Спецкурс для студентів вищих навчальних
| Вид материала | Документы |
- Програма виробничої практики для студентів із спеціальності „Фізика твердого тіла, 143.26kb.
- Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
- Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів, 3779.66kb.
- Про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України (витяги), 61.83kb.
- Міністерство охорони здоров’я України буковинський державний медичний університет, 414.27kb.
- М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
- В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
- Навчальному році Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з природничих,, 430.73kb.
- Методичні рекомендації розроблені в ідповідно до "Положення про проведення практики, 189.63kb.
- На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
Демографічна політика вивчає вплив державної політики на демографічні процеси, чисельність населення, його відтворення, суспіл ьно-політичне життя, культуру, мову, побут, звичаї, традиції, релігію, духовність тощо.
Демографічна статистика—розділ демографії, що розробляє форми і методи збирання та обробки матеріалів за окремою характеристикою людини. Її головне завдання—проведення переписів населення і відповідні підрахунки.
Історична демографія—розділ, який використовує матеріали демографічної статистики, на підставі аналізу окремих характеристик робить оцінку становища населення на час проведення перепису. На основі порівняльного аналізу характеристик населення за різні періоди історична демографія простежує, виявляє, аналізує появу причин, особливостей, тенденцій і навіть закономірностей змін, які відбуваються серед населення за певний історичний період, або історію людства в окремій країні, регіоні, частині світу, на земній кулі.
Здобутки історичної демографії дають можливість більш глибоко й всебічно вивчати історію в тісному взаємозв'язку із загальними суспільно-політичними та соціально-економічними процесами, які відбуваються в людському середовищі. Вони також можуть бути використані в державній політиці країни, регіону і навіть людства, через різні форми державних і громадських організацій, зокрема через Організацію Об'єднаних Націй. Сьогодні історична демографія досягла такого розвитку, що потребує об’єднання зусиль істориків, соціологів, географів, економістів, біологів, медиків, математиків, фізиків та представників інших наук. Історична демографія сьогодні не лише допомагає глибше вивчити минуле людського суспільства, а й має можливість допомагати у плануванні найближчого майбутнього і далеких перспектив життя людської спільноти й окремих її частин.
Завдання нашого курсу—простежити, проаналізувати історичне минуле нашого народу і по можливості висловити власні скромні припу щення та пропозиції щодо уникнення помилок, які були зроблені в минулому в вдшій державній політиці, зокрема стосовно демографічної ситуації в Україні.
Перші обліки населення пов'язані з появою держав у Месопотамії (межиріччя річок Тигру і Євфрату), Асірії та Вавилонії, а тамі і С тародавньої Греції та Риму
Держава стає основним організатором проведення обліків на- селення. Як уже зазначалося, головна їх мета була економічна та військова. Вважається, що у Стародавньому Римі дано і першу назву переписам—цензи. Слово «ценз» походить від лат. сепзиз— «роблю опис, переписую». Римський імператор Сервій Тулій у VI ст. до н.е. поділив людей на 5 класів, взявши за основу земельну ділянку та кількість грошей. Назва з'явилася від постаті, яка їх проводила. Цензор—державний службовець, який здійснює нагляд, контроль за державними фінансами. Йому і доручалося проводити рахунок людей.
Протягом тривалого часу проведення обліків населення не мало чіткої системи. Більше того, воно викликало гнів з боку феодалів, які змушені були сплачувати податки за певну кількість іакріпачених. З метою скорочення податків феодал зменшував кількість закріпачених, приховував поділ за статтю, кількість молоді. Можна припустити, що жертвою невпорядкованості, періодичності проведення обліку людей став великий київський князь Ігор, який вирішив обкласти древлян у 945 р. даниною через короткий час від попередньої у зв'язку з необхідністю проведення нового військового походу на Візантію. За це обурені древляни вбили Ігоря. Після його загибелі на київському престолі утвердилася мати малолітнього сина Святослава княгиня Ольга. За вбивство свого чоловіка вона жорстоко помстилася древлянам. Своє правління княгиня Ольга розпочала з упорядкування збирання податків з населення Київської Русі, провівши з цією метою низку адміністративних реформ.
Але навіть у XVIII ст. в країнах Європи систематизованих переписів населення не було. Започаткували їх у США. Згідно з прийнятою в державі у 1790 р. Конституцією передбачалося проведення цензів (переписів) кожні 10 років. Цей приклад поширився і на країни Європи. Перший перепис проводився у 1800 р, у Швеції, у 1801 р.—в Англії та Франції, з 1816 р.—у Пруссії, а надалі в Австрії, Угорщині, Швейцарії та інших країнах. На початку XX ст. населення країн, де проводилися переписи, становило 740 млн. осіб, але це було менше половини його справжньої кількості (приблизно 41%).
Сьогодні переписи проводяться систематично майже всіма країнами, які входять до складу Організації Об’єднаних Націй. Ця всесвітня організація прагне систематично публікувати підсумки збору матеріалів з обліку населення. Однак і сьогодні не можна категорично стверджувати, що ми маємо точні дані про кількість населення земної кулі.
З’явилися ускладнення у зв'язку з політикою окремих держав. Країни світу поділилися на дві частини: ті, в яких з різних причин відбувається скорочення загальної кількості населення (переважно це країни Європи, на жаль, сюди належить і Україна), і ті, в яких державна адміністрація прагне всіляко гальмувати зростання кількості населення (йдеться насамперед про Індію та Китай). Така політика викликає опір з боку населення, який проявляється в різних формах. Так, коли в Індії з ініціативи одного з міністрів уряду Радживи Ганді почали впроваджувати стерилізацію чоловічого населення, міністра вбили.
У Китаї держава прагне обмежити кількість народжених на одну сім’ю, а за «перебільшення норми» вимагає додаткового податку з родини. Це призвело до того, що в країні родина не поспішає реєструвати дитину до того віку, доки вона не стає повнолітньою, має отримати паспорт. За таке порушення закону передбачено штрафи. Нещодавно у пресі з'явилася інформація, що в Китаї наймолодша мати народила дитину в 9 років. Протягом 2009 р. у декількох номерах газети «Факти» друкувалася інформація про те, що в Україні то в одній, то в іншій області народжують дітей дівчата з 11 років, а одна з них вже досягла сімнадцяти- літнього віку і має дитину, якій виповнилося 6 років. Спитаєте, кому це потрібно? Адже це аморально. Може, вже настав час вводити цензуру на аморальні публікації?
Оскільки Китай за кількістю населення є найбільшою країною світу, і похибка в обчислея|н населення становить не сотні і
Демографічна статистика—розділ демографії, що розробляє форми і методи збирання та обробки матеріалів за окремою характеристикою людини. Її головне завдання—проведення переписів населення і відповідні підрахунки.
Історична демографія—розділ, який використовує матеріали демографічної статистики, на підставі аналізу окремих характеристик робить оцінку становища населення на час проведення перепису. На основі порівняльного аналізу характеристик населення за різні періоди історична демографія простежує, виявляє, аналізує появу причин, особливостей, тенденцій і навіть закономірностей змін, які відбуваються серед населення за певний історичний період, або історію людства в окремій країні, регіоні, частині світу, на земній кулі.
Здобутки історичної демографії дають можливість більш глибоко й всебічно вивчати історію в тісному взаємозв'язку із загальними суспільно-політичними та соціально-економічними процесами, які відбуваються в людському середовищі. Вони також можуть бути використані в державній політиці країни, регіону і навіть людства, через різні форми державних і громадських організацій, зокрема через Організацію Об'єднаних Націй. Сьогодні історична демографія досягла такого розвитку, що потребує об’єднання зусиль істориків, соціологів, географів, економістів, біологів, медиків, математиків, фізиків та представників інших наук. Історична демографія сьогодні не лише допомагає глибше вивчити минуле людського суспільства, а й має можливість допомагати у плануванні найближчого майбутнього і далеких перспектив життя людської спільноти й окремих її частин.
Завдання нашого курсу—простежити, проаналізувати історичне минуле нашого народу і по можливості висловити власні скромні припу щення та пропозиції щодо уникнення помилок, які були зроблені в минулому в вдшій державній політиці, зокрема стосовно демографічної ситуації в Україні.
- Демографічна наука вважає, що перші кроки в проведенні обліку населення було зроблено ще в стародавні часи. Потужним поштовхом для її розвитку стало виникнення держави в Китаї— ще ;і;і часів династії Ся у 2238 р. до н.е.
Перші обліки населення пов'язані з появою держав у Месопотамії (межиріччя річок Тигру і Євфрату), Асірії та Вавилонії, а тамі і С тародавньої Греції та Риму
Держава стає основним організатором проведення обліків на- селення. Як уже зазначалося, головна їх мета була економічна та військова. Вважається, що у Стародавньому Римі дано і першу назву переписам—цензи. Слово «ценз» походить від лат. сепзиз— «роблю опис, переписую». Римський імператор Сервій Тулій у VI ст. до н.е. поділив людей на 5 класів, взявши за основу земельну ділянку та кількість грошей. Назва з'явилася від постаті, яка їх проводила. Цензор—державний службовець, який здійснює нагляд, контроль за державними фінансами. Йому і доручалося проводити рахунок людей.
Протягом тривалого часу проведення обліків населення не мало чіткої системи. Більше того, воно викликало гнів з боку феодалів, які змушені були сплачувати податки за певну кількість іакріпачених. З метою скорочення податків феодал зменшував кількість закріпачених, приховував поділ за статтю, кількість молоді. Можна припустити, що жертвою невпорядкованості, періодичності проведення обліку людей став великий київський князь Ігор, який вирішив обкласти древлян у 945 р. даниною через короткий час від попередньої у зв'язку з необхідністю проведення нового військового походу на Візантію. За це обурені древляни вбили Ігоря. Після його загибелі на київському престолі утвердилася мати малолітнього сина Святослава княгиня Ольга. За вбивство свого чоловіка вона жорстоко помстилася древлянам. Своє правління княгиня Ольга розпочала з упорядкування збирання податків з населення Київської Русі, провівши з цією метою низку адміністративних реформ.
Але навіть у XVIII ст. в країнах Європи систематизованих переписів населення не було. Започаткували їх у США. Згідно з прийнятою в державі у 1790 р. Конституцією передбачалося проведення цензів (переписів) кожні 10 років. Цей приклад поширився і на країни Європи. Перший перепис проводився у 1800 р, у Швеції, у 1801 р.—в Англії та Франції, з 1816 р.—у Пруссії, а надалі в Австрії, Угорщині, Швейцарії та інших країнах. На початку XX ст. населення країн, де проводилися переписи, становило 740 млн. осіб, але це було менше половини його справжньої кількості (приблизно 41%).
Сьогодні переписи проводяться систематично майже всіма країнами, які входять до складу Організації Об’єднаних Націй. Ця всесвітня організація прагне систематично публікувати підсумки збору матеріалів з обліку населення. Однак і сьогодні не можна категорично стверджувати, що ми маємо точні дані про кількість населення земної кулі.
З’явилися ускладнення у зв'язку з політикою окремих держав. Країни світу поділилися на дві частини: ті, в яких з різних причин відбувається скорочення загальної кількості населення (переважно це країни Європи, на жаль, сюди належить і Україна), і ті, в яких державна адміністрація прагне всіляко гальмувати зростання кількості населення (йдеться насамперед про Індію та Китай). Така політика викликає опір з боку населення, який проявляється в різних формах. Так, коли в Індії з ініціативи одного з міністрів уряду Радживи Ганді почали впроваджувати стерилізацію чоловічого населення, міністра вбили.
У Китаї держава прагне обмежити кількість народжених на одну сім’ю, а за «перебільшення норми» вимагає додаткового податку з родини. Це призвело до того, що в країні родина не поспішає реєструвати дитину до того віку, доки вона не стає повнолітньою, має отримати паспорт. За таке порушення закону передбачено штрафи. Нещодавно у пресі з'явилася інформація, що в Китаї наймолодша мати народила дитину в 9 років. Протягом 2009 р. у декількох номерах газети «Факти» друкувалася інформація про те, що в Україні то в одній, то в іншій області народжують дітей дівчата з 11 років, а одна з них вже досягла сімнадцяти- літнього віку і має дитину, якій виповнилося 6 років. Спитаєте, кому це потрібно? Адже це аморально. Може, вже настав час вводити цензуру на аморальні публікації?
Оскільки Китай за кількістю населення є найбільшою країною світу, і похибка в обчислея|н населення становить не сотні і
не десятки сотень, а значно більше, то вона впливає і на загальну кількість населення земної кулі.
Перші згадки про кількість населення Київської Русі IX—XII ст. знаходимо у давніх пам'ятках—літописах. З них дізнаємося, що у 1246 р. у Південній Русі і в Києві, Чернігові люди від землероба до боярина були «сочтеньї в числе». У 1255 р. в «Софійському Временщику», повідомлялося, що тієї зими «численньї из татар и сочтома всю Русь», крім ігуменів, попів та ченців. На 1257 р. татари мали намір провести облік населення новгородської землі, але мешканці виступили проти, і лише під загрозою татарської навали його провели у 1259 р. Переписи, які проводилися під час татарського панування «першим числом» (1255-1259 рр.), вважаються першим загальним переписом Київської Русі, а другий проведено у 1273 р. Є свідчення, що після звільнення від татарської навали наприкінці XV ст.—на початку XVII ст. проводилися поземельні переписи. За одиницю оподаткування бралася ділянка землі—«соха», пізніше десятина. Оскільки після так званого Переяславського договору 1654 р. та Березневих статей значна частина українських земель підпала під владу московського царя, то на більшості цієї території поширилися порядки Москви. Це стосувалося і переписів1.
