Спецкурс для студентів вищих навчальних

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Програма виробничої практики для студентів із спеціальності „Фізика твердого тіла, 143.26kb.
• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів, 3779.66kb.
• Про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України (витяги), 61.83kb.
• Міністерство охорони здоров’я України буковинський державний медичний університет, 414.27kb.
• М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• Навчальному році Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з природничих,, 430.73kb.
• Методичні рекомендації розроблені в ідповідно до "Положення про проведення практики, 189.63kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.

Слобідська Україна (Слобожанщина). Слобідка—селище місь­кого типу. Його населення підпало під владу держави, котра на деякий час звільнила його від податків, надавала інші пільги. Сьогодні це територія Харківської та Сумської областей, частини Донецької та Луганської, а також Воронезької, Білогороської й Курської. Вона освоювалася предками українців—сіверянами. За часів великого князя Олега навіть Курляндія належала до Ки­ївської Русі. Заселення земель українцями розпочалося з активі­зацією розвитку феодально-кріпосницьких стосунків. Особливо активно воно проводилося у XVI—XVII ст., коли ці землі, спусто­шені набігами кримських татар та Оттоманською імперією, отри­мали назву Дике поле. Тут ще за часів Дмитра Вишневецького бу­дувалися фортеці на захист від Кримської орди. Масове заселен­ня земель розпочалося з середини XV ст. і продовжилося у XVII ст., після Зборівської угоди 1649 р. і Переяславської Ради 1654 р. Ці простори освоювалися переважно українськими козаками, селя­нами, котрі стихійно на них осідали, а тому отримали назву «займанщина», Гетьман І. Мазепа «жалував» їх козакам, україн­ській старшині. Північні землі Слобожанщини заселялися «слу­живими людьми» та селянами з Росії. Мазепі тут належало 49 сіл, селищ і слобідок, в яких оселилися так звані «вільні» селяни. На території Слобідської України було впроваджено козацький уст­рій. Її поділили спочатку на чотири полки—Острогозький (Ри- бінський), Охтирський, Сумський і Харківський (з якого вже у 1685 р. було виділено Ізюмський). У 1765 р. утворено Слобідсько- Українську губернію, перейменовану у 1835 р. на Харківську.

Включення значної частини земель Слобожанщини до складу Курської, Білгородської та Воронезької губерній Росії—ще один приклад її імперської політики. Навіть за переписом 1897 р. по­мітно, що на Слобожанщині вже майже понад двісті років актив­но проводилася русифікаторська політика. На території Харків­ської, Воронезької та Курської губерній причому 6054 тис. осіб міс­цевого населення українців було 3417 тис. осіб (56,3%), причому у Харківській з 249,3 тис. осіб українців було 200,9 тис. осіб (80,7%), у Воронезькій—відповідно 196,7 тис. осіб і 85,4 тис. осіб (43,3%), у Курській губернії з усього її населення (1604,5 тис. осіб) україн­ців було 528,3 тис. (32,6%), в Острозькому повіті українців було 90%,Богучарському—70%,Гайворонському—60%,Новооскольсь- кому—52,5%, Суджанському—47%.

Аналіз змін, які відбулися у кількості населення та його націо­нальному складі на одвічних українських землях, що перебували під владою Російської імперії протягом XVIII—XIX ст., дає підстави для деяких висновків і узагальнень. Отже, за цей період на зем­лях Лівобережної і Правобережної України, а також Новоросії по всіх регіонах:

—зростала загальна кількість населення і кількість українців;

—на Лівобережній і Правобережній Україні абсолютну біль­шість серед місцевого населення протягом двохсотріччя стано­вили українці;

—у XVIII ст. серед місцевого населення питома вага українців зменшується на Лівобережжі, а на Правобережжі навіть дещо зростає, а в XIX ст. у результаті швидких темпів зростання кіль­кості росіян збільшується і їх питома вага, переважно за раху­нок українців. Але до цих даних слід ставитися обережно. Адже у

19. ст. активізувалася русифікаторська політика на наших зем­лях. Досить згадати Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський указ 1875 р. Населення Росії все більш чітко поділяється на престижний етнос—росіян та інші—«нацменшини», до яких на­лежали й українці, котрі, як і представники інших народів, в гра­фі «національність» у документах пишуть «росіяни». Отже, кіль­кість і питома вага українців серед місцевого населення штучно занижується. Важливу роль у скороченні питомої ваги українців відігравала політика царського уряду, яка поділила народи Росії натитульнийтаінші—«нацменшини», причомутитульний народ мав суттєві пільги. Це змушувало українців зрікатися родинно­го походження і записуватися до титульного народу, росіян. Тому в наведених цифрах абсолютна кількість і відсоток росіян штуч­но завищені, а українців—занижені.
    

3. Ставлення до українців, які жили на своїх одвічних землях, тимчасово захоплених Австрією та Угорщиною (згодом Австро- Угорською імперією), принципово нічим не різнилося від Російсь­кої імперії. У 1719 р. на підкорених нею землях мешкало 1290 тис. українців. Більшість їх перебували у Східній Галичині—1081 тис. осіб (79,2%), у Західній Галичині—47 тис. осіб (5,2%), на Букови­ні—27 тис. осіб (5%), Закарпатті—135 тис. осіб (27%).
   

Наприкінці XVIII ст. їх загальна кількість зросла до 2276,4 тис. осіб, у Східній Галичині—до 1677,9 тис. осіб, у Західній Галичи­ні—до 72,6 тис. осіб, на Буковині—до 123,8 тис. осіб і на Закарпат­ті—до 402Д тис. осіб. Але їх питома вага в Галичині зменшилася, а на Буковині й особливо на Закарпатті зросла (див. таблицю 4).

Протягом наступних 100 років загальна кількість українців