З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання» / Ред
| Вид материала | Документы |
- Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
- Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2009 рік, 72.31kb.
- Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління, 5167.76kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Регулювання діяльністю комерційних банків та їх нагляд, 280.68kb.
- Східноукраїнський національний університет, 672.79kb.
Крещенко О.В., Строкова Н.О., Плакунова М.В. Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ В БАНКАХ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ За умов реформування методологічних засад системи бухгалтерського обліку з орієнтацією на міжнародні стандарти обліку та звітності потребує відповідного вдосконалення і система організації обліку в банках України. Самостійно опрацьовуючи процедури обліку, банки натикаються на низку нерозв’язаних теоретико-методичних питань. Українські банки, відчуваючи негативні наслідки світових і внутрішніх економічних процесів в умовах зниження обсягів ресурсів і доходів та зростання витрат, мають гостру необхідність в підвищенні ефективності системи управління та її основного елемента – системи обліку. Дослідженню проблем організації бухгалтерського обліку в банківських установах присвячені праці вчених та фахівців: вітчизняних – Ф.Ф.Бутинця, Л.М.Кіндрацької, М.В.Кужельного, В.Г.Лінника, А.М.Мороза, М.С.Пушкаря, В.І.Ричаківської, М.І.Савлука, В.В.Сопка, М.Г.Чумаченка, а також зарубіжних – В.Ю.Баликова, М.Вебера, К.Друрі, Т.П.Карпової, Б.Нідлза, Т.Скоуна, Д.Хана, А.Д.Шеремета, У.Шеффера. Основним вихідним продуктом для системи банківського менеджменту була, є і буде інформація, насамперед облікова, що формується всередині банку і, як правило, є базою для прийняття будь-якого рішення на всіх рівнях ієрархії управління. Якість інформації визначає якість рішень, що приймаються. Облікова інформація формується в системі бухгалтерського обліку банка. Її структуризація нерозривно пов’язана із виділенням окремих елементів системи обліку: фінансового, управлінського та податкового. Безумовно, центральне місце в цій системі належить саме фінансовому обліку. Система сучасного обліку в банках повинна не тільки характеризувати результати діяльності у минулих періодах, а й забезпечувати підґрунтя для прийняття управлінських рішень щодо поточної діяльності та перспектив розвитку. Сучасна облікова система повинна відповідати поставленим стратегічним цілям. Тому при її побудові до уваги слід брати не тільки внутрішні фактори, але й враховувати вплив зовнішніх. Такий підхід можливо реалізувати на базі концепції управлінського обліку. Для банківських установ питання організації управлінського обліку та пошуку ефективних методів його ведення є актуальним, оскільки системи управління банком ускладнюються, запроваджуються нові банківські продукти та послуги, зростають обсяги інформації. Використання управлінського обліку впливає на всю систему контролінгу банку, створює реальні можливості для оптимізації його управління. При впровадженні системи управлінського обліку необхідно, перш за все, вирішити такі завдання: визначити мету i шляхи її досягнення; встановити рівні відповідальності окремих працівників; визначити поточний i наступний контроль виконання рішень; облік отриманих результатів; аналіз відхилень; удосконалення поточного i наступного контролю. Вирішення всіх цих завдань в комплексі забезпечить найбільш оптимальну систему прийняття i реалізації відповідних управлінських рішень [1]. Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України визначено ведення управлінського для забезпечення внутрішніх потреб в інформації, виходячи зі специфіки та особливостей діяльності й структури управління. Бухгалтерський облік ведеться безперервно з моменту реєстрації банку до його ліквідації. Банки самостійно обирають систему та підсистеми бухгалтерського обліку виходячи з потреб управління та обсягу банківських операцій. Будь-яка система обліку має забезпечити дотримання принципів бухгалтерського обліку, єдність методологічної основи, взаємозв’язок даних синтетичного й аналітичного обліку, хронологічне та систематичне відображення всіх операцій банку в регістрах бухгалтерського обліку на основі первинних документів, накопичення і систематизацію даних обліку за показниками, необхідними для управління банком, а також складання звітності. Система обліку банку включає фінансовий, управлінський та податковий облік, які ґрунтуються на єдиній інформаційній базі первинного обліку, відрізняючись цілями, об’єктами обліку, колом користувачів облікової інформації, роллю в управлінні установою, формою та періодичністю подачі даних. Дані управлінського обліку складають комерційну таємницю i не підлягають розголошенню, оскільки вони відображають стратегію i тактику банку в його конкурентній боротьбі. Управлінські рішення ґрунтуються на плановій, нормативній, технологічній, обліковій та аналітичній інформації, яка має бути викладена в регістрах управлінського обліку. Основні функції управління - контроль та регулювання, побудовані на зіставленні планових даних та інформації оперативного обліку. Оцінюють результати управлінських рішень за показниками внутрішньої звітності. Планування та координація подальшої діяльності банку базується на відповідних аналітичних розрахунках. Що стосується звітності, то відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 69) [1] Національний банк України встановлює для банків форми звітності та методику їх складання; періодичність і термін подання; структуру пояснювальної записки; мінімум відомостей, що підлягають опублікуванню, та терміни їх подання; методику формування консолідованої звітності. Список літератури: 1. Парасій-Вергуненко І. М. Організація управлінського обліку в банках. Деякі аспекти теорії і практики [Текст] / Парасій-Вергуненко І.М. // Вісн. Нац. банку України. — 2004. — № 10. — С. 26–291. 2. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-ХІVіз змінами. УДК 657.15 Лаврова Т.В. Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка СУЧАСНИЙ СТАН МЕТОДИКИ ОБЛІКУ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ТА НАПРЯМИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ В процесі функціонування у підприємств виникають відносини з контрагентами, які зумовлюють виникнення зобов’язань. Будучи джерелом формування та фінансування активів, останні виконують важливу роль у господарській діяльності суб’єктів господарювання. Достовірна, якісна та адекватна інформація про зобов’язання підприємства повинна формуватися системою бухгалтерського обліку. Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникає внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, приведе до зменшення економічних вигід у майбутньому [1]. Проблемам обліку зобов’язань присвячено багато праць учених-економістів. Вагомий внесок у їхнє вирішення зробили Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, В.Г. Гетьман, А.М. Герасимович, І.П. Житна, З.В. Задорожний, Л.М. Кіндрацька, Кузьмінський, Я.Д. Крупка, Є.В. Мних, О.В. Олійник, І.Я. Омецінська, М.С. Пушкар, В.С. Рудницький, В.В. Сопко, Т.І. Тесленко, Н.М. Ткаченко та інші. Дослідники відзначають, що сучасний облік зобов’язань має певні недоліки теоретичного та методичного характеру, що потребують вдосконалення. Так, Т.І. Тесленко відзначає, що у визначенні зобов’язань використовується термін «минула подія», проте у національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку не подано його визначення. Автором запропоновано трактування терміна «минула подія» як перша з двох подій господарської операції, яка здійснюється з метою збільшення економічних ресурсів (одержання товарів, робіт, послуг, авансів, нарахування заробітної плати, податків, зборів тощо) в розрахунку на отримання від їх використання більшої вигоди, ніж очікуване зменшення ресурсів при погашенні зобов’язань. Також Т.І. Тесленко наголошує, що формування інформації, необхідної для управління поточними зобов’язаннями, здійснюється на основі первинних документів. Значна частина поточних зобов’язань, таких як одержання кредиту, товарів, робіт, послуг, розрахунків векселями виданими, супроводжується складанням договорів між зацікавленими особами. В сучасних умовах господарювання більшість зобов’язань за договорами в теорії та практиці національного бухгалтерського обліку не пов’язана з обліком поточних зобов’язань. Водночас наявність оформленого договору як юридичної основи господарських операцій з обліку поточних зобов’язань убезпечує підприємство від негативних наслідків фінансового характеру, а саме виникнення додаткових поточних зобов’язань у вигляді штрафних санкцій, пені тощо. Однією з умов виконання договору є вид розрахунків: передоплата, часткова передоплата (аванс) або оплата після одержання товарів, робіт, послуг. Це важливий момент у розрахунках між постачальником та покупцем, оскільки існують розбіжності в порядку визнання доходів і витрат у фінансовому обліку та податкових розрахунках. Тому для спрощення визнання події (перша чи друга) в накладній, товарно-транспортній накладній, накладній на відпуск товарно-матеріальних цінностей, акті на приймання робіт, послуг автором запропоновано ввести додатковий реквізит «Вид розрахунків». У разі одержання постачальником передоплати або авансу в цьому реквізиті вказується дата надходження грошових коштів від покупця, а в разі оплати після одержання товару форма здійснення розрахунків [2]. Оцінка кожної складової пасиву балансу дала змогу І.Я. Омецінській виявити невідповідність ознакам зобов’язань та умовам їхнього визнання окремих статей, які відповідно до П(С)БО 11 “Зобов’язання” належать до їх складу. Зокрема, необґрунтованим є зарахування доходів майбутніх періодів до зобов’язань, оскільки заборгованості перед іншими суб’єктами як такої не виникає. В цьому разі отримані кошти не зараховані до складу доходів лише через необхідність дотримання принципу відповідності доходів та витрат. Автором доведено невідповідність критеріям визнання зобов’язань і окремих видів цільового фінансування, зокрема бюджетного фінансування, субсидій, грантів, отримання яких не передбачає в подальшому вибуття ресурсів, що втілюють у собі економічні вигоди. З огляду на вищеподане, І.Я. Омецінською запропоновано принципово новий підхід до формування структури джерел утворення активів підприємств. З цією метою зобов’язання підприємства диференційовано за двома напрямками формування: зобов’язання, які повною мірою відповідають їхній суті та критеріям визнання (довготермінові й поточні зобов’язання), та пасиви, прирівняні до зобов’язань (забезпечення наступних витрат і платежів, цільове фінансування від юридичних і фізичних осіб). Ту частину пасиву балансу, яка не відповідає умовам визнання зобов’язань, запропоновано зараховувати до капіталу, прирівняного до власного (бюджетне фінансування, субсидії, гранти та доходи майбутніх періодів). Таким чином, сучасна методика обліку зобов’язань підприємства не досконала і потребує розвитку та вдосконалення не тільки теоретичних розробок, а і практичного впровадження. Список літератури:
info/index.php?section=browse&CatID=16&ArtID=12
УДК 657.42 Літовка-Корець Л., Панченко Г.С., к.е.н. Макіївський економіко - гуманітарний інститут, м. Макіївка ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДИКИ ОБЛІКУ ЗАПАСІВ У ГОСПРОЗРАХУНКОВИХ ТА БЮДЖЕТНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ Бюджетні установи і госпрозрахункові організації використовують у своїй діяльності товарно-матеріальні цінності, які забезпечують їх функціонування, процес виробництва, реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг тощо, такі товарно-матеріальні цінності називають запасами. Але слід зазначити, що порядок ведення обліку запасів у бюджетних організаціях свідчить про істотні розбіжності у складі запасів та методиці їх обліку з госпрозрахунковими підприємствами. В бухгалтерському обліку бюджетних установ методологічні основи формування інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності регламентується Інструкцією з обліку запасів бюджетних установ №125, що затверджена наказом Державного казначейства України від 8 грудня 2000 року [1]. Відповідно до цієї інструкції запаси – це оборотні активи в матеріальній формі, які належать установі та забезпечують її функціонування (або перебувають у процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг) і будуть використані, як очікується, протягом одного року [2]. Госпрозрахункові організації користуються методологічними засадами формування у бухгалтерському обліку запасів і розкриття їх у фінансовій звітності встановленими в П(С)БО №9 «Запаси». Запаси згідно даного положення мають таке значення – активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [3]. Важливим елементом організації обліку запасів є їх оцінка, тобто грошовий вираз їхньої вартості. Оцінку передбачено здійснювати шляхом використання методики, передбаченої у П(С)БО 9 "Запаси", яка передбачає, що первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, які складаються з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю, за вирахуванням непрямих податків); суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні та інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісних технічних характеристик запасів. В бюджетних установах України до первісної вартості включається лише вартість, сплачена постачальнику за придбані цінності. Витрати із залучення стороннього транспорту на перевезення запасів згідно п.49 Інструкції №125 "Обліку запасів бюджетних установ" відносять на витрати установи за відповідним кодом економічної класифікації витрат. Синтетичний облік операцій із запасами відображають на рахунках бухгалтерського обліку класу 2 „Запаси”. План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ нараховує всього 6 рахунків (по своїй кількості і змісту вони відрізняються від тих, що визначено в Плані рахунків для небюджетних установ). Порівняно з планом рахунків госпрозрахункових підприємств, кількість синтетичних рахунків зменшено в півтора рази (відповідно 9 і 6), що пояснюється відсутністю виробничих процесів та специфікою обліку запасів. Порівняння методики ведення обліку між госпрозрахунковими та бюджетними організаціями слід відмітити, що суть відмінностей полягає в їх основному значенню, а також оцінки придбаних матеріалів, та вибуття. Для правильної організації обліку матеріальних цінностей і контролю за їх витрачанням важливе значення має раціональна організація складського господарства і ведення складського обліку. Нормативна регламентація обліку матеріальних оборотних активів бюджетних установ потребує удосконалення за напрямами розробки Стандартів, зокрема відносно впровадження методології оцінки за міжнародними нормами, а також є необхідним в межах чинного законодавства з врахуванням особливостей діяльності бюджетної установи адаптувати систему обліку до потреб управління запасами. Список літератури: 1. Атамас П.Й. Основи обліку в бюджетних організаціях: Навчальний посібник / П.Й. Атамас – Центр навчальної літератури, 2003. – 284 с. 2. Інструкція №125 – Наказ ДКУ №125 від 08.12.2000р. «Про затвердження Інструкції з обліку запасів бюджетних установ». 3. П(С)БО №9 – Наказ Мінфіну України №246 від 20.10.1999р. «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». УДК: 657.47 Лиско Н.А. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, м. Київ РЕФОРМУВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ Сьогодні Україна прагне сформувати чіткі критерії бухгалтерського обліку та контролю за освітньою діяльністю в рамках глобальної освітньої реформи. Проте, в Україні до цих пір, ще не прийняті необхідні заходи для створення регулярної системи оцінки роботи навчальних закладів. Якість освіти в Україні значною мірою залежить від правильного ведення обліку та контролю за діяльністю вищих навчальних закладів України, тому доцільно сформувати чіткий та прозорий механізм контролю за їх регулюванням з ціллю забезпечення якісних показників освітньої діяльності, а також визнання їх у європейському і світовому просторі. Нами пропонується, на основі узагальнення зарубіжного досвіду виокремити найбільш важливі елементи покращення системи бухгалтерського обліку та звітності в Україні, а саме:
Також, ми пропонуємо чіткі критерії, яких повинна дотримуватись кожна установа незалежно від форми власності, в тому числі і вищі навчальні заклади. Особливу увагу слід звернути на відповідальність, оскільки зараз, цей критерій є одним із ключових на шляху подолання корупційних схем у вищій освіті та реформування вищої школи зокрема. Таблиця 1 Критерії, яким повинен задовольняти облік в бюджетних установах
Очевидним є той факт, що Україна рухається в правильному напрямку. Наша держава має надзвичайно потужні освітянські традиції, відтак при реформуванні галузі потрібно не просто калькувати західний досвід, але й враховувати національні особливості. Сформовані теоретичні розробки в майбутньому призведуть до визнання вищої освіти в Україні на світовому рівні, але за умов їх практичної реалізації. Проблема побудови внутрівузівському системи якості навчання орієнтована на вимоги Болонської декларації та Міністерства освіти і науки України вузів. Однак ніде немає ні рекомендацій з побудови системи якості, ні тим більше загальноприйнятої методики та інструментарію по її побудови. Ясно одне: відповідальність за якість освіти лежить на вузах і вони вирішують проблему, хто як розуміє. Список літератури: 1. Бюджетний кодекс України від 7 жовтня 2010 року N2592-VI [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт]. – Режим дост.: el="nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта›ссылка скрытаm. - Назва з екрана. 2. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт]. – Режим дост.: n1.rada.gov.ua.htm. - Назва з екрана. 3. Стратегія модернізації системи обліку в державному секторі на 2007-2015 роки: [схвалено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 року № 34] [Електронний ресурс] // Міністерство фінансів України: [сайт]. – Режим дост.: l="nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта›ссылка скрыта.htm. - Назва з екрана. 4. Організація казначейського обслуговування бюджетів та контролю за дотриманням бюджетного законодавства [Текст]:[монографія // ТОВ «Редакція газети «Все про бухгалтерський облік». - Методичний посібник – К. 2010. – 521с. УДК 338.76 Маевская Н.В., к.н.г.уп., доцент, Матросова М.А. Макеевский экономико-гуманитарный институт, г. Макеевка УЧЕТ ОБЯЗАТЕЛЬСТВ В СИСТЕМЕ НАЦИОНАЛЬНЫХ И МЕЖДУНАРОДНЫХ СТАНДАРТОВ Весомой составляющей финансового состояния субъекта хозяйствования является информация об обязательствах, их динамике изменений, которая применяется при оценке платежеспособности или финансовой стабильности предприятия. Целью ведения бухгалтерского учета обязательств и отражения их в финансовой отчетности является предоставление пользователям для принятия решений полной, правдивой и непредвзятой информации о финансовом состоянии, результатах деятельности и движении денежных средств предприятия [1]. В соответствии с требованиями П(С)БУ 11 обязательства предприятия должны быть разделены на: 1) долгосрочные - это обязательства, срок погашения которых превышает 12 месяцев с даты баланса. Все долгосрочные обязательства в П(С)БУ 11 разделены на 4 группы: кредиты банков; прочие финансовые обязательства; отсроченные налоговые обязательства; прочие обязательства. 2) текущие – это краткосрочные финансовые обязательства, которые должны быть погашены на протяжении текущего операционного цикла предприятия или на протяжении года с даты составления баланса. 3) обеспечения – это обязательства с неопределенными суммой или временем погашения на дату баланса. Обеспечения создают для покрытия каких-либо расходов и платежей в будущем, приводящих к уменьшению ресурсов, которые содержат в себе экономические выгоды. 4) непредусмотренные обязательства - это обязательства, которые возникают вследствие прошедших событий, но не признаются, поскольку маловероятно, что для их урегулирования необходимо будет использовать ресурсы, которые содержат в себе экономические выгоды, или поскольку сумму обязательств невозможно достоверно определить. 5) доходы будущих периодов – это доходы, которые получило предприятие в текущем периоде, но которые фактически являются доходами следующих периодов [2]. Таким образом, целью ведения бухгалтерского учета обязательств является предоставление информации пользователям: внешним - для оценки доли заемных средств предприятия в общей сумме источников средств с точки зрения финансового риска при заключении сделок и внутренним - для выбора альтернативных вариантов финансирования деятельности предприятия. Обязательства - категория, возникающая в результате финансирования деятельности предприятия за счет источников , не являющихся собственными, и в связи с этим у предприятия возникает обязанность вернуть (выплатить) долг. Посредством обязательств предприниматель, рационально организовывая свое дело, снабжает его всем необходимым, реализует свой товар и исполняет возникшие вследствие этого обязанности перед другими лицами. Неисполнение обязательств хозяйствующими субъектами ведет, как правило, к диспропорции в экономике страны и существенному замедлению ее экономического роста. Анализ нормативно-правовых документов по бухгалтерскому учету в Украине показывает, что они соответствуют Международным стандартам и требуют дальнейшей доработки и согласования. П(С)БУ не совпадают по структуре и содержанию с МСБУ и это дает основание утверждать о неполном соответствии бухгалтерского учета в Украине международным стандартам. Однако П(С)БУ 11 создан на основе требований МСБУ 37 с учетом экономических, правовых, налоговых особенностей и традиций нашего государства. При этом необходимым условием совершенствования управления обязательств является коренная реконструкция его технической и информационной базы на основе автоматизированной системы учета с использованием автоматизированных рабочих мест бухгалтера. Автоматизированная система учета позволяет обеспечить: полное и своевременное удовлетворение информационных потребностей пользователей; выполнение контрольных и аудиторских задач с целью получения необходимой информации об имеющихся отклонениях; получение автоматизированным путем готовых управленческих решений; анализ и прогнозирование хозяйственно-финансовой деятельности предприятия. Таким образом, адаптация в Украине МСБУ даст возможность не только инновационному развитию предприятия, но и значительному повышению конкурентоспособности экономической деятельности вследствие: -.отражения результатов деятельности предприятия в более простой и реалистичной форме; - возможности сравнения финансового положения предприятия с финансовым положением иностранных компаний, что дает лучшее восприятие со стороны западных партнеров; - совершенствования системы ценообразования. Список литературы:
УДК 336. 717. 16 Маєвська Н.В., к.н. держ. управління, доцент, Строкова Н. О. Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК В СИСТЕМІ БАНКІВСЬКОГО МЕНЕДЖМЕНТУ Для банківських установ питання організації управлінського обліку та пошуку ефективних методів його ведення є актуальним, оскільки системи управління банком ускладнюються, запроваджуються нові банківські продукти та послуги, зростають обсяги інформації. Використання управлінського обліку впливає на всю систему контролінгу банку, створює реальні можливості для оптимізації його управління. При впровадженні системи управлінського обліку необхідно, перш за все, вирішити такі завдання: визначити мету i шляхи її досягнення; встановити рівні відповідальності окремих працівників; визначити поточний i наступний контроль виконання рішень; облік отриманих результатів; аналіз відхилень; удосконалення поточного i наступного контролю. Вирішення всіх цих завдань в комплексі забезпечить найбільш оптимальну систему прийняття i реалізації відповідних управлінських рішень [1]. Основними об’єктами системи управлінського обліку виступають: витрати (поточні і капітальні) та доходи в цілому і окремих структурних підрозділів; собівартість, як форма цільового спрямування витрат; внутрішнє ціноутворення (трансфертні ціни); планування; внутрішня звітність. Етапами формування системи управлінського обліку є: затвердження загальної концепції управлінського обліку, яка визначає основну мету, завдання, принципи, основні етапи побудови системи; науково обґрунтоване визначення центрів відповідальності банківської установи; побудова фінансової структури банку; створення класифікатора банківських продуктів залежно від типу бізнесу, виду діяльності, типу валюти, на підставі якого потім складається перелік банківських продуктів та послуг за центрами; здійснення класифікації витрат та доходів в розрізі кожного центру відповідно до причинно-наслідкових зв’язків; ефективний розподіл доходів між структурними підрозділами; розробка методологічних засад облікового блоку системи: вибір моделі обліку, системи внутрішніх рахунків, первинної документації; розробка форм внутрішньо-управлінської звітності; організація процесу бюджетування, внутрішнього аналізу та належного механізму контролю; розробка нормативного забезпечення щодо організації управлінського обліку в банку, визначення кола працівників, які будуть займатися безпосередньо веденням управлінського обліку . Основним підґрунтям управлінського обліку є бухгалтерський облік в банку, який має забезпечувати виконання принаймні двох функцій: - запис інформації про операції, що виконуються банком, та відображення цих операцій в агрегованому вигляді у фінансовій звітності для аналізу й правління; - запис детальної інформації про контрагентів кожної операції та параметри самих операцій для отримання оперативної інформації про стан окремих статей у розрізі контрагентів, видів валют, фінансових інструментів тощо[2]. При цьому банк самостійно визначає свою облікову політику, розробляє систему і форми управлінського обліку, внутрішньої звітності та контролю операцій, визначає права працівників на підписування документів, затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації. В Україні законодавчо визначено десять принципів бухгалтерського обліку: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів та витрат; превалювання сутності над формою; історична собівартість, єдиний грошовий вимірник; періодичність. Отримана облікова управлінська інформація, зорієнтована на задоволення потреб як стратегічного, так і тактичного управління, на оптимізацію використання ресурсів, забезпечення об'єктивної оцінки діяльності структурних підрозділів, уникнення суб’єктивізму в процесі прийняття рішень тощо. Обліковий компонент - становить інформаційну основу управління внутрішньою діяльністю банку, впливаючи на його стратегію і тактику. Тактичні аспекти управлінського обліку визначають облік, контроль, аналіз, регулювання раніше прийнятих рішень і відповідальність за їх виконання; стратегічні - систему планування та координації управлінських рішень, сформовану в банківській установі з метою вибору перспективних напрямів її розвитку. Стратегія стосується планування діяльності банку в цілому та основних напрямів його роботи зокрема [3]. Найбільше значення щодо цього має оперативна адаптація зазначених елементів управлінського обліку до зростаючих вимог управління господарською діяльністю. Система обліку повинна містити в своєму арсеналі сукупність таких прийомів і методів, які б забезпечили створення динамічної інформаційної моделі діяльності та необхідні механізми досягнення бажаного стану. В цілому система управлінського обліку повинна містити такі основні елементи: центри відповідальності; контрольовані показники; первинні документи управлінського обліку; облікові регістри для групування даних; форми управлінської звітності; облікові процедури збору, оброблення i представлення інформації користувачам. Важливим є також той факт, що принципи та інструменти, які застосовують у системі бухгалтерського обліку банків України, мають бути достатньо мобільними, щоб забезпечити врахування всіх ризикоутворюючих чинників у процесі розрахунку базових показників діяльності установи та визначення реальної вартості фінансових інструментів на дату формування балансу. Список літератури:
УДК 658.152.11:657 Мартиросян А.С., к.е.н., Соловйова Н.Л., Харіна Ю.В. Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка ОБЛІК ТА АУДИТ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД У ПОРІВНЯННІ З ВІТЧИЗНЯНИМ Розвиток ринкових відносин, намагання України вийти на світовий ринок та наявність підприємств різних форм власності вимагає розробки та впровадження нових вимог щодо організації та методології обліку. У процесі діяльності суб’єкта господарювання існують відмінності у методиці бухгалтерського обліку в порівнянні з міжнародною практикою. Тому найбільш актуальною з позицій планування, дотримання економічної взаємодії є проблема єдиних норм і правил в системі бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Дослідженню стандартизації по МСФЗ присвячені наукові праці та методичні розробки. В цих працях започатковані еволюційні основи