Спецкурс для студентів вищих навчальних

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   57

Угорська Русь) в одну Соборну державу. Країна складалася з територій Західної області (у складі Східної Галичини, Буковини і Закарпаття) та Східної області (у складі Наддніпрянської України—Київської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської, Херсонської, Житомирської, Кам’янецької (Подільської) і Холмської губерній). До її складу не ввійшла Поліська округа, яку не вважали українською етнічною територією. Територія Соборної України налічувала 500 тис. км¹

з населенням понад 40 млн. осіб.

Протягом 1919-1920 рр. Директорія втратила значні україн­ські території. їй довелося вести бої майже на всіх фронтах пів­дня, півночі, заходу і сходу. Суттєву роль у цьому відіграли між­народні держави.

Важливою подією стала Паризька мирна конференція, розпо­чата 18 січня 1919 р., яка підвела риску під Першою світовою вій­ною. 29 грудня 1918 р. Директорія створила надзвичайну ди­пломатичну місію на чолі з гетьманом Скоропадським, яка мала проінформувати Паризьку конференцію про події на українсь­ких землях і домовитися про визнання утворення незалежної держави—УНР. На жаль, жодна з держав Антанти—Велика Британія, Франція, США, Італія—не підтримали нашу делега­цію, тому вона контактувала з делегаціями інших держав, які утворилися на території колишньої Російської імперії (Азербай­джану, Білорусі, Литви, Грузії, Латвії та ін.) Але її зусилля вия­вилися марними. На конференції українське питання розгляда­лося лише в контексті загальноросійських проблем. Так звані

4. великі держави рахувалися переважно з інтересами Росії. Во­ни також були зацікавлені у відновленні Польщі як потужної держави, форпосту проти більшовицької Росії. Спроби Паризь­кої конференції припинити польсько-українську війну вияви­лися марними. На початок червня 1919 р. майже вся територія Галичини була окупована поляками. Антанта дала згоду на окупацію Східної Галичини по річку Збруч, ЗУНР влітку 1919 р. припинила своє існування. 21 листопада 1919 р. Польща отри­мала мандат Ліги Націй на управління Східною Галичиною на 25 років з обов’язковим забезпеченням галицьким землям авто­номного устрою. Під польською владою опинилися споконвіч­ні українські землі: Холмщина, Підляшшя, Лемківщина та По- сяння. Складною виявилася також ситуація у Закарпатті, на яке претендували Чехо-Словаччина і Угорщина. 21 січня 1919 р. у Хусті були проведені Всеукраїнські народні збори «угорських українців», які оголосили про бажання об’єднатися з УНР. Але наприкінці січня 1919 р. чехословацькі війська окупували біль­шу частину Закарпаття. Приєднання української Буковини до Румунії і Закарпаття до Чехо-Словаччини було зафіксовано у Сан-Жерменському мирному договорі союзних держав 10 ве­ресня 1919 р. і підтверджено (щодо Закарпаття) у Тріанонсько- му мирному договорі з Угорщиною 4 червня 1920 р.
   

Саме в той час Дирзкторія потерпіла поразку у війні з більшо­вицькою Росією. В таких важких умовах УНР змушена була підпи­сати союзний договір з Польщею, який назвали Варшавським, або Пілсудського-Петлюри. Якщо не враховувати критичне ста­новище, в якому опинилася УНР, то договір з Польщею можна вважати зрадою національних інтересів українського народу.

Кордони між Україною і Польщею за вимогою поляків прохо­дили по річках Збруч і Горинь. Україна дала згоду на захоплення Польщею Східної Галичини, Західної Волині, частини Поділля, а також Лемківщини,Підляшшя, ПосянняіХолмщини. А12 жовтня 1920 р. Польща заключила перемир’я з Росією. УНР залишилася без союзника. Протягом 1917-1920 р. більшовицька Росія тричі силою встановлювала радянську владу на українських землях.

Вперше кордони між УРСР і РСРР були визначені 10 березня

1919. р. РНК УРСР у «Договорі про кордони з Російською Соціаліс­тичною Радянською Республікою». До УРСР відходили ті ж 9 гу­берній: Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Пол­тавська, Таврійська (без Криму), Харківська, Херсонська, Чернігів­ська (без 4 повітів). Отже, з невеликими змінами це була терито­рія, визначена у III Універсалі Центральної Ради. Привертає ува­гу той факт, що мирні переговори між РРФСР та Українською державою розпочалися 23 травня 1920 р. у Києві. Причому деле­гацію від Росії за постановою уряду очолювали X. Раковський і Д. Мануїльський, а від України—С. Шелухін. Цікаво, чиї інтереси на переговорах відстоювали російські керівники? Адже з закрі­пленням радянської влади на відносно довгий час в Україні та утворенням СРСР X. Раковський був нав’язаний Головою Уряду України, а Д. Мануїльський—Народним Комісаром іноземних справ.
      

Поразка УНР, розгром білогвардійських армій більшовицькою Росією наприкінці 1920 р. на понад 70 років встановили більшо­вицький режим в Україні. Її стосунки з Росією визначав підписа­ний 28 грудня 1920 р. господарський союз, в якому декларативно заявлялося про незалежність і суверенність обохдержав. В ньому закріплювалося підпорядкування ключових 7 наркоматів Укра­їни (військових і морських справ, Вищої ради народного госпо­дарства, зовнішної торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення,