Підстави виникнення І способи вирішення колізій закон

Вид материала

Содержание

2.5. Підстави та порядок вживання права третіх країн
Розділ 3 особливості матеріально-правового регулювання трудових відносин за участю іноземців в україні

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 13

2.5. Підстави та порядок вживання права третіх країн

Незалежно від того, чи був закріплений вибір сторін в договорі, або ж правова система, яка регулює відносини, була визначена за допомогою вивчення обставин справи: деякі аспекти, можливо, регулюватимуться правом третьої країни (іншою, ніж була визначена). Швидше за все, це буде право країни, в якій виконується робота. Щоб зрозуміти, чи застосовуватимуться, і якою мірою, положення закону третіх країн, необхідно відповісти на питання, чи є ця держава країною суду чи ні.

Lex fori.

Розв’язання конфліктів трудових законів значною мірою зумовлюється тим, суд якої країни розглядає і розв’язує трудовий спір.

Як приклад можна привести найпростішу ситуацію: правові акти прямо закріплюють в своїх статтях обов'язковість їх вживання замість будь-яких інших норм правових систем інших країн і незалежно від вибору сторін. Норми законодавства Аргентини, які регулюють трудові договори, передбачають їх обов'язкове вживання до всіх питань, пов'язаних зі статусом, правами і обов'язками сторін, незалежно від того, чи був трудовий договір укладений в Аргентині чи за її межами за умови виконання роботи в Аргентині . Трудові кодекси деяких, переважно франкомовних африканських держав, визначають, що трудовий договір, укладений з метою виконання у зазначеній країні, підлягає регулюванню на умовах, прийнятих в цій країні, незалежно від того, де укладений договір і де проживають сторони.

Трудове законодавство деяких країн свідчить, що воно застосовується до будь-яких трудових відносин в країні і їх вживання не може бути проігнороване сторонами. Зокрема, трудовий кодекс Іраку регулює трудову діяльність всіх працюючих за наймом у межах країни.

Вивчивши законодавство, праці вчених і судову практику, можна виділити основні категорії правових норм, які здебільшого застосовуються незалежно від системи права, що регулює ці відносини. Наприклад, дві захисні категорії є обов'язковими для вживання на будь-якому підприємстві всіма службовцями: норми про охорону праці і здоров'я на виробництві, а також ті, що стосуються часу роботи, щотижневого відпочинку, святкових днів. Об'єм і коло цих положень, безумовно, варіюються від країни до країни. Також всіма визнається, що така ситуація можлива для деяких заборонних положень, які захищають певні категорії працюючих за наймом (діти, підлітки, інваліди, жінки) [105].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

5. Прийняття МОП Єдиного кодексу праці, де будуть дані визначення основним поняттям міжнародного трудового права (наприклад, такі як трудовий договір, часткова зайнятість, примусова праця, понаднормові роботи, перевод на іншу роботу тощо), що будуть мати однакове значення для всіх країн і для всіх роботодавців, які використовують труд іноземних працівників. Крім того, у цьому нормативному документі повинен міститися зразковий трудовий договір (контракт), на підставі якого будувалися б взаємини роботодавця й іноземного працівника.

РОЗДІЛ 3

ОСОБЛИВОСТІ МАТЕРІАЛЬНО-ПРАВОВОГО

РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ

3.1. Статус трудящих-мігрантів у міжнародному і національному праві

Передусім, вважаємо за доцільне звернути увагу на визначення та сутність міграційних процесів як предмету правового регулювання. У вузькому значенні міграція (лат. тigratiо — переселення, переміщення, від тigro — переселяюся) є особливим процесом територіального переміщення населення, який зазвичай завершується зміною постійного місця проживання.

Однією з головних ознак міграції є перетинання державних або адміністративних кордонів чи територій — держави, області, населеного пункту. На цій підставі виокремлюють зовнішню та внутрішню міграції. Зовнішню міграцію, складовими якої є еміграція (від лат. emigratio - виселення, переселення) — масове переселення з батьківщини в іншу країну; тривале перебування за межами батьківщини внаслідок переселення та імміграція (від лат. immigratio- вселення) — в'їзд у країну іноземця чи особи без громадянства на тривале або постійне проживання, пов'язану з перетином державного кордону, називають також міжнародною. Наведена систематизація міграції дає змогу визначити мігранта як людину, яка з власної волі перетинає державний або адміністративно-територіальний кордони з метою зміни свого місця постійного проживання. При цьому він може бути за територіальною ознакою внутрішнім і зовнішнім, за правовою — законним та незаконним, транзитним і зворотним, політичним, трудовим або пов'язаним зі зміною екологічного середовища. Такий поділ є умовним, оскільки мігрант може переходити з однієї категорії до іншої, і його правовий статус визначається як внутрішнім законодавством, так і міжнародним правом.

Міжнародних мігрантів, зважаючи на їх статус громадянина (іноземець чи особа без громадянства), можна класифікувати таким чином:

щодо громадян — мігранти, що повертаються (це люди, які перебували за межами держави свого громадянства як мігранти у країні, що не є їх власною країною, і які повертаються до держави свого громадянства для постійного проживання);

щодо іноземців та осіб без громадянства:

– етнічні групи, що повертаються: це групи людей, які завдяки історичним, етнічним або іншим зв'язкам з цією країною мають право в'їзду до країни, що не є їх власною, і яким надається право постійного проживання чи право набуття громадянства цієї держави (наприклад, етнічні німці, яких приймає Німеччина, євреї, яких приймає Ізраїль, кримські татари, яких приймає Україна);

– мігранти з правом вільного пересування — це люди, які на підставі міжнародних договорів, укладених між державою громадянства або державою постійного проживання, мають право в'їзду, перебування і працевлаштування на території держави, яка не є державою їх громадянства або державою постійного проживання;

– іноземці, допущені з особливою метою, — іноземні студенти, стажисти, пенсіонери;

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Запропонований критерій не дає змоги охоплювати терміном “трудящий-мігрант” біженців. Так, закон “Про біженців” відносить до них осіб, що не є громадянами України, і які, в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою раси, віросповідання, громадянства, національності, приналежності до певної соціальної групи чи політичних переконань, перебувають поза країною своєї громадянської приналежності й не можуть користуватися захистом цієї країни чи не бажають скористатися таким захистом унаслідок таких побоювань. Як видно з формулювання, мета прибуття біженця – захист від переслідувань, а не заняття трудовою діяльністю в іншій державі. На тій же підставі не можуть бути визнані трудящими-мігрантами особи, що одержали політичний притулок.

Не мають статусу трудящого-мігранта й особи, визнані біженцями, у випадку заняття трудовою діяльністю в Україні. Окрім того, що це не є метою їх прибуття до країни, щодо їх держава проводить ще й особливу політику, яка відрізняється від правового становища трудящого-мігранта. Відповідно до закону “Про біженців”, особа, визнана біженцем, має право на одержання сприяння в працевлаштуванні нарівні з громадянами України, відповідно до чинного закону та інших нормативно-правових актів України, за винятком випадків, передбачених законодавством України і міжнародними договорами України. Трудящі-мігранти не користуються державною підтримкою при працевлаштуванні. Крім цього, залучення іноземної робочої сили завжди узгоджується із ситуацією зайнятості усередині країни, при цьому держава повинна першочергово забезпечити роботою осіб, що постійно проживають на території України. Для біженців держава встановлює ті ж умови працевлаштування, що і для своїх громадян.

Ця ж ознака не дозволяє віднести до трудящих-мігрантів осіб, що приїжджають у країну з метою одержання освіти. Це зазначено як в Угоді в рамках СНД, так і в Конвенції ООН.

По-третє, критерієм віднесення працівника до категорії “трудящий-мігрант” є дозволене компетентними державними органами тимчасове перебування в країні працевлаштування.

Ознака тимчасовості формулюється через характеристику зворотності в процесі зовнішньої трудової міграції. Вона відрізняє трудящих-мігрантів від іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають не в державі свого громадянства і які займаються в ній трудовою діяльністю. Головною відмінністю трудящих-мігрантів в трудових відносинах є неможливість укладення трудового договору на невизначений строк. Тимчасове перебування повинне бути дозволене компетентними на те державними органами. Для припинення нелегальної трудової міграції необхідно мати на увазі, що тільки особа, що має дозвіл на в’їзд, перебування і зайняття трудовою діяльністю на території іноземної держави, може бути визнана працівником-мігрантом. Враховуючи вищенаведене, необхідно вважати, що особи, які незаконно знаходяться в країні і не мають дозволу в тих випадках, коли законодавство країни їх вимагає, на зайняття трудовою діяльністю при здійсненні такої, не є працівниками-мігрантами, і стосовно них держава не повинна проводити політику захисту їх трудових прав. Треба відзначити, що і міжнародне право стоїть на таких же позиціях.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

При розробці українського закону про трудящих-мігрантів необхідно розробити проблему виділення спеціальних категорій трудящих-мігрантів, діяльність яких потребує в спеціальної правової реґламентації.

З іншого боку, не слід залишати поза увагою і поняття нелегальної міграції, адже передбачаються не тільки заходи по її припиненню, але і заходи мінімального захисту мігрантів, що перебувають або одержали роботу без законних на те підстав на території держави, іншої, ніж держава їхнього громадянства.

Отже, необхідність визначення терміну “трудящий-мігрант” зумовлена такими факторами:

1) у зв’язку з різким збільшенням числа працюючих іноземців на території України, виникла необхідність детального реґламентування їх трудової діяльності;

2) не виключена можливість ратифікації Україною Конвенцій ООН і МОП на майбутнє, і тому необхідна правова основа і традиція з питання регулювання праці трудящих-мігрантів в національному законодавстві. Для цього необхідно не тільки включити відповідні норми до українського законодавства, а й забезпечити їх застосування.

Відомо, що ефективність їх застосування прямо залежить від того, наскільки готове внутрішнє законодавство до їх сприйняття і чи здатне воно саме належним чином регулювати правові відносини, враховуючи політичний, економічний, соціальний стан країни.

Blog