Ще один крок до впорядкування обліку населення було зроблено царем Петром І. У 1710 році він видав указ, за яким звелів «переписати двори числом і число мужського пола». Згідно з цим указом у Російській імперії, до якої належали й українські землі, перший перепис населення під назвою «ревізія» проводили у 1719 р. В основу перепису було покладено «ревізьку душу», якою вважалися їдці чоловічої статі, незалежно від віку. Оподаткуванню підлягали селяни, міщани, ремісники. Слід підкреслити, що під облік потрапляло не все населення. Як правило, перепис проводився протягом кількох років, тому визначити кількість населення на конкретний день було неможливо. Така система переписів існувала майже до кінця XIX ст. За нею провели 5 переписів у
- ст. (1719,1745,1763,1782 і 1785 рр.) і 5—у XIX ст. (1811,1815, 1834, 1850 і 1858 рр.)
Наведені дані свідчать, що періодичність переписів не мала наукового обґрунтування. Вони проводилися через 3-26 років і залежали від внутрішніх та зовнішніх умов, потреб і бажань правителів.
Оскільки основою обліку був подушний податок лише з осіб чоловічої статі, це призводило до неточності у підрахунках. У першому і другому переписах відомості про кількість кріпаків подавали їхні власники, а про інше населення—старости. Зі скасуванням в Росії у 1861 р. кріпацтва почали проводити переписи в межах окремої губернії, міста. Основними недоліками перепи- сів-ревізій було те, що ними охоплювалося не все населення, кожна ревізія тривала кілька років, тому не можна було точно встановити кількість осіб. У Росії проводилися також церковні, адмі- ністративно-поліційні переписи, але вони за кількістю ознак і точністю поступалися загальним. З 1859 р. замість ревізій було проведено 6 загальноімперських обчислень—на 1 січня 1859, 1864,1868,1871,1886 і 1896 рр.
За ініціативи відомого російського географа, геолога, статистика П.П. Семенова-Тяньшанського, який протягом двадцяти п'яти років оббивав пороги державних установ, у 1897 р. проведено перший Всеросійський перепис населення. Для цього 5 червня 1895 р. було затверджено «Положение о первой об- щей переписи населення Российской империи». Ним передбачалося проведення обліку за 14 ознаками: прізвище, стать, вік, одружений чи ні, до якого стану належить, де народився, віросповідання, рідна мова, письменність, заняття, ремесло та ін.
На мою думку, спірним є зарахування до того чи іншого етносу людини за її рідною мовою. Адже до проведення перепису Російська імперія вже існувала фактично декілька століть. Щоб забезпечити своє панування, вона використовувала титульний народ, але його було значно менше, ніж підкорених народів. Тому імперська держава вдавалася до різних заходів: переселення зі своїх одвічних земель на землі інших народів, підкуп населення шляхом залучення його представників до місцевого адміністративного управління, як виняток—до загальнодержавних посад (навіть голів урядів, міністрів тощо). Голод, високі податки з місцевого населення, репресії, навіть масові розстріли, нищення еліти також належали до арсеналу цієї політики. Одним зі стрижневих її завдань було домогтися денаціоналізації підкореного населення, щоб воно позбулося рідної історії, культури, мови, своїх звичаїв, традицій, побуту, духовності, віри.
Прямим результатом цієї політики став поділ народів на титульний народ—росіян та інші народи. Прагнення отримати привілеї, які надавалися титульному народу, призводило до того, що частина населення зрікалася родинного походження і ставала росіянами. У дещо трансформованому вигляді цей процес продовжувався і в часи СРСР. Наслідком стало те, що вже з першого Всесоюзного перепису населення загальна кількість росіян штучно збільшувалася, а так званих «нацменшин», тобто інших народів, зменшувалася.
Протягом першої чверті XX ст. на більшості українських земель, які перебували у складі двох імперій—Росії та Австро-Угор- щини, загальні переписи населення практично не проводилися. Основними причинами цього були: економічна криза початку XX ст., революції в Росії 1905-1907 рр., лютнева та жовтнева революції 1917 р., громадянська війна 1917-1920 рр. у Росії, революційні події в Австро-Угорщині та в інших країнах Європи. їх наслідком став розвал імперських країн Росії, Австро-Угорщини та ін. Внаслідок згаданих подій суттєво змінилася мапа Європи. На її землях з’явилися нові країни. Розділилася на дві країни Австрія і Угорщина, постали також нові держави—Польща, Румунія, Чехо-Словаччина. На теренах колишньої Російської імперії відновили свій державний статус Литва, Латвія та Естонія, а також утворилася нова багатонаціональна держава—СРСР. Новий поділ земель Європи призвів до того, що одвічні українські землі, як і до Першої світової війни, опинилися під владою інших країн. Якщо до війни вони належали до двох імперій—Росії та Австро-Угорщини, то після війни опинилися під владою СРСР, Польщі, Угорщини та Румунії. Кожна з цих держав мала свій титульний народ, у кожній українці становили меншість населення. Тому вони гостро відчували на собі національні утиски з боку державної політики на користь титульного народу.
