З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання» / Ред
| Вид материала | Документы |
- Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
- Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2009 рік, 72.31kb.
- Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління, 5167.76kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Регулювання діяльністю комерційних банків та їх нагляд, 280.68kb.
- Східноукраїнський національний університет, 672.79kb.
Основи стратегічного планування грошових потоків на підприємстві На сучасному етапі, коли в більшості підприємств грошових активів не вистачає, здатність підприємства виживати напряму залежить від уміння правильно планувати грошові потоки. Функціонування підприємств у ринкових умовах передбачає безперервний рух грошових коштів, тому їх слід розглядати як важливий ресурс та результат діяльності підприємств. Перед більшістю підприємств в сучасних умовах постає необхідність у перспективному управлінні фінансовою діяльністю на основі наукової методології передбачення її напрямів і форм, адаптації до загальних цілей розвитку підприємства та нестабільних умов розвитку зовнішнього фінансового середовища. Планування та управління грошовими потоками, як і управління капіталом та активами підприємства, передбачає вибір між окремими альтернативами, який завжди відбувається в рамках вирішення протиріччя “дохідність – ризик” [1]. В контексті даної проблеми можна виділити три основні моделі планування грошовими потоками підприємства: консервативну, ліберальну та агресивну. В рамках консервативної стратегії планування підприємство при невеликому грошовому потоці прагне максимально підтримати на значному рівні залишок вільних коштів для мінімізації будь-яких можливих ризиків зниження платоспроможності, ліквідності тощо. Таким чином, дана модель значно скорочує ризик браку платіжних засобів для забезпечення поточних розрахунків. Однак даний підхід при суттєвому відволіканні з обігу фінансових ресурсів та заморожуванні їх в грошових засобах значно обмежує й отримання додаткового прибутку та інших економічних вигод. В даному випадку недоотриманий дохід та інші значні альтернативні витрати, що виникають при використанні даної моделі, виступають справедливою платою за мінімізацію ризику настання фінансових труднощів в процесі діяльності тощо. Консервативна модель планування та управління грошовими потоками підприємства може та має використовуватися на підприємствах, діяльність яких пов'язана з високим рівнем невизначеності майбутніх грошових потоків. Агресивна стратегія планування та управління грошовими потоками в процесі діяльності базується на підтриманні залишку грошових коштів підприємства на мінімально можливому рівні. В даному випадку грошові виплати мають покриваються виключно за рахунок значних грошових надходжень, адже підприємство не в змозі забезпечити покриття всіх платежів за рахунок зменшення залишків грошових коштів, оскільки їх рівень занадто незначний. Таким чином, створюється значний ризик ліквідності, однак дозволяє знизити відволікання грошових засобів та коефіцієнт відволікання оборотних активів в грошові засоби практично до мінімуму, а також забезпечує отримання різного роду економічних вигод від діяльності підприємства, що обрало дану модель управління грошовими потоками. Використання агресивної моделі пропонується лише для підприємств, що функціонують в умовах повної та всебічної визначеності умов власної діяльності в аспекті надходження та витрачання грошових ресурсів тощо. Ліберальна модель є проміжним варіантом між консервативним та агресивним підходами стосовно управління грошовими потоками підприємства як з боку виникнення ризику ліквідності, так і з боку наявності можливих альтернативних витрат. За використання ліберального підходу підприємство не допускає виникнення значних залишків грошових засобів, а також не схильне їх мінімізувати. Потенційні відтоки грошових засобів покриваються як за рахунок грошових надходжень, так і за рахунок скорочення залишку грошових коштів підприємства [2]. Таким чином, за умов недостатньої визначеності все більше підприємств звертаються саме до останньої моделі планування та управління грошовими потоками, що і є найбільш прийнятною. Однак при виборі кожним окремим підприємством моделі та стратегії планування грошових потоків мають використовуватися не лише об'єктивні зовнішні фактори функціонування власного підприємства, а й суб'єктивні внутрішні, такі як особливості діяльності підприємства, тривалість його виробничо-комерційного циклу, наявність замовлень на виробництво продукції та виконання робіт тощо. Отже, стратегічне планування грошових потоків– це