Поряд з цим, окремі положення Податкового кодексу викликають ряд дискусій щодо використання податкових стимулів в інвестиційній діяльності суб’єктів АПК, що є особливо актуальним несьогоднішні. Привабливим аграрний сектор України є не лише для вітчизняних інвесторів, а й для іноземних, оскільки він може здійснити прорив на світовому ринку завдяки не вичерпаному потенціалу - залучено лише 1/3 продуктивних сил природи і суспільства. Стимулювання прямого інвестування у сільське господарство є пріоритетним для України: з одного боку через низький рівень зайнятості населення та заробітної плати, а з другого боку - через значну частку цієї галузі у ВВП. Залучення прямих інвестицій до АПК є одним із головних засобів забезпечення підвищення якісних показників України. Тому згідно з Податковим кодексом (надалі ПК) України на 10 років звільняються від оподаткування прибутку підприємства машинобудування для агропромислового комплексу [4]. Зібрання норм податкового законодавства в межах одного кодексу передбачає скасування чинності Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» [4]. Натомість в Кодекс у розділ XIV «Спеціальні податкові режими» включено Главу 2 «Фіксований сільськогосподарський податок». Кодекс деталізує визначення сільськогосподарської продукції, зазначаючи, що це -- продукція груп 1-24 УКТ ЗЕД (п. 14.1.237), а до поняття сільськогосподарського товаровиробника включає положення, що він може займатися переробкою власновиробленої сировини на давальницьких умовах (п. 14.1.238). У п. 301.1 ПК передбачає, що платниками фіксованого сільгоспподатку з урахуванням встановлених обмежень можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, в яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75% (звернемо увагу, що закон в ч. 1 ст. 2 умовою реєстрації встановлює лише перевищення 75%). Окрім того, ПК вводить додаткові обмеження порівняно з законом до переліку осіб, які можуть бути платниками фіксованого сільгоспподатку (п. 301.6.1-3) [1, 4]. Завдяки «хитромудрій» законодавчій техніці ставка ПДВ в Україні до 31 грудня 2013 року становитиме 20%, але сільгосппідприємства при використанні спеціального режиму оподаткування ПДВ зобов’язані застосовувати ставку, вказану в пп. «а» п. 193.1 ПК, тобто 17%. Відтак, нижча ставка ПДВ, який залишається у розпорядженні агробізнесу, не дасть можливості отримати кошти, необхідні для модернізації виробництва [1]. Однак основною ознакою спеціального режиму оподаткування ПДВ сільгосппідприємств є його тимчасовість. У запропонованій до другого читання редакції ПК було встановлено строк його застосування -- до 31 грудня 2014 року. Проте, за повідомленням ЗМІ, під час обговорення у сесійній залі цей строк було продовжено до 31 грудня 2017 року [2, c. 25]. Насамкінець звернемо увагу, що ПК залишає тимчасово до 1 січня 2015 року встановлений раніше порядок дотування. Сума ПДВ, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м’ясо та м’ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м’ясо в живій вазі. Безперечно, що на оподаткування сільськогосподарського бізнесу поширюються норми ПК, які врегульовують оподаткування тих чи інших форм ведення господарювання незалежно від їх галузевого спрямування. З огляду на це ПК видозмінює і саму спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для юридичних осіб (з 01.01.2012 року). Відтак, до підприємств будь-якої галузі можуть бути застосовані збільшені повноваження органів державної податкової служби у сфері контроль-перевірочної роботи та адміністрування податків тощо [3, c. 14]. Резюмуючи вищевикладене, зазначимо, що норми започаткування та ведення господарської діяльності, що викладені в Податковому кодексі є обтяжливими як для вітчизняних, так для іноземних інвесторів, що визначає ряд негативних тенденцій впливу на інвестиційні процеси в сільському господарстві. Список літератури: 1. Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 р. 2. Вахновська Н. А. Податковий кодекс в контексті реформування податкової системи України / Н.А. Вахновська // Економічний форум. – 2011. – С. 23 – 28. 