З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання» / Ред
| Вид материала | Документы |
- Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
- Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2009 рік, 72.31kb.
- Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління, 5167.76kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Регулювання діяльністю комерційних банків та їх нагляд, 280.68kb.
- Східноукраїнський національний університет, 672.79kb.
Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : da.gov.ua/laws/show/15-93Загальні вимоги до обліку операцій в іноземній валюті [Електронний ресурс]. – Режим доступу : x.if.ua/page/zagalyni-vimogi-do-obliku-operacij-v-inozemnij-valyuti-2472.htmlУДК 658.115 Воргач Е.А, Водяник Л.К. Макеевский экономико-гуманитарный институт, г. Макеевка ОСОБЕННОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ УЧЕТА ОСНОВНЫХ СРЕДСТВ БЮДЖЕТНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ Бюджетные учреждения функционируют на правах государственной собственности и принадлежат к неприбыльным организациям. Целью их деятельности является не получение прибыли, а предоставление нематериальных услуг. Поэтому учет основных средств в бюджетных учреждениях отличается от учета основных средств в предпринимательской деятельности. Кроме того, в бюджетных учреждениях ведется учет основных средств, приобретенных за счет бюджетных средств, а также приобретенных за счет внебюджетных средств. А так как, организация учета основных средств обеспечивает эффективное функционирование бюджетной организации, важным является рассмотрение процесса учета основных средств, который требует детального изучения в связи с постоянными изменениями в законодательной базе. Это обуславливает актуальность вопроса и указывает на необходимость рассмотрения особенностей учета основных средств в бюджетных учреждениях. Многие ученые-экономисты такие, как Ф.Ф. Бутинец, П.Й. Атамас, Р.Т. Джога, С.В. Свирко и др. рассматривали теоретические и практические вопросы организации учета основных средств в бюджетных учреждениях. Бюджетные организации осуществляют свою деятельность в сфере предоставления услуг различного характера. Одним из важнейших условий высококачественного и своевременного предоставления услуг является обеспеченность бюджетного учреждения основными средствами. К основным средствам принадлежат материальные активы, которые удерживает учреждение с целью использования в процессе предоставления нематериальных услуг, сдачи в аренду другим лицам или для осуществления административных и социально-культурных функций, ожидаемый срок использования которых больше одного года [1]. Согласно с Инструкцией по учету основных средств и других необоротных активов бюджетных учреждений, утвержденной 17.07.2000г. №64, к основным средствам принадлежат земельные участки, капитальные расходы на улучшение земель, здания и сооружения, машины и оборудование, транспортные средства, инструменты, приспособления и инвентарь, рабочие и продуктивные животные, многолетние насаждения, другие основные средства [2]. Приобретение основных средств для бюджетных учреждений является не капитальными вложениями, а капитальными расходами. Стоимость основных средств, поступивших в момент приходования, относят на увеличение фактических расходов и одновременное увеличение фонда в необоротных активах как источников их формирования. Стоимость, по которой отражаются основные средства, делится на балансовую, первоначальную, восстановительную. Приобретенные основные средства бюджетные учреждения отражают по «урезанной» исторической себестоимости – в нее не включаются ТЗР, расходы на установку, монтаж, НДС. Они не увеличивают стоимость приобретенных основных средств, их относят на расходы бюджетного учреждения. На расходы учреждения относят также расходы на текущий и капитальный ремонты. Смена первоначальной стоимости (индексация, переоценка) не является дополнительным доходом учреждения и не относится к доходам. Таким образом, оценка основных средств не является в бюджетных учреждениях тем принципом учетной политики, который может влиять на результаты выполнения сметы [3]. На основные средства в бюджетных учреждениях не начисляется амортизация, а начисляется износ по состоянию на последний рабочий день декабря. При начислении износа увеличиваются не расходы учреждения, а уменьшается фонд в необоротных активах. В бюджетных учреждениях износ начисляется прямолинейным методом. Применение других методов никак не влияет на финансовые результаты, а только на сроки полезного использования, что является важным для обновления основных средств. Обновление основных средств связано с поступлением новых и выбытием, находящихся в эксплуатации основных средств. Списание с баланса проводится в виде безвозмездной передачи другим организациям, продажи в установленном порядке и ликвидации в связи с непригодностью. Учитывая ограниченность бюджетных средств, учреждениям нужно тщательно подходить к вопросу целесообразности выбытия и обновления основных средств. Таким образом, рассмотрев учет основных средств в бюджетных учреждениях, можно выделить ряд присущих ему особенностей: приобретение основных средств является капитальными расходами, а не вложениями; на основные средства начисляется износ, а не амортизация; приобретение основных средств в учете отражается в сумме их приобретения; затраты на текущий и капитальный ремонт относят на расходы учреждения. Список литературы: 1. Джога Р.Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник [Текст] / Р.Т. Джога. - Київ: КНЕУ, 2001. - 481 с. 2. Инструкция по бухгалтерскому учету необоротных активов бюджетных учреждений: Утверджена приказом Государственного казначейства Украины от 17 июля 2000 года № 64 (с изменениями). 3. Савченко А.Ю. Визначення особливостей обліку необоротних активів бюджетних установ [Текст] / А.Ю. Савченко// Управління розвитком. - 2011. - №3(100) – С. 140-142. УДК 336.225.673 Ганнесена В.О. Донецький національний технічний університет, м. Донецьк ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ БЕЗОПЛАТНО ОТРИМАНИХ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ Минулий рік ознаменувався прийняттям Податкового кодексу, в якому найбільших реформ зазнав саме податку на прибуток. Ці зміни насамперед були необхідні для усунення економічно необґрунтованих розбіжностей, які існували між нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Проте й сьогодні, незважаючи на спроби зблизити бухгалтерський і податковий облік, між ними існують достатньо протиріч, неточностей, розбіжностей. Податковий Кодекс є далеко не ідеальним й потребує доробки. Однією з розбіжностей між бухгалтерським та податковим обліком є облік безоплатно отриманих необоротних активів. Розглянемо відображення подібних операцій в податковому обліку. Відповідно до Податкового кодексу України до складу інших доходів, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування включається вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни. Податковий Кодекс також дає визначення поняттю «безоплатно надані товари». Отже, це товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів. Під товарами розуміються матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення [1]. Отже, вартість безоплатних одержаних основних засобів включається до складу доходів, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, на рівні не нижче звичайної ціни. При цьому такі активи у податковому обліку не амортизують, оскільки згідно з Податковим Кодексом, амортизації підлягають тільки безпосередні витрати, пов'язані з придбанням основних засобів. Щодо бухгалтерського обліку, то тут безоплатно отримані необоротні активи призводять до збільшення іншого додаткового капіталу. Тобто, в бухгалтерському обліку при отримання таких об’єктів доходу не виникає. Але дохід відображається при подальшій їх амортизації. При цьому амортизація таких об’єктів в бухгалтерському обліку не має ніякого відображення в податковому, так як згідно з Податковим Кодексом для визначення об'єкта оподаткування не враховується дохід від безоплатно одержаних необоротних матеріальних активів, крім об'єктів, зазначених у пункті 137.17 статті 137 цього Кодексу, а також об'єктів соціально-культурного та житлово-комунального призначення державної власності, що перебувають на балансі платника податку, який визначається в сумі, пропорційній сумі амортизації відповідних активів, нарахованої у бухгалтерському обліку, одночасно з її нарахуванням. Щодо поліпшень безоплатно отриманих об'єктів основних засобів, то вимоги Кодексу також дещо відрізняються від вимог П(С)БО 7 «Основні засоби». На відміну від вимог Кодексу, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», безоплатно отриманий об'єкт належить до об'єктів, що амортизуються. Т.ч. у випадку його поліпшення потреби створювати окремий об'єкт основних засобів немає, адже сума поліпшень буде додаватися до первісної вартості безоплатно отриманого об'єкта основних засобів. Внаслідок цього виникає різниця з порядком ведення обліку об'єктів основних засобів для цілей оподаткування, де у випадку поліпшень безоплатно отриманих основних засобів необхідно створювати окремий об'єкт амортизації [2]. Тож, проблема закладена в тому, що в податковому обліку безоплатно отримані необоротні активи визнаються не необоротними активами, а доходом, що є не зовсім доцільним. Якщо підприємство в подальшому буде використовувати даний об’єкт для виробництва продукції, то при її реалізації також буде відображено дохід, який по суті є доходом від використання необоротного активу, безоплатно отриманого раніше. Отже, буде мати місце подвійне оподаткування доходу. Отже, більш правильним буде віднесення в податковому обліку безоплатно отриманих необоротних активів до відповідної групи основних засобів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. При цьому проблема розбіжності між бухгалтерським і податковим обліком, що стосується поліпшень безоплатно отриманих необоротних активів також буде вирішена. Не буде потреби у випадку поліпшень таких активів створювати в податковому обліку з метою амортизації окремий, можна сказати «фіктивний», необоротний актив, який не має матеріальної форми як такової, а представляє собою скоріше просто суму витрат, понесених підприємством на поліпшення, дообладнання, встановлення. Не доцільним є і відображення доходу від безоплатно отриманих необоротних активів в бухгалтерському обліку одночасно з нарахуванням амортизації. Такий дохід ніколи не призведе по збільшення грошових ресурсів підприємства. В даному випадку, як вже зазначалося вище, дохід повинен визнаватися при реалізації виготовленої за допомогою безоплатно отриманого активу, продукції. Таким чином, в податковому обліку безоплатно отриманих необоротних активів все ж існують певні проблеми, що потребують вирішення. Це допомогло б зробити облік таких активів більш достовірним, доцільним й коректним. Список літератури: 1. Податковий кодекс України № 2755-VI від 2 грудня 2010 року 2. Коментар до Податкового Кодексу України [Електронний ресурс].- Назва з екрану:// om.ua/html.php?&id=taxlaw2&p=52 УДК 657 Гурська О.М., Гавришко С.Я. Національний університет «Львівська політехніка», м.Львів Новий План рахунків: спрощення чи ускладнення для українських суб’єктів господарювання? План рахунків бухгалтерського обліку для українських підприємств усіх галузей економіки та видів діяльності має важливе нормативне, організаційне та методологічне значення. Він забезпечує єдність побудови обліку в усіх підприємствах та установах спорідненої сфери діяльності. План рахунків бухгалтерського обліку та Інструкція про його застосування відображують загальний концептуальний підхід до побудови системи бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків, уніфікацію з показниками фінансової звітності, організацію аналітичного обліку та забезпечують гарантоване отримання користувачами звітності та іншої необхідної облікової інформації [1]. Отже, план рахунків – це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку для відображення господарських операцій і накопичення бухгалтерської інформації про діяльність підприємства, необхідної користувачам для прийняття рішень. Ще з 90-х рр., після визнання України незалежною, постійно відбуваються спроби вдосконалити систему бухгалтерського обліку та звітності. Науковцями, котрі звертали увагу на удосконалення Плану рахунків є І.Жураковська, 3.Задорожний, О.Івашевська, Я.Крупка, Т.Кучеренко, В.Леонтьева, Н.Марушко, С.Михалєвич, Г.Нашкерська, І.Павлюк, М.Проданчук, Д.Свідерський, П.Сук, В.Уланчук, Г.Аніщенко, С.Хома, Н.Цвєткова та інші. [2]. І от сьогодні зміни в системі бухгалтерського обліку торкнулися Плану рахунків. Нещодавно Міністерством фінансів України було видано Наказ №1591 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку» [3]. Згідно з цим Наказом було випущено План рахунків у новій редакції. Оновлений План рахунків не містить субрахунків, але підприємства можуть самостійно вводити субрахунки, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу та звітності, а також використовувати субрахунки, визначені Інструкцією про застосування Плану рахунків [3]. Використання старої Інструкції фактично означає, що ведення бухгалтерського обліку на більшості підприємств не змінюється. Також у Наказі вказано, що субрахунки до синтетичних рахунків уводяться підприємством самостійно, виходячи із потреб управління, контролю, аналізу та звітності і ці зміни актуальні фактично лише для новостворених підприємств у 2012 році. Це ще раз підтверджує той факт, що бухгалтерський облік по суті не змінюється. Можна вважати, що зміни, які відбулися у Плані рахунків (тобто його максимальне спрощення) є спробою наблизити українську бухгалтерську систему до англо-американської. Адже у країнах англо-американської бухгалтерської сиситеми відсутній офіційно затверджений план рахунків, облік є орієнтованим на підприємства (великі акціонерні компанії). Але відсутність єдиного плану рахунків не означає, що в країнах англо-американської системи обліку в цій сфері панує анархія. Всі професійні плани рахунків будуються на певних принципах, на підставі яких кожна компанія самостійно формує план рахунків. Отже, у змінах Плану рахунків бухгалтерського обліку можна побачити наступні переваги, порівняно із старим Планом рахунків:
До недоліків можна віднести:
Список літератури: 1. Пархоменко В. Розвиток бухгалтерського обліку: від реформування до адаптації та використання// Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – №8-9. – С. 3-21. 2. Цвєткова Н. Сучасна організація обліку і складання звітності для прийняття управлінських рішень// Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – №3. – С. 14-27. 3. Наказ Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року N 291 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування». УДК 336.131 Дугинський Б. Л., к.е.н., професор Бондаренко Ю. Ф. Донецький університет економіки та права, м. Донецьк ОБЛІК ТА УПРАВЛІННЯ ОРЕНДНИМИ ВІДНОСИНАМИ В УМОВАХ БЮДЖЕТНОЇ УСТАНОВИ Становлення і розвиток ринкової економіки потребує реформування усіх сфер економічної діяльності, вдосконалення існуючих та використання принципово нових методів і способів організації господарських процесів. Законодавчі перетворення у бюджетній сфері супроводжуються формуванням економічних відносин, спрямованих на підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам. Подальший розвиток оренди вимагає поглиблених наукових досліджень у напрямі вдосконалення організації обліку орендних операцій. Оскільки дані обліку є інформаційною базою для внутрішніх і зовнішніх користувачів, вона повинна відображати організаційний, економічний та юридичний аспекти орендних відносин і враховувати інтереси їх суб’єктів. Однак питання організації й методики обліку орендних операцій недостатньо опрацьовані. Враховуючи зміни умов господарювання на макро- і мікроекономічних рівнях, постає необхідність удосконалення обліку орендних операцій. Одним з пріоритетних напрямків удосконалення обліку операцій з оренди є контроль за вчасним погашенням зобов’язань орендарями. За відсутністю єдиної методологічної бази розробкою та впровадженням засобів контролю заборгованості займаються безпосередньо на підприємствах. На практиці найефективнішим з таких засобів є оборотна відомість. Оборотні відомості по рахунках аналітичного обліку використовуються окремо до кожного рахунку синтетичного обліку, за яким ведеться аналітичний облік. Вони являють собою сальдо (залишки) та підсумки оборотів за аналітичними рахунками, об'єднуються в один синтетичний. Оборотні відомості мають велике оперативно-господарське значення. Зводячи обороти по 364 субрахунку за звітний період та їх залишки на початок і кінець цього періоду, оборотні відомості дають у наочній і доступній формі відомості про заборгованість, нарахування та сплату орендної плати орендарями протягом поточного місяця. Окремо варто зазначити, що таку аналітичну відомість можна вести не лише на кінець місяця. Типовим договором оренди державного та комунального майна визначено, що орендар повинен сплатити суму орендної плати не пізніше, як 15 числа місяця, наступного за звітним. В такому випадку має сенс вести відомість з 15 числа (або іншого, вказаного в договорі оренди) протягом місяця. Згідно типового договору оренди, вартість фактично спожитих комунальних послуг орендар сплачує постачальникам на підставі раніше укладених договорів. Але на практиці не завжди є можливість укладення таких договорів (наприклад, у випадку з погодинною орендою). У такому випадку порядок розрахунків за комунальні послуги орендодавець та орендар повинні закріпити у договорі про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендатору. Приблизна форма такого договору затверджена наказом Фонду держмайна України від 23.08.2000 р. № 1774 [1]. Укладають договір про відшкодування одночасно з договором оренди або не пізніше 15 робочих днів після його підписання. В обліку відшкодування комунальних послуг відображається із застосування кодів економічної класифікації видатків (КЕКВ). Для послуг теплопостачання використовується код 1161, для послуг водопостачання – 1162, для послуг постачання електроенергії – 1163, для послуг постачання природного газу – 1164, для інших послуг – 1165 [2]. Контроль за станом розрахунків по комунальним послугам також дуже важливий, тому, в залежності від специфіки діяльності орендаря, треба вести оборотну відомість окремо по кожному КЕКВ. Якщо така точність не є обов’язковою, суму комунальних послуг можна відобразити по КЕКВ 1160. У загальному вигляді оборотна відомість матиме вигляд: Таблиця 1 Приклад облікової відомості по аналітичним рахункам у розрізі орендарів
В разі відшкодування орендарем частини витрат, понесених орендодавцем (газ, вода, електроенергія, установка лічильників, повірка різних приладів і т. д.), у формі звітності № 7д, № 7м дебіторська заборгованість відображається окремо за відповідним кодом економічної класифікації видатків, або, в деяких випадках, сума всіх витрат – за кодом 1160 «Оплата комунальних послуг та енергоносіїв». | ||||||||||||||||||||||||||||||