Усі ці події на декілька років призупинили проведення переписів населення на українських землях. У 1924 р. з частини території УРСР, де більшість населення становили молдавани,утворили Молдавську автономну республіку. У 20-30-ті роки XX ст. залежно від складу населення за територіальною ознакою республіка поділилася на національні райони, в яких за наявності більшості серед населення конкретного народу головною була його рідна мова. Те саме стосувалося і місцевих рад. Кількість таких територій не була постійною. У середині згаданого періоду в Україні було 13 національних районів, з них 7—німецьких, 4—болгарських, по одному польському та єврейському. Національні райони утворилися на Харківщині, Одещині, Запоріжжі, Херсонщині, Криворіжжі, Донбасі, Волині, Мелітопольщині, тобто охопили майже всю Україну. В нихуспішно працювали національні селищні Ради, видавалося близько 90 газет, часописів, підручники та різна література, а також були національні театри, музеї тощо. Державна політика в часи «українського ренесансу» сприяла розвитку національних громадських організацій, спрямованих на активізацію участі широких верств населення в різних напрямах розвитку культури. Утворюються громадські організації, спілки художників, літераторів, композиторів—«Гарт», «Молот», «ВАПЛІТЕ» та ін. Реалізуючи радянське гасло «Геть неписьменність», у середині 1920-х і першій половині 1930-х років в республіці працювало понад 21 тис. загальноосвітніх шкіл, у тому числі понад 18 тис. з українською мовою навчання, майже 2 тис.—з російською, сотні і десятки—з німецькою, єврейською, болгарською та іншими мовами, відповідно до попиту населення. На школі яскраво відобразилася радянська політика влади щодо «нацменшин», яка докорінно різнилася від імперської політики Росії. Але вона проводилася лише до кінця 20-х та початку 30-х років XX ст. У наступний період почався розстріл «українського відродження» з відповідними наслідками.
Перший загальний перепис населення на більшості українських земель, які належали до СРСР, точніше, його складової—Української РСР, було проведено лише 17 грудня 1926 р. Він передбачав широку програму. В особистій картці було поставлено 15 запитань, з яких 12-те і 13-те маДй по 4 підпункти, зокрема визна- малися: кількість населення, стать, вік, національність, сімейний стан, ставлення до рідної мови, письменність, заняття, виробниче становище, галузь праці тощо. Наслідки цого перепису опублікували у 26 томах. Наступні переписи за часів радянської влади проводилися під неабияким політичним тиском. СРСР на той час складався з союзних республік: Російської та Закавказької федерацій, Білоруської, Узбецької, Української та Туркменської союзних республік. Оскільки між другим і третім переписами на території СРСР виділилися нові союзні республіки (Казахська, Киргизька та Таджицька), це до певної міри ускладнює аналіз демографічних процесів за той період.
Сьогодні в процесі політичного протиборства все гостріше піднімається питання про так званий «український націоналізм». З цього приводу хотілося б висловити і власну думку: націоналізм—це насамперед форма протесту, захисту інтересів етносу. З утворенням держав виникає прагнення окремої мононаціональної держави (точніше, її правителів) до захоплення сусідніх територій, населених іншими народами. Як правило, підкорені народи за своєю кількістю більші, ніж народи-завойовники. Перед завойовниками постає проблема: як меншою кількістю утримати в покорі більшість? Це призводить до поділу на титульний народ, якому надаються суттєві пільги, і пригноблені народи, так звані «нацменшини». Для утримання своєї влади правителі розробляють широку програму, спрямовану на гальмування розвитку підкорених народів (заборону або гальмування освіти, культури, звичаїв, традицій, заборону користування рідною мовою, яка є носієм національної пам'яті). Вони впроваджують різні форми репресій, переселення народів з одвічних земель тощо.
Політика держав, котрі захоплювали землі інших етносів, призвела до утворення держав-імперій. Вони виникли ще з давнини—імперії Чингіз-хана, Тамерлана та ін. Але лише в першій половині XIX ст. ця політика отримала наукову назву—шовінізм. Вона пов’язана з завойовницькими війнами Наполеона.
Під