планування усіх доходів та напрямів витрачання грошових засобів підприємства для забезпечення його розвитку, а також встановлення оптимальних співвідношень у розподілі доходів даного підприємства. Таким чином, виділення менеджменту грошових потоків в окремий напрямок фінансового менеджменту дозволить розглядати грошові потоки, їх планування та управління ними як досконалу систему управління результатами фінансово-економічної та інвестиційної діяльності підприємства, а також дозволить більш зважено підходити до прийняття будь-яких управлінських рішень по регулюванню функціонування будь-якого суб'єкта господарювання, що й є запорукою ефективної діяльності взагалі та економічної обізнаності зокрема. Список літератури:
УДК 657.471.12 Федотов А.А., к.е.н., доцент Ворона І.В. Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка ПРОБЛЕМИ СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ БЮДЖЕТНОЇ СФЕРИ ТА НАПРЯМКИ ЇЇ УДОСКОНАЛЕННЯ На сьогоднішній день ситуація з оплатою праці працівникам організацій охорони здоров’я, освіти, науки, культури, мистецтва тощо є критичною. Головними недоліками оплати праці у бюджетних галузях є низькі ставки й оклади, незначна міжпосадова диференціація заробітної плати, неадекватна оцінка праці провідних спеціалістів, існування двох паралельних систем оплати працівників бюджетної сфери. В останні роки в публікаціях багатьох економістів, вчених-трудовиків, таких як: Н.Б.Болотіна, Р.Т.Джога, Ф.Ф.Бутинець, Т.Г.Мельник, С.В.Свірко, Л.М.Сінельник, Г.І.Чанишева, В.Я.Бурак, В.М.Божко тощо, розглядались теоретичні та практичні питання обліку заробітної плати та розрахунків з персоналом, аспекти правового регулювання заробітної плати, в тому числі заробітної плати працівників бюджетної сфери. Метою цього дослідження є аналіз особливостей системи оплати праці працівників бюджетної сфери та можливих напрямків їх удосконалення для впровадження в реальне життя дієвих заходів, спрямованих на покращення матеріального становища вказаних працівників та посилення стимулюючої ролі заробітної плати. На даний час у нашій країні існує дві паралельні системи оплати праці працівників бюджетної сфери: одна заснована на дії Єдиної тарифної сітки; інша – регульована спеціальними нормативно-правовими актами, які можна віднести до спеціального законодавства, що регулює оплату праці окремих категорій працівників (державні службовці, судді, працівники правоохоронних органів, прокурорські працівники тощо) [1]. В Україні праця службовців оплачується на основі схем посадових окладів, які складаються з переліку посад і відповідних їм посадових окладів, вони встановлюються або у фіксованому розмірі, або у вигляді верхньої та нижньої межі щодо кожної посади. Нажаль, така система оплати праці ще в умовах командно-адміністративної економіки втратила свою ефективність. Причинами цього є те, що, по-перше, посадові оклади є відносно стабільним елементом, орієнтованим на середній професійно-кваліфікаційний рівень працівника і їх основне завдання – бути нормою оплати за міру праці, що й обмежує їх роль у стимулюванні продуктивної і якісної праці та не може забезпечувати існування оптимальної міжпосадової та міжгалузевої диференціації оплати праці. По-друге, розмір посадових окладів працівників, на яких ЄТС не поширюється, встановлюється у фіксованому розмірі і безпосередньо не залежить від коливання рівня прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, а також поточного рівня інфляції. Як результат – не завжди своєчасний перегляд розмірів посадових окладів у зв’язку зі зміною показників вищевказаних економічних категорій. По-третє, використання премій і надбавок як основного засобу для підтягування рівня низьких окладів, а не для індивідуалізації розмірів оплати праці як стимулюючих факторів, лише деякою мірою виправляє ситуацію у сфері оплати праці державних службовців [2]. Як і щодо оплати праці державних службовців, так щодо оплати праці працівників на основі ЄТС на сьогодні відсутня система встановлення додаткових видів оплати праці (надбавок та доплат) працівникам окремих галузей бюджетної сфери, які забезпечують індивідуалізацію розмірів оплати праці з урахуванням тих факторів, які не відображаються в ЄТС. Таким чином, виходячи з вищенаведеного можемо зробити висновок, що на даний час жодна з діючих систем оплати праці працівників бюджетної сфери не є повністю ефективною. Таким чином, маємо запропонувати наступні пропозиції щодо удосконалення системи оплати праці бюджетним працівникам. По-перше, необхідно законодавчо закріпити поняття працівників бюджетної сфери, у якому визначальним критерієм буде джерело фінансування засобів на виплату заробітної плати