3. Шовкун, І. Фіскальне регулювання науково-технічних та інноваційних процесів в економіці і концептуальний аналіз регулятивного впливу проекту Податкового кодексу України / І. Шовкун // Вісник податкової служби України. – 2010. – № 30. – С. 12 – 17. 4. Державна податкова адміністрація України: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ov.ua УДК 657 Исаншина Г. Ю. Донбасская государственная машиностроительная академия, г. Краматорск УЧЕТНО-АНАЛИТИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ УПРАВЛЕНИЯ ИНВЕСТИЦИОННО-ИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬЮ ПРЕДПРИЯТИЯ Целью Программы развития инвестиционной и инновационной деятельности в Украине, которая была утверждена Постановлением Кабинета Министров Украины от 02.02.2011 №389, является переход на инновационную модель развития экономики, модернизация производства. Реализация данной Программы определяет необходимость увеличения объема инвестиций в сферу науки и инновационной деятельности. Первые шаги в этом направлении уже сделаны: созданы правовая основа институционного обеспечения инвестиционной и инновационной деятельности в Украине (17 специальных законов Украины), 27 региональных центров инвестиций и развития, 10 региональных центров науки, инноваций и информатизации, функционирует ряд научно-исследовательских институтов, Государственное небанковское финансово-кредитное учреждение «Фонд поддержки малого инновационного бизнеса». В Украине в соответствии с действующим законодательством функционируют 16 технологических парков, 11 специальных (свободных) экономических зон, 270 бизнес-центров, 57 бизнес-инкубаторов, 1726 институтов совместного инвестирования, из которых: 282 – корпоративных инвестиционных фондов, 1444 – паевых инвестиционных фондов. По результатам ежегодного рейтингового исследования Международной финансовой корпорации «Ведение бизнеса – 2011», Украина улучшила свое место на 2 позиции со 147 на 145 место за счет увеличения рейтинга по категориям «регистрация предприятий» и «получение разрешений на строительство». Одновременно произошло снижение рейтингов по категориям: «регистрация собственности», «доступ к кредитам», «защита прав инвесторов» и «ликвидация предприятий». Наиболее низкое место в рейтинге, 181-ое, относится к системе налогообложения и в 2011 году осталось без изменений. Расширение числа государственных финансово-кредитных учреждений, которые призваны осуществлять финансирование инвестиционной и инновационной деятельности, существенных изменений в структуре источников финансирования инвестиций в 2011 году не повлекло. По-прежнему главным источником финансирования инвестиций являются собственные средства предприятий и организаций, за счет которых было освоено 62,4% капиталовложений в 1 квартале 2011 года. За счет государственного и местного бюджетов осуществлено 6,8% инвестиций в основной капитал. Существенным резервом увеличения объема инвестиций является привлечение заемных средств, в том числе иностранных инвесторов (в 1 квартале 2011 года их доля составляла 16,1%). Расширению объема иностранных инвестиций должен способствовать переход предприятий Украины на международные стандарты финансовой отчетности (МСФО). Это обеспечит сопоставимость данных финансовой отчетности зарубежных и отечественных предприятий, возможность проведения сравнительного анализа инновационной деятельности, что окажет влияние на управленческие решения деловых партнеров. Современное учетное отражение хозяйственных операций, связанных с инновационной деятельностью, осложняется отсутствием Методических рекомендаций по бухгалтерскому учету инновационной деятельности, нормативно урегулированной методики экономического анализа инновационной деятельности. Их разработка и принятие обеспечат информационную базу для составления не только финансовой, но и управленческой, статистической отчетности по инновационной деятельности. На фоне упразднения субсчетов в Плане счетов бухгалтерского учета, предприятия получили большую свободу в открытии субсчетов для учета доходов, расходов и результатов инновационно-инвестиционной деятельности. Так, учет доходов от реализации продукции ведется на счетах 701, 702, 703 без выделения доходов от реализации инновационной продукции. Для определения финансового результата от инновационной деятельности рекомендуется ввести субсчет 706 «Доходы от реализации инновационной продукции» и субсчета 7061 «Доходы от реализации инновационной продукции, которая является новой для предприятия», 7062 «Доходы от реализации инновационной продукции, которая является новой для рынка». Такая детализация необходима для заполнения формы статистической отчетности №1-инновация. С целью учета расходов инновационной деятельности, необходимо выделить, например, счет 941 «Инновационные расходы», в рамках которого можно детализировать расходы на инновационную деятельность в разрезе проектов, продуктов, центров расходов и сфер ответственности. При этом учитывать на соответствующих субсчетах к счету 941 и общепроизводственные расходы, административные расходы, расходы на сбыт инновационных продуктов. Можно согласиться со списанием на расходы периода тех инновационных расходов, которые не принесут экономических выгод. Но расходы на исследования, результатом которых явились успешные разработки, должны включаться в стоимость инновационной продукции. Все это позволит определить рентабельность инновационных продуктов, а также финансовый результат именно от инновационной деятельности. Финансовый результат от инновационной деятельности следует отражать на отдельном аналитическом счете к счету 791 «Результат операционной деятельности» для инновационно активных предприятий. Для предприятий с незначительными объемами инноваций логично использовать для этих целей счет 793 «Результат прочей обычной деятельности». Выделение доходов и расходов на осуществление инновационной деятельности обеспечит возможность проведения экономического анализа инновационной деятельности, сформирует информационную базу для принятия обоснованных управленческих решений. УДК 65.012.123 Калабухова С.В., к.е.н., доцент ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» топологічна ознака систематики видів аналітичного забезпечення прийняття управлінських рішень У більшості праць вітчизняних вчених та дослідників країн СНД систематика видів аналітичного забезпечення управління суб’єктами підприємницької діяльності розкривається через призму класифікації видів і напрямків економічного аналізу. Критичний огляд фахової літератури засвідчив про наявність значної кількості ознак, за якими здійснюють класифікацію видів економічного аналізу різні автори. Оцінка рівня розробленості питання класифікації видів та напрямів економічного аналізу звернула увагу на такий факт, що ряд авторів ототожнюють поняття «класифікація» та «узагальнення», хоча ці поняття мають прямо діаметральний характер. А саме, поняття «класифікація» завжди поєднано з уявним розподілом предметів на класи відповідно до найбільш суттєвих ознак, а поняття «узагальнення» навпаки – з уявним об'єднанням предметів і явищ за їх загальними і суттєвими ознаками. Таким чином, при побудові класифікації важливо правильно співвідносити поняття різного ступеня узагальненості. Необхідно підкреслити, що об’єктивні процеси розвитку продуктивних сил суспільства спричиняють формування нових, більш складних процесів управління економічними, соціальними, екологічними та іншими процесами суб’єктів господарювання. До одного з найважливіших в сучасних умовах розвитку інформаційної економіки слід віднести процес управління середовищем передання інформації. Таке управління забезпечується конкретними аналітичними центрами. Тому виникає необхідність систематики видів аналітичної роботи за місцем передачі або, іншими словами, центрами поширення сигналів по мережі зв’язку керованої та керуючої підсистем управління підприємством. Досягти цього можна за допомогою запровадження топологічної ознаки. Під систематикою (від ссылка скрыта συστηματικός — впорядкований, що відноситься до системи) розуміється приведення в систему або системна класифікація предмету вивчення [1]. Топологія (ссылка скрыта τόπος — місце, logos — наука) трактується як наука про властивості зв’язкiв мiж основними функціональними елементами у просторі [2]. Саме поняття “топологія” запозичене з математики, де воно окреслює окремий розділ цієї галузі знання, що вивчає властивості фігур, які не змінюються за будь-яких деформацій [3, с.79]. В інформатиці ссылка скрыта — це стандартний термін, що використовується професіоналами при описі основного компонування комп’ютерної мережі. Під топологією (компонуванням, конфігурацією, структурою) комп’ютерної мережі звичайно розуміється фізичне розташування комп’ютерів мережі друг щодо друга й спосіб з’єднання їх лініями зв’язку [4]. Тлумачення всіх цих понять вказує на те, що найфундаментальнішим поняттям топології є неперервність, зв’язність. При цьому головна посилка топології – моделювання такої системи координат, елементи множини в яких були б пов’язані між собою певним позитивним значенням. У межах такого підходу передбачається розгляд основних категоріальних елементів аналітичного забезпечення управління суб’єктами господарювання в єдиній системі позитивних координат, які б мали властивість "зв’язності", тобто відповідали критерію нерозривності. Таким чином, топологічну ознаку в аналітичній роботі пропонується розглядати як системну класифікаційну ознаку поділу видів аналітичних робіт за характером зв’язності між вузлами комунікаційної мережі в керуючій та керованій підсистемах управління суб’єктом господарювання. Слід зазначити, що однією із вимог, що висуваються до класифікації, є орієнтування на вирішення конкретних завдань, досягнення певних цілей. Тому топологічна ознака дозволить систематизувати види аналітичної роботи за центрами управління середовищем передачі інформації. Тобто аналітичне забезпечення управління суб’єктами господарювання слід поділити на два класи аналітичної роботи, які мають свої конкретні завдання щодо забезпечення руху інформації: економічний аналіз, який забезпечує передачу якісної інформації з керуючої підсистеми в керовану у формі управлінських рішень, та економічна аналітика, яка забезпечує передачу з керованої підсистеми в керуючу кількісної аналітичної інформації про господарську діяльність. Суб’єктно-об’єктне розчленовування (аналіз) реальності – одна з найфундаментальніших опозицій, укорінених в сучасній свідомості суспільства. Тому систематика видів аналітичного забезпечення управління суб’єктами господарювання за топологічною ознакою дозволить вивчати характер поширення сигналів по мережі зв’язку керованої (об’єкт) та керуючої (суб’єкт) підсистем управління підприємством. Такий поділ сприятиме вирішенню конкретних завдань щодо організації процедур системного аналізу функціонування суб’єктів підприємницької діяльності та формуванню оптимальної структури організаційних зв’язків між керуючою та керованою підсистемами управління суб’єктами підприємницької діяльності. Список літератури:
4. Шубін Є.В. Кодування топології комп’ютерної мережі у генетичному алгоритмі [Електронний ресурс] / Системи обробки інформації, 2010, випуск 1 (82). – с.153-155. УДК 334.7:657.6 Карімов Г. І., к.е.н., доцент, Голенко С. В. Дніпродзержинський державний технічний університет, м. Дніпродзержинськ внутрішній контроль розрахунків комунального підприємства Економічна структура досліджуваного комунального підприємства в своїм складі поєднує бухгалтерію, планово-економічний відділ, відділ забезпечення та розподілу топливно-енергетичних ресурсів, договірний відділ та відділ збуту теплової енергії, які забезпечують виконання найважливіших функцій економічної стратегії: функції економіки, обліку та фінансового забезпечення. Цільове завдання контролінгу полягає у системно інтегрованій, інформаційній, аналітичній, інструментальній та методологічній підтримці керівництва для забезпечення довготермінового існування та розвитку підприємства. Основними концепціями такого впровадження являються: 1.Орієнтація на систему обліку - передбачає переорієнтацію системи обліку підприємства з минулого на майбутнє, створення на базі облікових даних інформаційної системи підтримки управлінських рішень пов’язаних з плануванням і контролем діяльності підприємства. 2. Орієнтація на управлінську інформаційну систему - передбачає розробку концепції єдиної інформаційної системи, де поряд із бухгалтерією використовується кількісна і якісна інформація, здійснюється координація, забезпечення функціонування, інформаційна підтримка та оптимізація інформаційних потоків. 3. Орієнтація на систему управління з акцентом на планування і контроль або на координацію [1]. Оскільки інформація, яку готує служба контролінгу призначена для відділів фінансового забезпечення та генерального директора, доцільно буде підпорядкувати його саме генеральному директору. Служба контролінгу одержує досить високий статус і незалежність від начальників інших економічних служб. Крім того, служба контролінгу деяким чином займає привілейоване становище, оскільки за наказом керівництва, інші економічні служби зобов’язуються терміново надавати службі контролінгу всю необхідну інформацію. Місце такої служби в структурі економічної служби підприємства наведено на рисунку 1. Розглядалися три варіанти організації контролінгової діяльності на підприємстві:
В нашому випадку буде доцільніше скористатися першим варіантом, через невелику кількість співробітників на підприємстві рекомендовано, замість організації нового відділу, найняти одну людину яка буде займати посаду менеджера з управління заборгованостями.  Рис. 1. Рекомендована структурна схема управління КП «ДТМ» Список літератури: 1. Базась М. Ф. Методика та організація фінансового контролю: Підруч. Для студ. Вищ. Навч. закл. – К.: МАУП, 2004. – 440 с. УДК 334.72:657 Коверда А.В., к.е.н., доцент Одеський нацiональний економiчний унiверсiтет, м. Одеса ЕКОНОМIЧНИЙ АНАЛIЗ ЯК IНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛIННЯ ДIЯЛЬНIСТЮ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПIДПРИЄМСТВ Одним з основних напрямків підвищення ефективності управління діяльностю торговельних підприємств є необхідним подальше вдосконалення методики їх економічного аналізу. Проблемам аналізу фінансово-господарської діяльності торговельних підприємств присвячені праці як зарубіжних, так і вітчизняних вчених-економістів, таких, як М.І. Баканов, А.Д. Шеремет[1], М.С. Абрютіна[2], Л.І. Кравченко[3], М.Р. Ковбасюк[4], Л.М. Чернелевський [5] та інших. Однак при вивченні методик аналізу зарубіжних авторів слід мати на увазі, що вони передбачають дослідження результатів діяльності підприємств інших країн, з урахуванням і у відповідності до діючих в них нормативно-законодавчих баз. Таким чином, вони не враховують особливості діяльності українських торговельних підприємств. Окрім вищеозначеного недоліку зарубіжних досліджень, слід підкреслити те, що методики, наведені як в цих роботах, так і в роботах вітчизняних вчених-економістів, носять спрощений, занадто загальний характер. З цієї причини є необхідним проведення роботи по вдосконаленні існуючих методик особливо у напрямках їх деталізації, урахування особливостей діяльності вітчизняних торговельних підприємств. Детальне вивчення як вищеозначених літературних джерел, так і практики діяльності підприємств оптової торгівлі, дозволило встановити наступні проблеми та можливі напрямки вдосконалення методики їх аналізу:
Список літератури: 1. Баканов М. И. Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник. – 4-е изд., доп. и перераб. – М.: Финансы и экономика. 2001. -416 с. 2. Абротина М.С. Экономический анализ торговой деятельности: Учебное пособие - М.: Изд-во «Дело и сервис». 2000. – 512 с. 3. Кравченко Л.И. Анализ хозяйственной деятельности в торговле.: Учебник /Л.И. Кравченко. – 7-е узд., перераб. – М.: Новое знание, 2004, - 544 с. 4. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств./ Навчальний посібник.- К: Видавничий дім. Скарби.,2001. – 336с. 5. Чернелевський Л.М. Економічний аналіз на підприємствах промисловості та торгівлі. Підручник.-К.,2003, -312с. УДК 336.131 Коломицева А. О., к.е.н., доцент, Золотухіна А.Р. Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ГАЛУЗЕЙ УКРАЇНИ Актуальність данної теми полягає у тому, що побудова нових економічних відносин неможлива без активізацїі інвестиційних процесів і поліпшення якості управління. Інвестиційна привабливість окремих проектів чи суб’єктів господарювання з урахуванням факторів економічного, політичного і соціального характеру набула нині в Україні важливого значення, зважаючи на великі обмеження інвестиційних ресурсів, відсутність дієвої державної підтримки. |