Спецкурс для студентів вищих навчальних

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Програма виробничої практики для студентів із спеціальності „Фізика твердого тіла, 143.26kb.
• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів, 3779.66kb.
• Про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України (витяги), 61.83kb.
• Міністерство охорони здоров’я України буковинський державний медичний університет, 414.27kb.
• М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• Навчальному році Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з природничих,, 430.73kb.
• Методичні рекомендації розроблені в ідповідно до "Положення про проведення практики, 189.63kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.

Зелений Клин. Він також охоплює неозорі простори Далекого Сходу загальною площею 2,1 млн. км², які в 3,5 разів більші від су­часної України. До нього належить територія, яка омивається Бе- ринговим, Охотським та Японським морями. За теперішнім адмі­ністративним поділом це Приморський та Хабаровський краї, Камчатська, Магаданська, Сахалінська, Амурська області та Єв­рейська автономна область. Початком освоєння цих земель мож­на вважати (досить умовно) 1672 р., коли до Нижньоселенгінська заслали з родиною та друзями гетьмана Лівобережної України Дем’яна Гнатовича Многогрішного, зрадженого Москвою, коли Мос­ковське царство розширювало свої земельні простори, захоплю­ючи нові землі—до Уралу і далі на Схід, Сибір та інші, які вже бу­ли заселені іншими етнічними групами. У1678 р. у Сибіру та на Да­лекому Сході оселилося всього 156 осіб, 1719 р.—323,1795 р.—895. Масове заселення Зеленого Клину розпочалося аж з другої поло­вини XIX ст. З 1861 до 1883 рр. воно йшло через Сибір, з 1883 р. до 1.900 р.—з Одеси до Владивостока морем, а з 1900 р.—через Си­бір залізницею до Хабаровська. Наприкінці XIX ст. на Далекому Сході налічувалося вже 61,5 тис. осіб—переселенців з України, які становили 5,9% населення краю.

Найдавнішим пунктом української колонізації є нинішнє міс­то Нікольськ-Усурійськ. Переселення українців у ці місця актив­но провадилося з початку аграрної політики російського голови уряду Столипіна. У 1906 р. в Амурську область прибуло 919 осіб з Лівобережної України, у Приморський край—1968 осіб з Черні­гівської губернії, 594 особи—з Київської. У1907 р. сюди прибули ще 1 268 особи з Лівобережжя. З лівобережних губерній у При­мор’я переселилося 23 567 осіб, з правобережних—18 720 осіб. Протягом 1856-1906 рр. кількість переселенців в Амурській об­ласті становила понад 49 тис. осіб. Найбільше їх переїхало з Пол­тавщини—майже 14,6 тис. осіб, Катеринославської, Таврійської губерній і Донецької та Кубанської областей. Сюди переселилися також мешканці Київської, Харківської, Чернігівської губерній, Волинської області, а також українці з Тамбовської, Могильовсь­кої, Забайкальської областей, інших районів Сибіру, Поволжя, з Бессарабської губернії тощо.

Слід підкреслити, що люди переїздили зі своїх родинних місць від тяжкого життя, шукаючи кращої долі, особливо ті, що змінювали місце проживання двічі. Ядро переселенців до Амур­ської області становили українці—40,6% від загальної кількості місцевого населення. Ще більше їх було у Приморській області.

Відомий дослідник цього краю Тихін Полнер зазначав, що тут серед загальної кількості переселенців (128,1 тис. осіб) вихідці з Чернігівської, Київської, Полтавської, Харківської та Волинсь­кої губерній становили майже 101,6 тис. осіб, або 79,7%. Якщо в Амурській області переважали полтавчани—29,8%, то в При­морській—чернігівчани—43,2 тис. осіб, або 33,8%. Він зазначав: «Справжніх малоросів тут уже не менше 75%. Корінного велико­російського населення, а також розкольників Тамбовської гу­бернії та Поволжя, старовірів Забайкалля і Сибіру дуже мало, і без великої помилки можна сказати, що Приморська область яв­ляє собою другу Україну зі значною домішкою білорусів».

Наші земляки в Зеленому Клині засновують нові поселення: Дунай, Знам’янку, Самарку, Ракітне, Веселий Кут, Кам'янець-По- дільське, Гоголівське, Чернобаївське та багато ін. Дають поселен­ням такі ж назви, які були на українських землях.

Аналогічний процес простежуємо і при освоєнні земель май­бутньої країни США, в якому активну участь брали англійці (во­ни теж повторювали назви поселень Англії).

Під впливом аграрної переселенської політики протягом 1906- 1917 рр в Амурську область прибуло ще 64,2 тис. осіб з України (49,8% переселенців). За цей час у Примор’я переселилося ще по­над 102,8 тис. осіб—61,2% всіх переселенців. Активна переселен­ська політика царату спричинилася до зростання кількості укра­їнців на землях Зеленого Клину—з 61,5 тис. осіб у 1897-1900 рр. до 427 тис. осіб у 1910-1917 рр., а їх питома вага серед місцевого населення збільшилася з 5,9% до 21,7%. Особливо швидко вона зростала в Амурській губернії—з 21,1 тис. осіб до 147,4 тис. осіб та Приморській—з 33,3 тис. осіб до 270,7 тис. осіб, а їх частка, від­повідно, з 17,5% до 43,2% і з 19,3 до 48,2%. Повільніше зростала кількість українців на острові Сахалін, відповідно, з 2,4 тис. осіб до 2,7 тис. осіб. Відомий російський демограф В.М. Кабузан наго­лошував, що Далекий Схід був освоєний переважно українськи­ми селянами.

Таким чином, при освоєнні земель Зеленого Клину царський уряд використовував досвід, набутий при освоєнні Сірого Клину, переселяючи на них населення європейської частини, серед яко­го велику частку становили українці. Отже, у реалізації загарб­ницьких планів Російської імперії нашому народові відводилося значне місце. Одночасно царат виконував завдання послаблення виробничого, культурного і суспільно-політичного потенціалу населення українських земель.