З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання» / Ред
| Вид материала | Документы |
- Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
- Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2009 рік, 72.31kb.
- Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління, 5167.76kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Регулювання діяльністю комерційних банків та їх нагляд, 280.68kb.
- Східноукраїнський національний університет, 672.79kb.
ПРОБЛЕМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИХ ГОСПОДАРСТВ Перехід економіки держави на ринкові відносини не міг залишити осторонь таку важливу сферу господарювання, як житлово-комунальне господарство. Підприємства цієї галузі мають забезпечити населення, підприємства, організації, заклади міст та інших населених пунктів відповідними житлово-комунальними послугами. Провідне місце серед них займають послуги, пов’язані з утриманням та експлуатацією житлових будинків і об’єктів соціальної сфери, їх тепло- та водопостачанням, газо- та електропостачанням. Для реалізації стратегії і досягнення цілей підприємства повинні бути забезпечені необхідними ресурсами. Серед них значне місце займають основні та оборотні активи, трудові та інформаційні ресурси. Особливу увагу треба акцентувати на їх раціональному використанні. У зв’язку з цим велике значення має процес формування собівартості продукції (робіт, послуг). Грошовим вираженням вартості товару є ціна, а витрат виробництва – собівартість. Різновидом ціни є тарифи на окремі види продукції та послуг. Встановлення тарифів в галузі житлово-комунального господарства має певні особливості, суттєво впливає на ефективність діяльності підприємств галузі і на побудову бухгалтерського обліку. На сьогодні тарифи на житлово-комунальні послуги є регульованими і не покривають витрат на їх виробництво. Однією з особливостей житлово-комунальних послуг є можливість користатися ними без оплати (якщо не застосовуються до неплатників певні санкції). В.Мортіков системам водо- і теплопостачання дає визначення локальних суспільних благ, а воді та теплу, які поступають в квартири, - локальних благ індивідуального використання [1]. По цім причинам житлово-комунальне господарство опинилося в скрутному становищі – тарифи не покривають собівартості послуг, при цьому оплата від населення поступає не в повному обсязі. Тому, наукова розробка питань, пов’язаних з особливостями формування собівартості послуг і ціноутворенням в сфері житлово-комунального господарства, є достатньо важливою. Вагомий внесок у теоретичну розробку проблем обліку й управління витратами підприємств житлово-комунального сектору економіки зробили Н.О.Гура , Ю.Л.Петрушевський [2-4]. Фактична облікова інформація є головним масивом інформації кожного підприємства незалежно від сфери діяльності. Інформація про використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, собівартість виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) формується в системі бухгалтерського обліку витрат виробництва. Можна стверджувати, що взаємний вплив мають система формування тарифів і побудова обліку. Діючим інструментом управління виробничими затратами є управлінський облік. Система управлінського обліку містить інформацію, необхідну для оперативного управління підприємством, оскільки на певному етапі економічного розвитку бухгалтерський облік припиняє задовольняти ускладнені потреби керівництва. Важливою особливістю управлінського обліку є те, що він об’єднує процес управління з обліковим процесом. Однією з основних задач управлінського обліку є розрахунок собівартості виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Формування тарифу на житлово-комунальні послуги має специфічні особливості. Так, його розмір строго регламентован відповідними законодавчими актами, а затверджують тарифи органи місцевого самоврядування. Часто має місце ситуація, коли рівень тарифу впродовж тривалого часу залишається незмінним при зростанні його складових (наприклад, рівня мінімальної заробітної плати, встановленого державою, вартості енергоносіїв, тощо). Тому управлінський облік у сфері житлово-комунального господарства має певні особливості. Так, наприклад, планові калькуляції не можна вважати діючим інструментом управлінського обліку, оскільки вони складаються періодично, лише під час затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги. Практично не має сенсу в щорічному перегляді планів з урахуванням факторів, що змінилися, оскільки тариф може залишатися на одному рівні впродовж декількох років [4, с.336]. Слід зауважити, що тариф на житлово-комунальні послуги виконує, також, соціальну функцію: наявність пільгових категорій населення, субсидій малозабезпеченим громадянам – все це передбачає покриття частини витрат підприємств ЖКГ з бюджету. Отже, на сучасному етапі реформування житлово-комунального господарства в Україні важливим напрямками є:
Удосконалення обліку дасть можливість виключити зі складу собівартості економічно необґрунтовані витрати, розробити методики калькулювання повної собівартості житлово-комунальних послуг, що необхідно для затвердження оптимальних тарифів. Список літератури: 1. Мортіков В. До питання про сутність локальних суспільних благ / В.Мортіков // Економіка України. – 2007. - № 3. - С.68-73 2. Гура Н. Система формування тарифів на житлово-комунальні послуги / Н.Гура // Фінвнси України. – 2007. - № 4. – С.69-76 3. Гура Н. Проблеми оподаткування підприємств житлово-комунального господарства / Н.Гура // Фінанси України. – 2006. - № 11. – С. 34-42 4. Петрушевський Ю. Сучасні проблеми тарифної політики на послуги ЖКГ // Збірник наукових праць Дон ДУУ / Ю.Петрушевський, А.Кара. Донецьк, том ХІ, випуск 169, 2010. – с.332-343 УДК 657.01 Марголич І.В. Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів ОСОБЛИВОСТІ НАРАХУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЗГІДНО ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ Вибір найбільш раціонального методу нарахування амортизації основних засобів та оптимального строку їх корисного використання – одне із важливих завдань підприємства. У зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України (надалі ПКУ) докорінно змінилися правила оподаткування прибутку, включаючи і порядок нарахування амортизації основних засобів. Отже, для початку наведемо визначення основних понять, що містяться у ПКУ. Основні засоби – це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин, наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом, та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). Амортизація – систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Тобто на відміну від положень ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» слід забути про таке поняття, як «зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань». Розглянемо основні зміни, пов’язані з амортизацією основних засобів, наведені в ПКУ:
Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:
Усі ці методи передбачено П(С)БО 7. Проте Податковим кодексом визначено особливості щодо можливості застосування того чи іншого методу амортизації для окремих груп основних засобів та інших необоротних активів. А відповідно до пп. 145.1.7 п. 145.1 ст. 145 Розділу ІІІ Податкового кодексу на основні засоби груп 1 та 13 амортизація взагалі не нараховується. Прийняття Податкового кодексу мало на меті певним чином гармонізувати чи навіть об'єднати податковий та бухгалтерський облік, зокрема, що стосується питань амортизації необоротних активів. Проте не дивлячись на значне зближення з правилами нарахування амортизації у бухгалтерському обліку, існує ряд відмінностей. В той же час незаперечним є те, що зі вступом у дію Податкового кодексу амортизація асоціюється саме зі складовою витрат, а не з якоюсь відокремленою категорією податкового обліку. Список літератури: 1. Податковий кодекс України: Кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI 2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» : Наказ Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92. 3. Про оподаткування прибутку підприємств : Закон України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР. УДК 336.5.02:62-663.8 Молоденко Г.А., Панченко Г.С., к.е.н., доцент Макіївський економіко - гуманітарний інститут, м. Макіївка ВИТРАТИ В УМОВАХ КОКСОХІМИЧНОГО ВИРОБНИСТВА Результати роботи цехів, які не мають єдиного вимірника, що випускається, визначаються зіставленням фактичних витрат до затвердженої по цеху кошторисом за звітний місяць, за винятком нормованих витрат [1]. Аналіз системи управління витратами на коксохімічних підприємствах України доцільно почати з оцінки етапів управління: розробки, реалізації та контролю за реалізацією рішень [2]. Розробка будь-якого управлінського рішення в області витрат базується на виконанні двох функцій: планування та прогнозування. Для здійснення функції планування на коксохімічних підприємствах використовуються відповідні методичні рекомендації, норми і нормативи, вимоги господарського законодавства, інструкції, розпорядження та інші. Функція планування витрат здійснюється за двома напрямками: складання кошторису витрат і калькулювання собівартості продукції. При складанні кошторису витрати операційної діяльності групуються за такими статтями, а більшість з яких складаються з однорідних економічних елементів,а одна є - комплексною. Крім того, на коксохімічних підприємствах складається зведений кошторис, до якого включаються витрати всіх структурних підрозділів, що беруть участь в операційній діяльності, за винятком вартості продукції власного виробництва, використаного під всередині виробничого обороту. На основі кошторисів витрат визначається виробнича і повна собівартість усієї виробленої на підприємстві продукції (валової, товарної, реалізованої). При визначення суми загальноцехових і