З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання» / Ред
| Вид материала | Документы |
- Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
- Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2009 рік, 72.31kb.
- Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління, 5167.76kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Регулювання діяльністю комерційних банків та їх нагляд, 280.68kb.
- Східноукраїнський національний університет, 672.79kb.
ВПЛИВ ОПОДАТКУВАННЯ НА РЕЗУЛЬТАТИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В КРАЇНІПерехід до ринкових відносин, гостра потреба у збільшенні фінансування державних, особливо соціальних, програм під впливом відчутного чинника інфляційних процесів створювало передумови для запровадження непомірного рівня податкового навантаження на платників податків. Й досі в Україні вважаються пріоритетними позиції розробки й активізації державної системи стимулювання та підтримки розвитку підприємництва, збалансованого співвідношення реального та фінансового секторів, галузей економіки, виробничої та невиробничої сфер, бізнес-структур і населення – незважаючи на зазначені номінальні зростання, зокрема валового внутрішнього продукту, обсягів промислового виробництва, реальних доходів населення тощо. Збереження позитивних фінансово-економічних тенденцій можливе тільки за умов реалізації виваженої соціально-економічної стратегії суспільного розвитку, а в цьому контексті – ефективної податкової політики держави, що потребує відповідного дослідження рівня її впливу на економічні процеси в країні з метою виявлення засад і чинників підвищення суспільного добробуту та зростання національного багатства. Податки й оподаткування – одні з найбільш дієвих важелів стимулювання економічного розвитку. Саме податки спроможні ефективно врегульовувати основні макроекономічні процеси та співвідносити основні макроекономічні пропорції, безпосередньо впливаючи, разом з тим, на фінансові результати господарсько-економічної чи підприємницької діяльності їх платників. Тому й не дивно, що фіскальний потенціал податкової системи держави як й насправді “вмонтованого стабілізатора” (чи – “вбудованого регулятора”) успішно застосовують практично всі сучасні соціально ринкові й економічно розвинуті країни з основною метою – ефективного управління економічним розвитком та забезпечення сталих темпів, пропорцій та обсягів, а також прогресивних тенденцій економічного зростання. Водночас, податки й оподаткування не виступають автоматизованим механізмом ринкової системи господарювання. Їх штучна, але об’єктивна, органічно необхідна природа існування сформувала безвідмовну рефлекторність ефекту суспільної впливовості – фіскальної, управлінської та регулятивно-стимулюючої. Відповідно, податки категорично та обов’язково змушені перебувати в єдиній гармонії із суспільними запитами й пріоритетами. Податкова політика – один з найголовніших, найбільш вагомих елементів фінансово-економічної політики держави в цілому. Податкова політика впливає на всі етапи відтворювального процесу та процесу розподілу доходів між окремими членами та групами суспільства, галузями національної економіки, регіонами. Подібного виду податковий вплив, водночас, може проявлятися або в стримуванні процесів суспільного відтворення, сповільненні темпів та масштабів соціально-економічного розвитку країни, або ж виявитися через ефективне стимулювання підприємницької ініціативи, інтенсифікацію та заохочення інвестиційної активності, забезпечення стабільних та сприятливих передумов для стійкого і прискореного економічного зростання, що в підсумку ставить за кінцеву мету одне – підвищення рівня суспільного добробуту в Україні та поліпшення благоустрою народу. Безумовно, податки забезпечують надходження найбільшої частини доходів до бюджету держави. Розгалужена структура податків та платежів податкового характеру накладається, переважно, на суб’єктів господарювання. Вагомим є як склад податків, так і рівень податкового навантаження кожного з них, а також важливе роль відіграє і механізм фіскального адміністрування