розвитку міжнародних стандартів обліку і звітності, особливості порівняльного аналізу базових показників, організаційні заходи заміни та адаптації стандартів. Значно менше досліджені питання галузевих особливостей застосування міжнародних стандартів, управлінський аспект зближення інформаційних систем різних країн, суттєвий характер розбіжностей між окремими системами та сам процес трансформації системи стандартів. Облік необоротних активів на міжнародному рівні розглядають у МСБО 16 «Основні засоби», МСБО 38 «Нематеріальні активи», МСБО 36 «Зменшення корисності активів», МСФЗ 3 «Об’єднання бізнесу». Облік та відображення необоротних активів у фінансовій звітності України у П(С)БО 7 «Основні засоби» та П(С)БО 8 «Нематеріальні активи». У закордонній обліковій термінології поняття необоротні активи позначаються різними термінами, зокрема довгостроковими активами, операційними активами [1]. Історична відокремленість країн та національні особливості зумовили розвиток різних підходів щодо ведення бухгалтерського обліку зі своїми особливостями, вадами та перевагами. В вітчизняній обліковій практиці України до складу необоротних активів належать основні засоби, малоцінні необоротні матеріальні активи, нематеріальні необоротні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість відстрочені податкові активи, гудвіл. У різних країнах є особливості відображення в балансі необоротних активів, так в активі балансу в Росії відображуються – позаоборотні активи, які включають нематеріальні активи, основні засоби, доходні вкладення в матеріальні цінності; в Німеччині – основний капітал та фінансові активи; в країнах англо-американської групи – це довгострокові активи, що об’єднують в собі основні засоби або власність, будівлі і обладнання, невідчутні активи, інвестиції, інші не поточні (позаборгові) активи; у Швейцарії необоротні активи відображаються в активі балансу об’єднані в одну групу – основні засоби. В окремих країнах виділяють також вартісний критерій, в Німеччині ліміт вартості основних засобів не менше 800 марок, в Росії - більше 100- кратного встановленого законом розміру мінімальної місячної оплати праці за одиницю [2], в Україні більше 1000 грн. - с 2012 р. більше 2500 грн., (або операційний цикл, якщо він довший за рік). Основні засоби відображаються в обліку за первинною вартістю. Згідно з міжнародними стандартами, до первинної вартості основних засобів включають: ціну придбання за вирахуванням отриманих знижок, митні збори, невідшкодовані податки, витрати, що прямо відносяться до приведення основних засобів до робочого стану. В окремих країнах дозволено включати до первісної вартості основних засобів суму відсотків по позиках, пов'язаних з придбанням об'єктів. В Німеччині відсотки за кредит дозволяється включати до витрат на будівництво основних засобів тільки в тих випадках, коли існує тісний взаємозв'язок між засобами та позиковим капіталом [3]. Здійснене дослідження надає можливість зробити висновок організації обліку необоротних активів у зарубіжних країнах та порівнюючи з українським досвідом, можна встановити подібні та відмінні риси організації їх обліку, методів оцінки, та амортизації. Подальші дослідження зарубіжного досвіду забезпечують можливість перейняти позитивний досвід ведення обліку необоротних активів, що сприятиме ефективному управлінню та плануванню суб'єкта господарювання. Список літератури: 1. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник для студентів вищіх навчальних закладів / Ф.Ф.Бутинець, Л.Л.Горецька. – Житомир: Рута, 2002.-544с. 2. Лучко М.Р.Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник / М.Р.Лучко, І.Д.Бенько. – К.: Знання, 2006. -311 с. 3. Марочкіна А.М. Бухгалтерський облік за Національними стандартами: Навчальний посібник / А.М. Марочкіна. – Харків: Торсінг, 2002. -296с. УДК 657.37 Матюха М.М., к.е.н., доцент Київський Національний торговельно-економічний університет, м. Київ ПІДХОДИ ДО МЕТОДОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ЗВІТНОСТІ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ Звітність підприємства є заключним етапом системи обліку, яка узагальнює і систематизує інформацію про різні напрямки діяльності підприємства різноманітним користувачам інформації. На відміну від загального визначення управлінська звітність відрізняється специфікою висвітлення узагальненої інформації, може бути проміжним етапом обліку і призначена для визначених користувачів, створюється як правило на замовлення, або при необхідності. Звідси виникає проблема методологічного трактування управлінської звітності, яку необхідно виділити як окрему наукову категорію та враховувати її на практиці. Тим більше, що методологічні основи управлінської звітності, як окремої складової мало дослідженні, потребують формування нових концепцій представлення інформації для користувачів. На перший план висуваються основні вимоги до інформації: оперативність, гнучкість, динамічність та інші. Разом з тим формування та представлення звітності є тривалим і об’ємним в інформаційному відношенні процесом. Тому особливого значення щодо покращення забезпечення користувачів різноманітними даними, показниками діяльності є використання елементів науково-технічного прогресу – інформаційних технологій обліку. Формування звітності і зокрема управлінської в умовах застосування інформаційних технологій визначає важливість даного питання для кожної елементної ланки суб’єктів господарювання. За філософським визначенням методологія (від грец. – шлях дослідження, спосіб пізнання) – філософське вчення про закономірності, принципи, методи і форми пізнання [1 с. 136]. Методологія формування і представлення управлінської звітності нині формується на перетині різних наукових течій та на напрямків, по-скільки ґрунтується і відображає різноманітні об’єкти, готується для користувачів із різними інформаційними потребами. Тому для трактування методології управлінської звітності необхідно враховувати загальні філософські розуміння та специфічні напрямки наукових дисциплін. Звітність нерозривно пов’язана з методологією облікового процесу. Відповідно до облікової науки методологія розглядається як сукупність специфічних методів, що характерні для бухгалтерського фінансового обліку та звітності. Зокрема, Пушкар М.С. пов’язував методологію обліку, як складову облікової політики підприємства, що складається з принципів та правил отримання, обробки, фіксації та передачі інформації, правил оцінки, ведення рахунків, критеріїв розмежування основних засобів та малоцінних і швидкозношуваних предметів, порядку нарахування амортизації і зносу, порядку обліку ремонтів, оцінки запасів та готової продукції, списання витрат майбутніх періодів, порядку обліку та розподілу комплексних витрат і включення їх у собівартість порядку обліку та розподілу комплексних витрат і включення їх у собівартість, порядку утворення статутного фонду, фондів спеціального призначення та інших питань [2 с. 33]. З іншого боку управлінська звітність готується для конкретного споживача інформації в основному це управлінський персонал. Тому при побудові звітності слід враховувати методологію менеджменту серед специфічних підходів менеджменту слід виділити 1) експеримент; 2) тестування, анкетування та інші методи отримання експертної інформації; 3) вивчення документації підприємства; 4) моделювання та інші. У свою чергу на методологічне забезпечення управлінської звітності впливають інформаційні технології. Інформаційні технології дають можливість представити управлінську звітність як систему (сукупність елементів), а процес складання представити у вигляді моделювання за допомогою спеціальних програмних засобів та технічних засобів. Для цього використовуються математично-алгоритмічна система, яка дає можливість підвищити якість та оперативність інформації, зменшити затрати і терміни розробки та представлення необхідної звітності. Для управлінської звітності характерно використання нестандартних (творчих) підходів тому, що допускається її складання в умовах невизначеності, за приблизними, або непідтвердженими даними при цьому слід розглядати креативний метод. Хоча цей метод необхідно використовувати для представлення прогнозних показників управлінської звітності. Зокрема Бутинець Ф.Ф. відмічає, що креативний облік – це будь-який науковий метод, який не відповідає загальноприйнятій практиці або встановленим стандартам та принципам. Креативний облік є позитивним тоді, коли використовується без прямого порушення законодавства для відображення основних тенденцій у змінні вартості бізнесу і достовірності картини стану справ фірми. Особливо, якщо не існує інших методів відображення в обліку нової операції. У протилежному випадку – це викривлення звітності підприємства для більш вигідного відображення його діяльності для акціонерів, інвесторів та інших зацікавлених осіб. [3 с. 33]. Таким чином набір елементів метода управлінської звітності є ширшим розумінням, чим набір елементів метода бухгалтерського фінансового обліку. Це потребує проведення додаткових наукових досліджень щодо процедур формування і представлення управлінської звітності. Список літератури: 1. Філософія: Словник-довідник: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Черушева Г.Б., Пархоменко В.В. та ін. – 2-е вид., доп., випр. і перероб. – К.: «Видавництво Дельта», 2009. – 284 с. 2. Пушкар М.С. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського обліку в Україні (теоретико-методологічні аспекти): Монографія. / М.С. Пушкар – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – с. 422. 3. Інформаційні системи бухгалтерського обліку: підручник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця; 2-е вид., перероб. і доп. – Житомир: ПП «Рута», 2002. – 544 с. |