загальнозаводських непрямих витрат одночасно визначається в них сума умовно-постійних і умовно-змінних витрат. Непрямі загальноцехові витрати розподіляються на основі певної бази: пропорційно заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат та інші. Якщо сума цих витрат займає менше 1% у загальній сумі витрат цеху, то вони розподіляються за статтями «Ремонт основних засобів», «Зміст основних засобів», «Інші прямі витрати»одного об'єкта витрат, що входять в даний цех [3]. Загальнозаводські непрямі витрати розподіляються на розсуд підприємства: - пропорційно питомій вазі прямих витрат окремого підрозділу в загальній сумі прямих витрат по підприємству. При цьому з суми прямих витрат виключається вартість сировини і матеріалів, напівфабрикатів, незавершеного виробництва, зворотних відходів; - окремо кожна стаття непрямих витрат - пропорційно коефіцієнтам розподілу витрат. Дані коефіцієнти обґрунтовуються підприємством, самостійно виходячи з трудомісткості проведення аналізів, відбору проб та контролю якості, кількості робітників і т.д. На коксохімічних підприємствах в даний час діють уніфіковані з основних розділів форми технічних звітів, які дають повну картину роботи відповідного підрозділу. Методичною основою для цього є «Методичні рекомендації зі складання технічних звітів на коксохімічних підприємствах України» [4]. У процесі проведення аналізу витрат визначається величина впливу різних чинників, при цьому чинники можуть бути розділені на два рівні. Вплив факторів, що відносяться до першого рівня, визначаються обов'язково, тобто вплив на собівартість зміни обсягу виробництва, норм витрат ресурсів, цін на ресурси, складу заданого сировини, абсолютної суми умовно постійних витрат. Визначення ж впливу факторів, що складають другий рівень, не носить обов'язкового характеру [5]. Таким чином, оцінка системи управління витратами на коксохімічних підприємствах України дозволяє виділити кілька напрямів її вдосконалення. По-перше, введення проміжного контролю на етапі розробки рішення та його реалізації. По-друге, створення механізму відбору інформації, що надходить як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища, що дозволить поліпшити процес планування витрат. Введення проміжного контролю дає можливість виявлення помилок на ранніх етапах при реалізації поставленого завдання в області витрат. Здійснювати проміжний контроль повинна служба (відділ), яка ставить цілі і завдання перед іншими службами, прямо або побічно пов'язаними з витратами виробництва. Розробка будь-якого управлінського рішення в області витрат заснована на двох функціях: планування та прогнозування. На коксохімічних підприємствах складається зведений кошторис. На їх основі визначається виробнича і повна собівартість усієї виробленої на підприємстві продукції (валової, товарної, реалізованої). Список літератури:
УДК656.7.08.001.57 Носенко В.В., к.е.н., доцент, Селіверстова І.О., к.е.н. доцент, Єсіпенко Н.М. Університет новітніх технологій, м.Київ ОСОБЛИВОСТІ ВІДОБРАЖЕННЯ ДОХОДІВ ВІД ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК З початком 11 квітня 2011р. в Офіційному віснику України (N 25, ст. 1034) був оприлюднений Наказ Державної податкової адміністрації України №114 від 28 лютого 2011р. «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств» (далі – Наказ). Але в умовах сьогодення відсутній порядок заповнення складання декларації про податок на прибуток підприємства. Ці обставини викликають багато запитань, нез’ясованих методичних підходів, помилок у спеціалістів при складання та заповнення багатьох рядків декларації при відображення доходів підприємства. Висвітлення аналізу діючого законодавства з питань відображення доходів в декларації з податку на прибуток підприємства та надання науково-практичних рекомендацій щодо порядку її заповнення, що надасть можливість практикуючим спеціалістам правильно відображати їх та уникнути помилок і, як наслідок, штрафних санкцій при складанні декларації та сплаті податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємства. Розглянемо особливості відображення доходів у декларації з податку на прибуток підприємства. Декларація з податку на прибуток підприємств (далі - Декларація) складається з Декларації та 17 додатків. Розглянемо частини Декларації, що стосується відображення доходів, витрат та об’єкту оподаткування. Спочатку розглянемо порядок відображення доходів у Декларації з податку на прибуток підприємства. В Декларації загальна суму доходів, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування відображається в рядку 01, який є розрахунковим та складається із «Доходу від операційної діяльності» - рядок 02 та «Інших доходів» - рядок 03 ІД (Рис1 – витяг із Декларації): Витяг із Декларації стосовно відображення доходів наведений на рис.1  Рис.1. Відображення доходів у декларації з податку на прибуток Далі розглянемо порядок формування зазначених рядків.