податків. У кінцевому рахунку сумарний рівень податкового тягаря для підприємств є досить значним. Не враховуючи загальної специфіки здійснення господарської діяльності, податкове навантаження є додатковим та доволі вагомим чинником негативного впливу на фінансовий стан та забезпеченість фінансовими ресурсами підприємств. Водночас вказана обставина негативно позначається також й на податкових надходженнях до бюджету держави. За період 2001-2009 рр. частка прибуткових підприємств знизилась ненабагато, хоча фактично 40% підприємств є збитковими. До того ж, 2009 р. вперше у національній економіці виявився таким, коли загальний підсумковий фінансовий результат суб’єктів підприємництва постав з від’ємним значенням, становлячи понад 42,4 млрд. грн. збитку.Це означає, що у найближчій перспективі слід тільки очікувати продовження негативних тенденцій у підприємницькому середовищі. Більше того, це загрожує як скороченням (через банкрутство) загальної кількості підприємницьких суб’єктів, так і розквітом тіньового сектора економіки. Список літератури:
УДК 657.01 Сенів О.М. Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ РЕЗЕРВУ СУМНІВНИХ БОРГІВ Відповідно до вимог П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», створення резерву сумнівної заборгованості є не правом, а зобов’язанням підприємства, на яке поширюється дія даного стандарту (а до таких відносяться всі підприємства, за винятком бюджетних установ та організацій). Підприємство самостійно в обліковій політиці вибирає методику нарахування резерву сумнівних боргів. Виходячи з цього, підприємство повинно звернути особливу увагу на методику формування резерву. Згідно з П(С)БО 10, поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, стосовно якої є невпевненість щодо погашення її боржником, є сумнівним боргом. Відповідно до даного П(С)БО, величина резерву сумнівних боргів визначається: - або виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (за методом застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості); - або на підставі класифікації дебіторської заборгованості та визначенні безнадійних боргів (за методом застосування коефіцієнта сумнівності) [1]. У другому випадку сума резерву сумнівних боргів розраховується як добуток суми дебіторської заборгованості на коефіцієнт сумнівності. Коефіцієнт сумнівності показує частку дебіторської заборгованості, щодо якої підприємство не є впевненим у погашенні її боржником. Коефіцієнт сумнівності зростає, як правило, із збільшенням періоду прострочення. Формування резерву сумнівних боргів на підставі платоспроможності окремих дебіторів на практиці є проблематичним, оскільки вимагає відповідних даних про фінансове становище цих дебіторів. Це значить, що при укладанні договору, наприклад купівлі-продажу, від клієнта необхідно вимагати також і фінансову звітність. Крім того, цю звітність хтось повинен ще проаналізувати. Це можливо, якщо підприємство має обмежене коло клієнтів і вони згідні на оприлюднення своєї звітності. А якщо врахувати, що величина резерву сумнівних боргів розраховується на дату балансу, то, крім того, інформація про фінансовий стан повинна ще й періодично оновлюватися. Цей метод можна застосовувати при довготривалій співпраці з клієнтом, виходячи з періодичності та оперативності його оплати за товари, роботи, послуги [2]. Стосовно формування резерву на підставі класифікації дебіторської заборгованості, то підприємство самостійно визначає групи за строками непогашення поточної дебіторської заборгованості. У П(С)БО 10 запропоновано виділення 3 груп за строками непогашення дебіторської заборгованості, проте це не є установленою нормою [1]. Підприємство на свій погляд може збільшити або зменшити кількість груп. Збільшення призведе до більшої точності і конкретизації результатів, але й збільшить кількість необхідних розрахунків. Зменшення кількості груп призведе до оберненого ефекту. Оскільки метод використовує дані попередніх періодів, то отриманий розрахунковий результат може не зовсім відповідати ситуації в майбутньому. Тому необхідно буде постійно протягом