Geum.ru

Спецкурс для студентів вищих навчальних

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   57
шовінізмом (французьке слово) мається на увазі крайня форма націоналізму, коли окремий народ ставить себе вище за інших. Одні вважають себе посланцями Бога, які покликані пра­вити іншими народами, інші—арійцями, які нібито теж є вищи­ми за інші народи, пропагуючи теорію нацизму. Можна знайти багато прикладів шовінізму різного національного забарвлен­ня (фашизм, нациз, сіонізм, російський шовінізм). Його елемен­ти трапляються і в українському націоналізмі. Однак він не має навіть незначної підтримки серед населення. Особливість укра­їнського націоналізму полягає в тому, що він ніколи не ставив питання про захоплення територій, заселених іншими наро­дами.

Націоналізм, як і інші політичні терміни, з часом зазнав пев­них змін. Неупереджені політики, науковці, взагалі інтелігенція під ним розуміють любов до своєї землі, свого народу, релігії, мо­ви, звичаїв, традицій, побуту, духовності, культури тощо. Лише по­літикани свідомо ототожнюють, підмінюють поняття націона­лізму шовінізмом.

Усі погоджуються з тим, що в процесі розвитку суспільства з давніх часів людство пережило цілу низку об’єднань: рід, плем'я, об’єднання племен і т.д. Це природні етапи формування етносу— народу. Оскільки цей процес охоплює конкретну територію, то формування етносу відбувається одночасно з утворенням дер­жави і невіддільний від становлення і розвитку таких його рис, як мова, культура, релігія, побут, звичаї, традиції, духовність.

Складові етносу формуються протягом багатьох століть і на­віть тисячоліть. Найбільш тривалий процес становлення влас­тивий утворенню етнічної мови, з завершенням якої з’являється нове поняття—нація. Наприклад, завершення формування укра­їнської мови припадає на кінець ХУІІІ-першу половину XIX ст. і пов’язане з іменами таких видатних постатей, як І. Котляревсь­кий, Т. Шевченко та ін. Є декілька визначень такого поняття, як етнос (нація). Автор згоден з визначенням, видатного українця

С.Л. Рудницького, який приїхав в УРСР із Західної України, напри­кінці 20-х років XX ст. був обраний академіком Української акаде­мії наук, а у 1938 р. на Соловках помер. Він виділяє 5 рис (прикмет), які об’єднують індивідуумів в одну національну групу: 1) антро­пологічна расовість (своєрідна будова й вигляд тіла), 2) самостій­на мова (разом з літературою, наукою), 3) питомі історичні тради­ції й стремління (на політичному, суспільному тощо полях), 4) пи­тома культура (як матеріальні, так і духовна) й по спільні куль­турні стремління; 5) питома суцільна національна територія, на якій була, є або може бути національна держава. Дані прикмети— це основи суті самої нації. Ними повністю володіє український народ1.

У Західній Україні та на Закарпатті переписи проводилися з 70-х років XVIII ст. Ці землі належали до Австро-Угорської імперії. Там українці зазнавали майже таких самих утисків, як і в Росій­ській імперії. Упродовж XVIII і XIX ст. на землях, де жили україн­ці в Європі, було досягнуто певних успіхів щодо обліку населення. На жаль, протягом першого двадцятиріччя XX ст. на більшості українських земель не проводилися переписи населення з при­чин, про які ми вже згадували.

За часи радянської влади проведено 7 переписів: у 1926,1937, 1939,1959,1970,1979,1989 рр. Слід підкреслити, що перший з них проводився за відносно сприятливих, демократичних умов, коли ще майже не було відчутно утисків «національних меншин». Ра­дянська влада прагнула залучити до себе місцеве населення, про­голосивши курс на відновлення і розвиток культури всіх радян­ських народів. В Україні це явище отримало назву «українсь­кий ренесанс» і тривало майже до кінця 20-х років. Керівництво СРСР хотіло підкреслити, що його курс докорінно різниться від Російської імперії, яка, за висловлюванням В. Леніна, була «тюр­мою народів».

Курс на українізацію продовжувався майже сім років. Він не нідповідав загальній політиці комуністів, що вона й підтвердила, замінивши його на «розстріл українського відродження», який набрав жорстких форм за часів сталінщини, дещо послабився за часів «відлиги», а в останні десятиліття перед розвалом СРСР то слабшав, то набував суворих форм. За ініціативи видатного істо­рика М. Туган-Варановського в Україні було утворено демографіч­ний інститут (з 1934 до 1938 рр.—Інститут демографії і санітар­ної статистики). В ньому працювала ціла плеяда демографів зі світовим ім’ям: Сергій Томілін, Юрій Корчак-Чепурківський, Ми­хайло Птуха та інші, загалом налічувалося близько ЗО співробіт­ників. За рівнем розвитку демографічної статистики Україна по-

’ Г’удницький Степан. Чому ми хочемо самостійної України?—Львів: Світ, 1994.—С. 20.

сідала провідне місце не лише в СРСР, а й у Європі. Тут видавала­ся вперше у світі газета «Радянський статистик». Дещо пізніше ініціатива Української Академії була підтримана Академією Ро­сії, і в Санкт-Петербурзі також утворили демографічний інститут.

Демографічна статистика досить об’єктивно відображує демо­графічні процеси, які відбуваюся в державі. Тому коли в 1937 р. про­вели другий Всесоюзний перепис населення, він наочно відобра­зив наслідки голодомору 1932-1933, колективізації, репресивних заходів радянської влади. Підсумки перепису Сталін назвав «де­фектними» і заборонив друкувати. Він зобов'язав відповідні ор­гани провести наступний перепису 1939 р. Для такої оцінки не бу­ло ніяких підстав, що підтвердили підсумки наступного перепи­су. За сталінською вказівкою начальника Бюро перепису населе­ння ОА. Квіткіна було розстріляно, репресовано начальника Цен­трального управління народно-господарського обліку А. Крава- ля, начальника УНГО УРСР Асаткіна, його заступника Є. Кастеля- на—керівника Республіканського бюро перепису, І. Вейцбліта та інших працівників, котрі брали участь у переписі. З метою прове­дення наступного перепису РНК СРСР прийняв постанову від 28 липня 1938 р. «Про Всесоюзний перепис населення 1939 р.». Нас­лідки його також не опублікували, в дуже скороченому обсязі вони побачили світ лише в 1991 та 1992 рр.

Четвертий Всесоюзний перепис населення проводився у 1959 р. Постає просте запитання: чому його було проведено через двад­цять років? Адже перший Всесоюзний перепис провели через 4 ро­ки після утворення СРСР. Така затримка була викликана насампе­ред політичними причинами. За часів Сталіна перепис не прово­дився свідомо, тому що він показав би, що СРСР у війні втратив значно більше населення, ніж офіційно повідомлялося, і військо­вих зокрема. Після смерті Сталіна серед партійного апарату по­над два роки тривала боротьба за владу. Потрясіння у зв’язку з розвінчанням «культу особи» продовжувалося декілька років. Протягом двадцятиріччя ми не мали уявлення про кількість на­селення в Радянському Союзі і його республіках, зокрема в Укра­їні. Якби були дані про кількість населення безпосередньо після війни, широкій громадськості стало б відомо, що до найбільш пос- траждалих республік належали ті, які були майже повністю оку­повані німецькими військами: Білорусія, Україна, Молдавія та ок­ремі області Російської Федерації, Прибалтика. На їхніх терито­ріях були найбільше зруйновані і розграбовані промисловість, сільське господарство, наукові установи, медичні, культурні та за­гальноосвітні заклади, технікуми та вузи. Культурне життя в них завмерло більш ніж на три роки. На цей час наша молодь припини­ла здобуття середньої та вищої освіти. Мешканці цих республік понесли величезні втрати населення, трудових ресурсів, загаль­мувався розвиток освіти, науки і культури. Знання про кількість населення допомогли б краще спланувати відновлення та подаль­ший розвиток народного господарства. Ці республіки потребува­ли не лише матеріальної допомоги, ай допомоги трудовими ресур­сами від регіонів, які менше постраждали у Другій світовій ві­йні. Внаслідок того, що під час війни загинуло більше чоловіків, різко погіршився склад населення за статтю, що негативно впли­нуло на зростання народжуваності, відновленні трудових ресур­сів та інтелектуального потенціалу. Допомогу цим республікам надавали союзні, зокрема Росія. Але з України більше забирали: молодих—на освоєння цілинних і перелогових земель, а також науковців, організаторів виробництва, артистів тощо.

За часів сталінщини до України застосовували різні форми репресій. І навіть у період «відлиги» з неї продовжували висмок­тувати інтелектуальний потенціал, кваліфіковані трудові ресурси.

Постає запитання: чому після першого перепису населення його наслідки надрукували через два роки, а після четвертого— аж через 3-4? Невже стали гірше підраховувати? Здавалося б, наслідки перепису 1959 р. було видано за оптимальною схемою— 15 томів, за кількістю союзних республік, і окремий том—зведе­ний, по СРСР. Незважаючи на те, що наступні три переписи про­водилися майже за тією самою програмою, кожен з них видава­ли за різними схемами.

Так, перепис 1970 р. проводився за 11 основними показника­ми: стать, вік, сімейний стан, національність, рідна мова, освіта, джерела існування та ін. Наслідки перепису були надруковані у
  1. томах. У кожному з них друкувалися показники по СРСР і союз­них республіках. У першому томі подано матеріали про кількість населення в СРСР, союзних і автономних республік, краях, облас­тях, групування районів, сільських Рад, міських, селищних і сіль­ських населених пунктів за кількістю населення та ін. У друго­му томі—інформація про розподіл населення за статю, віком, кіль­кість населення працездатного віку, кількість населення, що пе­ребував у шлюбі та ін. Різний підхід до публікації матеріалів пе­реписів 1959 р. і 1970 р. має свої особливості. Так, якщо за 1959 р. ми можемо аналізувати всі матеріали по кожній окремо взятій республіці, то за 1970 р. повинні робити аналіз по республіці, ко­ристуючись всіма томами, але це дає можливість користуватися матеріалами одного тому, зіставляючи дані за декількома пара­метрами, за якими вони розподілені.

Яскравим відображенням політики часів застою є публікація матеріалів перепису 1979 р. Він проводився за тією самою про­грамою, що й попередні, післявоєнні. На жаль, по республіках по­казників наводиться значно менша кількість. Результати вміще­но лише в одному томі «Чисельность и состав населення СССР» (1984). Частину матеріалів у 1980-1983 рр. опубліковано в жур­налах «Вестник статистики».

Останній перепис населення в СРСР проводився у 1989 р. За його наслідками протягом 1991-1994 рр. видано декілька томів- брошур: «Население СССР» (М., 1991), «Семья в СССР» (М., 1991), «Возраст и состояние в браке населення СССР» (М., 1991), «Уро- вень образования населення в СССР» (М., 1991), «Национальньїй состав населення в СССР» (М., 1991). Істотно розширили базу де­мографічних даних «Матеріали перепису 1989 р.», видані Мініс­терством статистики України. Оскільки їх було видано ротаприн­том у двох томах: «Склад населення Української РСР за статтю та віком на 12 січня 1989 р. (за даними всесоюзного перепису насе­лення 1989 року)» і «Населення Української РСР (за даними Все­союзного перепису населення 1989 року)», науковці не мали до них широкого доступу. Певним доповненням до характеристики населення можуть бути матеріали даних, що містилися в статис­тичних щорічниках СРСР та України, а також «Труд в СССР» (1968, 1988), «Женщиньї в СССР» (1989). Але їх поява пов'язана переваж­но з діяльністю М. Хрущова та рішеннями XX з’їзду КПРС (1956).

За часів радянської влади матеріали щодо республіки не мали права видавати ширше, Ніж загалом по СРСР. У лютому 1997 р.

1" 'II111 н 1111 н і у 11. і /і. і промес пі п 1999 р. гіереписнаселенняувсіх кра­мі і и, ній до мім належать. На жаль, з невідомих причин в Україні

їм ні її шпіц їм оу/і,і реалізована. Лише постановою Кабінету

рій мім п иереї им 199Н р. ІМ" 1536 прийнято рішення про

и- і і і 11111 м її ми перепис населення 5 грудня 2001 р. Його і було нрммнд» ми у 11 ніачений термін. З цією метою Держкостатрозро- мні. мої м 11, широку програму аа 20 показниками: чисельність на- ИНЦеммм ції це 11 р< >ін її. 11111 ч, і т.іть, пік, осніта, розподіл населен­им і 11 а и і | к/іом Ієн у и.і 1111VI м а ін. Наслідки переписума-

мн ми м ім і і ін м у І