Відповідно до Податкового кодексу, дохід від операційної діяльності включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера. Відображаємо дохід від основної діяльності, якою займається підприємство. Це саме той дохід, за яким Ви повинні формувати собівартість. Якщо розглядати цей вид доходу у розрізі Фінансової звітності, то це рядок 010 (без ПДВ) Форми 2 «Звіт про фінансові результати». 2. Інші доходи це всі доходи, які не пов’язані з основною діяльністю підприємства. Інші доходи, які ми відображаємо в рядку 03 ІД формуються на основі Додатку ІД , що додається до Декларації. В зазначеному додатку необхідно деталізувати доходи, що ми відносимо в «Інші доходи». Дуже цікавим моментом є відображення в Додатку ІД суми умовно нарахованих процентів на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилась неповернутою на кінець звітного (податкового) періоду – рядок 03.10.1 Додатка ІД, так як згідно з ст. 135 пп. 5.5 Податкового кодексу, доходи платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів. І тут виникає питання, що ж відображати в рядку 03.10.1 Додатка ІД? На нашу думку, варто дочекатися затвердження Порядку заповнення Декларації з податку на прибуток, де ми зможемо отримати відповідь на поставлене запитання. Ми сподіваємось, що подана нами інформація буде корисною для Вас при заповненні Податкової декларації з податку на прибуток підприємств. Роз’яснення щодо подальшого заповнення Декларації та додатків очікуйте найближчим часом! Список літератури:
УКД 657.05 Панченко Г.С., к.е.н., Фролова Є. Макіївський економіко-гуманітарний інститут м. Макіївка ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ В сучасних умовах розвитку ринкової економіки та подолання наслідків кризових явищ в економіці особливого значення набувають дослідження питань ефективного управління прибутком. Перед підприємствами надзвичайно гостро стоять проблеми формування оборотних коштів, виконання зобов’язань перед бюджетом, забезпечення платоспроможності. Вирішення цих проблем в значній мірі обумовлює фінансовий результат діяльності. Для прийняття ефективних управлінських рішень необхідна достовірна інформація про результати діяльності, сформована з урахуванням специфіки господарювання підприємств та їх організаційної структури. Насамперед це стосується об’єктивної інформації щодо витрат та доходів, як визначальних складових фінансових результатів. Проте без належного науково прикладного забезпечення та визначення цілісної системи відображення фінансових результатів, розв’язати існуючі проблеми з обґрунтування теоретико-методичних засад, розробки практичних рекомендацій з поліпшення обліково-аналітичного забезпечення управління прибутком підприємств неможливо. Оскільки фінансовий результат промислових підприємств є вагомою складовою результативності національної економіки України та її регіонів важливість та насущність вирішення зазначених завдань є дуже актуальними. Вивчення сутності прибутку як фінансового результату ґрунтовно досліджено у працях А. Сміта, К. Маркса, Дж. Мілля, Дж. Хікса, В. Парето, Л. Вальраса, Ф. Найта. Проблеми обліку доходів та витрат, формування й відображення в фінансовій у звітності результатів діяльності підприємств досліджуються у працях сучасних вчених-економістів, зокрема С.Ф. Голова, Ф.Ф. Бутинця, Л.Г. Лозінської та ін. Результати їхніх наукових досліджень з питань удосконалення обліку та аналізу фінансових результатів мають суттєве значення для розвитку методики і практики відображення та оцінки фінансових результатів. Фінансовий результат підприємства тісно пов'язаний з поняттями прибутку і витрат. Мета функціонування будь-якого підприємства – одержання прибутку. Від розміру прибутку, отриманого підприємством, залежать формування оборотних коштів,виконання зобов’язань перед бюджетом, платоспроможність підприємства, доходи. Прибуток формується поступово протягом фінансово-господарського року. Оскільки сааме прибуток є основним чинником, який впливає на можливість забезпечення фінансування багатьох програм підприємства, пов'язаних із розширенням потужностей, поліпшенням якості продукції, зміцненням конкурентної позиції, виходом на нові ринки. Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Послідовне та ефективне управління прибутком передбачає побудову на підприємстві відповідних організаційно-методичних засад функціонування системи, що передбачає насамперед налагодження обліково-аналітичного забезпечення управлінської ланки. Відповідно, управління прибутком являє собою процес розробки, прийняття управлінських рішень, а також облік та контроль за їх виконанням з питань формування, розподілу та використання прибутку на підприємстві [1]. На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів. Прибуток, як фінансовий показник роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, залежить від встановленого державою порядку формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку. Максимізація прибутку та мінімізація збитків - одна з цілей діяльності будь-якого підприємства. Тому особлива увага приділяється виявленню резервів зростання прибутку і, відповідно, зменшення збитку. Формування системи обліково-аналітичного забезпечення управління прибутком підприємства є процесом цілеспрямованого підбору відповідних інформаційних показників облікового та необлікового характеру, що будуть використані для планування, аналізу та прийняття оперативних управлінських рішень. Названі інформаційні показники повинні відображати не лише загальні обсяги діяльності, обсяги і структуру доходів і витрат, а й містити дані про фактори впливу на них, зокрема про елементи обраної облікової політики, події після дати балансу, що мають вплив на фінансові результати діяльності, вплив інфляції на результативні показники тощо. Основне призначення цих інформаційних показників у системі управління прибутком полягає в необхідності чіткого відслідковування факторів впливу на величину прибутку та напрями його розподілу для розробки (коректування) концепції розвитку підприємства, орієнтованої на зростання його ринкової вартості. Список літератури: 1.Чацкіс Ю. Д. Організація бухгалтерського обліку . Навч. посібник. /За ред. Ю. Д. Чацкіс, Е. С. Гейєр, О. А. Наумчук, І. О. Власова – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 564 с. УДК 657.5 Петренко Т.М. Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ ДОХОДІВ І ВИДАТКІВ ЗАГАЛЬНОГО ФОНДУ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ В умовах економічної кризи стабілізування економіки, забезпечення соціальних гарантій громадян можна здійснити за рахунок збільшення доходів бюджету та пошуку шляхів найбільш раціонального та ефективного їх витрачання. У світі останніх подій та курсу керівництва держави на оптимізацію кількості бюджетних програм питання ефективності обліку результату виконання бюджетів набувають особливої актуальності. Доходи загального фонду бюджету, були й лишаються доволі значною частиною в загальній структурі доходів більшості бюджетних установ. Планування видатків за загальним фондом і загального обсягу загального фонду відбувається в межах нормативного поля: основних положень Закону «Про державний бюджет України» та показників, затверджених відповідними нормативними актами Фактичні якісні показники звітного року за доходами і видатками мають бути забезпечені на виході зі специфічної системи обробки інформації щодо господарської діяльності, яку називають бухгалтерським обліком [2]. Видатки за окремими статтями формуються відповідно до нормативів (штатних, натуральних норм харчування тощо), установлених галузевими нормативними актами та фактичними показниками діяльності. Отриманню бюджетних асигнувань передує формування відповідної бази даних щодо мережі розпорядників бюджетних коштів за міжрегіональними управліннями Державного казначейства, затвердження бюджетних призначень і доведення витягів з них до розпорядників коштів. Після отримання витягу з розпису бюджетних призначень розпорядники коштів подають затверджені кошториси доходів і видатків та плани асигнувань відповідним органам Державного казначейства з того моменту, коли обсяги бюджетних призначень буде доведено відділеннями з Державного казначейства до розпорядників. Цей етап потребує від головного бухгалтера чіткого дотримання термінів підготовки й подання інформації щодо мережі установ та організацій, які отримують кошти з Державного бюджету України (не пізніш як за 15 днів до початку бюджетного року); підготовки й подання розподілу показників (зведених) кошторисів доходів і видатків та (зведених) планів асигнувань (протягом трьох робочих днів після отримання витягу з розпису бюджету відповідно до мережі установ) до відповідних органів Державного казначейства. Оскільки відображення інформації в системі бухгалтерського обліку є двоїстим, реєстром синтетичного обліку, в якому фіксується обсяг доходів загального фонду, є меморіальний ордер № 2 – Накопичувальна відомість руху грошових коштів загального фонду в органах Державного казначейства України (установах банку) [1]. Бухгалтерський облік в бюджетних установах забезпечує відображення усіх операцій, пов'язаних з виконанням кошторису видатків бюджету, кошторисів спеціальних коштів та узагальнення даних обліку і звітності, що необхідно для оперативного управління, аналізу, контролю за цільовим використанням коштів на підставі кошторису, виявлення позапланових і незаконних витрат. Збалансування доходів і бюджетних видатків на стадії планування забезпечує фактичне виконання бюджету. Ідеальне бюджетне планування можливе у разі збігу дохідної і видаткової частин бюджету, що є конституційною нормою. Прийняття бюджетів з дефіцитом дозволяється тільки за наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Слід враховувати, що, приймаючи бюджет з дефіцитом, мають на увазі не абсолютну суму дефіциту, а тільки граничну. Тобто, граничний розмір дефіциту означає таке перевищення видатків над доходами, під яке є обґрунтовані й дійсні канали покриття. Профіцит бюджету в бюджетному законодавстві України є новим поняттям, якого не було до прийняття Бюджетного кодексу. У ч. 2 ст. 14 Бюджетного Кодексу [3] зазначено, що профіцит затверджується тільки з метою погашення основної суми боргу. Проте він виникає і на стадії виконання бюджету, і кошти від нього можуть бути ширше використані. Загальний фонд бюджету включає: всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду; всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; фінансування загального фонду бюджету. Доходи загального фонду бюджету були й лишаються доволі значною частиною в загальній структурі доходів більшості бюджетних установ. Вони поділяються на доходи, отримані із загального фонду державного бюджету, та отримані з місцевого бюджету. Зазначені джерела можуть існувати самостійно і в поєднанні. Зростання вимог до бухгалтерського обліку суб’єктів бюджетної сфери в умовах поширення у цю сферу ринкових відносин потребує перегляду його теоретичних основ, шляхів та форм урегулювання. Список літератури: 1. Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетними установами», затверджений Постановою КМУ №228 від 28 лютого 2002 року 2. Василик О. Д., Павлюк К. В. «Державні фінанси України» підручник / О.Д. Василик, К.В. Павлюк- К.: НІОС.2002- 608 С. 3. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 року № 2542-ІІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. - № 37-38. - С. 189. УДК 657.1 Плотніченко І.Б. Національний університет „Львівська політехніка”, м. Львів РОЛЬ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ Забезпечення успіху підприємств та його збереження на довготривалий період можливе за умов цілеспрямованого розвитку та зосередженості на стратегічних пріоритетах і конкурентних перевагах даної організації. В сучасних умовах однією з конкурентних переваг бізнесу, яка потенційно може впливати на ефективність діяльності підприємства, являється використання в процесі управління дієвої системи управлінського обліку та звітності. Впровадження управлінського обліку на промислових підприємствах передусім потребує правильного розуміння його сутності та значення в процесі управління підприємством. Згідно міжнародного положення 1А (SMA 1A) управлінський облік визначається як процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передання фінансової інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки і контролю всередині організації та забезпечення відповідного підзвітного контролю [1, ст. 16]. Ряд зарубіжних науковців управлінський облік визначають як: «процес безперервного вдосконалення планування, проектування, оцінки і функціонування системи фінансової і не фінансової інформації, який скеровує дії менеджера, мотивує поведінку, підтримує і створює культурні цінності, необхідні для досягнення стратегічних, тактичних і операційних цілей підприємства [2, ст. 26]. Система управлінського обліку являється інформаційно – аналітичною складовою механізму обґрунтування управлінських рішень. На рис.1 відображено взаємозв'язок системи управлінського обліку з процесом прийняття управлінських рішень, за спрощеною моделлю раціональної технології прийняття рішень. З наведеної схеми на рис.1 видно, що центральне місце в процесі прийняття управлінських рішень відведено функціям системи управлінського обліку. Управлінський облік як інструмент управління робить прозорою структуру витрат компанії, адже витрати, які раніше були розкидані по узагальнених статтях бухгалтерської звітності (яка у переважній більшості випадків готується з метою надання зовнішнім користувачам) стають впорядкованими за об’єктами витрат та процесами, притаманними саме даному підприємству та доступними для подальшого аналізу. Це дозволяє керівникам компанії приймати адекватні рішення щодо асортиментної політики, доцільності освоєння нових ринків, підвищення ефективності бізнес-процесів, оптимізації організаційної структури, визначення інвестиційної політики, формування ціни на продукцію, збереження позицій на ринку тощо. Власне ця властивість і робить цей вид обліку саме “управлінським”, тобто таким, який відповідає потребам управлінців [3].  Рис.1. Взаємозв'язок системи управлінського обліку з процесом прийняття управлінських рішень Отже, основною метою управлінського обліку можна вважати орієнтацію управлінського процесу на досягнення цілей, визначених для підприємства. Таким чином, від надання релевантних даних менеджерам залежить якість управлінського рішення, що є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації, а також складає основу реалізації кожної функції менеджменту. Головними цілями сучасного управлінського обліку можна визначити: - максимізація прибутку; - стратегічне планування та прийняття управлінських рішень; - впровадження бізнес - стратегії; - генерування та створення вартості; - інтерпретація інформації про операційну діяльність; - контроль витрат; - управління бюджетом; - оцінка ефективності діяльності підприємства [4, ст. 70]. Таким чином, сучасний управлінський облік вимагає організації стратегічного управлінського обліку, головною метою якого є надання впевненості апарату управління в правильності обраного стратегічного курсу компанії. Стратегічний управлінський облік можна розглядати як систему моніторингу реалізації стратегії підприємства. Список літератури: 1. Голов С.Ф. Управлінський облік. – Х.: Фактор , 2009.-784 с. 2. Аткинсон Э.А. Управленческий учет / [ Аткинсон Э.А., Банкер Р.Д., Каплан Р.С., Янг М.С. ]; пер. с англ. А.Д. Рахубовского, Д.А. Рахубовской; под. ред. А.Д. Рахубовского. - [ 3-е изд.]. – М.: « Вильямс», 2003. – 878 с. 3. Загальні підходи до впровадження управлінського обліку [Електронний ресурс] / Северин Ґудз // Круглий стіл. Видання для власників та менеджерів компаній. № 10, жовтень 2006р.— Режим доступу до журн. : ссылка скрыта. 4. Шайкан А.В. Бухгалтерський облік у прийнятті управлінських стратегічних рішень: монографія / А.В.Шайкан. - К.: КНЕУ, 2009.- 303, [1] с. УДК 338.409.4:330.322 Радєва О.Г. Запорізький національний університет, м. Запоріжжя АМОРТИЗАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЯК ЧИННИК ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ Під впливом кризових явищ і тенденцій промисловість України гальмує свій розвиток. Спрацювання основних фондів досягли критичної позначки 50%, половина промислового устаткування вичерпала свій ресурс і має вік у 20 і більше років. Сьогодні економіка України позбавлена інвестиційних і реіноваційних можливостей для ефективного оновлення основних фондів. За таких умов необхідною і доцільною є реалізація заходів щодо державної підтримки інвестиційного забезпечення відтворення основного капіталу промислових підприємств, яка має на меті широку модернізацію реального сектора економіки на інноваційній основі. Реалізації програм оновлення основних засобів заважає також недосконалий механізм амортизації, який фактично гальмує інноваційні процеси в економіці. Аналіз останніх досліджень і публікацій із проблеми показав, що недостатність інвестування в основні засоби виробництва пов'язана із такими чинниками: обмеженістю власних інвестиційних коштів підприємства, невідповідністю амортизаційної політики країни процесам відтворення основних виробничих засобів, недостатністю інноваційного спрямування в інвестування основних засобів, відсутністю державного регулювання інвестиційних процесів [1]. Проте і досі не вистачає системних досліджень, присвячених розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо стимулювання оновлення основного капіталу з використанням широкого спектра внутрішніх (власних) і зовнішніх (залучених) джерел інвестицій. Загальновідомо, що основну частку власних коштів підприємств становлять чистий прибуток й амортизаційні відрахування. На нинішньому етапі розвитку промисловості можливості самофінансування виробництва з чистого його прибутку незначні. Серед промислових підприємств у цілому та серед підприємств харчової промисловості значна частка підприємств збиткові (34,7 - 45,6%) [2]. Безперервний процес виробництва на підприємстві вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і морально застарілих основних фондів. Необхідною умовою такого відтворення у натуральній формі є їх відшкодування у вартісній формі, яке і здійснюється через амортизацію. Амортизація є найважливішим фінансово-економічним механізмом, який утворює основу сучасної системи регулювання відтворення основних засобів та нематеріальних активів. Практика показала, що амортизаційний механізм впливає на найважливіші моменти державного і суспільного розвитку, такі як конкурентоспроможність економіки на світовому ринку, її сприйнятливість до новацій у науково-технічній сфері, темпи економічного розвитку. Підприємства, як правило, максимально використовують можливості самофінансування. Через невисокий рівень прибутковості більшість харчових підприємств основним джерелом власних фінансових ресурсів є амортизаційні відрахування. Проте сьогодні вони не здатні забезпечити навіть просте відтворення основних засобів. Це зумовлено зростаючою вартістю нового обладнання, прискоренням процесу морального його старіння, недосконалими нормами та методами амортизаційних відрахувань. Підприємства не використовують потенціал амортизаційних відрахувань для інвестування в основні засоби через те, що більшість підприємств має проблеми із самофінансуванням, у тому числі в оборотні активи, а не лише в основні засоби. Проблемним в сучасних умовах є використання залучених коштів через складність отримання кредитів та високу відсоткову ставку. Таким чином, підприємство змушене забезпечувати загальні потреби фінансування виробництва за рахунок амортизаційних відрахувань, які тепер, згідно з діючим законодавством, не обов'язково накопичувати в амортизаційному фонді. У результаті потенціал самофінансування процесів відтворення основних засобів значно зменшений внаслідок нецільового використання амортизаційних відрахувань, які на досліджуваних підприємствах не завжди використані цілком за цільовим призначенням. Основним джерелом фінансування інвестицій в харчову промисловість є власні кошти підприємства. При цьому слід зауважити, що значна частина цих відрахувань використовується на капітальний ремонт, який, як відомо, є найменш ефективною формою відтворення основного капіталу. Нині в економіці України відсутні передумови для створення ефективного механізму інвестиційного забезпечення оновлення основних фондів на інноваційній основі [3]. Головний акцент державної інвестиційної політики має бути зроблений на вдосконаленні механізму самофінансування проектів оновлення основних фондів. Державна амортизаційна політика має бути ліберальнішою, враховувати напрацьовані світовою практикою механізми нарахування й використання прискореної амортизації, надавати підприємству самостійність у виборі методів і періодів нарахування амортизації. Водночас необхідно посилити роль прибутку як джерела фінансування у відтворені основних фондів. Список літератури: 1. Сухоруков А.І. та ін. Інвестування української економіки. - К., 2005. - 440 с. 2. Стахурська С.В. Інвестування в основні засоби виробництва: стан і проблеми на підприємствах харчової промисловості України// Проблеми науки .- 2008. - №6.- с.18. 3. Асламова Г. Механізм регулювання відтворення основних засобів підприємств //Економіст. - 2007.- №7.- с.24. УДК 336.02 : 330.35 Саєнко О.Р. Запорізький національний університет, м. Запоріжжя |