звітного періоду коригувати величину резерву. Цей спосіб не орієнтований на резервування дебіторської заборгованості певного виду. Застосовувати його доцільно, коли період погашення дебіторської заборгованості коливається в межах року. При визначенні суми безнадійних боргів підприємство самостійно вибирає період для розрахунків (в прикладі 3 додатку до П(С)БО запропоновано використовувати 3 роки). Цей спосіб дозволяє оцінити, скільки сумнівних боргів поточного періоду можуть стати безнадійними, і ця оцінка додається до оцінок, отриманих для минулих періодів [2]. Такий спосіб розрахунку дещо відокремлює взаємозалежність між сумами дебіторської та сумнівної заборгованостей й дає більш узагальнений показник. Через відсутність взаємозв’язку між сумою безнадійної дебіторської заборгованості та загальною сумою існуючої заборгованості може виникнути ситуація, коли резерв перевищуватиме первісну вартість дебіторської заборгованості, а це, згідно з П(С)БО 10, неприпустимо. Також можна розглянути механізм визначення резерву сумнівних боргів, запропонований НБУ. Згідно з даною методикою роботу щодо визначення розміру резерву слід розпочинати з інвентаризації дебіторської заборгованості. Класифікація дебіторської заборгованості за групами ризику повинна здійснюватись залежно від строків її погашення, згідно з укладеними договорами, а за відсутності договірних умов – залежно від строків перебування її на балансі. Розмір резервів розраховується окремо для заборгованості, яка виникла виходячи з договорів, з урахуванням кількості днів прострочення, й для заборгованості, що виникла не на підставі договорів, а залежно від часу її перебування на балансі. При цьому для кожної групи дебіторської заборгованості доцільно застосовувати визначений коефіцієнт сумнівності, виходячи зі ступеня ризику [3]. Виходячи з вищенаведених методів визначення резерву неможливо вибрати єдино правильний. Підприємство повинно розробляти власну методику розрахунку резерву сумнівних боргів виходячи з наявних можливостей. Список літератури: 1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» : Наказ Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року №237. 2. Ступницька Т.М., Компанієць Т.І. Характеристика методів формування резерву сумнівних боргів/Т.М. Ступницька, Т.І.Компанієць/ Режим доступу – ссылка скрыта. 3. Жолобчук Т. Як визначити сумнівний борг / Т.Жолобчук / Режим доступу – ссылка скрыта. УДК 657.471 Сердюк В. Н., к.э.н., доцент, Полищук И.В. Макеевский экономико-гуманитарный институт, г. Макеевка ДИСКУССИОННЫЕ ВОПРОСЫ В ОТНОШЕНИИ П(С)БУ 16 «РАСХОДЫ» Положения (стандарты) бухгалтерского учета для бухгалтера имеет силу закона, который необходимо соблюдать при любых обстоятельствах. П(С)БУ указывают рамки, в которых должен действовать бухгалтер. Но на практике с учетом влияния многих факторов те рамки, которые устанавливают стандарты, не сопоставимы с реальным положением дел на предприятии. Следует отметить, что составлению П(С)БУ предшествовала научно-исследовательская работа, которая выполнялась с формальных позиций соответствия их МСБУ. Авторы подошли к вопросу составления П(С)БУ, ориентируясь только на внешнюю отчетность без учета потребностей хозяйствования предприятия, хотя очень важно понимать что бухгалтерия создана не только для отчетности, а, в первую очередь, для помощи предпринимателю. Наибольшее количество критических замечаний высказано в отношении Положения (стандарта) бухгалтерского учета 16 «Расходы», утвержденного приказом Министерства финансов Украины от 31 декабря 1999 г. № 318 [1]. Анализ экономической сущности П(С)БУ 16 в наиболее критичной форме содержится в статьях Белоусовой И. и Чумаченко Н. [2, 3]. Изучением данного вопроса занимались Голов В., Пархоменко В., Прокопович Л., Дерий В., Рычаковская В. и др. [4, 5]. Целью данных тезисов является освещение основных недостатков П(С)БУ 16, определение степени возможного применения на практике отдельных его положений и обоснование основных выводов и направлений исследования. Расходы, в частности производственные, составляют одну из важнейших категорий управленческого учета и качественной оценки деятельности предприятия. Они определяют эффективность работы предприятия, а снижение затрат на единицу продукции обеспечивает повышение конкурентоспособности предприятия в рыночных условиях. П(С)БУ 16 «Расходы» создает условия для успешного управления затратами, но содержание тех или иных положений вызывает некоторые критические возражения и замечания. В п. 4 П(С)БУ 16 дана трактовка объекта расходов: «…продукция, работы, услуги или вид деятельности предприятия, требующие определения связанных с их производством (выполнением) расходов» [1]. Вопрос в том, что следует понимать под «объектом расходов»: либо объект учета затрат, либо объект калькулирования, либо то и другое. П(С)БУ 16 в п.6 содержит такую трактовку: «расходами отчетного периода признаются или уменьшение активов, или увеличение обязательств, что приводит к уменьшению собственного капитала предприятия (за исключением уменьшения капитала вследствие его изъятия или распределения собственниками), при условии что они могут быть достоверно оценены» [1]. В этом определении понятие расходов увязывается с уменьшением собственного капитала предприятия, хотя нет ни одного вида затрат, который бы напрямую влиял на величину собственного капитала. Подтверждением тому является Инструкция по применению Плана счетов бухгалтерского учета активов, капитала, обязательств и хозяйственных операций предприятий и организаций, в которой по дебету счетов 40 «Уставный капитал», 41 «Паевой капитал», 42 «Дополнительный капитал», 43 «Резервный капитал» нет ни одной корреспонденции со счетами производственных затрат [6, с. 49-52]. Согласно п.11 П(С)БУ 16 в себестоимость реализованной продукции предприятия вместе с производственной себестоимостью и нераспределенными общепроизводственными расходами включаются «сверхнормативные производственные расходы». Однако в П(С)БУ 16 отсутствуют пояснение о том, что собой представляют сверхнормативные производственные расходы. Кроме того, возникает проблема построения системы их учета. Частично данная проблема может решаться путем ведения учета производственных затрат и калькулирования себестоимости нормативным методом, но он является не обязательным и ведется на усмотрение предприятия. Ориентируясь на учет и калькулирование только производственной себестоимости, разработчики П(С)БУ 16 упустили понятие полной себестоимости, несмотря на то что оно используется на практике и играет важную роль в процессе планирования и ценообразования на предприятии. Понятие полной себестоимости используется во многих практических науках. Полная себестоимость необходима, в первую очередь, для совершенствования экономической работы предприятия, в частности, для планирования, ценообразования, выявление убыточных и малорентабельных изделий. П(С)БУ 16 содержит много недоработок, касающихся общепроизводственных расходов. Самыми проблемными участками являются: выделение постоянных и переменных общепроизводственных расходов; выбор базы распределения; вопрос определения нормальной производственной мощности. Классификация общепроизводственных расходов является сложной задачей, так как в действительности не существует ни одной статьи калькуляции, которую можно было бы прямо отнести к переменным или постоянным общепроизводственным расходам. Согласно П(С)БУ 16 распределение постоянных общепроизводственных расходов на каждый объект калькулирования осуществляется с использованием базы распределения (часов труда, заработной платы, объема деятельности и др.) при нормальной мощности [1]. Перед предприятием возникает проблема выбора базы распределения. Идеальной базы распределения не существует: для того чтобы этот показатель был максимально достоверным необходимо учитывать технические характеристики, сменный режим, эксплуатационное обеспечение и многое другое, исходя из специфики и вида деятельности, которым занимается предприятие. При этом желательно воспользоваться услугами ведущего специалиста в сфере экономики и технологии для научно обоснованного выбора базы распределения. Но следует отметить, что распределение общепроизводственных затрат возможно лишь тогда, когда предприятие имеет показатель «нормальная мощность». Однако, как показывает практика, многие предприятия не рассчитывают этот показатель, поэтому включают общепроизводственные расходы в полном объеме в производственную себестоимость продукции, не выделяя нераспределенные общепроизводственные расходы. Проведенное исследование показывает, что П(С)БУ 16 выполняет только ту часть своего назначения, которая предусматривает «раскрытие информации в финансовой отчетности», хотя это возложено и на другие Положения (стандарты) бухгалтерского учета. А вопрос методологических недоработок остается открытым. Исходя из этого, некоторые ученые считают целесообразным отменить П(С)БУ 16, учитывая отсутствие такого положения в МСБУ. Мы считаем такое предложение слишком радикальным: напомним, что П(С)БУ 16 в довольно структурированной форме определяет методологические основы формирования в бухгалтерском учете информации о расходах предприятия и ее раскрытия в финансовой отчетности. Поэтому, на наш взгляд, нет надобности в отмене П(С)БУ 16 «Расходы». Он нуждается в корректировке отдельных положений, а также в разработке методики практического применения стандарта с целью устранения имеющихся недостатков. Список литературы:
УДК 658:338.124.4 Синякова О.С. Південнослов’янський інститут, м. Миколаїв СТРАТЕГІЯ В АНТИКРИЗОВОМУ УПРАВЛІННІ В даний час для виживання на ринку і збереження конкурентоспроможності всі підприємства повинні час від часу вносити зміни в свою господарську діяльність. Підприємство повинно постійно слідкувати за основними факторами навколишнього середовища і робити своєчасні і правильні висновки щодо своїх потреб у змінах. Поштовхом до змін є кризові ситуації. Пошук шляхів виходу з економічної кризи безпосередньо пов'язаний з усуненням причин, що сприяють його виникненню. Причини, через які підприємство потрапляє в кризу, можна розділити на дві групи:
Дослідження підтвердили, що внутрішні фактори підсилюють дію зовнішніх. Відомо, що всяке управління побудовано на передбаченні. Можливість передбачення стає найбільш важливим в умовах ускладнення виробництва, зростання його масштабів, прискорення науково-технічного розвитку, зміни соціально-психологічних та економічних умов діяльності людини.[2] Одним з видів передбачення є стратегія. В залежності від того, в якій області зовнішні та внутрішні фактори становлять небезпеку для досягнення цілей підприємства, вибирається відповідна антикризова стратегія. Стратегія антикризового управління дозволяє встановити: яким чином підприємство може протистояти змінам зовнішнього середовища (що виникають часто, нерегулярно і практично непередбачено); за допомогою яких попередніх заходів можна зберегти свою життєздатність і досягти намічених цілей. Стратегія антикризового управління охоплює всі організовано заплановані і контрольовані зміни в області існуючої стратегії, виробничих процесів, структури і культури будь-якої соціально-економічної системи, включаючи приватні та державні підприємства. Стратегія виживання здійснюється в стислі терміни, нові рішення свідомо проводяться в життя недемократичним шляхом. Управління зосереджується в руках небагатьох осіб, які наділяються всією необхідною легітимною владою, щоб енергійно і за короткий термін провести намічені зміни. Точна, комплексна, своєчасна діагностика стану підприємства і зовнішнього середовища - це перший етап розробки стратегії антикризового управління діяльністю підприємства. Стратегічне антикризове планування - другий етап розробки антикризової стратегії, що включає в себе коректування місії системи цілей підприємства [2]. Особливе значення місії для діяльності підприємства полягає в тому, що місія є базисом, точкою опори для всіх планових рішень підприємства, подальшого визначення його цілей і завдань. Місія створює впевненість, що підприємство переслідує несуперечливі, ясні, порівнянні цілі; допомагає зосередити всі зусилля працівників на вибраному напрямку, об'єднує їх дії; створює розуміння і підтримку серед зовнішніх учасників підприємства (акціонерів, держави, фінансових фірм і т.д.) і всіх , хто зацікавлений в його успіху. Чітко сформульована місія надихає і спонукає до дії, дає можливість співробітникам підприємства виявляти ініціативу, формує головні передумови успіху діяльності підприємства при різних впливах на нього з боку зовнішнього і внутрішнього середовища. Якщо місія - це бачення того, яким має бути підприємство в майбутньому, то система цілей - бажані результати, відповідні розуміння мети, які є вихідним пунктом систем стратегічного планування, мотивації та контролю, що використовуються на підприємстві [3, с.10]. В силу свого стратегічного статусу місія є найважливішим фактором антикризового менеджменту [1, с.18]. Формулювання стратегічних альтернатив виходу підприємства з економічної кризи і вибір стратегії - третій етап антикризового стратегічного планування. Правильно сформована стратегія дозволяє уникнути підприємству багато кризових ситуацій та вижити в жорсткому конкурентному середовищі. Список літератури:
УДК 657:339.5 Сизоненко О.А., к.е.н., доцент Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка ВИЗНАЧЕННЯ МИТНОЇ ВАРТОСТІ ТОВАРІВ В ОБЛІКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ Для сплати митних платежів необхідно мати інформацію про вартість товарів. Слід мати на увазі, що ВМД містить інформацію як про фактурну, так і про митну вартість товарів. Фактурна вартість - вартість товарів, яка фактично сплачена (підлягає сплаті) або повинна компенсуватися зустрічними поставками товарів і міститься в рахунку-фактурі згідно умовам зовнішньоекономічної операції. Однак необхідно враховувати, що формування ціни на товар у зовнішній торгівлі здійснюється під впливом багатьох факторів, основним з яких є прагнення усіх країн максимально повно виходити з власними товарами на зовнішній ринок. Для цього впроваджуються прямі та непрямі заходи зі стимулювання експорту (дотації у вигляді експортних відшкодувань та компенсацій, кредитування експорту, страхування ризиків тощо). Свою систему стимулювання попиту мають великі підприємства, які для виведення на нові ринки власної продукції пропонують різного роду знижки (дилерські, оптові, ексклюзивні тощо) та відстрочки з оплати (товарний кредит). Усі ці фактори приховують реальну вартість виробництва товару та роблять неефективними тарифні бар'єри, які будує кожна країна, захищаючи внутрішній ринок. Саме для визначення реальної вартості виробництва товару за кордоном як основи для стягнення митних податків і зборів було запроваджено поняття «митна вартість» або, як прийнято її називати за кордоном, «дійсна вартість для цілей митної оцінки» [1]. Згідно із загальноприйнятими міжнародними нормами, викладеними у ст. VII та відповідних додатках до ГАТТ, митна вартість – це оцінка ввезеного товару в країні імпорту, яка здійснюється на підставі нормальної ціни в країні експорту, тобто ціни на такий або аналогічний товар, який продається або пропонується для продажу при нормальному ході торгівлі в умовах вільної конкуренції, чого, внаслідок перелічених вище факторів, на сьогодні не існує. Як бачимо, для цілей митного оподаткування головне не купівельна вартість, а рівень цін, який склався на товар у країні експорту. Виходячи з вищесказаного, в цілях нарахування митних платежів, а також для встановлення вартості товарів в митних цілях, включаючи стягування штрафів і застосування інших санкцій за порушення митних правил, а також в цілях митної статистики повинна бути визначена митна вартість товарів. Митний кодекс визначає митну вартість товарів як заявлену декларантом або визначену митним органом вартість товарів, переміщуваних через митний кордон України, визначувану на момент перетину товарами митного кордону [2]. Загальновизнані міжнародні методи розрахунку митної вартості в Україні реалізовані в ст. 266–274 Митного кодексу України (рис. 1). Неправильне визначення митної вартості товарів може мати наслідком:
Таким чином, процесу визначення митной вартоні товарів необхідно приділяти значну увагу, здійснюючи облік зовнішньоекономічних операцій. |