Спецкурс для студентів вищих навчальних
| Вид материала | Документы |
- Програма виробничої практики для студентів із спеціальності „Фізика твердого тіла, 143.26kb.
- Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
- Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів, 3779.66kb.
- Про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України (витяги), 61.83kb.
- Міністерство охорони здоров’я України буковинський державний медичний університет, 414.27kb.
- М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
- В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
- Навчальному році Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з природничих,, 430.73kb.
- Методичні рекомендації розроблені в ідповідно до "Положення про проведення практики, 189.63kb.
- На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.
Таким чином, робить висновок С. Рудницький, мінімальний простір України становить 905 тис. км1, де проживає 51,2 млн. осіб, зокрема 36,6 млн. осіб (71,3%) українців, 6,4 млн. осіб (12,5%) росіян, 3,9 млн. осіб (7,5%) євреїв, 1,5 млн. осіб (2,8%) поляків та представників інших національностей. На максимальній території площею 1056 тис. км2 живе 53,9 млн. осіб, з них 38,7 млн осіб (71,7%)—українці, 6,4 млн. осіб (12,2%)—росіяни, 4,0 млн осіб (7,5%)—євреї, 1,6 млн. осіб (3%)—поляки та ін.
Досить цікаві підрахунки наводить автор поза територією українських земель, на євразійському континенті: Саратовщи- на—6,2% українців, Самарщина—4,3%, Астраханщина—13,3%, Оренбуржчина—2,6%, Центральна Азія (від Аралу до Приіссик- кулля, Сибір, Далекий Схід). Зокрема, на Зеленому Клині (Приа- мур’я, Примор’я) проживало 500 тис. українців, що становило 58,3% населення цієї території. Всього в Євразії поза межами України проживало 1,8 млн українців2.
Такої ж думки дотримувалися інші українські вчені, зокрема Ф. Матушевський, В. Садовський. Вони вважали, що це ті людські трудові ресурси, які Росія витягла з українських земель, послаблюючи їхній потенціал. Можна стверджувати, що опублікована в II Універсалі територія України з п’ятьма губерніями: Київською, Волинською, Подільською, ПолтавськоютаЧернігівською (за винятком Леглинського, Суразького, Стародубського та Новозиб- ківського повітів) була результатом тиску з боку Москви. Від України відривалися найбільш розвинені економічні регіони—Харківщина, Донбас, Криворіжжя, райони високотоварного сільського господарства—Херсонщина і Таврія, великі промислові центри— Харків, Катеринослав, Одеса, порти Чорного моря. Це була майже повна капітуляція перед Москвою, можна навіть сказати—зрада інтересів українського народу, яка потім важким тягарем лягла на його плечі.
Центральна Рада трохи отямилася з публікацією III Універсалу, коли Москва показала своє справжнє обличчя, розгорнувши військову експансію проти України. Однак вона лише повернулася до кордонів, визначениху І Універсалі: Київщина, Поділля, Волинь,Чернігівщина,Полтавіцина,Харківщина,Катеринославщи- на,ХолмщинаіТаврія.Намою думку, більш патріотичноставився до етнічних кордонів гетьман Павло Скоропадський. Він проводив активну зовнішню політику, встановивши ділові стосунки і контактиз 14-ма іноземнимидержавами, прагнувусіляко допомагати українцям, котрі жили за межами України, відстояти свою незалежність, зберегти самобутність. Так, наприкінці червня 1918 р. на Кубань було відправлено 9,7 тис. рушниць, 5 млн. набоїв, 50 тис. снарядів для 3-х дюймових гармат тощо. Подібна допомога надсилалася майже щомісяця. Україна мала висадити військовий десант на азовському узбережжі Кубані. З території Кубані планували вигнати більшовиків і згодом оголосити її злуку з Україною.
Уряд Скоропадського неодноразово звертався до німецького командування та дипломатів з проханням сприяти приєднанню до України Криму, допомагав українофільським течіям на півострові. На початку жовтня 1918 р. розпочалися переговори між Україною і Кримом. Кримську делегацію очолював Міністр юстиції А. Ахримович, українську—прем’єр-міністр Ф. Лизогуб. Але повстання Директорії поклало край намірам приєднати до України Крим. Адміністративна територія Директорії поділялася на 10 губерній і 1 округу. Були утворені нові адміністративні одиниці—Холмська губернія та Поліська округа. До Чернігівської та Харківської губерній включено нові повіти з переважно українським населенням, а також досягнуто згоди щодо входження Криму до України на правах автономії1.
Тому можна вважати, що за часів П. Скоропадського було досягнуто найбільших успіхів у прагненні вирішення територіальних питань в інтересах українського етносу за всі часи визвольної революції 1917-1920 р. Директорія стала Правонаступницею Центральної Ради, яка 14 грудня 1918 р. проголосила відновлення Української Народної Республіки. Своєю Декларацією від 26 грудня 1918 р. вона поховала чинність законодавства Центральної Ради. До її складу увійшли: Київщина, Харківщина, Полтавщина, Чернігівщина, Катеринославщина, Херсонщина, Волинь, Поділля, Таврія, Холмщина, Підляшшя і Поліська округа.
В ці буремні часи на землях колишньої Австро-Угорщини утворилася нова незалежна держава—Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Її територія складалася зі східної частини Галичини (населеної переважно українцями), Північної Буковини та Угорської Русі (Закарпаття).
Після розпаду Австро-Угорської імперії українські етнічні землі були окуповані: Буковина—румунами, Закарпаття—чехами та угорцями, і лише Східна Галичина перебувала у складі ЗУНР. 22 січня 1919 р. в житті українського етносу відбулася важлива історична подія—проголошено об’єднання двохукраїнських державних утворень: Української Народної Республіки (Наддніпрянська Україна) та Західноукраїнської Народної Республіки (Галичина, Буковина й