Geum.ru

Спецкурс для студентів вищих навчальних

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   57
Лівобережна Україна. До неї належали три губернії: Чернігівсь­ка, Полтавська та Харківська. За першою ревізією 1719 р. тут меш­кало 1755,4 тис. українців (95,3% всього населення), а також 40 тис. росіян (2,2%). Наприкінці XVIII ст. (1795р.) кількість укра­їнців зросла до 3121,6 тис. осіб, а росіян—до 175 тис. осіб. Оскіль­ки за темпами зростання росіяни значно переважали українців, то за цей період їхня частка в складі місцевого населення зросла більш ніж удвічі (до 5,2%), відповідно, питома вага українців зменшилася (до 93,1%).

У наступному столітті тенденції щодо кількості населення і національного складу Лівобережжя не змінилися. Це наочно під­твердив перший Всеросійський перепис населення 1897 р. За йо- годаниминаЛівобережжікількістьукраїнцівзросладо6118,7тис. осіб, тобто на 1713,6 тис. (на 38,9%), а росіян—до 1010 тис. осіб, тобто на 835 тис. осіб (на 477,1%). Протягом століття питома ва­га українців серед місцевого населення знизилася до 80,% (на 12,8%), а росіян за їхній рахунок зросла до 13,3% (на 8,1%). Отже, в XIX ст. темпи русифікації місцевого населення були значно швидші, ніж у попередній період. Збільшення кількості російсь­кого населення відбувалося не лише за рахунок природного при­росту росіян і їх переселення з російських земель, а й за рахунок вимушеного зречення українців свого походження і переходу їх до росіян. Для підтвердження цього слід згадати такі русифіка­торські акти, як Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський указ 1875 р. А ще раніше, у 1719 р., згоріла типографія Печерської Лав­ри. У 1718 створено Типографську комісію, яка була першою дер­жавною цензурою на друк, введеною Московською державою, ще до проголошення Російської імперії.

Особливість життя населення цього регіону, у порівнянні з ін­шими, полягало в тому, що він увійшов до складу Московщини у 1654 р„, тобто протягом усього розглядуваного періоду і майже півстоліття до того він перебував під владою Москви, а тому ве­ликодержавницька політика тут була найбільш відчутною.

Правобережна Україна. До неї належали Київська, Волинська та Подільська губернії. На склад населення цього регіону впли­вало те, що значна його частина у порівнянні з Лівобережжям увійшла до складу царату значно пізніше—внаслідок другого та третього поділу Речі Посполитої (1793 і 1795 рр.). На початку
  1. ст. тут також, як і на Лівобережжі, більшість населення ста­новили українці —2138 тис, осіб (86%), другими були поляки, а росіян майже не було. Наприкінці XVIII ст. (1795р.) приєднані до Росії українські землі, які були у її складі не більше двох років. За цей період кількість українців у складі населення тут теж, як і на Лівобережжі, зросла до 3006 тис. осіб. Але, на противагу Ліво­бережжю, їх частка навіть зросла—до 87,9%. За цей час зросла кількість і питома вага росіян—до 4 тис. осіб, вони вже станови­ли серед населення 0,1%, Вперше поява тут росіян, хоча і незнач­на, відбулася внаслідок витіснення поляків, за їхній рахунок зрос­ла і питома вага українців. Протягом наступного століття актив­на русифікаторська політика Російської імперії щодо місцевого населення проявилася в тому, що тут простежується така ж сама тенденція, як і на Лівобережжі: також зростає кількість україн­ців (до 7357,5 тис. осіб) і знижується їхня питома вага (до 76,9%). Внаслідок того, що переселення на цю землю росіян відбувало­ся швидшими темпами, ніж на Лівобережжі, і досягло 413 тис. осіб (зросло більш ніж у сто разів), їхня питома вага тут досяг­ла 4,3%.

Новоросія, До неї належали Катеринославська, Херсонська, Таврійська та Бессарабська губернії і Донська область. На від­міну від Лівобережжя і Правобережжя, частина земель Новоро- сії формувалася з південно-східних слов’янських племен україн­ського етносу, який мав пебні особливості. Частина цих терито­рій була заселена іншими народами, і процес їх освоєння україн­цями відбувався пізніше. На початок розглядуваного періоду цей регіон відзначався більшою національною строкатістю. Значну роль в освоєнні його території відігравало запорозьке козацтво. Це особливо стосується часів освоєння ГІриазов’я наприкінці XVII ст. і Північного Причорномор'я в останній чверті XVIII ст. Од­ному з видатних козацьких полковників Антону Головатому за героїзм в оволодінні фортецями Хаджибей (Одеса) та Ізмаїл було присвоєно російське дворянство та нагороджено Орденом Росії.

Наведені події мали відчутний вплив на національний склад Новоросії, яка була, у порівнянні з Лівобережжям і Правобереж­жям, значно менш заселеною. Тут у 1719 р. росіян було більше, ніж українців—відповідно 27 тис. осіб (6,7%) і 7,5 тис. осіб (1,6%), а разом вони становили незначну частку місцевого населення. Внаслідок захоплення цих земель Російською імперією у XVIII ст., залучення до цієї кампанії запорозького козацтва тут швидки­ми темпами зростала кількість українського населення. Напри­кінці XVIII ст. їх стало вже 848,3 тис. осіб (52,5%), тоді як росіян— 308 тис. осіб( 19,1%). Таких швидких темпів зростання українців за восьмидесятирічний період і навіть наступне століття не знає жоден з регіонів. Більше того, наприкінці XVIII ст. українці стали тут не лише найбільшою етнічною групою, а й абсолютною біль­шістю місцевого населення.

Прагнення Росії закріпитися на чорноморському узбережжі спонукало імперію у XIX столітті вжити заходів щодо переселен­ня у цей регіон значної частини населення з України та Росії. Тому протягом XIX ст. на території Новоросії, у порівнянні з по­передніми двома регіонами, значно швидше зросла кількість як росіян, так і українців. Наприкінці століття їх кількість, відповід­но, збільшилася до 3213 тис. осіб і 4628 тис. осіб (29,8% і 42,9%). Слід підкреслити, що значною мірою на зменшення питомої ваги українців у Новоросії впливала активна русифікаторська полі­тика щодо українців, які переселялися з одвічних українських земель.