Рис. 1. Методи визначення митної вартості товарів в обліку зовнішньоекономічних операцій (розроблено автором на основі [2])
Список літератури:
Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : da.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=995_264.
Митний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : da.gov.ua/laws/show/92-15
УДК 657.422.1+657.62
Сьомкіна Т.В., д.е.н., професор,
Григор’єва О.М., Кузьміна О.В.
Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка
ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ ПІДПРИЄМСТВА
Сучасний стан функціонування системи управління підприємством свідчить про значні недоліки в інформаційному забезпеченні управління, зокрема функції обліку, контролю та аналізу відокремлені одна від одної та фактично існують автономно.
Всі види обліку мають єдиний об'єкт спостереження, а саме фінансово-господарську діяльність підприємства та відрізняються лише складом інформації, яка формується у відповідних звітах та методами її обробки в залежності від потреб та вимог користувачів. У свою чергу контроль і аналіз є наступними етапами обробки інформації про фінансово-господарську діяльність підприємства. Інтеграція цих функцій з функцією обліку покращує систему управління підприємством, забезпечує надання не просто певних даних про факти фінансово-господарської діяльності, а надають її в обробленому вигляді, з встановленням причин відхилень від планів та прогнозними даними з можливими варіантами управлінських рішень.
Метою роботи є дослідження стану обліково-аналітичного забезпечення в управлінні грошовими коштами підприємства, встановлення напрями його удосконалення.
Процес управління грошовими коштами підприємства необхідно розглядати з точки зору статичного та динамічного підходу.
Статичний підхід до характеристики грошей визначає їх як наявний залишок (запас) коштів, що знаходяться в розпорядження підприємства на конкретний момент часу. Під динамічним підходом розуміють обіг грошових коштів (грошовий потік) за певний період часу, який характеризує обсяги надходження та витрачання грошових коштів.
Для реалізації окремих функцій управління застосовується певний комплекс фінансових інструментів: планування, регулювання, облік, контроль та аналіз.
Планування включає в себе розробку платіжного календаря, планування грошових резервів та планування швидкості обігу грошей. Розробка плану руху грошових коштів дозволяє оцінити стан платоспроможності підприємства протягом планового періоду, дотримання встановлених нормативів формування запасів грошових коштів та організувати роботу щодо залучення необхідних надходжень грошей.
Регулювання полягає в коригуванні строків платежів, розмірів залишків грошових коштів, швидкості обігу грошових коштів.
Облік грошових коштів та їх руху визначає фактичний стан грошових коштів. За допомогою функції обліку керівництво підприємства отримує інформацію про фактичні обсяги грошових коштів, якими може розпоряджатися підприємство та на підставі отриманих даних оперативно приймати відповідні управлінські рішення і тим самим впливати на стан дебіторської і кредиторської заборгованості, платоспроможність підприємства та взагалі на рух грошових коштів.
Контроль включає в себе контроль за залишками грошових коштів, за надходженням та витрачанням грошей, а також контроль фінансових показників, зокрема показників платоспроможності торговельного підприємства. Основна задача контролю за грошовими потоками – це створення умов для забезпечення платоспроможності підприємства в майбутньому, оскільки дисбаланс між джерелами та напрямками витрачання коштів може обумовити кризу платоспроможності та банкрутство підприємства.
Ефективність кожної керуючої системи значною мірою залежить від її інформаційного забезпечення. В умовах ринкової економіки відома формула «час – гроші» доповнюється аналогічною формулою: «інформація – гроші». Стосовно до управління грошовими потоками вона набуває прямого значення, тому що від якості використовуваної інформації при прийнятті управлінських рішень у значній мірі залежать обсяг витрачання фінансових ресурсів, рівень прибутку, ринкова вартість підприємства, альтернативність вибору інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування й інші показники, що формують рівень добробуту власників підприємства і темпи його економічного розвитку.
На основі проведеного дослідження процесу обліково-аналітичного забезпечення управління грошовими коштами підприємства можна зробити висновок, що:
- за фінансовими потоками на підприємствах не ведеться системного обліку, що негативно впливає на грошове забезпечення діяльності підприємства.
- інформація, яка наводиться у звітності про рух грошових коштів охоплює всі види фінансового забезпечення підприємства і може бути використана в управління рухом грошових коштів;
- науково-технічний прогрес, що відбувається у суспільстві і охоплює у тому числі і галузь інформаційних систем і технологій, дозволяє створити таку інтегровану інформаційну систему що забезпечить управління оперативною, достовірною, повною, аналітичною інформацією про фінансово-господарську діяльність підприємства.
Все це дозволить підвищити ефективність управлінських рішень та покращить результати фінансово-господарської діяльності в цілому і, зокрема, управління грошовими коштами.
УДК 657.471.1
Сьомкіна Т.В., д.е.н., професор, Пенькова О. В.
Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка
ЗАТРАТИ І ВИТРАТИ: ПРОБЛЕМА ТРАКТУВАННЯ ПОНЯТЬ
За роки реформування бухгалтерського обліку в Україні однією із негативних тенденцій є запозичення іноземних термінів та некоректний переклад фахової літератури без її додаткового аналізу та урахування економічної сутності понять.
Даному питанню присвячено багато праць таких вчених як Г.А. Краюхина, С.А. Николаева, М.И. Трубочкина, Т.А. Бутинець, С.Ф. Легенчук,.
В економічній літературі та на практиці поряд з термінами “витрати” та “затрати” використовуються і такі, як, “втрати”, “збитки”, “видатки”, “издержки” . При цьому деякі автори трактують їх як синоніми.
Під поняття “издержки” в російській економічній літературі розуміють: узагальнені виробничі витрати з використання продуктів та послуг в процесі виробництва кінцевої продукції;
“Затраты” включають спожиті ресурси на виготовлення продукції або надання послуг з метою отримання доходу. До затрат належать: сировина, матеріали, що становлять основу проведеної продукції, заробітна плата основних робітників, зайнятих безпосередньо у виробничому процесі, а також різні затрати, пов’язані із використанням устаткування, приміщень цеху, управлінням і обслуговуванням виробничого процесу [1, с. 20].
Російські науковці (М.И. Трубочкина и Г.А. Краюхина) до поняття “расходы” відносять зменшення засобів підприємства або збільшення його зобов’язань, що виникають в процесі господарської діяльності з метою отримання прибутку та призводять до зменшення величини власного капіталу [3,4].
На думку Ніколаєва С.А., неправомірним є ототожнення термінів “видатки”, “втрати”, “збитки” з термінами “витрати” та “затрати”, оскільки останні відносяться до фінансових результатів діяльності та означають: втрати – зменшення активу в результаті непередбачених обставин (тільки в результаті фактів-подій), збитки - перевищення витрат над доходами [1, с. 20].
Співвідношення категорій, що використовуються для позначення «витрат» в економічній літературі розкрито О.В. Олійник у [5].
Затрати мають місце до реалізації продукції, товарів, послуг. Витрати відносяться до реальної продукції і товарів та віднімаються з одержаного доходу
Відносно проведеної і реалізованої продукції витрати можливі тільки тоді, коли мають місце доходи від продажів. Саме тому протягом всього терміну функціонування підприємства загальна сума затрат відповідає сумі понесених витрат. Друга відмінність понять “затрати” і “витрати” полягає в тому, що витрати включають всі спожиті або використані на підприємстві ресурси, що витрачені безпосередньо на придбання або створення активів і включаються в собівартість цих активів.
В економічній теорії загальноприйнятим є визначення операційного процессу за такою схемою: гроші – перетворення грошей у ресурси діяльності – об’єднання ресурсів (перетворення ресурсів діяльності на продукт праці) – перетворення продукту праці знову в гроші. Таким чином, господарювання пов’язано з трьома процесами - “витрати - затрати - доходи”.
У нормативних актах України наводиться тільки термін “витрати”. Відповідно до П(С)БО 16 “Витрати” під витратами розуміється зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків власників) [2, с. 26]. Цікавим є те, що в Плані рахунків назви всіх рахунків класу 8 та класу 9 включають термін “витрати”, в П(С)БО 16 “Витрати” (далі - П(С)БО 16) у п. 21, 22 при визначенні економічних елементів витрат вказується матеріальні затрати [4, с. 92]; у формі № 2 “Звіт про фінансові результати” ряд. 230 має назву “Матеріальні затрати”.
Щодо використання в економічній літературі та на практиці поряд з термінами “витрати” та “затрати” таких як, “видатки”, “втрати”, “збитки” є неправомірним їх ототожнення, оскільки останні відносяться до фінансових результатів діяльності та означають: втрати – зменшення активу в результаті непередбачених обставин (тільки в результаті фактів-подій), збитки – перевищення декапіталізованих витрат над доходами.
Крім того, єдності економічної та бухгалтерської інтерпретації категорій досягнути практично неможливо. Тому, згідно з принципом суттєвості, пропоную вживати український термін - “витрати”.
Список літератури:
Николаева С.А. Управленческий учет. Легенды и мифы. / С.А. Николаева, С.В. Шебек – М.: Аудиторско-консалтинговая фирма “ЦБА”, 2004. – 288 с.
Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (зі змінами та доповненнями станом на 01.01.2007 р.) – Частина 1 [Укладачі: к.е.н., доц. Т.А. Бутинець, к.е.н., доц. О.П. Войналович, к.е.н., доц. С.Ф. Легенчук, к.е.н., доц. Н.А. Остап’юк, викл. В.З. Мошенський, інженери кафедри Н.І. Георгієва, О.А. Разумна]. – Житомир: ЖДТУ, 2007. – 196 с.
Трубочкина М.И. Управления затратами предприятия: [учеб. пособие] / М.И. Трубочкина – М.: ИНФРА-М, 2007. – 218 с.
Г.А. Краюхина. Управление затратами на предприятии: [учебное пособие]; под ред. Г.А. Краюхина. – СПб.: “Бизнес-пресса”, 2004. – 225 с.
Олійник О.В. Поняття витрат в працях вчених економістів / Олійник О.В. // Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК [Міжнародна науково-практична конференція присвячена 185-й річниці заснування Харківського державного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва]. – Харків: Вісник ХДАУ, 2001. – С. 65-66., с. 65]
УДК 332.23
Сьомкіна Т.В. д.е.н., проф, Перькова О.О.
Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка
СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
СФЕРИ ЖКГ
Проблема надання житлово-комунальних послуг як особливого блага необхідного в будь-яких умовах і на будь-якому рівні розвитку соціально-економічної системи суспільства сьогодні є особливо значущою оскільки, з одного боку, домогосподарства є основними споживачами житлово-комунальних послуг, а з іншого боку, ці послуги забезпечують їм нормальні умови існування. Структура системи житлово-комунального господарства є складною сукупністю взаємозв'язаних елементів, що входять до її складу, а це обтяжує процес управління, та, одночасно, особливості взаємовідносин домогосподарств-споживачів з підприємствами, послуги яких вони споживають, ускладнюють процес сплати за послуги. Під час управління підприємством сфери житлово-комунального господарства задоволення потреб споживачів займає важливе місце оскільки в діяльності будь-яких економічних суб'єктів, узгодження пропозиції з попитом на їх послуги є необхідною умовою їх нормального функціонування.
Саме це вимагає створення єдиної системи стратегічних напрямів державного регулювання сфери житлово-комунального господарства в процесі адаптації до умов ринкового середовища з метою встановлення ринкової рівноваги та забезпечення домогосподарств життєвонеобхідними послугами. За даних умов державне регулювання розвитку житлово-комунальної сфери повинно враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін – надавачів житлово-комунальних послуг, домогосподарств-споживачів і держави. Тому, трансформація державного управління сферою житлово-комунального господарства до соціально орієнтованого на ринкових засадах потребує виважених системних змін.
державні дії щодо регулювання сфери житлово-комунального господарства повинні рівномірно розподілятися між ключовими проблемами, вирішення яких дозволить адаптувати житлово-комунальні підприємства до умов ринкового середовища.
Разом з цим одночасний рух у окремих стратегічних напрямах державного регулювання сфери ЖКГ має синергетичний ефект, який ґрунтується на гармонізації інтересів всіх суб'єктів житлово-комунального господарства – підприємств виробників послуг, домогосподарств споживачів послуг та держави. Результатом посилення ефекту синергії за даних умов є підвищення внутрішньої самореалізації системи державного регулювання. Ефект синергії виникає в наслідок взаємодоповнення різноманітних ресурсів суб'єктів державного регулювання. За даних умов він призводить до сукупного результату, який перевищує суму ефектів від впровадження розрізнених напрямів державного регулювання.
Синергія між цілями державного регулювання обумовлена їх системним зв'язком. Так, встановлення відповідності між якістю пропонованих житлово-комунальних послуг та їх вартістю з точки зору домогосподарств дозволяє уникнути опортуністичної поведінки. Тому що основною причиною її виникнення є негативна оцінка корисності від споживання житлово-комунальних послуг домогосподарствами порівняно з їх вартістю. Це означає, що державні заходи щодо встановлення відповідності між якістю та тарифами житлово-комунальних послуг опосередковано впливають на вирішення проблеми опортуністичної поведінки. Разом з цим уникнення неплатежів за спожиті житлово-комунальні послуги дозволяє врівноважити попит та пропозицію на ринку житлово-комунальних послуг.
Стратегічний напрям державного регулювання, що передбачає локалізацію процесу надання житлово-комунальних послуг відповідно до територіальних переваг домогосподарств споживачів послуг спрямований на вирішення такої ключової проблеми як відсутність ринкової рівноваги на ринку ЖКГ, що виражається в наявності дефіциту або профіциту житлово-комунальних послуг. Цей стратегічний напрям також сприяє вирішенню проблеми встановлення відповідності між якістю пропонованих послуг та їх тарифами завдяки тому, що передбачає визначення обсягів та видів послуг, які бажають споживати домогосподарства різних якісних сегментів ринку житлово-комунальних послуг. Завдяки цьому при визначенні необхідних обсягів виробництва послуг підприємствами сфери ЖКГ враховуються побажання домогосподарств щодо видів та кількості цих послуг внаслідок чого виробники отримають можливість виробляти послуги такої якості яку бажають отримувати домогосподарства.
Вплив держави на соціалізацію сфери житлово-комунального господарства перш за все передбачає створення єдиної інформаційної системи в межах ЖКГ до складу якої увійдуть масиви інформації з даними про виробництво, внутрішні взаємозв'язки підприємств та про переваги домогосподарств щодо споживання послуг.
Використання диференційного підходу до функціонування підприємств сфери житлово-комунального господарства спрямовано на вирішення ключової проблеми невідповідності якості житлово-комунальних послуг їх вартості з точки зору домогосподарств. Цей стратегічний напрям надає додаткові інструменти регулювання пропозиції враховуючи не тільки обсяг послуг, які гарантовано будуть спожиті домогосподарствами, а й рівень прибутковості від їх реалізації. Разом з цим підвищення прибутковості підприємств сфери житлово-комунального господарства сприятиме покращенню якості послуг, що ними надаються, але при цьому виникає від'ємний синергетичний ефект на опортуністичну поведінку домогосподарств обґрунтований можливим збільшенням вартості послуг вразі їх незадоволеністю якістю спожитих послуг.
УДК 657
Ткачук А.В., Кузь В.І., к.е.н.
Буковинський державний фінансово-економічний університет, м. Чернівці
Значення облікових інструментів в стратегічному аналізі
Для управління підприємством у довгостроковій перспективі важливого значення набуває стратегічний аналіз, який включає тактичну і оперативну стадії. Під стратегічний аналізом слід розуміти комплексне дослідження позитивних і негативних факторів, які можуть вплинути на економічний стан підприємства в перспективі, а також шляхів досягнення стратегічних цілей підприємства. В міру розвитку економіки керівники підприємств, головні бухгалтери та менеджери різних рівнів мають дедалі більше уваги приділяти розв’язанню стратегічних проблем, які зумовлюються перспективами розвитку підприємства. Незмінним джерелом інформації у вирішенні яких є дані бухгалтерського обліку.
Під обліковими інструментами слід розуміти засоби, спосіб для досягнення стану ефективності у процесі прийняття управлінських рішень, що базується на різного роду даних системи бухгалтерського обліку суб’єкта господарювання.
Цінною для проведення стратегічного аналізу є інформація, яка акумулюється системою бухгалтерського обліку на всіх етапах її технології: в процесі фіксації економічної інформації, в процесі систематизації та групування, в процесі узагальнення та розкриття даних про фінансово-господарську діяльність підприємства.
Якщо зважати на те, що завданнями стратегічного аналізу є аналіз стратегії виробничої діяльності, аналіз стратегії структури капіталу підприємства, стратегічний аналіз показників діяльності підприємства, тобто, по суті, це об’єкти бухгалтерського обліку, то первинною стадією застосування аналітичних процедур повинно стати вивчення облікової політики підприємства. Вона безпосередньо пов’язана з процесом управління, про що наголошує П. Житний: «наявність альтернативних напрямів, вибір яких пов’язаний з процесом прийняття управлінських рішень» [1].
Значення облікової інформації у процесі здійснення стратегічного аналізу розкривається через важливість останнього в управлінні підприємством, окресленні перспектив розвитку та методів досягнення запланованих цілей: «бухгалтерський облік у якості фільтра інформаційних ресурсів повинен бути організований на тих же принципах, що і система управління»[2]. Це підкреслює важливість врахування потреб стратегічного аналізу та потреб управління при розробці та затвердженні облікової політики, формуванні внутрішньогосподарської звітності, відкритті аналітичних рахунків, складанні звітності (Приміток до річної фінансової звітності).
Можливість вибору організаційно-методичних елементів облікової політики, які б максимально відповідали організаційним аспектам стратегічного аналізу пояснюється методологічною альтернативністю в оцінці об’єктів обліку, зокрема ідентифікація витрат та доходів майбутніх періодів, створення резерву сумнівних боргів, забезпечень наступних витрат та платежів, вибір методу нарахування амортизації на основні засоби, нематеріальні активи, інші необоротні матеріальні активи, оцінки запасів при вибутті: «поточне бухгалтерське законодавство дає можливість вибору конкретних методів обліку, що може суттєво вплинути на облікові дані про фінансове становище господарюючого суб’єкта і його фінансові результати» [3].
Таким чином, організація та здійснення стратегічного аналізу потребує оцінки впливу облікової політики на показники основних засобів, виробничих запасів, дебіторської заборгованості, доходів, витрат та фінансових результатів. Для отримання достовірних результатів у ході здійснення стратегічного аналізу не буде помилковим здійснення трансформації фінансової звітності під потреби аналізу (формування перманентного капіталу, зменшення дебіторської заборгованості, коригування величини витрат діяльності, доходів та фінансових результатів). На думку М. Колісника: «перш ніж перейти до діагностики стратегічних цілей, бажано впевнитися в репрезентативності фінансової звітності» [4].
Користування достовірною та релевантною інформацією на початкових стадіях стратегічного аналізу дозволяє отримати надійні результати, вже на основі яких можна визначити дотримання або ж відхилення від запланованих цілей, розробити рекомендації щодо усунення негативних наслідків фінансово-господарської діяльності в перспективі.
Отже, значення облікових інструментів при реалізації головних цілей стратегічного аналізу базується на наданні достовірної інформації про фінансово-господарську діяльність суб’єкта господарювання. В свою чергу достовірність фінансової звітності та даних оперативного бухгалтерського обліку забезпечується раціональним обґрунтуванням обраних елементів облікової політики.
Список літератури:
Житний П. Проблеми формування облікової політики та шляхи їх вирішення [Текст] / П. Житний // Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. – №3. – С.19-22.
Пушкар М.С. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського обліку в Україні (теоретико-методологічні аспекти): [Текст] Монографія. / М.С. Пушкар. – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – 423 с.
Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры [Текст] / В.В. Ковалев. – М. – Финансы и статистика, 2001. – 560 с.
Колиснык М. Сигнальные флажки [Текст] / М. Колиснык. Бизнес. – 2010. – №13(896). – С. 45-47.
УДК 338.22
Федишин М.П.
Буковинський державний фінансово-економічний університет, м. Чернівці