даної категорії працівників, адже у питаннях заробітної плати працівники, чия праця оплачується на основі ЄTC, мають багато спільного із працівниками організацій, на яких ЄTC не поширюється, але чия заробітна плата фінансується з бюджетних джерел. По-друге, особливу увагу необхідно приділити проблемі встановлення оптимального діапазону тарифної сітки. Принцип стискання сітки є позитивним, з точки зору пом’якшення суперечностей в оплаті праці бюджетників і фінансового дефіциту коштів. За рахунок перетарифікації працівників за розрядами і введення надтарифної частини (доплат) у структуру останньої досягається підвищення мінімуму заробітної плати і на цій основі – ставок оплати за розрядами. Таким чином, створюються переваги для підвищення ставок оплати праці основного контингенту працівників бюджетної сфери, тобто для тих, хто тарифікуватиметься за середніми і більш високими розрядами. По-третє, потребує подальшого удосконалення система нарахування надтарифних елементів заробітної плати працівників бюджетної сфери (надбавок, доплат та премій стимулюючого та компенсуючого характеру) в напрямку розробки прогресивних мотиваційних систем з конкретними і зрозумілими показниками і методикою їх розрахунку та нарахування, які не будуть залежати від мінливого настрою керівництва. Список літератури:
УДК 658.2 Филатова Я.В. Макеевский экономико- гуманитарный институт, г. Макеевка, Украина Вдовенко А.В. Ростовский институт защиты предпринимателя, г. Ростов-на-Дону, Российская Федерация ОСОБЕННОСТИ УЧЕТА ОСНОВНЫХ СРЕДСТВ В РАЗНЫХ СТРАНАХ Согласно п. 6 МСБУ 16 "Основные средства" основные средства - это материальные активы, которые удерживает предприятие для использования в производстве или поставке товаров и предоставлении услуг, для предоставления в аренду другим лицам или для административных целей и будут использованы, как ожидается, более одного периода. Согласно П(С)БУ 7 «Основные средства» в Украине [3, п.6] объект основных средств признается активом, если существует вероятность того, что предприятие получит в будущем экономические выгоды от его использования и стоимость его может быть достоверно определена. В отдельных странах выделяют также стоимостной критерий признания основных средств [4, с. 301]. Так, в Германии лимит стоимости основных средств не менее 800 марок, в Беларуси - более 30 минимальных заработных плат за единицу, в России - более 100-кратного установленного законом размера минимальной месячной оплаты труда за единицу (один из критериев). Согласно П(С)БУ 7 «Основные средства» в Украине [3, п. 8] первоначальная стоимость объекта основных средств состоит из: сумм, уплачиваемых поставщикам активов и подрядчикам за выполнение строительно-монтажных работ (без непрямых налогов); сборов и пошлин, осуществляемых в связи с приобретением (получением) прав на объект основных средств и ввозом их на таможенную территорию Украины; сумм непрямых налогов в связи с приобретением основных средств; расходов по страхованию рисков, транспортировку, установку, монтаж, наладку основных средств. В некоторых странах методология первоначальной оценки основных средств включает не все из этих пунктов. [4, с. 302] Так, в Германия основные средства отражаются в бухгалтерском учете по стоимости приобретения или создания за вычетом систематически начисленного износа. А в Польше учитываются по цене приобретения или по фактическим затратам на приобретение и приведением до готовности. Не используется понятие возможной цены реализации. В соответствии с МСБУ 16, дальнейшие расходы на основные средства разбираются активом, если они улучшают состояние и повышают оценен сначала уровень его производительности. [1, с.248]. В Бельгии разрешается проведение переоценки с отнесением увеличение стоимости на кредитование фонда переоценки при условии, что это оправдано доходностью компании. А в Италии переоценки необоротных активов могут проводиться только при решением законодательных органов. Согласно П(С)БУ 7 «Основные средства» в Украине [3, п. 24, 25] амортизация объекта основных средств начисляется, исходя из нового срока полезного использования, начиная с месяца, следующего за месяцем изменения срока полезного использования. В учете Польше, [4, с. 308], как и в прежнем украинском учете, величина начисленного износа может колебаться в зависимости от количества рабочих смен; уровня технологического и экономического прогресса; производственных мощностей; срока эксплуатации; предварительно установленной ликвидационной стоимости; коэффициентов износа согласно налогового законодательству. Во Франции, также используется преимущественно прямолинейный метод, но ликвидационная стоимость при этом не указывается. В некоторых странах (Германия, Бельгия) не применяется отдельный счет для отражения начисленной амортизации [1, с.234]. Поэтому начисленную амортизацию учитывают непосредственно на счете "Основные средства" (субсчет "Накопленная амортизация основных средств"). При этом подходи остаток по счету "Основные средства" отражает балансовая (остаточная) стоимость основных средств. Преимуществами внедрения Международных стандартов является возможность реального прогноза будущего предприятия, возможность контроля выполнение предприятием обязательств, наличие и движение имущества, эффективного использования материальных и финансовых ресурсов. Список литературы:
УДК 657 Харькова А.К. Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка ОСОБЛИВОСТІ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗАЦІЮ ОБЛІКУ І ОБЛІКОВУ ПОЛІТИКУ СТРАХОВИХ УСТАНОВ Бухгалтерський облік у страхових компаніях України відповідно до чинного законодавства має бути побудований на загальних засадах. Однак, страхова компанія відрізняється від промислових, комерційних та інших підприємств та фінансових установ тим, що вона є фінансовою установою специфічного типу, яка концентрує на собі майнові інтереси багатьох своїх клієнтів (страхувальників) – фізичних і юридичних осіб. Окремого стандарту (положення), який відбив би специфіку діяльності страховиків, законодавство не передбачає. У зв’язку з цим специфіка страхової діяльності впливає на організацію обліку та формування облікової політики в страхових установах. Вивчення питань з організації обліку на підприємстві та її вплив на формування облікової політики займає одне з провідних місць у наукових працях відомих вітчизняних вчених: А. Білухи, Ф. Бутинця, С. Голова, М Чумаченко, В. Швеця, В. Собко, М. Кужельного, А. Кузьминського, В. Завгороднього, Ю. Литвина та інших. Однак аналіз практики дозволив встановити, що при організації обліку і формуванні облікової політики на базі основних принципів організації обліку не враховується специфіка виробництва та особливості різних видів діяльності. Розглядаючи особливості страхової діяльності, слід пам’ятати, що згідно з визначенням Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 р. № 85/96 - ВР страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхові послуги належать до складу фінансових послуг. Покупці страхових послуг за певну плату отримують страховий поліс, який засвідчує їхнє право на страхове відшкодування. Момент сплати вартості страхової послуги і момент надання цієї послуги у вигляді страхової виплати не збігаються в часі. Страхувальники сплачують нібито «наперед». Це — головна особливість страхування як сфери підприємницької діяльності. Усі підприємства й установи, у тому числі страховики, незалежно від форм власності, повинні вести бухгалтерський облік майна та результатів своєї роботи в натуральних вимірах та в узагальненому грошовому виразі. Організація бухгалтерського обліку і звітності в страхових компаніях України базується на вимогах, загальних для всіх суб’єктів підприємницької діяльності. Ці вимоги викладені в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність на Україні» від 16.07.99 № 996-ХІV, а також у наказі Міністерства фінансів України «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування» від 30.11.99 № 291. Страхові компанії України здебільшого використовують у своїй діяльності журнально-ордерну форму бухгалтерського обліку. При журнально-ордерній формі бухгалтерського обліку в страхових компаніях не передбачається використання класичних облікових регістрів, альтернативу яким складають власні журнали та відомості. Такі особливості ведення бухгалтерського обліку мають бути закріплені на законодавчому рівні. Хоча, згідно Закону України «Про страхування», існує стаття 33 «Особливості ведення бухгалтерського обліку та звітності страховиків», її зміст не відповідає назві. Таким чином, при раціональній організації обліку і формуванні облікової політики в страхових компаніях необхідно враховувати, що страхова діяльність відрізняється від всіх інших видів діяльності; страхові компанії крім основної (страхової) діяльності займаються інвестиційною, фінансовою і господарською діяльністю; страховики утворюють спілки, асоціації та інші об’єднання. Всі ці особливості мають впливати на ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності страховиків, на формування облікової політики страхових установ. Отже, необхідно узаконити особливості ведення бухгалтерського обліку та їх вплив на облікову політику в страхових компаніях. Список літератури:
УДК 657.004 Худоба К.В., Олійник Ю.Т., к.е.н., доцент Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка |