В. О. Береза Директор Черкаського обласного молодіжного

Вид материала

Конкурс

Содержание Світоч духу Тарасів парнас Острів бажань

Подобный материал:

• Береза Слово «береза», 1091.88kb.
• Береза и собака, капуста и директор, иней и корабль Что общего в этих словах, 249.34kb.
• Підбито підсумки XXV всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури, 62.76kb.
• С. В. Гловацький, 131.3kb.
• Урок литературного чтения во 2-м классе. С. А. Есенин. "Береза", 52.64kb.
• Ю. А. Шейко, вчитель предмета «Захист Вітчизни» Березняківської загальноосвітньої школи, 431.23kb.
• Залежною наша Україна є вже 20 років, але в її економічному розвитку, подальшій стабілізації, 286.78kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 190.82kb.
• Проект Світового банку «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», 923.18kb.
• Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаського міського виконавчого комітету, 2665.63kb.

Світоч духу

Світоч духу, що дав

Коріння українській мові,

Леліяв і творив він на віки

Неоціненні багатствами скарби.

Його життя неначе

Книга драматична,

Немов журлива пісня кобзаря

І все ж зійшла його зоря,

Щоб освітивсь шлях до слова

І зазвучала рідна мова.

Чи маємо право ми забути

Шевченка і його життя

«Садок вишневий коло хати»,

Який оспівував Тарас...

Бо ж народився він,

Щоб не вмирати

І закликав не забувати,

Якою ціною свобода дається

І як най співоча нація зветься.

Шевченко Тетяна

14 років

м.Черкаси

До Кобзаря


А вітер шарудів дерев листами…

Вже років півтораста є між нами,

Монета в небесах виблискує гербом.

Ти ввіковічив істини пером,

Я ж безліч замальовок – олівцем,

Для мене ти залишився взірцем,

Й перед тобою у повазі я схилюсь;

Мов долю перечитую чиюсь

Сторінками Славутича Дніпра…

А він буркоче: «Вже прийшла пора…»

Й пливе-пливе, лиш хвилі хлюпотять…

О Геніє великий, ти порадь,

Як з користю в життя мені іти…

Береза шелестить: «Ти ще рости, рости…»,

Ріка Дніпро суворо додає:

«Дівча, ти слово бережи своє!»

Та настанов не чую майже я,

Мені ж потрібна думка лиш Твоя…

Ти усміхнувся, ніжно проказав:

«Дитино, знаєш, я таких чекав,

Коли на тебе й вішають тавро,

Роби, моя хороша, лиш добро!»

Дніпро насупивсь, далі поспішив.

Тарасе, батьку…Ти до мене говорив?

Радію я життю, сміюся і творю;

Вклоняюся Тобі, славетний Кобзарю!

Діденко Яна

13 років

м.Черкаси

ТАРАСІВ ПАРНАС


«Багато в нашій Україні

Славетних місць?» - я відповім:

«Є серед них одне-єдине,

І найдорожче воно всім!»

Гора Чернеча всіх вітає,

Це український наш Парнас.

Турист, місцевий – кожен знає,

Що там похований Тарас.

Закам’янілий, непорушний,

Свого народу гідний син.

Поет – мудрець великодушний –

Він заслужив найвищий чин.

Стоїть у одязі гранітнім

І непомітний жоден рух,

Та відчувається присутнім,

Його міцний залізний дух.

Я свято вірю – день настане

І спалахне віршів твоїх вогонь.

І серце кожного повстане,

Щоб «Заповіт» узяти до долонь!

Усова Крістіна

16 років

м.Черкаси

Послання у минуле на майбутнє

Коли настане час зміни на краще,

Ви не зрозумієте причини цього,

А відповідь буде схована в книзі,

Яка стала букварем для багатьох.

Ваші душі тримаються за шлях із Вічності,

Який усипаний камінням розуміння та співзвучності

З тими, хто весь час поруч з вами.

Серце мусить горіти життям,

А очі – прагненням змінити себе заради зміни усього.

Доля жорстока, коли ти не можеш знайти шлях, на якому написано твоє життя.

Ти можеш завдячувати своїй свободі тим, хто вмер у кайданах,

Тим, хто таїв у собі іскру таланту нетлінного.

Вони несли надію, жертвуючи своїм сонцем.

Відгомін думок лунає й досі, а книги – їх оселя,

І ціль ваша – відкрити збірник поколінь, літопис століть, і відчути силу таланту!

Ти побачиш спогади про Учителя,

Людини, яка своїми рядками дало початок настрою Віку Змін.

Нарекли Наставника просто –

Шевченко.

Його стежками рухалися каравани сподівань,

Вершники яких були ладні наповнити своїми слізьми пустелю невігластва.

Час минає, дороги ховаються у листі трави епохи,

Ти лише знайди путь! Знання Учнів відкриються розуму.

Істина записана віршами в книзі минулого – Кобзарі.

Учні не хотіли знищувати віру, але саме віра дає ілюзію,

а міражі призводять до гибелі…

Будь упевненим!

Твої дії матимуть успіх!

Лише поглянь на книгу!

Знайди в ній своє кредо!

Усова Крістіна

16 років

м.Черкаси

Коли проллється кров остання

І для гріха не стане місця –

Тоді наспіє мить прекрасна,

І зійде сонце над узліссям.

Промчить весною над хрестами,

Вкраде у небі зорі смути,

І він воскресне разом з нами,

І радо знов вернеться в люди!

Про волю скажуть слово. Вмить

Впадуть на збиті злом і болем

Сніги, що крали волю в них –

Дітей убогих жита й поля.

Цей час в душі залишить пісню

Про настрій бою нових полчищ

Запалить ночі саван грізний

І жити вдруге знов захочеш!

Кобзар озветься плачем люду,

А струни подих враз укра́дуть

Очистить землю всю від бруду

Не знайде зло собі відради!

Усова Крістіна

16 років

м.Черкаси

Двадцять перше століття


Дива, здається, неможливі,

І не здивує навіть смерть,

Ні злість, ні крові переливи,

Ні вічна болі круговерть.

Жахливо, що немає цінності

У тому, що тримає нас

На світі. Лиш поступ бідності,

Все більше – смутний час!

Герої не з’являються

І ними не стають,

Нагода помиляється,

Зникає до́бра суть.

А генії минулих поколінь

Не мають місця в серці

Лише під силою молінь

Перемагають в вічнім герці.

Зайдімо у будинок,

Готові? Що ж, до справи!

Зустрінемось з людиною,

А може, з жалем, зрадою?

У кого на полиці

Ви знайдете поета?

Їх вигляд білолиций

Загублено у небі.

В сучасному помешканні

Немає місця світлу,

Оскаржили у вештанні

Як одиноку крихту.

Все це вбиває долю,

Зникають почуття,

З’являється неволя,

Руйнується життя.

Надія є на те,

Що сказане почують,

А час проблем мине,

І всесвіт цей врятуєм!

Романенко Ганна

15 років

м.Черкаси

Послання


І хто знає, що діється

В нас на Україні?

А я знаю. І розкажу…

Т.Шевченко

«Княжна»

То чи гідно не любити

Свою Батьківщину?

Тих, хто віддавав за неї

Кожну свою днину?

Чи людиною назвемо

Того, хто покинув

Брата свого в битві тя́жкій

За рідну Вкраїну?

Як боролися за волю –

То й волю дістали.

Та обрали таку долю –

Важкі часи стали…

Чи не соромно шукати

За кордоном долі,

Потім все життя страждати

В далекій неволі?

Чужій пісні, чужій мові

Серця не зігріти.

В Україну ідіть, діти,

Нерозумні діти.

Де пісні дзвінкі лунають –

Там бандура грає,

А коли старенькі чують –

Аж душа співає!

Їм болить за Україну,

А молодь не бачить…

Тож почуймо рідне слово:

Заспівай, козаче!

Гей, народе України!

Встань, зведись на ноги!

Бо, як сирота, шукаєш

Кращої дороги.

До Тараса йди на раду,

До його могили –

Тут знайдеш святую правду,

І волю, і силу!

Шкуренко Анастасія

12 років

м.Черкаси

Шевченкова зоря


Сіяла у небі вечірня зоря –

З`явилось на світі мале немовля.

Судилось цьому немовляті з роками

Прославить свою Батьківщину віршами.

Писав він про правду, нужденне життя,

Про рідну країну й широкі поля.

І випала доля йому нелегка,

Бо він народився в сім`ї кріпака.

Заслали його у роки молоді

За море, за гори – в далекі краї.

Сувора країна, чужа сторона,

Але Україну він не забува.

Оспівував в віршах свою Батьківщину,

Могутнє Дніпро і червону калину.

Любив свій народ і вишневий садочок,

Де матір щаслива і в люльці синочок.

* * *

Він великий поет і велика людина –

Завжди пам’ятатиме це Україна.

Назавжди залишиться пам`ять в серцях

І спадок нетлінний в славетних віршах.

Медуха Олеся

14 років

м.Черкаси

За квіткою


Десь там далеко, за вітрами,

Де сонце не заходить уночі,

Птахи кружляють над горами

І носить річка коромисло на плечі –

Розквітла квітка, квітка-Україна,

Така тендітна, ніжна, запашна.

І виростала, квітла безупинно

І, визрівши, у світ вона пішла.

Ходила полем, луками, лісами,

Ходила морем, стерням польовим,

Шукала долю і дорогу між світами,

Якою птах узимку пролетів.

І ось знайшла самотнюю стежину,

Що шлях вела з весни у майбуття.

Й пішла по ній… То доля-сиротина

Їй показала путь в нове життя.

Земля та, що росою оповита,

Закована була в сталевих ланцюгах.

Своєю ж кров’ю обливались діти

Країни, що мертвіла на очах.

У серце страх поволі закрадався –

Лилися сльози гíркі раз у раз.

Дух мужній вітру враз піддався –

І зникла сила квітки в той же час.

Слабеньке тіло, похитнувшись,

Так тихо впало, як у сні,

А сльози, в річку обернувшись,

Котили хвилі вікові.

Та хлопчик вгледів тую річку

Й прибіг, схвильований, туди –

Країна-квітка вся у стрічках

Лежала тихо у журбі.

«Ти звідки? Плачеш так навіщо?

Не плач, бо скоро так згориш».

Вона шептала, наче вишня:

«Тікай-но звідси, та хутчіш!»

Благаю, не вмирай без нас.

Прийму тебе в своє я серце!

«Ім’я твоє?». «Моє? Тарас».

І раптом небо як здригнеться –

І щезла враз страшна мара.

Проникла Україна в душу

«Я тут, я в серці, я – твоя.

Але марніти зараз мушу.

Прости мене, тепер отак

Ми будемо з тобою жити».

«Ми згоримо, та у віршах

Звеличу я тебе навіки!».

Якби ж він знав, що то за біль

Нести у серці буде,

Можливо, згодився б поет

На іншу долю, люде!

Та там, далеко, за вітрами,

Де сонце не заходить уночі,

Де птах літає над горами,

Несе Тарас Вкраїну-квітку у душі.

Галушко Олександра

11 років

м.Черкаси

Мiй принц


В головi моїй питання,

З ними я до вас i прийшла

Засмутилася вiд думки,

Що я принца знов не знайшла

Я сиджу у вежi,

Де моє кохання?

Вже набридло слухати

Скрiзь зiтхання.

Вci придворнi кажуть,

Що вiн загубився,

Та я вiрю що принц прийде.

А русалка каже

Що не можна так кохання знайти.

За коханням треба

За три моря ще й на острiв пливти

А я хочу так полетiть,

В королiвство де ти є.

Там можна ранок зустрiть,

Там де сонечко встає.

І з неба зірку дістать

Може він мені за мить.

І на веселці ми будемо грать

Я та любий мій принц.

Рева Валерія

12 років

м. Черкаси

БАТЬКІВЩИНА


Батьківщина моя солов’їна,

Ти прекрасна, як красна калина.

Із народом своїм працьовитим,

Як же можна тебе не любити?

В свіжім полі трава колоситься,

Ти росла в колосочках пшениці.

Ясне сонце на землю сідає,

А зоря його там проводжає.

Ну, а пісня дзвінка та крилата,

Наче лине повз нашої хати.

Рідна мово, ти наша надія,

Ти чудова, мов спів солов’їний.

І тихо летить вона по землі,

І ладно складаємо ми ці вірші.

Рева Валерія

12 років

м. Черкаси

МОРЕ


Море зелене і буйне,

Шумно засліплює очі.

Яскраво світяться барви

Темної, хитрої ночі.

І я відлітаю у мрії,

Згадую вільні простори,

І небо, мов темнії вії,

Закриває наші надії.

Теплий жовтий пісочок,

Немов обіймає те море,

Кольоровий та гарний віночок

Кидаю я в ті простори.

Сонце ховається в хмарах,

Темно стає у безодні,

Сонячний промінь в коралах

Гріє мене в хмарні дні,

Рева Валерія

12 років

м. Черкаси

ОСТРІВ БАЖАНЬ


На острові бажань ти побувала,

Казали, там збуваються всі мрії.

Чи то сорока на хвості прислала,

Чи то і дійсно мрії молодії?

Хіба не варто самому старатись?

Хіба не варто до бажань тягнутись?

Просто ми всі звикли поліниться,

Ну, а праця, то така дурниця.

Не дозволяй душі, не варто,

Не треба їй це дозволять,

Бо потім може бути й пізно

Ніяк не зможеш визволять.

Коли ж ти мріять полюбляєш,

То просто вірити почни,

Дивись і працювати вмієш,

А справ хоч горщиком греби!

Короткова Тетяна

13 років

м. Черкаси

Шевченкові


У день прекрасний, світлий, весняний,

Коли зарано сонечко устало.

Родився хлопчик – гарний та чудний,

І вперше його доля привітала.

Його життя – тернисте та важке,

Про нього можна говорити й говорити.

Але знайшов в собі він сили пресвяті.

Наперекір усьому жити і творити.

Минали дні, спливали і роки,

Ми всіх своїх героїв забували.

Та не забудем у житті того,

Кого іще з дитинства шанували.

Тебе, Великий, не жаліла дійсність,

Ти прихисту в своїх думках шукав.

Свою біду, своє тяжкеє горе

Ти своїм внукам у рядочках передав

Дитя Вкраїни, мудрий та великий,

Ти все пройшов, аби лише знайти

Закуту волю в серці українця

Й розбити ці кайдани помогти

Ти виливав журбу в свої вірші

Хіба любив таку гіркую долю?

Та треба жити! Жити і мерщій

Боротись за невизволену волю

А вже пройшло аж сто п’ятдесят років

З тих пір, як світ з Шевченком попрощався

Та він і досі, наче мужній сокіл,

У нашій пам’яті і душі зостався

Коли долає небо ніч бездонна

І молиться тихенько вся сім’я,

Як Божа щедрість хай висить ікона,

А поряд – славна постать Кобзаря

Нехай замовкнуть навіки гармати,

Почує ці рядки уся земля.

Бо ми сьогодні хочем вшанувати

Шевченка сивого – старого Кобзаря!

Яріш Аманда

13 років

м.Черкаси

Я вчу Шевченка вірш


Промінчик сонця знову ллється,

Дитина гляне й посміхнеться,

Квітка тягнеться до сонця.

А я сиджу біля віконця,

Так і хочеться на двір.

Але я вчу Шевченка твір.

Хочеться вірші складати,

Ще й історію вивчати.

Що ж робити, що ж робити?

Може віршик недовчити?

Ні, довчу Шевченка твір

І хутчіш піду на двір.

Скороходько Артем

14 років

м.Черкаси

Я гордий тим, що українець зроду


„Я гордий тим, що українець зроду", −

Так промовляв колись поет.

І в цих словах я чую глас народу,

Що вирвався на волю із тенет.

Шевченко - батько кликав всіх до волі

І нас повчав Україну любить!

Тож я горжуся Дніпром сивочолим

І київським каштаном навесні.

І хоч я гір не бачив ще ніколи,

І море тільки снилося мені.

Безмежний степ, туманом оповитий,

Лежить переді мною, наче лист

Іду я житом, всім вітрам відкритий

І думаю: „Чому я не артист?"

Щоб міг сказать з блакитного екрану,

Зі сцени в повний голос промовлять:

„Кобзар страждав за Україну нашу

І сором нам це, браття, забувать.

Доволі бити вже у барабани,

Вітчизну-неньку треба піднімать!"

Боровик Юлія

13 років

м. Черкаси

Моєму Земляку


Я народилася в місти

Що височить над Дніпром.

Тут у людей душі чисті,

Душі зігріті теплом.

Їх зігріває та думка.

Що і Кобзар тут бував –

Силу велику й натхнення

З круч він Дніпрових дістав.

Саме ось ці краєвиди

Може і снились йому

Там на далекім Аралі

В богом забутім краю.

Я пронесу в своїм серці

Через майбутнє життя

Образ живої людини,

Образ мого Земляка.

Онищенко Анастасія

11 років

м.Черкаси

Живемо й пам'ятаємо

Шевченка у серцях,

Як шкода, що не має

Тараса серед нас.

Талант мав малювати,

вірші писати щирі.

Шанують всі Тараса

У нас в Україні!

Онищенко Анастасія

11 років

м. Черкаси

Весна


Прокидаюсь - ранок,

Вийду я на ґанок:

На траві роса −

Ой, яка краса!

Сонце гріє тепло,

Кольори ласкаві,

Погода − ясна,

Це прийшла весна!

Коваль Наталія

15 років

м. Черкаси

Лелека


Вдягнені буки й смереки,

Гори чекають зими,

А понад ними - лелека

Кола малює крильми.

- Чом ти в'єшся, мов шершень,

В синій своїй вишині?

- Осінь настане, і вперше

В вирій летіти мені.

Знає вожак свою справу,

Міряв дорогу не раз,

Гори мої кучеряві,

Як маю жити без вас?

Нам, щоб розжитись за літо

Чорного твого крила,

Та полетіти над світом

Воля господня була.

Маком би тут не сиділи,

А за тобою услід

Разом усі полетіли,

Щоб подивитись на світ.

В хвилі забрести ласкаві,

Та у пташині гаї,

- Ви б розлетілись кусками,

Гори старенькі мої.

Впали на землю ви знову,

Там, де карпатське село,

Сивим димком смерековим

Знати про себе дало.

Чистого неба хустинку

Стріпав лелека крильми,

Срібна летить павутина −

Перший провісник зими.


Безпальчук Ольга

16 років

м. Черкаси

Янгол любові


Він ішов, крізь вогонь і воду.

Він ішов, не знаючи страху.

Щастя ніс він своєму народу,

Щоб віра в любов не згасала.

Він вірив, що є справедливість.

Він знав, що існує любов.

Він хотів, щоб усім на милість

Люди любили знов і знов.

Він вічно велику силу має,

Він хоче мети досягнути.

Хто полюбляє чи дуже кохає -

Лиш позвіть і він зможе бути.

Хочу вам таємницю відкрити,

Маленьку та дуже просту, -

Хто здатен гідно жити й любити,

Той відчує його щедроту.

А він лише - янгол любові,

Добро він у серці має.

Дарує радість, щастя казкове

Це відчує той, хто кохає.

Любов подолає все!

Щасливий той, хто її пізнає.

Любов і добро крізь життя пронесе,

Нещасний той, хто любові не має.

Безпальчук Ольга

16 років

м. Черкаси

Сльозина


Скажіть, ви бачили колись,

Як плаче дитина?

Як тихо повільно падає вниз

Важка дитяча сльозина?

Повірте, на це дивитись важко,

Так дивно та неймовірно

Витримати, коли чуєш, що плаче

Маленька невинна людина.

Сльози котяться з іі оченят

І малесеньке личко вмивають.